Кактуси (Приходько С.М.) - частина 3

Важка дернова земля має містити запас поживних речовин. Крім того, вона й за структурою потрібна кактусам. Листяна зе-

мля робить суміш пухкою, повітряпроникною. Пісок поліпшує вологопроникність та вологомісткість. А спеціальна домішка збі-
льшує вологомісткість, гігроскопічність, підвищує гігієнічність суміші та сприяє розвиткові кореневих волосинок.

За нашим багаторічним досвідом універсальною є землесуміш з важкої дернової, листяної землі та піску в рівних частках з

додатком

частини суміші з подрібненого череп'я, деревного вугілля та кісткового борошна. Коли бракує останнього, можна

додати старої парникової землі (суміш №1).

Універсальна суміш для кактусів, яку рекомендує відомий практик-аматор І.А. Залєтаєва, така: 2 ч. листяної землі, 2 ч. важ-

кої дернової, 2 ч. річкового піску, 1 ч. деревного вугілля та череп'я (1:1), 1% ч. старої штукатурки з вапном та 1% ч. суперфос-
фату. Вона ж рекомендує, як оптимальну, кислотність землесуміші для кактусів рН 4,5-6.

Перед вживанням будь-яку кактусову суміш дезинфікують гарячим паром і відстоюють протягом 1-2 тижнів. За цей строк у

суміші відновлюється життєдіяльність мікроорганізмів, потрібних для засвоєння рослиною поживних речовин, бо вони після
пропарювання так само гинуть, як і різні шкідники. Крім того, слід перевірити кислотність грунту.

Якщо кислотність суміші більша або менша за бажану для того чи того виду кактусів, або для них потрібна спеціальна су-

міш, то до універсальної суміші додаються певні компоненти або замінюється один із них іншим. Для підвищення лужності до
суміші додається стара штукатурка з вапном або мелений вапняк, доломітове борошно тощо. Для посилення кислотності –
торфова кришка.

Так, наприклад, до суміші для напівепіфітних лісових кактусів (рипсалісів, зигокактусів) замість дернової додається листяна

та торфова земля з парниковою. Листяної 2 ч., легкої дернової (піскуватої) ½ ч., торфової 1 ч., піску ½ ч., парникової ½ ч. та

домішки з подрібненого череп'я, деревного вугілля, рогової стружки або кісткового борошна, бажано ще кров'яного борошна –
все в рівних частках (суміш №2).

Для філокактусів суміш дещо інша. її складають з рівних частин листяної, легкої дернової, торфової або торфокришки, пе-

регною та великозернистого піску з домішкою подрібненого деревного вугілля

ч. та рогової стружки

ч. (суміш №3).

Ехінопсисам слід додавати до універсальної суміші більше листяної землі, можна додати

ч. перепрілого коров'ячого

гною, який спонукає рослину до цвітіння в наступному році.

1 ч. важної дернової, 1½ ч. листяної, 1 ч. піску, суміш подрібненого череп'я, деревного вугілля, кісткового борошна, можна

додати

ч. перепрілого коров'ячого гною (суміш №4).

Кактуси з сухих гірських місцевостей, а також м'ясисті сукуленти не витримують перегною, в якому часто розвиваються та

виділяють кислоти грунтові мікроорганізми. Ці рослини мають товсте коріння з невеликою кількістю тонких корінців. Вони по-
требують особливої суміші: глинясто-дернової 2 ч., листяної ½ ч., піску 1½ ч., гравію

ч. або подрібненого до 0,8-1см дерев-

ного вугілля та кісткового борошна

ч. (суміш №5).

Білі мамілярії (вкриті білими колючками або білим повстистим одягом), астрофітуми, клейстокактуси, гаматокактуси та інші

кактуси з гарно розвиненими колючками або опушенням потребують лужної суміші з додатком вапна та крейди (для насичення
кальцієм) в тих місцевостях, де поливна вода дуже м'яка.

Важкої дернової 1 ч., листяної 1 ч., піску 1 ч. з додатком

ч. суміші подрібненого череп'я, деревного вугілля, кісткового бо-

рошна, старої штукатурки з вапном (або старого подрібненого вапна), крейди (суміш №6). Для астрофітумів вапнякових суб-
стратів слід додавати трохи більше.

Для великих екземплярів стовпчастих цереусів та ехінопсисів слід до універсальної суміші додавати більше старої штука-

турки з вапном.

1 ч. важкої деревної, 1 ч. листяної, 1 ч. піску, ½ старої штукатурки з вапном,

ч. універсального додатку (суміш №7).

Для псевдолобівій та пародій землесуміш має складатися з досить великої кількості піску, бути пухка й поживна.
1 ч. піску, ½ ч. листяної, ½ ч. піскуватої дернової та

ч. домішки з череп'я, деревного вугілля та кісткового борошна в рів-

них частинах (суміш №8).

Для звичайних видів мамілярій та миртилокактусів придатна суміш, що складається з 2 ч. важкої дернової, 1 ч. листяної, ½

ч. піску,

ч. домішки з череп'я, деревного вугілля, кісткового борошна та старої штукатурки з вапном (суміш №9).

Для повільноростучих гімнокаліціумів суміш слід складати так, щоб вона була добре піскувата і злегка кислувата: 1 ч. лис-

тяної,

ч. легкої дернової, 1¼ ч. піску, ½ ч. торфової кришки,

ч. домішки з череп'я, деревного вугілля, кісткового борошна

(суміш №10).

Чехословацькі кактусівники рекомендують до універсальної суміші додавати ще по 1г калійної солі та по 4г рогової стружки,

1 ложку подрібненого деревного вугілля та на кінчику ножа томас-шлаку на кожний літровий обсяг землі.

Кактусівники Казахстану натомість рекомендують додавати для того самого обсягу

5г

подвійного суперфосфату та 0,5г ка-

лійної солі.

Отже, меню для кактусів складено, тепер черга за правильним доглядом.
Чим більше сонця та тепла одержують кактуси в літній період, тим краще відбувається процес засвоєння (всмоктування)

поживних речовин. Правильне поливання, розпушування для ліпшої аерації в період, коли коренева система ще не зовсім роз-
винена, вчасне пересаджування – все це сприяє кращому розвиткові рослин.

Останнім часом у правилах культивування кактусів сталися деякі зміни. Якщо раніше підживлювати кактуси не рекоменду-

валося, то тепер протипоказань для цього немає.

Підживлення посилює ріст та розвиток, стимулює цвітіння, дає можливість рідше пересаджувати рослини. Останнє важливо

для аматорського культивування, бо скласти невелику кількість землесуміші з багатьох компонентів не зовсім просто, особли-
во в міських умовах.

Для підживлення кактусів, яке здійснюється тільки в період посиленого росту, можна вживати звичайні мінеральні суміші

(універсальні суміші "А" та "В" ризького хімічного заводу, "Флора" київського заводу, та суміші для вирощування рослин мето-
дом гідропоніки).

Суміші для підживлення кактусів можна приготувати й самостійно: 4г азотної солі, 12г фосфорних солей, або суперфосфа-

ту, 5г калійної солі розчинених у 10 л води є універсальним підживленням для кактусів.

Крім такої суміші для підживлення вживають складніші розчини, зокрема рекомендований В. Хааге: калійної селітри – 4г,

калію фосфорнокислого однозаміщеного – 2,5г, суперфосфату (20%) – 1,5г, калію сірчанокислого – 1г, калію хлористого – 0,9г,
магнію сірчанокислого – 0,1г на 10 л води. Подаємо також склад розчину за рецептом Г. М, Кадатського: калію фосфорнокис-
лого однозаміщеного – 10г, амонію фосфорнокислого двозаміщеного – 1,5г, амонію сірчанокислого – 4г, калію азотнокислого –
2г, кальцію азотнокислого – 2г, магнію сірчанокислого – 0,5г на 10 л води (за Турдієвим, 1971 p.). Співвідношення NРК у міне-
ральній суміші для розчину Г. М. Кадатського 2:1:4.

Підживлювати слід через 12-15 днів, краще ввечері, на вологий грунт. При нестачі освітлення підживлювати не слід.
При культивуванні кактусів треба завжди пам'ятати, що азот посилює ріст рослин, але його надмірна кількість зумовлює

хворобливе пришвидшення росту, тоді стебла кактусів не встигають зміцніти і стають більш сприйнятливі до ураження гниттє-
вими грибами.

Калій затримує ріст, але зміцнює тканини рослин. Його дія сприятлива лише в поєднанні з кальцієм, який нейтралізує згубні

кислоти, стимулює дію грунтових бактерій та сприяє розвиткові квітів і насіння. Він необхідний для вапнолюбних, здебільшого
мексіканських кактусів, які відзначаються міцними колючками та коренями, сірою поверхневою шкірою і т. ін. Одначе багато
видів кактусів, надто південноамериканських, не витримують надмірної кількості кальцію. Ці види ростуть краще на гумусних,
нейтральних або слабокислих грунтах.

Нестача фосфору буває причиною поганого цвітіння кактусів, навіть при всіх інших позитивних показниках (достатнє соняч-

не освітлення, температура тощо).

Крім вищезгаданих елементів кактуси потребують ще й інших мінеральних речовин, що містять магній, сірку, залізо.
У кімнатних умовах підживлювати кактуси треба обережно й тільки міцні, здорові рослини, щоб ще більше поліпшити їх.

Надмірне й невчасне підживлення тільки зашкодить рослинам.

Пересаджування

Пересаджування кактусів у нову суміш, у чисті горщики стимулює ріст та розвиток рослини.
Метою пересаджування є зміна старого ущільненого грунту, який часто прокисає, свіжою землесумішшю, а також вміщення

рослини в просторіший посуд. При пересаджуванні можна одночасно перевірити стан підземної частини кактусів – коріння, ко-
реневої шийки, знищити шкідників та видалити ушкоджені ними частини коренів тощо.

Кактуси практично можна пересаджувати в будь-який період року, але краще навесні, перед кінцем періоду спокою. Біль-

шість кактусівників пересаджує кактуси щорічно. Але в цьому великої потреби немає. Ліпше пересаджувати раз на два роки, а
великі старі екземпляри раз на 3-4 роки. Обов'язково слід щорічно знімати поверхневий шар землі і замінювати його новим, а
старі кактуси ще й підживлювати.

Кактуси, що квітують взимку або рано навесні, треба пересаджувати після цвітіння.
Перед пересаджуванням землю в горщику слід трохи підсушити, підготувати необхідний посуд (краще череп'яний, але мо-

жна й пластмасовий), дренаж, нову зволожену суміш, зроблену заздалегідь.

Зі старого горщика кактуси треба виймати обережно, разом із грудкою землі (не висмикуючи їх, не перекручуючи). Потім

обережно струсити стару землю. У кактусів дуже крихкі корені, тому необхідно пильнувати, щоб вони не ламалися й не тріска-
лися біля кореневої шийки. Одначе невеликих травм не можна уникнути. Тому рослину звільнену від землі рекомендується пе-
ред садінням протягом 1-2 діб підсушити в сухому приміщенні, краще на сонці, щоб загоїлися рани. Великі рослини з дуже під-
різаними коренями треба сушити навіть протягом кількох тижнів. Перед просушуванням необхідно видалити сухі та ушкоджені
корені, які вже не здатні утворити нових всмоктувальних корінців. Одначе пильнуйте корені з блискучими кінчиками сплячих
зародків нових корінців.

За період просушування рослини мають утворити так звані сплячі корені – зародки майбутніх нових коренів, які згодом на-

ростають цілими пучками на кінцях старої кореневої системи. Підготовлені в такий спосіб кактуси висаджують у горщики, де
знизу викладено дренаж з піску або дрібного гравію, а зверху насипано невеликий шар землесуші. По його поверхні старанно
розкладають корені кактуса і присипають землею, ущільнюють її, постукуючи горщиком об тверду поверхню. Важливо не дуже
ущільнювати землю, як це завжди робиться при пересаджуванні звичайних кімнатних рослин. Кактус не можна дуже занурюва-
ти в землю, прикидати його стовбур грунтом. Пересаджуючи кулясті кактуси, під їх тіло підкладають невеличкі камінці, щоб
стовбур не лежав на землі, не торкався її.

Зразу після пересаджування можна поливати тільки ті рослини, у яких були наявні кореневі бруньки, і то тільки тоді, коли

рослини перебувають при температурі не нижчій за 25°С та при яскравому освітленні.

Звичайно поливати кактуси після пересаджування можна не раніше, ніж на 3-4-й день. Перше поливання має бути дуже

обережне, тільки для того, щоб осіла земля в горщику. Потім грунт зволожується зрідка, щоб був лише вологий доти, доки на
рослині не з'являться ознаки росту (поява м'яких колючок на верхівці, блиску на матовій зморшкуватій шкірці стебел тощо).
Якщо ж рослина "сидить" довго, тобто не подає ознак життя, її слід знову витрусити з горщика і уважно передивитися коріння,
яке, як правило, буде десь ушкоджене. Тоді кореневу систему знову оброблюють, як було вказано вище, підсушують досить
довго і висаджують в горщик остаточно.

Вирощування сіянців

Маленькі дрібні сіянці кактусів вимагають дуже обережного й уважного догляду в перші місяці й навіть роки життя.
Як відомо, один з найбільш поширених і ефективних способів розмноження кактусів – насіннєвий. На жаль, дістати насіння

дуже важко, його можна одержати тільки через ботанічні сади, товариства кактусівників, від аматорів.

Насіння кактусів можна висівати в будь-яку пору року, проте краще навесні. У більшості видів насіння ліпше проростає при

освітленні, за винятком такого роду як пародія, насіння представників якої краще проростає в темряві.

При ранньовесняному висіванні сіянці не страждають від різких змін температури в приміщенні, відсутності сонця, що при

осінньому призводить до загибелі певної кількості рослин. Весняні ж сіянці встигають за літній період зміцніти й менше страж-
дають від усіляких хвороб.

Найпоширеніше висівання в звичайні череп'яні мисочки. Є також інші способи: рекомендоване ботанічним садом АН

КазССР висівання насіння в ексикаторах (скляні посудини з притертими кришками); висівання в чашках Петрі на фільтруваль-
ний папір, на марлю; новий спосіб, що застосовується в Чехословаччині, – висівання насіння в герметичні посудини.

При звичайному сіянні в череп'яні мисочки або широкі низенькі горщики слід заздале-

гідь підготувати землесуміш з рівних частин листяної землі та гарно промитого піску з
додатком 1/10 ч. подрібненого деревного вугілля (суміш №11). Цю суміш бажано проде-
зинфікувати пропарюванням. Пропарювання суміші в промислових умовах здійснюється
кормозапарником, а в аматорських, де грунту небагато, пропарювати суміш можна в ма-
рльових мішечках над крутим паром протягом 40-45 хвилин.

Посуд перед сіянням слід також гарно вимити та продезинфікувати розчином марга-

нцевокислого калію або мідного купоросу.

Кращі результати дає висівання підготовленого насіння, тобто такого, яке за добу

перед цим занурюють у слабкий (рожевий) розчин марганцевокислого калію. Деякі как-
тусівники рекомендують інші розчини: розчин міцного купоросу (0,01-0,02%) на 12 годин;
розчин перекису водню (4%) з терміном обробітку 10 хвилин, або розчин хлорного вапна
(10г на 150 см3 води) із терміном обробітку 6-10 хвилин.

Якщо ж насіння замало, або коли воно зовсім дрібне (пилоподібне), то висівати мож-

на й без обробітку. Дрібне насіння варто перед висіванням змішати з сухим піском (1:40
ч. піску), щоб насіння рівномірніше лягало в грунт.

Висівають на вирівняну поверхню легко зволоженої землесуміші. Насіння, оброблене

вищезгаданими розчинами, висівають одразу. Пересихання його може негативно вплинути на схожість.

Рис. 11. Розсаджування сіянців.

Кожен окремий вид краще висівати до окремої посудини, аби не сплутати різні види між собою, бо маленькі сходи різних

видів дуже подібні один до одного.

Висіяне насіння лише трохи вдавлюють у по-

верхню грунту, не присипаючи землею. Зволожу-
вати землю в мисочці слід знизу, занурюючи її по
вінця в теплу (18-20°С) воду на 30-40 хвилин.

Посів слід утримувати на світлому місці (але

не  на  прямому  сонці)  при  температурі 25-28°С  і
вище вдень, та 18-20°С вночі. Якщо є можливість
додержувати такі різкі коливання температури, то
схожість насіння буде вища. Добре вкривати ми-
сочки з посівами склом, це теж пришвидшує схо-
жість. Зволожування провадиться через кожні 2-3
дні,  в  перервах  поверхня  грунту  зволожується
пульверизатором,  щоб  повітря  під  склом  було
завжди вологе.

Переважна більшість родів дає сходи досить

швидко, на 6-8 день. Маленькі сходи кактусів у
ранньовесняний період потребують досвічування,
яке можна провадити звичайними електролампа-

ми (80-100 вт), або лампами денного світла, які слід розміщати на відстані 15-20см від верхівок рослий. Час досвічування – 8-
12 годин на добу.

Рис. 12. Розсаджені сіянці кактусів.

Схожість насіння у різних видів кактусів неоднакова. Так, наприклад, насіння з родів ехінокактус та мамілярія сходить в ме-

жах від 2-5 днів до двох місяців, оскільки деякі види мають велике насіння з товстою оболонкою. Кактуси з роду фрайлея схо-
дять швидше за 2-3 дні.

Строки зберігання насіння кактусів теж коливаються в межах від декількох днів (деякі види з родів ребуція та айлостера) до

десятків років (рід аріокарпус), протягом яких насіння залишається живим. Швидко гине насіння кактусів у вологому прохолод-
ному приміщенні.

Сходи дуже чутливі до пересушування й до надмірної вологи. Головним їхнім ворогом є пліснявіння поверхні грунту. Якщо

плісняви багато, то можна збризнути поверхню слабким розчином марганцевокислого калію.

Коли на малих кактусах з'являються перші колючки, слід починати загартовування їх, тобто поступово привчати до прямого

сонячного освітлення та звичайного повітря. Зволоження грунту треба трохи зменшити.

Як тільки сіянці трохи підростуть і стануть з горошину завбільшки, їх слід пересадити до іншого посуду, розмістивши вільні-

ше (розпікірувати). Знову-таки продезинфікований посуд наповнити поживною пухкою землесумішшю (1 ч. листяної землі,

ч.

піску,

ч. кісткового борошна,

ч. торфової кришки або подрібненого торфу, за винятком тих видів, що полюбляють вапня-

кові суміші, та

ч. подрібненого деревного вугілля – суміш №12).

Для видів, що потребують лужної суміші, рекомендується такий грунт: 1 ч. листяної землі,

ч. піску,

кісткового борош-

на,

ч. деревного вугілля (суміш №13).

Пересаджувати сіянці треба обережно за допомогою загостреної і роздвоєної на кінці (у вигляді виделки) палички.
Якщо перше пікірування здійснено в червні, то в серпні можна зробити ще одне (але не пізніше). Водночас з пікіруванням

власнокореневих рослин треба зробити щеплення видам, що не здатні жити на "власних ногах", як, наприклад, блосфельдія
ліліпутана, котру прищеплювати треба вже на 3-4-й день після появи сходів. Інші види можна прищеплювати й пізніше.

Чехословацькі вчені-кактусівники (3. Флайшер) рекомендують стерильну культуру сіянців, яка полягає у висіванні насіння в

продезинфікований герметичний посуд на стерильний субстрат з додатком поживного розчину.

Перед висіванням насіння спочатку дезинфікують у слабкому розчині марганцевокислого калію, а потім стерилізують зану-

ренням у 4%-ний розчин перекису водню на 10 хвилин, або в розчині хлорного вапна (10г вапна на 140см

води). Після цього

насіння обов'язково промивають у дистильованій воді.

Субстрат (стерильну суміш) виготовляють з 4,5 ч, чистого річкового піску, 4,5 ч. дуже дрібно товченої цегли та 1 ч. торфу.

Для виготовлення поживного розчину до кип'яченої води додають 0,1% комплексного хімічного добрива в якому є всі необхідні
для рослини поживні компоненти. Для цього стануть у пригоді ті приписи, що рекомендуються при вирощуванні рослин на гід-
ропоніці.

У літрові скляні банки, на дно в центрі, ставлять скляну трубку 5см завдовжки і 2см в діаметрі, а навкруг неї шаром у 3см

насипають субстрат. Потім банку зі звичайною металевою кришкою стерилізують протягом 1 години. Після цього, з додержан-
ням усіх правил стерилізації, висівають простерилізоване насіння. У скляну трубку заливають поживний розчин так, щоб він
наситив субстрат до поверхні, а потім закручують кришку на банці. Усе це треба робити швидко стерильними руками, пінцетом
тощо.

Сходи, що з'являються досить швидко, необхідно тримати в банці 5-6 місяців, після чого банку розгерметизовують, посту-

пово привчаючи сходи до зовнішнього середовища. Закручені банки витримують при температурі 26-32°С вдень і 18-20°С
вночі. За літературними даними при цьому способі сходи ростуть вдвічі – втричі швидше ніж при звичайному.

Радянські кактусівники рекомендують дещо простіший метод. Насіння висівається в продезинфіковані ексикатори (скляні

напівкуполи з притертою кришкою). При цьому способі до сіянців можна дістатися в будь-який час.

Не радимо вам дуже захоплюватись вирощуванням "кактусенят" "у неволі". Надмірне утримання в таких умовах часто зу-

мовлює хворобливе витягування сіянців.

Вважаємо за краще змалку привчати рослини до спартанських умов, але ретельніше стежити за появою плісняви, взагалі

гарно доглядати їх.

Живцювання

Як розмножити кактуси, як з одного-однісінького екземпляра зробити декілька, коли від нього

немає насіння? Уже з назви цього підрозділу ви зрозуміли, що такий спосіб зветься живцюван-
ням. Живцюються верхівки пагонів, середня його частина, бокові пагони, частини пагонів (у фі-
локактусів, зигокактусів, шлюмбергер тощо), сосочки (у доліхотеле), частини стебел у кристатних
форм.

Пагони листоподібних

кактусів можна живцювати
"листками",  тобто  цілими
члениками-пагонами,  або
діленням на живці зрізано-
го членика. У цьому випа-
дку зрізи треба робити го-
стрим  ножем  навскіс  так,
щоб  поверхня  зрізу  була
якомога довша. Зрізується
живець  одразу  ж  під  мо-
лодою  вегетативною  бру-
нькою,  яка  згодом  дає  ко-
рінці,

Крім живцювання кактуси можна розмножувати також

"дітками", маленькими рослинами, що з'являються біля

основи материнського екземпляра.

Рис. 13. Живцювання фі-
локактуса.

Рис. 14. Укорінення живців цереусів при правильному (а, б) та не-
правильному (в) зрізуванні.

Зрізувати на живці пагони, на яких уже утворюються пуп'янки, не рекомендується. Такі живці укорінюються дуже повільно.

Рис. 15. Зрізування та підготовка живців до висаджування.

Правильно зрізаний живець цереусів або кулястих кактусів повинен утворити коріння посередині зрізу, навкруг пучків прові-

дних судин.

Якщо ж зріз у живця зроблений неправильно, то сере-

дина його западе і коріння буде утворюватись навкруг пе-
риферійного кола зрізу з розташованих найглибше в тка-
нині бруньок поверхневої шкірочки.

Щоб коріння живця утворилося нормально, живці зрі-

зують гострим ножем суворо горизонтально, перпендику-
лярно напрямові росту пагона для того, щоб зріз мав яко-
мога меншу поверхню. Після цього живець біля зрізу заго-
стрюється, тобто зрізається тонкий шар по периферії зрізу
так, щоб не ушкодити його центр. Тільки після цього живці
слід підв'ялити і підсушити в сухому приміщенні протягом
1-10 днів (залежно від соковитості стебел), іноді, при ве-
ликій поверхні зрізу в дуже соковитих кулястих кактусів,
навіть до 4-8 тижнів.

Підв'ялювання триває доти, доки на поверхні зрізу не

утвориться доволі суха шкірка. Якщо поверхня зрізу не
швидко "загоюється", можна підсушувати її сухим повіт-
рям, але треба оберігати зрізи від сонячних опіків, що можуть дуже зашкодити рослині.

Рис. 16. Коренеутворення при неправильному (а) та правильно-

му (б) положенні живця після зрізування.

Протягом довготривалого підв'ялювання живець необхідно утримувати у вертикальному положенні, а не лежачи, інакше

коренеутворення буде неправильне – корені почнуть рости вздовж всієї поверхні стебла із вегетативних бруньок, звернених
униз. Щоб уникнути цього явища, живці можна розташовувати по декілька у вузьких коробках так, щоб вони зрізами не торка-
лися дна, або розташовувати в чарунках м'якої сітки.

Деякі опунції зовсім не витримують лежачого стану при живцюванні і вже

через декілька днів вигинаються й тягнуться до світла своїми верхівками.

Щоб пришвидшити підсушування та захистити зрізи від гниття, зразу після

живцювання зрізи обробляють дрібно потовченим деревним вугіллям. Після
повного підсушування зрізів живці висаджують у чистий річковий пісок або в
дуже піскувату пухку землю. Деякі кактусівники укорінюють живці в суміші тор-
фової кришки з піском.

Після висаджування у вологий субстрат, до вкорінення, живці не слід тур-

бувати, переставляти з місця на місце, виймати з субстрату, щоб перевірити
наявність корінців тощо.

Зауважимо, що живці, посаджені біля краю горщика, дають рясне коріння

набагато раніше, ніж висаджені ближче до центра горщика. Щоб пришвидшити
вкорінення живців, їх накривають скляною банкою або поліетиленовою плівкою
(вона не має торкатися верхівок живців). Вологе повітря, що утворюється при
накритті, стимулює розвиток коріння.

Якщо з якоїсь причини в кактуса почала підгнивати верхівка, її слід зрізати,

обробити деревним вугіллям (порошком) і чекати доки на краях зрізу з'являться маленькі дітки. їх обережно зрізають біля ос-
нови, трохи підсушують та вкорінюють так само, як і живці. При підгниванні кореневої шийки кактуса, верхівку зрізають, оброб-
ляють, як і живці, та вкорінюють.

Рис. 17. Розташування зрізаних живців для
підв'ялювання.

Коли живці дуже малі або задовгі, їх треба прив'язувати до дерев'яної палички, з якою й висаджувати в субстрат.

Щеплення

Третій спосіб розмноження, а часто й зберігання особливо цікавих форм – щеплення. Цей найвищий ступінь обізнаності ка-

ктусівника в культивуванні кактусів дещо складніший і потребує не тільки широких знань біологічних особливостей роду, виду
та форми, а й технічної вправності.

Щоб щеплення було вдале, треба, як кажуть, гарно "набити руку", тобто деякий час потренуватися на звичайних рослинах,

на простих, широко розповсюджених швидкоростучих видах кактусів, а потім уже приступати до щеплення цінних видів та
форм.

Зазначімо, що деякі відомі знавці-кактусівники застерігають від модного захоплення щепленням. К. Бакеберг з цього приво-

ду висловився так: "Руки геть від щеплення!". Інші, навпаки, твердять, що щепити треба все можливе. Навіть якщо є два одна-
кові кактуси, їм теж слід "поміняти ноги", тобто перещепити верхівку одного на основу іншого і навпаки. Це, звичайно, два
крайні погляди, а обирати треба середнє.

Справді, іноді без щеплення просто неможливо обійтися. Наприклад, рослина гине від ушкодження кореневої системи, або

важкий у культурі вид погано розвивається на власних коренях, чи навіть не може існувати (деякі представники аріокарпусів,
розеокактусов, безхлорофільна пурпурово-червона форма гімнокаліціума Міхановича, гімнокактуси та інші). Тоді щеплення –
єдиний спосіб урятування виду.

За таких випадків щеплення дає змогу поліпшити (облагородити) рослину. Прищепа, тобто та частина кактуса, яку прищеп-

люють, використовуючи поживні речовини, "перетравлені" підщепою, сама видозмінюється і при вдалому доборі підщепи може
краще розвивати колючки, волосинки, навіть нові барви пелюсток тощо. Тобто в такому разі може візуально, в морфологічних
відзнаках, проявитися вплив підщепи на прищепу.

Кристатні (гребінчасті) форми, причини виникнення яких досі ще дебатуються між ученими, за багаторічними дослідами,

найефективніші в прищепленому вигляді, тобто химерність їхніх форм найкраще зберігається при щепленні. При культивуванні
на власних коренях такі форми дуже часто втрачають кристатність, набуваючи звичайного вигляду.

Нерідко для того, щоб посилити ріст або пришвидшити цвітіння, застосовують щеплення сіянців. На добре підібраних під-

щепах сіянці швидко ростуть, а цвісти починають у 6-8 разів швидше, ніж власнокореневі.

Наприклад, протягом одного року можна одержати цвітіння астрофітума зіркового, крайнції довгоквіткової (Kraintzia

longifolia), за 6-8 місяців розквітає стромбокактус дисціформіс (Strombocactus disciformis), через 15-16 місяців починає цвісти
ехінофосулокактус закатеказензіс (Echinofossulocactus zacatecazensis) та ін. (Турдієв, 1970р.).

Щеплення допомагає також при селекційній роботі, при виведенні нових сортів. Завдяки цьому агротехнічному засобу, час

до одержання насіння можна скоротити, пришвидшивши цвітіння гібридної рослини.

Щеплення, надто сіянців, можна робити, як правило, за будь-якої пори року, але найкраще, звичайно, влітку (з травня по

серпень).

Між кактусівниками точаться суперечки щодо впливу тієї або тієї погоди та умов середовища на час щеплення. Деякі (Па-

жоут, 1963) рекомендують щепити тільки при сухій погоді, за посушливих умов повітря та грунту. Інші (Фуджіохірата) радять
робити це тільки при вологій похмурій погоді, а якщо це неможливо, то "оперовані" рослини протягом 2-3 днів треба держати у
світлій вологій теплиці.

На нашу думку, основним для вдалого щеплення є правильний добір рослини-підщепи, досконала техніка, гігієнічна культу-

ра операції та оптимальний догляд за прищепленими екземплярами.

Підщепами повинні бути рослини тих видів, які гарно ростуть на власних коренях. Підщепа має бути добре вкорінена, хоча

іноді щеплення та вкорінення провадяться окремо, тобто спочатку зрощують невкорінений живець підщепного виду рослини –
підщепу, з прищепою, а потім їх укорінюють разом як один живець.

За нашим багаторічним досвідом та за літературними вказівками, найкращими й найпоширенішими видами, які здатні бути

підщепами є: еріоцереус Юсберта, ехінопсиси трубкоквітковий та Ейрієза; селеніцереуси: великоквітковий, птерантус, Макдо-
нальда; трихоцереуси: паханой, Спаха, лампрохлорус, макрагонус; цереуси: перуанський, дайямі; опунції: шилоподібна, могу-
тня, опушена, фікус-індіка; пейрескії: колюча, великоквіткова; нерескіопсис спатулята. Більшість цих рослин можуть бути уні-
версальними підщепами, тобто на них можна приживляти різні види кактусів.

Для щеплення сіянців майже всіх видів з успіхом можна використовувати гібридні ехінопсиси, які легко й швидко розмножу-

ються насінням, одержаним у кімнатних умовах.

Трихоцереуси та еріоцереус Юсберта особливо придатні як підщепи для кулястих кактусів та цереусів, особливо мелокак-

тусів та інших повільноростучих видів.

За твердженням Хааге, трихоцереус макрогонус найкращий для прищеплювання мамілярій.
Пейрескії використовують для щеплення таких ампельних форм кактусів, як зигокактуси, шлюмбергера та апорокактуси.

Проте останні краще, на нашу думку, прищеплювати на трихоцереуси або еріоцереуси.

На опунціях найліпше щепити теж опунції – аустроциліндропунцію клаваріоідес, гребінчасті форми циліндропунції, а також

тефрокактуси.

Південноамериканські кактуси – лобівії, ребуції та інші види з м'якими стеблами, а також цереуси найкраще розвиваються й

рясно цвітуть прищеплені на цереусах. Зауважимо, що останні, проте, не рекомендуються для більшості мексіканських видів
кактусів.

Недоліком ехінопсисів як підщеп є їх здатність утворювати велику кількість "діток" біля основи стебла. Отож рекомендуєть-

ся зрізати колючки разом з ареолами, щоб "дітки", які часто утворюються на краях (периферії) зрізу, не виштовхували прище-
пу.

Пейрескіопсиси можна рекомендувати для прищеплення маленьких сіянців, які в цьому випадку дуже швидко ростуть.

Поряд з найбільш поширеними видами, які є підщепним матеріалом, використовуються ще такі менш поширені види: три-

хоцереуси – блискучо-білий, Шикендантця; селеніцереуси – гачкуватий; цереуси – ямакару; еріоцереуси – Мартіна та бонпла-
нді; монвілеї – фатостема; опунції – триколючкова та велика.

Гарно вдаються ще такі варіанти щеплення: опунція фікус-індіка (підщепа), на яку щеплять аустроциліндропунцію цилінд-

ричну ф. кристатну; опунція фікус-індіка (підщепа) та трихоцереус Спаха (прищепа). На трихоцереусі Спаха добре росте ехіно-
цереус слабкоголковий (е. пауціспіна), який слід щепити клиноподібним зрізом. На цій самій підщепі можна з успіхом вирощу-
вати нотокактус Оттона, який щепиться прямим (горизонтальним) зрізом; на еріоцереусі Мартіна можна вирощувати апорокак-
тус флагеліформіс і т. ін.

У літературі відомий також досвід японських кактусівників, які щепили на хілоцереус гватемальський. Ця підщепа дуже лег-

ко розмножується живцюванням та насінням. Сіянці, прищеплені на цьому виді, ростуть швидше, ніж на інших підщепах, утво-
рюють декоративніші колючки та багато пагонів. Але ця підщепа має досить серйозну ваду – вона дуже чутлива до зниження
температури та сильного сонячного освітлення.

При щеплюванні кактусів слід пам'ятати, що чим вища підщепа, тим більше сили вона має та передає її прищепі, тобто тим

краще остання буде рости й розвиватись.

Після того, як прищепа досягла вже чималого росту, деякі кактусівники її зрізують та вкорінюють окремо або з часткою під-

щепи (до 1см завдовжки). Вирощена в такий спосіб рослина справляє враження власнокореневої. При такій операції зрізувати
підщепу краще в тому місці, де починається цьогорічний приріст, так щоб зріз не проходив по здерев'янілій частині пагона.

Рис. 18. Способи закріплення прищеп на підщепах.

Для щеплення гребінчастих форм, а також ампельних, підщепа повинна бути не менша 15-20см заввишки. На такій підщепі

прищеплений екземпляр через деякий час матиме привабливий вигляд.

Найвідповідальнішою операцією при щепленні є зрізування. Щоб правильно зрізати, треба крім навичок мати ще й придат-

ний для цього інструмент: тонкий і гострий ніж, гумові кільця та стрічки, вовняні нитки, вату, дрібно потовчене деревне вугілля
або порошкоподібну сірку, спирт, чисту ганчірку, м'який дріт та довгі кактусові колючки, які використовуються для прищеплення
листоподібних кактусів.

Щепити можна такими основними способами – в приклад, у розщіп та косим зрізом. Іноді використовують щеплення "пеньок

догори ногами", тобто тоді, коли після прищеплювання цінного виду залишається нижня частина прищепи, яку використовують
як маточник.

Уже мовилося, що успіх у щепленні приходить тільки після наполегливого тренування. Але як же тренуватися, як почати?
Спершу треба підібрати гарну підщепу, закріпити її біля основи, підв'язавши до маленького кілочка, підготувати прищепу і

ввесь інструмент. Продезинфікованим у спирті ножем роблять на підщепі зріз на рівні, де намічається посадити прищепу. По-
тім зачищають край зрізу, підрізуючи його під кутом 20-30° для того, щоб надалі, при підсиханні, в центрі зрізу не утворилося
заглиблення. Після цього на зрізі знімається ще тонкий шар, який до часу залишають лежати на місці, щоб передчасно не під-
сох справжній зріз.

Подальший момент операції – зрізування прищепи або підготування її горизонтального зрізу, оновлення його. Як тільки

прищепа готова, її швидко й обережно кладуть зрізом до справжнього зрізу підщепи й акуратно (не зсовуючи!) притискають гу-
мовими кільцями. Їх одягають на щеплення через верхівку прищепи та під низ горщика хрест-навхрест. Натиск кілець має бути
не дуже сильний, але й не слабкий, так щоб зрізи були з'єднані щільно. Кільця нарізують з гумової рукавички, повітряної кулі,
трубки тощо.

Коли треба прищепити ніжну мамілярію або який-небудь інший вид, оповитий волоссям або з густими колючками, які бажа-

но якомога менше ушкоджувати, то слід підготувати пружну прокладку з вати. Її обережно кладуть на верхівку рослини і після
цього притискують прищепу гумовими кільцями.

Ще одна порада: як тільки прищепу накладено, її треба швидко повернути 2-3 рази навколо осі, щоб видалити повітряні пу-

хирці, які перешкоджають щільному з'єднанню поверхонь зрізу.

Універсальний метод кріплення рекомендує М. С. Ткачук (м. Київ). Під денце горщика з підщепою підводиться дріт, та заги-

нається нижче майбутнього зрізу підщепи гачками, на одному з яких укріплюється гумова нитка або тонка гумова стрічка. Після
накладання прищепи гумова тасьма проводиться по маківці прищепи, притискаючи останню, й закріплюється на гачку проти-
лежного кінця дроту. Інша гумова тасьма, укріплена на перехресному шматку дроту навхрест, перетинає й притискує маківку
прищепи. Цей спосіб гарний тим, що дає змогу з часом трохи послабити натиск на прищепу, чого з гумовими кільцями зробити,
не можна.

Прищепу можна закріплювати також вовняними нитками з невеличким вантажем на кінцях.
Прищеплений кактус слід поставити в напівпритінене вологе місце й утримувати при помірному теплі. Треба слідкувати,

щоб вода не потрапила на зріз. Деякі кактусівники рекомендують щойно прищеплені рослини розміщувати в якомога сухішому
приміщенні.

На рослинах з м'яким стовбуром кріплення слід зняти через 3-4 дні, а на рослинах з твердим стовбуром – через 8-10 днів.
Гарну соковиту прищепу та прищеплювані сіянці можна не закріплювати на підщепі.
Деякий час після зрощення треба уважно стежити за розвитком пагонів на підщепі та відразу їх видаляти.
Щеплення у розщіп частіше застосовується при розмноженні зигокактусів, філокактусів, шлюмбергер, апорокактусів з вико-

ристанням у ролі підщеп пейрескії та селеніцереусів.

Щепити за цим способом треба ось як. Підщепу зрізують на бажаній висоті. Потім готують прищепу, зрізаючи членик. Після

цього швидко роблять вертикальний надріз стебла на верхівці підщепи і вставляють загострену клином прищепу. Місце з'єд-
нання закріплюють кактусовою голкою (колючкою), протикаючи щеплення, і злегка стягують вовняною ниткою або поліетиле-
новою стрічкою.

Ще раз нагадуємо, що для успішного вирощування кактусів щепленням дуже важливо підібрати відповідну для того чи того

виду підщепу. Так, наприклад, для зигокактуса рекомендується підщепа швидкоростуча, що розвиває розгалужену кореневу
систему, а відтак зможе добре живити прищепу. Для вологолюбних гірських родів (цефалоцереуси тощо) слід підбирати пові-
льноростучі товстостовбурні міцні цереуси (трихоцереус Шикендантця, еріоцереус Юсберта та ін.). Для щеплення мамілярій –
рослин зі слабкою скелетною частиною стовбура – слід підбирати і відповідну підщепу. У таких випадках придатні ехіноцереу-
си типу е. паханой або е. Сальм-Діка.

При щепленні слід додержуватись суворої послідовності операцій:
а) підготування підщепи, інструменту, гумових стрічок, спирту (для дезинфекції рук та інструменту), дроту;
б) зрізування підщепи на 0,5 см вище необхідної висоти з залишенням тканинного шару на місці;
в) зрізування периферійної частини під кутом;
г) зрізування прищепи на 0,5 см більше потрібної висоти;
д) зрізування периферійної частини під кутом на прищепі;
є) видалення захисного шару тканини з підщепи та накладання прищепи на підщепу, видалення повітряних пухирців;
ж) накладання притискних кілець або пов'язки;
з) накладання додаткової стяжки навкруг стебла, закріплення притискних кілець або зав'язки;
і) дезинфекція (присипання ушкоджених місць товченим деревним вугіллям або молотою сіркою).

Сильні – непереможні

Сильну, добре культивовану рослину майже не ушкоджують шкідники, не розвиваються на ній і хвороби. Отож першою за-

повіддю вирощування здорових рослин у кімнатних умовах, особливо кактусів, є дбайливий догляд з додержанням усіх правил
культивування. Кактуси також мають ворогів, проти яких не завжди можуть успішно боротися. Шкідливі комахи та різні хвороби
– "ахілесова п'ята" кактусів, вирощуваних у кімнатних умовах. Тому кожен кактусівник повинен бути обізнаний хоча б з най-
більш поширеними кактусовими ворогами, щоб запобігти їхньому нападу та боротися з ними.

У себе на батьківщині кактуси менш вразливі, але вирощувані в штучних умовах, та ще при нестачі світла й свіжого повітря,

здебільшого щедро поливані, вражаються часом дуже сильно.

Вирощування сильних, здорових рослин можливе лише при правильному догляді, який є найліпшим захистом від хвороб і

шкідників.

Подаємо короткий опис різних хвороб та шкідників, що ушкоджують кактуси, пропонуємо заходи боротьби.
Аномалії росту, розвитку та забарвлення. Зовнішній вигляд рослини – чудовий показник його здоров'я. Якщо в росли-

ни навесні або пізніше гальмується ріст, у зв'язку з чим вона втрачає добрий вигляд, то причиною цього явища частіше всього
є відмирання коренів, зумовлене нестачею їжі або надмірною вологістю. Винні в цьому можуть бути й шкідники, які ушкоджу-
ють корені.

Отже, раптове порушення нормального росту може бути викликане переміщенням рослин у несприятливі умови існування,

або є сигналом ураження його якоюсь хворобою чи шкідниками. Та сама причина зумовлює зморщування стебла, в'янення
стебел або члеників та відпадання останніх.

В'янення та відпадання недорозвинених квіток може бути ознакою невчасного переходу рослини в стан спокою, тобто реа-

кцією на надмірно високу температуру, виснаження тощо.

содержание .. 1 2 3 4 ..