Главная      Учебники - Экология     Лекции по экологии - часть 2

 

поиск по сайту            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

содержание   ..  251  252  253   ..

 

 

Екологія й економіка

Екологія й економіка

Екологія міст

Екологічні проблеми міст, головним чином найбільш великих з них, пов'язані з надмірною концентрацією на порівняно невеликих територіях населення, транспорту й промислових підприємств, з утворенням антропогенних ландшафтів, дуже далеких від стану екологічної рівноваги.

Темпи росту населення миру в 1.5-2.0 рази нижче росту міського населення, до якого сьогодні ставиться 40% людей планети. За період 1939 - 1979 р. населення великих міст виросло в 4, у середніх - в 3 і малих - в 2 рази.

Соціально-економічна обстановка привела до некерованості процесу урбанізації в багатьох країнах. Відсоток міського населення в окремих країнах дорівнює: Аргентина - 83, Уругвай - 82, Австралія - 75, США - 80, Японія - 76, Німеччина - 90, Швеція - 83. Крім великих міст-мільйонерів швидко ростуть міські агломерації або міста, що злилися. Такі Вашингтона-Бостон і Лос-анжелес-сан-франциско в США; міста Руру в Німеччині; Москва, Донбас і Кузбас у СНД.

Круговорот речовини й енергії в містах значно перевершує такий у сільській місцевості. Середня щільність природного потоку енергії Землі – 180 Вт/м2 , частка антропогенної енергії в ньому – 0.1 Вт/м2. У містах вона зростає до 30-40 і навіть до 150 Вт/м2 (Манхэттен).

Над великими містами атмосфера містить в 10 разів більше аерозолів і в 25 разів більше газів. При цьому 60-70% газового забруднення дає автомобільний транспорт. Більше активна конденсація вологи приводить до збільшення опадів на 5-10%. Самоочищенню атмосфери перешкоджає зниження на 10-20% сонячній радіації й швидкості вітру.

При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250-400 м, а контрасти температури можуть досягати 5-6С. З ними зв'язані температурні інверсії, що приводять до підвищеного забруднення, туманам і зможу.

Міста споживають в 10 і більше раз більше води розраховуючи на 1 чоловік, чим сільські райони, а забруднення водойм досягає катастрофічних розмірів. Обсяги стічних вод досягають 1м2 у добу на одну людину. Тому практично всі великі міста відчувають дефіцит водних ресурсів і багато хто з них одержують воду з вилучених джерел.

Водоносні обрії під містами сильно виснажені в результаті безперервних відкачок шпарами й колодязями, а крім того забруднені на значну глибину.

Корінному перетворенню піддається й ґрунтовий покрив міських територій. На більших площах, під магістралями й кварталами, він фізично знищується, а в зонах рекреацій - парення, сквери, двори - сильно знищується, забруднюється побутовими відходами, шкідливими речовинами з атмосфери, збагачується важкими металами, оголеність ґрунтів сприяє водній і вітровій ерозії.

“культурними насадженнями” – парками, скверами, газонами, квітниками, алеями. Структура антропогенних фітоценозів не відповідає зональним і регіональним типам природної рослинності. Тому розвиток зелених насаджень міст протікає в штучних умовах, постійно підтримується людиною. Багаторічні рослини в містах розвиваються в умовах сильного гноблення.

Важливо розглянути екологічні проблеми великих міст більш детально й конкретно на прикладі Москви. Вичерпну оцінку екологічного стану настільки великого й складного об'єкта, як Москва, дати важко по наступних основних причинах:

· оцінка повинна враховувати безліч самих різних показників по всіх районах і підприємствам, виробничим зонам, магістралям, системам зв'язку, рекреаційним площам і т.д.;

· отримані відомості повинні бути систематизовані, зведені в єдину легко интерпретируемую систему;

· система збору й узагальнення наявних даних поки що не має єдиний наукової концепції, розрізнена й навіть не всіма підтримується. Соціально-екологічна модель Москви - завдання майбутніх досліджень.

Узагальнені дані свідчать про складний екологічний стан Москви. Місто стрімко росте, переходить за кільцеву дорогу, зливається з містами-супутниками. Середня щільність населення 8.9 тис. чел. на 1 кв. км. Сотні тисяч джерел викидають у повітря величезна кількість шкідливих речовин, тому що часткове очищення впроваджене тільки на 60% підприємств. Особлива шкода наноситься автомобілями, технічні параметри яких не відповідають вимогам і якості повітря. Вихлопні гази автомашин дають основну масу свинцю, зношування шин - цинк, дизельні мотори - кадмій. Ці важкі метали ставляться до сильних токсикантів. Промислові підприємства дають дуже багато пилу, окислів азоту, заліза, кальцію, магнію, кремнію. Ці з'єднання не настільки токсичні, однак знижують прозорість атмосфери, дають на 50% більше туманів, на 10% більше опадів, на 30% скорочують сонячну радіацію. У цілому на 1 москвича доводиться 46 кг шкідливих речовин у рік.

Тепловий вплив збільшує температуру в місті на 3-5З, безморозний період на 10-12 днів і безсніжний - на 5-10 днів. Нагрівання й підйом повітря в центрі викликає підтік його з окраїни - як з лісопаркового пояса, так і із Витрата води в Москві на 1 жителя – близько 700 л/доба. При величезних витратах на очищення навіть водопровідна вода містить деяку кількість шкідливих з'єднань, головним чином добрив і ядохимикатов. Водні ресурси використовуються нераціонально - більше 20% води йде невикористаної. Наприклад, тільки для гоління москвич за один раз використовує до 100 літрів. У районах з лічильниками (м. Зеленоград) водоспоживання в 2-3 рази менше.

Стічні води міста на 98,6% піддаються біологічному очищенню, однак у водойми все-таки попадає дуже багато піску, солі, подкисленной і теплої води. Дефіцит води - один з факторів стримування житлового будівництва. З 1650 головних промислових підприємств систему оборотного водопостачання мають лише 160.

У межах міста ґрунти значно відрізняються від своїх аналогів у даній природній зоні – кислих дерено-підзолистих. У першу чергу треба відзначити підвищення pH до 8-9, що пов'язане з надходженням з атмосфери карбонатів кальцію й магнію. Ґрунти збагачені також органічними речовинами, головним чином сажею - до 5% замість 2-3%. Зміст важких металів в 4-6 разів перевищує фонове.

Зелені насадження займають 30% площі міста, що дає 25-30 кв. м на людину (Париж – 6, Лондон – 7.5, Нью-Йорк – 8.6). Разом з тим насадження усередині міста мало пов'язані з лісопарковим поясом, та й останній занадто вузький - 15-20 км. Тільки з півночі Москва відносно захищена зеленим поясом. До 30-40% насаджень порушено хворобами, пригноблено й втратило здатність до самопоновлення. Лісопарковий пояс у дні відпочинку щодня приймає до 4 млн. чоловік. Ці навантаження вище припустимих.

3.5 млн. людина в Москві живуть в умовах екологічного дискомфорту, а близько 1 млн. - у районах граничного дискомфорту. Забруднення окремих частин міста по-різному. Дві третини всіх шкідливих викидів доводиться на 6 районів. Складна обстановка у кварталах уздовж Садового кільця.

Захворюваність москвичів у середньому вище, ніж по інших районах країни: поширені хвороби органів подиху, астма, різні види алергії, серцево-судинні захворювання, хвороби печінки, жовчного міхура, органів почуттів. З 94 найбільших міст миру Москва по народжуваності перебуває на 62-м, по смертності - на 70-м, по природному приросту - на 71-м місці. Виживаність дітей у багатьох столицях миру в 2-3 рази вище, ніж у Москві.

Екологія Москви тісно пов'язана із тлом, природними умовами Підмосков'я й кліматом європейської території Росії. Найважливіше значення має так званий “західний перенос” - перевага протягом року вітрів західних румбів. При цьому західні й північно-західні райони міста одержують більше свіже повітря, що додатково очищений над лісовими масивами західної частини Московської області. У східні райони Москви надходить повітря, забруднений над міською територією. У періоди переваги східних і південно-східних вітрів Москва одержує менш чисте повітря, оскільки південний схід області заселений на 25-30%, значно розораний і більше індустріальний. Північний захід столиці має більше чисті водойми, оскільки основні водотоки Підмосков'я течуть із північно-заходу на південний схід. Загальні особливості ґрунтів і рельєфу також спричиняються диференціацію екологічних умов. Північний захід Москви більше піднесений, горбкуватий, має більше важкі, глинисті й суглинні ґрунти. Це сприяє активному поверхневому змиву, горизонтальній міграції забруднення, його концентрації у водоймах і малому проникненні в ґрунти. На південно-сході більше поширення мають піщані рівнинні поверхні з малими ухилами. Тут кращі умови для вертикальної міграції забруднення, зараження ґрунтових вод.

Москва помітно впливає на прилягаючу місцевість: атмосферне забруднення поширюється на схід на 70-100 км, депрессионные лійки від забору артезіанських вод мають радіуси 100-120 км, теплове забруднення й порушення режиму опадів спостерігається на відстані 90-100 км, а гноблення лісових масивів – на 30-40 км.

Стан природних систем у районі Заполярного ГНКМ у Надым-Пур-Тазовском газодобувному районі.

Зона освоєння Заполярного ГНКМ містить у собі досить велику територію, що простягнулася дугою від м. Новий. Уренгой до сел. Самбург. У неї входять площа самого родовища, коридори комунікацій ЗГНКМ - Ст. Уренгой - Новий. Уренгой і ЗГНКМ - Тазовский шириною 20 км, проміжна Пуртазовская компресорна станція, перевалочні бази в селищах Тазовский і Ст. Уренгой, а також селища Коротчаево й Газ-Салі.

Найбільші зміни ландшафтів пов'язані з буравленням шпар. Технологія робіт неминуче пов'язана з фізико-механічними порушеннями поверхні, тому що практично всюди робляться штучні насипні площадки для бурових установок. Низька культура робіт привела до довгострокових хімічних забруднень, особливо в тих випадках, коли насипні площадки використовувалися в різний час для буравлення двох, а іноді й трьох шпар - спочатку при розвідці сеноманских, потім валанжинских обріїв, що різко підсилювало техногенний вплив. На площадках після буравлення залишаються більші кількості глинистих компонентів, цементу, хімічних реагентів, що використовувалися при буравленні, побутові відходи, залишки нафтопродуктів, які згодом можуть перейти в почвогрунты й поверхневі води. Однак не можна не відзначити, що ці фізико-механічні й хімічні порушення мали локальний, крапковий характер і ніде не одержали майданного розвитку.
Територія родовища неодноразово дивувалася тундровими й лісовими пожежами, особливо в сухих добре дренированных районах виростання модринових редкослойных лісів з ягельним напочвенным покривом. Добре видні площі пирогенного впливу різного строку давнини, і немає сумніву, що більшість їх присвячена до місць господарської діяльності. Очевидно, що причина пожеж - необережне поводження з вогнем працівників варлампіївна, науково-дослідних і інших підрозділів, що проводила роботи на території ЗГНКМ.

З розвитком газодобувної галузі Західного Сибіру селище включається в її інфраструктуру. Збільшилося число жителів, зведений комплекс житлових багатоповерхових будинків для працівників газодобувної галузі. Почато будівництво ВПП із твердим покриттям для прийому літаків типу ЯК-40, АН-24, АН-26. Будівництво в умовах практично суцільного поширення ММП досить специфічно, недооблік цієї специфіки привів до деформації, частковому затопленню смуги й неможливості її експлуатації. Для спорудження ВПП, у порушення важливих природоохоронних норм, використовувалися піски із заплави р. Таз, добувалися вони переважно гідронамивним способом. Селище оточене мережею ґрунтових і всюдихідних доріг зі шлейфом бульдозерних виїмок і смітників побутового сміття. Єдина насипна дорога обслуговувала споруджувану ВПП.

Зміни ГС, зафіксовані до 1993 р., місцями сильні,ставляться, в основному, до порушень фізико-механічної властивості. Це, насамперед, знищення ПРС на території селища, ВПП, кар'єрів, на дорогах. По узбіччях доріг, на недобудованої ВПП, по шляхах всюдихідного транспорту, у т.ч. на зимнике, місцями відзначається штучне обводнювання, що викликане протайкой мерзлого ґрунту внаслідок порушення поверхні почвогрунтов.

У найбільш яскравих випадках по всюдихідних коліях це обводнювання привело до лінійного термокарсту. Там, де зимник проходить по брівці схилу до заплави р. Таз, через механічне порушення почвогрунтов місцями відзначається активізація термоэрозионных процесів.

Пос. Старий Уренгой, розташований на правом бережу р. Пур між устями рік Бол. і Малий. Хадыръяха, довгий час був єдиним населеним пунктом у середньому плині р. Пур і прилягаючих вододілах. До найближчих таких же маленьких селищ Самбург і Тарко-Салі було не менш 120 км по прямій. Зв'язок із зовнішнім миром підтримувалася водним шляхом у період навігації, крім того існував тимчасовий аеродром із зимовою ВПП, що приймав літаки типу АН-2. Навіть в 70-е й 80-е роки, у пору бурхливого сплеску геологорозвідувальних, а потім нафтогазовидобувних робіт на Надым-Пуровском межиріччя, селище не одержало сильного імпульсу до розвитку, тому що перебував на периферії території родовищ, до того ж на іншому березі такої великої водної перешкоди, який є р. Пур. Він служив місцем тимчасового проживання працівників дослідницьких і бурових організацій і перевалочною базою всіляких вантажів, що доставляються по ріці. Проте, тут з'явилися насипні дороги, була реконструйована ВПП для обслуговування легкої авіації й у літню пору, розширилися складські й транспортні бази.

Якщо правобережжя р. Пур, у тому числі й сел. Ст. Уренгой, за 80-е роки змінилося мало, то лівобережжя перетворене господарською діяльністю досить помітно. В 1993 р. уже існувала залізниця, що зв'язала Уренгойську групу родовищ із центром Західного Сибіру; практично на голому місці виникли м. Новий Уренгой і сел. Коротчаево. З будівлею залізниці в сел. Коротчаево з'явилася ж/д. станція зі своєю інфраструктурою (під'їзні й запасні шляхи, склади, депо, ремонтні майстерні й т.д.), підсилилася діяльність річкового порту, куди була підведена ж/д. гілка.

Порушення ГС уже тоді були значними. В основному це механічне знищення ПРС і пов'язані з ним ЭГП - еолові на оголених пісках, обводнювання на всюдихідних коліях, підтоплення уздовж насипних доріг і пов'язаний з ними лінійний термокарст. Сильні зміни, де ПРС порушена більш ніж на 50%, присвячені до насипних доріг і ж/д. полотну, ж/д. станції і її інфраструктурі, річковому порту, промзоне, селитебной зоні, ГРС "Тиха". Інша частина смуги порушень заповнена змінами середнього й слабкого ступеня, а весь простір на захід від цієї смуги піддавалося пирогенным впливам. Крім того, до 1993 р. відзначене й хімічне забруднення ГС.

На відрізку Коротчаево - НХК зміни ГС лінійно локалізовані й обумовлені не стільки інтенсивністю техногенного впливу, скільки низкою стійкістю широко розповсюджених тут болотних ландшафтів з більшою кількістю озер і дрібних струмків. Уздовж доріг і трубопроводів майже повсюдно розвилося штучне обводнювання, місцями підсилилася протайка ММП із початковою стадією термокарсту. На піщаних берегах р. Ево-Яха активізувалися еолові процеси з утворенням ділянок пісків, що розвіваються, площею 1,5 х 2 км. Повсюдно відзначається механічне забруднення побутовим і технічним сміттям.

У міру наближення до споруджуваного НХК вплив підсилюється, з'являються дрібні кар'єри, згущається мережа ґрунтових і всюдихідних доріг. Для будівництва використовувалися піски із сухоройных кар'єрів до півдня від НХК, до них ведуть насипні й ґрунтові дороги.

Зміни ГС тут місцями сильні. У площі кар'єрів, на території споруджуваних корпусів, по дорогах і лінійних комунікаціях повністю знищений ґрунтово-рослинний шар, що саме по собі є істотною зміною ГС. Спостерігаються зміни природного стоку вод через подпруживания струмки комунікаціями, численні випадки штучного обводнювання в кар'єрах, уздовж доріг, місцями - розмиву полотна доріг, відзначаються суффозионные й термокарстовые осідання, а на оголених дренированных ділянках - розвівання пісків.

Система транспортних комунікацій на відрізку від НХК до м. Новий. Уренгой постійно супроводжується зоною із численними дрібними техногенними об'єктами, як то: дрібні кар'єри, бульдозерні виїмки, окремі будови, складські території, безладна мережа ґрунтових і всюдихідних доріг, відгалуження ЛЕП і трубопроводів. Ця зона охоплює простір від траси до заплави р. Ево-Яха. Сильні техногенні зміни відзначаються тут лише в кар'єрах, де знищений ПРС, на іншій площі механічні порушення слабкі завдяки малій площі й незначності техногенних об'єктів.

Місто Новий Уренгой виник на новому місці на правом бережу приустьевой частини р. Седэяха як столиця газодобувного краю на півночі Тюменської області. За 80-е роки він перетворився у великий адміністративний, промисловий і культурний центр із розвитий інфраструктурою. Основу промисловості становить первинна переробка й транспортування вуглеводнів, що добуваються на найбагатших родовищах Західного Сибіру. Площа міста до 1993 р. становила близько 100 кв.км.

Техногенні порушення на всій цій території сильні. У межах міста, особливо його промислової частини, рослинний^-рослинний-ґрунтово-рослинний шар, а часом і литологический склад поверхневих відкладень змінені більш ніж на 50% за рахунок насипного ґрунту. Те ж спостерігається уздовж всіх лінійних систем комунікацій. На великій ділянці, що примикає до промислової частини міста з півдня, уздовж трубопроводів спостерігаються численні дрібні техногенні об'єкти, що порушують ПРС, хоча й у меншому ступені: ґрунтові й всюдихідні дороги, балки й сараї, окремі будови, дрібні кар'єри й бульдозерні виїмки, смітники побутових і техногенних відходів.

Сильні порушення почвогрунтов, де площа поразки перевищує 50%,пов'язані з великими кар'єрами, промисловими об'єктами, містами, селищами, аеродромами, дорогами із твердим покриттям і насипними. Найбільше широко подібні явища поширені в м. Новий. Уренгой і його промислових околицях, сел. Коротчаево (із промбазой і ГРС "Тиха"), у селищах Ст. Уренгой, Тазовский і Газ-Салі вони відзначалися значно рідше, а на території ЗГНКМ і сел. Самбург в 1993 р. практично були відсутні.

Порушення середньої інтенсивності (площа поразки почвогрунтов 20-50%) властиві невеликим селищам, ґрунтовим (без насипів) дорогам, просторам між лінійними комунікаціями; часто до таких порушень приводить безгосподарне використання земель із утворенням ділянок з масою дрібних техногенних об'єктів, що не виражаються в масштабі карти: пустирів, бульдозерних виїмок, дрібних смітників, слідів всюдихідного транспорту, окремих будов, троп та ін. Такі ділянки удосталь зустрічаються на околицях м. Новий. Уренгой, уздовж магістралі трубопроводів Н. Уренгой - Коротчаево, на околицях селищ Коротчаево, Ст. Уренгой, Тазовский, у селищах Газ-Салі й Самбург. На території ЗГНКМ середні порушення мають крапковий характер і присвячені до геологорозвідувальних шпар.

До слабких порушень ставляться ділянки з поразками почвогрунтов менш 20% площі. Звичайно це території, що перебувають на периферії площ із техногенними поразками сильного й середнього ступеня: біля всіх селищ, особливо Ст. Уренгой і Коротчаево, а найчастіше - це лінійні розриви ПРС, пов'язані з одиничними всюдихідними проходами, тропами, ЛЕП, зимниками Самбург - Тазовский і Тазовский - Ст. Уренгой. На площі ЗГНКМ спостерігаються саме такі зміни почвогрунтов.

Ці порушення часто приводять до утворення нових або активізації старих ЭГП, характер яких залежить не тільки від інтенсивності техногенного впливу, але й від властивостей самих ландшафтів. З активізованих процесів найпоширеніші геокриологические, гідрогеологічні, еолові й гравітаційні.

Геокриологические ЭГП різко проявляються на ландшафтах з нестійкими ММП - болотних, хасырейных, заплавних місцевостях. Розрив мохового покриву боліт, вибоїна в сильнольдистых суглинках швидко приводять до обводнювання, протайке ґрунтів і наступним термоэрозии й термокарсту. Такі ЭГП дуже властиві лінійним порушенням уздовж шляхів всюдихідного транспорту й спостерігаються часто на території родовища, на ділянці між м. Новий. Уренгой і сел. Коротчаево, уздовж зимников Самбург - Тазовский і Тазовский - Ст. Уренгой.

Гідрогеологічні ЭГП приводять до обводнювання у випадку, коли через техногенні об'єкти вповільнюється природний стік вод водотоків і боліт і відбувається їхнє штучне підтоплення. Подібні процеси спостерігалися в р-ні м. Новий. Уренгой, НХК, у деяких місцях уздовж магістральної лінії трубопроводів. Гідрогеологічні процеси можуть поступово переходити в геокриологические ЭГП і тривати у вигляді термоэрозии, термокарсту, а при значному підтопленні можливе утворення таликів. Останнє досить небажано, тому що в цьому випадку негативні процеси переходять на новий якісний рівень, торкаючись іншої частини ГС - підземні води.

Еолові процеси розвиваються на ділянках з пухкими піщаними ґрунтами (плоско-ложбинные місцевості), слабко закріпленими рослинністю. Вони спостерігалися у вигляді піщаних раздувов уздовж долин рік Пур, Ево-Яха, Седэяха і їхніх припливів. Еолові процеси при відповідних литологических і ботанічних умовах виникають навіть при техногенних навантаженнях зі слабким порушенням ПРС і, що зовсім неприємно, здатно до активізації навіть після припинення техногенного впливу.

Гравітаційні процеси підсилюються у випадку порушення ПРС на схилах і проявляються солифлюкционными оплывинами, зсувами, термоэрозионными вимоїнами. Такі явища зафіксовані на відрізку дороги Тазовский - Газ-Салі, коли вона проходить по брівці схилу до заплави р. Таз.

Облаштованість Заполярного ГНКМ і подальша його експлуатація розраховані на 35-40 років відповідно до ТЭО й проектної документації АТ "Внипигаздобыча" (м. Саратов), з Висновком N1 від 10.01.1995 р. Галузевої служби експертизи й кошторисів, і на підставі листа Голови Правління РАО "ГАЗПРОМ" від 21.02. 995 р. N ВВ 92.

Облаштованість родовища ведеться з 1993 р., почалося воно зі створення транспортної інфраструктури, у першу чергу - дорожньої мережі. В умовах суцільного поширення ММП будь-яке будівництво проводиться на насипній підставі, для чого потрібне значна кількість будівельного піску. На території ЗГНКМ до 1994 р. не було виявлено місць із промисловими запасами будівельних пісків. Виключення становили заплави рік Юредей-Яха й Бол. Хэяха, тому для відсипання було вирішено використовувати руслові піски в районі перетинання р. Бол. Хэяха зимником Тазовский - Ст. Уренгой. Для цього проведене випрямлення русла р. Бол. Хэяха, у закрут, що відділився, ріки уведений земснаряд, що, починаючи з 1994 р., робить гідронамивши піску з утворенням великих відвалів на заплаві й I надзаплавній терасі. В 1995 р. на сусідніх закрутах закладено ще два аналогічних гідронамивних кар'єри.

У серпні 1996 р. на території родовища було проведене малоформатне аерофотознімання, за результатами якої складена "Карта фактичного техногенно-антропогенного впливу на ЗГНКМ і зону його освоєння за станом на серпень 1996г". У даному розділі приводиться характеристика знову, що з'явилися об'єктів, і їхній вплив на навколишні ландшафти.

Всі три гідронамивних кар'єри розташовані на левом бережу р. Бол. Хэяха, площа використовуваних закрутів порядку 0,5х 0,3 км. Вирубується ліс: на верхній і нижній за течією закрутах він зведений наполовину, а на середньої - повністю. На безлісній частині земснарядом вибирається пісок, при цьому в середньому кар'єрі вже "з'їдене" більше 1/2(мал.3.1),у верхньому - 1/3, у нижньому - ледве менш 1/4 звільненій від лісу площі. Поруч, на дренированном корінному березі відсипаються площадки розміром (у середньому) 250х120 м.

Роботи запроектовані й ведуться в порушення природоохоронних норм, що забороняють усяку розробку ґрунту в долинах і, особливо, заплавах рік. У цей час, крім механічного знищення поверхневого шару, уже спостерігаються зміни гідрологічного режиму ріки, а саме - міліють і засипаються піском сусідні закрути. Зміна ходу бічної й глибинної ерозії проявляються поки не настільки явно, але неодмінно підсиляться в найближчі роки.

З 1993 р. на території ЗГНКМ побудовано більше 50 км насипних доріг, які з'єднують різні споруджувані промислові об'єкти. Через р. Бол. Хэяха в районі середнього гідронамиву побудований міст. Головна магістраль ЗГНКМ на субширотном її відрізку в 1 км північніше озер Хибярисядато в самих мокрих місцях розширюється (можливо, постійно підсипається). По кюветах спостерігається вузька смуга обводнювання, що у місцях перетинання із всюдихідними дорогами стала вдвічі ширше. У місці переходу дороги через струмок утворилася подпруда довжиною 300 м, дорога тут частково розмивається. Дуже сильне пришляхове обводнювання спостерігається в районі промбазы, де обводнена смуга шириною 30 м протягом 250 м, а також уздовж насипної дороги й траси трубопроводу між промплощадками в районі ОРС-1.

Уздовж всюдихідних доріг, як звичайно, у заболочених місцях підвищується зволоження. Сильно роз'їжджений і обводнена ділянка між УКПГ-1в і незакінченою дорогою до гідронамивного кар'єру. Тут по всюдихідній дорозі утворився ланцюг термокарстовых лійок довжиною 150 м. Згодом вони об'єднаються в потужну вибоїну, чревату наступної термоэрозией, термоабразией, протайкой мерзлих ґрунтів, утворенням талика.

У сел. Тазовский зміна техногенного впливу не настільки динамічно, як на території ЗГНКМ. Південно-західний край ВПП, раніше затоплена, у цей час засипаний, обводненность явно скоротилася. В 2-х км до півдня від споруджуваного аеродрому закладений гідронамивний кар'єр на двох озерах. Розмір площадок для відвалів піску 150х200 і 300х300 м.

Піщані раздувы виникають тут при будь-якому порушенні ПРС. Так, при перетинанні рівною сухою дорогою невеликого заболоченого струмка зі схилів останнього був узятий піщаний ґрунт для зведення насипу. Рослинний^-рослинний-ґрунтово-рослинний шар був знищений, і вже зараз, по закінченні не більше 3-х років, помітне збільшення площі поразки ПРС за рахунок дефляції. Дуже активно дефляція протікає в озер поруч із заплавами рік Пур і Малий. Яр-яха.

На стройплощадке НХК збільшилися освоєні площі, прокладено кілька нових комунікацій. Майже на третину збільшилася площа великого кар'єру до півдня від НХК. Кар'єр усе також обводнено на сході, а на іншій частині панує дефляція.

Отже, за даними інженерно-екологічного моніторингу, найбільш активна динаміка техногенного впливу за період 1993-1996 р.г. спостерігається на території самого родовища, де функціонують 3 гідронамивних і 1 сухоройный кар'єр, водозабір, відсипано 9 промплощадок і більше 50 км насипних доріг. У зоні освоєння побудована частина доріг із твердим покриттям на насипній підставі: Ст. Уренгой - ЗГНКМ (118 км) і Тазовский - ЗГНКМ(36 км). Крім того, триває будівництво аеродрому в сел. Тазовский і НХК на околицях м. Новий. Уренгой. Спорудження перебувають у гарному стані, за винятком випадків з насипними дорогами на нестійких ландшафтах, коли вони зволожені, а іноді й розмиті.

Що стосується результатів природно-екологічного моніторингу змін ГС і активізації ЭГП за три останніх роки, то вони зводяться до наступного:

1. Знищений ПРС на всіх насипних площадках і дорогах, а також ліс на гідронамивах.
2. Відбувається зміна гідрологічного режиму р. Бол. Хэяха у зв'язку з розробкою гідронамивних кар'єрів. 3. Інтенсивно розвиваються гідрогеологічні процеси: обводнювання уздовж дорожніх насипів на ландшафтах з низьким экогеодинамическим потенціалом, особливо в районі озер Хибярисядато, місцями воно приводить до розмиву дорожнього полотна.
4. Геокриологические процеси поки активізовані рідше, спостерігається термокарст по ґрунтових дорогах у заплаві р. Бол. Хэяха й місцями уздовж всюдихідних шляхів на заболочених межиріччях. 5. Інтенсивно розвиваються еолові процеси на правобережжя р. Пур. 6. На ландшафтах з підвищеною стійкістю ГС активізації негативних ЭГП поки не спостерігається. Виходячи з вищесказаного, автори вважають за необхідне рекомендувати наступні природоохоронні заходи:

1. По можливості припинити видобуток піску гідронамивним способом у заплаві р. Бол. Хэяха для відновлення природного гідрологічного режиму ріки. Можливо, як заміна, варто використовувати внерусловые піски на терасах субмеридионального відрізка р. Бол. Хэяха. 2. Звернути найпильнішу увагу на усунення штучного обводнювання уздовж насипів, поки із чисто гідрогеологічні процеси не перетворилися в геокриологические, з розвитком термокарсту й термоэрозии, що неминуче приводять до деформації й руйнування насипів з можливим наступним утворенням таликів.
3. При видобутку пісків із сухоройных кар'єрів на територіях, підданих еоловим процесам, проводити рекреаційні заходи щодо закріплення пісків рослинністю.

3. Экологизация економіки.

Взаємодія державний і комерційний сектори в підтримці екологічного балансу

Экологизация економіки не є абсолютно новою проблемою. Практичне втілення принципів экологичности тісно зв'язано пізнанням природних процесів і досягнутим технічним рівнем виробництв. Новизна проявляється в еквівалентності обміну між природою й людиною на основі оптимальних організаційно-технічних рішень по створенню, наприклад, штучних экосистем, по використанню надаваних природою матеріальних і технічних ресурсів.

У процесі экологизации економіки фахівці виділяють деякі особливості. Наприклад, щоб скоротити до мінімуму збиток, наносимый навколишньому середовищу, в окремому регіоні потрібно робити тільки один вид продукції. Якщо ж суспільству необхідний розширений набір продуктів, то доцільно розробити безвідхідні технології, ефективні системи й техніку очищення, а також контрольно-вимірювальну апаратуру. Це дозволить налагодити виробництво корисної продукції з побічних компонентів і відходів галузей. Доцільно переглянути сформовані технологічні процеси, що наносять збиток навколишньому середовищу. Основні цілі, до яких ми прагнемо при экологизации економіки, - зменшення техногенного навантаження, підтримка природного потенціалу шляхом самовідновлення й режиму природних процесів у природі, скорочення втрат, комплексність витягу корисних компонентів, використання відходів як вторинний ресурс.

Для оцінки экологоприемлимых рішень у числі основних критеріїв передбачається облік ступеня досягнення належної якості навколишнього середовища й основних природних комплексів. Практично це поняття дотепер не знайшло досить чіткого відбиття ні в планових, ні в статистичних матеріалах. Але необхідність досягнення такого стану варто розглядати як цільова установка, соціального замовлення природоохоронної діяльності й природокористування в цілому.

При розміщенні підприємств необхідно брати до уваги, що розходження між регіонами по гостроті екологічної ситуації породжують неоднакові вимоги до спеціалізації виробництва.

Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища: чим вище якість продукції (з урахуванням екологічної оцінки використання відходів і результатів природоохоронної діяльності в процесі виробництва), тим вище якість навколишнього середовища.

Збиток, наносимый природі при виробництві й споживанні продукції, - результат нераціонального природокористування. Виникла об'єктивна необхідність установлення взаємозв'язків між результатами господарської діяльності й показниками экологичности випускається продукции, щоМ, технологією її виробництва. Це відповідно до законодавства жадає від трудових колективів додаткових витрат, які необхідно враховувати при плануванні. На підприємстві доцільно розмежовувати витрати на охорону навколишнього середовища, пов'язані з виробництвом продукції й з доведенням продукту до певного рівня екологічної якості, або із заміною його іншим, більше экологичным.

Обґрунтування экологичности представляється невід'ємною частиною системи керування, що впливає на вибір пріоритетів у забезпеченні народного господарства природними ресурсами й послугами в межах намічуваних обсягів споживання.

Розходження виробничих інтересів і галузевих завдань визначає особливості поглядів фахівців на проблему экологизации виробництв, застосовуваної й створюваної техніки й технології.

Зі зростанням промислового виробництва, його індустріалізації средозащитные заходу, що базуються на нормативах ПДК і їхніх похідних, стають недостатніми для зниження вже, що утворилися забруднень. Тому природно звертання до пошуку укрупнених характеристик, які, відбиваючи реальний стан середовищ, допомогли б вибору екологічно й економічно оптимального варіанта, а в забруднені (порушених) умовах - визначили черговість восстановительно - оздоровчих заходів.

Уживають спроби на основі єдиного методичного підходу, розрахунком приватних і узагальнюючих показників виразити взаємозв'язок натуральних і вартісних характеристик у прийнятті економічно доцільного й екологічно обумовленого (прийнятного) рішення. Пріоритетність натуральних параметрів, показників відповідає потребам ресурсообеспечения суспільного виробництва. Вартісні показники повинні відбивати результативність зусиль по зниженню (або підвищенню) техногенного навантаження на природу. З їхньою допомогою виробляється розрахунок екологічного збитку й оцінюється ефективність заходів щодо стабілізації режиму природокористування.

З переходом на шлях інтенсивного розвитку економіки важлива роль приділяється системі економічних показників, наділених найважливішими функціями господарської діяльності: планової, облікової, оцінної, контрольної й стимулюючої. Як усяке системне утворення, що представляє собою не довільну сукупність, а взаємозалежні елементи в певній цілісності, економічні показники покликані виражати кінцевий результат з урахуванням всіх фаз відтворювального процесу.


ЭКОЛОГИЗАЦИЯ ЕКОНОМІКИ Й БІЗНЕС

Розвиток эколого-ориентированного бізнесу може дозволити істотно змінити екологічну ситуацію в Росії, поліпшити охорону навколишнього середовища й використання природних ресурсів. Очевидно, що не можна вирішити екологічні проблеми, вийти на стійкий тип розвитку без загального поліпшення економічного становища країни, ефективної макроекономічної політики.

На погіршення екологічної ситуації в Росії впливає ряд економічних і юридичних факторів, що діють у різних сферах, на різних рівнях і з різним масштабом впливу:

· макроекономічна політика, що приводить до екстенсивного використання природних ресурсів;

· інвестиційна політика, орієнтована на розвиток ресурсоэксплуатирующих секторів економіки;

· неефективна секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство й ін.);

· недосконале законодавство;

· невизначеність прав власності на природні ресурси;

· відсутність эколого-сбалансированной довгострокової економічної стратегії, недооцінка стійкого розвитку;

· на регіональному й локальному рівні недооблік непрямого ефекту від охорони природи (економічних і соціального), глобальних вигід;

· інфляція, економічна криза й нестабільність економіки перешкоджають реалізації довгострокових проектів, до числа яких ставиться більшість екологічних проектів;

· природно-ресурсний характер експорту;

· існування діючого стимулу у вигляді одержання значного й швидкого прибутку від переексплуатації й/або продажу природних ресурсів (нафта, газ, ліс, руди та ін.) і т.д.

Зараз найважливішим є створення державою за допомогою ефективних, непрямих і прямих, економічних інструментів і регуляторів сприятливого клімату для розвитку эколого-ориентированного бізнесу. У зв'язку із цим розглянемо вплив економічних реформ у Росії на збереження навколишнього середовища, оцінимо найбільш перспективні напрямки розвитку бізнесу в цій сфері.

У рамках всієї економіки, на макро рівні можна виділити наступні важливі напрямки економічних перетворень: структурна эколого-ориентированная перебудова, зміна інвестиційної політики в напрямку эколого-сбалансированных пріоритетів, удосконалювання механізмів приватизації, реформа прав власності, демонополізація, створення еколого-несуперечливих систем податків, кредитів, субсидій, торговельних тарифів і мит та ін. Всі ці механізми й реформи неминуче в тім або іншому ступені позначаються на розвитку бізнесу, пов'язаного з екологічною діяльністю.

На жаль, у структурах законодавчої й виконавчої влади Росії немає повного й чіткого усвідомлення екологічної небезпеки. Це багато в чому зв'язане зі сформованим менталітетом цих структур. Ігнорування екологічного фактора було властиво соціальному й економічному розвитку країни останніх десятиліть. Проголошувався пріоритет економічних цілей, розвиток оборонних, паливно-енергетичних, аграрного комплексів. Соціальні й екологічні проблеми відсувалися при цьому на другий план.

Тут проявляється ще одна властивість сучасного "техногенного" мислення російських структур - орієнтація на одержання швидких результатів. Екологічні наслідки таких результатів звичайно проявляються в майбутньому, причому часто ці наслідки є негативними, і загальний еколого-економічний збиток виявляється несоизмеримо більше короткострокових вигід.

Важливо відмовитися й переглянути багато стереотипів у процесах прийняття рішень. Сучасні традиційні підходи до економічного розвитку базуються на кількості використовуваних природних ресурсів. Чим більше використовується ресурсів, тим краще для країни. Однак очевидно, що ці підходи завели Росію з її колосальними природними багатствами в тупик. По нафті, газу, лісу, землі й іншим ресурсам можна привести безліч абсурдних прикладів, де з одного кінця природно-продуктового ланцюжка фантастичні природні ресурси, а з іншого - вічна недостача й дефіцит товарів і послуг, одержуваних на основі цих ресурсів.

Прагнення збільшити видобуток природних ресурсів і підсилити їхню експлуатацію може тільки прискорити процеси екологічної деградації в Росії. Потрібні принципово інші підходи. Нерозвиненість обробної й переробної промисловості, інфраструктури, сфери розподілу приводять до колосальних втрат природних ресурсів і сировини. Потрібно чи збільшувати навантаження на природу, знаючи, що значна частина природних ресурсів буде використана нераціонально?

Таблиця 1. Виробництво енергії розраховуючи на одиницю ВВП у Росії й за рубежем (%)

Японія 100
Германія 100
США 168
Угорщина 200
Росія 324

Показова ситуація зложилася в паливно-енергетичному комплексі, що робить надзвичайно великий вплив на екологічну ситуацію. Наприклад, скільки потрібно Росії добувати нафти, газу, вугілля, робити енергії для нормального економічного розвитку, якщо врахувати, що розраховуючи на одиницю кінцевої продукції Росія зараз витрачає в три рази більше енергії, чим Японія й ФРН, і у два рази більше, ніж США (див. таблицю 1).

Очевидно, що для такого природоемкого росту в Росії просто не вистачить паливних ресурсів.

Аналогічна ситуація зложилася з лісовими ресурсами, від охорони й використання яких багато в чому залежить збереження багатьох біологічних ресурсів. Природоемкая структура лісового комплексу з нерозвиненими обробними галузями приводить до величезної перевитрати лісу на виробництво продукції в порівнянні із уже наявними технологіями.

Таким чином, найважливіша причина погіршення екологічної ситуації в Росії - неефективна, природоемкая структура економіки.

Очевидно, що справа не в обсягах використання природних ресурсів і виробництва проміжної продукції, а в економічних структурах, їх що використовують. При збереженні сформованих інерційних тенденцій у природокористуванні, техногенних підходів у природокористуванні, техногенних підходів в економіці в Росії ніколи не вистачить природних ресурсів для підтримки сформованого типу розвитку навіть при значному збільшенні експлуатації природних ресурсів. На жаль, переважна більшість економічних проектів для Росії, пропоновані закордонними й російськими фахівцями, ігнорують цю проблему, і їхня реалізація пов'язана зі збільшенням навантаження на навколишнє середовище.

У зв'язку із цим надзвичайно важливо створити більше сприятливі - у порівнянні із природоэксплуатирующей діяльністю - умови по розвитку бізнесу в ресурсосберегающих галузях, пов'язаних з розвитком обробної й переробної промисловості, інфраструктури, сфери розподілу. І тут необхідна ефективна селективна економічна політика по підтримці ресурсосберегающей діяльності. Тому найважливішим напрямком економічних реформ у Росії, переходу на стійкий тип розвитку є эколого-ориентированная структурна перебудова, що дозволяє здійснити ефективне ресурсозбереження. Суть такої зміни структури економіки складається в стабілізації росту й обсягів виробництва природоэксплуатирующих, ресурсодобывающих галузей при швидкому розвитку на сучасній технологічній основі всіх виробництв у природно-продуктовій вертикалі, пов'язаних з перетворенням природної речовини й одержання на його основі кінцевого продукту, т.е, мова йде про глобальний перерозподіл трудових, матеріальних, фінансових ресурсів у народному господарстві на користь ресурсосберегающих, технологічно передових галузей і видів діяльності. Величезну роль у такому перерозподілі ресурсів повинні зіграти ринкові механізми, що формуються.

Самі скромні оцінки показують, що структурно-технологічна раціоналізація економіки може дозволити визволити 20-30 відсотків використовуваних зараз неефективно природних ресурсів при збільшенні кінцевих результатів. У країні спостерігається гігантське структурне переспоживання природних ресурсів, що створює мнимі дефіцити в енергетику, сільському й лісовому господарствах і т.д.

На жаль, незважаючи на широкомасштабні економічні реформи в Росії, тенденції техногенного й природоемкого розвитку економіки країни зберігаються. Це відбивається в погіршенні, "обважненні" економіки з екологічних позицій. Відбиттям цієї ситуації стало погіршення одного з найважливіших показників стійкого й эколого-ориентированного розвитку - ріст енергоємності економічних показників. За деякими оцінками, цей показник для валового національного продукту виріс за останнім часом приблизно на третину. Це означає, що для досягнення кінцевих результатів в економіці доводиться удельно затрачати значно більше нафти, газу, вугілля, електроенергії, що безумовно веде до росту навантаження на природний фундамент, вичерпанню невозобновимых природних ресурсів.

Однієї з важливих причин збільшення природоемкости економіки стали перевищуючі всі припустимі нормативи спрацювання устаткування. У базових галузях промисловості, транспорту спрацювання устаткування, у тому числі очисного, досягає 80-90 відсотків. В умовах триваючої експлуатації такого встаткування різко збільшується ймовірність екологічних катастроф.

Типової щодо цього стала аварія нафтопроводу в арктичному районі Комі біля Усинска. У результаті на тендітні экосистемы Півночі вилилося - за різними оцінками - до 100 тис. т нафти. Ця екологічна катастрофа стала однієї з найбільших у світі в 90-х рр., і вона була викликана крайньою зношеністю трубопроводу. Аварія одержала світовий розголос, хоча по оцінках деяких російських фахівців вона є однієї з багатьох - просто інші вдалося сховати. Наприклад, у тім же регіоні Комі в 1992 р., за даними міжвідомчої комісії з екологічної безпеки, відбулося 890 аварій.

Колосальний економічний збиток екологічних катастроф. На основі світових цін прямі втрати нафти тільки від однієї Усинской аварії доходять до 10 млн. доларів. А в цілому по Росії, за даними А.В. Яблокова, щорічно в результаті аварій розливається 1,2 відсотки добутої нафти або близько 3 млн.т. Сумарна оцінка прямих втрат становить близько 300 млн. доларів. Однак, безумовно, екологічний збиток від таких інцидентів багаторазово перевершує прямі втрати. Так, по даним Усинской Горком природи сума екологічного збитку від аварії нафтопроводу становить 1,5 трлн.руб., що рівняється приблизно 500 млн.дол. (курс долара осіни 1994).

Ситуація в нафтовидобутку досить характерний для техногенного розвитку економіки Росії з її величезними втратами й нераціональним використанням природних ресурсів. На зекономлені в результаті запобігання аварій засобу протягом декількох років можна було б реконструювати паливно-енергетичний комплекс країни, істотно знизити енергоємність всієї економіки.

Тим часом, урядові структури, Дума в ході подальших реформ явно орієнтуються на подальшу підтримку екстенсивного розвитку енергетики, пояснюючи такий курс енергетичною кризою. Однак очевидно, що при сформованих енергоємних структурах, величезних втратах і нераціональному використанні енергоресурсів у Росії не вдасться здолати дефіцит нафти, газу, вугілля для підтримки природоемкого розвитку. Починати потрібно із причин энергодефицита, проводити структурні зміни в економіці, підтримувати розвиток енергозберігаючого бізнесу, а не боротися з наслідками й орієнтуватися на екстенсивний ріст паливно-енергетичного комплексу.

Найважливіше значення для розвитку эколого-ориентированного бізнесу має радикальна зміна інвестиційної політики в напрямку природоохоронних пріоритетів. Сучасна структура державних, часток, іноземних інвестицій закріплює природоемкий тип розвитку на перспективу, тому що значна й більше висока - у порівнянні з 80-мі рр. - частина капітальних вкладень направляється в природоэксплуатирующие комплекси, насамперед паливно-енергетичний і агропромисловий. Тим самим істотно гальмується ріст бізнесу, пов'язаного з экологизацией економіки.

У цій спрямованості капітальних вкладень можна виділити три аспекти. По-перше, відсутність скільки-небудь гарна проробленої концепції довгострокового розвитку економіки країни. Надії на те, що "невидима рука" ринку сама створить ефективну структуру економіки, неспроможні в силу відзначених вище причин. У результаті відбувається досить хаотичний розподіл капітальних вкладень, що закріплює природоемкий тип розвитку.

По-друге, природні ресурси Росії, насамперед нафта, газ, ліс, руди, є конкурентним товаром на світовому ринку й дають величезний валютний прибуток експортерові. Якщо вигоди від розвитку ресурсосберегающих структур і переходу до стійкого розвитку прийде очікувати далеко не відразу, то швидкість "конвертованості" у паливно-енергетичному комплексі роблять очевидним сиюминутные вигоди від його розвитку. А те, що наступні покоління втрачають сировинної бази, будуть змушені витрачати величезні засоби на ліквідацію наслідків, викликаних сучасними забрудненнями, не приймається в увагу особами, що приймають рішення. Тут відбувається ігнорування проблеми экстерналий, зовнішніх ефектів між поколіннями, що надзвичайно важливо в концепції стійкого розвитку.

Прирордоемкую структуру інвестицій підтримують і іноземні позики й капітальні вкладення. Переважна більшість кредитів Світового Банку, інвестиції провідних західних компаній направляються насамперед у збільшення видобутку енергоресурсів, в основному, нафти й газу. Зараз гнітюча частина іноземних інвестицій - майже 80 відсотків - направляється в паливно-енергетичний комплекс. На торгівлі, що йдуть на другому місці галузі, і громадського харчування витрачено в 12 разів менше.

І, по-третє, недооцінюються ефекти від переходу на стійке ресурсосберегающее розвиток. Уже приводилася оцінка в сотні мільйонів доларів від нафти, що щорічно втрачається. У багато мільярдів доларів можна оцінити й щорічні втрати землі, що деградувала, лісу, корисних копалин та ін. При адекватному економічному обліку екологічного фактора ефективність ресурсозбереження виявляється набагато вище нарощування природоемкости економіки, що довело економічний розвиток розвинених країн в останні два десятиліття.

Полегшити еколого-економічний перехід до ринкової економіки можливо за допомогою эколого-сбалансированных екологічних реформ і створення відповідного економічного середовища на макрорівні, благоприятствующих розвитку эколого-ориентированного бізнесу. Тут можна виділити два типи економічних механізмів і інструментів залежно від ступеня галузевого охоплення. По-перше, механізми й інструменти, що діють у рамках всієї економіки, її галузей і комплексів. І, по-друге, - більше спеціальні механізми й інструменти, орієнтовані насамперед на природоэксплуатирующие галузі, первинний сектор економіки, а також на регулювання природоохоронної діяльності в інших галузях.

У рамках всієї економіки можна виділити механізми приватизації, реформу прав власності, демонополізацію, створення еколого-несуперечливих систем податків, кредитів, субсидій, торговельних тарифів і мит та ін. Всі ці механізми й реформи неминуче в тім або іншому ступені позначаються на екологічній ситуації, на розвитку природоемкой або природосберегающей ділової активності в Росії.

Для Росії надзвичайно гостро коштує проблема монополізму. Величезні монополії в умовах відсутності конкуренції, наявності діючих лобі в законодавчих і виконавчих структурах влади можуть приділяти екологічним факторам мінімальна увага. Ситуація монополізму особливо характерна для добувних галузей, насамперед газової й нафтовий. Екологічна деградація, величезні втрати природних ресурсів через відсталі технології видобутку й транспортування, численні аварії слабко впливають на положення цих промислових гігантів.

Податкова політика також не сприяє рішенню екологічних проблем і розвитку эколого-ориентированного бізнесу. Податковий тягар на підприємства надзвичайно велико, що змушує підприємства орієнтуватися насамперед на короткострокові завдання виживання. Зараз до 90 відсотків прибутку підприємств вилучається в підприємства у вигляді податків і інших відрахувань. Цей фактор, а також депресія, деградація основних фондів і т.д. приводять до того, що близько 90 відсотків російських підприємств збиткові або малорентабельні. У цих умовах зрозуміле прагнення підприємств мінімізувати свої природоохоронні витрати для виживання в умовах переходу до ринку. Очевидно, що в умовах конкуренції, масових банкрутств, жорсткості фінансової ситуації для підприємств однієї з перших жертв боротьби за існування стане природа. Підприємства прагнуть усіляко заощаджувати на природоохоронних мірах, придбанні екологічного встаткування, тому що екологічні витрати не збільшують випуск основної продукції. Ховаються викиди й скидання забруднюючих речовин, поховання відходів для того, щоб уникнути плати за них, штрафів і т.д.

Ця тенденція підтверджується даними Міністерства охорони навколишнього середовища й природних ресурсів. За останні два роки чотири тисячі підприємств, контрольованих природоохоронними органами, збільшили в 1,5 рази викид забруднюючих речовин.

У цих умовах доцільно - що підтверджує світовий досвід - створення сприятливого податкового клімату для эколого-ориентированной діяльності.

Кредитно-грошова політика також сприяє збереженню антиекологічних тенденцій в економіці. В умовах високої інфляції переважна більшість банківських операцій доводиться на короткі торговельні й фінансові угоди (95 відсотків активних банківських операцій), що практично позбавляє економіку інвестицій у перспективний розвиток, радикальну структурну ресурсосберегающую перебудову. Аналогічний вплив має й надзвичайно висока дисконтна ставка (до 200 відсотків), що робить невигідним інвестування довгострокових або повільно, що окупаються проектів, у число яких входять багато природоохоронних проектів.

Для экологизации економіки й підтримки бізнесу на цьому напрямку в істотних змінах бідує зовнішньоторговельна політика, вся система тарифів, мит і інших торговельних бар'єрів. При нерозвиненості галузі екологічного машинобудування в країні багато екологічних програм, у тому числі й міжнародні екологічні проекти, мають потребу в імпорті природоохоронного встаткування. Тим часом, зараз система російських мит на ввезене встаткування надзвичайно утрудняє реалізацію природоохоронних програм. Накладаються величезні податки на ввіз з-за кордону встаткування екологічного призначення. У тому випадку, якщо екологічний проект має потребу в імпортному устаткуванні, від чверті до третини витрат може піти на мита й інші податки. Тим самим ставиться бар'єр на шляху інвестицій в охорону навколишнього середовища.

На експортно-імпортні потоки також істотно впливає інфляція. Швидке знецінення національної валюти в Росії приводить до стимулювання експорту, що практично на 80 відсотків складається з первинних природних ресурсів.

В умовах переходу до ринкової економіки в число більше спеціальних механізмів і інструментів, орієнтованих насамперед на природоэксплуатирующие галузі, первинний сектор економіки, а також на регулювання природоохоронної сторони діяльності в інших галузях, входить досить широке коло потенційно ефективних еколого-економічних регуляторів. Тут і платність природокористування, створення системи пільг, субсидій, кредитів для природоохоронної діяльності, продаж прав (дозволів) на забруднення, штрафування діяльності, що наносить збиток навколишньому середовищу, створення ринку екологічних послуг і багато чого іншого. Багато хто із цих економічних механізмів, надзвичайно важливих для розвитку бізнесу, можуть бути створені на регіональному рівні, навіть якщо на федеральному рівні таких механізмів немає або вони слабко діють. Зараз у розвинених країнах миру існує більше 80 економічних інструментів у використанні природних ресурсів і охороні навколишнього середовища. У Росії окремі регулятори платності природокористування використовуються з 1991р.

З позиції экологизации економіки мають потребу у своєму коректуванні й традиційні показники економічного розвитку й прогресу - такі як дохід на душу населення, валовий національний продукт та ін. Такий підхід найчастіше ставить у нерівне положення розвиток бізнесу, наприклад, в області видобутку енергетичних ресурсів, з одного боку, і в області енергозбереження, - з іншої. Тим часом за значним ростом традиційних економічних показників може ховатися деградація природи, можливість різкого падіння цих показників у випадку швидкої деградації природних ресурсів і навколишнього середовища.

У цьому плані становлять інтерес наступні показники: індекс гуманітарного розвитку (Human Development Index), запропонований ООН, і індекс стійкого економічного добробуту (Index of Sustainable Economic Welfare), запропонований Г. Дали й Дж. Коббом (Herman Е. Daly and Jonn В. Cobb). Перший являє собою агрегатний показник, що розраховується на основі характеристик тривалості життя, рівня знань і рівня оволодіння ресурсами, необхідними для нормального життя. Другий - є досить комплексним показником, що враховує витрати екологічного характеру, пов'язані з нераціональним господарюванням.

Розрахунки по індексі стійкого економічного добробуту в США показали протилежні тенденції зміни цього індексу й показника ВНП на душу населення в 80-е рр. - зменшення першого, що відбиває екологічну деградацію, при значному росту другого. На думку Г. Дали "поки мірою людського добробуту залишається ВНП, на шляху змін існують величезні перешкоди.

Ринок бачить тільки ефективність, він не пристосований почувати справедливість або стійкість".

Для Росії і її регіонів орієнтація на традиційні економічні показники в найближчій перспективі може мати негативні наслідки. Трохи перебільшуючи, швидше всього росту цих показників можна домогтися, швидко викачавши з надр нафта, газ, добуваючи руду й вугілля поверхневим способом, вирубавши лісу та ін., що, на жаль, деякою мірою зараз і відбувається. Екологічні наслідки такої політики будуть самими катастрофічними. Наприклад, прийняті енергетичні програми, розвиток атомної енергетики, орієнтація на збільшення видобутку корисних копалин дозволять підвищити валовий внутрішній продукт. Однак очевидні й надзвичайно негативні екологічні наслідки такого курсу для багатьох регіонів країни. В економіці необхідна орієнтація на кінцеві результати, а не на проміжні валові показники. Але традиційні показники економічного росту в. цьому випадку можуть бути гірше в порівнянні із цими показниками при екстенсивному природоемком розвитку.

Стабілізація екологічної ситуації в Росії багато в чому залежить від ефективності проведених у країні економічних реформ, їхньої адекватності цілям формування стійкого типу розвитку російської економіки. І тут надзвичайно важливі заходи щодо створення за допомогою ефективних ринкових інструментів і регуляторів сприятливого клімату для розвитку всіх сфер бізнесу, що сприяє экологизации економіки.


Список літератури

1. В.И. Кормилицын, М.С. Цицкишвили, Ю.И. Яламов “Основи екології”, Москва, 1997р.

2. П.М. Нестеров, А.П. Нестеров “Економіка природокористування й ринок”, Москва, 1997р.

3. Т.Г. Пыльнева “Природокористування”, Москва, 1997р.

4. “Національний форум “Екологія й економіка Росії”-1995. Екологія. Економіка. Бізнес.” Москва, 1995р.

5. Р.А. Новиков “Про механізм регулювання навколишнього середовища від забруднення” Москва, 1991р.

 

 

 

 

 

 

 

содержание   ..  251  252  253   ..