КУРСОВА РОБОТА

з курсу “Розміщення продуктивних сил”

на тему: “Швейна та хутряна промисловість України”

ПЛАН

Вступ

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура....................................................................

2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі..........

3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України...........................

3.1.Особливості і фактори розміщення галузі..............................................

3.2.Сучасна географія швейного та хутряного виробництва......................

4.Внутрішня та зовнішня торгівля України швейною та хутряною продукцією.......................................................................................................

5.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки..........................................................................

Висновки...........................................................................................................

Вступ

На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру збері­гається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою.

Однак методи регулювання в розвинених країнах світу мають інший характер: не адміністративно-бюрократичні заходи, а еко­номічні (у вигляді, наприклад, особливої податкової політики сти­муляційного або гальмівного характеру). Велике значення мають правові важелі управління розвитком економіки. Такі розробки пошукового характеру — це особливі державні програми розвитку певної галузі виробництва. Отже, галузеві схеми розміщення гос­подарства України повинні бути аналогічними закордонним, нау­ково обгрунтованими, мати більш рекомендаційний, а не дирек­тивний характер.

Чільне місце посідають також техніко-економічні обгрунтуван­ня (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих, які необхідно реконструювати). ТЕО після уточнення і затвердження є основою для підготовки проектної до­кументації.

Отже, прогнозові або техніко-економічні документи обгрунту­вання розвитку й розміщення галузей та окремих їх підприємств матимуть в майбутньому велике значення для раціонального та ефек­тивного розвитку й розміщення господарства. Проте на такі галузі, як сільське господарство, частково легка й харчова галузі промисло­вості, сфера побутових послуг та інших подібних виробництв, де найефективніший розвиток малих форм організації, приватних за­собів господарювання, такі розробки значно менше впливатимуть.

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи:

аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окре­мих підприємств на перспективу;

1. Значення швейно ї та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура.

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість (див. картосхему на ), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а про­мисловість — кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості Ук­раїни давав можливість виготовляти 11,3 м² тканин, 5,6 пари пан­чішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взут­тя на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих під­приємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 — оренд­ними, 116 — колективними.

Розвиток швейної промисловості неможливий без тісних зв'язків з іншими галузями економіки,серед яких чільне місце посідає текстильна промисловість промисловість /сировина/, мазинобудування устаткування транспорту та торгівлі.

Особливо важливе співробітництвоз торгівлею, тому що швейна промисловість повинна забезпечити населення одним з трьох основних елементів матеріальних благ /їжа, одяг житло/.Постачаючи у торгівельну мережу готовішвейні вироби, галузь утворює необхіднийтоварний фонд їхніх видів, від кількості та якості яких залежить забезпечення попиту ринку. Так у 1940 р. у товарообігу непродовольчих товарів України одяг та білизна складали 185 млн.крб. а у І990 р. сума від, реалізації цих товарів досягла 5526 млн крб., тобто збільшилась майже у 30 раз. Товарна структура роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі України непродо-непродовольчими товарами завжди характеризувалася високою часткою швейних виробів у 1940 р. вона складала 14.1%. а в 1990р. - 15%.

Зростання товарообігу швейних виробів у знаній мірі визначається об'ємом їхнього виробництва , а також залежить від якості, асортименту та відповідності до моди. Сучасний одяг класифікують за такими ознаками

а/щодо матеріалу - з ткани, трикотажу, нетканих, дубльованих та плівкових матеріалів, натурального та штучногоного хутра, натуральної та штучної шкіри

б/ за статево-віковими ознаками - жіночий,чоловічий, дитячий.

в/ за сезоном: літній, зимовий, демисезонний;

г/ за призначенням: побутовий, формений, спортивний, спеціальний.

Сучасна сировинна база швейної промисловості включає тканини, штучні шкіри, плівкові матеріали, хутро, підкладочні тканини та матеріали, фурнітуру тощо. Серед усіх видівсировини найбільшу питому вагу як за об'ємом так за вартістю мають тканини. Тому основ-ними постачальниками сировини для швейного виробництва є підприємства текстильної галузі, які направляють у швейну промисловість що 75% випуску тканин. Текстильна промисловість України забезпечує менше ½необхідного об'єму ткакин, тому швейна промисловість у значній мірт використовує тканини, що виробляють підприємства Росії; Біло­русі. Так,у І990 р. при власному виробництві 590 млн.м. бавовняних тканин в Україну було їх завезено /включаючи імпорт/ 930 млн. м /а вивезено 86 млн.м/. Швейна промисловість розширює свою сировинну базу за рахунок хімічних матеріалів, особ­ливо хімічних волокон - лавсану, капрону, нейлону. Це дає змогу поліпшити споживчі та естетичні характеристики виробів. Наприклад, на зміну важким пальтам "на ваті" прийшов легкий, теплий одяг з синтетичних, тканин, дубльованих з некополіуретаном чи штучним хутром.

Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва почала розвиватися я. Україні на початку XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед яких - фабрика ім.Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, в інших містах України. Випуск валової продукції легкої промисловості республіки у 1940 р. перевищив рівень 1913 р. у 3,7 разу. Новобудови післявоєнного періоду - швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому,

Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані підприємства Києва, Харкова, Донецька. Динаміку розвитку швейної промисловісті України та зміни у груповому асорти­менті її виробів показує діаграма.

У цаний час швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж відповідна частка у населенні /І8,2%

Питома вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/чи Білорусі /16%/. Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості Українине приділялося достатньої уваги.

Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

а/ випуск високоякісної продукції;

б/ елективне постачання підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає::

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якос­ті продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств.

2 . Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей під­розділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/.

З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більшеоб'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продук­тивність праці.

Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної пройисловості України, яке у даний час не є раціональним.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного роз­витку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення коопера­тивних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в ЗО—50-х роках. Заслу­говує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми ро­згортання виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисло­вості України власним льоноволокном доцільно прискорити будів­ництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

Хімічна промисловість України має можливість вже нині вико­ристовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкі­ри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необ­хідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розмі­щенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промислово­сті — чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечен­ня трудовими ресурсами, народногосподарські функції і терито­ріальні особливості окремих економічних регіонів України. При бу­дівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'яз­ково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарст­вом на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуван­ням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумов­лені фактичною ліквідацією розвиву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і поживача; взуттєве і швей­не — на споживача, лляне — на сировину.У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, коноп-ле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України.

Сучасний стан галузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невелики­ми. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбі­нати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівнен­ський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького тек­стильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславсь-кої (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Терно­полі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний ком­бінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Ко­ломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (нит­кова фабрика).

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей тек­стильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тон­косуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закар­патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних во­локон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20.5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосе­реджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з нату­рального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штуч­ного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовля­ють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський пе­ріод. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Жито­мирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Части­ну продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, До­нецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмель­ницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чер­нівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Швейна промисловість розміщена у районах споживання, зде­більшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти ткани­ни і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисло­вості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фаб­рика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, бі­лизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найваж­ливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї — природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Протешироке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкі­ри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттє­во збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробни­цтва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, іпорн о-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'яс­ної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси ме­ханізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.

Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість — стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василь­кові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготов­ляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на вели­ку механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано;

у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мука-чеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання — у Бердичеві ("Світа­нок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання — у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмель­ницьку.

Картосхема розміщення легкої промисловості.

екстрактового виробництва; освоювати ма­теріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними влас­тивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.

Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.

В Україні основний хутровий промисловий звір — лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, щоє шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприєм­ства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також три­котажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київ­ське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприєм­ства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалю­ються технології обробки хутрової сировини із застосуванням но­вих стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.

Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Хар­кові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах Украї­ни. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, нале­жать до різних галузей промисловості, їх продукція дуже розмаї­та — господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шар­фи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.

3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України.

3.1.Особливості і фактори розміщення галузі.

В таких містах і областях як Ужгороді, Кременчуку, Ромнах, Львові, Сімферополі за рахунок Українського виробництва в Україні задовольняється тільки 80% потреб населення у виробах легкої промисловості. Решту Україна одержувала з інших країн СНД і імпортувала майже 15-17% від різного споживання. У сучасних умовах увіз товарів різко скоротився, що ще більше поси­лить в найближчі роки дефіцит його на внутрішньому ринку.

У державній і кооперативній торгівлі України продаж товарів у 1990 р. зріс проти 1980 на 30% і складав 3 млрд. 394 мли крб, або 4,3% від всього обсягу товарообігу і 7 4% в групі непродовольчих товарів. Крім того значна кількість товарів реалізується на "чорному ринку", де ціни на нього у кілька разів вищі. Дещо вищою є питома вага трикотажних виробів і взуття в торгівлі непродовольчими товарами в Південно-За-хідному районі /7,7%/ і нижчою від середньореспубліканського в Донецько-Придніпровеькому /7,І%/ і, особливо в Південному - 6.6%

У віддаленій перспективі реконструкцію підприємств зійснюватимуть з метою перетворення їх в монтажні виробництва. З метою вдосконалення розміщення галузі слід передбачити будівництво нових підприємств легкої промисловості там, де коефіцієнт концентрації виробництва становить менше 0,5 - Донець­кій, Харківській, Волинській, Рівненській областях, в Криму.

Хутрова промисловість - галузь легкої промиловості, що перероб­ляє різноманітні види хутрової і овчинної сировини і виробляє хут-ряні і зубні внроби. Найбільш поширеними є вироби із кролячих шку­рок, каракулю, смушки, мерлушки, білки, лисиці, кроча, ховраха, он­датри. З хутра виробляється теплий одяг - жіночі і дитячі хутряні пальта, одяг з верхом із тканин на хутряній підкладці, головні убо­ри, рукавиці, національний одяг тощо. Хутрова промисловість випус-кає вироби, які є прикрасою жіночого туалету - палантини, а також побутові хутряні вироби - килими, ковдри, спальні мішки, сувеніри, цінність хутряних виробів зумовлена їх теплозахисними і естетичними властивостями, міцністю хутра і здатністю протидіяти утворенню повсті. Визначальною умовою вартості виробів з хутра є не тільки якість шкурок, але й ступінь складності і характер обробки і відповідні вимоги до моди у той чи інший час.

1.Донецький р-н.

2.Придніпровський р-н.

3.Північно-Східний р-н.

4.Столичний р-н.

5.Подільський р-н.

6.Карпатський р-н.

7.Центрально-Український р-н.

8.Волинський р-н.

9.Причорноморський р-н.

Хутро натуральне - це напівфабрикати вироби із шкурок тварин, які повністю або,частково зберегли волосяній покрив.Сировиною є шкури диких хутрових тварин і тих, що спеціально розводяться у зві-рівницьких господарствах, а також свійських /вівці, кози, кролі, коні/ та морських /тюлені, нерпи та ін./ тварин. Виробнитцтво -хутра складається з первинної обробки, вичинки і, якщо це необхідно фар-буваня сировини, дешеве і поширене хутро фарбують, наприклад, кролячим шкуркам надають вигляду соболиних..

Обсяги і асортимент пропукції хутрової промисловості визначають-ся рівним розвитком її сировинної бази. Підприємства галузі пере-робляють понад 50 видів сировини. В Україні у структурі сировинних ресурсів переважає продукція вівчарства, кролівництва і звірів­ництва.

Вівчарство є в Україні розвинутою галуззю сільського господарст-ва: поголів'я овець і кіз перевищує 8 млн.голів. теринославській губерніях. У Приазов'ї поширена цигайська напів­тонкорунна порода, у Придніпров'ї розводять сокальських овець, які дають високоякісний смушок. Смушкові вівці є одними з найбільш поширених у західних, особливо прикарпатських, областях, а у лісо­степу основная породою овець є тонкорунний прекос.

На підприємствах хутрової промисловості України використовують шкури каракулю, одержаного від забою ягнят каракульських порід;смушки-шкурки ягнят українських і молдавських смушково-молочних овець ; мерлушка /шкурки ягнят чубововняних порід овець/. Вели­ке значення має також і така сировина, як хутряна і шубна овчина. Її одержують із шкір, знятих з напівдорослих і дорослих /5-7 міся­ців/ овець. Хутряну овчину дають тонко- і напівтонкорунні меринос-ні породи овець /цигайські/, а шубну - грубововняні /романівські/ вівці. Із шубної' овчини виробляють вироби з шкірою ззовні /дублянки, кожухи тощо/, а з хутряної - жіночі і дитячі шуби, у яких хутро знаходиться ззовні із смушки і теплушки виробляють хутря­ні коміри, головні убори, жакети, жіночі манто тощо.

Важливе місце у заготівлях хутряної сировини в Україні займають кролячі шкурки /майже 2/3 їх заготівель в країнах СНД/. Великі звірорадгоспи з розведення чистопородних кролів знаходиться у Київьскій, Полтавській, Черкаській областях.

Одним з найважливіших виаів сировини для хутрової промисловості є процукція промислового звіртрництва, створеного в Україні у післявоєнний час. Найбільшими є 6 звгрорадгоспів і 20 спеціалізова-них звірогосподарств системи споживної кооперації. Серед них виділяються звірорадгосп "Петровський" на Полтавщині, "Червона галя­вина" у Кіровоградській і "Сокальський" у Лізівській областях і звірогосподарства Черкаське, Вінницьке, Цуманське /Волинська об-ласть/. Створено мережу колгоспних звіроферм. Основними об'єктами звірництва в Україні є норка, сріблясто-чорна лисиця, блакитний песець, нутрія. У виробництві хутряних виробів близько 90% припа­дає на норку.

Ресурси хутрової сировини мисливства в Україні досить обмежені, хоча в її фауні нараховується 30 видів хутрових звірів, у тому числі 12 видів гризунів і 2 види комахоїдних. Територія України належить до Південноєвропейської промислової зони.

Серед хижих звірів основу хутрового виробництва в Україні скла­дає лисиця, поширена по всій тереторії. Цінне хутро одержують з куниці /у лісостепу і лісовій зоні/, майже скрізь зустрічається видра, а на півдні поширений заєць-русак. У західних областях і у дніпровських плавнях добувають акліматизовану в Україні ондатру /водяного щура/. У ряді районів Полісся і басейну Дніпра зустрі­чається річковий бобер, полювання на якого звраз заборонено. Хутро-вою сировиною є шкури хом'яка, ховраха, борсука, ласки, сурка-бай-бака, а з комахоїдних - крота. У 30-х роках провадилось розселення вихухолі у водоймах; Київської, Луганської, Дніпропетровської і Харківської областей, яка зараз поряд з лісовим котом, степовим тхором і тюленем-монахом /зустрічається у Чорному морі/ занесені до Червоної книги України. У цілому в Україні хутровий промисел має переважно спортивно-любительський характер.

Хутрова сировина на підприємства галузі надходить з таких джерел: хутпяну і шубну овчину, кролячі- шкурки постачають м'ясоком-бінати і райзаготконтори споживчої кооперації,хутро-мисливського промислу і звірівництва - держпромгоспи і звірівницькі господарства, хутрові бази , а каракуль і смушки - каракульські за­води. У даний час виробництво і поставки хутра перестали бути зба­лансованими, у галузі формуються нові напрями виробничих зв'язків.

Як сировина у хутровій промисловості використовується штучне хутро - текстильний виріб, який імітує натуральне хутро і відріз-няється високими теплоізоляційними і водовідштовхуючими властивостя­ми. Штучне хутро має різноманітне забарвлення і малюнок . Найширше поширенним е штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куни­ці, андатри, єнота, ягнят каракульських овець. З штучного хутра виробляють одяг і головні убори. В Україні штучне хутро виробляють на Дарницькому шовкому комбінаті, у Київському виробничому трикотажному об'єднанні, і у Ясенях /Закарпатська область/

Для хутрового виробництва дореволюційного періоду характерними були вкрай низький ступінь промислового розвитку. Обробка хутра здійснювалась кустарним способом з застосуванням примітивної техно­логії, здебільшого вдома промислова артіль з пошиття кожухів. Після війни хутрові підприєм­ства у Харкові і Тисьмениці бути реконструйовані, здійснювалась ін­тенсифікація виробництва і перебудова його на новий асортимент ви-роблюваної продукції.

Попит на продукцію хутрової промисловості в Україні за рахунок власного виробництва не задовольняється, хоча обсяги випуску цієї" продукції зростають .

У хутровій промисловості перевезення масових видів сировини економічно вигідніше, ніж перевезеня готових виробів. Так, двох-вісний вагон вантажопідйомністю 20 т вміщує 3,5 тис. шт. сировини /овчини/масою 20т або 50 тис. кролячих шкурок /масою 15 т/ і всього 120 ящиків головних уборів вагою до 5 т, тобто вантажопід­йомність вагону при перевезенні сировини використовується відповід­но на 100% і 80%, а готової продукції - тільки на 25%. Споживання хутряних виробів, комірів і головних уборів в умовах України спос­терігається скрізь, тому підприємства галузі слід розміщувати рівномірно, наближаючи їх до районів концентрації населення. Це зумовлює врахування попиту населення щодо відповідного асортименту продук­ції, сприяє кращому збереженню якості виробів, а також економії на транспортних витратах. При цьому наявніть сировини, особливо при розміщенні овчинно-шубних заводів, і можливість вигідної його дос­тавки також є важливою умовою при розміщенні підприємств хутрової промисловості.

Розміщення підприємств галузі, яке складалось історично, наяв­ність водних і паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються з технологічною метою,також впливають на географію хутрової промис-ловості.

Хутрова промисловість представлена найбільшим у республіці Хар­ківським об'єднанням, що випускає вироби з овечих шкур, шкурок норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, каракулю тощо. Другим за потужністю є Тисьменицьке /Івано-Франківська область/ виробниче хутрове об'єднання,де переробляються шкури кролика і ондатри. Шкурки кролика імітуються під куницю, норку, пижика. Промислова продукція підприємства - жіночі й дитячі хутряні пальта, шапки, безрукавки. Хутряні вироби Тисьмениці високо оцінено на міжнародній виставці в Бельгії. Працюють Одеська і Жмеринська хутрові фабрики. Овчинно-кожушні вироби виготовляє Житомирська хутрова (фабрика. Виробництво хутрових виробів є в Черчнігівській області, де розміщена Прилуцька фабрика головних уборів. Вироби з натурального хутра випускаються у Києві, у Жовтих Водах.

3.2.Сучасна географія швейного та хутряного виробництва

Найбільший об'єм швейного виробництва припадає на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" /жіночі пальта/, ім.Горького чоловічі костюми по ліцензії французької фірми "Вестра-Юніон"/, ім.Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" /чоловічі сорочки/, "Юність" /дитячий асортимент/, об'єднання "Спецодяг". Філіали тапошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві, Макарові, інших. Якісну продукцію, що користується попитом покупців, випускають виробничі об'єднання "Маяк" /Львів/, "Трембіта" /Чернівці/, ім.Волдарського /Вінниця/, ''Зоря" /Дрогобич/, швейні фабрики у Тернополі, Рівному, Ужгороді, Івано-Франківську, Бердичеві, Кам'янець-Поділаському, інших містах.

Швейна промисловість недостатньо розвинута у Донецько-Придніп-. провському та Південному економічних районах де виробляеться відповідно 33,5% та 11,9% швейних виробів при питомій вазі населення -42.1% та 14,8%. Тут теж працюють великі швейні підприємства - Харківське виробниче об'єднання м.Тенякова, Дніпропетровська фабрика ім.Володарського, також у Луганську, Запоріжжі, Донецьку, Кірово-граді, Кременчуці, Полтаві, Сумах, але їхньої продукції недостатньо для .забезпечення попиту населення, особливо у Донбасі. Серед швейнихпідприємств Південного району найбільше - Одеське- виробниче об'єд­нання ім.Воровського, також - у. Миколаєві, Сімферополі, Херсоні. Як і в Донецько-Придніпровському районі швейна промисловість, недостатньо розвинута у містах та селищах районного рівня, тут також, треба розширити питому вагу виробів з літньо-курортного асортименту. Ринок швейних виробів України залишається ненасиченим,а з окремих видів гостродефіцитним, незважаючи на підвищення цін. Так ,ціни чор-ного ринку на одяг перевищують державні у середньому нз 70%, а з окремих видів у 2 - 3 рази. Тому перед швейною промислоятстю України ставиться завдання не зменшувати, незважаючи на порушення міждержавних господарських зв'язків, обсяги випуску продукції.

У територіальному аспекті розміщення хутрової промиловості мож­на оцінити як порівняно рівномірне і таке, що орієнтується на спо­живача і до певної міри наближене до сировинних районів. У Донець-ко-Придніпровському і Південному районах створено по одному центру галузі, хоча вони і нерівнозначні, що відповідає ком­плексу факторів, які зумовлюють їх розміщення: у Донецько-Придніп-ровському районі діє найбільше в Україні хутрове об'єднання у Харкові, а у Південному районі-середньої потужності хутрова фабрика в Одесі.

Харків історично є першим центром галузі, де була збудована ве­лика Укрхутрофабрика, яка згодом була розширена і реконструйована. У цьому районі розвиток галузі був зумовлений головним чином потре­бами у хутряних виробах та платоспроможним попитом населення. Роз-міщення хутрової фабрики в Одеській області зумовлено здебільшого сировиним Фактором і до певної міри, рекреаційним значенням району з міграційним рухом населення.

Південно-Західний район має найбільше центрів хутрової промис­ловості, що пов'язано насамперед з наявністю сировинної бази /вівчарство, звірівнництво, кролівництво /, на яку орієнтуються Тись­меницьке виробниче хутрове об'єднання, Жмеринська і Житомирська хутрові фабрики. Фабрика з виробництва хутряних головних уборів орієнтуються на споживача.

Хутрова промисловість України надалі розвиватиметься головним чином за рахунок використаня діючих основних виробничих фондів, а приріст виробничих потужностей здійснюватиметься у результаті освоєння нової техніки і її вдосконалення.

Таблиця 1.Виробники усіх видів трикотажної продукції в Україні.

4.Внутрішня та зовнішня торгівля України швейною та хутряною продукцією.

У міжнародній торгівлі товари легкої промисловості і шкіряно-взуттєві товари посідають важливе місце. Торгівля товарами легкої промисловості розвивається швидкими : темпами у порівнян­ні з іншими видами готових виробів. Наприклац, у середині 80-х ро­ків світовий експорт виробів швейної, хутрової промисловості перевищив 10 млрд,доларів , що більше, ніж експорт меблів, мотоциклів, медичного обладнання, консервованих фруктів, тютюнових виробів. Показсвим є і те, що світовий експорт товарів легкої промисловості, наприклад, перевищує експорт матеріалів, натуральної шкіри ішкірсировини відповідно в 2,5 і 3 рази. при цьому прослідковується тенденція до зниження в торгівлі товарами частки розвинутих країн і зро­стання країн, що розвиваються, особливо Латинської Америки, Південної Азії і Тихоокеанського басейну.

Проте значні потенційні можливості галузі використовуються недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждер­жавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підприємства час­тково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з почат­ку 1995 р. до початку 1999 р. вартість продукції легкої промисло­вості зросла від 26 до 77 разів.

В економічних зв'язках України із зарубіжними країнами вико­ристовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом ("ноу-хау") тощо. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів еконо­мічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціо­нальному використанню природних ресурсів, автоматизації і механі­зації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Воно здійснюється в кількох формах:

матеріальній, тобто обміном продукцією, насамперед наукоєм-ною, створеною за найновішими технологіями;

нематеріальній — у вигляді креслень, формул, обміну інформа­цією, літературою та ін.;послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі консалтингу (технічного консультування і експертизи проектів), лі­зингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

5.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки.

Основними напрямами технічного прогресу у промисловості в перспективі є широке застосування ЕОМ у процесах розкрою матеріалів для автоматизації операцій складання деталей виробів, синхронізованих з системами подачі, укладки і складання різних деталей виробів, мікропроцесорної технології в швейних операціях. Одержать поширення системи автоматичного моделювання, конструювання і градування виробів різних видів легкої промисловості , застосування модульної технології виробництва готових виробів.

У зовнішньоекономічних зв'язках України використовується і така форма економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умовах нестабільності економічного розвитку Україна зацікавлена в надходженні іноземних інвестицій в українську економіку. В пер­спективі Україна може надавати цільові кредити у національній валюті зарубіжним державам, підприємствам та іншим спожива­чам під закупівлю вітчизняної машинотехнічної продукції. Таке кре­дитування іноземних споживачів сприятиме зовнішньому конвер­туванню української грошової одиниці.

Створення спільних підприємств — одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення ек­спортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні кон­тракти. Їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

У 1995 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 спільних підпри­ємств, Німеччини — 40, Австрії — 22 та ряду інших країн. Найбіль­ше їх у місті Києві (204) та Одеській області (143).

Висновки

В дані курсові роботі було розглянено і представлено багато підприємств легкої промисловості по виробництву хутрової продукції, підприємств швейної промисловості і всіх видів промисловостей, що тісно повязані з хутровою та швейною промисловістью України.

В курсові роботі було розглянено сучасний стан галузі, преспективи його розвитку, та та розміщення підприємств швейної і хутрової промисловостей на тереторії України.

Було розглянуто принципи та методи економічного районування території України, необхідності такого районування та його вплив на економіку України зокрема на такі види легкої промисловості як хутрова та швейна.

Дана курсова робота поглибила мої знання в питаннях економічного районування та глибоко познайомила мене з легкою промисловістью України, зокрема швейною та хутровою.

Список використаної літератури

1.”Розмещение производства непродовольчих товаров народного потребления” под ред. Вороновой В.И. К., ВШ 1978

2.”Розміщення продуктивних сил України” Е.П.Качан К., КДТЕУ, 1998

3.”Розміщення продуктивних сил України” конспект лекцій КДТЕУ 1998

4.”Регіони України, проблеми розвитку” Симонов В.К. 1997

5.«Современные мировые рынки и Украина» Соколенко С.И. Демос 1995

6.Статистичний щорічник україни 1996р. Укр.книж.

7.Гогулан Т.Е. “Розміщення виробництва непродовольчих товарів україни” Київ КДТЕУ 1999р.

8.”Економіка України. Сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: інформаційно аналітичний огляд” Інвестиційна компанія 1998р.

9.Заставний Ф.Д. “Географія України” Львів, Світ 1994р.

10.Мішало Г.О. “Економічна географія з основами виробництва” Навчальний посібник.

11.Паламарчук О.М. “Економічна і соціальна географія України з основами історії” К. 1998р.