Вступ

Висновки

Висновки розділу

Розділ 3. Екологічні проблеми водоспоживання та водовідведення та шляхи їх подолання

3.1 Методики фільтрації води та їх використання при водоспоживанні та водовідведенні

3.1.1 Фільтрування

Фільтрування – це процес розділення неоднорідних систем за допомогою пористих перегородок, проникних дисперсійне середовище і що затримують дисперсну тверду фазу. Всі сучасні способи очищення можна розділити укрупнено на дві групи: механічні фільтри, що є перфорованою перегородкою тієї або іншої конструкції, і очисники в силових полях (гравітаційні, відцентрові, магнітні, електростатичні) Недоліком перших є мала грязеемкость, збільшення перепаду тиску у міру забивання отворів або пір в перегородці, наявність байпасного клапана, що перепускає без очищення частину рідини з лінії забрудненої рідини в лінію очищеної рідини, обмеження по мірі забрудненості, що подається на очищення рідин, великі габаритні розміри, що збільшуються у міру збільшення пропускної спроможності або тонкості очищення, і ін.

Все це наводить до необхідності періодичної заміни або регенерації елементу, що фільтрує, встройки сигнальних пристроїв і тому подібне Слід попутно відзначити, що запилена довкілля частенько настільки велика, що проста заміна фильтроэлементов в гідросистемах вносить забруднень більше, ніж зношування за весь час експлуатації. Очищення в силових полях при чималий грязеемкость має свої недоліки. До них відносяться для гравітаційного очищення (осадження) великий час на очищення, великі площі очисних ванн, мала продуктивність, залежність від щільності часток, температурних і інших умов; для центрифуг – складність конструкції, неможливість встройки безпосередньо в технологічний цикл, необхідність періодичного розбирання для очищення з подальшим балансуванням, величезні енергетичні витрати на очищення і др.; для магнітного очищення – відбір в основному феромагнітних часток, необхідність в малій швидкості обтікання (до 0,01м/с), тонкість шару рідині, в якому магнітна дія ефективна, неможливість утримування на магніті великої маси уловлених часток, залежність від температури, ударів (для постійних магнітів) і др; для електростатичного очищення – можливість роботи лише в токонепроводящих рідинах, низька продуктивність. Виходом з цього положення в області очищення різних рідин з'явився принцип гідродинамічного очищення. У її основі лежить створення біля кожного вічка фильтроэлемента потоків, які дозволяють проникнути через отвір лише часткам, розмір яких свідомо (у 10 разів) менше розміру отвору. Крупніші частки скидаються з фільтру або складуються в бункері. Реалізується основний принцип: завдання фільтру не в тому, аби затримати на поверхні фильтроэлемента недопустимо крупні частки, а в забезпеченні чистоти рідини, що пройшла через фільтр. Завдяки такому принциповому рішенню фильтроэлемент не засмічується і не вимагає технічного обслуговування протягом довгого часу роботи, не потребує змінних елементів або періодичної регенерації має менший і постійний перепад тиску, велику пропускну спроможність.

Фільтр для води — пристрій для очищення води від шкідливих субстанцій або мікроорганізмів.

Різновиди фільтрів для води:

1. Механічні

2. Іонообмінні

3. Зворотного осмосу

4. Біологічні

5. Физико-хімічні

6. Нановуглецеві

7. Акваріумні фільтри

8. Туристичні – як альтернатива відварюванню води.

9. Електричні

Промислові фільтрувальні установки для очищення стічних вод від важких металів створені на основі іонообмінних смол з макропористою полістирольною матрицею і иминодиуксусными хелатотворними групами. Іонообмінні фільтри призначені для видалення іонів важких металів з промислових стоків. Ці іони можуть бути виділені з розчинів, що містять високі концентрації одновалентних іонів (як правило, натрію), а також двовалентні катіони (такі як кальцій). Смоли можуть працювати як в слабокислих, так і в слабкоосновни розчинах. Фільтри із завантаженням даних смол знаходять вживання в процесах витягання металів з руд, стоків гальванічних виробництв і виробництв друкарських плат, різних промислових рассолов і стоків навіть у присутності лужноземельних металів (кальцію і магнію).

Інша важлива сфера застосування полягає в рафінуванні соляних розчинів перехідних і благородних металів, а також в очищенні різних органічних і неорганічних хімічних продуктів видаленням слідів важких металів (зазвичай з водних розчинів).

Іонообмінні фільтри можуть бути використані для зниження вмісту важких металів до рівня нижче за максимально допустиму концентрацію, який часто значно нижче отримуваного методом осадження. Дане устаткування може бути використане для видалення важких металламов із знесолених промивних вод гальванічного виробництва в замкнутих циклах оборотного водопостачання підприємств (безвідходна технологія).

Висновки

Дана глава висвітлює питання фільтрації води. Наведено найбільш розповсюджені, а також специфічні методи фільтрації води, приведено загальні методики фільтрації.

3.1.2 Питна вода

Питна вода – це вода, яка призначена для вжитку людьми і іншими істотами.

Хоча багато джерел прісної води придатні для пиття людьми, вони можуть служити поширенню хвороб або викликати довгострокові проблеми із здоров'ям, якщо вони не відповідають певним стандартам якості води. Вода, яка не шкодить здоров'ю людини, називається питною водою або незабрудненою водою, аби вода відповідала санітарно-епідеміологічним нормам її очищають або, як часто говорять, "готують" за допомогою установок водопідготовки.

Серед основних показників якості питної води виділяються:

· органолептичні;

· хімічні;

· бактеріологічні;

· радіологічні.

Нижче приведений перелік нормативно-технічних документів, які регламентують якість питної води.

1. СП 2.1.5.1059 "Гігієнічних вимог до охорони підземних вод від забруднення"

2. СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості"

3. ГН 2.1.5.1315-03 "Гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування."

4. ГН 2.1.5.2280-07 "Гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування. Доповнення і зміни №1 до ГН 2.1.5.1315-03."

5. ГН 2.1.5.2307-07 Орієнтовних допустимих рівнів (ОДР) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування.

В більшості випадків забруднення прісних вод залишається невидимим, оскільки забрудники розчинені у воді. Але є і виключення: пінисті миючі засоби, а також плаваючі на поверхні нафтопродукти і неочищені стоки. Є декілька природних забрудників. З'єднання алюмінію, що знаходяться в землі, потрапляють в систему прісних водоймищ в результаті хімічних реакцій. Паводки вимивають з грунту лугів з'єднання магнію, які завдають величезного збитку рибним запасам. Проте об'єм природних забруднюючих речовин нікчемний в порівнянні з вироблюваними людиною. Фермери використовують різні хімікати, що потрапляють зрештою в прісну воду: гербіциди, інсектициди, акаріциди, фунгіциди і дезинфікуючий розчин для овець, що містять в цілому 450 активних інгредієнтів - биоцидов. До землі вносяться стимулюючі зростання рослин фосфати і нітрати, а силосні бурти, свинарські ферми і птахоферми є джерелом великої кількості отруйних стоків. Окрім дезинфікуючих засобів прісну воду заражають і фармацевтичні препарати (антибіотики, гормони і інгібітори зростання). Для дезинфікування питної води використовуються хімічні реагенти, сліди яких залишаються у воді. Що вважається канцерогенним тригалометан - побічний продукт хлорування води. У 1988 році в пресі широко освітлювало вживання сульфату алюмінію при очищенні води: тоді декілька тонн цієї речовини було скинуто в систему водопостачання одного англійського містечка і викликали масове захворювання серед місцевих жителів.

Найбільш небезпечними забрудниками промислового походження є важкі метали: кадмій, свинець і цинк. Інше серйозне джерело забруднення прісних вод - кислотні дощі, що викликаються транспортно-промисловими викидами.

Серед тих, що залишилися у воді після фільтрування бактерій можуть бути хвороботворні. Знищення їх може бути досягнуто:

· введенням у воду сильних окислювачів, здатних вбивати ферменти бактерійних кліток;

· нагріванням води до температури 80 °С (пастеризація) — 100 °С

· (стерилізація); опроміненням води ультрафіолетовими променями; озонуванням;

· дією ультразвуком; введенням у воду срібла або інших металів

· що володіють олігодинамічною дією на мікроорганізми.

Як окислювачі можна використовувати хлор, йод, марганцево-кислий калій, перекис водню, гіпохлорит натрію і кальцію. Найчастіше застосовують рідкий хлор і хлорне вапно. Газоподібний хлор зріджують під тиском 0,6...0,8 Па і в рідкому вигляді доставляють на водопровідну станцію в сталевих балонах вагою 25 кг За допомогою особливих приладів — хлораторів хлор дозують і змішують з водою. Отримана в установці для знезараження 7 хлорна вода (мал. 11.1) поступає в резервуар чистої води 8. Звичайна доза хлору 1,0...1,5 мг/л в разі попереднього хлорування до очисних споруд і 0,3...0,5 мг/л при хлоруванні після фільтрів. У малих установках застосовують хлорне вапно. Для усунення запаху хлору до оброблюваної води додають одночасно з хлором в невеликих кількостях аміак (аммонизация води). Хлор, введений у воду, утворює хлорнуватисту кислоту і соляну кислоту. Хлорнуватиста кислота — з'єднання нестійке, диссоціююче з утворенням гіпохлоритного іона ОС₁ . При цьому окислювальна дія на органічні речовини, у тому числі і бактерії, проявляють як хлорнуватиста кислота, так і гіпохлоритний іон. Соляна кислота з'єднується з карбонатами, що знаходяться у воді.

Установка для дезодорації води проектується перед фільтрами. Присмаки і запахи природних вод бувають природного і штучного походження, що обумовлює відмінність їх хімічного складу і різноманіття методів обробки води для їх локалізації.

Для видалення з води речовин, що викликають небажані присмаки і запахи, застосовують наступні методи її обробки: аерацію, окислення хлором, озоном, перманганатом калія і іншими окислювачами; сорбцію активним вугіллям. Аерація води є найбільш простим способом її дезодорації, заснованим на летючість більшості речовин, обуславливающих присмаки і запахи.

Аерацію води здійснюють на градирнях, в басейнах, що бризкають, до введення в неї окислювачів щоб уникнути їх втрат. Для видалення з води запахів, обумовлених життєдіяльністю мікроорганізмів і водоростей, успішно застосовують хлор і озон. В цілях запобігання появі хлорфенольного запаху при хлоруванні води рекомендується застосовувати: перхлорирование води (для окислення фенолів), преаммонизацию (введення солей аміаку для скріплення хлору) і комбіновану обробку води спільно з марганцевокислим калієм.

Активне вугілля є найбільш універсальним засобом для дезодорації води.

Висновки

У даній главі розглянуто питання, пов’язані з питною водою. Головну увагу приділено нормативно-технічним документам, які регламентують якість питної води, а також основним показникам якості питної води.

У першій главі третього розділу приділено увагу методикам фільтрації води та якості питної води, що є необхідною для процесу життєдіяльності. Розглянуто шляхи поліпшення якості води та технічні засоби реалізації наведених методик на практиці.

3.2 Використання закордонного досвіду водоспоживання та водовідведення при аналізі екологічного стану водного середовища України

Щоб найбільш ясно та чітко встановити шляхи вирішення проблем екології, а також сучасного стану водоспоживаня та водовідведення в Україні, звернемося до закордонного досвіду розвинутих країн з наведених питань. Розглянемо порівняльну характеристику водоспоживання та водовідведення США та Росії, а також найбільш суттєві екологічні проблеми Німеччини.

3.2.1 Водокористування і водовідведення В США і Росії

На початку жовтня ц.р. НДА-Природа завершило підготовку проекту Державної доповіді «Про полягання і використання водних ресурсів в Російській Федерації у 2008 році». У доповіді детально і комплексно розглянутий стан водних об'єктів, підсумки водокористування і охорони вод. В той же час, через звітний характер і конкретику даних питань, а також обмежені можливості обхвату всіх проблем галузі, ряд аспектів не були включені в доповідь. Це стосується, зокрема, міжнародних порівнянь, деякі результати яких розглядаються в даній статті.

Можливості статистичного зіставлення водокористування в Російській Федерації і США обмежені мінімальним числом показників. Причинами цього є організаційно-методологічні відмінності обліку використання води в кожній країні. Загальновизнані міжнародні стандарти і методи статистичних порівнянь до теперішнього часу не вироблені.

У США інформація про окремі елементи водоспоживання збирається і узагальнюється вже тривалий час – по ряду індикаторів зведення накопичені з початку ХХ ст В той же час, по рівню організації збору і обробки даних, а також по деталізації показників ця інформація в даний час значно поступається російській статистиці. (Слід зазначити, що вітчизняна обліково-звітна система, створена в 70-80 рр. минулого століття, є крупним досягненням не лише нашій, але і світової статистичної теорії і практики).

Організація статистики використання води в США, на відміну від російської статистики, базується не на річній, а на п'ятирічній основі збору даних.

Державною структурою, відповідальною за збір, перевірку, узагальнення і представлення звідній інформації, є Геологічна служба США. Останні офіційні відомості опубліковані за результатами статистичного спостереження в 2000 р.

Використання води в США традиційно враховується в галонах з розрахунку на день. Такий підхід представляється анахронізмом, причому не лише із-за вживання неметричних одиниць. Відсутня можливість точної оцінки сумарного річного використання води, оскільки невідома кількість днів, по яких фіксується водокористування (зокрема, період поливу в рослинництві). За даними офіційної статистики США загальний забір води з природних водних джерел в 2000 р. склав 408 млрд. галлонов/день, що в перекладі на метричні одиниці і з розрахунку на повний календарний рік (365 днів) складає понад 560 млрд. м³ .

Проте по оцінках експертів ЮНЕП і ряду інших міжнародних організацій об'єм водозабору в США в кінці 90-х рр. знаходився на рівні зразковий 450 млрд. м³ /год. Розбіжність між приведеними цифрами – більш ніж на 100 млрд. м³ – перевищує весь російський забір води для використання (близько 80 млрд. м³ /год в кінці ХХ ст). Тому прямі міждержавні зіставлення є приблизними і малоінформативними. Можна лише стверджувати, що абсолютні показники використання води в США у декілька разів перевищують відповідні російські об'єми.

Американська статистика не публікує багато показників водогосподарського балансу, наприклад, «загальний забір води», «міжбасейнове перекидання води», «водовідлив», «водоспоживання (використання води)», «втрати води при транспортуванні» і ін. Вельми слабо представлені характеристики водовідведення, оборотного і повторно послідовного водокористування, скидання забруднюючих речовин із стічними водами. Не дивлячись на великий досвід збору даних, в США відсутня стійкість використовуваного понятійного апарату і методології розрахунків, які постійно коректуються.

Все це додатково скорочує можливість порівнянь, ускладнює порівнянність отриманої інформації в динаміці.

Як для статистики нашої країни, так і США характерна загальна і досить гостра проблема – забезпечення достовірності первинних і звідних даних, що характеризують використання води.

У Росії це завдання вирішується, судячи з усього, більш продуктивно, хоча і у нас продовжують зберігатися певні недоліки.

Виходячи з вищевикладеного, при міждержавних зіставленнях практичне значення може мати використання не абсолютних, а відносних величин по обмеженому числу показників.

Довідково. США не є найкрупнішими споживачами води в світі. Як вже наголошувалося, по оцінках міжнародних експертів водозабір в цій країні складає приблизно 450 млрд. м³ /год.

У Китаї даний показник по тих же оцінках знаходиться на рівні 520-530 млрд. м³ /год, Індії 500 млрд. м³ /год.

Об'єм російського водозабору (70-80 млрд. м³ /год) менше аналогічного показника в Пакистані (понад 150 млрд. м³ /год) і Японії (90); близький водозабору в Мексиці (близько 80), Індонезії (приблизно 75) і Ірані (70 млрд. м³ /год).

У 2008 р. забір води з природних джерел скоротився в Росії в порівнянні з 1980 р. майже на 40%, а по США – на 7%.

Слід враховувати, що щорічний забір води з природних джерел по відношенню до поновлюваних водних ресурсів в Росії складав в останні десятиліття порядка 2-3%, а в США понад 15%.

Структура як водозабору, так і використання води в Росії і США змінилася трохи (таблиця. 3).

Таблиця 3. Структура забору води з природних джерел для використання в Російській Федерації і США* (у % до підсумку)

За останніми даними Росстата порівнянний об'єм валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, розрахований по паритету купівельної спроможності валют в доларовому численні, складав в 2002 р. 1164 млрд. дол., а в США – 10435 млрд. дол. Об'єм водозабору з природних джерел для використання цього року дорівнював відповідно 73 млрд. м³ і близько 450 млрд. м³ (остання цифра – за версією міжнародних експертів). З розрахунку на 1000 дол. ВВП в Російській Федерації було забрано 63 м³ , а в США – 43 м³ води. Таким чином, питома водоємність ВВП в нашій країні на початку ХХ ст була приблизно в 1,5 разу вище, ніж в США. Якщо ж прийняти за основу водозабір в США в об'ємі 560 млрд. м³ /рік (див. раніше), то перевищення складе лише 1,2 разу.

Довідково. Питома водоємність ВВП в Російській Федерації значно (у 2,5 і більше разів) перевищує відповідні показники у Великобританії, Німеччині, Франції, Японії. Безперечний інтерес представляють результати зіставлень з КНР, проте адекватне порівняння ВВП по Росії і Китаю відсутнє.

Низька водоємність ВВП визначається не лише раціональністю вжитку води – наявністю водозберігаючих технологій, невеликими втратами води при транспортуванні і тому подібне, – але і структурою економіки, що історично склалася, питомою вагою галузей з високим рівнем доданої вартості і відносно малим використанням води. Вплив роблять також інші об'єктивні (наприклад, кліматичні) і суб'єктивні чинники. В зв'язку з цим радикальне зменшення водоємності ВВП в нашій країні не може бути досягнуте лише за рахунок поліпшення нормування вжитку води на об'єктах, що діють, введення договірних стосунків на водокористування або різкого підвищення ставок водних платежів (податків). Необхідні серйозніші державні дії з поступового структурного реформування економіки, які б одночасно не наводили до загального згортання виробництва, зниження зайнятості, зростання цін на вироблювані водокористувачами товари і послуги, іншим негативним наслідкам.

Проведене зіставлення дозволяє зробити ще один висновок. Потрібно зберегти і поліпшити напрацювання вітчизняного інформаційного забезпечення водокористування, поглибити аналіз і розширити вживання відповідних даних. В той же час, положення нового Водного кодексу країни акцентують увагу головним чином не на обліку використання води, а на обліку водних і зв'язаних з ними об'єктів, а також різних документів в рамках державного водного реєстру. Кінцева мета даних облікових новацій, не дивлячись на завуалированность, сповна очевидна. Вона полягає в документальному забезпеченні ринково-спекулятивних операцій з водними об'єктами і водними ресурсами аналогічно забезпеченню операцій з традиційними об'єктами нерухомості і земельними ділянками, де формуються аналогічні реєстри. У проекті нового Лісового кодексу також зроблена спроба узаконити лісовий реєстр. Практика останніх років свідчить про наявність розбіжностей між завданнями раціоналізації природокористування в рамках стійкого розвитку країни і вказаними операціями.

Висновки

У даній главі розповідається про водоспоживання та водовідведення у таких розвинутих країнах, як США та Росія. Висвітлено проблеми та шляхи їх подолання, а також характерні особливості і статистичні дані водовідведення та водоспоживання у США та Росії.

3.2.2 Екологічні проблеми Німеччини

Німеччина

Загальні відомості про країну

Офіційна назва країни - Федеральна Республіка Німеччина. Столиця - Берлін.

Німеччина розташована в центрі Європи і має вигідне економіко-географічне положення. Вона граничить з 9 державами. Площа країни складає 357021 км., з яких на сушу доводиться 349223 км. . Німеччина граничить з Австрією, Бельгією, Чехією, Данією, Францією, Люксембургом, Нідерландами, Польщею, Швейцарією. Загальна довжина кордонів складає 3621 км., береговій лінії - 800 км.

Німеччина є членом ООН (з 1973г.), НАТО (з 1955г.), ЄС.

Німеччина має потужний природно-ресурсний потенціал для розвитку промисловості і сільського господарства.

Рельєф країни складається з гірських і рівнинних територій: на півночі -низменности (Північнонімецька), на півдні — гірські території (Альпи, Рейнські сланцеві гори, Шварцвальд, Гарц, Саксонські рудні гори і так далі).

Клімат країни - помірно-континентальний і помірно морський, із загальною західною циркуляцією атмосфери. Взимку середня температура вагається від -1°С у низовинах до -6 З в горах. Влітку середні температури досягають від +18°С у низовинах до +20°С у долинах на півдні. Середньорічна кількість опадів складає 700мм на рівнинах і 1000-2000мм в горах.

Всі крупні річки несуть свої води з півдня на північний схід (за винятком Дунаю). Найбільшими річками Німеччини є Рейн (завдовжки 865 км.) і Дунай (647 км.), а також Ельба, Одер.

Німеччина багата всілякими мінеральними ресурсами. Найбільше значення мають запаси високоякісного кам'яного (Рурський і Саарський басейни) і бурого вугілля(Лаузіцкий, Ніжнерейнський басейни), калійній солі (поблизу Гарца). Є також родовища природного газу (на півночі країни), кам'яної солі (Північнонімецька низовина), залізняку будівельних матеріалів.

Природні ліси в країні були вирубані і замінені лісонасадженнями: природна рослинність практично не збереглася. Ніжнегорья в центрі країни покриті лісами з буку і ялини, а також сосни. Альпи покриті буковими та дубовими лісами.

Рекреаційні ресурси Німеччини відрізняються багатством і різноманітністю: морське побережжя і острови, живописні долини Рейну, Мозеля і Неккара, Тевтобургський ліс, Шварцвальд, Гарц, озеро Боденськоє і так далі. Є величезна кількість природних заповідників. [36, стор. 19]

Чисельність населення Німеччини - 82,4 млн. чол. (2004). Спостерігається низька народжуваність (8,45 %0) і досить висока смертність (10,44 %0). Проте за рахунок емігрантів населення країни повільно зростає (на 0,5% щорік). Середня тривалість життя в Германії складає 78,54 років (для чоловіків - 75,56, для жінок - 81,68). Жіноче населення кількісно переважає. Середня щільність населення - 230 чол/км, проте розміщено його нерівномірно. Майже 90% населення ФРН проживає в містах і прилеглих урбанізованних районах.

Характеристика господарства. Швидкими темпами розвиваються галузі промисловості, які виробляють інвестиційні товари: хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування, електротехніка, авіабудування, точна механіка, а також нові галузі - виробництво пластмас, синтетичного волокна, електронних приладів. Німеччина займає 5 місце в світі по виробництву сталі. Головні райони концентрації чорної металургії — захід кам'яновугільного басейну Рурського. Рівень забезпеченості сільськогосподарськими продуктами складає 85%. Провідною галуззю є скотарство (4/5 вартостей продукції). Рослинництво розвинене в районах з високою родючістю грунтів. Вирощують в основному зернові: пшеницю, ячмінь, жито, а також кукурудзу і цукровий буряк. [36, стор. 42]

Екологічні проблеми Німеччини

Найбільш загрозливі розміри прийняло забруднення атмосфери, пов'язане зі вступом в неї діоксиду вуглецю, діоксиду сірки, оксидів азоту, різних аерозолів. Щорік викиди діоксиду вуглецю (СОг) в Германії складали в кінці 90-х рр. близько 860 млн. т, а викиди вуглецю з розрахунку на одного жителя досягали 5-10 т/год. Забруднення атмосфери діоксидом сірки (8С>2) і оксидом азоту (N0) в кількісному відношенні значно менше, ніж СОг. Емісія 8Ог складала - 5 млн. т/год. По емісії N0 Німеччина є лідером в Європі. Проте, поширення викидів також значно. Джерелами викидів діоксиду сірки є ТЕС, різні промислові підприємства, об'єкти комунально-побутового господарства, а головним джерелом викидів діоксиду азоту - автотранспорт.

Негативні наслідки емісії з'єднань сірки і азоту виражається в першу чергу у виникненні таких негативних явищ як зміг і кислотні осідання. Так, наприклад, зимовий або чорний зміг часто можна спостерігати в Берліні, Штутгарті, Лейпцігу. Кислотні осідання випадають у вигляді дощу і снігу і викликають підкислення водоймищ, грунтового покриву, пригноблення лісової рослинності, руйнування будівель і споруд. [36, стор. 108]

Шумове забруднення — понад усе пов'язано з атмосферою. У Німкччині мільйони людей живуть в умовах постійного перевищення допустимих норм шуму і в умовах, коли шум замовкає тільки в нічний час.

Забруднення гідросфери під дією промислової сільськогосподарської і комунально-побутової діяльності досягло крупних розмірів. Це відноситься і до фізичних, і до хімічних забруднень середовища, причому як річковий, так і морський. Головною загрозою для водних ресурсів річок служать стічні води (перше місце займають промислові стоки, друге – коммунально-побутові, третє – сільськогосподарські). Як вже було відмічено, підкислення в результаті випадання кислотних опадів також негативно позначається на якості річкових і озерних вод. Найбільш забрудненими є, так звані, міжнародні річки – Дунай, Рейн Ельба, Одер. Для таких річок дуже характерне трансграничне перенесення забруднень. Так, наприклад, забруднення Ельби у верхній течії в найбільшій мірі позначається саме у ФРН.

Рейн вважався до останнього часу найзабрудненішою річкою Європи. На його берегах живе близько 25 млн. чіл. і знаходиться основна частина важкої промисловості ФРН, ведеться активне землеробство, плодівництво, виноградарство. Міжнародний рейнський флот налічує більше 10 тис. вантажних судів. В результаті до Рейну поступає безпосередньо або з припливами комунально-побутові стоки від населених пунктів з 50 млн. жителів. Спеціальна комісія ООН, яка обстежувала Рейн в 70-х рр., визнала цю річку придатною лише для судноплавства. Воду з Рейну було заборонено вживати не лише для пиття, але і для поливання садів і городів.

Антропогенне забруднення морського середовища відбувається в основному двома шляхами: з суші (перш за все стоки річок) і в результаті діяльності в морських акваторіях (експлуатаційні сливи і аварійні викиди з морських судів, наслідку аварій на бурових платформах, підводних трубопроводах). Джерелами забруднення Північного і Балтійського моря є інтенсивне судноплавство, нафтовидобування і особливо річкові виноси. Річки щорік виносять сотні тонн хлоридів, фосфатів і нітратів. В результаті, в прибережних ділянках морів почастішали випадки бурхливого розростання отруйних водоростей, що викликають так звані «червоні приливи». Вперше такі «приливи» були виявлені за допомогою космічних знімків ще в 1970 р. Вони є смугою забруднень що протягнулася уздовж південного берега Північного і Балтійського моря, ширина її вагалася від 7-10 до 100-120 км. поблизу найбільш крупних джерел забруднених стоків суші. Для Північноморського побережжя Європи характерні також «чорні приливи», які викликаються катастрофами супертанкерів в берегів. [36, стор. 68]

Забруднення грунтових покривів великою кількістю промислових, гірничопромислових, сільськогосподарських і побутових відходів, постійно зростаючою металізацією і хімізацією довкілля. Лише міські відходи щорік в Німеччині складають більше 20 млн. тонн. Такий негативний вплив наводить до значної деградації грунтів.

Заходи з охорони довкілля

Погіршення екологічної ситуації в регіоні Західна Європа привело до того, що вже в 60—70-х рр. XX ст в багатьох країнах почалися пошуки нових концепцій природокористування, доріг вдосконалення екологічної політики. Діяльність держави виразилася перш за все в ухваленні нових природоохоронних законів, як загальних законів про охорону природи, так і вод, що відносяться до охорони, повітря, земляних, лісових і інших ресурсів. Засадничий принцип цих законів: «Платить той, хто забруднює». Були збільшені також державні витрати на НІОКР в області охорони довкілля. Поступово стали зростати і витрати приватного капіталу — перш за все на створення очисних споруд.

Надзвичайно активізувалися і різні суспільні рухи. Велике значення в багатьох країнах придбали партії «зелених», що орієнтуються в першу чергу на деяку міську агломерацію і університетські міста. Ці партії завоювали досить міцні позиції і в бундестагу ФРН.

У Німеччині була прийнята спеціальна програма захисту клімату, що передбачає скорочення до 2005 р. викидів СО2 на 25% в порівнянні з 1990 р. Вже до 2000 р. ці викиди (джерелами їх на 36% служить спалювання нафти і нафтопродуктів, на 21 — бурого вугілля, на 20 — кам'яного вугілля і на 23% природного газу) були зменшені на 15%. Очищенню піддаються майже всі стічні води. Утилізувалося 90% сільськогосподарських відходів, 98% корпусів автомобілів, що викидаються. Такі успіхи були досягнуті в результаті двох основних напрямів природоохоронній діяльності.

По-перше, це законодавчий напрям. Воно виражається в тому, що конституція ФРН захищає права громадян «на здорову природну основу життя». У 1999 р. був введений в дію закон про екологічну податкову реформу, єство якого полягає в установі нового податку на вжиток електроенергії і підвищеного податку на використання нафтопродуктів.

По-друге, це технологічний напрям. За останній час Німеччина створила найбільшу в Європі «экоиндустрию», в якій зайнято близько 1 млн чоловік. Країна перетворилася на провідного світового експортера очисного устаткування. Це дозволило їй також широко упровадити у виробництво екологічно чисті технології, доступні не лише крупним, але і середнім, і дрібним фірмам. Крім того, ФРН має в своєму розпорядженні кращих експертів в області захисту довкілля.

Природоохоронні заходи у ФРН проводять і регулюють на трьох рівнях: федеральному, земляному і місцевому. На федеральному рівні ними відає Міністерство довкілля, захисту природи і безпеки ядерних реакторів (до речі, створене в 1986 р. після чорнобильської аварії в СРСР). Кожна федеральна земля також має власне відомство по питаннях довкілля, яке в основному і відповідає за виконання общегерманского природоохоронного законодавства. Деякі виконавчі функції (наприклад, обробка і утилізація твердих відходів) входять в компетенцію місцевих органів влади.

Німеччина бере активну участь в різних міжнародних природоохоронних програмах, таких як охорона морських акваторій, міжнародних річках Європи і ін. Так, ще в 1976 р. було поміщено міжнародну угоду про захист Рейну від хімічних забруднень. У 1987 р. була прийнята розрахована до 2000 р. «Програма дій – Рейн», мета якої полягала в тому, аби зменшити забруднення річки, понизити загрозу аварій на ній, поліпшити її гідрологічні, біологічні і морфологічні умови. Багатолітні зусилля по попередженню забруднення Рейну вже дали сповна відчутний ефект. Якість рейнської води значно покращала, в ній знову з'явилися різні види прісноводих риб, навіть лососевих. У 1956 р. була створена Міжнародна організація по дослідженню Дунаю, яка проводить роботу по його комплексному, у тому числі природоохоронному, вивченню. У 1990 р. створена Міжнародна комісія з охорони Ельби.

Природоохоронні території.

У Німеччині найбільш поширені так звані народні парки. Прикладами їх можуть служити Тевтобургськнй Ліс в північно-західній, Гессенський Шпессарт і Франконський Ліс – в середній, Швабсько-франконський Ліс – в південній частині країни. Перший національний парк – Баварський Ліс – тут був виділений лише в 1971 р. Тепер в цю систему входять ще декілька національних парків і прирівняних до них територій, а також біосферних резерватів. [36, стор. 183]

Висновки

У даній главі наведено проблеми водоспоживання та водовідведення таких Німеччини. Наведено загальні відомості про країну, а також характерні особливості здійснення водовідведення та водоспоживання. Також увагу приділено проблемам водоспоживання та водовідведення та шляхам їх подолання.

У другій главі третього розділу було розглянуто методики водоспоживання та водовідведення розвинутих країн, а також їх екологічні проблеми. Було зроблено висновки щодо аналогічних проблем України, а також шляхи їх передбачення і усунення.

3.3 Екологічні проблеми водного середовища України та шляхи їх подолання

3.3.1 Водні ресурси і екосистеми України.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Буга, Сіверського Дінця, Дунаю з припливами, а також малих річок північного побережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водоймищ. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік складає 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись в маловодий рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, останні поступають з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю складають в середніх 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Прогнозні ресурси підземних вод питних якостей розподілені на території України украй нерівномірно і складають 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і складають додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів складає 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх в багатьох областях.

З метою забезпечення населення і народного господарства необхідною кількістю води в Україні побудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів завдовжки близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 кубометрів води за секунду, 10 великих водоводов великого діаметру, по яких вода поступає в маловоді регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники в розвинених країнах Європи: Франції – у 2,5 рази, ФРН – у 4,3, Великобританії і Швеції – у 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному об'ємі ускладнюється через незадовільні якості води водних об'єктів. Якості води більшості з них за станом хімічного і бактерійного забруднення класифікуються як забруднена і брудна (IV - V клас якостей). Щонайгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих припливах Дністра, Західного Буга, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного і метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний і нітратний, важкі метали і тому подібне.

Для переважної більшості підприємств промисловості і комунального господарства скидання забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скидання (далі – ГДС). Це наводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якостей води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

· скидання неочищених і не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти і через систему міської каналізації;

· вступ до водних об'єктів забруднюючих речовин в процесі поверхневого стоку води із забудованих територій і сільгоспугідь;

· ерозія грунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод в результаті господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. накопичувачів стічних вод, що фільтрують, а також з широким використанням мінеральних добрив і пестицидів. Найбільш незадовільне якісне полягання підземних вод в Донбасі і Крівбассе. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України складає наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій – далі за ГДК), а також підвищення мінералізації і зростання вмісту важких металів в підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальної для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого складають близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення і 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку і природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформований первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі сталі акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдана північній частині басейну в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС; у критичному стані знаходяться малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здібність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорік має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. [33, стор. 172]

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) наносить забруднення біогенними речовинами в результаті використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якостей питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення постійного функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності і захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.

Не у кращому, а подекуди і в гіршому стані знаходяться басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Буга, Південного Буга, басейни річок Приазовської і Причорноморської низовин). Тому мета і стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Висновки

У даній главі приділено увагу водним ресурсам України, їх класифікації та характерним особливостям, притаманни лише їм. Також розглянуто поверхньо стан водних ресурсів нашої країни.

3.3.2 Проблеми водних ресурсів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України і організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість обкреслити круг найбільш актуальних проблем, які потребують рішення, а саме:

· надлишкове антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства привело до кризисного зменшення самовідтворюючих можливостей річок і виснаження водноресурсного потенціалу;

· стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неврегульованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

· широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;

· погіршення якостей питної води в результаті незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

· недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водозахисних заходів;

· недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

· відсутність автоматизованої постійно системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського Морея, що діє, якості питної води і стічних вод в системах водопостачання і водовідводу населених пунктів і господарських об'єктів. Довгостроковими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем є:

- зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

- досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

- забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкту як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;

- створення ефективної структури управління і механізмів економічної регуляції охорони і використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання відмічених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

- охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

- екологічно безпечне використання водних ресурсів;

- відродження і підтримка сприятливого гідрологічного стану річок і заходу боротьби з шкідливою дією вод;

- удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;

- зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація відміченої водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки і поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною і регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів. Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відновлення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:

- підвищення загальної культури виробництва;

- суворе дотримання технологічних норм вжитку і використання водних ресурсів;

- підтримка в належному стані очисних споруд, що діють, і устаткування;

- запобігання аварійним ситуаціям;

- забезпечення своєчасного прибирання сміття і очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

- дотримання законодавства відносно режиму використання прибережних смуг і водозахисних зон;

- контроль за зберіганням і використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів і тому подібне з метою запобігання їх винесенню у воду.

Висновки

У третьому розділі третьої глави було висвітлено головні проблеми водного середовища України, шляхи їх подолання та запобігання у майбутньому. Визначено основні цілі політики та фінансування у сфері екології та аспекти політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем.

У третьму розділі даної роботи було розглянуто методики фільтрації води, елементи технічних засобів та методик створення питної води, закордонний досвід водоспоживання та водовідведення, сучасні екологічні проблеми розвинутих країн, а також проблеми України у сфері охорони екосистем та водного середовища. Визначено пріоритетні цілі політики та соціальної сфери при формуванні ефективної системи захисту навколишнього середовища.

Загальні висновки

У даній роботі розглядалось водоспоживання та водовідведення в Україні та світі, визначались основні екологічні проблеми та шляхи їх подолання та запобігання у майбутньому.

Аналізуючи цю велику сукупність проблем, ми можемо зробити дуже важливі виводи відносно екологічної дійсності нашої держави, виявити чинники і особливості життєдіяльності і природокористування.

Базовими недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні чинники, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють в різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного рішення з боку держави. Цими чинниками є:

- макроекономічна політика, яка змушує суб'єктів господарювання до екстенсивного використання природних ресурсів;

- інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсоємних секторів економіки;

- помилкова секторна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство і інше);

- нестабільне законодавство;

- відсутність прав власності на природні ресурси;

- відсутність эколого-сбалансированной довгострокової економічної стратегії;

- на регіональному і локальному рівнях недолік прямого і не прямого ефекту охорони довкілля від (економічного і соціального) «глобальних прибутків « ;

- інфляція, економічна криза і нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, до яких належать більшість екологічних проектів;

- природно-ресурсні властивості експорту;

- існування дійсно великої стимул-реакції до здобуття значних і швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

- відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для вирішення цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:

- збереження, поліпшення стану і відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів і компонентів ландшафтів;

- сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого і непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти і комплекси;

- підвищення рівня інформованості населення по питаннях біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян в діяльності відносно його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких зв'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

У відмічених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні і інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності відносно збереження біологічного різноманіття є: досягнення економіко-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, поглиблення удосконалення законодавства і культури природокористування, збереження і відновлення екосистем, а саме:

- збереження і відновлення прибережно-морських і морських, річкових і заплавних, озерних і болотяних, лугових і степових, лісових і гірських екосистем ;

- збереження видів і популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтов і інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;

- екологізація агроландшафтов і агротехнологий, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному і земельному господарствах;

- створення національної екологічної мережі (системи «зелених» коридорів) як складовій частині європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть засоби від плати за використання природних ресурсів, засобу підприємств, установ і організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми і інші джерела. Організаційною основою відносно реалізації Концепції і виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони природного довкілля і ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов'язана з охороною і використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в учбових закладах і школи формують наукові і освітні передумови втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню принципів збалансованого розвитку і невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не лише підвищити ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних ресурсів як енергія, корисні копалини і вода і поліпшенню стану довкілля завдяки вживанню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.

Висновки та пропозиції

Для обліку екологічних вимог в ході розгортання приватизаційних процесів все більшого значення повинен набувати екологічного аудиту. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме здобуттю основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань в короткостроковий період. Вдосконалення економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності і формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів, що діє, в умовах переходу до ринкових стосунків повинне стати органічної складової системи управління і регуляції економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитових і тому подібне).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

- Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

- бюджету Автономної Республіки Криму;

- фондів охорони природного довкілля всіх рівнів;

- власних засобів підприємств;

- іноземних вступів і інвестицій;

- інших позабюджетних засобів.

Для забезпечення стабільного вступу засобів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення повинне надаватися розвитку економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:

- плата за спеціальне використання природних ресурсів;

- плата за забруднення природного довкілля і інші види шкідливого впливу на довкілля;

- система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, засоби підприємств, іноземні вступи і інвестиції і тому подібне);

- екологізація податкової і цінової систем;

- підтримка становлення і розвитку экоиндустрии.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм і проектів в Україні повинно сприяти:

- активна інтеграція України в європейські і світові природоохоронні процеси;

- формування сприятливих умов і ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля і використання природних ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Європейського банку реконструкції і розвитку на якому Україна має дійсну можливість отримати статус повноцінного партнера, брати участь в глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально економічних проектів, значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливішим і першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації следствий катастрофи на ЧАЕС і подальше припинення її функціонування.

На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризисну. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватися ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості властиві економічно розвиненим країнам, якою Україна не є.

Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природоохоронні проекти має тенденцію до скорочення, ми можемо зробити прогноз з великим рівнем вірогідності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.

Список використаних джерел інформації

1. Арустамова Э. А. Экологические основы природопользования: Учебник / Под ред. Э. А. Арустамова. — 3-е изд. перераб. и доп. — М.: ИТК "Дашков и К°", 2003.

2. Снакин В. В. Экология и охрана природы: Словарь-справочник. — М.: Академия, 2000.

3. Правила охраны поверхностных вод (Основные положения). М., 1991.

4. Водний Кодекс України

5. К.К.Рихтер. Водопользование и водоотведение: Учебник вузов. — СПб.: Издательство С.-Петербургского ун-та, 1999.— 488 с.

6. Абрамов Н.Н. Водоснабжение. М.: Стройздат, 1983.

7. Соков М.А. Водопроводные сети и сооружения. М.: Стройздат, 1983.

8. Шабалин А.Ф. Оборотное водоснабжение промышленных предприятий. М.: Металлургия, 1972.

9. Московитин А.С. Оборудование водопроводно-канализационных сооружений: справочник монтажника под редакцией Московитин А.С. М.: стройздат, 1979.

10. Турк В.Н., Минаев А.В., Карелин В.Я. Насосы и насосные станции. М.: стройздат, 1990.

11. Душкин С.С., Краев И.О. Эксплуатация водоснабжения и водоотведения. Киев.: ГСДО, 1993.

12. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.:Либідь, 1995. – 368 с.

13. Водные ресурсы УССР: проблемы и перспективы / В.Л .Максимчук, А.Б. Кордюш, Т.С. Николаенко и др. – К.:АН УССР, 1988. – 153 с.

14. Даценко И.И. Живая вода. – Львов: Выща школа, 1984. – 112 с.

15. Капинос П.И., Панасенко Н.А. Охрана природы. – К.: Выща школа, 1984. 255 с.

16. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая среда и человек. – М.:Высш. Школа, 1980. – 424 с.

17. Новиков Ю.В. Вода как фактор здоровья. – М.: Знание, 1982. – 96 с.

18. Фізична та економічна географія Дніпропетровської області / Г.В. Пасічний, Л.М. Булава, А.С. Горб та ін. – Дніпропетровськ: Вид – во ДДУ, 1992. – 188 с.

19. Хмельницкий Р.А., Бродский Е.С. Масс – спектрометрия загрязнений окружающей среды. – М.: Химия, 1990. - 1984 с.

20. Экология и безопасность / Н.Г. Рыбальский, М.А. Малярова, В.В. Горбатовский и др. – М.: ВНИИПИ, 1993. – 320 с.

21. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основі загальної екології. – До.:Либідь, 1995. – 368 с.

22. Водні ресурси УРСР: проблеми і перспективи / В.Л .Максимчук, А.Б. Кордюш, Т.С. Николаєнко і ін. – До.:АН УРСР, 1988. – 153 с.

23. Даценко І.І. Жива вода. – Львів: Вища школа, 1984. – 112 с.

24. Капінос П.І., Панасенко Н.А. Охорона природи. – К.: Вища школа, 1984. – 255 с.

25. Койлов В.Г. За рисою милосердя. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 190 с.

26. Никітін Д.П., Новіков Ю.В. довкілля і людина. – М.:Высш. Школа, 1980. 424 с.

27. Новіков Ю.В. Вода як чинник здоров'я. – М.: Знання, 1982. – 96 с.

28. Фізічна та економічна географія Дніпропетровської області / Г.В. Пасічній, Л.М. Булава, А.С. Горб та ін. – Дніпропетровськ: Вигляд – в ДДУ, 1992. – 188 с.

29. Хмельніцкий Р.А., Бродський е.с. Мас – спектрометрія забруднень довкілля. – М.: Хімія, 1990. - 1984 с.

30. Екологія і безпека / Н.Г. Рибальський, М.А. Малярова, В.В. Горбатовський і ін. – М.: ВНІЇПІ, 1993. – 320 с.

31. Чернова Н.М., Билова А.М., Екологія. Навчальний посібник для педагогічних інститутів, М., Освіта, 1988;

32. Кріксунов Е.А., Пасечник В.В., Сидорін А.П., Екологія, М., Видавничий будинок "Дрохва", 1995;

33. Льовковський С. С. Водниє ресурси України. – До. : Віща школа, 1979

34. Основні напрями державної політики Україні в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. – http://student.km.ru

35. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн.
- К.: ВЦ "Академія", 2005. -704 с.

36. Максаковский В.П. Географическая картина мира. В 2-х книгах. Книга
2: Региональная характеристика мира. - М.: Дрофа, 2004. - 480с.

37. Лемешев М.А. Экологические проблемы Европы и пути их решения
Экономические науки ,1992, №2, с.62-71.

38. «Основи загальної екології» Г.О. Білявський.

39. «Екологічна експертиза, право та практика» Андрейцев Ю.І.

40. «Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

41. "Національна доповідь України «Про збереження Біологічного Різноманіття».

42. «Навколишнє середовище та розвиток» Ворнов А. К.

43. Екологія: Навч.-метод. посібник для самостійн. вивчення дисциплін Дорогунцов С.І. та ін.: Київ. нац. екон. ун-т. - К., 1999. - 152с.

44. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А. Информационная экология. - Ч.1. - СПб.: Нормед-Издат, 1998. - 201с.

45. Стадницкий Г.В., Родионов А. Й. Экология- М.: Высшая школа, 1988.

46. Родионов А.И. Техника защиты окружающей среды.- М.: Химия, 1989.

47. Одум ІО. Основи зкологии. - М.: Мир, 1998.

48. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - Київ: Либідь, 1993.

49. Вронский В.А. Прикладная зкология / Учебное пособие. -Ростов-на-Дону: Феникс,1996.

50. Демченко Н.С., Куценко Н.В. Практикум по рациональному природопользовапию. - Киев: УМКВО, 1991ю

51. Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Зкономические основи зкологии. - Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995.

52. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод / За ред. Запольського А.К. - Київ: Лібра, 2000.

53. Березуцкий В. В. Выбор средств й методов предотвращения загрязнения биосферы промишленными сточними водами. -Киев: УМКВО, 1992.

54. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра / За ред. Шевчука В.Я. - Київ: Вища школа, 1996.

55. Радкевич В. А. Зкология. - Минск: Вьішейшая школа, 1997.

56. ІІовиков В.Ю. Зколопія, окружающая среда й человек. - М.: Торговий дом «Гранд», 1998.

57. Вшіон ПА, Им М.-С. Зкологический риск. - Санкт-Петербург, 1999.

58. Боков В.А., Лущик А.В. Основи зкологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998.

59. Хоружая Т. Методы оценки зкологической опасности. - М.: ЗБТ-Контур, 1999.

60. Реймерс Н.Ф. Особо охраняемые природные территории.- М.: Мир, 1988.-298с.

61. 24. Лосев А.В., Провадкин Г.П. Социальная зкология. - М.: Владос, 1998.-312с.

содержание   ..  490  491  492   ..