Кактуси (Приходько С.М.) - частина 6

 

  Главная      Учебники - Разные     Кактуси (Приходько С.М.) - 1974

 

поиск по сайту            правообладателям  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

содержание   ..  4  5  6  7   ..

 

 

Кактуси (Приходько С.М.) - частина 6

 

 

грунту, багато свіжого повітря, сонця. Узимку – сухе утримання, сонце, свіже повітря (але не протяги!) та низька температура 
(до 4-б°С). 

Лобівія фаматимензіс (Lobivia famatimensis (Speg.) Backbg.). Ці маленькі представники гірських кактусів ростуть звичайно 

поодинці між камінням. Стебло в них майже циліндричної форми, 3-3,5см заввишки та 2,5-2,8см в діаметрі. Маківка закруглена, 
тупа, майже скісна, вдавлена посередині. Нижня частина стебла, що міститься під грунтом, найчастіше така сама за розміром, 
як і верхня, має зворотно-яйцеподібну форму, майже бульбоподібна і закінчується стрижневим циліндричним коренем. Стебло 
з 24 повздовжніми ребрами, зелене або попелясто-сіре. Колючок 12, тонких, білих, 1-2см завдовжки, розділених на два бокові 
ряди (наче гребінець) по 6 колючок у кожному. 

Жовтогарячі квітки відносно великі, з'являються у верхній третині стебла, діаметр 3,2см. Біля основи пелюстки квіток бліді-

ші, світло-жовті. Тичинкові нитки та пиляки жовті, стовпчик білясто-жовтий з 8-12 приймочками. 

У культурі відома здавна. Цвіте в кімнатних умовах на початку літа. У цей період рослини краще виносити в грунт та прико-

пувати разом з горщиками. Узимку полюбляють холод та слабке поливання або зовсім сухе утримання. 

Розмножується живцюванням або відділенням пагонів, які далі можна вирощувати на власних коренях чи прищеплювати на 

деякі цереуси. 

Лофофора  Вільямса – Lophophora Williamsii 

(Lem. et SD) Cоu1t.  До  роду  лофофор  належить 
усього  один  вид,  здавна  дуже  популярний  серед 
населення Середньої Америки. Цей рід (та зокрема 
вид)  належить  до  найбільш  дивовижних  і  цікавих 
кактусів. 

Батьківщина  цього  виду – район  нижньої  течії 

річки Ріо Гранде на кордоні між Сполученими Шта-
тами та Мексікою, а також інші райони Мексіки. Ту-
більці добре знали його наркотичну дію ще задовго 
до нашестя білих завойовників. У стародавній Мек-
сіці, де низка кактусів обожнювалася, культ пейота 
– коріння лофофори – був найпоширенішим. Йому, 
як мовилося, приписували  надприродні властивос-
ті. Місіонери свого часу забороняли вживати пейот і 
називали його "чортовим коренем". 

Лофофора  належить  до  найвитриваліших  как-

тусів. Витримує такі умови, в яких гине навіть пеларгонія. 

 

Рис. 28. Лофофора Вільямса (збільшено) 

Потребує важкої поживної землесуміші і багато сонця. Узимку слід тримати її на сонячному місці майже без поливання при 

температурі 10°С (не нижче!) 

 
Рід Мамілярія – Mamitlaria Haw. 

Ці маленькі, вкриті гачкуватими колючками творіння природи стають дедалі популярніші. Налічує 350 видів та 98 різновидів 

– майже найбільший з усіх родів у родині кактусових. Зовнішній вигляд мамілярій, їхні декоративні квітки, колючки та опушення 
надзвичайно різноманітні та привабливі. 

Характерною ознакою роду є відсутність у його 

представників  ребер,  стебло  вкрите  сосочками. 
Мамілярії мають особливу будову ареол, що роз-
ділені  на  дві  частини:  перша,  яка  має  колючки, 
розташована на кінці сосочка, друга – генератив-
на та вегетативна ховається в аксилі (заглибленні 
між сосочками). Квітки мамілярій виростають з то-
горічних  аксил,  навкруг  маківки,  облямовуючи 
останню  наче  віночком.  Після  цвітіння  плід  утво-
рюється не зразу, а поступово, і ніби з'являється з 
аксил. Переважна більшість видів походить з Ме-
ксіки.  Деякі  автори  (Пажоут,  Шубик  та  інші)  виді-
ляють  групи  мамілярій  за  загальним  габітусом 
(зовнішнім  виглядом  рослини)  та  забарвленням 
волосинок. 

Дуже гарні так звані білі мамілярії: бокасансь-

ка,  кандіда,  пірчаста  (плюмоза),  гана;  та  жовті – 

видовжена, Прінглея, цельзіана та ін. Опушення цих видів настільки густе, що зовсім закриває сосочки на стеблі. 

 

Рис. 29. Мамілярія тетракана (збільшено). 

Слід відзначити, що білі мамілярії, які походять з гірських районів Центральної та Північної Мексіки, де ростуть на вапняко-

вих та крейдяних скелях, у культурі більше за інших вимагають землесуміші з домішком певної кількості вапна так, щоб рН її 
був ще нижче за 7-8, яскравого освітлення та багато сонця влітку. Мамілярії не витримують надмірної вологості грунту але по-
требують її більше ніж, скажімо, опунції. 

У культурі всі види мамілярії не вибагливі. Улітку  потребують досить вологи та сонця (з притіненням від сильної спеки), 

взимку утримання сухе, освітлене та прохолодне, але трохи вище за 10°С. 

Використовуються при створенні невеликих та мініатюрних композицій з іншими видами кактусів для прикрашування віта-

лень, кабінетів тощо. 

Так звані основні види (бокасанська, шовкова, лонгікома) через невибагливість дуже придатні для аматорів-початківців. 
Найбільше цінуються види з товстими різнобарвними гачкуватими колючками. Крім вищезгаданих до цієї групи належать 

ще такі: м. Шельдона та м. Свінглея (дуже схожі між собою), м. Блосфельда (має жовтуваті колючки та світло-рожеві, до 2см в 
діаметрі, квітки), м. Діоіка (до 25см заввишки з жовтувато-білими з червоною стрічкою вздовж пелюсток квітками) та м. Фрей-
леана 
(стовпоподібний вид, до 15см заввишки з рожевими квітками). 

Мамілярія  бокасанська  (Mamillaria bocasana 

Pos.) Цей вид, а також споріднені м. центріцірра, 
м. ідальго м. граціозна, м. пусила, м. вільді та ін-
ші, слід рекомендувати для аматорів-початківців. 

М. бокасанська має невеличкі до 4-5см завви-

шки блакитнувато-зелені стебла, повністю оповиті 
сірувато-білими колючками, які перетворилися на 
шовковисті волосинки, під якими майже не видно 
м'яких  і  ніжних,  конічної  форми  сосочків.  Цих  пе-
риферійних  волосинок  багато,  до 25-30 у  кожній 
ареолі. Центральні голкоподібні, жовтаві або чер-
вонясті,  мають  на  кінчику  гачок.  Довжина  цих  ко-
лючок до 2 та більшесм. Серед густого волосяно-
го  покриву  слабо  помітні  дрібні,  жовтаві  квітки  з 
червонястими  стрічками  посередині,  що  з'явля-
ються  на  початку  літа.  Пухнастого,  сріблястого 
їжачка  полюбляють  аматори,  тим  більше,  що  він 
дуже невибагливий і чудово росте на підвіконнях, але не розростається до великих розмірів. Потребує досить яскравого освіт-
лення влітку (культивувати слід на південних, південно-західних або південно-східних вікнах), узимку – багато світла, економ-
ного поливання та температури 12-14°С. Розмножується насінням та дітками, що виростають від кореневої шийки. Висаджува-
ти слід у землесуміш ледь лужної реакції (рН-7,5-8) додавши старої штукатурки з вапном. 

 

Рис. 30. Мамілярія фалігіноза (збільшено) 

Зазначені види мамілярій дуже придатні для композицій. 

Мамілярія  видовжена  (Mamillaria elongata De 

Cand.). Батьківщина – Мексіка. Вид належить до по-
пулярних  і  широковідомих.  Росте  повільно.  Цилінд-
ричний  стовбур  сягає  заледве 10см,  весь  вкритий 
золотаво-жовтими,  іноді  з  темним  кінчиком,  приту-
леними  до  тіла  колючками,  які  майже  зовсім  вкри-
вають зелений стовбур. 

Квітки білясті, маленькі, зіркоподібні, по декілька 

їх з'являється поблизу маківки рано навесні або на 
початку літа. 

Росте кущоподібно, утворюючи щільні групи. По-

требує досить високої температури влітку та взимку 
(16-18°С), багато сонця й повітря. 

Землесуміш має бути поживна, повітряпроникна, 

добре  дренована.  Поливати  завжди  слід  помірно. 
Щоб  гарно  цвів,  догляд  має  бути  регулярним.  При-
датний  для  оформлення  невеличких,  мініатюрних 

кактусників-маленьких штучних садочків-композицій із кактусів. 

 

Рис. 31. Мамілярія видовжена (збільшено). 

Мамілярія гана (Mamillaria hahniana W e r d.). "Стара леді", як її ще звуть за кордоном – один з найгарніших видів маміля-

рій. Походить з Мексіки і давно відома в культурі. Замолоду вона зовні трохи скидається на цереус "голова старого" завдяки 
своїм сивим волосинкам, які дуже густо вкривають стебло. 

Спочатку представники цього виду ростуть поодинці, згодом розростаються у великі групи кульок до 10см в діаметрі.  
Сосочки в цього виду маленькі до 0,5см, круглясті або тригранні, на кінці звужені, з тупою верхівкою, світло-зелені. 
В аксилах короткі волосинки та пучки білих щетинок завдовжки до 4см. Ареоли дрібні, овальні, повстистоопушені білими 

волосинками, які пізніше опадають. 

Периферійних колючок 20-30, вони теж білі, волосоподібні, кручені, завдовжки до 1,5см. Центральна колючка одна, пряма, 

голкоподібна, до 0,4см завдовжки. 

Квітки розміщуються біля маківки віночком, бордові, в центрі зеленкуваті. Діаметр віночка кожної квітки 1,2-1,5см. З'явля-

ються наприкінці травня і дуже гарно виділяються на тлі довгих білих волосинок, що вкривають стовбур. Плоди грушеподібні, 
рожево-червоні. Насіння дрібне, світло-брунатне. 

У період росту потребує багато сонця (навіть прямого), тепла й чистого повітря. Узимку для неї необхідне дуже освітлене 

місце та сухе утримання, температура 8-10

о

С. 

Розмножується насінням. 
Пересаджувати слід у досить щільну землесуміш, до якої обов'язково додавати невелику кількість старої штукатурки з вап-

ном, рН суміші має бути 7,5-8. 

Мамілярія граціозна (Mamillaria gracilis Pfeiff.). Батьківщина – Мексіка. 
Дуже дрібний, до 2-5см заввишки вид має чималу популярність. Стовбур циліндричний або циліндрично-видовжений, густо 

вкритий білими притисненими до тіла колючками. Є також невеличкі центральні колючки, білі з темним кінчиком. Утворює не-
величкі густі групи. Близько до верхівок виростає велика кількість невеличких нових паростків-діток, якими легко розмножуєть-
ся. 

Квітки жовтаві, іноді жовті або з рожевим відті-

нком. Цвіте протягом усього літа, іноді й восени. 

 

Рис. 32. Мамілярія граціозна (збільшено). 

Росте в бідній на поживні речовини суміші, але 

рясніше цвіте і розмножується в поживному грунті. 

Рано  навесні  та  восени,  під  час  відносного 

спокою,  слід  ненадовго  припиняти  поливання.  В 
інший  час  поливання  регулярне,  але  не  дуже  си-
льне. 

Узимку цьому видові шкодить вологе та холо-

дне утримання. Культивувати в цей час рекомен-
дується в прохолодному (12-14°С) та сухому при-
міщенні. 

Легко  розмножується  насінням  та  живцюван-

ням паростками-дітками. Придатна для створення 
мініатюрних кактусників. 

Мамілярія  ідальго  (Mamillaria hidalgensis J.A. 

Purp.). Батьківщина – Мексіка (Ідальго). 

Стовбур виделкоподібно (дихотомічно) розділяється на двоє, з віком стає колоноподібним, темно-зеленим, до 30см завви-

шки та 13см в діаметрі. Сосочки конічні, аксили з бруднувато-сірою повстю, іноді буває до 6-8 щетинкоподібних периферійних 
колючок, які дуже  швидко опадають. Центральних колючок 2-4, завдовжки до 1см, сіро-білих  до  жовтаво-брунатних, кінчики 
червоно-брунатні, орієнтовані вгору й униз. Квітки декоративні до 1,8см в діаметрі, світло-кармінові, з'являються у вигляді віно-
чка поблизу маківки. 

Плоди пурпурово-червоні. 
Вид дуже гарний, особливо на час цвітіння та при дозріванні плодів 
У культурі, як і всі представники роду, невибагливий, потребує достатньої вологи та сонячного освітлення (але не спекот-

ливих сонячних променів!). Узимку – дуже економне поливання, гарне освітлення та прохолодна температура (8-10°С). 

Мамілярія кісткоголкова (Матillаrіа centricirrha Lem.). Цей високорослий (стосовно роду в цілому) мексіканський вид до-

сить поширений у кімнатних умовах його рекомендуємо для всіх аматорів-початківців. Три культивуванні в закритих приміщен-
нях рясно цвіте й не потребує особливого досвіду в культурі. Навіть відносно молоді рослинки (3-4-річного віку) квітують щорі-
чно, якщо в період росту забезпечені достатньою кількістю світла, тепла та вологи. 

Стебло у цього виду темно-зелене, кулясте, з віком стовпоподібне, розростається біля основи до 10 й більше см у діаметрі, 

та до 30см заввишки. Сосочки до 2см. Аксили та ареоли мають густе біле опушення. Периферійних колючок (шилоподібних, 
прямих або злегка зігнутих) 4-5, довжина 2см. Центральна колючка одна, світла, з темним кінчиком. 

Віночок з квіток, що з'являється в кінці квітня близько маківки, яскраво-рожевий. Діаметр кожної квітки 2,5см. Плід грушопо-

дібний, кармінового кольору, насіння дрібне, світло-брунатне. 

Узимку достатнє освітлення, сухе утримання та температура 5-10°С. 
Дуже легко розмножується насінням. 
Гарний для оздоблення підвіконь та для композиційного оформлення невеликих груп з кактусів та сукулентів. 
Мамілярія Шелдона (Матillаrіа Sheldonii (Вr. et R.) Bod.). Дуже поширений у культурі закритих приміщень мексіканський 

вид. Стебло циліндричне, темно-зелене (на сонці стає брунатно-червоним), сягає до 10-25см заввишки та 6см в діаметрі. Со-
сочки циліндричні, порівняно короткі, закінчуються круглястими ареолами. Периферійних білих колючок 10-15, завдовжки до 
0,8см. Середніх колючок найчастіше має по одній, іноді по 2-3. Вони грубіші за периферійні та довші, прямостійні, червоно-
брунатні, гачкуваті. 

Досить великі, світло-рожеві квітки розвиваються на верхній частині стебла. Діаметр квіток до 3см. Плід червоний. Насіння 

дрібне, чорне. 

Порівняно гарно росте у більш важкому глинястому та пухкому грунті. Потребує багато сонця, тепла, особливо в період ро-

сту. Не витримує постійної вологості грунту та повітря. Узимку цьому видові потрібне світло при холодному та сухому утриман-
ні. 

Легко розмножується насінням. Прищеплювати рослини немає рації. 
Мамілярія шовкова (Матillаrіа bombycina Quehl.). Назву набула через гарні шовковисті блискучі колючки. Батьківщина, як і 

більшості представників роду, – Мексіка. 

Уперше описаний 1910 p., коли перші екземпляри його були завезені до Бельгії. Утворює стрункі стебла до 20см заввишки і 

близько 6см у діаметрі. Дуже часто розростається і в зрілому віці утворює цілі колонії. 

Світло-зелені маківки вкриті конічними, а іноді й циліндричними сосочками, з пазух яких (тобто з аксил) виростають густі бі-

лі волосинки. Периферійних колючок дуже багато (30-40), завдовжки до 1см, теж білі. Центральних колючок 2-4, до 1см завдо-
вжки. Вони жовтаві з брунатно-червоними кінчиками. Усі колючки порівняно тонкі. 

Квітки гарні, світло-кармінового кольору з темнішою серединкою (до 1,5см в діаметрі), з'являються в середині літа. Плодики 

білясті, грушоподібні, з дрібним чорним насінням. 

Невибагливий вид і його з успіхом можна вирощувати на власних коренях. 
Розмножувати можна насінням, щепленням та відсаджуванням діток. Прищеплюючи на підщепу, яка набагато перевершує 

прищепу в діаметрі, можна дуже швидко одержати чудову колонію товстих стебел. 

При культивуванні треба завжди пам'ятати, що її колючки дуже легко чіпляються до всього і з ними рослина може бути лег-

ко висмикнута, що, звичайно, тільки на шкоду. 

Мамілярія Цейльмана (Mamillaria Zeilmanniana Bod.). На батьківщині, в Мексіці, росте на кам'янистих грунтах. Стебло має 

кулясте або яйцеподібне до 6см заввишки та 4,5см в діаметрі. Забарвлення темно-зелене, блискуче. Маківка трохи заглиблена 
та закрита молодими колючками. Сосочки розташовані густо, яйцеподібні або короткоциліндричні до 0,6см і завширшки 0,3-
0,4см. Ареоли повстистоопушені, білі. Волосинки в них швидко опадають. Периферійних колючок 15-18, вони білі, дуже тонкі, 
прямостійні або злегка вигнуті, до 1см завдовжки. П'ять центральних червоно-брунатних колючок, часто зігнутих гачком. 

Квітки утворюються біля маківки у вигляді віночка, блискучі, лілувато-червоні або пурпурні, 1,5-2см в діаметрі. Тичинкові ни-

тки  лілувато-червоні,  пиляки  жовті.  Стовпчик  знизу  зелений,  а  зверху  лілувато-червоний,  з  чотирма  жовтими  приймочками. 
Плід – маленька зеленкувата ягода. Насіння дрібне, чорне. 

У період росту потребує багато сонця, тепла й помірного поливання, узимку – світла, сухого та прохолодного утримання 

(10°С). Грунт треба складати з великою домішкою товченого деревного вугілля, щоб посилити повітряпроникність суміші. 

Розмножується гарно насінням. Сіянці не потребують щеплення, бо добре ростуть на власних коренях. 
 
Рід Медіолобівія (Mediolobivia).  

Перехідний між родом лобівія і еволюційно більш розвиненими родами айлостер та ребуцій. 
Невеличкі на зріст рослини, з дуже декоративними квітками. Є декілька особливо популярних видів: м. Рітера, м. золота-

воцвітна, м. вічкувата (з яскраво-зеленою квітковою трубкою та широкими жовтогарячими пелюстками квіток), м. евкаліптова 
(зі світлими колючками та цегляно-червоними квітками), м. ребриста та ін. 

Рослини цих видів невибагливі до умов середовища і рясно квітують на підвіконнях. 
Медіолобівія золотавоцвітна (Mediolobivia aureiflorа Васkbg.). Походить з Північної Аргентіни, де росте на скелястих паго-

рбах. 

Дуже популярний, але мінливий вид як щодо кольору й довжини колючок, так і за забарвленням квіток. Існує декілька ціка-

вих різновидів, які вирощуються в спеціальних колекціях. 

У молодому віці цей кактус росте поодинці кулястим невеличким стеблом, до 5см в діаметрі, потім дуже розростається і 

утворює цілі колонії. Забарвлення має сіро-зелене, на сонці з брунатним відтінком. 

Маківка злегка заглиблена, заросла колючками. Сосочки 3-4мм заввишки, розташовані по 15-17 спіральними рядками. Аре-

оли опушені білими рідкими волосинками, мають 13-20 колючок до 6мм заввишки, а з них 3-4 більші – центральні (до 1см). 

Квітки відкриті, 4-4,5см завдовжки та 4см в діаметрі, жовтогарячі або жовті з білястою серединкою. Тичинки кремові, пиляки 

жовті. Стовпчик також жовтий. Зав'язь блискуча, темно-червона. 

Медіолобівія  гарно  росте  з  насіння  або  прищеплена  на  досить  високу  підщепу – пиптантоцереус  перуанський,  на  якому 

швидко й рясно розквітає. Потребує яскравого освітлення та багато свіжого повітря, узимку – досить низької температури (8°С) 
та майже сухого утримання. 

Медіолобівія Рітера (Mediolobivia Ritteri (Wessn.) Кrаіnz.). Високогірний (росте на висоті 3400м) болівійський представник 

роду медіолобівія утворює кущисте стебло, яке складається з маленьких кулястих або овальних пагонів червоно-лілуватого 
забарвлення. Має 15 ребер, що розділені на низькі горбочки. Ареоли овальні, повстистоопушені жовтуватими волосинками. 
Колючок 8-10. Вони тонкі, завдовжки 0,8-1см, світло-брунатні. Квітки у вигляді широких лійок біля маківки, мають 4,5см в діаме-
трі. Дуже гарні, блискучі, кіноварні, в середині трубочки лілувато-червоні. Тичинки карміново-червоні, стовпчик та приймочка 
зеленувато-жовті. Плід ніби обліплений волосинками та щетинками, до 0,5см діаметром. Насіння дрібне, матово-чорне. 

У період інтенсивного росту потребує багато сонця, тепла та достатнього зволоження грунту, а взимку – освітлення, сухого 

утримання та температури до 10°С. 

Приміщення, в якому культивується ця рослина, слід якомога більше провітрювати. 
Вид цікавий, декоративний і для вирощування не потребує особливих навичок. 
 
Рід Миртилокактус – Myrtillocactus Cons. 

Налічує 4 види. Стебло струнке з блакитним нальотом. Ребра гострогранні, іноді грані злегка закруглені. 
Характерною особливістю роду є також квітки, що цвітуть вдень і з'являються по декілька з однієї ареоли. Плоди невеличкі, 

круглі, голі, їстівні. 

Рослини теплолюбні. Прищеплення не потребують. У деяких країнах їх використовують як підщепу. 
Миртилокактус геометричний (Myrtillocactus geometrizans Mart.). Батьківщина – Мексіка. Високорослий, дуже гарного за-

барвлення  вид,  може  бути  окрасою  будь-якої  колекції.  Досить  популярний,  легкий  у  культурі.  Стовбур  стрункий,  блакитно-

зелений, до майже блакитного забарвлення, матовий, з 5-6-ма досить високими ребрами, на яких рідко розташовані невеличкі 
ареоли, озброєні периферійними сіруватими тонкими колючками до 1см завдовжки. Майже в кожній ареолі є ще центральна 
гостра пряма темна (до чорної) колючка, до 1,5-2см завдовжки. 

Росте  повільно,  з  віком  блакитне  забарвлення  потроху  зникає,  і  стебло  стає  дедалі  зеленішим,  тільки  верхівка  зберігає 

блакитний колір. 

Потребує помірного поливання влітку, яскравого сонця, багато свіжого повітря. Узимку слід поливати ще менше й зрідка, 

температура має бути не нижче 10°С. Гарно розмножується насінням та живцюванням. 

Цей вид придатний для тієї самої мети, що й клейстокактус Штрауса (див.). 
Нотокактус стрункий (Notocactus concinnus (Моnv.) Berg.). Батьківщина – Південна Бразілія та Уругвай. Відомий у культурі 

понад 100 років. На батьківщині росте разом з гімнокаліціумами серед трави у відносно вологому середовищі. Тому в культурі 
гарно почувається в ледь затінених міспях і не витримує прямих сонячних променів. 

Стебло невеличке, кулясте, трохи сплюснуте, яскраво-зелене, 6см заввишки та 10см в діаметрі, з 16-20 тупими низькими 

ребрами,  розділеними  на  білоповстистоопушені  горбки.  Периферійних  тонких,  щетинкоподібних,  світло-жовтих,  до 0,5-0,7см 
завдовжки колючок 4. Вони ростуть хрещато, нижня з них найгрубіша і найдовша. Забарвлення жовте. 

Великі, до 7см, лійчасті, жовті, блискучі квітки з'являються на маківці одразу по 2-3. Тичинкові нитки жовті, біля основи кар-

мінові, пиляки жовті. Стовпчик знизу карміновий, зверху – жовтий. Приймочок 20, мінових. Плід сухий, опушений брунатними 
щетинкоподібними колючками. Насіння дрібне, сіре. 

Період росту починається в квітні і майже завжди в цей період починається й цвітіння. На маківці з'являються цікаві волоха-

ті пуп'янки. Це ознака того, що незабаром треба починати й регулярне поливання (коли пуп'янки трохи розвинуться). У період 
літньої спеки кактуси цього виду слід злегка притіняти та обережно поливати. 

У другій половині серпня починається наступний період росту, що триває до кінця вересня. 
Узимку потребує яскравого освітлення та сухого середовища при температурі 10°С. 
Легко розмножується насінням, що швидко проростає. Сіянці звичайно цвітуть уже на третій рік. 
Землесуміш для них має бути важка, поживна, пориста, повітряпроникна. 
 

Опунції 

До цієї групи, що становить за Бакебергом підродину, відносять декілька родів, а в культурі найбільш поширені такі: ауст-

роциліндропунція, циліндропунція, бразіліопунція та опунція. 

Усі вони схожі будовою пагонів, квіток, плодів. Але мають і відмінні ознаки, за якими і поділяються роди. 
 

Рід Опунція  Opuntia (Тоurnef.) Mіll. 
Один  з  найбільших  (після  мамілярій)  родів  ро-

дини кактусових. Налічує за Бакебергом 248 видів. 

Характерною  ознакою  є  відсутність  основного 

стовбура та плескато-круглясті стебла. На молодих 
пагонах у багатьох видів утворюються рудиментар-
ні  листки,  які  невдовзі  відпадають,  а  на  їх  місці 
утворюються  колючки.  Види  роду  поширені  на  ве-
личезних  територіях  Америки  від  Патагонії  до  Ка-
нади, а також, уже повторно, розповсюджені майже 
по  всіх  тропічних  та  субтропічних  зонах  світу.  Чи-
мало видів культивують як плодові рослини (напри-
клад, в Аравії), оскільки плоди їстівні. 

У колекціях аматорів поки що не дуже поширені 

через могутній ріст більшості видів та великі вимоги 
до  світла.  Але  чимало  видів,  особливо  низькорос-
лих,  з  успіхом  можуть  використовуватися  для  озе-

ленення на грунті, в гарно освітлених заводських цехах зі слабкою "забрудненістю повітря" промисловими газами та пилом. 

 

Рис. 33. Опунція каманчська у грунті. 

Опунції дуже невибагливі до умов культури, гарно цвітуть, швидко розмножуються, не потребують регулярного поливання 

взимку, здатні витримувати дуже низьку температуру (до 0° і набагато нижче). Деякі види не бояться і зовсім низької темпера-
тури, наприклад окаманчська витримує до -31°С на грунті. Отож 2-3 види можна вирощувати в грунтових умовах середньої 
смуги СРСР. 

Такі види як о. фікус-індіка, о. могутня, о. біловолоса, о. опушена – гарні підщепи для інших видів кактусів. 
Землесуміш для опунцій потрібна не дуже пухка, піскувато-глиняста, досить поживна, щільна, але не надмірно, бо інакше 

стебло, як і при нестачі світла, стане кволим і не витримає власної ваги. 

Опунція біловолоса (Opuntia leucotricha DC). Батьківщина – Мексіка. 
Деревоподібний стовбур цього виду сягає іноді 5м заввишки, пагони круглясті до видовжених, завдовжки 10-20см. Ареоли 

розташовані близько, мають 1-3 білі еластичні, схожі на щетину колючки, що на старих пагонах сягають 8см завдовжки і майже 
зовсім закривають сіро-зелене стебло. Глохідії жовті. 

Квітки жовті, 6-8см у діаметрі. Цвітіння починається лише на 10-му році життя. Плоди круглясті, до З-6см у діаметрі, білі або 

майже фіолетові. 

Вид невибагливий, дуже декоративний, придатний для озеленення кам'янистих гірок у садах та парках. Молоді екземпляри 

можуть  бути  використані  також  для  декорування  великих  гарно  освітлених  приміщень  (вітрин  магазинів,  фойє  кінотеатрів, 
шкіл). Варто використовувати також як допоміжний матеріал при декоруванні зимових садів, живих куточків, для шкільних ко-
лекцій, для оформлення засклених ледь опалюваних лоджій, веранд, балконів, еркерів, можна розташовувати біля балконних 
дверей тощо. 

Опунція дрібноволосиста (Opuntia microdasys Lem.) Pfeiff.). Немає сумніву, що першими колекціонованими видами какту-

сових були представники роду опунція, хоча, як з'ясувалося пізніше, своїми розмірами вони не годилися для кімнатного утри-
мання. Одначе існує декілька видів мексіканських опунцій, здатних прикрасити будь-яку колекцію. До них передусім, належить 
описувана  о.  дрібноволосиста,  яку  за  виняткову  декоративність  назвали  ще  "золотою".  Цим  вона  завдячує  своїй  головній 
окрасі – жовтим, білим або брунатно-червоним, наче оксамитовим, геометрично розташованим глохідіям. 

У колекціях розводять такі її різновиди: білоголкова (valbispina) з білими глохідіями, золотоволосиста (v. aureispina) з жо-

втими глохідіями та руфа (v. rufida) з брунатно-червоними глохідіями. У першого різновиду є ще мала форма v. minima, якою 
можна прикрасити найдрібніші колекції видів. 

Описуваний вид утворює кущики до 60см заввишки, а іноді й до 1м. Стебла з плескатих, овальних смарагдово-зелених до-

лоньок-члеників, 10см завширшки та 15см завдовжки. Ареоли овальні, 1-2мм в діаметрі. Квітки до 4-5см у діаметрі, золотаво-
жовті. Плід круглястий, червоний, ягодоподібний, до 4см у діаметрі. Насіння велике, сірувато-зелене. 

Опунцію дрібноволосисту слід вирощувати в поживній, більш-менш важкій суміші. Під час росту вона потребує достатньої 

кількості вологи, сонця та свіжого повітря. Узимку – освітленого та сухого утримання при температурі 5-8°С. 

Розмноження в промислових умовах відбувається тільки живцюванням пагонів-члеників. Живці, як і в усіх видів кактусів, 

злегка підсушують на сонці, і через 8-10 днів висаджують до невеликих горщиків з відповідною сумішшю, де вони швидко уко-
рінюються. 

Росте відносно повільно. У молодому віці придатна для оздоблення інтер'єрів, для створення невеликих кактусових компо-

зицій, гірок тощо. Великими екземплярами добре прикрашати засклені лоджії, де температура не буває нижча за 5°С, а також 
вікна у клубах. 

Розмножувати можна також з насіння. 
Описані форми дуже популярні й зручні для колекціонерів-початківців. 

Опунція могутня (Opuntia robusta Wendl.). Бать-

ківщина – Центральна Мексіка, 

Високорослий  чагарник  з  могутніми,  великими, 

товстими,  круглястими  сизувато-блакитними  до 30-
40см у діаметрі пагонами (внаслідок цього й назва), 
швидко росте і має неабияку декоративність. На ба-
тьківщині виростає понад 5м заввишки, в кімнатних 
умовах росте повільніше. Пагони вкриті товстим во-
скоподібним  нальотом.  Ареоли  розташовані  рідко, 
часто неозброєні, іноді з них виростає декілька міц-
них колючок, білих або жовтавих, до 5см завдовжки. 
Біля основи вони брунатно-жовті або жовті. 

Квітки  з'являються  наприкінці  квітня – в  травні. 

Забарвлення  жовте  назовні,  в  середині  червонясті 
до 6см в діаметрі. Квітувати ця опунція починає піз-
но,  на  одинадцятому  році  життя.  Плоди  круглясті, 
іноді трохи видовжені, темно-червоні, завдовжки до 

11см. 

 

Рис. 34. Опунція могутня на кам'янистій гірці. 

Придатна для декорування великих приміщень, заводських цехів, для оформлення скельних гірок. У кімнатних умовах за-

велика, хоча дуже невибаглива і легка в культурі. Витримує мороз до -3°С, тому можна вирощувати в грунтових умовах на пів-
дні нашої країни. 

Опунція  опушена  {Opuntia tomentosa SD.).  Бать-

ківщина цієї оксамитової, як її ще називають любите-
лі, опунції – гірські місцевості Мексіки. 

Рослини з віком стають деревоподібними, сягаючи 

6м  заввишки  (але  в  закритих  приміщеннях  ростуть 
набагато  повільніше,  і  на 10-12 році  життя  сягають 
лише 2-2,5м). 

Стебло без колючок, до 30см у діаметрі в старих 

екземплярів.  Пагони  сірувато-зелені,  немов  оксами-
тові на дотик, видовжені до 10-12см. Глохідії жовті. 

Квітки жовтогарячі, до 5см у діаметрі, стовпчик пу-

рпуровий.  Плоди  яйцеподібні,  без  колючок,  червоні, 
солодкі. 

Вид невибагливий. Улітку потребує, як і всі гірські 

види,  багато  сонця,  тепла  та  свіжого  повітря  (краще 
виносити на грунт), досить зволоженої земляної груд-
ки, узимку – майже сухого утримання при температурі 
6-8°С, достатнього освітлення. При пересаджуванні потребують досить важкої землесуміші ледь лужної реакції (рН-7-7,5). 

 

Рис. 35. Фрагмент кактусової гірки. 

Придатна для декорування великих гарно освітлених приміщень типу залів, фойє, вітрин магазинів, оформлення зелених 

куточків у школах тощо та для декорування скельних гірок у садах і парках. 

У кімнатних умовах культивувати треба на досить бідній щільній землі (щоб не було швидкого росту, який у кімнатних умо-

вах важко забезпечити достатнім освітленням та свіжим повітрям, що й призводить до видовження пагонів, кволості їх та всьо-
го стовбура). На літній період слід обов'язково виносити рослини на балкон або у садок для "оздоровлення", як і всі гірські ви-
ди. 

Може гарно прикрасити будь-яку кімнату, якщо її поставити біля вільної стіни, або біля балконних дверей, в еркері, лоджії 

тощо. Невеликий її екземпляр стане центром кактусової групи в композиції з середніх на зріст видів. Гарний і для шкільної ко-
лекції. 

Опунція розпростерта (Opuntia humifusa Raf.). Батьківщина – від південного сходу до крайньої Півночі США. 
Стебло розпростерте, повзуче, сланке (звідки й назва). Корінь волокнистий, пагони темно-зелені, круглясті до яйцеподібних 

завдовжки 7,5-12,5см. Колючок найчастіше немає, а якщо є, то поодинокі або по три, до 2,5см завдовжки, основа та кінчики їхні 
часто червонясті. Глохідії червонясто-брунатні. Квітки сірчано-жовті, часто з червонястою серединкою, до 8см у діаметрі. Плід 
грушоподібний, голий, до 5см завдовжки. Рослина морозостійка. 

Опунція Шеєра (Opuntia Scheeri Web.). Один з найкрасивіших мексіканських видів, цінується за густий декоративний по-

крив з жовтих, тонких, до 1см завдовжки колючок, що виростають з густо розташованих ареол, та брунатних щетинок, якими 
озброєні глохідії. Росте кущем з великою кількістю пагонів. 

Квітки  в  цього  виду  блідувато-жовті,  до 5-5,6см  діаметром,  при  відцвітанні  стають  блідо-рожевими.  Приймочка  зелена. 

Плоди кулясті, червоні. Насіння дрібне. 

Ріст у нього виду не дуже швидкий. Може бути окрасою будь-якої колекції. Легкий у культурі, витривалий у кімнатних умо-

вах. Потребує, як і всі опунції, багато сонця, повітря, тепла; узимку – прохолодного утримання. 

Придатний для декорування кактусових гірок, клумб, скельних гірок, а також для декорування лоджій, засклених балконів 

південної експозиції, еркерів та композиційних кактусових груп. 

Опунція фікус-індіка (Opuntia ficus-indica (L.) Mill.). Батьківщина – тропічні та субтропічні зони Америки. Має назву ще "Бе-

рбанкова безколючкова", хоч і не є тим гібридним творінням видатного селекціонера, яке справді позбавлене колючок, проте 
схожа на цей гібрид. 

За характером росту кущиста до деревоподібної. У зрілому віці стебло біля основи дерев'яніє. Висота до 5 мдає велику 

гарних обрисів крону. Членики видовжені, досить широкі, завдовжки до 50см. Ареоли невеликі, колючок майже немає, або іноді 
з'являються по одній і то не в кожній ареолі. Глохідії численні, жовті, легко видаляються. Квітки до 10см у діаметрі, жовті або 
жовтогарячі. Плід звичайно червонястий з жовтим відтінком. Плоди вживаються в їжу і звуться "індіян-ськими фігами". 

У  культурі  легка,  не  потребує  особливих  умов  для  вирощування,  крім  яскравого  освітлення  та  майже  сухого  утримання 

взимку. На літо краще виносити надвір, прикопуючи в грунт разом з горщиком. 

Придатна для озеленення великих освітлених приміщень, для декорування скельних гірок, заводських цехів, при створенні 

зимових садів. Як гарна силуетна рослина може стати в пригоді при декоруванні великих кімнат, лоджій тощо. За вирощування 
в кімнатних умовах цвіте й плодоносить рідко. 

Опунція фрагіліс (Орипііа fragitis (Nutt.) Haw.). Батьківщина – південний захід та середня частина США. Зветься цей вид 

"розбитою" опунцією за напрочуд дивну властивість – часте опадання члеників. Останні круглясті, іноді сплющені, невеличкі 
(до декількох сантиметрів). Білоповстисті ареоли теж невеликі, розташовані на віддалі 8-12мм одна від одної і мають жовтуваті 
периферійні колючки, та до 4 довгих (до 3см) жовтаво-брунатних центральних колючок, що ростуть хрещато. Квітки біло-жовті 
до червонясто-жовтих, 5см у  

діаметрі, з зеленими приймочками. Плоди сухі й колючі. Насіння жовте, плескате. 
Відомо декілька різновидів, відмінних забарвленням та меншим розміром квіток, формою та розмірами члеників: ф. брахіа-

ндра, ф. денудата, ф. парвіконспікуя. 

Вид морозостійкий і може використовуватись для декорування скельних садків та кам'янистих гірок у садах, парках, на те-

риторіях заводів і фабрик. 

Невибаглива до грунтових умов, але потребує багато сонця й чималого поливання влітку. У кімнатних умовах росте гарно й 

годиться для створення кактусових груп при декоруванні великих інтер'єрів в установах. 

 
Рід Пародія (Parodia Sрeg). 

Обіймає 87 видів і понад 30 різновидів. 
Представники цього роду – одні з найкрасивіших мініатюрних кулястих кактусів. Іноді стебло видовжене, м'яке, м'ясисте. 

Колючки густі, багатобарвні, різні за формою, що теж надає рослинам декоративності. Квітки жовті або червоні, дуже великі 
порівняно з ростом самої рослини, з короткими квітковими трубками, вкриті, наче шерстю, лусочками та волосинками. Квітують 
пародії рясно й легко. Насіння дрібне, майже пилоподібне. 

Більшість представників роду потребує щеплення, Паростки та зрізані з підщеп рослини вкорінюються погано. У перші два 

роки життя сіянці ростуть дуже повільно, і потребують особливо ретельного догляду (взимку тепле утримання). Дорослим рос-
линам потрібне вже, прохолодне та сухе місце на зимовий сезон. 

Ці кактуси набули значної популярності, на них можна натрапити в багатьох колекціях аматорів. Більшість видів пародій га-

рно росте на власних коренях, але при цьому на період росту їм необхідні довільна вологість і тепло, яскраве сонячне освіт-
лення. Узимку вони потребують багато свіжого повітря, яскравого освітлення та порівняно прохолодного приміщення (5-10°С). 
Розмножувати можна насінням, яке швидко проростає, але сходи бувають дуже дрібні. 

Пародія золотоколючкова (Parodia chrysocanthion (К. Sch.) Backbg.). Батьківщина – Аргентіна. Перший екземпляр знай-

дено 1886р. колекціонером Шикендантцем. Кактус привернув увагу колекціонерів. Згодом деякі види схожих кактусів, віднесе-
них до різних родів, об'єднано в новий рід – пародія. Тепер рід налічує багато видів. Проста для культивування пародія стала 
популярним мешканцем кімнатних колекцій. 

В  описуваного  виду,  якого  ще  називають  "зо-

лотим їжачком", плоско-кулясте стебло діаметром 
до 10см. З віком воно видовжується і стає майже 
циліндричним.  Забарвлення  стебла  яскраво-
зелене.  Маківка  закрита  колючкуватим,  шерстис-
тим коротким волоссям. Уся рослина густо вкрита 
золотаво-жовтими  або  медово-брунатними  пря-
мими колючками завдовжки до 4см. 

Квітки  з'являються  близько  маківки,  вони  теж 

золотаво-жовті, до 2см. Квітує дуже довго. Перші 
квітки  розквітають  навесні,  а  потім  безперервно 
чергуються протягом декількох місяців. 

Культивується легко. її вирощують на власних 

коренях у поживній та повітряпроникній суміші при 
яскравому  освітленні,  в  теплі"  і  при  достатньому 
поливанні. 

Узимку потребує холодного утримання, яскра-

вого світла. Часте провітрювання приміщень у будь-яку пору року конче необхідне. Обов'язково слід уникати протягів. 

 

Рис. 36. Цвіте пародія (збільшено). 

Розмножується з насіння, яке досить швидко проростає. Сіянці вирощуються на власних коренях. 
Чарівна прикраса мініатюрних композицій з кактусів для оформлення невеликих інтер'єрів. 
Пародія кривавоквіткова (Parodia sanquiniflora Fric et Backbg.). Батьківщина – провінція Сальта в Аргентіні. Досить поши-

рений декоративний вид. 

Стебло кулясте, з віком циліндричне, яскраво-зелене, 5-8см у діаметрі та 10см і більше заввишки. Спіральні ребра розпа-

даються на конічні горбки.  Ареоли  повстистоопушені білими волосинками і несуть 15 радіальних тонких білих колючок, 0,6-
0,8см завдовжки. Центральних хрещато розмішених колючок чотири. Вони брунатні, нижня гачкувата. 

Криваво-червоні, великі, до 4см в діаметрі, квітки з'являються поблизу маківки. Тичинкові нитки зверху карміново-червоні, а 

при основі жовтогарячі або жовті. Пиляки жовті, стовпчик білий з 11 приймочками. Зав'язь кругла, суха до 0,6см у діаметрі. На-
сіння дуже дрібне, брунатне. 

Вид  стійкий  у  кімнатних  умовах.  Гарно  росте  на  власних  коренях.  Потребує  влітку  світла,  достатньої  вологості  й  тепла. 

Взимку – світла, ретельного провітрювання та температури 5-10°С. 

Розмножується насінням. 
Пародія мінлива (Parodia mutabilis Backbg.). Батьківщина – Аргентіна, провінція Сальта, в передгір'ях Анд, де її знайшов 

учень славетного Фріча, колекціонер-учений К. Бакеберг. Росте, як і декілька інших видів роду (п. золотистоцентрова, п. зо-
лотоголкова, п. сетіфера), 
на висоті 2800м. 

В описуваного виду стебло кулясте або злегка циліндричне, 8см у діаметрі та до 10см заввишки, бла-китно-зеленого ко-

льору. Маківка злегка опушена. Спірально розташовані ребра у вигляді низеньких горбків з невеликими білоопушеними арео-
лами.  Близько 50 периферійних  тонких,  білих  колючок  ростуть  променеподібно,  а 4 центральні  розташовані  хрест-нахрест.. 
Довжина їх становить 1-1,5см, вони білі, жовтогарячі або брунатні. Одна з цих колючок завжди гачкувата. 

Квітки золотаво-жовті, понад 3см в діаметрі, в глибині квіткової трубки вони червоні або білі. 

 

 

 

 

 

 

 

содержание   ..  4  5  6  7   ..