МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет Економічний

Кафедра організації виробництва і ЗЕД підприємств АПК

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Планування формування та використання валового доходу та прибутку підприємства

На прикладі ПАФ « Єрчики » с. Єрчики Попільнянського району Житомирської області.

Реєстр.№________________

Дата____________________

Роботу виконав:

Павленко Максим Васильович

Студент 4 курсу 5 групи

Економічного факультету

Керівник практики:

__________________________________

Біла Церква 2010

Зміст

Вступ....................................................................................................................... 3

Розділ 1. Теоретичні основи організації управління прибутком на підприємстві 4

1.1 Економічна сутність прибутку та його взаємозв’язок із рентабельністю.. 4

1.2 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві......................................................................................................... 7

Розділ ІІ. Організаційно-економічна характеристика об’єкта дослідження

2.1. Організаційно - правові основи функціонування підприємства

2.2 Основні результати соціально-економічного розвитку під­приємства.

2.3 Побудова та функціонування системи управління підприємством.

2.4. Система планів підприємства, методика і процедура їх розробки

2.5 Нормування, організація і оплата праці в підприємстві.

Розділ ІІІ. Рекомендації щодо створення комплексної методики управління прибутком на підприємстві

Вступ

Список літератури

Вступ

В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути якщо не до одержання максимального прибутку, то принаймні до того обсягу прибутку, що дозволяв би йому не тільки міцно утримувати свої позиції на ринку збуту своїх товарів і надання послуг, але і забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. В остаточному підсумку це припускає знання джерел формування прибутку і методів по кращому їхньому використанню, а отже потребує від керівництва підприємствам мати довгострокову стратегію щодо управління прибутком підприємства.

Таким чином, основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей процесу управління прибутком на одному із діючих вітчизняних підприємств.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

· розглянути теоретичні аспекти організації процесу управління прибутком на підприємстві;

· дослідити систему управління прибутком на одному із діючих вітчизняних підприємств;

· навести пропозиції щодо розробки комплексної методики управління прибутком підприємства.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі розподілу прибутку підприємства.

В якості об’єкта курсової роботи виступає система управління прибутком на ПАФ„Єрчики”.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ І. Теоретичні основи організації управління прибутком на підприємстві

1.1 Економічна сутність прибутку та його взаємозв’язок із рентабельністю

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

1.2 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві

Основним об’єктом у фінансовому плануванні є прибуток підприємства. Безпосередньо організація управління фінансами залежить від розмірів компанії і виконуваних нею задач. При вирішенні фінансових питань необхідно точно трактувати поняття "прибуток". Якщо повернутися до рахунка прибутків і збитків, то по ньому легко помітити, що є істотна різниця між валовим і чистим прибутками: валовий прибуток являє собою поточні доходи до сплати податків, чистий - після їхньої сплати, тобто це ті засоби, який компанія може використовувати за своїм розсудом. У свою чергу чистий прибуток, у залежності від виконуваних ним функцій, ділиться на розподілений, тобто той що пішов на виплату дивідендів чи взагалі в особисті доходи власників фірми, і нерозподілений, тобто вкладений у виробництво. Якихось особливих рецептів відносно розподілу чистого прибутку не існує, - усе залежить від конкретних цілей фірми і її фінансового стану. Можна лише відзначити, що прибуток, який розподіляється, складає зазвичай 30-50% чистого прибутку.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник.

Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1

З плануванням прибутку тісно пов'язане касове планування, тобто процес оцінки всіх джерел надходження і видатків наявних засобів протягом визначеного періоду часу.

Основна задача тут - визначити мінімальний розмір оборотного капітал, необхідного для перетворення готівки в товарні запаси, потім у дебіторську заборгованість і, нарешті, знову в готівку.

Оборотним капіталом звичайно вважається перевищення мобільних засобів (поточних активів) над короткостроковими пасивами. Збалансованість оборотного капіталу обов'язкова в силу цілого ряду причин: вона дає можливість вчасно оплачувати рахунки за матеріали і робочу силу, робити витрати, зв'язані з виробничою і збутовою діяльністю, користуватися стійкою кредитною репутацією.

Визначивши потребу в оборотних коштах, необхідно скласти прогноз надходження і витрат наявних засобів, необхідних для планування виплати дивідендів, оплати відсотків і погашення кредитів. Функції такого прогнозу виконує касовий бюджет, що відбиває передбачувані надходження готівки і її використання, а також потреба в кредитах чи неможливе одержання надлишків готівки.

Касовий бюджет розглядати як рахунок прибутків і збитків, але лише в тому, що стосується готівки .

Фактичні надходження і платежі зазвичай відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликане зміною умов збуту чи виробництва, а також недостатнім контролем за рухом наявних засобів. Щоб зберегти оборотний капітал у належному стані, можливе прийняття визначених стабілізуючих мір:

· зменшення прямих перемінних витрат;

· посилення інкасації рахунків дебіторів;

· тимчасове відмовлення від великих витрат;

· скорочення товарних запасів;

· використання спроби відстрочки погашення кредитів;

· як останній засіб - зміна виробничих планів.

Як стабілізуючий фактор повинні також виступати спеціальні резерви і фонди, що фінансуються як із прибутку, так і з витрат. Досвід показує, що підприємства повинні обов'язково накопичувати засоби, щоб мати їх на майбутні витрати - сплату податків, погашення боргів, заміну устаткування і т.д..

Резерви відрізняються від фондів тим, що у фондах наявні засоби акумулюються, а в резервах наявні засоби зазвичай складають заздалегідь фіксовану суму.

Резерви від прибутку забезпечують виконання планів по розвитку виробництва, а також служать для непередбачених подій.

Фонд є сума готівки, відкладена для спеціальних цілей. Головні характеристики фонду - цільова спрямованість і строго регламентована система формування шляхом регулярних відрахувань. Наприклад, пенсійний фонд (якщо такий формується на підприємство) призначений тільки для виплати пенсій (фірмових надбавок до пенсії, вихідних допомога при виході на пенсію) і формується за рахунок відрахувань із заробітної плати.

Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

ПАФ “Єрчики” Попільнянського району Житомирської області реорганізували у 2000 році з колишнього ПКП ім. Фрунзе. Нині господарство орендує 5039 га землі, на якій успішно вирощують зернові, цукрові буряки, сою, ріпак, виготовляють корми й утримують племінну молочну та м’ясну худобу і свиней.

Останні три роки у приватній агрофірмі “Єрчики” вирощують у середньому понад 14,3 тис. т зернових, у тому числі кукурудзи на зерно — 7,7 тис. т, близько 27 тис. т цукрових буряків, 1369 т озимого ріпаку та 277 т сої; виробляють 4,4 тис. т молока та реалізують на забій близько 277 т худоби всіх видів у живій масі.

За п’ять останніх (2005–2009) років середня молочна продуктивність корів становила 6016 кг. Нині підприємство нарощує поголів’я, тому показник середньої продуктивності дещо нижчий. Рентабельність молока за 2007–2009 роки становила в середньому 103, а в 2009 році — 108,4%. Торік від реалізації молока отримали 4494 тис. грн прибутку, що на 1135 тис. грн (34%) більше, ніж 2008 року.

У структурі посівних площ кормові культури в середньому становлять 38,4%, з них під багаторічні трави відводять 30,5, під кукурудзу на силос і зелений корм — 30,1%, однорічні трави — 38,7 та коренеплоди — 0,7%. Це дає змогу постійно забезпечувати тваринництво високоякісними кормами потрібної структури в достатній кількості. Підвищення рівня кормовиробництва дало можливість збільшити витрати кормів на корову до 60–66 ц к. о., а на середньорічну телицю — до 22–23 ц. У власному комбікормовому цеху коровам постійно виготовляють комбікорми з мінерально-вітамінними добавками. Норму визначають відповідно до фізіологічного стану корів (для лактуючих та сухостійних).

Значною мірою підвищенню ефективності ведення галузі молочного скотарства сприяла цілеспрямована селекційно-племінна робота.

ПАФ “Єрчики” має статус племінного заводу з розведення ВРХ української чорно-рябої молочної та української червоно-рябої молочної порід.

Формування високопродуктивного молочного стада корів у господарстві почали з 1995 року: стали завозити племінну худобу української чорно-рябої та української червоно-рябої молочних порід із господарств-репродукторів Волинської, Житомирської, Чернівецької та інших областей України, а також використовували бугаїв-плідників планових порід на маточному поголів’ї місцевого походження. Останнім часом використовували чистопородних чорно-рябих та червоно-рябих голштинських бугаїв. Завдяки цілеспрямованому добору бугаїв та відбору тварин бажаного типу, в господарстві створено високопродуктивне стадо корів: за даними матеріалів бонітування за 2007 рік, 100% маточного поголів’я зараховано до української чорно-рябої молочної та української червоно-рябої молочної порід, 94% корів — до класів еліта-рекорд та еліта.

Сучасне поголів’я корів племінних заводів представлено п’ятьма лініями голштинської чорно-рябої породи та трьома лініями голштинської червоно-рябої.

Особливий вплив на формування племінних і продуктивних якостей мали бугаї Черчгіл 5568735 лінії Старбака, Старекш 5063697 лінії Чіфа, Латурі 392585 лінії Елевейшна голштинської чорно-рябої породи; Арсенал 512 лінії Кавалера та Джексон 389955 лінії голштинської червоно-рябої породи та інші.

Нині для осіменіння корів і телиць у господарстві використовують сперму високопродуктивних бугаїв-плідників голштинської чорно-рябої породи Джамборі 2261722 лінії Чіфа, Коунтрі 6505858 лінії Валїанта та Сіггі 27615278895 лінії Елевейшна та, відповідно, голштинської червоно-рябої породи Гольфа 114468012 і Романа 86883 лінії Старбака, перевірених за якістю нащадків, з річними надоями їхніх матерів — 10,4–17,3 тис. кг молока із вмістом жиру 3,7–5,8% та білка 3,1–3,6 відсотка.

Торік закупили 31 нетель симентальської породи австрійської селекції, а для них — сперму бугая Вікхта 932375771 лінії Харрора німецької селекції.

Агрофірма працює згідно з Програмою селекційно-племінної і господарської роботи в стаді ВРХ, яку створили наукові співробітники відділу розведення і генетики Інституту сільського господарства Полісся УААН.

Велика увага приділяється цілеспрямованому відбору та вирощуванню ремонтних телиць від високопродуктивних корів. Від народження їх до десяти діб тримають у корівнику біля корови, на 5–9 добу знерожують, потім передають у телятник-профілакторій і утримують в індивідуальних клітках до 30-денного віку. Після цього, вже в іншому приміщенні, телята живуть групами по сім-вісім голів до п’ятимісячного віку, а тоді їх переводять на безприв’язне утримання та вирощування аж до осіменіння.

Середньодобові прирости живої маси ремонтних телиць усіх вікових груп становлять у середньому 602 г, в т. ч. у 2007 році — 618 г. Нетелям та коровам щодня протягом року влаштовують моціон на свіжому повітрі. Під час вирощування ремонтним теличкам забезпечено збалансований за поживністю раціон. У молочний період їм випоюють 340 кг незбираного молока та 560 кг замінника цільного молока.

Перше осіменіння ремонтних телиць здійснюють, в основному, в 18–19-місячному віці за середньої маси 375–380 кг. Нетелей шести-семимісячної тільності формують в окремі групи й закріплюють за кращими працівниками.

Для формування конкурентоспроможного стада продуктивністю 7,0–7,5 тис. кг молока на племзаводах оцінюють та відбирають первісток у контрольно-селекційному корівнику на другому-третьому місяцях лактації на придатність до машинного доїння, продуктивність, вміст жиру та білка в молоці. Оцінюють разом із науковими співробітниками Інституту сільського господарства Полісся УААН. Первісток, які за добу дають менше 19 кг молока, передають на товарні молочні ферми. Звісно ж, належну роботу проводять із роздоювання корів, переважно групового. Торік до продуктивності 5–6 тис. кг роздоєно 227 корів (43%), до 6–7 тис. кг — 102 (19%), до 7–8 тис. кг — 15 (3%) та понад 8 тис. кг — 3 корови, або 0,6 відсотка.

У господарстві послуговуються традиційною стійлово-табірною технологією прив’язного утримання корів, а весь молодняк вирощують безприв’язно на глибокій підстилці.

Дійних корів утримують на трьох молочних фермах: у селі Єрчики — на племінних заводах (529 голів), у селах Жовтневе та Романівка — по 118 голів на кожній товарній фермі.

На всіх молочних фермах упроваджено однозмінну організацію праці доярок, телятниць, скотарів та інших працівників. Навантаження на одного майстра машинного доїння — в середньому 25–50 голів залежно від системи доїння. Для роздавання кормів використовують кормороздавачі КТУ-10 ЕVROМІХ (Німеччина). Гній з приміщень видаляють транспортерами ТСН-10 або трактором. Напувають тварин за допомогою автонапувалок.

Дійне стадо на племінному заводі в с.Єрчики утримують групами залежно від фізіологічного стану корів: є цех сухостійних корів і цех виробництва молока (дійні корови).

На всіх молочних фермах упроваджено цілорічний силосно-сінажний тип годівлі поголів’я зі сховищ, тобто влітку тварини лише частково одержують зелені корми: не більше 25–30% потреби. Усі корми (солома, силос, сінаж, меляса, концкорми, а в літній період — частково зелена маса) змішують в одну кормову суміш з допомогою кормороздавача ЕVROМІХ.

Сіно та кормову сіль (лизунець) дають усім тваринам за потребою цілорічно.

Зооветспеціалісти господарства постійно контролюють фізіологічний стан маточного поголів’я, лікують тварин від гінекологічних захворювань та проводять комплексні дослідження на субклінічні форми маститів і оперативне лікування, співпрацюють із науковцями Білоцерківського державного аграрного університету.

2.1. Організаційно - правові основи функціонування підприємства

Приватна агрофірма « Єрчики» є самостійним господфзюючим суб’єктом, створеним за рішенням засновника на власності громадян з правом найняття робочої сили шляхом реорганізації Приватно-колективного підприємства ім. Фрунзе згідно з Указом Президента України від 3 грудння 1999 року «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» . Агрофірма є також правонаступником майнових прав та обов’язків ПСП «Колос» с.Жовтневе Попільнянського району Житомирської області відповідно до передавального акту від 30 грудння 2004 року. Підприємство створене і діє згідно господарського кодексу України, Земельного кодексу України та інших.

Засновником агрофірми є Дідківський Володимир Олександрович, який одночасно займає посаду її директора.

Місцем знашодженя ПАФ «Єрчики» Україна, 13530, с. Єрчики, Попільнянський район, Житомирська область.

Правове поняття підприємства

Розкриває поняття підприємства ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до даної статті, підприємство це основна організаційна ланка народного господарства України.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Відносини, що пов'язані з підприємствами в Україні, регулюються Законом «Про підприємства в Україні», а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, щомістить законодавство про підприємство, то застосовуються;равила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Головною метою діяльності Товариства є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції. Предметом діяльності Товариства є організація та ведення с/г виробництва, реалізація продукції сировини, заняття зовнішньо економічної діяльності.

Предметом діяльності являється:

- товарне виробництво, заготівля , переробка, зберігання, транспортування і реалізація сільськогосподарської продукції;

- розвиток пісобних підприємств і промислів з метою раціонального використання природніх і трудових ресурсів;

- закупка сільськогосподарської продукції, худоби, товарно-матеріфльних цінностей, в тому числі у населення за готівку або шляхом обміну на взаємовигідних умовах;

- виробництво і реалізація будівельних матеріалів та виробів з них;

- виконання будівельних, будівельно-монтажних, ремонтних, транспортних та інших робіт, надання послуг населенню та суб’єктам підприємницької діяльності;

- виробництво продовольчих та промислового призначення товарів;

- надання послуг населенню(будівельні, ремонтні, обробіток грунту, ритуальні, послуги зв’язку, прокат і оренда транспортних і технічних засобів, консультації, рекламна діяльність, надання кредитів);

- виготовлення та постачання виробів та напівфабрикатів;

- оптова, роздрібна, фірмова торгівля товарами власного виробництва та інших виробників;

- надання транспортних та транспортно-експедиторських послуг в Україні та за її межами;

- перевезення пасажирів івантажів автомобільним транспортом;ремонт та технічне обслуговування с/г техніки, машин і обладнання;

- виробництво товарів народного споживання;

- організація громадського харчування з відкриттям відповідних закладів;

- розробка та освоєння технологій по переробці сировини і вдходів власного виробництва, корисних копалин тощо;

- маркетингова, торгівельно-посередницька, науково-дослідницька, проектно-конструкторська діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність відповідно до перерахованих напрямів, згідно з чинним законодавством України;

інша діяльність що несуперечить чинному законодавству.

2.2 Основні результати соціально-економічного розвитку під­приємства.

Підприємство, як і будь-яка складна система, відчуває вплив навколишнього середовища, в якому функціонує, і саме тип стійкості визначає напрямки і результати такої взаємодії. Теорія стійкості систем на сьогоднішній день достатньо розвинена в загальному вигляді, і представлена роботами таких вчених, як Месарович М., Такахара Я., Морішима М., Арнольд В.І,, Йосс Ж., Джозеф Д., Острейковський В.А., Орлов А.І. та ін., але питанням саме стійкості соціально-економічних систем, і оцінці стійкого розвитку уваги приділяється недостатньо. Істотний внесок до неї зробив Василенко В.О. в роботі „Менеджмент устойчивого развития предприятий”; де досліджує питання стійкого розвитку підприємств не з позицій взаємодії з навколишнім природним середовищем в напрямку екологізації виробництва, впровадження ресурсозберігаючих, безвідходних технологій тощо, а основу увагу акцентує на аспектах стійкості – обґрунтуванні стійкості підприємства як соціально-економічної системи, синтезуючи досвід точних і природничих наук, що підвищує обґрунтованість таких досліджень. Стійкість підприємства розуміється ним як здатність господарюючого суб’єкта зберігати працездатний стан щодо досягнення запланованих результатів за наявності збурюючих впливів. Тобто, тільки врахування і нейтралізація (якщо це можливо) негативних зовнішніх впливів дозволить підвищити рівень обґрунтованості управлінських рішень в напрямку досягнення стійкого розвитку. Разом з тим такий підхід не дозволяє в повній мірі визначитись з набором показників, які б оцінювали стійкий розвиток підприємства.

Окремі аспекти теорії стійкості соціально-економічних систем знаходяться в центрі уваги колективу авторів [1], які визначають стійкість системи як її здатність нівелювати наслідки здійсненого впливу, зберігаючи власну цілісність і структурну збалансованість [1, с.171]. Цей же колектив авторів дає визначення економічній стійкості як здатності соціально-економічних систем зберігати стабільне збалансоване зростання, при цьому збалансованість стосується окремих елементів економічних систем, і повинна проявлятися у взаємодії системи із середовищем, в якому вона функціонує і іншими системами, які взаємодіють одна з одною.

Таким чином можна зробити висновок про те, що для забезпечення стійкого розвитку підприємства необхідно забезпечити стійке економічне зростання, яке представляє собою здатність господарюючого суб’єкта нарощувати обсяги виробництва і реалізації продукції за умови підвищення ефективності використання наявних ресурсів і зменшення ступеня впливу зовнішніх факторів на умови і параметри діяльності з дотриманням принципів ефективності діяльності. В свою чергу, стійке економічне зростання також повинно визначатися певним набором чинників і умов, за яких ці чинники сприятимуть досягненню цілей підприємства в напрямку стійкого економічного розвитку. Для реалізації поставлених задач необхідно забезпечити насамперед економічну стійкість підприємства, чому присвячено багато різноманітних досліджень, основні результати яких зводяться до наступних положень.

З наведених в таблиці даних ми можемо зробити висновки, що основна маса показників зменшилась на незначну частку в 2009 році в порівнянні з 2008 роком. Такі показники, як валова продукція зменшилась на 6%. Виручка від реалізації продукції зменшилась на 20,7%, а валовий прибуток всього на 0,47%, Також змінилась середньорічна кількість працюючих вона зменшилась на 11% і середньорічна вартість оборотних фондів на 3,6%. Зменшилось також поголів’я тварин в умовних головах на 5,3%. Сталими залишилися лиш показники площі сільськогосподарських угідь та ріллі. Зросла тілки вартість енергоресурсів на 23%.

Виходячи з даннх таблиці ми бачимо що господарство в 20008 році мало значний підйом як валового доходу так і прибутку, а у 2009 зменшився лише прибуток на 1567 тис. грн.

Динаміка виробництва основних видів продукції

Виходячи з наведених вище даних можемо зробити слідуючі висновки, що скоротилися такі види продукції як зернові і зернобобові на 0,73%, ріпак озимий на 48%, такі види продукції як цукровий буряк, соя, картопля та овочі відкритого грунту взагалі перестали вирощувати, лише виробництво молока зросло на 5%, та кукурудзи на зерно на 42,5%, отже ми бачимо що перевагу по удосконаленню і збільшенню виробництва дане підприємство надає вирощуванню кукурудзи на зерно та виробництву молока.

Виходячи з наведеної таблиці ми бачимо слідуючі результати:

2.3 Побудова та функціонування системи управління підприємством.

В ПАФ «Єрчики» застосовують комбіновану структуру управління.

У ній поєднуються основні ознаки багатогалузевої і цехової структури управління. У багатогалузевих відділах головні спеціалісти здійснюють керівництво бригадами через керуючих, а роботу самостійних спеціалізованих підрозділів спрямовують безпосередньо через їх керівників.

Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні — консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл.)

Таблиця: Переваги та недоліки комбінованих організаційних структур управління

Управління агрофірмою здійснює засновник Дідківський Володимир Олександрович, який одночасно займає посаду її директора.

2.4. Система планів підприємства, методика і процедура їх розробки .

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення наміче­них стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об'єднання (комбінату), підприємства основними роз­ділами поточного плану були:

1. Виробництво та реалізація продукції.

2. Технічний розвиток і організація виробництва.

3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Норми і нормативи.

5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Праця і кадри.

8. Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.

9. Фонди економічного стимулювання.

10. Фінансовий план.

11. Соціальний розвиток колективу.

12. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підпри­ємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналеж­ності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1. Економічна ефективність виробництва.

2. Норми і нормативи.

3. Планування виробництва і збуту продукції.

4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5. Персонал і оплата праці.

6. Планування витрат виробництва.

7. Фінансовий план.

8. Інновації.

9. Інвестиції і капітальне будівництво.

10. Соціальний розвиток колективу.

11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

У першому розділі розраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:

- узагальнюючі показники;

- показники використання праці;

- показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;

- показники використання матеріальних ресурсів.

У результаті розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення; які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

Другий розділ "Норми і нормативи" передбачає такі основні види норм і нормативів:

- норми витрат живої праці (норми часу за видами виробів та робіт, коефіцієнт ви­конання норм, співвідношення чисельності різних категорій робітників тощо);

- норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміж­них матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);

- норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньо­річної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття про­дукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);

- норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сиро­вини, матеріалів, палива;

У третьому розділі "Планування виробництва і збуту продукції"" планується наступне:

- виробництво і реалізація продукції у натуральному і вартісному вигляді;

- зміна залишків готової нереалізованої продукції;

- баланс виробничих потужностей і їх використання.

Основним завданням даного розділу поточного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований у плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.

У четвертому розділі "Матеріально-технічне забезпечення" розраховується потре­ба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.

У п'ятому розділі "Персонал і оплата праці" встановлюється загальна чисельність і струк­тура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, звільнення персоналу, загальний обсяг фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.

У шостому розділі "Планування витрат виробництва":

- складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кош­торис витрат на виробництво продукції по підприємству;

- виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

- створюється база для розрахунку цін на продукцію.

У цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.

У сьомому розділі "Фінансовий план":

- визначається фінансовий результат;

- розраховується рентабельність видів випущеної продукції;

- оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення вит­рат на освоєння виробництва нової продукції;

- розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпроз­рахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.

Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операційною, інвес­тиційною та фінансовою.

Оперативне фінансове планування містить розробку та виконання таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

- платіжного календаря;

- кредитного плану;

- касового плану.

У восьмому розділі "План інновацій" планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.

Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне:

- освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;

- застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

- удосконалення організації виробництва, праці та управління;

- капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки;

- економію матеріалів, палива, енергії;

- проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.

У дев'ятому розділі" План інвестицій і капітальне будівництво" планування про­водять за наступними показниками:

- приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переоблад­нання і побудови нових об'єктів;

- приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;

- введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побу­дови нових об'єктів;

- введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (у т. ч. об'єкти охорони природи);

- обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

- обсяги незавершеного будівництва;

- інші напрямки інвестицій.

У десятому розділі "Соціальний розвиток колективу" плануються заходи по вирі­шенню таких завдань:

- покращення умов і охорона праці, покращення здоров'я працівників;

- покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;

- удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

В одинадцятому розділі "План охорони природи та раціональне використання при­родних ресурсів" передбачаються наступні напрямки діяльності:

- охорона і раціональне використання природних ресурсів;

- охорона повітряних басейнів;

- охорона та раціональне використання земель;

- охорона та раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригу­вання розділів до повного їх узгодження і збалансування як за матеріально-фінансови­ми ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систе­му взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість вико­нання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різнома­нітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Структура планових органів як основна частина процесу управління підприєм­ством може базуватись на таких організаційних формах:

1) з централізованими функціями планування;

2) із децентралізованими функціями планування.

На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування відділ планування та контролю, який займа­вся розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання. При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва підприємства існує центральна служба планування, яка займається розробкою тільки перспективних планів. У кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-календарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основна робота по плануванню виконується у виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.

Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підприємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються такі варіанти розміщення центральної служби планування:

- в складі провідних управлінь фірми поряд із такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правове управління, управління фінансами тощо.

- може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми [9].

У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосеред­жено практично у всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою з економічного планування на підприємстві, направлене на організацію раціональної гос­подарської діяльності, виявлення та використання резервів виробництва виконує плано­во-економічний відділ (ЛЕВ). Саме він організовує проведення комплексного економіч­ного аналізу діяльності підприємства, бере участь у розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

2.5 Нормування, організація і оплата праці в підприємстві.

Рівень заробітної плати залежить не тільки від розвитку суспіль­ного виробництва, а й від ефективності праці окремих працівників. Тому поряд із нормуванням праці і тарифікацією робіт важливе значення має упровадження в економічні розрахунки раціональних форм і систем нарахування заробітної плати, які реально відбивають міру праці й міру її оплати. За допомогою форм і систем оплати праці суспільство здійснює диференціацію рівня заробітної плати, визначає певні конкретні спів­відношення в рівнях оплати праці різної кількості та якості.

У ПАФ «Єрчики» оплата праці робітників здійснюєтся за двома формами оплати праці:

- акорднн преміальна;

- відрядна;

- Відрядна заробітна платанараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираже­ної в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо).

При застосуванні відрядної форми оплати праці розмір заробіт­ної плати залежить від кількості та якості виконаної роботи чи вироб­леної продукції. Тому вона застосовується в галузях, де можна визначити обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції окремим праців­ником.Організація відрядної оплати праці вимагає розроблення певних нормативів (норм виробітку, норм часу) витрат праці для кожного ро­бітника (групи робітників) і визначення розміру оплати за кожну оди­ницю виготовленої продукції (виконаної роботи), тобто установлення відрядної розцінки.Відрядна розцінка може бути установлена як незмінна (пряма) з розрахунку на кожну одиницю виготовлюваної продукції (чи на кожну виробничу операцію) або на весь обсяг роботи, узятий у цілому (акорд­не), так і змінна, що прогресивно зростає залежно від виконання і пере­виконання норм виробітку (норм часу).Відрядна заробітна плата включає пряму відрядну, відрядно-прогре­сивну і відрядно-преміальну системи оплати праці.

- Акордна система нарахування заро­бітної плати є удосконаленим варіантом прямої відрядної та погодин­ної оплати праці. Вона характеризується тим, що загальну суму заро­бітної плати робітникам установлюють не за відпрацьований час чи об­сяг виконаної роботи, а за кінцевими результатами роботи, за обсяг фактично виробленої продукції.Загальну суму заробітної плати, обчислену на плановий обсяг ви­робництва продукції, виплачують, коли виконано своєчасно і високо­якісно визначений технологією виробництва комплекс робіт і отримано кінцеву продукцію. Якщо за технологією для виробництва продукції потрібно багато часу, то за поточний період робітникам виплачують за­робітну плату у вигляді авансу. Розмір заробітної плати (авансу) ви­значають за фактично виконану роботу або відпрацьований час за пря­мими відрядними розцінками чи тарифними ставками.

Наприкінці виробничого, або технологічного, циклу, коли продукція отримана, початкова сума заробітної плати коригується з урахуванням фактично отриманого обсягу продукції, визначається різниця між кори­гованою сумою заробітної плати і сумою заробітної плати, нарахованою і виплаченою робітникам за виконаний обсяг роботи або відпрацьований час за прямими відрядними розцінками і тарифними ставками, яка потім і розподіляється між робітниками пропорційно попередньому їх заро­бітку (авансу).

Акордна система оплати праці може бути простою акордною і акорд­но-преміальною. У сучасних умовах більш прогресивною є акордно-пре­міальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітни­кові або бригаді в цілому на початку виробничого періоду (технологіч­ного циклу) визначається планове завдання з виробництва продукції, витрат праці, матеріальних засобів та початкова планова сума заробіт­ної плати, яка буде виплачена робітникам, котрі беруть участь у процесі виробництва продукції. Окрім заробітної плати, нарахованої робітникам за простою акордною системою оплати праці, акордно-преміальна передбачає виплату робітникам відповідних передбачених Положенням про оплату праці премій (як правило, премії виплачуються за скорочення строків виконання акорд­ного завдання та за умови високої якості роботи, економії матеріальних ресурсів тощо).

Акордна оплата праці має два варіанти умов. Перший застосовують у галузях, де продукція надходить по періодах або раз у рік, а другий варіант — у галузях, в яких продукція надходить протягом усього року. Найбільш поширена акордна оплата праці в сільському господарстві і на будівництві. На промислових підприємствах вона застосовується рідко (наприклад, при термінових вантажно-розвантажувальних робо­тах тощо).

Розділ ІІІ. Рекомендації щодо створення комплексної методики управління прибутком на підприємстві

Кожне підприємство, в умовах як ринкової економіки, так і в перехідній економіці, повинно мати комплексну методику щодо управління власним прибутком. Проте, нажаль, на сьогодні дуже рідко можна знайти підприємство керівництво якого вважає за необхідне розробити методологічні підходи до планування та розподілу чистого прибутку.

Даний розділ курсової роботи присвячено дослідженню деяких питань, які, на нашу думку, повинні бути висвітлені в такій методиці. Так, для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку була досягнута оптимальність у задоволенні інтересів держави, підприємства і працівників. Держава зацікавлена одержати якнайбільше прибутку в бюджет. Керівництво підприємства прагне направити велику суму прибутку на розширене відтворення. Працівники зацікавлені в підвищенні оплати праці.

Однак якщо держава обкладає підприємства дуже високими податками, то це не стимулює розвиток виробництва, у зв'язку з чим скорочується обсяг виробництва продукції і як результат надходження коштів у бюджет. Те ж може відбутися, якщо всю суму прибутку використовувати на матеріальне стимулювання працівників підприємства. У цьому випадку в перспективі зменшиться виробництво продукції, тому що не будуть обновлятися основні виробничі фонди, скоротиться власний оборотний капітал, що в остаточному підсумку приведе до зниження життєвого рівня працівників, скороченню робочих місць. Якщо ж зменшується частка прибутку на матеріальне стимулювання праці, то це у свою чергу приведе до зниження матеріальної зацікавленості працівників і як наслідок до зниження ефективності виробництва. Особливо гостро дана проблема постає в умовах інфляції, коли купівельна здатність заробітної плати падає. Остання визначається індексом реальної оплати по формулі

Індекс = (середня зарплата + додаткові виплати на одного працівника) / Індекс споживчих цін

Очевидно, якщо реальна оплата зменшується чи залишається на одному рівні чи збільшується, але не так швидко, як на інших підприємствах, то робітники будуть вимагати збільшення оплати їхньої праці. Тому на кожнім підприємстві повинний бути знайдений оптимальний варіант розподілу прибутку. Велику роль у цьому повинний зіграти аналіз господарської діяльності.

У процесі аналізу необхідно вивчити фактори зміни величини оподатковуваного прибутку, суми виплачених дивідендів, відсотків, податків із прибутку, розміру чистого прибутку, відрахувань у фонди підприємства, методика якого найбільше повно розроблена.

Для підтримки ефективності роботи підприємства значну роль відіграє процес планування прибутку. Запланований прибуток може стати джерелом орендної плати, відшкодування збитків і т.п. Плануючи прибуток, підприємства планують і створюють власні фонди нагромадження і споживання, резервний фонд, іншими словами планують розвиток виробництва, формування виробничих фондів, що можуть перевищувати встановлені ліміти оборотних фондів.

Визначення планової величини прибутку може здійснюватися двома шляхами (на рівні підрозділу):

· методом прямого обчислення прибутку (як різниця між обсягом реалізованої продукції і її повною собівартістю);

· пофакторним методом (прогнозований прибуток обчислюється коректуванням його базисної величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості і цін).

План про прибуток і збитки підприємства складається після прогнозування балансу. У цьому плані повинні окремо виділятися суми податків, і балансового прибутку разом з чистим прибутком. Робиться це для того, щоб показати можливості підприємства по формуванню резервного фонду й окупності капітальних вкладень. Крім цього з такого плану видні потреби підприємства в додатковому фінансуванні.

Висновок

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту.

Аналіз беззбитковості і цільове планування таких показників як прибуток і рентабельність є невід'ємною частиною стратегії підприємства щодо управління прибутком. Виконання стратегії управління прибутком здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи постійну платоспроможність підприємств, шляхом оперативного фінансового планування.

В даній роботі ілюструється тільки частина об’ємного процесу управління прибутком на підприємстві, проте застосовувані методи, які описані в даній роботі можуть бути використані для управління не тільки прибутком і рентабельністю підприємства, а ряду інших економічних показників.

Список використаної літератури

1. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: “Ника-Центр”, 1998. – 544 с. – (Серия “Библиотека финансового менеджера”; Вып. 2).

2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ.. – К.:Молодь, 1997. – 1000с.;

3. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательства. – М.: СОФИТ, 1999.

4. Зайцев П.Л. Экономика промышленного предприятия. - М.: ИНФРА - М, 1998.

5. Ковалев В.В. Фінансовій аналіз. – М.: Финансі и статистика, 1998. – 512с.;

6. Конрад Карлберг. Бізнес-анализ с помощью Excel.-К.: Діалектика, 1997;

7. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 378 с.

8. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятий. – М.: ДИС, 1998. – 224с.;

9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с.

10. Планирование на предприятии. Учебник /Горемыкин В.А., Бугулов Э.Р., Богоолов А.Ю. – М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1999. – 328 с.

11. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. Пособие – Мн.: Новое издание, 2001. – 704 с.

12. Фінансова діяльність підприємств / О.М.Бандурка та ін.- К.: Либідь, 1998. – 312с.

13. Экономика предприятия: Пер. С нем. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 928 с.

14. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И. Волкова. – 2-е издание, переработано и дополнено. – М.: ИНФРА-, 1999. – 520с.

15. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Л.Я. Аврашков, В.В. Адамчук, О.В. Антонова и др.; под ред. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 2-е изд., перераб. И доп. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 742с.

16. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 718 с.

17. Экономическая стратегия фирмы (под ред. Градова А.П.). С-Пт.: Специальная литература.