Кактуси (Приходько С.М.) - частина 4

Після  сильних  раптових  знижень  температури  кактуси  часом  стають  лілувато-червоного  забарвлення.  При  появі  таких 

ознак слід негайно поліпшити умови їхнього існування. 

Якщо засихає маківка рослини при одночасовій деформації та з'являються червоні плями, то це свідчить про враження как-

туса іржею. 

Багато хвилювань викликає в аматорів перетворення нижньої частини стебла кактуса – опробковіння. Як правило, це нор-

мальна ознака старіння. Але іноді трапляється передчасне старіння. У цьому випадку воно пов'язане з умовами вирощування 
(особливо часто це буває з астрофітумами) – постійна нестача світла при однобічному його впливі, неправильне підживлення. 
Холодне приміщення для теплолюбних видів теж стає причиною їх передчасного опробковіння; виникає воно й на місцях по-
ранень. 

Етіоляція, або збліднення, жовтіння поверхні кактуса може бути зумовлене різкими змінами температури (холодом або спе-

кою), сонячними опіками, надмірною вологістю грунту та повітря, ураженням шкідниками. 

Часткова чи повна нестача хлорофілу спричиняє утворення хворобливих крапчастих або золотавих форм, які в садівництві 

іноді розмножуються вегетативно й утримуються в колекціях як оригінальні творіння природи. 

Червоний і навіть фіолетовий відтінки в забарвленні з'являються в рослин для захисту від надмірного сонячного опроміню-

вання. 

Раптове потемніння та олов'яний відтінок є сигналом ураження кактуса гниллю. 
М'яку водянисту гниль або буру, які з'явилися внаслідок зараження пораненої поверхні, та кореневу гниль, що виникає при 

постійному надмірному зволоженні грунту, спричиняють гриби. Ці ураження грибковими хворобами бувають у кактусів найчас-
тіше. 

Найбільш небезпечне захворювання – це кактусове гниття, яке викликає гриб фітофтора (Phytophtora cactorum). 
Воно з'являється раптово й уражає рослину дуже швидко, здебільшого кореневу шийку, 
Чорні крапки, які часто з'являються на стеблах неопушених цереусів, також є ознакою ураження грибом, але оскільки стеб-

ла від цього не розм'якшуються, кактус не гине, а лише губить свою красу. 

Набагато небезпечніша поява вдавлених плям темно-зеленого або брунатного кольору, які через деякий час вкриваються 

тонкою плівкою лілуватого або темно-сірого кольору. Це ознака ураження кактуса сірою гниллю. 

Парша кактусів, або діплодіоз, також починається з появи плям на стеблах, проте останні не вкриваються з часом плівкою, 

а на них з'являються дрібні чорні крапки – спорангії гриба. Боротьба з двома останніми хворобами дуже складна, тому рекоме-
ндується уражені рослини знищувати, здійснюючи ретельну дезинфекцію. 

Склоподібні плями, які згодом темніють, або дрібні рудуваті плямки, що легко видаляються нігтем, утворюються внаслідок 

надмірної вологості повітря чи від ураження пліснявою. 

Появу світлих плям викликають різні вірусні захворювання. 
Іноді на стеблах кактусів, особливо мамілярій та опунцій, з'являються білясті смолисті виділення. Це найчастіше ознака по-

рушення обміну речовин у рослині внаслідок неправильної агротехніки. Щоб вилікувати рослину, треба уважніше додержува-
тися всіх рекомендованих умов вирощування. 

М'які опуклі сіруваті або зеленкуваті плями, які дуже легко сколупуються нігтем, – то небезпечний шкідник кактусова щитів-

ка.  її  зеленкувато-білі  щитки  завдовжки 2-2,5мм  можна  іноді  побачити  раніше,  ніж  наслідки  її  життєдіяльності.  Дуже  легко  й 
швидко вражає опунції та цереуси. 

Білі пластівці, що з'являються іноді на ареолах кактусів, у заглибленнях між сосочками, у борозенках між ребрами і т. п., 

тобто на різних захищених частинах рослин, – є скупчення борошнистого червця. Ще більш небезпечний бурий червець, який 
відкладає яйця під невеличкі панцирі. У роздушеному вигляді перший – сірий, а другий – червоний. 

Поява на рослині блискучого сіро-жовтуватого забарвлення або буруватих блискучих плям з ледь помітним для неозброє-

ного ока павутинястим нальотом на верхівці або на стовбурі – неприємна ознака нападу на кактус дуже дрібного павутинного, 
або, як його ще називають, червоного кліщика, що дуже швидко розмножується. 

Іншими причинами аномалій росту та розвитку кактусів можуть бути різні паразити, що живуть на корінні рослин, наприклад 

червець-коренеїд або нематоди. 

Методи боротьби з хворобами та шкідниками кактусів. Найбільш уразливими хворобами кактусів є м'яка (водянис-

та) гниль, бура гниль ранових поверхонь, іржа кактусів та вірусні хвороби. Отже, більшість хвороб спричиняють гриби. Із шкід-
ників найбільш небезпечні щитівка, червоний павутинний кліщик, коренеїд, червець, личинки деяких мух, слизюки та мокриці. 

Уражені водянистою гниллю рослини врятувати вже неможливо, бо на час візуальної появи ознак хвороби у рослин ураже-

не все стебло, і єдиним порятунком для колекції є видалення й знищення хворих рослин, здійснення гігієнічних заходів (розпу-
шування землі в горщиках, миття стелажів, полиць і горщиків тощо), помірне зволожування грунту. 

Слизувате або ледь помітне вологе гниття, яке супроводжується побурінням тканин, можна зупинити вирізуванням ураже-

них частин до здорової тканини з подальшим підсушуванням таких ран на сонці (взимку спрямованим світлом електричної ла-
мпи). 

Якщо уражена рослина – єдиний екземпляр або рідкісний вид, то можна зробити спробу для її врятування. 
При ураженні нижньої частини рослини, яке настає слідом за ураженням коренів, здорову верхню частину кактуса можна 

зрізати та прищепити або після підв'ялювання вкорінити. Якщо ж постала необхідність зрізати уражену верхівку кактуса, то ни-
жню частину після утворення пагонів можна використати як підщепу або маточну рослину. 

Усі грибні захворювання кактусів, разом з додержанням гігієни, рекомендується також лікувати обприскуванням препарата-

ми міді. Слід провадити також профілактичні обприскування навесні до садіння або пересаджування та восени перед періодом 
спокою. 

Дальше гниття кореневої шийки можна обмежити дезинфікуванням землі, опилюванням брассіколом або іншими фунгіци-

дами. 

Бруднувато-білий наліт на коренях та на поверхні грунту викликає мукоровий гриб, боротьба з яким полягає в промиванні 

коріння теплим сильним струменем води з подальшим витримуванням у рожевому розчині марганцевокислого калію протягом 
15-20 хвилин. Після цього рослину треба підв'ялити 2-3 доби й посадити у чистий вологий пісок на 3-4 тижні, а потім пересади-
ти в придатний для неї грунт. 

У боротьбі з пліснявими грибками, які найчастіше вражають молоді сіянці кактусів, можна застосовувати обприскування 1% 

розчином хінозолу або ледь забарвленим розчином марганцевокислого калію чи мідного купоросу. 

Боротьба зі щитівкою триваліша. Після механічного очищування рослин, слід тричі через кожні 5-6 днів обприскати кактуси 

екстрактом тютюну в розведеному спирті або настоєм піретруму. Можна застосовувати також обприскування тіофосом (0,06% 
розчин) 4-5 разів через 5-6 днів. 

Боротьба з павутинним червоним кліщиком теж не з легких. Він особливо вражає м'ясисті види кактусів, такі як ребуції та 

хамецереус Сільвестра. Напад його посилюється в сухому жаркому повітрі. Тому в сонячну спекотну погоду влітку рослини ва-
рто опилити молотою сіркою (сірчаним цвітом) або її препаратами. Такий обробіток на певний час знижує декоративність рос-
лин, але найефективніший. Павутинний кліщик боїться води. Тому можна зразу ж після його появи обприскати всі рослини си-
льним струменем прохолодної води. Подані вище засоби не шкодять здоров'ю людини, яка мешкає разом з кактусами в кімна-
ті. Інші ж методи не рекомендується застосовувати в закритому приміщенні, зокрема оприскування ефірсульфонатом в конце-
нтрації 0,15-0,2%, який зберігає токсичність щодо шкідників протягом 3 місяців. Можна користуватись також препаратами тіо-
фосом або карбофосом в концентрації 0,06%. Ці речовини не вражають личинок, тому обробіток ними рослин треба повторю-
вати декілька разів через 5-6 днів. Одначе останні отрутохімікати небезпечні для людини, тому обробіток ними рослин радимо 
провадити тільки надворі. 

Проти цього шкідника застосовуються ще й біологічні методи боротьби. Червоний павутинний кліщик, як виявилося нещо-

давно, має ворога – кліщика – фітосеіліуса, тому варто його пустити на ушкоджені рослини. 

Якщо  кактус  уражений  червцем,  слід  негайно  познімати  всі  скупчення  комах  з  яйцекладками  (мають  вигляд  маленьких 

шматочків вати), помити рослини струменем води, а уражені місця змастити спиртом. Після цього рослини можна виставляти 
на світло тільки через 2-3 дні. 

Кактуси, уражені вірусними хворобами (найчастіше трапляються серед рослин із старих колекцій, які дуже довго розмножу-

валися вегетативним шляхом), рекомендуємо знищувати. 

Боротьба з іржею кактусів складається з описаних гігієнічних заходів. В ушкоджених рослин треба вирізати цілі пагони та 

виростити за допомогою них нові екземпляри (переживцювати рослини). 

Щоб позбавити рослину губчастих здуттів, які іноді утворюються на стеблах, треба видалити їх до здорової тканини. Рану 

слід негайно опрацювати сонячним промінням, підсушуванням. 

Для запобігання появи в грунті нематоди (боротьба з якою, коли вже уразила рослину, неможлива) та потенціальної мож-

ливості загибелі від неї рослин, слід обов'язково перед приготуванням землесуміші протравити грунт розчином формаліну або 
пропарити його крутим паром. Ушкоджені нематодою рослини треба негайно знищувати. 

Слизюків, які часто завдають великої шкоди маленьким сіянцям, знищують приманкою з отруєних висівок, або ловлять на 

капустяні листки, які розкладають біля рослин. Мокриць, які не тільки механічно пошкоджують сіянці кактусів, а й є переносни-
ками інфекції, ловлять на розрізані картоплини з видовбаною серединою або знищують струєним зерном. 

ЗНАЙОМСТВО ТРИВАЄ 

Прочитавши попередні розділи, ви певною мірою стали вже обізнаними кактусівниками. Маєте уявлення про походження 

кактусів, історію культивування, про новітній систематичний розподіл, про способи культивування цих цікавих рослин. 

Перед  тим,  як  перейти  до  подальшого,  але  детальнішого  знайомлення  з  кожним  окремим  видом,  рекомендованим  для 

культури в закритих приміщеннях, пропонуємо вам ще й практичний розподіл кактусів. 

Щоб краще орієнтуватися у всій різноманітності видів та форм, подаємо розподіл кактусів на групи за зовнішнім виглядом 

та вимогами до умов вирощування (видозмінена схема Хааге). 

1. Кактуси з листям. 

2. Листоподібні. 

3. Коралоподібні. 

4. Фігові, або долонькові. 

5. Видовжені, або стовпоподібні. 

6. М'якотілі, багатопагоневі. 

7. Кулясті. 

8. Їжакоподібні, або колючкові. 

9. Сосочкові. 

10. Рідкісні невеличкі роди. 

Додержуючись цього, на наш погляд, зручного в побуті розподілу найпоширеніших родів та видів кактусів, можна легко й 

швидко засвоїти правила їх культивування та використовувати при догляді за колекцією. 

 

Кактуси з листям 

Це єдина група, яка об'єднує невелику кількість видів, що належать до одного роду – пейрескія. 

Вчені доводять, що цей рід найближчий до прабатьків кактусів, які росли в той час, коли справжніх сучасних кактусів ще не 

було. Росли вони в досить вологому кліматі. З часом, коли змінилися природні умови Центральної Америки і з'явилися великі 

площі з сухим пустельним кліматом, пейрескії перетворилися на сучасні форми кактусів. Це, як уже мовилося, груба картина 

утворення кактусів у процесі еволюційного розвитку. 

Пейрескія належить до рослин, що ростуть у зимовий період. На її стовбурі утворюються довгі колючки (прообрази глохі-

дій). Тому доводити її до сухого стану взимку не слід. Для представників цієї групи придатна землесуміш №1 або 2. 

 

Листоподібні 

До цієї групи належать такі роди як філокактуси, зигокактуси, шлюмбергера, кактус філантоідес, рипсалідопсис. 

У представників цієї групи справжніх листків немає. Те, що здається листками, насправді є листоподібно розвинутими паго-

нами, які взяли на себе роль листків. 

Рослини дають великі зіркоподібні, яскраво забарвлені з цікавою структурою квітки. Потребують влітку легкого притінення 

та невеликого відпочинку, тобто зменшення поливу (але не повного підсушування земляної грудки). Узимку, тоді, коли біль-

шість представників інших груп потребує сухого утримання, листоподібні кактуси вимагають вологи. Культивувати їх треба на 

східних, західних вікнах. Витримують також південні вікна за умови захисту від прямих сонячних променів. Вирощувати росли-

ни цієї групи можна і на північних вікнах, хоча при цьому вони практично майже не цвітуть. 

Узимку  листоподібні  кактуси  потребують  підвищеної,  порівняно  з  іншими  видами,  температури.  Для  кактусів  описуваної 

групи вона не повинна знижуватися за 12°С (особливо це стосується зигокактусів). Грунт має бути пухкий, поживний, трохи ки-

слуватий. 

 

Коралоподібні 

До цієї групи належить рід рипсаліс з багатьма видами, які є напівепіфітами, що потребують щедрого поливання і досить 

високої вологості повітря. Це здебільшого ампельні види, тому культивувати їх слід у підвісних кашпо, влітку – в напівпритіне-

ному місці. 

Періоди напївспокою у цих рослин майже збігаються із зигокактусами. Тільки на відміну від останніх для них підвищують 

температуру й розпочинають щедро поливати з листопада або в грудні, коли з'являється велика кількість пуп'янків. 

Сухе й дуже тепле повітря для цієї групи рослин не бажане. Високу температуру вони витримують тільки тоді, коли в повітрі 

досить вологи. Якщо ж її дуже мало, то краще вирощувати їх при помірній температурі (16-18°С). 

Недостатній відпочинок гальмує розвиток пуп'янків, а відтак призводить до зниження декоративності. 

Частковий відпочинок у рипсалісів триває з вересня по середину або кінець жовтня, тобто протягом 5-8 тижнів. 

В цей час рослини слід тримати майже в сухому стані на яскравому освітленні без будь-якого обприскування водою. 

Кактуси цієї групи дуже подібні до коралового намиста в період утворення та дозрівання плодів, якими вкриті всі пагони. 

Для вирощування рослин цієї групи придатна землесуміш №2. 

Фігові, або долонькові 

До цієї групи належать опунції – один з найрозповсюдженіших та найцікавіших видів, створених природою. 

Вони відзначаються не тільки дивовижністю форм, але й надзвичайною здатністю утворювати паростки там, де їх зовсім не 

чекають. 

Крім цього, опунції (а це основний рід, що належить до четвертої групи), мають дуже підступну зброю – глохідії – дуже малі 

колючки, які можна роздивитися тільки під мікроскопом. Вони споряджені зворотно-пильчастими гачками. Глохідії містяться в 

повстистому вбранні ареол, де сидять вільно й при будь-якому дотикові впиваються у шкіру, звідки видалити їх майже немож-

ливо. Тут допомогти може пінцет, лупа та тепла мильна вода, струменем якої краще всього позбутися глохідій. 

До цієї групи, крім роду опунцій, належать ще роди бразіліопунція, консолея, нопалея, грусонія, аустроциліндропунція, ци-

ліндропунція, тефрокактус. Усі вони близькі за умовами вирощування. 

Рослини невибагливі й потребують надзвичайно багато сонця та холодного (+6-8°С) й сухого утримання в зимовий період. 

Мають чимале господарське значення. Багато видів дають їстівні плоди. 

Потребують піскуватої, глинясто-дернової землі (універсальна суміш). Швидко ростуть та рясно цвітуть, якщо їх підживлю-

вати розчинами мінеральних добрив в період посиленого росту. Наприкінці весни слід щедро поливати (за винятком власноко-

реневих тефрокактусів, яким шкодить надмірна волога). На літній період бажано виносити їх у грунтові умови на сонячне міс-

це. 

Вирощувати в суміші №1 з додатком 0,15 ч. торфу. 
 

Видовжені, або стовпоподібні 

До цієї групи належать такі роди: цереуси, апорокактуси, селеніцереуси, гілоцереуси, еріоцереуси, монвілея, ніктоцереуси, 

вількоксія,  сетиехінопсис,  хамецереус,  ізолатоцереус,  миртилокактус,  лофоцереус,  розеоцереус,  клейстокактус,  сетицереус, 

локсантоцереус, хаагоцереус, гімноцереус, трихоцереус, триксантоцереус, мораветція, еспостоя, пилоцереус, бергерокактус, 

маргінатоцереус, лемайроцереус, стетсонія, пахіцереус, необуксбаумія, цефалоцереус, ореоцереус. 

Відзначаються могутнім стовпоподібним ростом, великими трубчастими квітками, що здебільшого цвітуть уночі (у повзучих 

видів). Для кімнатної культури придатні лише види з помірним ростом або молоді рослини. 

За  посиленого  росту  (навесні  та  влітку)  потребують  якнайяскравішого  сонця,  високої  температури,  щедрого  поливання. 

Взимку – прохолодного та сухого утримання. Виняток становлять повзучі види, які слід культивувати при підвищеній вологості 

грунту й повітря влітку та підвищеній температурі (не менше 10°С) взимку, не пересушуючи землі в горщиках. 

Легко розмножуються насінням та живцюванням. 

Потребують універсальної землесуміші зі збільшеним вмістом важкої дернової землі для швидкоростучих стовпоподібних 

видів. 

 

М'якотілі, багатопагоневі 

До цієї групи належать представники великого роду ехіноцереус. Усі вони відзначаються тривалішим, ніж в інших, періодом 

цвітіння кожної квітки (до 8-10 днів). Квітки великі, яскраво забарвлені з відносно широкими та короткими трубками. 

Крім того, всі вони мають густі й гарні колючки, які щільно вкривають ребристі тіла. Дуже невибагливі, декоративні, а тому 

особливо рекомендуються для колекціонування в кімнатних умовах. 

Потребують холодного та якомога яскравішого утримання взимку й сонячного, дуже вологого влітку, з частим обприскуван-

ням та провітрюванням приміщення. 

Землесуміш для ехіноцереусів має бути дещо поживніша, ніж для інших кактусів, але й піскуватіша (до 30%). Оптимальною 

є суміш №4. 

Поливання слід посилювати з березня й зменшувати у вересні. 

Види морозостійкі. Узимку зморщуються. 

Біля основи дають багато розгалужень, і через це їх треба садити в широкі горщики. 

Цвітуть тільки тоді, коли утворюється густий кущ. Рослини не мають міцної скелетної тканини, або вона дуже тонка. 

У цієї групи є ще дві відзнаки – зелена приймочка квітів та всіяні густими колючками плоди. 
 

Кулясті 

До цієї групи належить велика кількість родів: ехінопсис, псевдолобівія, лобівія, медіолобівія, айлостера, ребуція, денмоза, 

ареквія, акантокаліціум. Більшість видів цих родів з віком зберігає кулясту форму стебла, інші з часом її втрачають, перетво-

рюючись на циліндричні. 

Відрізняти за зовнішнім виглядом представників найбільшого роду цієї групи – ехінопсиси, від ехіноцереусів для не дуже 

обізнаних аматорів важко, якщо вони не бачать квітки цих родів. Квітки ехінопсисів великі, лійкоподібні з дуже довгими квітко-

вими трубками (на відміну від ехіноцереусів, у яких трубки коротенькі). 

Відміною лобівій є гарне колюче покриття та яскраві, часто багатоколірні квітки. Медіолобівії, ребуції та айлостери відзна-

чаються легкістю переходу до цвітіння, яке досить рясне. 

Ехінопсиси невибагливі в культурі і не вимагають особливих умов, навіть освітлення їм. потрібне не яскравіше, ніж для ін-

ших кімнатних рослин. Вирощувати їх слід в універсальній землесумііш. 

Лобівії та ребуції як високогірні види потребують посиленого освітлення та багато свіжого повітря, а взимку – холодного 

утримання. 

Усі представники перелічених родів краще зав'язують пуп'янки, якщо взимку температура в приміщеннях сягає 6-10°С (ехі-

нопсисам потрібно 12-14°С). 

Ехінопсиси утворюють великі зелені кулі, гострі ребра яких безперервні. Квітки ехінопсисів здебільшого запашні, відкрива-

ються в післяобідній час. 

Псевдолобівії менші на зріст. Їхні кулясті стебла ледь приплюснуті зверху, а майже завжди білі квітки – лійкоподібні. 

Великий рід лобівія відзначається невеличкими та середніми на зріст видами рослин з розчленованими ребрами, з міцни-

ми, частіше всього спрямованими догори колючками. Одначе є види повністю вкриті щіткоподібними щетинками. Лобівії квіту-

ють вдень. Їх винятково яскраво забарвлені в жовті та червоні кольори квітки мають коротенькі квіткові трубки і з'являються з 

бокових ареол нижньої частини стебла. 

Медіолобівія – кактусовий карлик. Її стебла сягають лише 2-4см і ростуть великими групами, утворюючи з часом міцну ков-

дру. Квітки здебільшого червоні, зовні вкриті пухом або щіточкою з тонких волосинок. Стовпчик зелений. 

Айлостера так само карликовий рід, але росте вища від лобівій. Стовпчик зрісся з трубочкою. 

Ребуції відрізняються від попередніх родів плескато-кулястою формою з невеличкими близько розташованими горбочками, 

які озброєні щіткоподібними короткими колючками. Квітки в них червоні або жовті, з'являються з боків нижньої частини стебла 

та мають голу, іноді трохи черепичасту квіткову трубку. 

 

Їжакоподібні, або колючкові 

Групу утворено дещо штучно, але її представники, незважаючи на досить різкі відміни в морфологічній будові, мають чима-

ло спільних рис стосовно культивування. 

До групи належать такі роди: ехінокактус, бразілікактус, копіапоя, ехінофосулокактус, еріокактус, ферокактус, фрейлея, гім-

нокактус, гімнокаліціум, гаматокактус, мелокактус, матукана, неочіленія, неопортерія, нотокактус, оройя, пародія, телокактус, 

вейнгардтія. 

Маємо тут більшість великорослих видів, озброєних страшними довгими колючками. Найбільшими є ехінокактуси, які прав-

лять за еталони цієї групи. 

У кімнатних умовах їжакоподібні кактуси гарно себе почувають, ростуть швидко й цвітуть. Виділяються міцними, різнобарв-

ними колючками. 

Особливо швидко ростуть у кімнатних умовах мексіканські нотокактуси, гімнокаліціуми, еріокактуси, бразілікактуси та мала-

кокарпуси. Вони потребують багато сонця й тепла (за цими ознаками до них приєднуються й телокактуси та ферокактуси), а 

ехінофосулокактусам та гаматокактусам, навпаки, яскраве сонце шкодить їм до вподоби притінення. 

Вирощувати їжакоподібні кактуси треба в поживній суміші з додатком мінеральних солей, але не перегною. Як і всі високо-

гірні види, вимагають більше тепла, ніж вологи. Виняток становлять ехінофосулокактуси, що на батьківщині ростуть на луках, а 

тому їм потрібно більше вологи і менше сонця. 

Винятком з правил культивування представників цієї групи є неочіленія та копіапоя, які вегетують у наших умовах взимку, 

тому потребують майже таких умов вирощування, що й листоподібні кактуси, з тією відміною, що в період відносного спокою 

(восени) їм необхідна дещо нижча температура. 

Внесені до групи пародії культивують у суміші №7. 
 

Сосочкові 

Невисокорослі рясноцвітні мексіканські кактуси. Відзначаються від кулястих наявністю сосочків замість ребер, ряснотою та 

легкістю в цвітінні, що перевершує всі роди кактусів. Дуже невибагливі в культурі. 

Квітки в більшості представників невеликі (за винятком доліхотеле та корифанти), розташовані віночком навкруг верхівки та 

порівняно зі зростом самого кактуса здаються великими. Плоди декоративні, довгий час лишаються на рослині. 

Потребують культивування в широких горщечках або мисочках. Землесуміш така сама, як і для кулястих кактусів – №8. 

Улітку треба слідкувати за рівномірним зволоженням грунту. Білоопушеним видам дуже шкодить залишена проти ночі вода 

на пагонах, краплі якої потрапляють на стебла при поливанні. Тому поливати та обприскувати їх слід зранку або з піддона в 

будь-який час. Потребують якомога більше сонця (за винятком доліхотеле, що краще ростуть у напівтіні). Узимку температура 

повинна підтримуватись в інтервалі 8-12°С. У цей час поливати краще помірно або й зовсім не робити цього. 

За періоду спокою рослини можна ставити і в темне місце. 

Розмножуються легко насінням та живцюванням сосочків. Види, що виділяють молочний сік, слід живцювати влітку в жарку 

погоду. 

 

Рідкісні, невеликі та монотипні роди 

До цієї групи належать такі, як перлина кактусів — зіркоподібний астрофітум. Він, як і весь його рід, невибагливий у кімнат-

ній культурі. Влітку потребує сонця, тепла, взимку – прохолоди і сухого утримання. Росте повільно. 

Деякі роди, підключені до групи, мають сіре або буре стебло, майже без хлорофілу, завдяки чому ці роди асимілюють сла-

бо і ріст їх через те дуже повільний. Тому в кімнатах вирощувати їх набагато складніше ніж інші роди. Вони потребують якнай-

більше сонця й тепла протягом усього року. 

Нижче подаємо опис найпоширеніших родів та видів. 

Рід Айлостера – Aylostera Speg. 

Налічує 14 видів. Батьківщина – Мексика. Найпопулярніший серед аматорів рід. 
Невеличкі рослини як правило кулясті, утворюють багато пагонів-діток. Дуже невибагливі в культурі, рясно цвітуть яскрави-

ми квітками, які здебільшого перевершують за розмірами саме стебло рослини. Рід дуже близький до роду ребуція, але відріз-
няється від нього будовою квітки: в айлостер стовпчик зрісся з квітковою трубочкою, а сама трубочка вкрита волосинками; в 
ребуцій. стовпчик вільний і трубочка гола. 

Кактуси цього роду потребують багато сонця. Культивувати краще прищепленими. 

Айлостера Купера – (Aylostera Kupperiana (Bod) Backbg.). Батьківщина – Болівія. Знайдений 1931 року Ф. Рітером на пря-

мовисних скелях на височині 2500м над рівнем моря. Наступного року її описав Бедекер, назвавши її на честь професора Ку-

пера з ботанічного саду в Мюнхені. 

Кулькоподібиий за характером росту вид сягає 3см у діаметрі. З віком стебло видовжується. Стовбур зелений, при яскра-

вому освітленні виблискує бронзою з трохи лілуватим відтінком. Ребра поділені на низенькі горбочки, розташовані спірально. 
Колючки  брунатні,  периферійних  до 15 завдовжки 5-8мм,  середніх  колючок 1-4, темно-брунатних,  до  2см  завдовжки.  Квітки 
з'являються раптово по декілька зразу. Забарвлення мають кіноварне до яскравого жовтогарячого або червоного. Діаметр кві-
ток перевершує діаметр стебла, становлячи 4см. 

Айлостера несправжньодрібнувата (Aylostera pseudodeminuta). Має кулясте або скорочено-стовпоподібне стебло, з ві-

ком утворює кущики. Квітки невеликі, криваво-червоні, з досить довгою квітковою трубочкою. Батьківщина – Північна Аргентіна. 

Культивувати слід на сонці з довільною кількістю повітря. Узимку айлостери потребують теж якнайсвіжішого повітря. Поли-

вати в цей період слід дуже мало. Температура під час відпочинку має бути досить низька – до 5-8°. 

Добре розмножуються насінням та живцями. 
Айлостера Фібріга – (Aylostera Fiebrigii). Має білі щетинкоподібні колючки, квітки жовтогарячого кольору. Батьківщина – 

Болівія. Квітує дуже рясно, за що й користується найбільшою популярністю з усіх видів роду. 

Апорокактус батігоподібний (Aporocactus flagelliformis L.). Батьківщина цього давно відомого в культурі виду (з 1740р.) – 

Мексіка. 

Один з найстійкіших у культурі кактусів. Привертає увагу довгими, до 50см, тонкими, круглими, в діаметрі до 1,5см, пагона-

ми, на яких рано навесні (звичайно наприкінці березня) з'являються великі зигоморфні, рожеві з малиновим відтінком квітки до 
7-8см завдовжки. За будовою вони нагадують квітки зигокактуса "різдвяника". 

Кожна квітка квітує до 3-4 днів. За оптимальних умов навіть молоді дворічні рослини рясно вкриваються квітками. 
Цей  ампельний  кактус  дає  багато  пагонів,  що  в  молодому  віці  забарвлені  в  яскраво-зелений  колір,  пізніше  стають  сіро-

зеленими. Колючок 15-20 в кожній ареолі. Колір колючок у молодих пагонів червонуватий, а в старих брунатнуватий. Плоди 
круглясті, щетинясті, червоні, до 12-15мм в діаметрі. 

Апорокактус  батігоподібний  треба  вирощувати  в  по-

живному субстраті при довільному зволоженні, яке взимку 
слід зменшувати. Потребує достатнього освітлення протя-
гом року, але не прямих сонячних променів. 

Розмножується  легко  й  швидко  насінням  та  живцю-

ванням  верхівок  пагонів.  Сіянці  та  живці  добре  почу-
ваються на власних коренях, але прищеплені на опунціях 
ростуть швидше та мають гарніший вигляд. Придатні для 
будь-якої  колекції,  декорування  підвіконь,  низької  меблі, 
для групового висадження в композиції з іншими видами. 

 
Рід Астрофітум – Astrophytum Lem. 

Налічує  лише  6  видів  та 10 різновидів.  Представники 

його – гарні рослини з оригінальними круглястими стебла-
ми,  прикрашеними  білими  крапками  різних  розмірів  та 
пластівцями вовни. Ребра здебільшого гострі. Квітки жовті, 
виростають на маківці рослини влітку. Характерною озна-
кою роду є також і те, що рослини не утворюють "діток". 

Потребують влітку багато сонця, тепла та обережного 

поливання. Взимку – холодного (до 6° С) та цілком сухого 
утримання. 

При пересаджуванні не слід заглиблювати рослини та 

присипати  землею  кореневу  шийку,  бо  це  призводить  до 
загнивання.  Вирощувати  можна  на  власних  коренях  або 
прищепленими. 

Астрофітуми – дуже  вапнолюбні.  Додавання  до  суміш 

вапнякової кришки, або старої штукатурки з вапном, зумо-
влює кращий ріст і розвиток та більш раннє й рясне цвітін-
ня. 

 

Рис. 19. Астрофітум козерогий (прищеплений сіянець; збільше-
но). 

Усі види цього роду є окрасою колекцій. Придатні для 

вирощування в кімнатних умовах та для створення композицій з кактусів та сукулентів з метою декорування кімнат. 

Астрофітум  зірковий  (Astrophytum asterias (Zucc.) 

Lem.) Батьківщина – Мексіка та США (Південний Техас). 

Історія  цього  кактуса  досить  цікава.  З  часу  відкриття 

його минуло понад 120 років. Барон Карвінський за дору-
ченням  царського  уряду  Росії  збирав  рослини  в  Мексіці, 
де  й  знайшов  цей  дивовижний  кулясто-стиснений  кактус 
без  колючок.  Усі  знайдені  рослини  він  відправив  до  Пе-
тербурга,  де  вони  з  часом  загинули,  а  один  надіслав  у 
Мюнхенський  університет до відомого  професора  Цукка-
ріні,  який  вперше  дав  йому  назву  і  зробив  ботанічний 
опис.  Ця  єдина  рослина  невдовзі  також  загинула  і  вид 
вважався вимерлим. Але через 80 років чеський колекці-
онер  Фріч  у  мексіканському  ботанічному  саду  знову  ви-
явив цей астрофітум (який за визначенням Цуккаріні зва-
вся тоді ехінокактусом). 

Стебло  астрофітума  зіркового  кулясте,  стиснене,  на 

маківці  западина,  опушена  бурувато-білими  густими  волосинками.  Сама  рослина  сягає 6-8см  заввишки,  а  діаметр  має 10-
25см. Забарвлення сіро-зелене з маленькими білими крапками. Стебло восьмиреберне, ребра тупі, ледь опуклі, поділені дріб-

 

Рис. 20. Астрофітум прикрашений (сіянець; збільшено). 

ними борозенками, які майже не видаються назовні. 

Ареоли 4-9мм  в  діаметрі  вкриті  сірими  шерстистими 

волосинками.  Лійкоподібні,  яскраво-жовті  з  карміновою 
серединкою квітки до 3см завдовжки та 6,5см в діаметрі. 
Тичинки досягають тільки середини трубки, стовпчик з 6-8 
приймочками  світло-жовтий,  вищий  за  тичинки.  Плодики 
сухі, бурі, трохи більші сантиметра. Насіння велике, буру-
вате, за формою нагадує човник. 

У  культурі  досить  легкий  вид.  Потребує  якнайбільше 

сонця,  тепла  та  вологи  в  літній  період.  Узимку  темпе-
ратура має становити 10°С, утримувати на досить освіт-
леному  місці,  поливати  слабо  й  дуже  обережно.  Деякі 
вчені  зовсім  не  рекомендують  поливати  взимку  цей  как-
тус, якщо він росте на власних коренях. 

Розмножується тільки насінням, яке швидко проростає 

при  температурі 25°С.  Коли  постає  необхідність  в  щеп-
ленні, то прищеплювати краще молоді сіянчики на гібрид-

ні епіхопсиси. 

 

Рис. 21. Астрофітум тисячокрапковий. 

Астрофітум козерогий (Astrophytum capricorne (Dietr.) Вr. et R.). 

Батьківщина – Північна Мексіка. 

 

Рис. 22. Цвіте  астрофітум  тисячокрапковий  ф.  колю-
мнаріс(збільшено). 

Стебло  кулясте,  з  віком  циліндричне,  до 25см  заввишки,  світло-

зелене, густо всіяне білястими крапками, які з віком майже зникають. 
Маківка густо вкрита довгими, закрученими вбік, плоскими бурувати-
ми колючками, які нагадують козині роги, звідки й назва. 

Ребра  загострені  й  видаються  майже  на  2см.  Ареоли  густо  опу-

шені  білими  волосинками,  розташовані  на  відстані 1,5-3см  одна  від 
одної. Плоских строкатих колючок в них до 10, брунатних або сірих, 
3-7см  завдовжки  та  2мм  завширшки.  З  віком  колючки  відламуються 
та відпадають. 

Запашні, чисто жовті, блискучі, з карміново-червоною серединкою 

верхівкові  квітки  до  7см  в  діаметрі.  Відкриваються  тільки  на  сонці. 
Пиляки  кремові,  стовпчик  жовтий  з 7-10 темнішими  приймочками. 
Насіння велике, човникоподібне, каштаново-брунатне. 

Цей вид, як  і  всі представники роду, найбільш  улюблений  поміж 

кактусівників за свої духмяні квітки, що з'являються протягом майже 
всього літа. З прищепленням на гібридні ехінопсиси швидко зацвітає, 
але почуває себе непогано й на власних коренях. 

Потребує  багато  сонця  й  тепла,  узимку – світла  та  сухого  утри-

мання. 

Астрофітум прикрашений (Astrophytum ornatum (DC) Web.). Ба-

тьківщина – Мексіка. 

Цей вид трапляється в колекціях найчастіше, бо дуже придатний 

для вирощування в кімнатних умовах порівняно з усіма іншими пред-

ставішками роду. Одначе зацвітає не так швидко, як інші його родичі. 

У  молодих  рослин  стебло  кулясте,  з  віком  стає  стов-

поподібним, може сягати до 1м при діаметрі 30см, стовбур 
темно-зелений, усіяний сірувато-білими крапками. 

Гострогранчастих,  прямих  або  спірально  розташованих 

ребер – 8. Останні  височать  на 5-10см.  Ареоли  жовтуваті, 
до  8мм,  повстистоопушені.  Прямих  жовто-або  темно-
брунатних колючок 5-11 завдовжки до 3см. 

Квітки, що з'являються, по декілька зразу на маківці, яск-

раво-жовті  до 7-9см  в  діаметрі.  Тичинки  жовті,  пиляки  вох-
ристі,  приймочка  світло-жовта.  Зав'язь  видовжена,  зіркопо-
дібно тріскається при дозріванні плодиків, з п'ятьма гнізда-
ми. Насіння велике, човникопо-дібне, брунатне. 

Розмножується  тільки  насінням,  яке  порівняно  легко 

сходить через декілька днів після висівання. 

Сіянці червоно-брунатні. Влітку потребує досить сон-нця 

та вологи, взимку майже повного підсушування, але багато 
світла, температура 7-10°С. 

Астрофітум тисячокрапковий (Astrophytutn туrіоstigma 

Lem.).  Батьківщина – Північна  Мексіка,  де  росте;  на  висоті 
2500м над рівнем моря. 

Молоді  рослини  мають  майже  кулясту  форму,  але  зго-

дом  видовжуються  до  стовпоподібних, 60см  заввишки.  За-
барвлення  зелене  з  сірувато-білими  твердими  крапками  (у 
деяких  крапки  майже  зовсім  закривають  поверхню).  Ребер 
5, рідше 7-8, які видаються на 4,5см. Ареоли круглясті або 
еліптичні за формою, вкриті бурими волосинками, які в ста-
рих екземплярів зникають. Квітки великі до 4-6см в діаметрі, 
світло-жовті, з'являються на маківці іноді по 2-3 разом. 

 

Рис. 23. Квітки  астрофітуму  тисячокрапкового  ф.  колюмнаріс 
(збільшено). 

Тичинкові питки жовті, сягають половини квіткової трубо-

чки, пиляки яскраво-жовті. Стовпчик та його 7 приймочок яс-

краво-жовті. Зав'язь зелена, з дозріванням, тріскається зіркоподібно. Насіння велике, човникоподібне. 

Цей  вид  має  кілька  гарних  різновидів:  var. quadricostata (з 

маленькими квітками та чотириреберним тулубом), var. colum-
naris – досить рідкісна форма, більша на зріст, з вузьким стов-
поподібним стеблом та густими крапками. 

Завдяки  своїй  зовнішності  та  великій  кількості  квіток,  які 

з'являються протягом усього літа, а також можливості вирощу-
вання без щеплення, на власних коренях, цей вид належить до 
найпопулярніших мексіканських кактусів. Улітку потребує бага-
то сонця, вологи та тепла, а взимку – сонця, мінімального по-
ливання та температури не нижче 10°С. 

Розмножується насінням, яке швидко проростає при темпе-

ратурі 25°С. 

 
Рід Аустроциліндропунція – Austrocylindropuntia Васkbg. 

Налічує в своєму складі 20 видів, які відрізняються зовніш-

нім виглядом – висотою, формою пагонів тощо. 

Для  рослин  характерні  членики  циліндричної  форми,  які 

мають па молодих пагонах рудиментарні листочки, що з визрі-
ванням пагонів відмирають, а на їх місці з'являються гострі ко-
лючки. Ця риса та циліндричні пагони – основна причина відо-
кремлення  цього  роду  від  інших  представників  роду  опунція. 
Крім того, відзнакою є також наявність на молодих за віком ко-
лючках своєрідних чохликів, що згодом відпадають. 

Найбільш поширені в кімнатній культурі палицеподібна, ци-

ліндрична та шилоподібна. 

Дуже близький до цього роду і рід циліндропунцій, що об'-

єднує високоросліші 4 види, які теж мають на колючках чохли-
ки.  Найпопулярніші  серед  колекціонерів  набігаюча  та  тонко-
стеблова циліндропунції. 

 

Рис. 24. Аустроциліндропунція  циліндрична  в  оформленні 

кам'янистої гірки.