Управління фінансами акціонерних товариств - дипломная работа

Управління фінансами акціонерних товариств

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансами акціонерних товариств

1.1 Сутність та зміст фінансів акціонерних товариств

1.2 Правові та організаційні засади діяльності акціонерних товариств в Україні

1.3 Принципи та особливості управління фінансами акціонерних товариств

Розділ 2. Аналіз управління фінансами ЗАТ "Співдружність»

2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану ЗАТ "Співдружність»

2.3. Дослідження механізму управління фінансами ЗАТ "Співдружність»

Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств

3.1 Напрями підвищення ефективності використання капіталу ЗАТ "Співдружність»

3.2 Шляхи підвищення ефективності механізму фінансового управління ЗАТ "Співдружність»

3.3 Зарубіжний досвід управління фінансами корпорацій та оцінка доцільності його використання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. В процесі поступового реформування української економіки посилюється увага до ефективного функціонування підприємств як фундаменту економічної стабільності країни. Одночасно з трансформацією економіки, в Україні відбувається зміна форм власності більшості підприємств і створення на їх основі переважно акціонерних товариств. Недостатній досвід корпоративного управління в Україні позначився на недосконалому здійсненні фінансової діяльності акціонерних товариств, що створює перешкоди і не забезпечує умов для одержання прибутку.

Практика функціонування акціонерних товариств на Україні далека від досконалості, що обумовлюється цілою низкою причин: порівняно нетривалим періодом їхнього існування; нестачами законодавчої бази регулювання їхньої діяльності; не використанням у повному обсязі фінансових інструментів мобілізації засобів, що широко поширені у світовій практиці і т.п.

Основні розробки в області фінансування корпорацій належать західним економістам Брігхему Є.Ф., Колассу Б., Брейлі Р., Майерсу С., Ришару Ж.

Проблемам управління фиінансовими ресурсами причвячені праці економістів Балабанова І.Т., Ковальова В.В., Крейніної М.Н., Стоянової Е.С. та ін.

Мета і задачі дослідження .Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і сутності процесу управління фінансами акціонерних товариств, а також розробка шляхів вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств.

Згідно поставленої мети визначено такі завдання для її вирішення:

- дослідження теоретичних основ управління фінансами акціонерних товариств;

- здійснення аналізу фінансового стану ЗАТ "Співдружність" та розрахунок основних показників фінансового стану досліджуваного підприємства;

- визначення шляхів вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм управління фінансовими ресурсами акціонерного товариства..

Об ’ єктом дослідження є акціонерні підприємства України. Поглиблене дослідження грунтується на розгляді фінансово-економічного стану ЗАТ "Співдружність"

Методи дослідження. Методологічною основою є системний підхід до розкриття принципів управління фінансовою діяльністю та прибутковості акціонерних товариств. В процесі дослідження був застосований комплекс методів, до якого входять діалектичний метод пізнання, статистичний метод, метод аналізу і синтезу, метод факторного аналізу, метод коефіцієнтів, а також методи групування, класифікації, порівняння, графічного зображення і табличного відображення результатів дослідження. Використання цих методів дозволило провести аналіз фінансової діяльності та визначити шляхи вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств в Україні.

Інформаційною базою дослідження стали: законодавчі акти України, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних економістів, публікації з періодичних видань, а також матеріали фінансової звітності підприємства ЗАТ "Співдружність" .

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансами акціонерних товариств

1.1 Сутність та зміст фінансів акціонерних товариств

Термін «фінанси» (від лат. «financio» — доход, платіж) виник у XIII ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обов'язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій..[38,с.70]

Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів. За економічною природою фінанси є грошовими відносинами, проте вони відрізняються від грошей як за своїм змістом, так і за виконуваними ними функціями..[34,с.45]

Свого часу один з відомих дореволюційних учених-фінансистів І. X. Озеров як предмет дослідження фінансової науки визначав фінансове господарство, тобто сукупність відносин, що виникають внаслідок публічного характеру отримання союзами матеріальних засобів; способи, завдяки яким такі союзи отримують для себе необхідні кошти і як ці кошти відображаються на інших сторонах життя. Е. Нікбахт і А. Гроппеллі визначали фінанси як "застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу" гносеологічному розрізі під фінансами розуміють науку, що досліджує питання здатності людей управляти витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу..[28,с.29]

Сучасна фінансова наука також не дає однозначної відповіді щодо суті фінансів. Тим більше, що багатогранність фінансів дає можливість вивчати їх з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.

Фінанси за своїм економічним змістом - складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки..[14,с.100]

Фінанси — це сукупність економічних відносин, що складаються в суспільстві у процесі формування та використання фондів грошових ресурсів. Фінанси охоплюють не будь-які економічні відносини, пов'язані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів..[45,с.38]

В умовах ринку призначення їх полягає також у підтримці підприємницької ініціативи, ділової активності всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності. Одночасно за допомогою фінансів здійснюється цільовий контроль за дотриманням встановленого порядку формування, розподілу і використання кожного виду грошових ресурсів на всіх рівнях господарювання. Вони виконують роль важливого засобу узгодження економічних інтересів окремих виробників, підприємств, акціонерних товариств, галузей народного господарства та регіонів країни. Це конкретна форма використання товарно-грошових відносин, регулювання, функціонування та розвитку всієї економічної системи.

Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

- Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

- Випуск та обіг акцій;

- Отримання доходів;

- Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

- Виплата дивідендів на акції..[22,с.100]

Зточкизоруорганізаційно-правовоїформи, акціонернетоваристводля ринковоїекономікиєнайприйнятнішимвидомпідприємницькогооб'єднання, оскількинайповнішезабезпечуєфункціюконцентраціїйцентралізаціїкапіталу ійогоподальшоговикористання [11, с. 107].

Дослідженняфінансівакціонернихтовариств, їхньоїроліймісцяуфінансовійсистеміґрунтуєтьсянавивченніїхсутіякструктуризаціїфінансовихвідносиншляхомвиділенняїхніхокремихскладових, щоєпередумовоюглибшогоїхвивчення.

Засвоєюприродоюфінансовівідносиниєрозподільними, причомурозподілвартостіздійснюєтьсянасампередзасуб'єктами. Останніформуютьгрошові фондицільовогопризначеннязалежновідролі, якувонивідіграютьусуспільномувиробництві. Самезацимкритеріємівиділяютьсяокремісферифінансових відносин, якійвизначаютьспецифікуфінансовоїсистемиокремовзятоїкраїни. Усерединікожноїзісфервиділяютьсяланки, агрупуванняфінансовихвідносинздійснюєтьсязалежновідхарактерудіяльностісуб'єкта, якавпливаєна складіпризначенняцільовихгрошовихфондів..[14,с.100]Так, усферінефінансовогосекторуекономікизацимкритеріємможнавиділититакіланки: фінансипідприємств, щофункціонуютьнакомерційнихзасадах; фінансизакладівіорганізацій, щоздійснюютьнекомерційнудіяльність; фінансигромадськихоб'єднань. Кожналанкафінансовоїсистеми, усвоючергу, можебутиподіленоювідповіднодовнутрішньоїструктурифінансовихвзаємозв'язків. Так, ускладіфінансів, щофункціонуютьнакомерційнихзасадах, залежновідгалузевоїналежності можутьбутивиділеніфінансипромисловихпідприємств, сільськогосподарських, торговельних, транспортнихпідприємствтощо, азалежновідорганізаційно-правовоїформивласності—фінансиприватних, колективнихтаакціонернихпідприємств.

Визначаючирольфінансівакціонернихтовариств, неможнанесказатипро їхнюбагатогранність, аджевониохоплюютьгрошовівідносиниіззасновникамитовариств, трудовимколективом, ізпостачальниками, покупцями, бюджетом, банками, позабюджетними, страховимийіншимиорганізаціями. Фінанси акціонернихтовариствфункціонуютьупроцесіпридбаннясировини, матеріалівтаіншихтоварно-матеріальнихцінностей, реалізаціївиробленоїпродукції. Впроцесіінвестування, формуваннякапіталуірезервів, створенняйрозподілу прибутку, привиплатідивідендівзаакціямиівідсотківзаоблігаціями, упроцесісплатиподатківдобюджету, приотриманнійпогашеннікредитів. Відмінностіворганізаційно-правовомустатусіакціонернихтовариствпомітновідбиваютьсянаорганізаціїїхніхфінансів—джерелахіпорядкуформуваннястатутного капіталутазакріпленніправвласниківчерезакціонування, системірозподілу прибутку (доходу), взаємовідносинахізбюджетом [52, с.109].

Функціїфінансівакціонернихтовариствбезпосередньопов'язанізформуваннямірухом (розподілом, перерозподіломівикористанням) капіталу, доходів, фондів, резервівтаіншихгрошовихджерел, засобівпідприємства, тобто йогофінансовихресурсів. Отже, безпосереднімиоб'єктамиуправлінняфінансамиакціонерноготоваристваєгрошовіпотокиіфінансовіресурси.

Фінансиакціонерноготовариства —цесукупністьформіметодівформування, розподілутавикористанняфінансовихресурсівізметоюзабезпеченнястатутноїдіяльностійрозширеноговідтворення, атакожвідносини, щовиникають навсіхстадіяхстворення, діяльності, реорганізаціїталіквідаціїтовариства [38, с. 67].

Функції будь-якої економічної категорії є формою вираження її суспільного призначення, її сутності в дії. З огляду на це фінанси акціонерних товариств виконують такі функції:

- формування капіталу, грошових доходів і фондів фінансових ресурсів;

- використання капіталу, грошових доходів та фондів фінансових ресурсів;

- регулювання грошових потоків[50, с. 107].

У ході реалізації функції використання фінансових ресурсів відбувається оптимізація вкладення капіталу і залучених коштів до оборотних і необоротних активів, забезпечення платежів до бюджету і позабюджетних фондів, вкладення вільних грошових ресурсів у найліквідніші активи, використання грошових доходів на цілі розвитку. Реалізація такої функції забезпечує розвиток підприємства, інтересів трудового колективу й акціонерів.

Функція регулювання грошових потоків відображає специфіку суспільного призначення фінансів акціонерних товариств і пов’язана з процесом формування й використання фінансових ресурсів, який опосередковується відповідними грошовими потоками. Результуючим ефектом є забезпечення збалансованості грошових і матеріальних потоків та формування фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення статутної діяльності, виконання всіх зобов’язань.

Реалізація зазначених функцій у процесі управління фінансами акціонерних товариств, природно, супроводжується і здійсненням контролю (як однієї з функцій будь-якого управлінського процесу) за грошовими потоками та формуванням капіталу, грошових доходів і фондів.

Деталізація функцій фінансів акціонерних товариств має досить умовний характер, оскільки усі функції тісно переплетені й здійснюються практично одночасно. Відповідальність за конкретну їх реалізацію покладається на фінансові служби і фінансових менеджерів. Негативні наслідки незадовільного фінансового управління можуть виявитися у вигляді як суто фінансових втрат, втрат і згаяних вигод, так і у вигляді падіння якості бізнесу в цілому.

1.2 Правові та організаційні засади діяльності акціонерних товариств в Україні

ПроцесринковоїтрансформаціїекономікиУкраїниоб'єктивносупроводжуєтьсявиникненняміпоширеннямпідприємництваякголовногоструктуроутворюючогоелементуринковогосередовища. Підприємницькийсекторстворює сприятливіумовидлястановленняреальнихринковихекономічнихвідносин, реалізаціїправвласності, розвиткуособистоїініціативи, активізації економічнихінтересів..[44,с.65]

Досвідрозвиненихкраїнізринковоюекономікоюпереконує, щовибір стратегіїнастановленняусуспільствівласникавособівеликого йдрібногоакціонерівєнайвдалішим. Акціонернетовариствоякструктура господарюваннянайбільшоюміроювідповідаєекономічнійприроділюдини та інтересамдержави. Цепов'язанозтим, щоакціонернаформагосподарюваннянайспроможнішадошвидкоїрегенераціївперіодизростанняпісляекономічногоспаду. Вонаволодієможливістюприскореногонарощуванняпотенціалу, атакожінтеграціїівзаємодіїзіншимиринковимисуб'єктамигосподарювання.

Створення та функціонування акціонерних товариств, як і інших підприємницьких структур, базується на додержанні встановлених законодавством правил і процедур. Вже з моменту виникнення ініціативи по створенню акціонерного товариства зацікавлені особи спираються на вищезгадані правила і процедури, додержання яких є обов’язковим..[53,с.56]

Зазвичай, акціонернетовариствозасновується у формі юридичної особи, капітал якої розподілений на рівні частини (акції). Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства своїм особистим майном. Їхня відповідальність за зобов’язаннями АТ проявляється в ризикові втратити той капітал, який вони вклали в акції. Ст. 24 Закону України “Про господарські товариства” містить визначення акціонерноготовариства. Акціонерним є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, й несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У передбачених статутом випадках акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми. Загальна номінальна вартість випущених акцій складає статутний фонд акціонерноготовариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерноготовариства.

Відповідно до ст. 25 Закону виділяють такі види акціонернихтовариств: відкритого (ВАТ) та закритого (ЗАТ) типу. Це схематично зображено на рисунку 1.1.

ВАТ, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки й купівлі-продажу на біржах; ЗАТ, акції якого розподіляються між засновниками й не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. При цьому встановлено, що ЗАТ може бути реорганізовано у ВАТ шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери й фондову біржу, і внесенням змін до статуту АТ.

Відповідно до ст. 81 ГК України акціонери ВАТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства. Акції ЗАТ розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, які продають інші акціонери АТ.

Рис. 1.1 Класифікація акціонерних товариств

Близьке тлумачення АТ дає і російське законодавство. Закон РФ “Про акціонерні товариства” від 26.12.1995 р. пропонує таке визначення АТ: це комерційна організація, статутний капітал якої поділений на певне число акцій, що засвідчують зобов’язальні права учасників товариства (акціонерів) по відношенню до товариства. При цьому поділ статутного капіталу на акції не означає, що акціонер-власник акції має право власності на частину статутного капіталу АТ. Статутний капітал поділений не на частки, а на акції, тобто цінні папери, які виражають права вимоги акціонерів на отримання дивідендів. Майно, внесене в уставний капітал, є майном самого АТ. Звідси логічно випливає, що акціонери не відповідають за зобов’язаннями АТ і несуть ризик збитків, пов’язаних з його діяльністю, в межах вартості належних їм акцій. Відповідно до ст. 3 Закону АТ несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном і не відповідає за зобов’язаннями своїх акціонерів. Так само, як і в українському варіанті, в РФ АТ за кількістю акціонерів і способом розповсюдження акцій поділяються на відкриті й закриті. .[48,с.100]

Порядок створення АТ в Україні на сьогодні в загальних рисах регламентують ст. 26 і 35–36 Закону України “Про господарські товариства”.

Акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору та статуту. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства [17, с.47].

Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних вище, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій [46, с .58].

Відповідно до ст. 26 цього Закону засновниками АТ можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники АТ укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення АТ, відповідальність перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації АТ. Для створення АТ засновники мають зробити повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції, провести установчі збори й державну реєстрацію АТ.

Згідно зі ст. 35 Закону установчі збори АТ скликаються в строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.

Установчі збори АТ є правомочними, якщо в них беруть участь особи, що підписалися більш ніж на 60 % акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо й при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважають таким, що не відбулося. Голосування на установчих зборах проводиться за принципом „одна акція – один голос”. Рішення щодо створення АТ має прийняти більшість у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції.

Установчі збори АТ наділені великими повноваженнями. Вони згідно зі ст. 36 Закону:

- приймають рішення про створення АТ і затверджують його статут;

- приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які її було оголошено (в разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який її було оголошено, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

- зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, зазначена в повідомленні;

- обирають раду АТ (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

- вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення АТ;

- визначають пільги, що надаються засновникам;

- затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

- інші питання відповідно до установчих документів.

Таким чином, Закон не містить вичерпного переліку повноважень установчих зборів, допускаючи їх розширення в установчих документах.

Відповідно до ст. 81 ГК Українидля створення АТ засновники мають зробити повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію АТ. Загальна номінальна вартість випущених акцій має дорівнювати розміру статутного фонду АТ, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом. Засновники АТ укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення АТ, відповідальність перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо в створенні АТ беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Ст. 26 Закону "Про акціонерні товариства” встановлює мінімальні розміри статутних капіталів як для закритого (100 мінімальних розмірів оплати праці), так і для відкритого АТ (1000 мінімальних розмірів оплати праці). При цьому мінімальний розмір оплати праці має встановити закон на дату реєстрації АТ. Якщо на дату реєстрації АТ статутний капітал не відповідав даній сумі, то потрібно збільшити його до встановленого Законом мінімуму, інакше статут АТ може бути визнаний недійсним на підставі ст. 94 Закону.

Щодо новостворюваних АТ, то розмір статутного капіталу вказується відповідно до ст. 9 Закону спочатку в договорі між засновниками про створення АТ, а після цього згідно зі ст. 11 Закону в статуті АТ. Причому дата укладення договору, дата прийняття засновниками статуту й дата реєстрації АТ, як правило, бувають різними. В даному випадку, якщо після укладення договору зі створення АТ або після прийняття його статуту змінився розмір мінімальної оплати праці, то в реєстрації АТ може бути відмовлено, якщо розмір статутного капіталу не відповідає законодавству на дату реєстрації.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Згідно із Законом України ,,Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. [4] збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено, статутом.

Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій, у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визначаються недійсними, але не раніше, як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

Акціонерне товариство є суб’єктом системи оподаткування України, оскільки платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно законів України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі) [6].

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери і фондову біржу.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [5].

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законодавством або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Законодавець визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та її похідних в Україні. Посадові особи, які порушують законодавство України про цінні папери, несуть кримінальну і майнову відповідальність, установлену відповідними законодавчими актами України [8].

Основний вид цінних паперів, що випускає акціонерне товариство – акція. Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства [5].

Також акціонерне товариство може випускати облігації. Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні [5].

Рішення про випуск акцій приймається засновниками А. Т. або загальними зборами акціонерів А. Т. Рішення про випуск акцій оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск акцій повинен обов’язково містити:

- фірмове найменування емітента та його місцезнаходження;

- розмір статутного фонду або вартість основних та оборотних фондів емітента, цілі та предмет його діяльності;

- зазначення службових осіб емітента;

- найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

- дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;

- мету випуску акцій;

- зазначення категорій акцій, кількість іменних акцій та акцій на пред’явника. - кількість привілейованих акцій;

- загальну суму емісії і кількість акцій;

- номінальну вартість акцій;

- кількість учасників голосування;

- порядок виплати дивідендів;

- строк і порядок передплати акцій та їх оплати;

- строк повернення коштів при відмові від випуску акцій;

- черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями);

- порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;

- умови розпорядження акціями;

- права власників привілейованих акцій;

- переважне право на придбання акцій при новій емісії..[34 с.100]

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску акцій.

Випуск акцій АТ здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в АТ). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках передбачених статутом АТ, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акцій виражається в гривнях. Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викупувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних А. Т. власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом АТ, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит..[57,с.94]

Акції можуть випускатись як іменні так і на пред’явника. В першому випадку перехід акцій від одного власника до іншого фіксується і АТ завжди знає своїх учасників та кількість акцій у кожного з них. Акції на пред’явника вільно переходять від одного власника до іншого без якої б то фіксації такого переходу в АТ.

По способу отримання дивідендів акції поділяються на привілейовані та звичайні. Перші мають фіксований тим чи іншим способом дивіденд (наприклад, у відсотках до номінальної вартості акцій) та дає право на його першочергове отримання, але вони не дають своїм власникам права голосу на загальних зборах акціонерів. Звичайні акції приносять своїм власникам дивіденди з тієї частини коштів, направлених на виплату дивідендів, що останеться після виплати дивідендів по привілейованим акціям, але дають своїм власникам права голосу по принципу: одна акція - один голос.

Контрольний пакет акцій - це кількість звичайних акцій у власності акціонера, яке забезпечує можливість практично одноособового прийняття або блокування рішень у питаннях діяльності товариства на загальних зборах акціонерів..[44,с.100]

Теоретично величина контрольного пакету акцій складає 50% + 1 голос, але на практиці відкритих А. Т. з великою кількістю акціонерів контрольний пакет може складатися з менш ніж 15% голосів.

Отже, формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення

1.3 Принципи та особливості управління фінансами акціонерних товариств

Питання фінансового управління за останні роки стали предметом пожвавлених дискусій учених і практиків як у нашій країні, так і за кордоном. Актуальність цієї проблеми є очевидною для України.

Управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів. Фінансовому управлінню надається особливе значення. Західні автори підкреслюють, що управління фінансами є наріжним каменем, основою господарської діяльності будь-якої фірми — і корпорації, і невеликого індивідуального підприємства..[34,с.60]

Корпорація — це товариство акціонерів, що об’єднали частину своїх капіталів. Для ведення справ акціонери запрошують спеціалістів різних напрямів, у тому числі економістів-фінансистів..[25,с.100]

Теорія фінансової стратегії набула особливого значення в умовах формування корпоративного сектору економіки, коли виникла об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану акціонерних товариств та їх стратегічних фінансових можливостей. Розробляється стратегія з урахуванням таких чинників, як інфляційні коливання, ризик неплатежів, фінансова криза та інших. Вона забезпечує ефективне використання фінансових ресурсів, визначення прибуткових напрямів інвестування, відповідність фінансових рішень економічному стану й можливостям акціонерних компаній. Вивчення та аналіз досвіду розвинутих країн, який може бути корисний для розробки вітчизняних основ фінансового управління, свідчить, що стабільність доходів підприємства залежить від якості стратегічних рішень

Слід зазначити, що процес визначення стратегічних цілей у процесі розробки фінансової стратегії тісно пов’язаний з оцінкою досягнутих результатів, які аналізуються через показники фінансового стану, що є надзвичайно актуальним для вітчизняних акціонерних компаній і повинен включати, на нашу думку: аналіз прибутковості корпорації, оцінку ефективності використання власних і залучених коштів, стан і структуру основного капіталу, аналіз динаміки приросту оборотного капіталу, своєчасність виконання зовнішніх боргових зобов’язань. .[52,с.75]

У широкому значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень. У вузькому значенні управління фінансами — це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику. Ринкова економіка далека від ідеалу.

У великих багатогалузевих корпораціях фінансові питання зазвичай вирішує управлінський персонал. Система управління фінансами показана на рис. 1.2. [34,с.100]

Рис. 1.2 Система управління фінансами

У складі вищого управління корпорацією, незалежно від розмірів активів і прибутку, один з віце-президентів організовує фінансову службу. Він підзвітний безпосередньо президентові. Багато важливих питань вирішуються за погодженням із Радою директорів корпорації. Так, наприклад, рішення про виплату дивідендів, про новий випуск цінних паперів, важливі інвестиційні рішення приймає тільки Рада директорів. Центральна позиція віце-президента з фінансів показує його зв’язок, з одного боку, з питаннями виробництва продукції, з іншого — з питаннями, пов’язаними з її збутом, Віце-президенту з фінансів підпорядковуються скарбник і головний бухгалтер.

Управління (або відділ) скарбника відає широким колом проблем, що стосуються формування капіталу корпорації та його розподілу. До його функцій входять:

по-перше, планування: складання й організація виконання короткострокового фінансового плану; визначення перспективної програми розвитку, складання плану капітальних вкладень, прогнозування обсягу продажу, економічне оцінювання корпорації, аналіз процесів поглинання фірм та ін.;

по-друге, розроблення програм, пов’язаних з формуванням капіталу, організація зв’язків і передавання інформації інвесторам;

по-третє, управління функціонуючим капіталом: грошовими фондами, вкладеннями в цінні папери, їх погашенням, управління власними коштами, дебіторською заборгованістю, інкасуванням, зберіганням і витрачанням коштів та цінних паперів..[54,с.100]

Функції головного бухгалтера також широкі: по-перше, організація адміністративного (бухгалтерського) обліку і внутрішнього аудиту; по-друге, проведення порівняльного аналізу планових і реальних витрат, доходів і прибутків від діяльності господарських одиниць, що входять у корпорацію; по-третє, організація страхування активів; по-четверте, управління податковими платежами; по-п’яте, створення і використання інформаційних систем управління тощо.

В основу організації фінансового управління покладені такі принципи:

- планування виробничої і фінансової діяльності;

- централізація фінансових ресурсів у головній (холдинговій) корпорації;

- формування фінансових резервів;

- виконання всіх зобов’язань у визначені договором терміни.

Причиною кризового стану багатьох вітчизняних акціонерних товариств є невиконання елементарних вимог щодо фінансового менеджменту, а саме: відсутність дієвого механізму планування та аналізу, управління активами та інвестиціями, управління формуванням фінансових ресурсів, управління грошовими потоками, структурою витрат, ліквідністю, управління формуванням прибутку, заміна фінансових служб бухгалтерською роботою. Це зумовлює необхідність розвитку теоретичних основ фінансового менеджменту, вдосконалення його організаційної структури та розробки і реалізації на практиці фінансової стратегії. .[37,с.88]

Фінансовий менеджмент є головною складовою частиною загальної системи корпоративного управління, однією з найважливіших сфер діяльності будьякого підприємства і спрямований на управління фінансовими потоками між суб’єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів.

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов’язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов’язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт — п’ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати. Великі ТНК складають перспективні програми розвитку на 10—15 років.

Функціонування та розвиток акціонерних компаній вимагає розроблення ними довгострокових програм їхньої життєдіяльності, метою яких є забезпечення виконаних виробничих завдань власників, примноження їхнього добробуту, зміцнення позицій компанії в конкурентному середовищі. Це зумовлює необхідність розробки фінансової стратегії корпорації, що є, на нашу думку, важливим елементом фінансового менеджменту. .[44,с.120]

Фінансова стратегія в західній економічній літературі визначається як «планування розміщення фінансових ресурсів» [32, с.20]. Визначення фінансової стратегії розвитку корпорації полягає у виборі довгострокових завдань із залучення, використання і контролю за фінансовими ресурсами, вирішення яких дає можливість мати високі показники платоспроможності й рентабельності.

Важливо зазначити, що обґрунтована фінансова стратегія забезпечує життєдіяльність корпорації в довгостроковій перспективі. Аналіз стану і структури основного та оборотного капіталу є найважливішою її складовою, що дозволяє прийняти рішення про доцільну структуру капіталу компанії. Управління активами і пасивами дає змогу забезпечити прибутковість за рахунок більш швидкої оборотності капіталу корпорації.

Загалом фінансова стратегія визначає найкращу спрямованість фінансової діяльності, націлює на економію всіх видів витрат, на мобілізацію капіталу для підтримки виробничих, інноваційних, інвестиційних, маркетингових та інших стратегій.

Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.

Ринкова економіка за своєю природою є імовірнісною, тобто нерозривно пов’язана з невизначеністю одержуваних результатів. Звідси випливає принцип створення резервів різного напряму й змісту.

Кожна корпорація постійно підтримує свій імідж платоспроможної господарської одиниці. Це означає, що всі рахунки, пред’явлені постачальниками сировини, напівфабрикатів, послуг, мають бути оплачені в установлені терміни. Корпорація повинна своєчасно оплачувати свої зобов’язання, тобто в установлені терміни погашати банківські позички, сплачувати внески страховим та іншим фінансовим компаніям, виплачувати проценти за своїми облігаціями, сплачувати дивіденди акціонерам. Податки в центральні й місцеві адміністрації також мають бути сплачені згідно з установленим регламентом. Корпорація повинна забезпечити для себе високий рейтинг за фінансовими та іншими зобов’язаннями.

Сучасне управління виробництвом і фінансами надзвичайно складне і потребує спеціальних знань і можливостей користуватися інформацією про ринок капіталів, чим не може володіти кожен акціонер. З фінансового погляду акціонеру доцільніше інвестувати не в одне, а в кілька акціонерних товариств, що зменшує ризик втрат. Менеджери корпорації мають можливість отримувати інформацію про становище на фінансових ринках, вартість нової технології, про ринки збуту і джерела сировини. Отже, акціонерам вигідніше віддати свою власність в управління найманим спеціалістам, персоналу, котрий може кваліфіковано управляти акціонерним капіталом. При цьому власність на капітал відокремлюється від управління ним. Менеджери діють в інтересах власників.

Основною метою, яку ставлять перед собою менеджери корпорації, є зростання її капіталу, тобто збільшення багатства. У кінцевому підсумку ця мета відповідає інтересам власників капіталу — акціонерів.

Якщо ринкова вартість акцій корпорації зростає, виплата дивідендів стабільна і їх сума збільшується, то управління корпорацією досягло своєї головної мети. Один з менеджерів відомої американської корпорації «Кока-Кола» писав з цього приводу: «Менеджери корпорації не докладають зусиль для того, щоб її акціонери почувалися привільно. Але вони роблять багато, щоб акціонери були багатими».

Французький економіст Бернар Коллас пропонує спрощену схему управління приватним підприємством. Як основні цілі він виділяє виживання, прибуток, економічне зростання, гнучкість (рис. 1.3) http://buklib.net/ - _ftn3..[42,с.75]

Рис. 1.3. Спрощена схема цілей для практичної діяльності приватного підприємства

Виживання в умовах фінансового навколишнього середовища і конкуренції Б. Коллас ставить на перше місце — вижити в конкурентному просторі, зміцнити своє становище, уникнути неплатежів, погіршання фінансового стану, банкрутства, тобто досягти фінансової рівноваги. Виживання забезпечить фінансову рентабельність й економічне зростання. Гнучкість дає можливість менеджеру пристосуватися до складних обставин економічного і фінансового життя. Таку гнучкість він називає оборонною. Гнучкість може також передбачати активну мотивацію — наступальна гнучкість. Вона пов’язана зі швидким економічним зростанням, наступом на позиції конкурентів, завоюванням нових ринків і сфер впливу. Конкретні цілі визначаються для всіх рівнів управління..[55,с.100]

Як пишуть американські економісти Ричард Брейлі та Стюарт Майєрс, «секрет успіху фінансового управління полягає в збільшенні вартості, тобто капітал корпорації повинен зрости. Рекомендація проста, але не містить практичної користі. Подібно до поради інвестора на фінансовому ринку: «купуйте дешевше, продавайте дорожче». Проблема ж полягає в тому, як це зробити» http://buklib.net/ - _ftn4..[36,с.111]

Передання акціонерами права управляти корпорацією менеджерам містить у собі суперечності, що виникають між учасниками фінансових відносин. Конфлікт інтересів називається в західній фінансовій літературі агентським конфліктом.

Акціонери, менеджери, що виражають інтереси корпорації, кредитори, тобто всі учасники відносин заінтересовані в зростанні вартості капіталу корпорації, але кожний з них проводить свою власну політику. Акціонери віддають перевагу одержанню постійно зростаючих дивідендів. Менеджери корпорації на підставі розроблених програм розвитку ставлять за мету забезпечити зростання внутрішніх джерел фінансування, у тому числі нерозподіленого прибутку. Конфлікт може виникнути також між інтересами кредиторів, що володіють облігаціями корпорації, й акціонерами в тому разі, коли корпорація емітує облігації для виплати дивідендів. У даному випадку кредитори фінансують акціонерів. Це може викликати падіння ціни облігацій на фінансовому ринку, що в кінцевому підсумку небажано для корпорації. Агентський конфлікт може виникнути як у великих, так і в дрібних корпораціях. Його подолання покладається на менеджерів..[42,с.59]

Нині акціонерні товариства України у складних економічних умовах здійснюють пошук ефективних механізмів фінансового управління. Тим часом, як зазначають українські вчені, сучасні методи та інструменти фінансового управління, на жаль, далекі від ідеалу як за своєю структурою, так і за способом використання і взагалі ще не посіли належного місця в діяльності підприємств.

Отже, для успішного будівництва української моделі корпоративного управління, яка формуватиметься в міру зростання ролі акціонерних компаній у суспільно-економічному житті країни, необхідно розв’язати проблему створення дієвої системи фінансового управління акціонерними компаніями. Тому на сучасному етапі в центрі уваги вітчизняних учених і практиків – пошуки шляхів залучення, ефективного використання і, загалом, свідомого управління фінансами українських компаній.

З метою вдосконалення існуючих підходів до фінансового управління визначено етапи розробки загальної фінансової стратегії акціонерних компаній, яка ґрунтується на виборі довгострокових завдань із залучення, використання і контролю за фінансовими ресурсами, а саме: аналіз структури основного та оборотного капіталу, інвестиційних ресурсів, визначення структури джерел фінансування, управління активами і пасивами, фінансовими ризиками, визначення дивідендної політики, перевірка очікуваних результатів на відповідність цілям.

Розділ 2. Аналіз управління фінансами ЗАТ "Співдружність"

2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

У лютому 1999 року було створено Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) „Співдружність". Код за ЄДРПОУ 23389489. Номер свідоцтва про державну реєстрацію ЗАТ – 23389489.

Дане підприємство вже 10 років успішно працює на ринку будівельних послуг, монтажу та встановлення віконно-дверних конструкцій, а також встановлення кондиціонерів. Підприємство досить скоро розвивається про це свідчить, що в них збільшилась кількість працівників в 2 разів і в останній рік досить різко зросли зарплати у працівників підприємства.

Товариство є юридичною особою. Правовий статус Товариства визначається діючим законодавством, установчим договором і Статутом Товариства.

В своєму розпорядженні ЗАТ „Співдружність" має печатку, штампи, фірмові бланки, зареєстрований товарний знак та інші реквізити.

Підприємство створене з метою отримання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, торгівельної, посередницької та іншої діяльності і задоволення економічних і соціальних інтересів Акціонерів та працівників Товариства. ЗАТ „Співдружність"у порядку. Встановленому чинним законодавством та Статутом, здійснює такі види діяльності:

Виробництво товарів народного споживання, продукції виробничо-технічного призначення, будівельних матеріалів та конструкцій;

Ремонтно-будівельні роботи;

Торговельна діяльність в тому числі комісійна, роздрібна, гуртова, дрібно-гуртова, торгівля зі складу, в т. ч. Торгово-закупівельна, комерційна та постачальницько-збутова, торгово-посередницька діяльність;

Виконання науково-дослідних, дослідно-експериментальних та проектних робіт в галузях народного господарства та впровадження їх результатів у практичну діяльність підприємства;

Проектування і будівництво виробничих будівель, об’єктів виробничого, житлового та соціально-побутового призначення;

Посередницькі роботи та послуги в будівництві.

На даний час ЗАТ „Співдружність" охоплює 3 основні види діяльності:

Будівництво;

Системи акліматизації;

Віконно-дверні конструкції.

1)ЗАТ виконує весь комплекс будівельних робіт від дизайну, розробки проектно-кошторисної документації й погодження її у встановленому порядку, земляні роботи; будівельні, ремонтно-будівельні роботи; монтажні роботи;комплексний ремонт та оздоблення; проектування Інтер"є рів;

2) виконується повний комплекс робіт щодо акліматизації:

- кондиціонери;

- вентиляція;

- промислові та побутові системи;

- повітряне опалення.

- 3)віконно-дверний відділ виготовляє:

- метало пластикові вікна та двері;

- вітрини та вхідні блоки;

- скляні фасади;

- алюмінієві вікна та двері, фасадні системи;

- торгівельно-виставкове обладнання.

Отже, підприємство ЗАТ „Співдружність" охоплює досить великий спектр діяльності.

Статутний фонд ЗАТ „Співдружність" становить 56250,00 грн. (п’ятдесят шість тисяч двісті п’ятдесят гривень 00 копійок) та поділений на 11250 (одинадцять тисяч двісті п’ятдесят) простих іменних акцій номінальною вартістю 5,00 грн. (п’ять гривень 00 копійок) кожна. Випуск акцій був проведений у документальній формі і власникові видавався сертифікат акцій, який є свідченням майнових прав на певну кількість акцій.

Акціонерам із прибутку можуть сплачуватися дивіденди. Порядок, місце сплати та розмір дивідендів по акціям визначаються ухвалою Зборів. Розмір дивідендів визначається за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємства. Дивіденди можуть сплачуватися у будь-якій формі. що не суперечить чинному законодавству України. По несплачених і неодержаних дивідендах відсотки не нараховуються.

Управління ЗАТ „Співдружність" здійснюють:

· Загальні збори Акціонерів Товариства (які є вищим органом управління);

· Правління Товариством (виконавчий орган, який здійснює керівництво його поточної діяльності).

Головним показником, що узагальнює фінансові результати господарської діяльності Товариства, є прибуток. Порядок використання прибутку затверджується Зборами за поданням Правління. Воно створює фонди, які необхідні для забезпечення його діяльності відповідно до чинного законодавства України, у тому числі резервний фонд. Який становить 25 (двадцять п’ять) відсотків Статутного фонду Товариства.

Перелік фондів, порядок їх створення та розмір відрахувань поточному році визначається Правлінням із подальшим затвердженням Зборами за підсумками фінансового року. Кошти фондів, невикористані на кінець фінансового року, за рішенням Зборів можуть бути спрямовані до інших фондів.

Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду Товариства становить 5 (п’ять) відсотків його чистого прибутку. Відрахування до резервного фонду припиняються після досягнення встановленого розміру.

Основні техніко-економічні показники діяльності ЗАТ „Співдружність" за 2006-2008 роки представлені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні техніко-економічні показники

діяльності ЗАТ „Співдружність" за 2006-2008 роки

Як видно з таблиці, сукупний капітал ЗАТ „Співдружність"на початок 2006 року складав 247,8 тис. грн. За рахунок чистого прибутку, отриманого за звітній період у розмірі 30,4 тис. грн. сукупний капітал зріс на відповідну суму і став складати 263,8 тис. грн. Так як за наступні два звітних періоду підприємство отримувало чистий збиток, то на кінець 2008 року сукупний капітал зменшився і став складати 124,8 тис. грн.

Відповідно до вище викладеного, власний капітал теж зменшувався і на кінець 2008 року став складати 69,7 тис. грн. За три звітних періоди не відбувалося ні яких змін у статутному капіталі, тобто як на початок 2006 року так і на кінець 2008 року він складає 56,2 тис. грн.

За рахунок отримання за 2006 рік чистого доходу від реалізації у розмірі 324,7 тис. грн., при значенні собівартості 248,5 тис. грн., валовий прибуток підприємства складав 76,2 тис. грн.. В результаті фінансової діяльності за 2007 рік валовий прибуток зменшився до 33,9 тис. грн.. Це відбулося за рахунок зменшення чистого доходу від реалізації до 313,1 тис. грн.., при збільшенні собівартості реалізованої продукції до 279,2 тис. грн.. На кінець 2008 року валовий прибуток підприємства складав 54,1 тис. грн.. Він був сформований в результаті отримання чистого доходу від реалізації у розмірі 315,0 тис. грн. при собівартості реалізованої продукції у 260,5 тис. грн..

Первісна вартість основних виробничих засобів на початок 2006 року була 237,7 тис. грн.. За рахунок зносу, який дорівнює 158,7 тис. грн., основні засоби за залишковою вартістю стали складати 72,4 тис. грн.. Так як первісна вартість основних засобів зменшується на протязі трьох звітних періодів, то їх знос за час експлуатації теж зменшується. І на кінець 2008 року основні засоби за залишковою вартістю дорівнюють 218,9 тис.грн. В результаті таких змін середньорічна вартість основних засобів, які на початок 2006 року дорівнювали 234,4 тис. грн.., на кінець 2008 року стали 224,1 тис. грн..

Розраховані коефіцієнти зносу та придатності дають необхідні дані про стан основних засобів підприємства. Низьке значення коефіцієнту придатності (0,30) та високе значення коефіцієнту зносу (0,70), говорить про поганий технічний стан основних засобів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до не конкурентоспроможності продукції підприємства.

Оборотні активи підприємства на початок 2006 року дорівнювали 165,7 тис. грн., а на кінець 2008 року вони зменшилися до рівня 56,5 тис. грн.. Це зменшення відобразилося і на зменшенні середніх залишків оборотних активів.

Випереджальне зменшення середніх залишків оборотних активів проти зменшення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) характеризує відносне зниження фондовіддачі та збільшення фондомісткості. Тобто в результаті отримання чистого доходу від реалізації за 2006 рік, на суму 324,7 тис. грн. підприємство використовувало основних виробничих засобів на суму 0,72 грн. з кожної гривні реалізованої продукції та на кожну гривню основних засобів реалізовувало продукції на суму 1,38 грн.. На кінець 2008 року спостерігається підвищення фондовіддачі та відповідне зниження фондомісткості. Збільшення обсягу реалізації продукції та скорочення середньорічної вартості основних виробничих засобів – це резерви підвищення фондовіддачі.

Оборотність обігових активів на початок 2006 року складала 186 діб, а на кінець 2008 року вона збільшилась і стала дорівнювати 90 діб. Це привело до збільшення коефіцієнта обіговості оборотних активів з 1,94 до 4,02. Це відбулося за рахунок двох факторів: зміни обсягу чистого доходу від реалізації продукції та зміни середніх залишків оборотних активів (у більшій мірі). Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Показник капіталовіддачі на кінець 2006 року дорівнював 1,27. За наступні два звітні періоди він збільшився до 2,15. Збільшення цього показника у динаміці відбувалося на рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації робіт (товарів, послуг).

На кінець 2006 року рівень собівартості на одну гривню реалізованої продукції складав 0,77 грн.. За 2007 рік рівень собівартості зріс до 0,89 грн., а за 2008 рік зменшився до 0,83 грн.. За рахунок зменшення (збільшення) рівня собівартості продукції відповідно збільшується (зменшується) валовий прибуток підприємства.

Значення показників рентабельності реалізації знаходяться на дуже низькому рівні. На кінець 2006 року вона дорівнювала 23,46%, за 2007 рік зменшилася до 10,82%, а за 2008 рік підвищилася до 17,17%. Збільшення (зменшення) рентабельності реалізації відбувається за рахунок двох факторів: збільшення (зменшення) валового прибутку підприємства та збільшення (зменшення) чистого доходу від реалізації продукції. Тобто рентабельність реалізації залежить від збільшення (зменшення) собівартості реалізованої продукції.

Рентабельність капітальних фондів підприємства на кінець 2006 року складала 29,79%. За 2007 рік її значення зменшилося до 15,69% та за 2008 рік збільшилося до 36,92%. Рентабельність капітальних фондів залежить від валового прибутку та середньої величини сукупного капіталу. Тобто випереджальне зменшення сукупного капіталу проти зменшення валового прибутку привило до збільшення величини рентабельності капітальних фондів на кінець 2008 року.

2.2 Оцінка фінансового стану ЗАТ "Співдружність"

Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна, а також причини їх зміни. Особлива увага при цьому приділяється вивченню причин, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. [47, с. 323].

Для проведення аналізу динаміки та структури майна необхідно побудувати аналітичний баланс. Аналітичний баланс – це баланс у якому статті об’єднані за будь-якою ознакою та добавлені за знаками вертикального та горизонтального аналізу.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу - розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінки змін питомої ваги.

За даними балансу (Форма №1) визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу – валюта балансу) на певну звітну дату.

Актив аналітичного балансу представлений в таблиці 2.1., де розглянуті такі важливі показники, як:

· відносна величина структури (графа 5 та графа 6), яка показує питому вагу той чи іншої статті активу до майна підприємства (валюти балансу);

· показник абсолютного приросту (графа 7), який показує на скільки збільшилась (зменшилась) величина статті в абсолютній величині;

· базисні темпи росту (графа 9);

· показник, який відображає відносну зміну статей балансу за звітний період по відношенню до базисного ( графа 8).

Горизонтальній та вертикальній аналіз структури активів,проводиться за кілька звітних періодів у таблиці 2.2.

В першу чергу слід відмітити, що на кінець 2006 року майно підприємства збільшилось на 6,5% (на 16,0 тис. грн.). Це говорить про розширення фінансової діяльності і в цілому являється позитивною характеристикою. Але на кінець 2007 року спостерігається зменшення майна ЗАТ „Співдружність" на 95,5 тис. грн. (на 36,2%), а на кінець 2008 року – на 43,5 тис. грн. або на 25,8%. Це є негативним моментом бо свідчить про згортання виробничо-комерційної діяльності.

Таблиця 2.2

Аналіз структури активів ЗАТ "Співдружність" за 2006-2008 роки

В структурі активів підприємства найбільшу питому вагу займають оборотні активи. На початок 2006 року вони мають питому вагу 67,8%, що свідчить про мобільність майна. Але вже на кінець 2006 року відмічається їх скорочення на 0,5 тис. грн. або на 4,3%. За звітний період 2008 року вони скорочуються в абсолютних величинах на 67,3 тис. грн. (на 4,0%) при темпах скорочення у 40,2%. На кінець 2008 року питома вага поточних активів складає 45,3%, а в абсолютний величині – 56,5 тис. грн. (при темпах скорочення за звітний період у 43,6%). За рахунок цього збільшується питома вага необоротних активів і це сприяє зменшенню оборотності майна.

В свою чергу на початок 2006 року найбільший внесок у формування оборотних активів підприємства внесли кошти у розрахунках (45,4%), а саме дебіторська заборгованість. На кінець звітного періоду при зменшенні абсолютного значення на 14,0 тис. грн. (при темпах зменшення 12,5%), їх вага в структурі поточних активів зменшилась на 8,7% і стала складати 37,3% у загальній сумі поточних активів. Зменшення дебіторської заборгованості свідкує про поліпшення розрахунків підприємства з покупцями та іншими дебіторами. Дана тенденція спостерігається на протязі наступних двох періодів і на кінець 2008 року вона складає в абсолютних величинах 25,3 тис. грн. (при темпах зменшення 60,5%) та у складі питомої ваги до валюти балансу 20,3%. За рахунок того, що дебіторська заборгованість не є простроченою, це говорить про зменшення кількості покупців і в цьому випадку можна казати про згортання виробничої діяльності ЗАТ „Співдружність"

Вартість запасів підприємства на початок 2006 року складала в абсолютних величинах 55,6 тис. грн. (22,4% до валюти балансу). За звітний період 2006 року вони збільшились на 10,0 тис. грн., темп росту при цьому склав 19,1%. Збільшилась також і питома вага до валюти балансу на 2,7%. Збільшення вартості запасів має позитивний характер тільки у тому випадку, якщо не відбувалося зниження оборотності запасів. У протилежному випадку це – негативне явище. За період 2007 року спостерігається зменшення запасів на 31,8 тис. грн., питомої ваги на 4,7% при темпах зменшення у 48,0%, а за 2008 рік на 3,4 тис. грн. при темпах зменшення у 9,9%. Але питома вага запасів у валюті балансу збільшилась на 4,4 відсотки. Так як зменшується обсяг виробництва, то темпи зменшення виробничих запасів є оправданими.

Стаття грошові кошти та поточні інвестиції на протязі трьох звітних періодів має найменшу питому вагу у складі валюти балансу. Тобто на кінець 2006 року вона складала 1,1%, за 2007 рік зменшилась на 0,1% і за 2008 рік на 0,8%. Структура активів з високою питомою вагою заборгованості та низькою вагою грошових коштів говорить о проблемах , які пов’язані з маркетинговою політикою підприємства, а також про не грошовий характер розрахунків.

Як вже зазначалося, на кінець 2008 року вартість необоротних активів значно зменшилась порівняно з початком 2006 року. На кінець 2006 року вона зменшилася на 6,1 тис. грн. (темпи зменшення 7,6%), на кінець 2007 року – на 5,9 тис. грн. (на 8%), а на кінець 2008 року – на 2,5 тис. грн. (на 3,7%). Разом з цим відмічається ріст питомої ваги необоротних активів у валюті балансу, а саме: на кінець 2007 року на 12,4% і на кінець 2008 року на 12,0%. Тобто питома вага необоротних активів на кінець 2008 року складає 52,3 % і говорить, що підприємство має «важку» структуру активів. Це свідчить про значні накладні витрати, та високу чутливість до зміни виручки.

Поява за звітний період 2006 у складі витрат майбутніх періодів числового значення у розмірі 22,6 тис. грн., зменшила питому вагу кожної статті до валюти балансу. Питома вага статті витрат майбутніх періодів на кінець 2006 року дорівнювала 8,6%. За 2007 рік вона зменшилася на 8,4%, а за 2008 рік збільшилася на 2,2% і стала складати 2,4% до валюти балансу. Відбуваються відповідні зміни і у абсолютних показниках. На початок 2007 року витрати майбутніх періодів дорівнювали 22,6 тис. грн., а за звітний рік вони зменшилися на 22,3 тис. грн. (при темпах зменшення у 98,7%). За звітний період 2008 року спостерігається збільшення цієї величини на 2,2 тис. грн. і на кінець року вони дорівнюють 3,0 тис. грн. Тобто збільшення цієї статті є позитивним моментом, бо до неї належать витрати, пов’язані з підготовкою до наступного виробничого циклу, а відповідне зменшення - навпаки.

Тобто на кінець 2006 року майно підприємства збільшилось на 16 тис. грн. в основному за рахунок появи грошових коштів у статті витрати майбутніх періодів. За звітний період 2007 року майно підприємства зменшилося на 95,5 тис. грн. в основному за рахунок зменшення оборотних активів, а зменшення оборотних активів підприємства на 43,7 тис. грн. за 2008 рік привело до зменшення майна на 43,5 тис. грн..

Для оцінки стану майна розраховують наступні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати у попередніх періодах, у первісній вартості і розраховується по формулі:

Доповнення цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності.

2. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду. Формула розрахунку:

3. Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності їх вибуття зі сфери виробництва. Формула розрахунку:

Розраховані за наведеними формулами коефіцієнти наведені в таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Коефіцієнти стану основних засобів ЗАТ „Співдружність"

за 2006-2008 роки

За рахунок того, що первісна вартість основних засобів за три звітних періоди постійно зменшувалась, то їх знос за час експлуатації теж зменшувався. Це призвело до зростання рівня зносу на кінець 2007 року на 0,01 (відповідне зменшення рівня придатності), що свідчить про погіршення їх технічного стану. При значенні коефіцієнту зносу більше ніж 0,5 (а відповідно і коефіцієнту придатності менше 0,5) є негативним моментом.

Технічний стан і відповідальність основних засобів науково-технічним досягненням формується у процесі їх оновлення. Коефіцієнти придатності та вибуття якнайтісніше залежать від темпів оновлення основних засобів: що більше коефіцієнт вибуття засобів наближається до коефіцієнту оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим є технічний стан. Це стосується і ЗАТ „Співдружність"де на кінець 2007 року коефіцієнт оновлення збільшився на 0,01, а коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01. За період 2008 року відбулися такі зміни: коефіцієнт оновлення збільшився на 0,03, а коефіцієнт вибуття 0,01.

Отже, для підвищення ефективності основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти, а також залежить від того, як ефективно на підприємстві використовують його активи.

Показники ефективності використання майна підприємства розраховуються наступним чином:

1. Коефіцієнт обігу активів підприємства розраховується за формулою:

Кт = [чистий дохід від реалізації продукції] : [середня сума активів] = [стр. 035 (Форма №2)] : [(стр. 280 початок періоду + стр. 280 кінець періоду) : 2]

Він характеризує швидкість обігу активів підприємства і показує, скільки гривень чистого доходу від реалізації одержало підприємство протягом звітного періоду з кожної гривні його активів. Чим вищій рівень цього показника, тим кращі формуються умови стабільного фінансового стану підприємства. Важливо підтримувати зростаючу тенденцію коефіцієнта обігу активів підприємства.

Як доповнення до характеристики швидкості обігу активів підприємства розраховується також тривалість одного обороту активів у днях за формулою:

Тоа = 365 : Кт

2. Коефіцієнт обігу поточних активів розраховується за формулою:

Копа = [чистий дохід від реалізації продукції] : [середня сума поточних активів] = [стр. 035 (Форма №2)] :[((стр. 260 + стр. 270) пп + (стр. 260 + стр. 270) кп))] : 2

Період обігу поточних активів розраховується за формулою:

Топа = 365 : Копа

3. Фондовіддача майна:

Фоз= [чистий дохід від реалізації продукції] : [середня сума основних засобів] = [стр. 035 (Форма №2)] :[((стр. 031) пп + (стр. 031) кп) : 2 ]

Він характеризує ефективність використання основних засобів підприємства.

4. Фондомісткість:

Фоз= [середня сума основних засобів] : [чистий дохід від реалізації продукції] = [((стр. 031) пп + (стр. 031) кп) : 2 ] : [стр. 035 (Форма №2)]

Цей показник є оберненим до фондовіддача майна.

5. Коефіцієнт рентабельності активів підприємства розраховується за формулою:

Кра = [чистий прибуток підприємства] : [середня сума активів] = [стр. 220 (Форма №2)] : [(стр. 280 пп + стр. 280 кп) : 2]

Цей коефіцієнт показує, скільки прибутку одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

6. Коефіцієнт рентабельності поточних активів підприємства:

Крпа = [чистий прибуток підприємства] : [середня сума поточних активів] = [стр. 220 (Форма №2)] : [((стр. 260 + стр. 270) пп + (стр. 260 + стр. 270) кп) : 2]

Він деталізує значення попереднього показника.

7. Коефіцієнт рентабельності основних засобів:

Крпа = [чистий прибуток підприємства] : [середня сума основних засобів] = [стр. 220 (Форма №2)] : [(стр. 031 пп + стр. 031 кп) : 2]

Показники ефективності використання майна наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Показники ефективності використання майна ЗАТ „Співдружність "за 2006-2008 роки

Аналіз ефективності використання майна підприємства показав, що середній термін обороту обігових активів на початок 2006 року складав 188 діб. За наступні два періоди спостерігається зменшення в динаміці цього показника: за 2007 рік на 32 доби; за 2008 рік на 65 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обороту обігових активів став дорівнювати 91 добу. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта обіговості поточних активів з 1,94 до 4,02. Це відбулося за рахунок двох факторів: зміни обсягу чистого доходу від реалізації та зміни середніх залишків оборотних активів. Основною причиною прискорення було зростання середніх залишків з усіх видів оборотних засобів.

Аналогічна ситуація відбувається і з коефіцієнтом обігу всіх активів, який за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб. Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови – співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2006 року повний цикл виробництва та обігу підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та обігу став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Випереджальне зменшення залишків оборотних активів проти зменшення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) характеризує відносне зниження фондовіддачі та збільшення фондомісткості. На кінець 2007 року фондовіддача зменшилась на 0,02, а фондомісткість збільшилась на відповідну величину. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації або про високий рівень вкладень в основні засоби. Але на кінець 2008 року спостерігається збільшення (зменшення) цих показників на 0,05. За рахунок збільшення фондовіддачі відбувається зменшення витрат реалізованої продукції.

Коефіцієнти рентабельності показали, що на початок 2006 року підприємство: з кожної гривні вкладеної в активи одержало 0,12 грн. прибутку; з кожної гривні вкладеної в поточні активи одержало 0,18 грн. прибутку; з кожної гривні вкладеної в основні засоби одержало 0,13 грн. прибутку. За рахунок отримання на протязі двох звітних періодів збитків рентабельність підприємства значно знизилась. На кінець 2008 року рентабельність всіх активів стала складати -30,71%, рентабельність поточних активів – 57,40%, а рентабельність основних засобів – 20,08%. Тобто підприємство не є рентабельним.

Інформація, яка наводиться у пасиві балансу, дозволяє визначити, які зміни відбулися у структурі власного та позикового капіталу, скільки залучено в обіг підприємства довгострокових та короткострокових коштів, тобто пасив показує звідки взялися кошти, направлені на формування майна підприємства.

Метод проведення аналізу власних та позичкових джерел фінансування підприємства аналогічний методу, за допомогою якого, проводився аналіз майна підприємства. Горизонтальній та вертикальній аналіз структури пасивів балансу проводиться за кілька звітних періодів і наведений у таблиці 2.5. (Додаток Б).

Основним джерелом формування майна ЗАТ „Співдружність"є власний капітал. На початок 2006 року його питома вага у складі пасивів підприємства складала 54,8% при абсолютному значенні 135,7 тис. грн.. На кінець 2006 року відмічається його збільшення на 30,4 тис. грн. (при темпах росту 22,4%). Питома вага до валюти балансу теж збільшилась на 8,2% і стала дорівнювати 63,0%. Така структура джерел формування майна підприємства є ознакою високої фінансової стійкості підприємства. Але на кінець 2007 року спостерігається зменшення власного капіталу на 51,4 тис. грн. (при темпах зменшення у 30,9%), а на кінець 2008 року зменшення на 45,00 тис. грн. (при темпах зменшення у 12,4%). Його питома вага до валюти балансу на кінець 2007 року складає 68,2%, а на кінець 2008 року зменшується на 2,5% і дорівнює 55,8%. Збільшення (зменшення) питомої ваги власного капіталу означає зміну співвідношення власного та позичкового капіталу, яке веде до зміни фінансової стійкості. Тобто чим більша питома вага власного капіталу, тим стабільнішим є фінансове положення підприємства.

На початок 2006 року зобов’язання ЗАТ „Співдружність"складали 59,8 тис. грн., а їх питома вага – 24,1% до валюти балансу. За звітний період вони збільшилися на 5,9 тис. грн. (при темпах росту 9,9%), а їх питома вага теж збільшилась на 0,8% і стала дорівнювати 24,9%. За період 2007 року зобов’язання підприємства зменшилися в абсолютній величині на 30,7 тис. грн.. (на 46,7%) і питома вага у валюті балансу теж зменшилася на 4,1%. За звітний період 2008 року спостерігається збільшення зобов’язань підприємства в абсолютній величині на 13,4 тис. грн. при темпах росту 38,3% та збільшення їхньої питомої ваги у валюті балансу на 18,0%. Тобто на кінець 2008 року зобов’язання підприємства склали 48,4 тис. грн. з питомою вагою в 38,8% до валюти балансу.

При цьому зобов’язання підприємства складаються на 100% з поточних, які в свою чергу складаються тільки з кредиторської заборгованості. Відсутність цифрового матеріалу у статті короткострокові кредити банки свідчить про те, що підприємство не користується короткостроковими кредитами банків або погашає їх за звітний період. Це є негативним фактором, який свідчить про нераціональну структуру балансу та про високий ризик втрати фінансової стійкості.

Відсутність цифрових даних у статті забезпечення наступних витрат і платежів говорить про те, що підприємство відмовляється від створення цих фондів. Аналогічна відсутність цифрових даних у статті довгострокові зобов’язання вказує на те, що підприємство не користується довгостроковими позичками банків. Залучення довгострокових позик для формування майна підприємства сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового становища, при умові, що залученні кошти не будуть замороженні на тривалий час у обороті.

Доходи майбутніх періодів на початок 2006 року складали 52,3 тис. грн.. За наступні звітні періоди спостерігається зменшення у динаміці числових значень у цій статті балансу. На кінець 2008 року доходи майбутніх періодів підприємства стали дорівнювати 11,00 тис. грн.. Аналогічна ситуація відбувається і з питомою вагою цього показника. Якщо на початок 2006 року вона дорівнювала 21,1% до валюти балансу, то на кінець 2008 року стала дорівнювати 5,4 %. Зменшення у динаміці цього показника є негативним моментом, бо говорить про зменшення доходів, які належать до наступних звітних періодів.

Таким чином за 2006 рік збільшення джерел формування майна підприємства відбулося за рахунок збільшення: власного капіталу на 8,2% та поточних зобов’язання на 0,8%. Зменшення сукупного капіталу за 2007 рік: за рахунок збільшення власного капіталу на 5,2% та зменшення позикового на 4,1%. Такі зміни в цілому є позитивними, так як спостерігався ріст власного капіталу. За звітний період 2008 року зменшення майна підприємства відбулося за рахунок зменшення власного капіталу на 12,4% та збільшення позикового на 18,0% . Ці зміни привели до збільшення питомої ваги позикового капіталу та до втрати фінансової стійкості підприємства.

Показники ефективності використання капіталу підприємства розраховуються наступним чином:

7. Коефіцієнт обігу поточних зобов’язань підприємства розраховується за формулою:

Копз = [чистий дохід від реалізації продукції] : [середня сума поточних зобов’язань] = [стр. 035 (Форма №2)] : [(стр. 620 + стр. 630) пп + (стр. 620 + стр. 630) кп : 2]

Він показує, скільки підприємству потрібно зробити оборотів, щоб сплатити в повному обсязі свої зобов’язання.

8. Період погашення поточних зобов’язань розраховується за формулою:

Топз = 365 : Копз

9. Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги розраховується за формулою:

Кокз = [чистий дохід від реалізації] : [середня сума кредиторської заборгованості] = [стр. 035 (Форма №2)] : [((стр. 530 + стр. 540) пп + (стр. 530 + стр. 540) кп) : 2]

Він показує, скільки підприємству потрібно зробити оборотів, щоб сплатити виставлені рахунки по господарських операціях.

10.Період обігу кредиторської заборгованості:

Токз = 365 : Кокз

11.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується за формулою:

Крвк = [чистий прибуток підприємства] : [сума власного капіталу] = [стр. 220 (Форма №2)] : [((стр. 380 + стр. 430) пп + (стр. 380 + стр. 430) кп) : 2]

Він показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку „заробила” кожна грошова одиниця, вкладена власниками акціонерного капіталу.

12. Капіталовіддача:

Кк = [чистий дохід від реалізації] : [сума капіталу] = [стр. 035(Форма №2)] : [((стр208) пп + (стр.280) кп)) : 2]

Він характеризує об’єм реалізації продукції, яка приходиться на одиницю продукції. Тобто цей показник свідчить про ефективність операційної діяльності підприємства.

Показники ефективності використання майна наведені в таблиці 2.6.

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства показав, що середній термін обігу кредиторської заборгованості на кінець 2006 року складав 29 діб. За наступний період спостерігається зменшення цього показника на 4 доби, а за 2008 рік збільшення на 10 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обігу кредиторської заборгованості став дорівнювати 15 діб і це означає, що підприємство за 15 діб оплачує виставлені йому рахунки. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості з 12,54 до 24,05. На кінець 2008 року підприємство зробило 24,05 обороти, щоб сплатити кредиторські рахунки по господарським операціям. Тобто зростання у динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства.

Таблиця 2.6

Показники ефективності використання власного капіталу та

споживчого капіталу ЗАТ „Співдружність "за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Коефіцієнт обігу поточних зобов’язань за 2006-2008 звітних періоди збільшився з 5,17 до 7,55. Період погашення цих пасивів на початок 2006 року був 71 день. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 13 діб, а за 2008 рік на 10 діб. На кінець 2008 року стала дорівнювати 48 діб. Тобто на кінець 2008 року підприємству потрібно зробити 7,55 оборотів (тривалість одного обороту 48 діб), щоб сплатити в повному обсязі свої зобов’язання. Зростання у динаміці коефіцієнту обігу поточних зобов’язання є позитивним моментом, бо свідчить про покращення стану розрахунків з кредиторами підприємства.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показав, що на початок 2006 року 0,20 грн. чистого прибутку «заробила» кожна гривня, вкладена власниками акціонерного капіталу. Але на протязі наступних двох звітних періодів спостерігається від’ємне значення коефіцієнта рентабельності у динаміці. На кінець 2008 року рентабельність власного капіталу стала дорівнювати - 48,81%. Це є негативним моментом, бо свідчить про не рентабельність підприємства.

Показник капіталовіддачі на кінець 2006 року дорівнював 1,27. За наступні два звітні періоди він збільшився до 2,15. Збільшення цього показника у динаміці відбувалося на рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації робіт (товарів, послуг).

2.2.2 Оцінка фінансової стійкості і ліквідності (платоспроможності) підприємства

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Показники структури капіталу або фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності інтересів кредиторів і інвесторів, що мають довгострокові вкладення в підприємства.

Основні показники фінансової стійкості:

1. Коефіцієнт економічної незалежності (коефіцієнт автономії або коефіцієнт концентрації власного капіталу):

[власний капітал (підсумок І розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)].

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Його оптимальне значення ≥ 0,5.

ряд. 380 / ряд.640 = 137,7 / 247,8 = 0,55 (тис. грн. / тис. грн.)

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу :

[забезпечення наступних витрат і платежів (підсумок ІІ розділу пасиву) + довгострокові зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву) + поточні зобов’язання (підсумок ІV розділу пасиву) + доходи майбутніх періодів (підсумок V розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)].

Цей коефіцієнт показує частку залучених коштів у формуванні активів. Його оптимальне значення <0,5.

ряд.(430 + 480 + 620 + 630) / ряд.640 = (59,8 + 52,3) / 247,8 =

= 0,45 (тис. грн. / тис. грн.)

3. Коефіцієнт фінансової залежності :

[загальна сума господарських коштів (валюта балансу)] : [власний капітал (підсумок І розділу пасиву)].

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу і його оптимальне значення <2.

ряд.640 / ряд.380 = 247,8 / 135,7 = 1,83 (тис. грн. / тис. грн.)

4. Коефіцієнт фінансування:

[власний капітал (підсумок І розділу пасиву)] : [забезпечення наступних витрат і платежів (підсумок ІІ розділу пасиву) + довгострокові зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву) + поточні зобов’язання (підсумок ІV розділу пасиву) + доходи майбутніх періодів (підсумок V розділу пасиву)].

Цей коефіцієнт показує, скільки власних коштів підприємства припадає на одну гривню позикових коштів. Його оптимальне значення >1.

ряд.380 / ряд.(430 +480 + 620 + 630) = 135,7 / (59,8 + 52,3) =

= 1,21 (тис. грн. / тис. грн.)

5. Коефіцієнт заборгованості (коефіцієнт співвідношення поточних позикових коштів і власних коштів ):

[поточні зобов’язання (підсумок ІV розділу пасиву) + доходи майбутніх періодів (підсумок V розділу пасиву)] : [власний капітал (підсумок І розділу пасиву)].

Цей коефіцієнт показує, скільки позикових коштів залучає підприємство для фінансування поточної діяльності на одну гривню власних. Його оптимальне значення <1.

ряд.(620 + 630) / ряд.380 = (59,8 + 52,3) / 135,7 = = 0,83 (тис. грн. / тис. грн.)

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів:

[довгострокові зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву)] : [власний капітал (підсумок І розділу пасиву) + забезпечення наступних витрат і платежів (підсумок ІІ розділу пасиву) + довгострокові зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву)].

Він характеризує структуру капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості запасів:

[власний капітал (підсумок І розділу пасиву) – необоротні активи (підсумок І розділу активу)] : [запаси підприємства].

Цей коефіцієнт показує, яка частка матеріальних обігових засобів фінансується за рахунок власного обігового капіталу.

Його оптимальне значення ≥ 0,8.

ряд.(380 - 80) / ряд.(100 + 101 + 120 + 130 + 140) = =(135,7 – 79,8) / 55,6 = 1,00 (тис. грн. / тис. грн.)

Коефіцієнт забезпеченості обігових засобів:

[власний капітал (підсумок І розділу пасиву) – необоротні активи (підсумок І розділу активу)] : [оборотні активи (підсумок ІІ розділу активу)].

Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства вкладена в обіговий капітал. Його оптимальне значення ≥ 0,5.

ряд.(380 - 80) / ряд.260 = (135,7–79,8) /168,0 = 0,33 (тис. грн./ тис.грн.)

Коефіцієнт маневреності:

[власний капітал (підсумок І розділу пасиву) – необоротні активи (підсумок І розділу активу)] : [власний капітал (підсумок І розділу пасиву)].

Цей коефіцієнт показує, яка частка власного капіталу підприємства вкладена в обігові засоби. Його оптимальне значення ≥ 0,5.

ряд.(380 - 80) / ряд.380 = (135,7 – 79,8) / 135,7 =

= 0,41 (тис. грн. / тис. грн.)

10. Коефіцієнт короткострокової заборгованості:

[поточні зобов’язання (підсумок ІV розділу пасиву)] : [довгострокові зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву) + поточні зобов’язання (підсумок ІV розділу пасиву) + доходи майбутніх періодів (підсумок V розділу пасиву)].

Він виражає частку поточних зобов’язань підприємства в загальній сумі зобов’язань.

Наприклад: ряд.620 / ряд. (480 + 620 + 630) = 59,8 / (59,8+52,3) =

= 0,53 (тис. грн. / тис. грн.)

Розрахунки показників фінансової структури капіталу заносяться в таблицю 2.7. (Додаток В).

Перші п¢ять показників характеризують фінансове становище підприємства з позиції структури капіталу. Чим вище рівень першого показника та нижче другого, тим стійкішим є фінансове положення підприємства.

У нашому випадку на початок 2006 року ЗАТ "Співдружність" фінансувалося за рахунок власного капіталу на 55 % та на 45 % за рахунок позиченого. За період з початку 2006 року до початку 2008 року відбувається збільшення (зменшення) в динаміці коефіцієнтів автономії та коефіцієнтів концентрації залученого капіталу. Це є позитивною тенденцією, бо говорить, що підприємство збільшило (зменшило) фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу до 68 % і за рахунок залученого до 32%. Відповідно при зростанні частки власного капіталу зменшується коефіцієнт фінансової залежності та збільшується коефіцієнт фінансування. Тобто на початок 2006 року на кожну гривню власних коштів підприємства приходилося 0,83 грн. позичених та на кожну гривню позичених коштів припадає 0,21 грн. власних. Зменшення в динаміці коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта заборгованості означає зменшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства, а зростання коефіцієнта фінансування - зростання власних коштів та навпаки. Але вже на кінець 2008 року спостерігається зменшення першого показника на 0,12 та відповідне збільшення другого. За рахунок цього відбувається зміна і у наступних трьох показниках. Це свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх кредиторів, а саме про зниження фінансової стійкості.

Відсутність значення коефіцієнта довгострокового залучення коштів говорить про те, що підприємство не користується довгостроковими кредитами.

Наступні коефіцієнти характеризують діяльність підприємства за рахунок власного капіталу. На початок 2006 року поточні зобов’язання у загальній сумі зобов’язань складають 53 %, а на кінець 2008 року вони зросли до 88 %.

На початок 2006 року 33 % власних коштів було вкладено в обіговий капітал. За рахунок цього були сформовані на 100 % матеріальні запаси та на 41 % обігові засоби. В результаті діяльності підприємства за 2006 рік відмічався зріст коефіцієнтів забезпеченості, що говорить про підвищення ефективності роботи організації. Але на кінець 2007 року динаміка цих коефіцієнтів змінилася на протилежну, тобто у сторону зменшення. На кінець 2008 року маємо значення цих коефіцієнтів нижче нормативно прийнятого. А саме, тільки 8 % власних коштів вкладено в обіговий капітал. За рахунок цього були сформовані на 14 % матеріальні запаси та на 6 % обігові засоби. Тобто у підприємства не вистачає власних коштів для фінансування своєї діяльності і воно користується комерційним кредитом.

Остаточний висновок про фінансовий стан підприємства дається на підставі розрахунку узагальнюючих показників фінансової стійкості, що представлені в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Розрахунок узагальнюючих показників фінансової стійкості

ЗАТ „Співдружність"за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

При оцінці фінансового стану необхідно враховувати:

Якщо значення Е1, Е2, Е3 > 0, то підприємство має абсолютну фінансову стійкість;

Якщо значення Е1 < 0, а Е2, Е3 > 0, то воно має нормальну фінансову стійкість;

Якщо значення Е1, Е2 < 0, а Е3 > 0, то підприємство характеризується нестійким фінансовим станом;

Якщо значення Е1, Е2, Е3 < 0, то воно має кризове фінансове положення.

Як свідчать дані таблиці підприємство в період від початку 2006 року до кінця 2007 року має абсолютний тип фінансової стійкості (Е1, Е2, Е3 > 0). Це свідчить про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішніх інвесторів та кредиторів. Тобто у формуванні запасів воно використовує власні кошти та відмічається їх лишок. Зміна показників у динаміці збільшилась за 2006 рік на 25,9 тис. грн. Така ситуація, навряд чи може розглядатися як ідеальна. Оскільки це означає, що керівництво не вміє, не хоче або не має можливості використовувати зовнішні джерела фінансування. Ситуація змінюється за 2007 рік і відмічається зменшення вдвічі лишка власних оборотних коштів у формування запасів.

За звітний період 2008 року тип фінансової стійкості змінюється. На початок року підприємство має абсолютну фінансову стійкість, а на кінець – кризове фінансове становище (Е1, Е2, Е3 < 0). Це означає, що у ЗАТ "Співдружність" не вистачає власних коштів, довгострокових та короткострокових кредитів і воно використовує кредиторську заборгованість та має велику суму простроченої дебіторської заборгованості. В цьому випадку можна казати про те, що підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи:

складання балансу ліквідності;

розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу – це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками погашення і в порядку зростання цих строків.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

Найбільш ліквідні активи (А1) – це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу).

Активи, що швидко реалізуються (А2) – це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статі 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 вкл., а також ряд. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

Активи, що важко реалізуються (А4) – це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу («Необоротні активи»).

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так:

Негайні пасиви (П1) – це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 вкл.), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

Короткострокові пасиви (П2) – це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов’язання»).

Довгострокові пасиви (П3) – це довгострокові зобов’язання – 3-й розділ пасиву балансу.

Постійні пасиви (П4) – це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал») – (ряд. 380, а також ряд. 430, 630). [12]

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву. Аналіз ліквідності балансу наведено в таблиці 2.9

Таблиця 2.9

Аналіз ліквідності балансу за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

А1 ≥ П1 ; А2 ≥ П2 ; А3 ≥ П3 ; А4 < П4

Результати розрахунків показують, що на цьому підприємстві співставлення груп по активу та пасиву має наступний вид:

А1 < П1; А2 > П2; А3 > П3; А4 < П4,

і не змінюються протягом трьох звітних періодів. Тобто виконання цієї умови означає що баланс підприємства не є абсолютно ліквідним.

Як бачимо наявних грошових коштів не вистачає для покриття кредиторської заборгованості (А1 < П1). Тобто на початок 2006 року платіжна нестача становила -45,4 тис. грн., але вже на кінець 2007 року вона зменшилася до -25,4 тис. грн. За період 2007 року знов почала рости і на кінець 2008 року платіжна нестача становила -28,5 тис. грн.

За рахунок виконання другої умови (А2 > П2) платіжний лишок направляється на покриття платіжного нестатку по першій групі (для періоду з початку 2006 року до кінця 2007 року). Це відбувалося за умов, що дебіторська заборгованість не було простроченою. Але цю операцію не можливо провести для платіжного лишка, який утворився на кінець 2007 року, так як він дорівнює 4,9 тис. грн., а платіжна нестача по першій групі -28,5 тис. грн.

Це підсилюється виконанням третьої умови (А3 > П3), яке відбувається за відсутністю значення П3 (довгострокові пасиви). Платіжний лишок направляється на покриття платіжного нестатку по першій групі.

Остання умова нерівності виконується, тобто П4 > А4 і це свідчить, що на підприємстві є власні оборотні кошти. Зміна у динаміці цих показників показала що найбільший лишок підприємство мало на початок 2007 року у розмірі 124,4 тис. грн., а вже на кінець 2008 року він зменшився до 11,1 тис. грн. Якщо ця тенденція буде зберігатися, тоді підприємство у скорому майбутньому стикнеться з проблемою нестачі власних оборотних коштів.

В цілому найбільш ліквідний баланс підприємство мало на кінець 2006 року, але з початку 2007 року ситуація на підприємстві стала погіршуватися. На кінець 2008 року підприємство опинилося у кризовому положенні, тобто на межі банкрутства.

Аналіз, який проводиться по цій схемі є приблизним. Більш детальним являється аналіз ліквідності при допомозі фінансових коефіцієнтів. Вони застосовуються для оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Основні показники ліквідності:

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

К з.л. = [А1 + А2 + А3 ] : [П1 + П2]

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов’язання.

2. Коефіцієнт швидкості ліквідності – це коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частку – виробничі запаси.

Він обчислюється так:

К ш.л. = [А1 + А2] : [П1 + П2]

Його нормативне значення 0,7-0,8.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і визначається за формулою:

К абс.л. = [А1] : [П1 + П2]

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Теоретично достатнє значення 0,2 - 0,35 .

Коефіцієнтний аналіз ліквідності (платоспроможності) наведений у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Коефіцієнтний аналіз ліквідності (платоспроможності) підприємства за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Як видно з приведеного розрахунку, коефіцієнти загальної та швидкої ліквідності в період з початку 2006 року по початок 2008 року вище признаного нормативного значення. Це вважається негативним явищем, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. Але на кінець 2008 року ліквідність балансу знизилась. Коефіцієнт загальної ліквідності став дорівнювати 1,23. Це, по-перше, у короткостроковій перспективі не повинно погіршити фінансової позиції підприємства, а по-друге говорить про більш раціональне використання коштів та оптимізації структури балансу. У той же час керівництву ЗАТ "Співдружність" необхідно слідкувати за тим, щоб значення цього коефіцієнту не знизилось нижче 1,0.

Коефіцієнт швидкої ліквідності зменшився до 0,51, тобто нижче від оптимального значення. Це свідчить про те, що коефіцієнт загальної ліквідності знаходиться у межах норми за рахунок найменш ліквідних активів, а це запаси підприємства та витрати майбутніх періодів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період жодного разу не досягав рівня нормативного значення. Це говорить про те, що підприємству не вистачає грошових коштів для розрахунку за поточними зобов’язаннями і воно користується комерційним кредитом.

2.3 Дослідження механізму управління фінансами ЗАТ "Співдружність"

Показники діяльності підприємства в формі №2 групуються в розрізі видів діяльності.(рис. 2.1.).

Рис. 2. 1 . Види діяльності підприємства

В результаті фінансової діяльності за 2006 рік підприємство збільшило доходи від реалізації на 9,8 тис. грн., а темпи росту склали 2,6 %.За рахунок цього збільшився чистий дохід від реалізації на 7,8 тис. грн. (темпи збільшення 2,5%) та податок на додану вартість на 7,8 тис. грн. (темпи росту склали 3,2%). За 2007 рік відбувається зменшення: доходів від реалізації на 13,9 тис. грн.. (темпи зменшення склали 3,7%); податку на прибуток на 2,3 тис. грн. (темпи зменшення 3,5%); чистого доходу від реалізації на 11,6 тис. грн.. (темпи зменшення склали 3,6%). На кінець 2008 року доходи від реалізації збільшилися на 0,4% (на 2,8 тис. грн.) і стали складати 378,0 тис. грн.. В результаті цього збільшилися на 0,4% податок на додану вартість (на 0,4 тис. грн.) і став дорівнювати 63,0 тис. грн., а чистий дохід від реалізації збільшився на 1,9 тис. грн. і склав 315,0 тис. грн.. Питома вага ПДВ на кінець 2006 року складала 16,7% , а чистий дохід від реалізації 83,3% до виручки від реалізації. Зміна питомої ваги цих показників у динаміці не відбувається.

Собівартість реалізованої продукції на кінець звітного періоду 2006 року зменшилась на 24,9 тис. грн. (темпи зменшення 9,1%), а її питома вага до виручки від реалізації теж зменшилась на 8,2% відносно до попереднього періоду. За 2007 рік собівартість продукції в абсолютній величині збільшилась на 30,7 тис. грн. (темпи росту 12,4%), а її питома вага збільшилась на 10,5%. На кінець 2008 року собівартість продукції склала 260,9 тис. грн. за рахунок зменшення абсолютної величини на 18,3 тис. грн. (темп зменшення склав 6,6%). Питома вага до виручки від реалізації теж зменшилась на 5,3% і стала дорівнювати 69,0%. Тобто зменшення собівартості є позитивним моментом бо веде до збільшення валового прибутку підприємства, та навпаки.

Завдяки наведеним вище положенням валовий прибуток за 2006 рік збільшився на 32,7 тис. грн. (темпи росту 75,2%),а за 2007 рік зменшився на 42,3 тис. грн. (темпи зменшення 65,5%). За 2008 рік збільшилися на 20,9 тис. грн. (темпи росту 59,6%) і став складати 54,1 тис. грн.. У питомій вазі відбулися такі зміни: за 2006 рік вона збільшилася на 8,1%; за 2007 рік зменшилася на 10,6%; за 2008 рік збільшилася на 5,3%. Тобто на кінець 2008 року питома вага валового прибутку до виручки від реалізації склала 14,3%.

В результаті отримання підприємством інших операційних доходів на суму 48,3 тис. грн. прибуток від операційної діяльності склав 30,4 тис. грн. (адміністративні витрати при цьому склали 46,8 тис. грн. та інші витрати 47,3 тис. грн.). За звітний період 2007 року інші операційні доходи зменшилися на 4,5 тис. грн. (темпи зменшення 9,3%); адміністративні витрати збільшилися на 11,7 тис. грн..(темпи росту 25,0%); інші операційні витрати збільшилися на 24,4 тис. грн. (темпи росту 51,6%). Тобто фінансовий результат від операційної діяльності – збиток у розмірі 52,5 тис. грн..

Метод «Витрати-Обсяг-Прибуток» передбачає групування операційних витрат на фіксовані (постійні) і змінні. Рівень фіксованих витрат, як правило, не змінюється при зростанні чи зменшенні обсягів виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизаційні відрахування, зарплата управлінського персоналу, утримання адміністративних приміщень, оренда плата, проценти за кредит тощо. Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягам виробництва. Це витрати на закупку сировини, матеріалів, спожиту електроенергію, зарплату виробничого персоналу та інше.

Визначальними поняттями методу «Витрати-Обсяг-Прибуток» є:

1. Поріг рентабельності – це такі обсяги виробництва і реалізації продукції, за яких підприємство вже не має збитки, але ще не має і прибутку.

Поріг рентабельності (точка беззбитковості) визначається за формулою:

де Qp – поріг рентабельності;

F – сум фінансових (постійних) витрат;

Увм – питома вага валової маржі в сумарних операційних доходах.

2. Валова маржа (маржинальний дохід) – це різниця між сумарними операційними доходами і змінними витратами. За своєю структурою валова маржа – це сума постійних витрат і операційного прибутку підприємства.

ВМ = СОД – 3 або ВМ = F+ ОП,

де ВМ – валова маржа підприємства;

СОД – сумарні операційні доходи підприємства;

3 – сума змінних витрат;

ОП – операційний прибуток підприємства.

3. Запас фінансової стійкості – це зона виробничо-комерційної діяльності, в межах якої формується операційний прибуток підприємства. Визначається за формулою:

ЗФС = СОД – Qр.

Відповідно операційний прибуток що формується в зоні запасу фінансової стійкості, визначається наступним чином:

ОП = ЗФС х Увм.

4. Операційний важіль – показник, що характеризує структуру валової маржі. Розраховується за формулою:

.

За величиною операційного важеля визначається рівень підприємницького ризику діяльності підприємства.

Поріг рентабельності діяльності підприємства визначається аналогічним і графічним способом. Для визначення порогу рентабельності підприємства попередньо потрібно провести групування сумарних операційних витрат на фіксовані і змінні. Сумарні операційні доходи та витрати розраховуються у таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Операційні доходи та витрати за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Розраховуємо елементи операційних витрат товарної та реалізованої продукції у таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Елементи операційних витрат за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Ураховуючи структуру елементів таблиці 2.12, склад фіксованих і змінних витрат має такий вигляд.

Таблиця 2.13

Обсяг та структура фіксованих витрат за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Таблиця 2.14

Обсяг та структура змінних витрат за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Після групування витрат на фіксовані і змінні формується базова таблиця показників операційної діяльності підприємства в такому вигляді.

Таблиця 2.15

Базовий рівень показників операційної діяльності за 2006-2008 роки, (тис. грн.)

Використовуючи дані таблиці 2.15, проведемо розрахунки порогу рентабельності, запасу фінансової стійкості, операційного важеля у таблиці 2.16.

Таблиця 2.16

Поріг рентабельності, запасу фінансової стійкості, операційного важеля за 2006-2008 роки

Наприклад:

ЗФС = СОД – Qр = 373,0 – 258,11 = 114,89 тис. грн.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств

3.1 Напрями підвищення ефективності використання капіталу ЗАТ "Співдружність"

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

Шляхи оптимізації структури капіталу були вперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в 1988–2000 рр.

Згідно з ним, оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

Мета управління структурою капіталу — мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов’язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далі вивчаються показники оберненості та рентабельності активів та власного капіталу (всі вище перелічені показники були розглянуті в третьому питанні курсової роботи).

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

- галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);

- стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі — використовують переважно власні кошти);

- кон’юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);

- кон’юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

- рівень рентабельності операційної діяльності;

- податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);

- ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідності залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

Сутність фінансового важеля полягає в тому, щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

(3.1)

де

ФР - фінансова рентабельність;

ЕР - економічна рентабельність;

СРСР - середня розрахункова ставка відсотку;

Вк - відсоток за кредит;

ВК - власний капітал;

ПК - позикового капіталу;

n - ставка податку на прибуток.

Після перетворень одержуємо:

.

Друга складова цієї суми — ефект фінансового важеля — відображає вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.

Таким чином, позитивний вплив ефекту фінансового важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами. Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

Процес оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності можна розглянути по таблиці:

Таблиця 3. 1

Розрахунок коефіцієнта фінансової рентабельності при різних значеннях коефіцієнта фінансового важеля

Як видно з наведеної таблиці, найбільший приріст чистої рентабельності власного капіталу (5,25%) був отриманий у варіанті IV. В подальшому він відсутній, так як коефіцієнт фінансового важеля досягнув свого оптимального значення 1,000, що визначає співвідношення позикового та власного капіталу в пропорції 90 / 90 та наступні позики недоцільні. Необхідна умова приросту чистої рентабельності власного капіталу: рентабельність активів більше середньої відсоткової ставки за кредит. Саме такий максимальний результат отриманий у варіанті IV (30% > 16%).

Отже, здійснення таких розрахунків з використанням механізму фінансового важеля дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачі побудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при зміні фінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства.

Ціна підприємства має важливе значення для досягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить до зростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власників майна.

Але оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як не враховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Розглянемо процес оптимізації за цим критерієм на прикладі даних, наведених в таблиці:

Таблиця 3.2

Розрахунок середньозваженої вартості капіталу ЗАТ «Співдружність» при різній його структурі

За даними таблиці мінімальна величина середньозваженої вартості капіталу досягається у варіанті IV (5,388%) при співвідношенні між власним та позиковим капіталом, рівним 1,0 (50% / 50%). Така структура капіталу дозволяє максимізувати ринкову вартість підприємства.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов’язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобов’язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100% постійної частини — за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100% змінної частини та 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів. Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, що приймається по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

Можливістьзалучатифінансовіресурсизрізнихджерел, у тому числі на фінансовому ринку, даєзмогупідприємствувідносновільноманеврувати структурою цихресурсів, вибираючиоптимальніїхнікомбінації. Однакєпевнічинники, щовпливають на обсягі структуру фінансовихресурсівпідприємства. До них належать: форма власностійорганізаційно-правовіформипідприємства (так, наприклад, державніпідприємствабагато в чомузалежатьвід складу іобсягудержавнихфінансовихресурсів як додатковогоджерелаформуваннякапіталу), галузеваприналежністьпідприємства, мета ізавданняфінансово-господарськоїдіяльності на певномупроміжку часу, внутрішняфінансоваполітикапідприємстватощо.

Для того щоб поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність", необхідно нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати і синхронізувати надходження і витрати його коштів.

Необхідно скоротити поточні витрати підприємства з метою попередження зростання фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом "стискання підприємства", тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.

Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій. Однак при цьому слід мати на увазі, що випуск нових акцій може призвести до падіння їхнього курсу, і це теж може стати причиною банкрутства.

Один із шляхів удосконалення фінансового стану ЗАТ "Співдружність"
— зменшення виплати дивідендів за акціями чи повна відмова від неї за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення і підвищення дивідендних виплат у майбутньому.

Одним а ефективних методів відновлення матеріально-технічної бази підприємства є лізинг, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна і служить одним з видів інвестування. Використання прискореної амортизації за лізинговими операціями дозволяє оперативно оновлювати обладнання і здійснювати технічне переозброєння виробництва.

Залучення кредитів під прибуткові проекти, здатні принести підприємству високий дохід, також є одним із резервів удосконалення фінансового стану підприємства.

Цьому ж сприяє і диверсифікованість виробництва за основними напрямами господарської діяльності, коли вимушені втрати на одних напрямах покриваються прибутком від інших.

Зменшити дефіцит власного капіталу можна за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення термінів ремонтів, наднормативних залишків запасів, незавершеного виробництва і т. ін.

Скорочення витрат на утримання об'єктів житлосоцкультпобуту шляхом передачі їх у муніципальну власність також сприяє припливу капіталу в основну діяльність.

З метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорті т. ін.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій.

Збільшити обсяг власних фінансових ресурсів можна також шляхом:

• зменшення суми постійних витрат на утримання управлінського персоналу, ремонт основних засобів ;

• зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу і зростання продуктивності праці;

• прискореної амортизації машин і обладнання;

• реалізації невикористовуваного майна;

• відмови від зовнішніх соціальних та інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства.

Потрібно проаналізувати використання прибутку. Скорочення частки участі працівників у прибутку, відрахувань у резервний і страхові фонди слід розглядати як потенційний резерв поповнення власних оборотних коштів підприємства.

Велику допомогу у виявленні резервів поліпшення фінансового стану підприємства може дати маркетинговий аналіз із вивчення попиту і пропозиції, ринків збуту і формуванню на цій основі оптимального асортименту і структури виробництва продукції.

Одним з основних і найбільш радикальних напрямів фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і досягнення беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадженню прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використанню вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивченню і впровадженню передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Для систематизованого виявлення й узагальнення всіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальній реєстр втрат із класифікацією їх за певними групами:

• від браку;

• зниження якості продукції;

• незатребуваної продукції;

• втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;

• неповного використання виробничої потужності підприємства;

• простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці і грошових ресурсів;

• перевитрати ресурсів на одиницю продукції порівняно з установленими нормами;

• псування і нестачі матеріалів та готової продукції;

• списання не повністю амортизованих основних засобів;

• сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;

• списання незатребуваної дебіторської заборгованості;

• простроченої дебіторської заборгованості;

• залучення невигідних джерел фінансування;

• невчасного введення в дію об'єктів капітального будівництва;

• стихійних лих;

• за виробництвами, що не дали продукції.

Аналіз динаміки цих втрат і розробка заходів для усунення їх дозволять значно поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність".

Можна провести реінжиніринг бізнес процесу, тобто докорінно переглянути виробничу програму, матеріально-технічне постачання, організацію праці і нарахування заробітної плати, підбір і розстановку персоналу, керування якістю продукції, ринки сировини і ринки збуту продукції, інвестиційну й цінову політику та інші питання.

3.2 Шляхи підвищення ефективності механізму фінансового управління ЗАТ "Співдружність"

Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох українських підприємствах є низький рівень менеджменту. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва привели велику кількість суб’єктів господарювання на межу банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах ефективної системи контролінгу.

Поняття «контролінг» походить від англійського «to control», яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль.

У деяких літературних джерелах під поняттям «контролінг» розуміють виключно контроль або управлінський облік (managerial accounting). Таке тлумачення контролінгу є неповним, оскільки і контроль, і управлінський облік є лише окремими функціями контролінгу.

Контролінг як система підтримки управлінських рішень був уперше запроваджений на підприємствах у США наприкінці XIX – на початку XX століття. Спочатку контроліг був сконцентрований переважно на фінансових питаннях (фінансовий контролінг) і розглядався виключно як функціональний блок фінансового менеджменту. З часом сфера компетенцій контролера поступово поширювалася на маркетинг, постачання, виробництво. У континентальній Європі контролінг активно почав впроваджуватися починаючи з 70-х років XX ст.. сьогодні служби контролінгу функціонують практично на всіх великих та на більшості середніх підприємств.

Контролінг – це спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг.

Фінансовий контролінг зорієнтований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання. Провідною метою фінансового контролінгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних завдань. Каталог цих завдань наведено у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Функції і завдання фінансового контролера

Під стратегічним фінансовим контролінгом розуміють комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового (три і більше років) управління фінансами, вартістю та ризиками.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, майже на 20% - від ефективності оперативного управління і майже на 10% від якості виконання поточних завдань. У цілому стратегія – це визначення основних довгострокових цілей та завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Найважливішою формою прояву стратегічного фінансового контролінгу є система стратегічного (довгострокового) планування. Стратегічний план повинен враховувати результати аналізу сильних і слабких сторін підприємства, вимоги партнерів по ринку та інтереси власників. У плані фіксуються цілі, яких підприємство прагне досягти в довгостроковому періоді. Ці цілі можуть мати немонетарний (якісні цілі) або монетарний вигляд. Класифікація фінансових цілей підприємства наведена на рисунку 3.1.

Базовими складовими оперативного фінансового контролінгу є система річних бюджетів і бюджетний контроль. У разі необхідності бюджети можуть складатися з розбивкою на кварталах, місяцях, декадах і навіть днях.

Головною метою оперативного фінансового контролінгу є організація системи управління досягненням поточних (короткострокових) фінансових цілей . підприємства такі цілі можуть знаходити свій вираз у показниках виручки від реалізації, прибутку, постійних і змінних витрат, рентабельності капіталу тощо. Цінові показники оперативного контролінгу повинні корелювати з монетарними та немонетарними цілями, визначеними в рамках стратегічного контролінгу.

Взаємозв’язок бюджетування та бюджетного контролю характеризує основний зміст оперативного контролінгу, який , власне, полягає в систематичному порівнянні фактичних показників діяльності підприємства із запланованими та подальшому аналізі відхилень.

Координація забезпечує організацію ефективного використання всіх видів ресурсів (фінансових, трудових, виробничих), якими володіє підприємство. Найважливішими інструментами тут виступають стратегічне, довгострокове планування та бюджетування.

Рис. 3.1. Приклад класифікації фінансово-економічних цілей підприємства

До сфери функціональних компетенцій контролінгу, як правило, належить внутрішній аудит (ревізія) – сукупність процедур щодо перевірки відповідності фактичного стану об’єкта аудиту нормативному (тому, що повинен бути). Служба внутрішнього аудиту є органом оперативного контролю виконавчих органів підприємства. Внутрішній аудит здійснює перевірку не лише рівня дотримання фінансового та податкового обліку нормативним вимогам, а й якість виконання планів і рекомендацій контролера відповідними службами.

Результати внутрішнього аудиту мають знайти відображення в аудиторському висновку, де викладаються виявлені недоліки, порушення та зловживання, а також невикористані резерви. Увага акцентується на позитивному досвіді роботи підрозділу (центр затрат), який можливо використати іншими стратегічними одиницями. Необхідно також викласти причини, що зумовили порушення і зловживання, та надати свої пропозиції щодо вжиття заходів по їх усуненню.

Методи контролінгу. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Порядок з окремими загальнометодологічними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такі, як спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. До основних специфічних методів контролінгу належать:

1. аналіз точки беззбитковості;

2. бенчмаркінг;

3. вартісний аналіз;

4. портфельний аналіз;

5. ABC – аналіз;

6. XYZ – аналіз;

7. SWOT – аналіз;

8. методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Аналіз точки беззбитковості. Дійовим інструментом виконання калькуляції ціни, планування прибутку та асортименту продукції є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого – створити умови для самофінансування підприємства.

Бенчмаркінг (від англ.. benchmarking – встановлення контрольної точки) – це перманентний, це перманентний , безперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджувального підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів.

Вартісний аналіз – це метод контролінгу, що полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, яка виробляється , на предмет еквівалентності їх вартості та корисності. Отже, в центрі уваги вартісного аналізу перебувають функціональні та вартісні параметри продукції (робіт, послуг), а саме тому цей вид аналізу позначають також як функціонально-вартісний. Функціонально-вартісний аналіз значною мірою спрямований на те, щоб виявити зайві з погляду їх вартості та корисності для споживачів параметри продукції.

Портфельний аналіз – ефективний інструмент стратегічного контролінгу. На основі результатів портфельного аналізу приймаються рішення щодо додаткових інвестицій в окремі виробничі програми, реінвестицій чи дезінвестицій, а також визначається стратегія управління ризиками в розрізі кожної із стратегічних бізнес-одиниць.

ABC – аналіз. Даний метод контролінгу використовується при селективному відборі найцінніших для підприємства постачальників і клієнтів, найважливіших видів сировини і матеріалів, найвагоміших елементів затрат, найрентабільнішої продукції, найефективніших напрямків капіталовкладень. ABC – аналіз полягає у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників.

З метою оптимізації запасів на практиці досить часто ABC – аналіз комбінують з іншим методом контролінгу – XYZ – аналіз , який характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний метод широко використовується в процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів.

SWOT – аналіз. Одним з важливіших методів стратегічного контролінгу є так званий аналіз сильний (Strength) і слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі цей вид аналізу позначається також як SWOT – аналіз (SWOT-analysis). Даний вид аналізу може здійснюватися стосовно всього підприємства, його структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції.

На рисунку 3.2. у вигляді матриці наведено типові приклади сильних і слабких сторін вітчизняних підприємств, а також шансів і ризиків, які можуть виникнути під дією зовнішніх обставин.

Рис. 3.2. Матриця SWOT – аналізу

Виконання функцій стратегічного та оперативного контролінгу, система раннього попередження та реагування, довгострокове планування та бюджетування значною мірою ґрунтуються на фінансових прогнозах. У науково-практичній літературі виокремлюють три основні групи методів прогнозування:

· суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників;

· каузальне прогнозування;

· методи екстраполяції.

Методи фінансового прогнозування , до основних методологічних прийомів, що використовуються за суб’єктивного методу прогнозування, належать такі:

· індивідуальні опитування – це найпростіший прийом експертного прогнозування. Опитування окремих експертів на предмет сильних і слабких сторін підприємства, можливих резервів, існуючих тенденцій;

· мозкова атака (brainstorming) – це груповий метод вирішення складних проблем, в ході якого учасники групи експертів висувають якомога більше пропозицій щодо вирішення поставленої проблеми;

· метод Дельфі – це спосіб експертного прогнозування, який ґрунтується на зведенні, систематизації та оцінці думок групи експертів, на основі їх письмового опитування на предмет оцінки майбутніх кількісних та якісних показників розвитку підприємства;

Каузальний (причинний) метод прогнозування побудований на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінки причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками.

У теорії і практиці в процесі прогнозування фінансових показників досить часто використовують методологію екстраполяції , за якої висновки про значення прогнозних показників у майбутніх періодах робляться на основі вивчення їх динаміки у попередніх періодах.

3.3 Зарубіжний досвід управління фінансами корпорацій та оцінка доцільності його використання в Україні

Світова практика функціонування корпорацій створила вагому базу для вироблення загальних принципів і рекомендацій в сфері корпоративного менеджменту. Американський, європейський і японський досвід розвитку корпоративного менеджменту дає можливість виявлення сутності корпоративних відносин і урахування інтересів різних структурних категорій суспільства. Однак, досягнення балансу інтересів учасників корпоративних відношень як основи прийняття ефективних корпоративних рішень пов'язано з існуванням низки проблем, зумовлених особливостями економічного і соціального розвитку українського суспільства, ступенем готовності українських громадян до сприйняття ідей корпоративного управління. В зв’язку з цим, очевидною є необхідність застосування існуючих зарубіжних моделей корпоративного управління з урахуванням характерних рис української ринкової економіки, культурних традицій і історичних умов, специфіки формування корпоративних взаємовідношень.

Зарубіжні корпорації використовують наступні принципи корпоративного управління, що сприяють забезпеченню максимальної відкритості і справедливості процесу корпоративного управління стосовно всіх учасників корпоративних відносин:

-звітність, що передбачає підзвітність членів ради директорів і менеджменту корпорації акціонерам;

-відкритість щодо інформованості акціонерів з питань стану справ в корпорації і способу дії адміністративної команди;

-нагляд, який забезпечує як можливість аналізу радою директорів ефективності діяльності менеджерів, так і аналогічну можливість інвесторів здійснювати нагляд за діяльністю правління;

-прозорість для інвесторів з точки зору одержання достовірної інформації про ринок і компанії, з якими вони співпрацюють;

-справедливість компанії по відношенню до всіх акціонерів, як вітчизняних так і зарубіжних;

-методика голосування (технології, підрахунок голосів, матеріали для акціонерів за дорученням) повинна реалізувати активну участь акціонерів в діяльності корпорації;

-кодекси принципів, що регламентують взаємовідносини з акціонерами, повинні носити обов’язковий характер як для директора, так і для менеджменту корпорацій;

-стратегічне планування, що зумовлює превалювання стратегічних інтересів в діяльності корпорації для забезпечення росту акціонерної вартості.

На відміну від зарубіжних корпорацій, що відкрито заявляють про свою філософію і принципи, впровадження корпоративного менеджменту на українських підприємствах супроводжується інформаційною закритістю і непрозорістю, небажанням афішувати свою місію і стратегію розвитку.

Ця ситуація зумовлюється нестабільністю зовнішнього середовища, що породжує невпевненість у реакції акціонерів і інвесторів у випадку порушення термінів виконання зобов’язань, але, з іншої сторони, викликає сумніви у потенціальних акціонерів і інвесторів з точки зору доцільності вкладень капіталу і інвестицій.

Як вважають зарубіжні експерти в сфері корпоративного менеджменту, основними зобов’язаннями корпорації мають бути:

1) задоволення потреб споживача в товарах і послугах, що є превалюючими в діяльності корпорацій;

2) одержання достатнього рівня доходності вкладів інвесторів, що є наслідком повної реалізації основного, першого, зобов’язання;

3) створення нових цінностей, що є невід’ємною умовою одержання дивідендів;

4) соціальна відповідальність перед суспільством, що реалізується, насамперед, шляхом створення нових робочих місць;

5) стимулювання економічної діяльності за рахунок демонстрування результатів ініціативної праці;

6) сприяння винахідництву і новаторству як стержню підприємництва;

7) диверсифікація інтересів населення шляхом розподілення практичних знань громадян по різним секторам суспільства.

Відчувається гостра необхідність у відповідній адаптації і впровадженні в діяльність українськими компаніями принципів, що складають основу діяльності зарубіжних корпорацій протягом уже тривалого періоду їх розвитку.

Першим кроком на цьому шляху повинне стати усвідомлення необхідності чіткого формулювання місії корпорації як основи розроблення і здійснення її стратегії. Як свідчить статистика, біля 86% сучасних організацій США мають формальні стратегічні місії; для фірм-лідерів, як правило, є характерним більш чітке визначення місії, на відміну від фірм, що функціонують недостатньо ефективно.

Застосовується два підходи до формування стратегічної місії: широкий і вузький. При широкому підході до формування стратегічної місії, компанія уникає чіткої орієнтації на конкретну групу споживачів чи певну номенклатуру продукції; при вузькому підході здійснюється жорстка прив’язка до певних сегментів ринку, до виробництва конкретної продукції.

Як свідчить практика, на вибір того чи іншого підходу впливає ряд чинників, пов’язаних зі ступенем стабільності навколишнього середовища, обсягом операцій на ринку, економічним станом компанії. По мірі нарощування корпорацією своїх ресурсів, наявність формальних процедур щодо визначення місії і стратегії розвитку перетворюється в необхідні умови здійснення корпоративного менеджменту.

Світовий досвід розвитку корпоративного менеджменту свідчить про те, що корпоративна місія виконує три важливі ролі: визначає напрямок руху, виправдовує діяльність фірми в даному бізнесі, мотивує.

Визначаючи корпоративну місію, стратеги одержують можливість бачення напрямку руху бізнесу, що приведе до досягнення цілей і завдань шляхом побудови найбільш дієвих і найбільш доцільних бізнес – стратегій. Роль виправданості діяльності компанії в даному бізнесі реалізується за рахунок прийнятності її філософії колами зацікавлених осіб як всередині фірми, так і за її межами, в тому числі і новими фінансовими інститутами, новими акціонерами тощо.

Мотиваційна роль корпоративної місії проявляється в ідентифікації співробітниками себе з організацією, встановленні певного організаційного клімату, що націлює на спільну працю.

Представники зарубіжних корпорацій в якості основних мотивів, що зумовлюють наявність у них сформульованої місії, виділяють те, що вона забезпечує:

-керівництво системою стратегічного планування, визначення границь бізнес-операцій;

-досягнення загальної цілі чи напрямку, які виходить за межі індивідуальних амбіцій і нужд окремих підрозділів;

-розповсюдження відчуття загальних очікувань серед персоналу всіх рівнів, що сприяє побудові сильної організаційної культури.

Очевидно, що для ефективної реалізації принципів корпоративного менеджменту на основі філософії, прийнятної для всіх учасників корпоративних відносин, необхідна наявність управлінських кадрів, що пройшли спеціальне корпоративне навчання, здатні визначати напрями розвитку компанії в умовах нестабільності економіки, освоювати нові види бізнесу і нові ринки, гнучко управляти виробництвом і персоналом.

Аналіз зарубіжного досвіду корпоративного управління (особливо це стосується американського і європейського) підтверджує можливість застосування ряду принципів і елементів в умовах формування корпоративних відносин на тлі становлення ринкової економіки в Україні.

Дослідження зарубіжного досвіду й вітчизняної практики корпоративного управління дає можливість зробити висновок, що для успішного будівництва української моделі корпоративного управління, яка формуватиметься в міру зростання ролі акціонерних компаній у суспільно-економічному житті країни, необхідно розв’язати проблему створення дієвої системи фінансового управління акціонерними компаніями. Тому на сучасному етапі в центрі уваги вітчизняних учених і практиків – пошуки шляхів залучення, ефективного використання і, загалом, свідомого управління фінансами українських компаній. Ці обставини зумовлюють необхідність широкого використання у вітчизняній практиці корпоративного управління теоретичних основ фінансового менеджменту.

На жаль, значна кількість керівників українських компаній ігнорують принцип корпоративного менеджменту, недооцінюють роль стратегічного планування, зосереджуючи свої зусилля на короткостроковому горизонті планування.

Головна причина цього полягає не у відсутності можливості і здатності застосування процедур і правил щодо стратегії функціонування, а у неусвідомлені ролі і важливості цих норм корпоративного менеджменту.

Відсутність чітко сформульованої місії розмиває образ майбутнього компанії, її глобального призначення, націленість на задоволення певних ринкових потреб, лишає менеджерів і працівників компанії стратегічних орієнтирів, що приводить фактично до ігнорування основного зобов’язання компанії в сфері корпоративного менеджменту. Крім цього, відсутність чіткої місії і корпоративної стратегії ставить під загрозу перспективи розвитку компанії, відштовхуючи потенціальних інвесторів, особливо зарубіжних, для яких наявність обґрунтованої стратегії є одним із умов ділового співробітництва.

Висновки

У дипломній роботі розглянуті теоретичні аспекти управління фінансами акціонерних товариств та проведено аналіз управління фінансами підприємства на прикладі ЗАТ "Співдружність", а також розроблено рекомендації щодо вдосконалення управління фінансами досліджуваного підприємства.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові – створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції; економічні – акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні – акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Закрите акціонерне товариство „Співдружність" вже 10 років успішно працює на ринку будівельних послуг, монтажу та встановлення віконно-дверних конструкцій, а також встановлення кондиціонерів.

Майно підприємства на початок 2006 року дорівнювало 135,7 тис. грн.. За звітний період 2006 року спостерігається збільшення майна до 166,1 тис. грн.. Але на кінець 2008 року зменшилось до 69,7 тис. грн. і це є негативним моментом до свідчить про згортання виробничо-комерційної діяльності.

В структурі активів підприємства найбільшу питому вагу на початок 2006 року займали оборотні активи і це свідчило про мобільність майна. В свою чергу на початок 2006 року найбільший внесок у формування оборотних активів підприємства внесли кошти у розрахунках, а саме дебіторська заборгованість. Але за 2007 – 2008 рік спостерігається зменшення питомої ваги оборотних активів. За рахунок цього збільшувалася питома вага необоротних активів. На кінець 2008 року підприємство має „важку” структуру активів, а це свідчить про значні накладні витрати, високу чутливість до зміни виручки та сприяє зменшенню оборотності майна.

Основним джерелом формування майна ЗАТ „Співдружність" є власний капітал. Найбільш питому вагу власного капіталу у розмірі 68,2% підприємство мало на кінець 2007 року, але на кінець 2008 року вона зменшилась до 55,8%. Зменшення питомої ваги власного капіталу означає зміну співвідношення власного та позичкового капіталу, яке веде до зміни фінансової стійкості. Зобов’язання підприємства складаються на 100% з поточних, які в свою чергу складаються тільки з кредиторської заборгованості. Підприємство не користується довгостроковими позичками та не створює забезпечення наступних витрат та платежів.

Розрахунок ефективності використання майна та капіталу показав, що тривалість одного обороту активів зменшився з 287 до 169 діб; період обігу поточних активів зменшився з 188 до 91 діб. Ці зміни відбулися за рахунок того, що основні засоби підприємства на 70% зношені та майже вдвічі скоротилися середні залишки оборотних активів. На кінець 2008 року спостерігається незначне збільшення коефіцієнта фондовіддачі, а за рахунок цього відбувається зменшення витрат реалізованої продукції.

Коефіцієнти рентабельності показали, що за рахунок отримання на протязі двох звітних періодів підприємством збитків вона значно знизилась, а підприємство стало не рентабельним.

Спостерігається збільшення у динаміці показника капіталовіддачі і це відбувається за рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації робіт (товарів, послуг).

Розрахунок коефіцієнтів стану основних засобів показав, що підприємству для підвищення ефективності основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання.

У результаті аналізу платоспроможності та фінансової стійкості було встановлено, що підприємство на початок 2007 року мало абсолютний тип фінансової стійкості. Це свідчило про високу ступінь незалежності від зовнішних інвесторів та кредиторів. А вже на кінець 2008 року ЗАТ „Співдружність" має кризове фінансове становище, тобто це означає що у підприємства не вистачає власних коштів і воно використовує кредиторську заборгованість.

За три звітних періоду у підприємства постійно не вистачає грошових коштів для покриття кредиторської заборгованості, але відмічається лишок дебіторської заборгованості та запасів для покриття довгострокових та короткострокових зобов¢язань. Аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів показав, що з початку 2006 року по початок 2008 року підприємство не раціонально використовувало грошові кошти і тому була нарушена структура капіталу. На кінець 2008 року ліквідність балансу погіршилася. Коефіцієнт загальної ліквідності став знаходиться в межах норми за рахунок запасів та витрат майбутніх періодів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності за три звітних періоду був нижче за оптимальне значення і це свідчить про відсутність грошових коштів на розрахунковому рахунку. Але це не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори одночасно пред’явили йому свої боргові вимоги.

Для того щоб поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність", необхідно нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати і синхронізувати надходження і витрати його коштів.

Необхідно скоротити поточні витрати підприємства з метою попередження зростання фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом "стискання підприємства", тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.

Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій. Однак при цьому слід мати на увазі, що випуск нових акцій може призвести до падіння їхнього курсу, і це теж може стати причиною банкрутства.

Один із шляхів удосконалення фінансового стану ЗАТ "Співдружність"
— зменшення виплати дивідендів за акціями чи повна відмова від неї за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення і підвищення дивідендних виплат у майбутньому.

Для успішного будівництва української моделі корпоративного управління, яка формуватиметься в міру зростання ролі акціонерних компаній у суспільно-економічному житті країни, необхідно розв’язати проблему створення дієвої системи фінансового управління акціонерними компаніями. Тому на сучасному етапі в центрі уваги вітчизняних учених і практиків – пошуки шляхів залучення, ефективного використання і, загалом, свідомого управління фінансами українських компаній.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради, 1996, №30.

2. Цивільний кодекс України. – К.: Парламентське видавництво., 2003.

3. Господарський кодекс України. - К.: Парламентське видавництво., 2003.

4. Закон України „Про господарські товариства”. Відомості Верховної Ради, 1991, N 49.

5. Закон України „Про власність”. Відомості Верховної Ради, 1991, N 20.

6. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”. Відомості Верховної Ради, 1991, N 38.

7. . Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Відомості Верховної Ради, 1996, N 51.

8. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”. Відомості Верховної Ради, 1999, N 40.

9. Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Відомості Верховної Ради, 1998, N 15.

10. . Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 03.02 98. №79/98.

11. Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджено постановою Кабінету міністрів України від 25.05.98 р. №740

12. Роз’яснення ДКЦПФР №24 “Щодо порядку застосування статей 41 та 43 Закону України “Про господарські товариства” у частині регулювання питання щодо порядку денного загальних зборів акціонерів” від 10.11.99 р.

13. Рішення ДКЦПФР „Про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів” від 26.05.98 №60.

14. Проект Закону України “Про акціонерні товариства”. – від 15.12.2000. №6300.

15. Проект Закону України “Про акціонерні товариства”. – від 10.09.2001. №8050.

16. Проект Закону України “Про акціонерні товариства”. – від 05.04.200. №3059.

17. Банківська справа: Навчальний посібник/ За ред. Р.І.Тиркала. - Тернопіль: “Карт-бланш”. - 2001. – 356 с.

18. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. – К.: Знання. - КОО. - 1999. – 412 с.

19. Василик О.Д. Теорія фінансів. К.: НІОС, 2001 – 328 с.

20. Вінницька О. Євразійський круглий стіл з корпоративного управління ОЕСР: що сказано і що можна зробити // Бюлетень з корпоративного управління. – 2004. - №1.

21. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — К.: Алерта, 2005. — 200с.

22. .Герасимова С. Інвестиційна діяльність акціонерних товариств та пріоритетні напрями інвестування// Світ фінансів.- 2007.- №2.- С. 164-172

23. Герасимова С. Роль акціонерних товариств у формуванні інвестиційної привабливості країни в умовах глобалізації// Економіка та держава.- 2006.- №9.- С. 22-24

24. Герасимова С. Управління інвестиційною діяльністю акціонерних товариств промисловості: проблеми та особливості// Економіка та держава.- 2008.- №7.- С. 4-6.

25. Герасимова С.В. Управління інвестиційною діяльністю акціонерних товариств: монографія.- К.: Знання, 2006.- 407с

26. Горбатенко В. Акціонерні товариства: життя за новими правилами. // Круглий стіл. – 2003. - №4 (7)

27. Горбатенко В. Принципи корпоративного управління України – новий інструмент регулювання корпоративних відносин. // Круглий стіл. – .2003. - №6-7 (9-10).

28. Горбатенко В. Закон України „про акціонерні товариства”: аргументи „за” // Бюлетень з корпоративного управління. – 2001. - №4.

29. Грідчіна М.В. Управління фінансами акціонерних товариств: Навчальний посібник: Наукове видання.- К.: А.С.К., 2005.- 384 c.

30. Грузинов В.П. и др.. Экономика предприятия. Ученик для ВУЗов (под ред.. проф.. Грузинова В.П.), М., банки и биржи, ЮНИТИ, 1998 - 535 с.

31. Дзюбенко Л. Прибутковість як основа стабільного розвитку акціонерного товариства// Ринок цінних паперів України. - 2005.- №11-12.- С. 45-51.

32. Довгалюк В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - Хмельницький: НВП "Евріка" ТОВ, 2003. - 314с.

33. Драган О. Удосконалення правового статусу акціонерних товариств в Україні/ О.Драган, Ю.Пустосвіт// Економіка. Фінанси. Право. - 2004.- №10.- С. 28-32

34. Дребот Н.П. Аналіз стану фінансового забезпечення розвитку підприємств // Банківська система України: теорія і практика становлення: В 2 т. Т.2: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: Мрія-1 ЛТД Ініціатива, 1999.- 322

35. Економіка підприємства. Навч.посіб. За ред.. А.В. Шегун – К., Знання, 2005 – 431 с.

36. . Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге вид.,випр.та доп..- К.: Центр Європи, 1997.- 576 c.

37. Загородній А., Вознюк Г. Гроші. Валюта. Валютні цінності: Термінологічний словник. – Львів: Бак. - 2000 р.- 405 с.

38. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління. Навчальний посібник. – Харків: Еспада, 2003

39. Зятковський І.В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України (укр.).- 2000.- № 4.- C.17-27.

40. Зятковський І.В., Зятковська Л.І., Романів М.В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: навч. посібник / Західноукраїнський економіко-правничий ун-т. — Чернівці: Золоті литаври, 2007. — 274с.

41. Ковальчук А.Т. Банки, кредит, фінанси: законодавчо-правовий вимір.–К.: Парламентське видавництво. ,2004.

42. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Знання КОО, 2000.- 378 c.

43. Ковальчук Т.Т. Економічна безпека і політика. – К.: Знання, 2004.

44. Коростей В. Господарсько-правовий бюрократизм у ринкових умовах. // Право України. – 2003. - №6.

45. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. - К.: Знання. - 2001. – 289с.

46. Лайко Л.А., Лященко Ю.І. Фінанси АПК.- К: Дія. - 2000. – 226с.

47. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001. — 387 с

48. Мартюшева Л.С., Меренкова Л.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Коспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. —X.: ВД "Інжек", 2006. — 184с.

49. Нестор С. Корпоративне управління і роль Організації економічного співробітництва та розвитку. // Бюлетень з корпоративного управління. – 2004. - №4.

50. Основи економічної теорії: Підручник. Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. Ю.В. Ніколенко, М.М. Віденко, А.В. Шегун та ін., К., Либідь, 1994 – 272 с.

51. Романенко О.Р. Фінанси:Навч. метод. Посібник. – К.: КНЕУ. - 1999.- 264с.

52. Рупняк М.Я. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2005.- № 5.- C.32-39.

53. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств.Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ. - 2002. - 460с.

54. Спасибо-Фатеєва І.В. Історико-економічний нарис розвитку акціонерного руху в Україні // Проблеми законності. – 2000. - №45. – С.71-75.

55. . Спасибо-Фатеєва І.В. Короткий нарис становлення корпоративного руху в Україні // Бюлетень з корпоративного управління. – 2001. - №3.

56. Статутний фонд: Тематичний номер // Главбух без бланков отчетности (рус.).- 2006.- № 61.

57. Статутний фонд // Все про бухгалтерський облік (укр.).- 2005.- № 109.

58. Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 566 с.

59. Сугеев И.В. Экономика предприятия. Учеб. пособие, М., Финансы и статистика, 2004 – 304 с.

60. Теория финансов: Учебное пособие: Навчальне видання.- 2-е изд., стереот.- К: КНЕУ, 2008.- 368 c.

61. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб єктів господарювання: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: КНЕУ, 2003.- 554 c.

62. Філімоненков О.С.Фінанси підприємств: Навч. Посібник. - К.:Ельга, Ніка-центр.- 2002.- 483с.

63. Фінанси.Грошовий обіг. Кредит.:Навч. Посібник./За ред. Л.О. Дробозіної. - К.: “Вертекс”. - 2001. – 423с.

64. Фінанси підприємств.Навчальний посібник. Курс лекцій./За ред. Г.Г.Кірейцева. - К.: ЦУЛ. -2002. - 268с.

65. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

66. Єщенко П.С., Балкін Ю.І. сучасна економіка, навч.посіб.- К., Вища шк.., 2005 – 327 с.

Д О Д А Т К И

Додаток А

Звіт про фінансові результати за 2006-2008 роки