Вступ

Розподіл праці, розвиток промислового виробництва потребують розробки певних правил провадження створення готових виробів, підготовки спеціалістів, котрі б знали і вміли застосовувати їх на практиці. Власне, тому з часом відокремилась спеціальна галузь знань, наука про організацію і планування виробництва. Вона розробляє шляхи і методи організації такої планомірної, високопродуктивної роботи, яка б забезпечувала найбільш ефективне використання технічних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

З економічної точки зору виробництво являє собою процес споживання засобів виробництва і робочої сили. Здійснення його можливе за наявності трьох елементів: засобів праці, предметів праці та самої праці, носієм якої є робоча сила. Але присутність тільки цих елементів ще не означає, що може бути здійснений конкурентний процес виробництва на конкретному підприємстві, в кожній його структурній складовій. Тут процес споживання засобів праці і робочої сили - не абстракція, а факт.

Очевидно, що мають бути створені умови такого споживання, продумана його організація і технологія.

Першою, основною умовою здійснення процесу виробництва на підприємстві повинно бути зосередження необхідних засобів виробництва і робочої сили, які споживаються в процесі виробництва, у просторі (виробничі підрозділи).

Другою умовою є відповідна побудова і регулювання самого процесу споживання (виробничий процес).

Третя умова - управління виробничими підрозділами і виробничим

процесом.

Отже, виробництво на підприємстві може бути розділене на три

складові:

• Виробничі підрозділи;

• Виробничий процес;

• Управління виробничими підрозділами та процесами. Відповідно до цього, предметом науки про організацію і планування виробництва є вивчення принципів побудови виробничих підрозділів,провадження процесу виробництва та управління ними. У загальному вигляді організувати виробничий підрозділ означає зробити його здатним випускати ту чи іншу продукцію або виконувати ту чи іншу роботу. Організація виробничого процесу це таке зосередження в просторі і в часі виконання сукупності робіт, яке забезпечує випуск готових виробів у визначеному обсязі і з визначеною періодичністю. Організація управління тим й іншим взагалом передбачає успішну побудову і регулювання виробничих підрозділів і виробничих процесів.

У сучасних умовах розробник, конструктор нових виробів обов'язково повинен глибоко володіти основами економіки, організації і планування виробництва.

Розділ 1. Виробнича потужність і виробнича програма підприємства

1.1. Виробнича потужність підприємства

Виходячи із сучасних уявлень про виробниче підприємництво, фірма успішно функціонує тільки тоді, коли є широке коло споживачів і є "свої" ринки. Саме за рахунок цього створюються і забезпечуються робочі місця і одночасно, при необхідності, створюються нові потреби у споживачів, що є чинником подальшого існування фірми.

За всіх умов, зокрема, враховуючи відносну стабільність потреб ринку у виготовленій продукції, підприємство (фірма) повинно довести своїм потенційним партнерам, що вона спроможна реально виготовляти необхідну кількість продукції у певні терміни і належної якості. Кількісне відображення певних заходів виробничого менеджменту при обгрунтуванні обсягів виробництва формується бізнес-планом фірми.

До найбільш важливих завдань, рішення яких обґрунтовується в бізнес-плані, належать такі: які виробничі потужності потрібні і як вони будуть змінюватись з року в рік; яке устаткування потрібне і де його придбати. Таким чином виробничі потужності є важливим і обов'язковим аргументом в будь-якій стратегії і тактиці виробничого менеджменту фірми.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) — це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції в одиницю роботи на встановлену дату при допомозі організованої сукупності наявних на підприємстві знарядь праці, досягнутому рівні їх досконалості та освоєння.

Фактори, що впливають на величину і використання виробничих і потужностей фірми поділяються на дві групи; перша група факторів впливає на збільшення виробничих потужностей, а друга – дає можливість оцїнити рівень їх використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду.

Сучасні промислові фірми оснащені взаємо узгодженими високопродуктивними системами машин. Однак зміна об'єктів виробництва, удосконалення технології, розширення масштабів механізації та автоматизації, оновлення і модернізація устаткування обумовлюють порушення рівня узгодженості пропускної здатності устаткування, робочих місць і виробничих потужностей підрозділів.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства обумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції є багатостадійний і здійснюється шляхом комбінацій різнорідних машин і робочих місць, дільниць та цехів.

Таким чином, при визначенні виробничої потужності систему машин необхідно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з покращенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості заготовок, напівфабрикатів, меншого часу їх обробки, а значить більшої кількості продукції.

Збільшення продуктивності машин залежить від впровадження прогресивної технології, що зумовлено рівнем досконалості конструкції виготовлюваних виробів: простіша конструктивна схема виробів і окремихвузлів, вища їх технологічність у виробництві, вища машиномісткість виготовлюваної продукції і менша її трудомісткість.

Кваліфікація працівників і систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навиків працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їх кваліфікації створюють сриятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці, дозволяють максимально використовувати потенційні можливості техніки, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси, збільшувати виробничі потужності підприємства.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. З засобами праці цей зв'язок виявляється у кількісному і якісному аспектах, з предметом праці і самою працею - тільки в якісному.

Зростання виробничих потужностей підприємства, обумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної продукції. Знаючи величину і структуру машиномісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

В загальному вигляді, класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, показана на рис. 1.1. Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов'язаних з ними, потрібні інвестиції (капітальні вкладення).

Цілком іншу природу мають фактори, що впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані, в основному, на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють в галузі організації, функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування. Фактори використання потужностей мають різну природу в залежності від джерела впливу, тобто вони бувають зовнішні та внутрішні.

ничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Зовнішні фактори зумовлені в найбільшій мірі ринковою кон’юнктурою і конкурентоспроможністю продукції, внутрішні –організаційно-економічними характеристиками самої фірми (рис.1.2).

Така класифікація може бути застосована для оцінки як зовнішніх можливостей, так і внутрішніх резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви у їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.

У класифікаціях, наведених на рисунках 1.1, 1.2, фактори показані в узагальненому вигляді. Однак це не виключає їх подальшої диференціації.

Аналіз і класифікація їх дають можливість чітко розмежувати такі поняття як "випуск продукції", "використання виробничої потужності", "розвиток виробничої потужності", а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обгрунтування величини виробничої потужності.

Система машин являє собою матеріальну базу виробничої потужності, найбільш динамічний її елемент. Тому формування виробничих потужностей сучасних фірм перебуває у прямій залежності від якості техніко-організаційної побудови їх системи машин.

Найбільш істотними факторами, які впливають на техніко-організаційну побудову системи машин, є особливості виробів і масштаб виробництва.

Вплив конкурентоспроможності продукції і конструктивно-технологічних особливостей окремих виробів на виробничу потужність виявляється через технологію виготовлення виробів або їх складових частин. Так, у відповідності із заданим рівнем якості і варіантом технологічного процесу визначаються методи виготовлення і формується структура машиномісткості кожного виробу. Виходячи із сумарної величини і різновидності машиномісткості визначається структура потрібних одиничних машин відповідної виробничої системи: дільниці, цеху, стадії виробництва і т.п. В результаті з врахуванням технологічних особливостей здійснюється побудова системи машин на кожному ієрархічному ступені виробничої системи. Отже, врахування впливу сукупності конструктивно-технологічних особливостей виробів дозволяє здійснювати вибір одиничних машин і їх груп, необхідних для виконання технічних вимог, які ставляться до продукту в цілому або його складових частин.Вибір одиничних машин для конкретної системи важливий, але не єдиний аспект формування виробничої потужності. Так, крім забезпечення потрібного рівня точності розмірів, форми і чистоти оброблюваної поверхні, необхідні організаційні передумови, які дозволяють використовувати всі технічні можливості і потужність кожної одиничної машини, яка функціонує в системі. Тому застосування тих чи інших типів і видів машин (універсальних, спеціальних, агрегатних, автоматів та ін.) повинно бути економічно обгрунтованим. Склад і кількість кожного їх виду в системі машин для отримання заданої величини потужності необхідно визначати з врахуванням масштабу виробництва, який, в свою чергу, зумовлюється доцільним ступенем забезпечення наявного і перспективного попиту на продукцію.

Особливість масштабу виробництва полягає втому, що він впливає на вибір типу виробництва. В свою чергу, тип виробництва є важливою передумовою якісного і кількісного формування заводської системи машин, а отже, і виробничої потужності підприємства. В машинобудуванні практично визначився принциповий підхід до формування системи машин з врахуванням типу виробництва. В найбільш узагальненому вигляді можна виділити три напрямки формування заводських систем машин: технологічний, предметний і змішаний (предметно-технологічний). У випадках, коли система машин побудована за технологічним принципом, кожна з її підсистем зайнятавиконанням однорідних процесів. Відмінною ознакою таких систем може служити груповий принцип розміщення взаємозамінних машин. Побудова системи машин, яка розглядається, є найбільш характерною для підприємств з одиничним, дрібносерійним характером виробництва. При формуванні виробничих потужностей таких підприємств досягається високий ступінь узгодженостіміж підсистемами на окремих стадіях виробництва, розширюється фронт робіт і зростає завантаження виробничого устаткування.

Особливість формування системи машин за предметним принципом полягає а тому, що вона не тільки охоплює виконання різних за видами технологічних операцій, але і обумовлює створення відокремлених підрозділів, необхідних для виготовлення окремих частин вузлів або виробу в цілому. Мова йде про створення відділень, різного роду ліній, предметно-замкнутих дільниць. Устаткування тут розміщується, як правило, у відповідності до послідовності виконання операцій технологічного процесу, а сам процес передбачає високу ступінь диференціації виготовлення виробу, що створює передумови для впровадження потокової організації виробництва і автоматичної системи машин.

Ці системи звичайно застосовуються на підприємствах з крупносерійним і масовим характером виробництва. Формування виробничих потужностей підприємств на основі таких систем має порівняно обмежене розповсюдження. По-перше, побудова згаданих систем машин чи підсистем передбачається при наявності повного комплекту устаткування і машин для виконання усього комплексу робіт. По-друге, техніко-організаційна побудова таких систем повинна передбачати і забезпечувати узгодженість пропускних здатностей окремих машин в підсистемі і підсистем в загальній системі. Відсутність такої узгодженості приводить до недозавантажсності значної частини устаткування і недовикористання виробничих потужностей н цілому.

В даний час на більшості підприємств машино- і приладобудування система машин формується за предметно-технологічним принципом. Особливість таких систем в тому, що в заготівельних виробництвах вони побудовані, в основному, за технологічним принципом, а в механооброблюваних - за предметним.

На сучасному етапі проектування фірм не розроблені правила регламентації формування систем машин. Тому на кожній фірмі побудова системи машин має свої особливості. Однак, як правило, в основі кожної системи, лежать конструктивно-технологічні особливості продукції, яка виготовляється, і тип виробництва, що визначається його масштабом. Виходячи з цього, можна сформулювати в систематизованому вигляді основні ознаки формування систем машин, які можуть бути покладені в основу визначення потенційних можливостей фірми з різним характером виробництва (табл.. 1.1)

Таблиця 1.1 Особливості формування системи машин на фірмах з різним характером виробництва

При визначенні особливостей формування систем машин на фірмах з різним характером виробництва слід виходити і орієнтуватись на види ринків. Вітчизняні промислові фірми, які мають обмежений вихід на світовий ринок, вимушені орієнтуватись на ринок монопольної (чистої) конкуренції, що характерний для великої кількості продавців і покупців продукції і де фірми-виробники діють в широкому діапазоні цін та при різних варіантах номенклатури продукції. Олігпполістичний ринок є менш характерним для закритої економічної системи. При існуванні в умовах чистої монополії фірма-виробник може за певних обставин виходити на будь-який характер виробництва і керуватися монопольною політикою ціноутворення.

Виходячи з належності підприємства до того чи іншого виду виробництва, спостерігаються вагомі відмінності у формуванні його системи машин. Однак, у всіх випадках на побудову системи машин і формування виробничих потужностей фірм вирішальний вплив справляють конструктивно-технологічні особливості продукції і масштаб виробництва. Всебічне врахування впливу цих факторів на стадії проектування нових, розширення і реконструкції діючих фірм дає можливість визначити структуру і технічні параметри окремих машин системи, а також обгрунтувати найбільш раціональну технологічну і просторову побудову системи машин і досягнення на цій основі максимального значення потужності.

Формування виробничих потужностей фірм, досконалість організаційної побудови системи машин в значній мірі залежать від рівня узгодженості пропускної здатності машин в окремій підсистемі і між підсистемами в границях системи машин фірми. Отже, за кількістю, структурою і продуктивністю машини в підсистемах повинні бути підібрані так, щоб за одиницю часу вони могли виготовляти однакову кількість продукції. Якщо розглядати якість організаційної побудови системи машин фірми в більш широкому плані, то принцип пропорційності повинен бути збережений також і в пропускній здатності між окремими підсистемами, які функціонують на всіх рівнях її ієрархічної структури. Цим, вирішальною мірою, визначається фронт робіт системи і виробнича потужність фірми. У загальному вигляді техніко- організаційна модель формування виробничої потужності фірми показана на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Техніко-організаційна модель формування виробничої потужності фірми

Розгляд виробничої потужності в контексті системи машин також потребує орієнтації на ринкові параметри виробничої системи: конкурентоспроможність продукції, можливість інвестування, попит на продукцію та відповідну стратегі і тактику маркетингу та менеджменту щодо систем машин.

В процесі виробництва на систему машин фірми впливає сукупність факторів: зміна номенклатури і обсягів виробництва, застосування нових, більш досконалих машин і устаткування, матеріалів і технологічних процесів і т.д. Це обумовлює необхідність кількісної і якісної зміни окремих елементів системи, модернізації підсистем і системи в цілому, її відтворення.

Під відтворенням системи машин промислової фірми необхідно розуміти планомірний процес постійного відновлення елементів системи машин (верстатів, машин, агрегатів) і їх стійких взаємозв'язків у процесі виробництва. Просте відтворення системи машин може забезпечуватися шляхом своєчасного ремонту машин і заміни фізично зношеного устаткування аналогічним новим. Набільшості підприємств проходить розширене відтворення системи машин. При цьому мають місце як кількісні (екстенсивне відтворення), так і якісні (інтенсивне відтворення) зміни в системі машин (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Схема розвитку системи машин фірми

Аналіз відтворення системи машин на державних фірмах показує, що в багатьох випадках воно здійснюється стихійно, без достатнього економічного обгрунтування. В результаті на фірмах накопичилось багато устаткування, яке не використовується згідно з діючою технологією і є зайвим на рахунок виробничих потужностей. Однією із причин такого стану є те, що відповідні служби (технологічні, ремонтні) не володіють оперативною, достовірною і повною інформацією про наявне устаткування, його технічний стан, рух і використання. Це обумовлює необхідність удосконалення методів розрахунку виробничих потужностей із застосуванням ЕОМ, що дозволить докорінно змінити не тільки збір, зберігання та обробку необхідної інформації про потужнісні ресурси фірми, а й розробляти рекомендації з метою їх ефективного використання.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови системи машин за рахунок управління потужностями виробництва.

До показників, що характеризують організаційно-технічний рівень виробництва можна віднести наступні групи показників.

Показники, які характеризують технічний рівень виробництва: рівень автоматизації і механізації виробництва, фондоозброєність праці, механоозброєність робітників, питома вага активної частини в загальній вартості промислово-виробничих фондів, питома ваша прогресивного устаткування в складі фондів, коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів.

Показники, які характеризують рівень організації виробництва: коефіцієнт спеціалізації виробництва, коефіцієнт раціональності переміщення предметів праці, ступінь використання виробничого устаткування, коефіцієнт кооперування, коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Показники, які характеризують рівень організації праці: коефіцієнт розподілу праці, показники організації робочих місць, трудової дисципліни,раціональності прийомів праці, коефіцієнт нормування праці, коефіцієнт використання кваліфікації працівників, коефіцієнт зайнятості робітників.

Показники, які характеризують рівень організації управління виробництвом: коефіцієнт якості виконання управлінських функцій, коефіцієнт оперативності роботи апарату управління, коефіцієнт стабільності кадрів, коефіцієнт економічності апарату управління, коефіцієнт оснащення інженерної та управлінської праці засобами оргтехніки і використання цих засобів, коефіцієнт ритмічності виробництва.

1.2 Розробка річного плану виробництва на підприємстві

План виробництва та реалізації продукції є головною складовою річного виробничо-економічного плану підприємства. Він передбачає забезпечення виробництва потрібної суспільству продукції при найкращому . використанні виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів підприємства.

План виробництва та реалізації продукції складається з трьох основних частин:

• Виробнича програма;

• Розрахунок використання виробничих потужностей;

• План реалізації продукції.

Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості та вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.

Виробнича програма є вихідною базою для розрахунку потреб підприємства у матеріальних , трудових та фінансових ресурсах. Виробнича програма розраховується з метою:

• Забезпечення високих та стійких темпів росту виробництва продукції;

•Максимального використання виробничих потужностей підприємства;

• Раціонального використання матеріальних ресурсів та палива*

•Забезпечення росту продуктивності праці;

•Оновлення асортименту та номенклатури продукції та підвищення її якості;

•Розвитку спеціалізації виробництва та окремих виробничих підрозділів підприємства.

Під час розробки виробничої програми вирішують наступні завдання:

•Визначають плановий обсяг та асортимент продукції, яку планується виробляти на підприємстві;

•Визначають шляхи покращення використання наявних виробничих потужностей та можливості їх раціонального розширення;

• Передбачають розподіл виробництва продукції в часі.

Порядок розробки річних планів, який склався на підприємствах, надає необмежені можливості для виявлення та мобілізації резервів виробництва.

Загальний порядок цього процесу наступний- економічна служба підприємства розробляє варіанти плану на наступний рік. Скоригувавши його відповідно до зауважень, економічна служба дає завдання на розробку проекту плану виробничим підрозділам і службам підприємства. Одержавши від них пропозиції, вона вносить відповідні зміни в свій варіант або повертає їх на доопрацювання як такі, що не забезпечують досягнення передбачених показників. З точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв'язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану на наступний рік (рис. 1.5)

1 2 2

2

Рис. 1.5 Взаємозв'язок виробничих підрозділів і служб підприємства з розробки проекту плану. 1,2 - зв'язки першого і другого рівня відповідно.

Економічна служба підприємства дає контрольні цифри завдання на наступний рік виробничим підрозділам і технічній службі підприємства (рис 1.5 стрілки 1).

Видача завдання службі МТП не показана, бо тут більш суттєвими є зв'язки другого порядку, тобто видача завдань службі МТП виробничими підрозділами і технічною службою, і реакція на них з боку служби МТП (рис. 1.5 стрілки 2).

Традиційно до виробничих підрозділів доводять основні техніко-економічні показники з обсягу виробництва, праці та собівартості. Технічним службам дають завдання, покликані забезпечити досягнення запланованих показників виробничих підрозділів, зниження трудомісткості виготовлення продукції, норм витрачання матеріальних ресурсів, нарощування виробничих потужностей. У таблиці 1.2 Наведено декілька варіантів систем показників.

Таблиця 1.2 Основні техніко-економічні показники, які плануються підрозділами підприємства

Варіанти показників 1 - 4 виробничих підрозділів, а також традиційна і нова системи показників для технічної служби рівноцінні з огляду на їх розрахунок. Іншими словами, маючи будь-який варіант показників можна обчислювати кожний із них.

Під час планування виробництва продукції використовують як натуральні, так і вартісні показники. Уся система показників повинна забезпечувати можливість обліку та контролю виконання плану по | виробництву продукції, виконання плану по асортименту, трудомісткості, а також забезпечувати можливість порівняння обсягів виробництва в різні І періоди часу.

Натуральні показники с вихідними. для визначення потреби підприємства в робочій силі, паливі, матеріально-технічних ресурсах, обладнанні, виробничих площах. За допомогою натуральних показників найбільш чітко визначається обсяг виробництва та його динаміка, але натуральні показники мають обмежене застосування, лише на тих підприємствах, що випускають однотипну продукцію. При визначенні обсягу виробництва продукції в натуральних показниках розрізняють основну, сукупну та допоміжну продукцію. Під час планування продукції" в натуральному виразі розрізняють придатну продукцію і відходи.

До вартісних показників виробництва продукції відносять товарну, валову та чисту продукцію.

Основою для обгрунтування техніко-економічних показників є аналіз організаціино-технічного рівня виробництва підрозділів, спрямований на виявлення резервів виробництва.

В узагальненому вигляді взаємозв'язок основних цілей аналізу організаційно-технічного рівня при обгрунтуванні планових завдань виробничих підрозділів можна показати на рис. 1.6

Рис. 1.6 Взаємозв'язок основних цілей аналізу організаційно-технічного рівня при обгрунтуванні планових завдань виробничих підрозділів.

1.З План організаційно-технічних заходів на підприємстві

Розробка плану організаційно-технічних заходів являється однією з умов успішного досягнення усіх запланованих техніко-економічних показників. Виконання наміченого комплексу заходів передбачає вирішення завдань, які заключаються в забезпеченні отримання запланованого прибутку, обсягу випуску і реалізації продукції, створення необхідних передумов для своєчасного, рівномірного і якісного виконання замовлень при найбільш ефективному використанні наявних ресурсів.

В умовах ринкової економіки стрімко зростає значення плану технічного розвитку і удосконалення організації виробництва. Розробку даного розділу виробничого бізнес-плану рекомендується здійснювати, виходячи із стратегії розвитку підприємства (фірми).

Виробничі і функціональні підрозділи підприємства висувають пропозиції по покращенню техніки та технології виробництва, удосконаленню організації виробництва, праці і управління.

Конкретний зміст цих пропозицій на кожному підприємстві визначається його специфікою, величиною і джерелами виявлених ресурсів.

Усі отримані пропозиції, виходячи із конкретного їх змісту можна об'єднати у групи, а саме:

• Удосконалення нормативної бази;

• Підвищення якості, надійності та довговічності продукції;

• Впровадження прогресивної техніки і технології, механізації і автоматизації процесів, зниження трудомісткості виробів;

• Покращення використання виробничих потужностей;

• Наукова організація праці, виробництва та управління;

• Покращення використання оборотних засобів, ліквідація надлишкових товарно-матеріальних цінностей;

• удосконаленн використання основних фондів, ліквідація

надлишкового обладнання;

• Підвищення ефективності інвестицій і програми розвитку підприємства.

Усі перелічені групи заходів фактично являються частинами організаційно-технічного плану підприємства.

Для забезпечення органічного зв'язку між планом технічного розвитку, удосконаленням організації виробництва і іншими розділами виробничого бізнес-плану необхідний розрахунок ряду показників, що характеризують ефективність заходів. Такими показниками можуть бути: ріст продуктивності праці з виявленням кількості вивільнених показників, ріст обсягу виробництва та організації продукції, зниження собівартості продукції, термін окупності матеріальних вкладень (інвестицій).

Враховуючи, що в умовах ринкової економіки ці показники часто різнонаправлені, можна орієнтуватися на цільову функцію: збільшення cумиприбутку як результат збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості і підвищення якості продукції.

Крім вказаних основних техніко-економічних показників ефективність заходів організаційно-технічного плану може бути підтверджена і іншими: покращенням умов праці, а саме: зниження травматизму, кількості професійних захворювань, підвищенням культури виробництва, прискоренням документообігу, тощо.

Виконані розрахунки і дати впровадження являються основою для визначення впливу плану технічного розвитку і вдосконалення організації виробництва на місячні, квартальні, річні результати роботи дільниці, цеху, підприємства в цілому.

Розділ 2. Використання виробничої потужності підприємства та організація додаткового виробництва продукції

Вихідні дані

Варіант 13

2. Кількість верстатів згідно з паспортом підприємства, шт:

2. Простоювання обладнання в ремонті, % від номінального фонду часу: 4,3

3. Виробництво продукції за проектом плану, шт.

- виріб № 1 – 8510,

- виріб № 2 – 9885,

- виріб № 3 – 1238,

- виріб № 4 – 1214.

4. Фактично підписані угоди на поставку продукції підприємствам, шт:

- виріб № 1 – 9270,

- виріб № 2 – 10680,

- виріб № 3 – 1400,

- виріб № 4 – 1375.

5. Залишки незавершеного виробництва відповідно на початок та кінець року, шт:

6. Ріст продуктивності праці, %: 107,7.

7. Чисельність працівників згідно з проектом плану, чол.: 783.

8. Фонд розвитку виробництва, науки і техніки, тис. грн.: 480,3.

9. Середньорічна заробітна плата фондового робітника, грн.: 1872.

Розрахунок виробничої потужності підприємства є найважливішою частиною обгрунтування плану виробництва продукції. На основі величини виробничої потужності визначаються об’єми випуску продукції, виявляються резерви росту виробництва, складається баланс виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства – це max кількість продукції, яку може виготовити підприємство за певний період часу (найчастіше за рік) при відповідній структурі робіт та max використанні виробничого обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність розраховується на основі таких даних:

- номенклатура та структура виробництва продукції;

- кількість одиниць обладанання, яке знаходиться на балансі підприємства;

- корисний фонд часу роботи обладнання;

- трудомісткість продукції, яку планується виробляти;

-прогресивні технічно обгрунтовані норми продуктивності обладнання:

- дані звітності про виконання норм виробітку.

Величина потужності технологічного однорідного обладанання визначається за формулою:

де:

n- кількість одиниць однорідного обладнання, шт.;

КФРЧ – корисний фонд робочого часу одиниці обладнання, год.;

К_вн – коефіцієнт виконання норм виробітку;

Т_м – трудомісткість обробки одиниці виробів, год.

Корисний фонд робочого часу одиниці обладнання залежить від режиму роботи підприємства та часу простоювання обладнання і визначається за формулою:

де: НФРЧ – номінальний фонд робочого часу одиниці обладнання, год.;

Т_прост – час простоювання обладнання у планово-попереджувальних ремонтах, год.

(год.)

Для розрахунку виробничих потужностей дільниць використовують , вихідних даних та довідкову інформацію.

Результати розрахунків виробничої потужності зводимо в табличну форму (таблиця 2.1.).

Визначаємо виробничу потужність:

- наприклад, для токарного верстата:

Таблиця 2.1. Розрахунок виробничої потужності

Виробнича потужність по кожному виробу визначається з урахуванням наступних умов:

- по виробу №1 провідним обладнанням є токарні верстати;

- по виробу №3 провідним обладнанням є фрезерні верстати;

- дільниці по виробництву виробу №2 і №4 організовані за методом потокового виробництва.

Якщо на дільниці є провідне обладнання то виробнича потужність всієї дільниці визначається саме за потужністю провідного обладнання. Якщо дільниця організована за потоковим методом, то її виробнича потужність визначається за мінімальним значенням по різних групах обладнання.

На підставі розрахункових виробничих потужностей різних видах продукції необхідно визначити резерв виробничих потужностей підприємства, який характеризує не до використання потужностей різних видів обладнання по виробництву відповідної продукції.

На підставі розрахованих виробничих потужностей дільниць необхідно визначити резерв виробничих потужностей підприємства, який характеризує недовикористання виробничих потужностей різних видів обладнання по виробництву відповідної продукції (таблиця 2.2)

Таблиця 2.2. Визначення резерву виробничої потужності

Р1 = 10290 - 8510 = 1780 (шт.);

Р2 = 11122 - 9885 = 1237 (шт.);

Р3 = 1694 - 1238 = 456 (шт.);

Р4 = 1400 - 1214 = 186 (шт.);

Фактично підписані угоди на підприємстві характеризують обсяг товарної продукції, тобто такої продукції, яка буде гарантовано оплачена споживачем. Крім того, так як на підприємстві існує незавершене виробництво, то необхідно також розрахувати загальний обсяг валової продукції підприємства.

Розрахунковий обсяг валової продукції визначається:

В свою чергу

ТП – товарна продукція підприємства за планом по відповідних видах продукції згідно з фактично підписаними угодами, шт.;

- зміна залишків незавершеного виробництва;

Н_з В_к.р ., Н_з В_п.р. – залишки незавершеного виробництва на плановий рік по різних видах продукції відповідно на кінець та на початок року, шт.

Розрахуємо зміну залишків незавершеного виробництва по видах продукції:

= 1800-1760 = 40 шт;

= 2580 – 2230 = 350 шт;

= 345 – 210 = 135 шт;

= 288 – 273 = 15 шт.

Таблиця 2.3. Визначення розрахункового обсягу виробництва продукції

Розраховуємо валову продукцію підприємства:

ВП₁ = 9270 + 40 = 9310 шт;

ВП₂ = 10680 + 350 = 11030 шт;

ВП₃ = 1400 + 135 = 1535 шт;

ВП₄ = 1375 + 15 = 1390 шт.

Розрахунковий додатковий обсяг виробництва продукції

;

= 9310 – 8510 = 800 шт;

= 11030 – 9885 = 1145 шт;

= 1535 – 1238 = 297 шт;

= 1390 – 1214 = 176 шт.

Після затвердження обсягів виробництва по видах продукції в натуральному виразі необхідно розраховувати валову продукцію підприємства у вартісному виразі, використовуючи для цього додаткову довідкову інформацію. Формування річного планового обсягу валової продукції відображаємо в табличні форму (таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4. Формування річного плану виробництва продукції

Затверджений плановий обсяг визначається як сума виробництва продукції за проектом плану і додаткового затвердженого обсягу виробництва продукції:

= 800 + 8510 = 9310 шт;

= 1145 + 9885 = 11030 шт;

= 297 + 1238 = 1535 шт;

= 176 + 1214 = 1390 шт.

Довідкова інформація

Наприклад, Виріб № 1 в спів ставних цінах:

9310 · 1555 = 14477,05 (тис. грн.);

Наприклад, Виріб № 1 в поточних цінах:

9310 · 1650 = 15361,5 (тис. грн.);

Визначемо яким чином затвердження планового обсягу виробництва впливає на показники виробничої потужності підприємства.

Коефіцієнт використання виробничих потужностей:

Коефіцієнт використання виробничих потужностей – це відношення фактичного обсягу продукції до планової або паспортної потужності.

Таблиця 2.5 Оцінка рівня використання виробничої потужності підприємства

Наприклад, по Виробу № 1 згідно проекту плану:

Наприклад, по Виробу № 1 згідно затвердженого плану:

При виробництві продукції згідно затвердженого плану, потужність підприємства збільшилась.

Розрахуємо потребу в додаткових трудових ресурсах для виконання додаткового затвердженного обсягу виробництва продукції.

Таблиця 2.6.Розрахунок трудомісткості додаткового обсягу виробництва продукції

Наприклад, Виріб № 1:

16,3 · 800 = 13040 (люд./год.);

Тоді потреба в додатковій чисельності робітників буде становити:

де: - сумарна трудомісткість додаткового обсягу продукції;

КФРЧ 1 – корисний фонд робочого часу одного робітника в рік.

Необхідно розрахувати також потребу в додаткових матеріальних ресурсах, які б забезпечили виробництво запланованого обсягу продукції.

Для виготовлення продукції на підприємстві використовуються наступні види матеріалів:

- виріб № 1 – алюмінієвий прокат;

- виріб № 2 – алюмінієвий прокат та пиловник;

- виріб № 3 – труби, лаки та фарби, дошки;

- виріб № 4 – труби, лаки та фарби.

Довідкова інформація

Таблиця 2.7.Розрахунок додаткової потреби в матеріальних ресурсах

Наприклад:

Виріб № 1 – додаткова потреба в алюмінієвому прокаті: 28 · 800 = 22400 (кг);

Виріб № 2 – додаткова потреба в алюмінієвому прокаті: 6,8 · 1145 = 7786 (кг);

додаткова потреба у дошках: 12 ·1145 = 13740 (кг);

Виріб № 3 – додаткова потреба у трубах: 59 · 297 = 17523 (кг);

додаткова потреба у лаках і фарбах: 38 · 297 = 11286 (кг);

додаткова потреба у дошках: 2,3 · 297 = 683,1 (кг);

Виріб № 4 – додаткова потреба у трубах: 78 · 176 = 13728 (кг);

додаткова потреба у лаках і фарбах: 100 · 176 = 17600 (кг);

Розрахуємо відносну економію чисельності робітників за рахунок росту продуктивності праці.

Економія чисельності (умовне вивільнення) визначається за формулою:

де - приріст продуктивності праці в плановому році, %;

106,4 % − ріст ПП;

6,4 % − приріст ПП.

Ч_{пр. пл.} – чисельність працівників за проектом плану, чол.

Тоді з урахуванням додаткової потреби трудових ресурсів загальна економвя чисельності становитеме:

Розрахуємо витрати на виробництво додаткового обсягу продукції

Таблиця 2.8. Витрати на виробництво додаткового обсягу продукції

Проаналізуємо, яким чином виробництво додаткового обсягу продукції вплине на показники ефективності діяльності підприємства.

Таблиця 2.9 Економічна ефективність виробництва продукції на підприємстві

1. Розрахуємо вартість продукції згідно проекту плану

Визначається як сумарна множина кількості виробів по кожній дільниці на ціну виробу (згідно довідкової інформації):

Вплан.= 8510 · 1650 + 9885 · 3000 + 1238 · 3168 + 1214 · 2650 = =14041500 + 29655000 + 3921984 + 3217100 = 61230186 грн. =

=50835,6 (тис. грн.);

2. Вартість продукції з урахуванням додаткового обсягу (товарна продукція)

Раніше розраховані данні переносимо з таблиці 2.4.

3. Собівартість продукції згідно проекту плану

Визначається як сумарна множина кількості виробів по кожній дільниці на собівартість одиниці продукції (згідно довідкової інформації):

С/в план.= 8510 · 1407 + 9885 · 2622 + 1238 · 2809 + 1214 · 2286 = = 11973570 + 25918470 + 3474542 + 2775204 грн. = 44144,8 (тис. грн.);

4. Собівартість додаткового обсягу продукції (умовно-змінні витрати)

Раніше розраховані данні переносимо з таблиці 2.8.

5. Економія заробітної плати

Розраховується за формулою:

де: - загальна економія чисельності працівників,

- середньорічна заробітна плата 1-го робітника, грн.,

37,5% - відрахування с заробітної плати.

6. Собівартість товарної продукції

Визначається як сума собівартості продукції згідно проекту плану і собівартості додаткового обсягу продукції та мінус економія заробітної плати.

С/в тов.прод.= 44144,8 + 3645,6 – 110,7 = 47679,7 (тис.грн.);

7. Питомі витрати

7.1. На 1 грн. продукції згідно проекту плану

Визначається як відношення собівартості продукції згідно проекту плану до вартості продукції згідно проекту плану:

7.2. На 1 грн. товарної продукції

Визначається як відношення собівартості товарної продукції до вартості продукції з урахуванням додаткового обсягу (товарна продукція):

8. Прибуток

8.1.Згідно проекту плану.

Визначається за формулою:

8.2. По товарній продукції

Визначається за формулою:

9.Рентабельність

9.1. Згідно проекту плану

Визначається за формулою:

9.2. По товарній продукції

Визначається за формулою:

Висновок

Отже, виробнича потужність підприємства (підрозділу) – це його потенційна здатність до випуску максимальної кількості продукції за одиницю часу до визначеної дати за допомогою сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх удосконалення і освоєння.

Основним завданням обчислення виробничих потужностей є виявлення і використання резервів у сфері технічного прогресу і вдосконалення організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов’язують з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв’язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметами праці і самою працею – тільки в якісному.

Під потужними ресурсами розуміють сукупність устаткування і робочих місць, які функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі. Устаткування і робочі місця по-різному беруть участь у формуванні величини виробничої потужності.

Для оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовується система показників, яка дає змогу комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності.

Ефективність використання виробничих потужностей підприємств досягається насамперед завдяки використанню комплексних резервів, формування яких відбувається шляхом вибору найраціональнішої методики організаційної побудови системи машин.

Отже, в даній курсовій роботі, провівши ряд розрахунків, ми визначили потужність кожного виду обладнання і на їх основі розрахували потужність дільниці в цілому. Так потужність дільниці № 1 становить 10290 шт., дільниці № 2 – 11122 шт., № 3 – 1694 шт., а дільниці № 4 – 1400 шт.

Оскільки під час затвердження планових завдань на ринку відбулись зміни (фактично підписані угоди відрізняються від попередніх домовленостей), виникла необхідність збільшити обсяг випуску продукції і виробів № 1 на 800 шт., виробів № 2 на 1145 шт., виробів № 3 на 297 шт., а виробів № 4 на 176 шт. Наслідком збільшення обсягу випуску є зростання коефіцієнта використання виробничої потужності на дільницях. Але для виробництва додаткового обсягу продукції виникла потреба в 13 додаткових робітниках і додаткових матеріальних ресурсах на загальну суму 74560,1грн.

В курсовій роботі було розроблено план організаційно-технічних заходів, який має на меті забезпечити плановий ріст продуктивності праці і покрити потребу в матеріальних і трудових ресурсах для додаткового випуску продукції.

Впровадження організаційно-технічних заходів згідно з проектом плану дало економію чисельності робітників 43 чол.

Економія зарплати з відрахуваннями на соціальні заходи склала 110,7 тис. грн.

Вартість матеріальних ресурсів, які перевищують потребу на додатковий випуск, становить:

- алюмінієвого прокату – 280,73 тис. грн.;

- лак і фарб – 462,18 тис. грн.;

- труби – 270,32 тис. грн;

- дошки – 3173,1 тис.грн.;

Також ми розрахували собівартість продукції згідно з планом, яка становить 44144,8 тис. грн., а також собівартість товарної продукції, яка становить 47679,7 тис. грн.

А прибуток від реалізації продукції дорівнює 9318,2 тис. грн., а рентабельність – 19,5%.

Оскільки на підприємстві збільшилась величина прибутку і рентабельність, то можно вважати, що виробництво реалізації додаткового обсягу продукції є для підприємства більш доцільним і вигідним.

Використана література:

1. Абрамов, Данюк, Грененко. Нормування праці. – К., 1995.

2. Економічний словник-довідник за ред. Мочерного. – К.: Фаміна, 1999.

3. Коштел. Организация производства на предприятии. – М.: Финансы и стастика, 1990.

4. Плоткін, Янушкевич. Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві. – Львів: Світ, 1996.