АНОТАЦІЯ

Бакалаврська робота полягає в дослідженні витрат на прикладі ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС.

Робота складається з трьох розділів. В першому розкривається зміст витрат, наведено їх класифікацію та розглянуто особливості проведення оцінки. Також проведено огляд законодавчої та нормативно-правової бази, яка визначає порядок організації та ведення обліку витрат підприємства.

У другому розділі роботи дається характеристика досліджуваного об’єкта, в ролі якого виступає ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС. В роботі проведена оцінка облікової політики ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС, аналіз основних показників діяльності та витрат електростанції.

У третьому розділі навеведено порядок документального оформлення операцій пов’язаних з витратами, розглянуто особливості ведення аналітичного та синтетичного обліку витрат на ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС.

ANNOTATION

Bachelor work consists in research of charges on the example of VAT «Zakhidenergo» Dobrotvirska TES.

Work consists of three sections. In first розкриваєся maintenance of charges, their classification is resulted and the features of leadthrough of estimation are considered. The review of legislative and normatively legal base which determines the order of organization and conduct of account of charges of enterprise is also conducted.

Description of the probed object which VAT of «Zakhidenergo» Dobrotvirska plays the role of TES is given in the second section of work. The estimation of registration policy of VAT «Zakhidenergo» Dobrotvirska is in-process conducted TES, analysis of basic performance and charges of power-station indicators.

In the third section a навеведно order of documentary registration of operations related is to the charges, розгялнуто features of conduct of the analytical and synthetic accounting of charges on VAT of «Zakhidenergo» Dobrotvirska TES.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ

1.1 Економічний зміст витрат їх класифікація та оцінка

1.2 Огляд законодавчої та нормативної бази з обліку витрат

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ «ЗАХІДЕНЕРГО»ДОБРОТВІРСЬКА ТЕС

2.1 Загальна характеристика ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС

2.2 Оцінка облікової політики ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС

2.3 Аналіз витрат ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС

РОЗДІЛ 3. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ВИТРАТ НА ВАТ «ЗАХІДЕНЕРГО ДОБРОТВІРСЬКА ТЕС

3.1 Документування обліку витрат на ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС

3.2 Аналітичний і синтетичний облік витрат ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Додаток А. Фінансова звітність ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС за 2006-2008р.

Додаток Б. Посадова інструкція бухгалтера Добротвірської ТЕС

Додаток В. Наказ про облікову політику Добротвірської ТЕС

Додаток Д. Графік документообертання по Добротвірській ТЕС

Додаток Е. Первинні документи з обліку витрат Добротвірської ТЕС

Додаток Ж. Зведенні документи з обліку витрат Добротвірської ТЕС

Додаток З. Ілюстративний матеріал

ВСТУП

У зв’язку з погіршенням загальноекономічних умов функціонування підприємств, сутності їхньої господарської діяльності, постає проблема щодо управління витратами виробництва та обігу.

Кожне підприємство, починаючи процес виробництва, або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене, що у майбутньому воно дасть йому прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку.

Підвищити величину прибутку можна, збільшуючи обсяги виробництва або величину ціни на продукцію (роботи, послуги), що випускаються. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому, в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат.

Практично на кожному підприємстві існують резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності продукції. Для забезпечення виживання підприємств, нинішня економічна ситуація спонукає здійснювати контроль за процесами виробництва. Тому для кожного суб’єкта господарювання важливе місце займає детальний аналіз витрат і ефективне управління ними для досягнення високого економічного результату.

Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Адже не правильне зіставлення доходів і витрат підприємства, може викликати певні помилки при:

-виборі економічної політики підприємства;

-прийнятті важливих управлінських рішень;

- визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт,послуг);

-та визначення цін на продукцію тощо.

Правильність ведення бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного способу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попередження виникнення ризику у виробничо-господарській діяльності підприємств, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо. Управління витратами доцільно здійснювати у всіх сферах діяльності підприємства, що має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат.

Усі вище вказані фактори обумовлюють важливість і актуальність теми бакалаврської роботи.

Метою бакалаврської роботи є дослідження методики обліку витрат на прикладі ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС.

Для того, щоб досягти необхідної мети потрібно виконати наступні завдання:

- описати зміст, суть та класифікацію витрат;

- оцінити законодавчу і нормативну базу, що регулює порядок визначення та відображення витрат;

- охарактеризувати особливості господарсько – фінансової діяльності ВАТ “Західенерго” Добротвірська ТЕС;

- провести оцінку облікової політики;

- розкриття особливостей організації та ведення обліку витрат на підприємстві.

Об’єктом дослідження є Добротвірська ТЕС, яка є структурною одиницею ВАТ «Західенерго». Основним предметом діяльності Добротвірської ТЕС є виробництво електричної та теплової енергії. Підприємство створене з метою задоволення суспільних потреб в енергопостачанні в умовах енергоринку.

Інформаційною базою бакалаврської роботи є: нормативно – правові акти, постанови, інструкції, національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, періодичні видання, посібники, інформація з обліку, аналізу витрат, фінансова звітність Добротвірської ТЕС.

Робота написана на 57 сторінках друкованого тексту, містить 8 таблиць, 7 рисунків, 7 додатків. Список використаної літератури складає 39 джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ

1.1 Економічний зміст витрат їх класифікація та оцінка

Будь-яка діяльність господарюючого суб'єкта пов'язана з витратами матеріально-речових, трудових та інших ресурсів, тому важливе значення приділяється обліку, аналізу та контролю витрат підприємства в цілому та в розрізі їх видів, цілей, періодів виконання.

Відповідно до економічного підходу витрати розглядаються виходячи з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення ресурсів, що використовуються), а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включати всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями у виробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовується тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства.

За економічною сутністю витрати підприємства – це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва теперішньому) з відповідними на неї нарахуваннями та ін. [35, с. 350].

Поточні витрати підприємства - це грошове відбиття живої та уречевленої праці на здійснення поточної торгівельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

З метою ведення бухгалтерського обліку, аналізу та планування, витрати підприємства об’єднують в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства, керівництво повинно знати частку специфічних витрат і прибутків на будь- який момент за окремими видами продукції, за кожним цехом та за іншими структурними підрозділами підприємства. Завдяки обліку витрат отримується інформація, на основі якої здійснюють контроль витрат, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Поточний контроль (місячний, тижневий) який за рівнем і структурою витрат дає керівництву інформацію про витрати, які впливають на ефективність діяльності підприємства. Результати контролю показують, яких потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність з доходами. Для визначення фінансового результату порівнюють доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження активів [38, с.11].

Основні переваги обліку витрат полягають в тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі;

- збалансування виробництва за підрозділами, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

- забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

- розподіл накладних витрат тощо [2, с.137-138].

Керівник або власник підприємства повинен знати, який обсяг витрат потрібно на виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації в загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення, тому наведемо нижче класифікацію витрат підприємства у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація витрат підприємства

Класифікація витрат – це поділ витрат на класи на основі певних загальних об’єктів і закономірних зв’язків між ними [2, с.136-138].

За місцем відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами підприємства, по якому організовуються планування і облік витрат на виробництва для контролю і управління ними [6, с. 96].

Класифікація витрат за місцями виникнення має значення для нормування витрат і контролю за їх здійсненням, обчислення виробничої собівартості в структурних підрозділах основного, допоміжного (підсобного) та іншого виробництва підприємства.

До основного виробництва належать виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередньо участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва, виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, груп однорідних виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні, які складаються з декілька економічних елементів.

Одноелементні витрати – це витрати, які складаються з одного елемента витрат і вони включають: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація [21, с.26].

До комплексних витрат входять декілька елементів витрат, а саме: загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут тощо.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами.

Статті калькуляції формують ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом [1, с.72].

Прямими витратаминазивають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, втрати від браку, орендна плата, оплата комунальних послуг, непряма заробітна плата.

Непрямі - це витрати, що не можна віднести безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом [38, с.496].

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні, на півзмінні та напівпостійні та змішані.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні витрати - це витрати, розмір яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До них належать постійні загально виробничі витрати, які пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва [32, с.170].

Сума постійних та змінних витрат підприємства при виробництві даної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати, їх можна визначити, якщо обчислити витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-одиницю продукції. Збільшення кількості виробленої продукції супроводжується зростанням сукупних витрат.

Напівзмінні – це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні фактора витрат (витрати на закупівлю сировини у разі отримання знижок за обсяги закупівлі) [21, с.31].

Напівпостійні – це витрати, які змінються східчасто при зміні фактора витрат (витрати на заробітну плату робітників, які обслуговують обладнання змінюються східчасто при зміні числа змін роботи обладнання).

Змішані витрати – це витрати, які містять елементи як змінних, так і постійних витрат. До них належать витрати на ремонт і обслуговування обладнання, витрати на експлуатацію інженерних комунікацій, витрати на зв'язок (телефон, факс).

Відповідно до часового періоду витрати поділяють:

Поточні – це витрати, які пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило, основна частина витрат на виробництво [4, с.383].

Довгострокові - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору, який не планується закінчити раніше, ніж через дев’ять місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). До них відносять: витрати на будівництво нового виробничого приміщення, розробку програмного продукту.

Одноразові - це витрати, які здійснюються один раз (періодичністю більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу (витрати на придбання нових транспортних засобів, нового обладнання, бібліотечних фондів).

Продуктивні витрати - це витрати, які передбачені технологією і організацією виробництва [21, с.26].

Непродуктивні - необов'язкові витрати, які виникають в результаті конкретних недоліків організації виробництва, порушення технології.

Обсяг виробництва по - різному впливає на рівень витрат, і для аналізу цього впливу витрати поділяють на умовно-змінні і умовно-постійні.

Умовно-постійні витрати – це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням ( зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва [35, с.354].

Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляють на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, які виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу, які витрати виникають в процесі звичайної діяльності, розподіляють на витрати від операційної ( основної та іншої ) інвестиційної, та фінансової діяльності [21, с.21-22].

Розглянута класифікація витрат за різними ознаками має велике значення в плануванні та організації обліку фактичної собівартості продукції, робіт і послуг, а також в аналізі витрат з метою виявлення резервів зниження собівартості і поліпшення фінансового стану підприємства [5, с.134].

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат рис.1.1. покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат: [1,с.68].

Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку

Вичерпані (спожиті) витрати – зменшення економічних вигод у формі збільшення зобов’язань або вибуття активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду [21, с.26].

Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації [2, с.141]. У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати [37, с.18-21].

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду – витратами діяльності.

Відносно до виробничого процесу витрати поділяються на основні і накладні. Основними називаються витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом (виконанням робіт, наданням послуг ) і передбачені його технологією. Це вартість сировини, матеріалів, оплата праці основних виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів та ін. В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90% собівартості [ 6, с.98 ].

Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством [3, с.462].

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази.

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться витрати, які пов’язані з процесом виробництва, які не можна віднести до собівартості конкретної продукції економічно доцільним шляхом. [21, с.27].

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення. Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення. Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення [2, с.147].

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати – середнє значення витрат на виготовлення одиниці продукції за звітний період [21, с.232].

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

Отже, управління витратами доцільно здійснювати у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат. Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції.

1.2 Огляд законодавчої та нормативної бази з обліку витрат

Для забезпечення правильного ведення господарської діяльності ВАТ «Західенерго» Добротвірська ТЕС керується відповідною законодавчо-довідковою базою, яка дозволяє регулювати питання організації та обліку ведення витрат. Детальнішу характеристику законодавства, що регулює обліку витрат підприємства подамо нище. До основних нормативно-правових документів, що регулюють організацію та ведення обліку витрат належать:

1). Господарський кодекс України №997-V від 27.04.07р. Стаття 15 кодексу зазначає, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, керівництво якого визначає напрями його використання [10].

2). Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99р. Відповідно до зазначеного закону основним принципом формування витрат є відповідність їх доходам. Для визначення фінансового результату порівнюють доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати, відображаються в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження активів.

Витрати підприємства формуються в процесі використання ресурсів при здійснені певної його діяльності. Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати.

При здійсненні господарської діяльності формуються витрати підприємства в цілому та його структурних підрозділів. В загальному витрати підприємства визначаються, як сума зменшення вартості активу або зменшення власного капіталу (збиток). Джерелом покриття витрат підприємства є його доходи, які збільшують вартість активів на суму витрат, здійснених для отримання цих доходів, і сум одержаного чистого прибутку [24].

3). Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 р. В законі висвітлено порядок визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню визначається як: П = ВД – ВВ – А, де П – прибуток; ВД – валові доходи; ВВ – валові витрати; А – амортизація. У зазначеному законі передбачено, що датою збільшення валових витрат, включаючи бартерні операції, є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів в оплату товарів, робіт, послуг або дата отримання (надання) товарів, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [27].

4). Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. Закон зазначає, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. Звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При передачі товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг для невиробничого використання, а саме:для забезпечення основної діяльності об’єктів соціальної інфраструктури, перелік яких визначено п.5.4.9 закону, та пунктів медичного огляду найманих працівників (наявність яких зумовлена законодавством або колективним договором), податкові зобов’язання з податку на додану вартість не нараховувати, оскільки 100% витрат підлягає включенню доскладу валових витрат згідно п. 5.4.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [29].

5). Закон України «Про оплату праці»із змінами, внесеними згідно із законом№ 107-17 від 28.12.08р. Законом встановлено, що витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних витрат, а також включаються витрати на державно – соціальне страхування. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань [26].

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України [28].

7). Положення стандарт бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» №391 від 21.06.1999р. Положення визначає, що фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

- історичної (фактичної) собівартості продукції, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

- нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення;

- обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; [11].

8). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» №87 від 31.03.99р. Відповідно витрати підприємства, які відображаються у звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання призводять до зменшення власного капіталу підприємства , повинні бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються за наступних умов:

- якщо актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображаються у Звіті про фінансові результати на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

- витрати слід відображати у звіті про фінансові результати, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати такому стану, за якого вони визнаються активами підприємства.

- згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами). Показники про непрямі податки, вирахування з доходу, собівартість, витрати і збитки наводяться у дужках [13].

9). Положення стандарту бухгалтерського обліку 9 “Запаси” №1706 від 28.10.99р. В пункті 9 цього положення визначено складові витрат, з яких складається первісна вартість запасів, що придбані за плату, зокрема ціна договору без ПДВ, транспортно-заготівельні витрати, суми ввізного мита, інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

До таких витрат належить: прямі матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші прямі витрати на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів. Без переліку названих витрат неможливо об’єктивно визначити фактичну собівартість товарів, фінансові результати й ефективність торгівлі [12].

10). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України №318 від 31.12.99р. зі змінами і доповненнями. Відповідно до положення витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно П (С)БО 16 витрати формуються наступним чином:

а).витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

б). якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами [5].

11). Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт(НДДКР) №946 від 10.07.02р . Метою обліку витрат на проведення НДДКР є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат за місцем їх здійснення (відділ, лабораторія), контроль за термінами виконання етапів робіт та джерелами фінансування. Інформація цього обліку використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників та аналітичних розрахунків.

Облік фактичних витрат ведеться по кожній НДДКР окремо. На документах первинного обліку обов'язково зазначається код (шифр) НДДКР, за допомогою якого ведеться облік витрат у межах статей калькуляції.

З метою достовірності відображення в бухгалтерському обліку витрат, що включаються у собівартість НДДКР, організація забезпечує контроль за складанням первинних документів згідно з встановленим порядком. В аналітичному обліку витрати, що включаються у собівартість НДДКР, групуються в межах визначеної номенклатури статей калькуляції. Для проведення аналізу використання коштів в організації складається звіт про виконання кошторису витрат на проведення НДДКР та зведена відомість витрат на проведення НДДКР [34].

12). Постанова Верховної Ради України «Про витрати на оплату відпусток, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг)» №247/95-ВР від 27.06.95 р. Для визначення витрат на оплату відпусток працівників, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), Головна державна податкова інспекція України роз'яснює: що до собівартості продукції (робіт, послуг) включається оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку (крім оплати відпустки у відповідній частці заробітної плати, яка нараховується за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

У зв'язку з цим при визначенні витрат на оплату відпусток, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), у кожному конкретному випадку слід виходити із тієї тривалості відпусток, яка передбачена законодавством [25].

13). Постанова «Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві»із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №1571 від 08.11.2006р. Постанова зазначено, що нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві України здійснюється з метою раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів і є основою для застосування економічних санкцій за їх нераціональне використання та запровадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження.

Згідно з цією постановою здійснюють нормування витрати наступним чином:

- витрати всіх видів паливно-енергетичних ресурсів, отриманих підприємством від сторонніх постачальників, на кожній окремій стадії технологічної переробки повинні нормуватися одночасно для всіх видів паливно-енергетичних ресурсів.

- норми витрат паливно-енергетичних ресурсів підлягають систематичному перегляду з урахуванням змін у технології виробництва.

- норми витрат паливно-енергетичних ресурсів поділяються за ступенем агрегації на індивідуальні та групові, за складом витрат - на технологічні та загальновиробничі, за періодом дії - на річні та квартальні (місячні) згідно з діючою нормативною базою.

- загальний порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, визначений з урахуванням особливостей функціонування системи нормування на рівні державного управління, розробляється НАЕР та доводиться до міністерств, інших центральних органів виконавчої влади [30].

14). Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджено наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України №145 від 22.05.02р. У методичних рекомендаціях зазначено, що поточні витрати підприємства - це грошове відбиття живої та уречевленої праці на здійснення поточної виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів [17].

15). Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень ( робіт, послуг ) на транспорті №65 від 05.02.01р. Згідно даного положення собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

Витрати на здійснення перевезень (робіт, послуг) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на ці цілі.

Витрати на перевезення (роботи, послуги) включають у собівартість того звітного періоду, в якому вони виникли, незалежно від дати сплати грошових коштів. Метою обліку витрат і визначення собівартості перевезень (робіт, послуг) є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат на їх виконання, обчислення фактичної собівартості окремих видів перевезень (робіт, послуг), здійснення контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів [18].

16). Лист ДПАУ №12060/6/15-0316 від 08.12.05р. роз'яснює, що стосується віднесення до валових витрат втрат від технічно неминучого браку, то п.1.32 ст. 1 закону визначено, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах і відповідно до п.5.2.1. ст.5 закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачені протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, витрат на придбання сировини і матеріалів, продажем продукції ( робіт, послуг та охороною праці ) [16].

Отже, законодавчо-правова база України регламентує основні положення що стосуються організації та ведення обліку витрат, особливості їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку, включення до складу готової продукції, валових витрат, відповідності нарахування витрат і доходів підприємства тощо.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ «ЗАХІДЕНЕРГО» ДОБРОТВІРСЬКА ТЕС

2.1 Загальна характеристика ВАТ “Західенерго” Добротвірська ТЕС

Добротвірська теплова електростанція є відокремленим підрозділом ВАТ “Західенерго”, яка здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, статуту ВАТ “Західенерго” та положення про ВП ВАТ “Західенерго” ДТЕС, яке затверджується загальними зборами акціонерів товариства.

До складу ВАТ “Західенерго” входять три теплові електростанції: Бурштинська ТЕС, Ладжинська ТЕС, Добротвірська ТЕС.

Добротвірська ТЕС діє без права юридичної особи, має поточні рахунки в установах банків, круглу печатку та кутовий штамп зі своїм найменуванням, логотип.

Основне призначення електростанції - це освоєння вугільного басейну, забезпечення електроенергією промислових підприємств, побутових і с/г споживачів, електрифікації міст і сіл західного регіону. Для надійної і економічної роботи ТЕС були всі необхідні фактори: місцеве паливо в достатній кількості, водосховище, споживачі.

Предметом діяльності Добротвірської ТЕС є:

- виробництво електричної та теплової енергії;

- ремонт, технічне переобладнання, реконструкція та оновлення устаткування

- електростанції і підстанцій, технічна діагностика машин та механізмів, діагностика та контроль металів, зварювальних з’єднань;

- транспортне обслуговування виробництва;

- проектування, будівництво, реконструкція і ремонт об’єктів промислового, житлового, комунального, соціального і культурного призначення;

- паливне і матеріально – технічне забезпечення виробництва енергії, надання послуг виробничого і невиробничого призначення;

- подальшого скорочення електростанціями обсягів споживання природного газу;

- нарощування обсягів виробництва електричної і теплової енергії за рахунок збільшення коефіцієнта використання встановленої електричної потужності електростанцій та активної роботи в оптовому ринку електричної енергії України;

- проектування та створення мережі магазинів для реалізації товарів;

- виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції;

- надання житлово-комунальних послуг для населення та організацій;

- обслуговування житлового фонду та комунікаційних мереж с.м.т. Добротвір;

- вилов та реалізація риби;

- благодійна і спонсорська діяльність;

- інші види діяльності, що не заборонені законодавством України, статутом ВАТ “Західенерго” і положенням про відокремлений підрозділ.

Добротвірська ТЕС була побудована у 1955 – 1969 рр. Проектна потужність 750 МВт. Але у міру морального і фізичного старіння в 1981-82 рр. списано і демонтовано перші три турбогенератори сумарною потужністю 100 МВт і два котли сумарною потужністю 240 т пари в годину. Внаслідок чого встановлена потужність Добротвірської ТЕС складає 600 МВт. За час експлуатації ТЕС з 1955 року по 2008 рік: - вироблено 164,5 млрд.КВт/год електроенергії – зекономлено 263 тис. тонн умовного палива. В табл. 2.1. відображено виробничі потужності Добротвірської ТЕС та інших структурних підрозділів ВАТ «Західенерго».

Таблиця 2.1

Характеристика виробничих потужностей ВАТ “Західенерго”

Вироблену електроенергію Добротвірська ТЕС постачає в енергоринок України і Польську республіку.

Основний вид палива, яке використовується Добротвірською ТЕС є вугілля і газ, але протягом останніх років підприємство стабільно зменшило частку газу в структурі палива. Для підсвітки і розпалювання котлів використовується мазут.

В сфері теплопостачання Добротвірська ТЕС проводить політику збереження стабільних обсягів виробництва та збільшення рентабельності виробництва за рахунок оптимізації тарифів, вдосконалення систем обліку, зменшення витрат при транспортуванні. Основними споживачами теплоенергії є населення та промислові об’єкти пристанційних населених пунктів.

Майно ТЕС становлять закріплені за нею основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається і в балансі підприємства наведеного в Додатку А.

У цьому підрозділі проведемо аналіз господарської діяльності ВАТ “ Західенерго”Добротвірської ТЕС. Наведемо показники виробничо-господарської діяльності підприємства у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Основні показники виробничо-господарської діяльності Добротвірської ТЕС за 2006-2008р.р.

ВАТ “Західенерго” Добротвірська ТЕС має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, використовувати та відчужувати майно іншим способом, передавати в оренду та під заставу, а також списувати його з балансу відповідно до законодавства України та з урахуванням обмежень встановлених статутом.

Добротвірська ТЕС веде планування господарської та фінансово - економічної діяльності з метою покриття витрат, забезпечення розвитку виробництва та отримання прибутку.

Протягом останніх років ТЕС значно покращила ефективність основного виробництва та інших видів діяльності, досягла прибуткової роботи. Прибуток отримано за рахунок:

- зниження витрат на паливо внаслідок введення жорсткого контролю якості вугілля та застосування сучасних технічних систем аналізу якості. Оптимізація паливозабезпечення призвела до зменшення споживання дорогого газу;

- впорядкування закупівлі матеріалів і обладнання та контролю за проведенням ремонтів устаткування на електростанціях товариства;

- впровадження системи планування доходів та витрат на ключових об'єктах. Основні напрямки покращення ефективності роботи:

- збільшення обсягів виробництва та забезпечення завантаження обладнання;

- покращення технічної ефективності основних фондів за рахунок проведення ефективних ремонтів та впровадження нових технологічних рішень, вдосконалення експлуатації обладнання;

- підвищення ефективності використання трудових ресурсів;

- зменшення витрат, пов'язаних з неосновним виробництвом та соціальними об´єктами.

Підприємство здійснює облік результатів фінансово – господарської діяльності, веде оперативний, бухгалтерський та статистичний облік, який здійснюється відповідно до норм, встановлених чинним законодавством України.

Бухгалтерський облік на Добротвірській ТЕС ведеться із застосуванням плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Добротвірська ТЕС складає головну книгу, обіговий баланс. Аналітичний облік ведеться у вигляді реєстрів проведень до балансових рахунків в розрізі субрахунків.

Сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються ТЕС для складання і надання фінансової звітності, визначено положенням про облікову політику. Обрана облікова політика відповідає діючим нормативним документам та законодавству.

Товариством для практичного використання розроблено робочий план рахунків, в якому передбачені субрахунки, коди аналітичного обліку, які дозволяють конкретизувати бухгалтерський облік із врахуванням специфіки господарських операцій даного підприємства.

Форма введення бухгалтерського обліку на Добротвірській ТЕС – автоматизована.

При введенні бухгалтерського обліку застосовують комп’ютерну програму обліку “Бухгалтерія ОРГРЕС”, яка дає можливість будь – які відомості аналітичного, синтетичного обліків, відомостей розрахунків з контрагентами ( постачальниками і підрядниками ) виводити у Excel, що є однією з вигідних умов комплексу для роботи бухгалтера.

Програма комплексу “Бухгалтерія ОРГРЕС” забезпечують автоматизацію ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності, виписку первинних документів, ведення їх реєстрів, формування відомостей в різних розрізах і за різні періоди, а також реалізують сервісні функції, необхідні для підтримки і збереження баз даних, забезпечення прав і рівня доступу користувачів до інформації.

Важливою передумовою раціональної організації обліку на підприємстві є правильна розстановка кадрів на окремих ділянках облікового процесу, встановлення такої структури апарату бухгалтерії, яка якнайбільше відповідала б конкретним умовам роботи підприємства, посадова інструкція бухгалтера наведена у Додатку Б. Чисельність облікового апарату і його структура значною мірою залежать від обсягу облікових і контрольних робіт, від форми організації й автоматизації обліку, а також від таких факторів, як масштаби виробництва і структура управління ним див. рис.2.1.