Взаємозв’язок життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ - дипломная работа

Вступ

Суспільна криза на фоні економічного, політичного та морального підґрунтя, негативно позначається на образі світу молодої людини, її ціннісних орієнтирах, «Я-концепції», образі «самості», які тільки-но формуються на даному віковому етапі. Підліток зустрічається з багато варіативністю інформаційного простору та шляхів самовизначення, натомість постає неготовим внутрішньо долати кризу, пов’язану з усвідомленням своєї неповторності та унікальної «самості», своєї позитивної «Я-концепції». Соціальнесередовище не створює певних психологічних умов подолання кризи.

Дослідження останніх років фіксують негативні тенденції формування як соціальної так і особистої позиції підлітків:

1. Інфантилізм як відсутність усвідомлених та самостійних рішень у значущих сферах життя.

2. Відсутність відповідальності за своє життя

3. Соціальна апатія.

4. Дефіцит смислу майбутнього

5. Ситуативне сприйняття свого життя

Актуальність теми. Студентство в наш час з його настроями, думками, поглядами і відношенням до навколишньої дійсності представляє соціально значиму частину суспільства з цілого ряду стратегічних показників, таких як відтворення робочої сили, соціально-трудова і політична активність, якісний склад населення. Відповідно й інтерес до неї широкий і багатогранний. Однак більшість досліджень торкається ту групу студентської молоді, яка включена в сферу вищої професійної освіти, залишаючи за межами дослідницького інтересу інші групи учнівської молоді, які відіграють не меншу роль у розвитку суспільної системи. Мова йде про студентів тих навчальних закладів, які надають можливість отримання середнього або початкової професійної освіти: технікумів, коледжів, професійних ліцеїв та професійних училищ. Вивчення даної групи студентів представляє не менш серйозний інтерес, як з боку самого суспільства та його керуючої еліти, так і з боку дослідників, бо вона є постачальником фахівців і працівників того рівня, які, власне і забезпечують безпосереднє функціонування всіх суспільних систем, пов’язаних з виробництвом благ та послуг, без яких не може існувати жодне суспільство.

Дослідження цієї групи студентської молоді саме в аспекті перспективності її професійного самовизначення обумовлено декількома обставинами. Перш за все, тим, що перспективна життєва мотивація в сучасному суспільстві є одним з тих орієнтирів особистості, які забезпечують свідомість і значимість людського життя. Бачення перспективи власного життя, себе в майбутньому, знання того, до чого він хоче прийти і як це зробити не тільки направляє життя в необхідне русло і дозволяє людині не збитися зі шляху істинного, а й задає темп життя, забезпечуючи її поступальність і поетапність. Крім того, перспективна спрямованість особистості – одне найважливіших умов її розвитку та досягнення особистого успіху, який сьогодні є основою для соціального визнання і набуття відповідного соціального статусу.

А так як саме молодь, і саме учнівська молодь, є особливо вразливою до подібних цінностей і особливо гостро переживає проблеми, пов’язані з власною успішністю в сьогоденні і майбутньому, і більше того, подібні переживання і орієнтації найбільшою мірою властиві тільки їй, то й досліджувати подібні життєві орієнтації необхідно саме в даному середовищі.

Інша обставина полягає в тому, що за даними різних досліджень, молоді люди, що навчаються в середніх спеціальних навчальних закладах, вибирають дані навчальні заклади за залишковим або компенсаторного принципом, або через особисте депресивних настроїв і соціально позначеної необхідності здобувати освіту, але ніяк не тому, що проявляють інтерес до обраної професії.

У зв’язку з тим, що студенти середніх спеціальних навчальних закладів представляють не менш важливу частину студентської аудиторії, видається важливим з’ясувати ті мотиви, з яких вибирається та навчальний заклад і майбутня професія, а також встановити присутність перспективної життєвої мотивації в професійному самовизначенні даної групи студентства.

Проблема зв’язку життєвого і професійного самовизначення актуальна в даний час, період нестабільності, коли соціальна криза загострює не тільки зовнішні ,а і внутрішні протиріччя, находить повне відображення в соціально-психологічному феномені самовизначення.

Від змісту життєвого самовизначення залежить не лише позитивне розрішення внутрішніх протиріч, але і направленість розвитку особистості в цілому.

Професійне самовизначення відіграє важливу роль в процесі соціалізації. Сучасні умови на ринку праці, сам вхід в ринкову економіку змінюють характер і мету праці: зростає її інтенсивність, посилюється напруга, вимагається високий професіоналізм, особливо необхідними якостями стають витривалість і професіоналізм. Всі ці вимоги, в свою чергу, вказують на важливі психологічні якості, які повинні бути наявні у людини на ринку праці: активність, стресостійкість, виражені когнітивні здібності, працелюбність, моральність. Тому однією із найважливіших задач є розробка психологічного забезпечення професійної діяльності, яка б сприяла створенню ефективної системи, як психологічного так і професійного консультування, яке б забезпечило умови для вільного життєвого та професійного самовираження і самореалізації людини, її успішної адаптації до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Актуальність: Проблема професійного вибору у зв’язку іншими компонентами життєвого самовизначення недостатньо розроблена в спеціальній літературі і її детальна проробка дає можливість вийти на рішення дуже багатьох психологічних проблем особистості:

- На визначення значення професійного вибору для людини;

- На типологію зв’язку професійного вибору з життєвим самовизначенням;

- На проблему первинної соціалізації особистості.

До нашого часу в психології не сформульовано єдиного визначення терміну «самовизначення», кожен дослідник по - своєму визначає це поняття, у відповідності із вибраною ним парадигмою. Ще однією особливістю вивчення процесу самовизначення стало його розділення по сферам життєдіяльності чи по психічним процесам, без наступного процесу інтеграції в цілісне утворення.

Тому ми вирішили побудувати наше дослідження , з одного боку, вносячи в нього елемент диференціації – розділивши самовизначення на життєве і професійне, вивчаючи його особливості в таких соціальних групах як студенти першого курсу ДВНЗ «КМТК» і учні 10- Б (біологічного) класу СЗШ№126 м. Києва. А з іншого боку, об’єднали отримані данні в цілісне новоутворення, яке відображає взаємозв’язок досліджуваних процесів.

Мета дослідження : особливості взаємозв’язку життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ.

Гіпотеза : життєве і професійне самовизначення – це цілісне інтегративне утворення, яке являє собою різнорівневу структуру, елементи якої по різному представлені в різних соціальних групах.

Для реалізації мети дослідження і перевірки гіпотези були визначені такі завдання:

1. Провести теоретичний аналіз сучасного стану проблеми життєвого і професійного самовизначення.

2. Побудувати схему дослідження, підібрати методичний інструментар.

3. Проаналізувати уявлення про життєве та професійне самовизначення в групах студентів та учнів .

4. Виявити взаємозв’язок характеристик життєвого і професійного самовизначення у учнів та студентів.

Предмет дослідження : життєве і професійне самовизначення і їх зв'язок у групах студентів і школярів.

Об’єкт дослідження : учні 10-Б класу СЗШ № 126, студенти І курсу КМТК.

Розділ 1. Поняття життєвого і професійного самовизначення в психології

1.1 Поняття про життєве та професійне самовизначення

самовизначення підлітковий професійн ий особистість

Процес самовизначення особистості передбачає наявність еталонної основи цього процесу яка є базовою і визначає якісні відмінності процесу самовизначення однієї особистості від іншої. Особистісна еталонна структура – ціннісні орієнтації індивіда.

Ціннісні орієнтації є одним з утворень у структурі свідомості і самосвідомості людини і зумовлюють низку сутнісних характеристик розвитку її життєдіяльності і її самовизначення. Характеристики спричиняються тим, що являє собою систему цінностей конкретної особистості , який спектр орієнтацій у ній представлено щодо змісту, спрямованості та психічної вагомості.

Суттєвою обставиною, яка зумовлює психологічну значущість системи цінностей по відношенню до процесу самовизначення є співвіднесеність з соціальними цінностями, за яких складається певна система ціннісних орієнтацій у суспільстві в цілому та в кожної окремої особистості. Плануючи своє майбутнє, намічаючи конкретні події – плани і цілі , людина виходить з певної ієрархії цінностей ,що представлена в її свідомості.

Ціннісні орієнтації особистості акумулюють весь її життєвий досвід і визначають продуктивність взаємовідносин з іншими людьми , а також, забезпечують можливість такого її становлення ,при якому особистість, визначають як активний суспільний об’єкт, бере на себе всю відповідальність за власну життєдіяльність, за її наслідки для суспільства і для самого себе ,стає реальним творцем власної долі і співтворцем долі спільноти до якої належить

Ціннісні орієнтації формують життєву позицію людини .

Вплив ціннісної структури на ставлення до себе в процесі самовизначення є досить складним. Відображаючи безпосередні відносини з іншими людьми , їх погляди в процесі пізнавально-практичної діяльності ,особистість усвідомлює свою власну індивідуальність своє «Я».Ставлення до себе неможливе без самосвідомості, оскільки особистість сприймає себе як об’єкт в певній системі відносин , в процесі соціальної взаємодії з іншими.

Ціннісні орієнтації є основою процесу самовизначення людини як по відношенню (або відображають позицію людини) до своїх бажань , потенційних можливостей і здібностей, наявних фізичних та розумових якостей , та рисами характеру і досвідом , що співвідносяться з вимогами соціального середовища. Вони допомагають ідентифікувати своє місце в суспільстві, свідомо визначити свою міру внеску в суспільне життя та взяти на себе відповідальність за власне самотворення.

Самовизначення - розуміння самого себе, своїх можливостей і прагнень, розуміння свого місця в людському суспільстві і свого призначення в житті. Професійне самовизначення. - вибір професії; особистісне самовизначення. - формування поглядів на життя, світогляду.

Життєве самовизначення - це визначення себе щодо загальнолюдських критеріїв сенсу життя і реалізація себе на основі цього самовизначення.

Самовизначення особистості виступає функціонально-процесуальним ядром соціалізації особистості , яке здатне передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінку , необхідним є виявлення впливу ціннісних орієнтацій , що формують внутрішню картину світу на процес самовизначення особистості. [50]

Самовизначення особистості – свідоме виявлення : встановлення власної позиції в різних життєвих ситуаціях.

Особливими формами самовизначення особистості є професійне самовизначення і самовизначення особистості в групі.

Самовизначення особистості в групі – особлива форма вибіркового ставлення індивіда до впливів групи , що виявляється в прийнятті ними одних групових впливів і запереченні інших залежно від власних поглядів, оцінок, переконань, групових норм і цінностей тощо. За своєю сутністю є альтернативою конформізму і нонконформізму. У ньому відображається властива для розвитку того колективу позиція індивіда ,яка ґрунтується на усвідомленні необхідності діяти відповідно до своїх поглядів і цінностей , що утворилися в групі при виконанні спільної діяльності. Самовизначення особистості в групі є най розповсюдженішою формою реакції особистості на груповий тиск.

Самовизначення професійне – вибір особистістю виду майбутньої професійної діяльності, що відбувається на основі наявних у неї професійних нахилів, інтересів і сформованих здібностей. Сутність самовизначення професійного полягає в усвідомленні особистістю відповідності своїх можливостей психічним вимогам професії, своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за виконання зобов’язань, які виникають у зв’язку зі зробленим вибором . [Психологічна енциклопедія] Професійне самовизначення це – багатоаспектний процес, невід’ємний від розвитку особистості, вагома складова життєвого, соціального й особистісного самовизначення . Професійне самовизначення відбувається протягом кількох вікових етапів особистості й зумовлюється індивідуальними особливостями розвитку людини . Зазначений процес не завершується вибором професії , а триває на етапах професійного навчання і фахового становлення. Крім того , виявляє свої закономірності в разі професійної переорієнтації і зміни сфери діяльності . У сучасній психологічній науці професійне самовизначення – необхідний і важливий аспект професіоналізації особистості, суттю якого є пошук і досягнення смислу в самовизначенні та трудовій діяльності (незалежно від того чи обирають її, чи опановують або вже апробують), а також структурування і інтеграція власного професійного майбутнього.

Щодо визначення психологічного змісту професійного самовизначення, з точки зору В. Войтко.[7], згідно якої він полягає:»в усвідомленні особистістю себе як суб’єкта конкретної професійної діяльності і передбачає самооцінку людиною індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професій до спеціаліста; усвідомлення своєї ролі в даній системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей; саморегуляцію, поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети [7].

Сьогодення вимагає від особистості навичок швидкої адаптації до різноманітних явищ соціального середовища, умінь приймати самостійні відповідальні рішення та долати життєві переломи активізувати особистісний потенціал для самореалізації та самоствердження в різноманітних сферах людської діяльності.

Результати досліджень проведених в 90-х рр. ХХ ст.[7] визначили такі особливості сучасної молоді:

- свідома потреба молоді в отриманні знань;

- вироблення власних поглядів і суджень, своєї власної позиції ;

- формування наукового світогляду ,розширення світосприйняття , поява теоретичних інтересів ;

- прагнення до самостійності, потреба в самоствердженні;

- внутрішнє прагнення до самореалізації, визначення життєвих перспектив;

- усвідомлення особистістю власних можливостей щодо досягнення мети в житті;

- прагнення жити на максимальному напруженні своїх здібностей ;

- ускладнення та загострення проблем, поява нових реалій ,суттєва поляризація поглядів ,установок, ціннісних орієнтацій, пов’язаних із нестабільністю сучасного життя.

Працюючи над створенням свого життєвого світу ,особистість вирішує питання самопізнання та самовдосконалення, розробляє та здійснює оригінальний та неповторний життєвий сценарій .

Життя особистості – це розв’язок суперечностей, визначення співвідношення добра та зла смерті та безсмертя, необхідності та свободи.

Пошук відповіді на дані питання утворення якості життя та життєвий світ кожного з нас.

Перешкоди на шляху самовизначення:

- зовнішні обставини;

- низький рівень культури ;

- відсутність необхідних знань і навичок для визначення цілі власного життя з урахуванням нахилів, інтересів і здібностей ;

- відсутність навичок приймати рішення та здійснювати вибір життєвих пріоритетів у швидкоплинному динамічному світі.

Ідея культури життєвого самовизначення – комплексне вирішення проблеми самопізнання та самовдосконалення особистості, формування навичок ефективної взаємодії з іншими людьми, професійне самовизначення, навичок відповідальної поведінки, вміння приймати рішення, визначення та формування активної громадянської позиції молодої людини.

Основа культури життєвого самовизначення – це філософське розуміння культури як суспільного феномена, що поєднує різноманіття людського буття та діяльності, які обумовленні рівнем її виховання та освіти.

Базовим компонентом культури особистості є її самовизначення – процес і результат свідомого вибору особистістю власної життєвої позиції, мети та засобів поведінки в конкретних обставинах життя.

Основа самовизначення – орієнтація на пошук механізмів розуміння перш за все – себе.

Почути інших людей , осмислити їхні цінності порівняти різні позиції , вловити та дослухатись до свого власного внутрішнього голосу, усвідомити сенс власного існування та водночас визначити своє місце в культурі та житті.

Мета культури життєвого самовизначення – полягає в формуванні життєвих навичок соціальної компетентності – основи для адаптивної та позитивної поведінки, що у свою чергу дозволяє людині адекватно виконувати норми і правила суспільного співжиття, ефективно вирішувати проблеми сьогодення .

4 базові компоненти розвитку та становлення особистості .[9]:

- ставлення до себе (особистісне самовизначення );

- ставлення до інших (самовизначення у комунікативній сфері );

- ставлення до діяльності (професійне самовизначення );

- ставлення до навколишнього світу (суспільне самовизначення ).

Професійне самовизначення – багатомірний і багато ступінчатий процес, який можна розглядати з різних точок зору (Д. Сьюпер, 1953):

- як серію задач , які суспільство ставить перед особистістю, яка формується і які особистість повинна послідовно вирішити протягом певного проміжку часу.

- як процес поетапного прийняття рішень за допомогою яких індивід формує баланс між своїми перевагами, нахилами і потребами існуючої системи з іншої.

- як процес формування індивідуального стиля життя, частиною якого є професійна діяльність.

Ці три точки зору виділяють різні сторони справи : перший виходить із запитів суспільства; третій – із властивостей особистості, другий передбачає способи узгодження того і іншого. Разом з тим вони взаємодоповнюючі.

В психології розвитку професійне самовизначення ділять на ряд етапів, тривалість яких різна в залежності від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Перший етап – дитяча гра, в ході якої дитина приймає на себе різні професійні ролі і програє окремі елементи пов’язаних з ними поведінки. Другий етап підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої цікавої для нього професії. Третій етап захоплює підлітковий і частину юнацького віку – попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються і оцінюються з точки зору інтересів підлітка, потім з точки зору його здібностей, пізніше з точки зору його систем цінностей. Інтереси, здібності і цінності виявляються на любій стадії вибору. Але ціннісні аспекти, як суспільні ( усвідомлення соціальної цінності тієї чи іншої професії), так і особисті (усвідомлення того , чого індивід хоче для себе) ,є більш узагальненим і усвідомлюються пізніше чим інтереси і здібності. Інтерес до предмета стимулює школяра більше займатися ним, це розвиває його здібності; а виявлені здібності, підвищують успішність діяльності, в свою чергу, підкріплюючи інтерес.

Четвертий етап – практичне прийняття рішення, тобто вибір професії, складається з двох головних компонентів:

1) визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, об’єму і тривалості підготовки, до неї;

2) вибір спеціальності.

Вибір тієї чи іншої спеціальності залежать від об’єктивних умов:

- соціальне положення,

- матеріальний стан сім'ї

- рівень освіти батьків .

Діти із більш забезпечених і освічених сімей найчастіше ідуть шляхами батьків . Інші намагаються підвищити свій соціально професійний статус.

Чим вищий рівень освіченості батьків тим більша ймовірність , що їх діти збираються продовжувати навчання після школи, і що їх плани будуть реалізовані.

Багато залежить від соціальної престижності професії. Престиж тієї чи іншої професії в суспільній думці знаходиться в оберненому відношенні до її масовості. Чим престижніше професія, тим більше в неї буде кандидатів на одне місце і тим більшому числу із них доведеться відсіятись.

Професійна орієнтація – складна психологічна проблема. Існують три головні теоретичні напрямки. Перший напрямок виходить з ідеї стабільності і практичної незмінності індивідуальних якостей від яких залежать способи і успіх діяльності; акцент робиться з одного боку на відборі та підборі людей, які найбільш підходять до тієї чи іншої роботи, а з іншої – на підборі роботи, яка найбільш відповідає індивідуальним якостям тієї чи іншої людини.

Другий напрямок виходить із ідеї направленого формування здібностей, вважаючи, що у кожної людини можна так чи інакше виробити потрібні якості.

Недоліком цих напрямків є те, що індивідуальність і трудова діяльність розглядаються як незалежні і які протистоять одне одному величини одна із яких обов’язково підпорядковує собі іншу.

Третій напрямок – орієнтація на формування індивідуального стиля діяльності. Він заснований на певних положеннях:

1. Стверджується, що існують стійкі, які не виховуються особисті якості, вагомі для успіху діяльності.

2. Можливі різні за способами, але рівноцінні по кінцевому ефекту варіанти пристосування до умов професійної діяльності.

3. Існують широкі можливості подолання слабкої визначеності окремих здібностей за рахунок вправ чи їх компенсації засобами інших здібностей чи способів роботи (знижену швидкість реагування можна компенсувати підвищеною увагою до підготовлених заходів, передбачливістю; зниження активності в монотонній обстановці можливо компенсувати тим, що людина штучно урізноманітнює діяльність – змінює порядок дій чи уявляє, що об’єкти змінюють колір і т.д.)

4. Формування здібностей необхідно здійснювати з врахування індивідуальної своєрідності особистості , тобто внутрішніх умов розвитку, з урахуванням зовнішніх умов.

У виборі професії дуже важлива професійна консультація. Проте більша кількість старшокласників обирає професію більш менш стихійно.

Вагомі фактори професійного самовизначення – вік, в якому проходить вибір професії, рівень інформування молодої особи.

Вибір професії – складний і тривалий процес. Проблема полягає не стільки в його тривалості, скільки в послідовності етапів. Тут існує дві небезпеки. Перша – відкладання старшокласником професійного самовизначення у зв’язку з відсутністю виражених інтересів. Ця затримка поєднується з загальною незрілістю, інфантильністю поведінки і соціальних орієнтацій юнаків.

Намагання батьків прискорити цей процес шляхом психологічного натиску дає негативні результати , викликає у дітей ріст тривожності, інколи відмову від самовизначення, небажання взагалі ,щось вибирати. Допомога тут може бути тільки органічною – своєчасне протягом всього навчання розширення світогляду і інтересів підлітка ознайомлення його з різними видами діяльності і практичне залучення до праці.

1.2 Наукове дослідження життєвого і професійного самовизначення

З психологічної точки зору самовизначення являє собою важливе прояв психічного розвитку особистості, активний пошук можливостей розвитку, формування себе як повноцінного учасника спільноти «робітників» чогось корисного, спільноти профессіоналов1. Психолог В.Ф. Сафін [40] вважає, що самовизначення особистості є самостійним функціонально-процесуальним ядром, що володіє здатністю передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінка".

Самовизначена особистість, на думку Сафіна[40], - соціально зріла, стійка, здатна адекватно розуміти і здійснювати свої права і обов'язки. Поведінка такої особистості характеризується дотриманням норм, прийнятих у суспільстві, орієнтованістю на певні групові, колективні, суспільні цінності. Самовизначена особистість - це самооцінюча, саморегулююча особа, яка з урахуванням громадських і власних потреб і можливостей в змозі самостійно ставити життєві цілі, вирішувати їх, нести відповідності за свою діяльність, вчинки, поведінку. Самовизначення особи неможливе без усвідомлення свого місця в групі, колективі, без наявності у неї чіткої позиції у групових взаєминах, без свідомо організованого процесу самовиховання, що включає самооцінку, взаємооцінку.

В.Ф. Сафін [40] виділяє наступні форми самовизначення:

1) конвенціонально-рольове самовизначення, при якому суб'єкт має на меті заняти певне становище в очах референтної групи. При цьому він керується зразками поведінки в цій групі. Провідна мета визначається насамперед бажанням підвищити свій статус або зберегти його на високому рівні з орієнтацією на референтну групу. Даний вид самовизначення починає формуватися ще з дошкільного віку і, зберігаючи свою відносну самостійність включається в інші види самовизначення і становить їхній фундамент.

2) Професійне самовизначення відображає процес пошуку та придбання професії. Фіналом його служить початок трудової діяльності, в процесі якої особистість утверджує себе як творець, глибоко усвідомлює, що вона не тільки творець матеріальних благ, але й людських відносин.

3) Самовизначення в сімейно-побутовій сфері - структурний елемент суспільного самовизначення.

4) Соціальне самовизначення – це заняття певного місця в соціальній структурі суспільства, входження в той чи інший клас чи соціальну групу з вибором певного варіанту способу життя.

Дослідники проблем молоді - М.Є. Ашманов, А.А. Матуленіс, М.Х. Тітма - вважають, що життєве самовизначення виступає формою включення молоді до громадського життя. Основні компоненти процесу життєвого самовизначення представляються ними в такий спосіб: соціальне середовище - самовизначення - життєва позиція. Вступаючи в процес життєвого самовизначення, молодь відчуває вплив соціального середовища (соціально-територіальної приналежності, соціального походження і освіти), її сформувала і реалізує свій потенціал. Визначальною ж у процесі життєвого самовизначення стає життєва позіція.

Процес життєвого самовизначення, на думку дослідників пов'язаний із заняттям стабільної життєвої позиції у всіх сферах життєдіяльності. Життєве самовизначення характеризує людину як творця власного життя і власного щастя. Воно стає можливим у міру становлення цілісного індивідуального «Я» особистості, освоєння нею здатності робити усвідомлений і відповідальний вибір і оволодіння його технологією. Бо лише в міру досягнення певного ступеня зрілості, віднайдення власної суб'єктності, особистість стає здатною здійснити власний відповідальний вибір. Життєвий вибір в будь-якій зі сфер життєдіяльності, в тому числі професійної включає:

- Зіставлення ймовірних позитивних і негативних наслідків вибору, передбачення його результатів у соціальному та індивідуальному планах;

- Вироблення внутрішньої позиції, особистісного ставлення до створює ситуацію вибору об'єктивним умовам;

- Визначення життєвої перспективи особистості та формування життєвих планів; визначення лінії поведінки, у тому числі зміна поведінкових установок та стереотипів у відповідності з прийнятим рішенням.

У літературних джерелах термін "самовизначення" вживається в різних значеннях. Так, говорять про самовизначення культурному, національному, політичному, релігійному, економічному та ін. При цьому не можна не погодитися, що особистісне самовизначення визначає розвиток соціального та професійного самовизначення.

Особистісне самовизначення відбувається на рівні цінностей. Цінність же принципово позачасова; задаючи людині уявлення про майбутнє, вона не співвідносить його з тимчасової віссю, з хронологією, бо та інша розмірність-розмірність "смислового майбутнього". У сьогоднішніх нестабільних, швидко мінливих умовах, людині доводиться нерідко перебудовувати всю смислову сферу особистості, що драматично проявляє себе в розпаді професійного "Я", у втраті сенсу буття, в почутті втрати себе.

У психологічному плані самовизначена особистість - це "суб'єкт, який усвідомив, що він хоче (цілі життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього хоче або чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це "відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, готівкових якостей, можливостей і вимог, що пред'являються до нього з боку навколишніх і суспільства "[Сафін В.Ф., Ніков Г.П. Психологічний аспект самовизначення / / Психологический журнал, 1984, № 4. С. 65].

С.Л. Рубінштейн проблему самовизначення розглядав у контексті проблеми детермінації: "всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)" [див. Рубінштейн "Проблеми загальної психології", М., 1973]. Самовизначення виступає як самодетермінаця, на відміну від зовнішньої детермінації; в понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа "внутрішніх умов". Підкреслюється роль "внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неодностороннього підпорядкування зовнішньому". Більш того, сама "специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв'язку з наявністю у людини свідомості і дії". Самовизначення, що розуміється як самодетермінаця, являє собою, власне кажучи, механізм соціальної детермінації, яка не може діяти інакше, як будучи активно переломленому самим суб'єктом у цієї детермінації.

К.А. Абульханова-Славська[1], центральним моментом самовизначення виділяє також самодетермінації, власну активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. За К.А.Абульхановой-Славської[1], самовизначення - це усвідомлення особистістю своєї позиції, яка формується усередині координат системи відносин. При цьому вона наголошує, що від того, як складається система відносин (до колективного суб'єкту, до свого місця в колективі та іншим його членам), залежить самовизначення і суспільна активність особистості [1].

У зарубіжній психології як аналог поняття "особистісне самовизначення" виступає категорія "психосоціальна ідентичність", розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Е. Еріксона [13]. Формування почуття ідентичності пов'язане з усвідомленням власної цінності та компетентності. Інакше-відбувається "розмивання почуття свого" я ", внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості направити своє життя в певне русло.

Професійне самовизначення прийнято розглядати як вибір і реалізацію способу взаємодії з навколишнім світом і знаходження сенсу в даній діяльності [32].

Сучасному суспільству потрібен професіонал, який знає свою справу, здатний самостійно приймати рішення і нести відповідальність за ці рішення, за себе, за інших, за країну. Сьогодні важливим фактором, що визначає формування професійного самовизначення, є комерціалізація відносин у суспільстві. По суті відбувається заміна професійної кар'єри - підприємницької. А це закриває можливість відбутися людині в професійному відношенні. Це викликає тривогу. Перехідний стан економіки зумовило перекіс в системі професійних цінностей: сучасна людина (особливо молода людина) з його особистісними особливостями, що включається в ринкові відносини прагне до досягнення матеріального благополуччя найбільш швидким шляхом. Необхідність виживання змушує його змінити свого покликання та обрати таку професію, оволодіння якою забезпечить більш високі матеріальні можливості. Тобто існує сильна мотивація до оволодіння "доходної" професією, але часто немає необхідних особистісних якостей. Також існує і протиріччя між мотивацією вибору професії та відсутністю можливості для навчання (в тому числі і матеріальної).

Сьогодні спостерігається підвищення престижу освіти. Статистика показує, що кількість абітурієнтів, які вступають в російські вузи в останні кілька років зростає в арифметичній прогресії. У середньому в країні конкурс цього літа був 2,3 людини на місце. Найпопулярнішими, як і раніше, залишаються театральні інститути, конкурс до деяких з них на акторські факультети склав близько 100 чоловік на місце. Престижними вважаються сьогодні фінансові та юридичні спеціальності: у столичні академії цих напрямків надходило в 6 разів більше абітурієнтів, ніж вони могли прийняти. Одночасно дослідження інституту профтехосвіти РАО показали, що до 25-30% учнів до кінця навчання втрачають інтерес до своєї професії, адже на перших кроках професійного самовизначення бажання і прагнення цих людей йшли врозріз з їх здібностей, про які вони самі мали лише приблизне уявлення.

Ринкові ж відносини характеризуються необхідністю пристосування до підвищеної динамічності виробництва, можливої тимчасової безробіття, раптової зміни професії і місця роботи. У цих умовах для фахівця необхідні професіоналізм, висока кваліфікація і відмінну якість роботи, а також він повинен мати для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці і такими особистісними якостями, як цілеспрямованість, здатність до безперервного саморозвитку, стресостійкість, здатність до ризику та іншими. Методологічну основу дослідження склали концепція Е. Еріксона[13] ,Дж. Марсія, погляди Л.Б. Божовіч[4], Г.С. Костюка, М.Й. Боришевського, О.А. Проскури, І. Кона[18], О.В. Скрипченко[6], К.М. Поливанової. Головним новоутворенням цього віку є відкриття «Я»(«Я-концепція»), розвиток рефлексії (відображення себе в своєму образі «Я»), усвідомлення своєї індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, установки на свідомі сфери життя, що направляє «Я» на практичне включення в різні види життєдіяльності; розвиток особливостей самосвідомості; формування ідентичності; ідеалів підлітка; самоствердження; життєве та професійне самовизначення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується почуттям дорослості. Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, які проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія. Цінність рефлексії надає виключна спрямованість підлітка на самого себе ( шлях до власної ідентичності). На основі особистісної рефлексії підлітки вперше починають прагнути пізнати власну індивідуальність (ідентичність) як таку.

Л.І. Божовіч[4] розглядає самоствердження як одну з важливих мотиваційних ліній цього віку. О.В. Скрипченко[6] вказує, що це закономірно виникаючий атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї самості в системі соціальних зв’язків. Сутність самоствердження підлітка пов’язана з відчуттям своєї самості і відокремленості від інших. Головні мотиваційні лінії даного віку – активне прагнення до саморозвитку. Це і самовираження і самопізнання, і самовиховання.

Аспекти самовизначення формуються по різному . Раніш за все установлюється тілесне та сексуальне самовизначення. Професійне, ідеологічне та моральне самовизначення формується значно повільніше: цей процес залежить від того, чи досяг підліток в своєму когнітивному розвитку стадії формально – операційного мислення.

Релігійні та політичні погляди формуються пізніше, але ці компоненти самовизначення ще довгі роки підлягають змінам. Е. Еріксон [13]відмічає, що молодих людей більш за все турбує нездатність встановлювати професійне самовизначення. Для того щоб зберегти свою спільність вони тимчасово починають ідентифікуватися з героями своїх груп , натовпу аж до можливості повної утрати своєї ідентичності.

Еріксон [13] вважає, що параметр зв’язку з оточуючими ,який виникає в цей період, коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» та негативним полюсом сплутаності ролей. Всі ці ролі він мусить зібрати в одне ціле, осмислити, зв’язати з минулим та спроектувати майбутнє. Якщо молода людина впорається успішно з цією задачею – психосоціальною ідентифікацією, то у нього зявиться відчуття того, ким він є, де знаходиться й куди йде. За теорією Е. Еріксона ідентичність – це відчуття внутрішньої послідовності, константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особистісного розвитку. Процес самовизначення за Е. Еріксоном[13], це формування ідентичності. Важливим механізмом формування ідентичності є послідовні ідентифікації дитини з дорослим, які складають необхідні передумови розвитку ідентичності в підлітковому віці. Ідентичність за Е. Еріксоном – це відчуття внутрішньої послідовності (наступності) константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особитістного розвитку.

Ідентичність, згідно словникового визначення, - це однаковість ,схожість, тотожність, одностайність .Інше його визначення, як самовизначення себе на основі соціокультурних норм та цінностей, носіями яких є інші люди і соціальні групи.

В основі феномену підліткового самовизначення, як зазначає О.Б. Дарвиш, лежить ставлення психосоціальної ідентичності, яка виконує три основні задачі розвитку:

- Усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», яка включає дитяче минуле та визначає проекцію себе в майбутнє;

- Усвідомлення себе на відміну від інтеріорізованих батьківських образів;

- Здійснення системи виробів, які забезпечують цілісність особистості (професії, статевої ідентичності та ідеологічних настанов).

«Я» - ідентичність забезпечує цілісність поведінки, підтримує внутрішню єдність особистості, забезпечує зв'язок зовнішніх та внутрішніх подій і дозволяє солідаризуватися з соціальними ідеалами та груповими прагненнями. О.В. Скрипченко[6] вказує на потребу підлітків в самоіденфікації, як процесу формування ідентичності, яка реалізується у вивченні своєї особливості, розмірковувань про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналіз своїх домагань у взаємовідносинах і діяльності. При всій складності явища самовизначення, основним у ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі , тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті. (Л.І. Божовіч[4], Л.С. Славіна).

Зрозумівши глибинну суть і цінність вибору, як самостійного і вольового акту, прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають особистої ідентичності, розвивають «Я – концепцію» і виявляють готовність брати на себе відповідальність за власний вибір. Саме у підлітковому віці починає проявлятися тенденція до особистісного зростання, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.

В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних і особистісних планів особливого розвитку, набуває складова основа особистості, її «Я».Це організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її неповторність, незмінність, та самототожність.

В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я» - «Я – концепція». «Я – концепція» - система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості».

В підлітковому віці продовжується процес формування та розвиток самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він також, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на усвідомлення людиною своїх особливостей. Удосконалення самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до своїх недоліків. Бажаний образ «Я» у підлітків звично складається з достоїнств інших людей, яких вони цінують.

Важливість підліткового віку полягає в тому, що саме в цьому віковому періоді закладаються основи та намічається загальна лінія у формуванні соціальних та моральних установок особистості.

Підлітковий період часто вважають кризовим критичним, бо саме в цей період відбуваються досить істотні, якісні зрушення в розвитку особистості, які мають характер докорінного руйнування попередніх інтересів, відносин, особистої поведінки. Ці якісні зрушення відбуваються в дуже короткий строк і бувають нелегкими для самого підлітка, супроводжуючись значними суб’єктивними труднощами в його житті.

Бурхливий фізіологічний зріст, полове дозрівання, турбування про свій вигляд перед іншими, необхідність знайти своє професійне покликання, здібності, вміння – ось ті питання, котрі постають перед підлітком, і це вже є вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення . Важливим моментом нової соціальної позиції підлітка є усвідомлення свого «Я» , яке виявляється в формуванні самооцінки , у відносинах з однолітками та дорослими, в підвищеному інтересі до своєї особистості, і потребі в оцінці своїх особистісних якостей.

Формування самосвідомості, відношення до себе як до самостійної особистості виявляється суттєвою характеристикою будь – якого підлітка. Потреба підлітка у самоспостереженні, самооцінці, самоствердженні та самовдосконаленні виникає з потреби проаналізувати свої переваги та недоліки й зрозуміти, що в своїх власних вчинках вірно, а що ні, чого слід домагатись, а від чого утриматись.

Прагнення до самовизначення, реалізація своїх можливостей, є завжди актуальним для людини. Поняття самовизначення – одне з центральних у психології особистості. Для цілісного уявлення особливостей життєвого самовизначення підлітків слід звернутися до такого поняття, як «Я», що складає «Я – концепцію» особистості. Це поняття у філософському плані – « духовний центр людської особистості, індивідуальності. Психологи співвідносять його з одного боку, з поняттям «особистість», а з іншого – з поняттям « самоусвідомлення».

За словами І. Кона[18]: «Я» - не просто особистість, а особистість, яка розглядається з середини. Я відображає самого себе у свідомості людини. «Я» - продукт самопізнання. Існує декілька «Я» особистості: фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне. Фізичне «Я» - тіло, зовнішність; емоційне «Я» - відчуття та переживання, настрій. Інтелектуальне «Я» - світ наших думок. Людина сприймає себе як істоту соціальну, яка включена у систему взаємо стосунків з іншими людьми, яка має певні цінності, інтереси, установи. Це – соціальне «Я». У кожної людини формується свій образ «Я» - «Я – концепція».

«Я – концепція» - сукупність всіх уявлень про себе індивіда, установок на себе: хто я? Що я собою уявляю? Який я? Формування «Я – концепції»головна задача підліткового віку.

За Р. Бернсом «Я – концепція» - це сукупність установок на себе через:

- реальне «Я» (або уявлення про те, який я насправді);

- ідеальне «Я» (або уявлення про те, яким я хотів би бути);

- дзеркальне «Я» (або уявлення про те, якими мене сприймають інші).

Усе це йде через фізичне, соціальне, розумове, емоційне «Я». Реальне «Я» -

це те, якою людина вважається собі дійсно , якою бачить себе в даний момент .Ідеальне «Я» - якою вона поставила собі, мету бути, або те, до чого несвідомо прагне, про що мріє. Ідеальне «Я» є основним збудником, рушійною силою поведінки та діяльності людини, орієнтиром її особистісного зростання. Дзеркальне «Я» зберігає у собі наші уявлення про, те, що думають про нас інші люди: як я виглядаю в очах інших. «Я» дзеркальне – це те, що примушує нас страждати або радіти, обмежує нас у наших діях та розвитку або , навпаки, стимулює. Таким чином «Я – концепція» особистості безпосередньо впливає на її життєве самовизначення.

Виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висноки щодо самовизначення:

1. передумовою гармонійного розвитку особистості в підлітковому віціє становлення ідентичності та позитивне подолання кризи;

2. структурним центром розвитку особистості в підлітковий період стає потреба бути і вважатися дорослим;

3.розвиваються процеси самосвідомості та самовизначення, які призводять до формування певної життєвої позиції;

4. кардинальні зміни стосуються мотиваційної сфери, які призводять до формування світогляду підлітків та планів майбутнього життя;

5. до психосоціальних новоутворень відноситься пубертатний розвиток підлітків;

6. рефлексія в цьому періоді виступає механізмом розвитку самосвідомості, прагненням пізнати власну індивідуальність;

7. в даному віковому періоді виявляється потреба у самоствердженні, як одна зважливих мотиваційних ліній та відчуття своєї «самості» і «відокремленості» від інших.

8. активне прагнення до саморозвитку, самовираження, самопізнання та самовиховання;

9. формування ідентичності в підлітковому віці є процесом самовизначення ( Е. Еріксон);

10. особливого розвитку набуває складова основа особистості, її «Я», яка завдяки системі внутрішнього узгодження уявлень про себе та образів, складає «Я – концепцію» особистості підліткового віку;

11. в підлітковому віці формуються взаємо пов’язані компоненти особистості – самооцінка та пов'язаний з нею рівень домагань;

12.ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій, свого ідеалу, свого друга своєї професії , стає основною метою підліткового віку.

Головною особливістю життєвого самовизначення підлітків є перед усім конструктивне подолання кризи при формуванні ідентичності та власної «Я – концепції.

Розділ 2. Психологічні особливості життєвого і професійного самовизначення в старшому підлітковому віці

2.1 Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці.

Підлітковий вік є одним з найскладніших періодів в онтогенезі людини. Саме в цей час відбувається перебудова раніше сформованих психологічних структур, виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних настанов особистості. Найбільш важливою ознакою підліткового періоду, є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, які мають кардинальне значення для всього його наступного розвитку та становлення підлітка як особистості. Саме в цьому періоді, згідно думки Б. Г. Ананьєва, свідомість, яка вже пройшла крізь багато об’єктів відносин, сама стає об’єктом самоусвідомлення і завершуючи структуру характеру забезпечує його цілісність та стабілізації особистості. В підлітковому віці у молодих людей активно формується самоусвідомлення утворюється власна незалежна система еталонів само оцінювання і само відношення все більш розвиваються здібності зазирання у свій власний світ.

В цьому віці підліток починає усвідомлювати свою унікальність й неповторність в його свідомості проходить поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок на внутрішні. У підлітка формується власна Я-концепція , яка сприяє подальшій свідомій або несвідомій побудові поведінки молодої людини. Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці. Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З.Фройд) розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з'являються вторинні статеві ознаки.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов'язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто "вторинної сексуальності". За З.Фрейдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через "гомосексуальний період", коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об'єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі. Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.

Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як "его-аналіз", Е. Еріксон[13], поділяючи погляди фройдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е. Еріксон[13], на відміну від З. Фройда, назвав "психосоціальними", а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.

За теорією розвитку особистості Еріксона[13], у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.

У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого - не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.

Важливими видаються положення Г. Костюка.[20 ], що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві.

Біологічні фактори:

Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму.

Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.

Відбувається стрибок у рості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і об'єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до характерного для дорослих. Зростає м’язова сила і фізичні можливості підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається вміння володіти своїм тілом.

У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної системи (серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).

Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково скроневі та тім'яні, кора головного мозку вдосконалюється на внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.

Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов'язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншої - підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в'ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.

Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з'являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття.

Костюк [20 ] підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статево-рольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.

Л. Божович [4] підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень - різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно - статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємо переплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.

Висновок. Біологічні фактори - початок статевого дозрівання, а також пов'язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.

Соціальні фактори

Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів. Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт, які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа, що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у підлітковому віці і показати їх соціальну, а не біологічну зумовленість. Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до дорослості у дівчаток-підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що необов'язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.

Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:

1) 1) тривалість підліткового віку;

2) 2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;

3) 3) характер переходу від дитинства до дорослості

Цю ідею продовжив К.Левін.[26 ], на думку якого у сучасному світі існує 2 самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але його ще не приймають у групу дорослих. Левін [26 ] наголошує, що причиною цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники даного підходу наголошують на існуванні особливої "субкультури" підлітків.

Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему взаємин між дитиною і середовищем. Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.

Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього). Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання. Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим.

Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості оточуючими. У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної дорослості - це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві дорослих в якості його повноправного члена. Соціальна незрілість дитини, його залежність від дорослих визначає його становище соціальної нерівності у відносинах з дорослими, їх ставлення до підлітка як до "маленького".

У взаємовідносинах з дитиною дорослі мають ряд переваг:

1) 1) мають право вимагати слухняності і підпорядкованості;

2) 2) мають право змушувати, забороняти, карати.

Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими.

Почуття дорослості може виникати з двох причин: а) усвідомлення і оцінка зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні (цьому сприяє акселерація, яка створює умови для швидшої появи нового самовідчуття та самооцінки), б), соціальне джерело: дитина у взаєминах з дорослими об'єктивно не займає становища дитини, а включається у трудову діяльність, виконує серйозні обов'язки, коли характерна рання самостійність дитини.

Почуття дорослості - специфічне новоутворення самосвідомості - стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності.

Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих.

У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими протиріччя. Драгунова .[22] виокремлює три варіанти розвитку протиріч:

1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.

2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка.

Конфлікт - це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою. Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим - дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.

До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:

1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;

2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;

3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для підлітка неприйнятною.

Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.

Підліткова криза, яка супроводжує перехід від дитинства до дорослого життя ,проходить дуже гостро, бо саме в цьому віці діти вперше починають усвідомлювати і визначати весь потенціал своєї особистості, створювати свій образ «Я», не маючи при цьому можливості співвіднести його з уявленнями про себе , які вже сформувалися, як це можуть дорослі. Для почуття власної гідності підлітків хворобливим є усвідомлення факту , що в порівнянні з ними батьки більш дорослі і компетентні. Підлітки повинні підтвердити собі і іншим свій власний статус самостійної людини.

Тепер їх життя більш складна, вони вже не можуть так , як в дитинстві, спиратися на соціальний престиж батьків. Вони не впевнені в тому , що їм вдасться справитися з труднощами дорослого життя, і усвідомлюють, що немає ніяких гарантій того, що коли-небудь вони зможуть насолодитися плодами дорослого життя .Часто вони відчувають образу через виникаюче в цей час почуття страху, саме це почуття змушує їх рухатись далі по складному шляху психічного розвитку.

В першу чергу він бажає стати дорослим і лише в другу – залишитися підлітком. Підліток зустрічається з життєвими труднощами, які ставлять його перед необхідністю вирішувати наступні завдання: Він повинен розвивати незалежність. Необхідно навчитися самостійно приймати рішення; переглянути і розширити свою систему цінностей і співвіднести її з найважливішими цілями суспільства; знайти нові джерела особистого Я професійного признання, серед однолітків, вчителів та інших дорослих; навчитися ставити реальні цілі в навчанні і роботі. Навчитися вирішувати різні труднощі, миритися з протиріччями власного положення, критично оцінювати себе.

Підлітку необхідно розвивати в собі готовність дорослішати крок за кроком і ставати все більш впевненим в собі усвідомлювати і оцінювати свій особистісний потенціал. Підлітку необхідно поставити довгострокові цілі в особистому і професійному житті і твердо іти до них. В своїх діях керуватися власною думкою і власною відповідальністю. Процеси розвитку у підлітків відбуваються під впливом вимог значимих дорослих і референтного середовища. Загальний знаменник вимог – звикай до того, що ти сам за себе відповідаєш, ти маєш зуміти на певному етапі сам себе прогодувати. Розвивай з цією метою всі свої здібності. Щоб виконати ці вимоги , підліток має знизити для себе значимість батьків, послабити внутрішній зв'язок з ними. Нові орієнтири він знаходить поза сім’єю : в школі, серед однолітків і вчителів. При цьому відбувається примірка життєвих норм і перевірка їх використання в житті. В подальшому підліток, або відмовляється від них, або розширює їх, або змінює.

Найчастіше діти мають ті життєві цінності і установки, що і їх батьки через відданість їм, бо саме в сім'ї дитина почуває себе захищеною і любимою. Прийняття батьківських цінностей є своєрідним актом вдячності батькам, який скріплює зв'язок між батьками і дитиною.

Сучасний підліток дуже уразливий в плані пошуку позитивної ідентичності при не досить компетентному володінні засобами конструктивного подолання кризи ідентичності на етапі життєвого самовизначення. Суспільна криза на фоні економічного, політичного та морального підґрунтя, негативно позначається на образі світу молодої людини, її ціннісних орієнтирах, «Я-концепції», образі «самості», які тільки-но формуються на даному віковому етапі. Підліток зустрічається з багато варіативністю інфорпростору та шляхів самовизначення, натомість постає неготовим внутрішньо долати кризу ,пов’язану з усвідомленням своєї неповторної та унікальної «самості», своєї позитивної «Я-концепції».

Соціально-психологічні дослідження останніх років фіксують негативні тенденції формування як соціальної так і особистої пропозиції підлітків: інфантилізм як відсутність усвідомлених та самостійних рішень у значущих сферах життя, відсутність відповідальності за своє життя, соціальна апатія, дефіцит смислу майбутнього, ситуативне сприйняття свого життя.

2.2 Особливості життєвого самовизначення в старшому підлітковому віці

Життєве самовизначення - визначення себе відносно вироблених в суспільстві критеріїв сенсу життя. Особистісне самовизначення пов'язується з цінностями, з потребою визначення сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє.

Підкреслюючи важливість самовизначення, Л.І. Божович[4] визначає його як "вибір майбутнього шляху, потребу знаходження свого місця в праці, в суспільстві, в житті". Ідеальний Я-образ людини опосередкований кількома самовизначення. Життєве самовизначення (вибір соціальних ролей, життєвого стилю, способу життя) припускає, що професія або соціальна роль можуть бути засобами для реалізації певного способу життя.

Виділимо головні види самовизначення:

1. Життєве самовизначення

2. Професійне самовизначення

3. Особистісне самовизначення

4. Соціальне самовизначення

5. Сімейне самовизначення

Крім п'яти головних видів існують і інші різновиди самовизначення:

1. Соціально-особистісне

2. Соціально-професійне

3. Індивідуально-особистісне

4. Ціннісно-смислове

5. Моральне

6. Естетичне

Життєве самовизначення підлітка - це не миттєвий акт, а відносно тривалий процес, що включає в себе сполучуваність і взаємодоповнюваність різних видів самовизначення і триває до зрілого віку.

Юнаки належать не лише до дитячого, а й до дорослого світу. Вони не тільки знаходяться в процесі дорослішання, але по багатьом параметрам вже поводять себе як дорослі і фактично є такими. Дорослішання, як процес соціального самовизначення багатовимірне і багатогранне. Найяскравіші протиріччя і труднощі, виявляються у формуванні життєвої перспективи, відношення до праці і моральної свідомості. Характерна риса ранньої юності – формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей ,які ставить перед собою особистість , як наслідок побудови «піраміди» її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі прагнення .З іншої сторони - це результат конкретизації цілей і мотивів. Із мрії , де все можливо, і ідеала як абстрактного зразка поступово вимальовується більш чи менш реалістичний, орієнтований на дійсність план діяльності.

Життєвий план – явище одночасно соціального і етичного порядку. Питання ким бути і яким бути на підлітковому етапі розвитку не розрізняються. Підлітки називають життєвими планами досить розпливчасті орієнтири і мрії, які ніяк не співвідносяться з їх практичною діяльністю.

Підлітки намагаються передбачити своє майбутнє , не задумуючись про засоби його досягнення. Їхні образи майбутнього орієнтовані на результат, а не на процес розвитку : підліток може уявляти своє майбутнє положення в суспільстві, не задумуючись над тим , що для цього потрібно зробити. Життєвий план в точному змісті цього слова виникає тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але і способи його досягнення, шлях, по якому людина збирається іти, і ті об’єктивні і суб’єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться. На відміну від мрії, яка може бути як активною так і пасивною , життєвий план – це план діяльності. Щоб побудувати його , юнак повинен поставити перед собою, як мінімум, наступні питання:

1. В яких сферах життя сконцентрувати зусилля для досягнення успіху?

2. Що саме і в який період життя потрібно досягнути?

3. Якими засобами і в які конкретні терміни можуть бути реалізовані поставлені цілі?

Соціальне самовизначення і пошук себе пов’язані з формуванням світогляду. Світогляд – це погляд на світ в цілому , система уявлень про загальні принципи і основи буття, життєва філософія людини ,сума і результат всіх його знань. Пізнавальними (когнітивними) передумовами світогляду є засвоєння певної суми знань (не може бути наукового світогляду без оволодіння наукою) і здібності індивіда до абстрактного теоретичного мислення без чого розрізненні знання не складаються в єдину систему.

Світогляд – це система переконань, які виражають відношення людини до світу, його головні ціннісні орієнтації. Юність – вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час дозрівають когнітивні і емоційно – особистісні передумови. Старший підлітковий вік характеризується не просто збільшенням об’єму знань, але і великим розширенням розумового світогляду підлітків, появою у нього теоретичних інтересів і потреб. Хоча конкретний рівень знань, теоретичних здібностей, широта інтересів у дітей різні, якісь зрушення спостерігаються у всіх, даючи поштовх юнацькому « філософствуванню» .

Світоглядні установки старших підлітків мають багато протиріч. Різна поверхово засвоєна інформація складається в голові підлітка як «вінегрет» , в якому перемішано все що завгодно. Серйозні, глибокі судження переплітаються з наївними, дитячими. Підлітки не помічають цього і протягом однієї і тієї ж розмови радикально змінюють свою позицію, однаково категорично відстоюють протилежні, несумісні один з одним погляди. Дорослі часто применшують цей сумбур недолікам навчання і виховання. Це нормальна властивість ранньої юності. Польський психолог К. Обухівський(1972) писав, що потреба в сенсі життя, в тому, щоб усвідомлювати своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілісний процес, який має певний напрям, послідовність і зміст – одна із найважливіших потреб особистості. В старшому підлітковому віці, коли людина вперше стає перед усвідомленим вибором життєвого шляху, ця потреба периживається особливо гостро. Світоглядний пошук включає в себе соціальну орієнтацію особистості, тобто усвідомлення себе частиною, елементом соціальної общини, вибір свого майбутнього соціального положення і способів його досягнення. В ході цих пошуків юнаки шукають формулу, яка вказала б йому і на сенс власного існування і на перспективи розвитку всього людства.

На ці питання немає і не може бути загальних відповідей, їх необхідно вистраждати самому , до них можна прийти тільки практичним шляхом. Форм діяльності багато і зарані неможна сказати , де людина знайде себе. Життя багатогранне, його не можна вичерпати яким – не - будь видом діяльності яким би він не був важливим. Питання що стоїть перед юнаком не тільки ким бути в рамках існування розділення праці (вибір професії) ,а яким бути ( моральне самовизначення).

Питання про сенс життя має симптоми визначеної незадоволеності. Коли людина цілком охоплена справою , вона не запитує себе, чи має це діло сенс, - таке питання не виникає. Рефлексія, критична переоцінка цінностей, найбільш загальним вираженням якого є питання про сенс життя , пов’язане з якоюсь паузою, «вакуумом» в діяльності ,чи у відносинах з людьми. Саме тому ця проблема практична, задовільну відповідь на неї може дати тільки діяльність.

Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої відносини з оточуючим світом, особистість піднімається над безпосередньо даними їй умовами, відчуває себе суб’єктом діяльності. Тому світоглядні питання не вирішуються один раз і назавжди, кожен поворот життя змушує особистість знову і знову повертатися до них, підкріплюючи і переглядаючи свої минулі рішення .В юності це відбувається найбільш категорично. Для світоглядних проблем характерно протиріччя між абстрактними , як і в стилі мислення. Питання про сенс життя постає в ранній юності глобально і на нього чекають універсальної , гідної для всіх відповіді.

Труднощі юнацької рефлексії про сенс життя – у правильному поєднанні того, що А.С. Макаренко назвав близькою і далекою перспективою. Розширення часової перспективи вглиб (охоплює більш тривалий відрізок часу) і вшир ( включення свого особистого майбутнього в коло соціальних змін, які торкаються суспільства в цілому) – необхідна психологічна передумова світоглядних проблем.

Діти і підлітки, описуючи майбутнє, говорять про свої особисті перспективи, а юнаки на перший план виносять загальні проблеми. З віком збільшується вміння розрізняти можливе і бажане. Здібність відстрочити безпосереднє задоволення, трудитися заради майбутнього, не чекаючи нагороди – показник морально – психологічної зрілості людини. Але поєднання близької і далекої перспективи дається людині нелегко. Є юнаки, які не хочуть задумуватися про майбутнє, відкладають всі важливі питання на потім. Установка (зазвичай не усвідомлена) на продовження веселощів і безтурботності існування не тільки соціально шкідлива, але і шкідлива для самої особистості . Юність – прекрасний, дивний вік, який дорослі згадують з ніжністю і сумом. Але все добре в свій час. Вічна юність – вічна весна, вічне цвітіння, це також і вічне безпліддя. «Вічний юнак» не щасливчик. Це людина, яка не зуміла у визначений термін вирішити завдання самовизначення і пустив глибоких коренів в важливих сферах життєдіяльності. Його мінливість і поривчатість можуть здаватися привабливими на фоні побутової приземленості і буденності багатьох однолітків, але це не стільки свобода, скільки неприкаяність. йому можна скоріш поспівчувати, ніж позаздрити.

Не краще і на протилежному полюсі, коли в теперішньому бачать тільки засіб досягнення чогось в майбутньому. Відчувати повноту життя – означає вміти бачити в сьогоднішній праці «завтрашню радість», і разом з тим відчувати самоцінність кожного даного моменту діяльності, радість подолання труднощів, пізнання нового. Психологу важливо знати чи уявляє підліток своє майбутнє як продовження теперішнього чи як його заперечення, що зовсім протилежне, і чи бачить він в цьому майбутньому результат своїх власних зусиль чи щось таке, що саме настане. За цими установками (зазвичай неусвідомленими) стоїть цілий комплекс соціальних і психологічних проблем.Погляд на майбутнє як результат власної, спільної з іншими людьми діяльності – установка діяча, борця, який щасливий тим, що вже сьогодні працює заради завтрашнього дня. Уявлення того, що майбутнє «саме настане» ,що «його не уникнути»,- установка «трутня», споживача і спостерігача, носія лінивої душі.

Поки юнак не знайшов себе в практичній діяльності, вона може здаватися йому дрібною і неважливою. Ще Гегель відзначив це протиріччя «До цих пір займаючись тільки загальними предметами і працюючи тільки для себе, юнак, який тепер перетворюється на чоловіка, повинен, вступаючи в доросле життя ,стати діяльним для інших і зайнятися дрібницями. І хоча це справді так як повинно бути, бо необхідно діяти, то необхідно перейти до частин, але для людини початок може все-таки бути досить тяжким, і неможливим, і неможливість безпосереднього здійснення його ідеалів може привести його до депресії. Цієї депресії, якою незначною вона була у багатьох, мало кому вдалося уникнути. Чим пізніше вона виникає у людини, тим важчими бувають її симптоми. У слабких людей вона може затягтися на все життя. В цьому стані людина не хоче відмовитися від своєї суб`єктивності, не може подолати свою відразу до дійсності саме тому знаходиться в стані відносної нездатності ,яка може легко перетворитися в дійсну нездатність».

Єдиний засіб зняти це протиріччя – творчо – перетворююча діяльність, в ході якої суб’єкт змінює як самого себе, так і оточуючий світ. В житті завжди іде боротьба старого і нового і кожен приймає участь у цій боротьбі. Ідеали звільнені від елементів ілюзорності, які притаманні юності, стають для дорослої людини орієнтиром в практичній діяльності.

2.3 Особливості професійн ого самовизначення в старшому підлітковому віці

Як було сказано вище, професійне самовизначення - це процес, що проходить ряд етапів, тривалість яких різна в залежності від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Найважливышим є етап підліткового і юнацького віку, так як саме в цей період іде обрання майбутньої професії. Підліткові захоплення спочатку можуть бути обумовленими випадковими факторами. Підліток орієнтується лише на зміст і зовнішній престиж професійної діяльності не помічаючи інших її аспектів. Світ професій часто здається чорно-білим :в хорошій професії все добре, в поганій – все погано. Категоричність вибору і не бажання розглянути інші варіанти і можливості виступають як психологічно – захисний механізм, як засіб утікання від сумнівів. В майбутньому це може привести до розчарувань. Рання професіоналізація часто пов’язана з негативними сімейними умовами , низькою успішністю і іншими негативними факторами, які понижають рівень свідомості і добровільності вибору.

Дуже важливий рівень інформованості підлітків як про професію, так і про самих себе. Підлітки погано обізнані з колом професій із яких треба вибирати, це робить їх вибір випадковим. Чим молодше людина в момент вибору професії, тим більша ймовірність не самостійного вибору, а по підказці інших. Обізнаність хлопців про різні сучасні професії вища, а сама диференціація професійних інтересів починається у них раніше, чим у дівчат. Юнаки більш критично оцінюють можливості і вимогливіше відносяться до своєї майбутньої професії; дівчата у цьому відношенні більш пасивні і більш легко миряться з невдачами надаючи більше значення влаштуванню особистого життя. Вибір професії відображає певний рівень особистих вподобань, які включають оцінку своїх об’єктивних можливостей і оцінку своїх здібностей.

Рекомендації Є.І. Головахи професійного самовизначення [9]

1. Професійна орієнтація не повинна обмежуватися безпосередньо професійною сферою, але завжди спиратися на важливі життєві цілі молоді.

2. Для формування реалістичної життєвої перспективи необхідно знайомити юнаків і дівчат з конкретними прикладами вдалих і невдалих життєвих шляхів, які пов’язані з вибором тієї чи іншої професії. Найбільш важливим є знання майбутніх умов праці, яке займає одну з найвищих позицій в системі юнацьких вимог до майбутньої професії.

3. Враховувати, що для юнаків при виборі професії більш важливим є розмів заробітної платні, а для дівчат –сприятливі умови праці. Робочі професії захоплюють молодь перш за все можливістю більш швидкого досягнення самостійності і незалежності. Для тих, хто їх обирає, майбутня зарплатня інколи має менше значення , ніж для тих , хто обирає професію розумової праці високої кваліфікації.

4. Незалежно від рівня знань підлітків, вони потребують спеціальної профорієнтаційної інформації. Шкільна програма цього не забезпечує.

5. Необхідно пояснити старшокласникам взаємозалежність майбутніх професійних і життєвих досягнень від їх готовності до самовіддачі в роботі і самостійності в реалізації життєвих цілей.

6. У профорієнтаційній роботі важливо враховувати не тільки раціональні моменти, пов’язані з визначенням життєвих цілей та планів, але й емоційної сторони особистості.

Ці питання не мають певних рішень. В умовах науково–технічної революції початкова професійна підготовка дуже часто стає недостатньою і перестає цінуватись по об’єктивним причинам, примушує особистість, бажає вона цього чи ні, перенавчатися чи навіть змінювати рід занять. Неповна задоволеність професією в одному випадку стає причиною поганої роботи, а в іншому – полегшує професійну мобільність і зміну форм трудової діяльності. Життєвий шлях сучасної людини – не одноманітний рух по одного разу наїждженій колії, де все наперед відомо. У ньому є і карколомні повороти, і непередбачувані нові старти. Це робить наше життя тривожним і хвилюючим, але одночасно дає особистості нові можливості самореалізації.

Вибір професії. Яким глибоким змістом переповнене це, здавалося б, звичне словосполучення, скільки в ньому приховано емоцій, тривог, сподівань. Адже це не лише вдале чи невдале рішення юності, а й подальша доля людини, активне, творче, радісне життя або ж пасивне збайдужіле існування; насамкінець, вдалий вибір професії – одна з головних складових і умов людського щастя, усвідомлення своєї потрібності в соціумі. Слід зазначити, що процес професійного самовизначення є досить складним, на нього здійснюють вплив різні фактори. Російський вчений Євгеній Олександрович Клімов[15], котрий зробив великий внесок у дослідження світу професій та професійного самовизначення людей, пропонує вісім основних факторів, які впливають на вибір людиною професії:

1) позиція батьків, старших членів сім'ї. Дуже часто батьки надають дитині повну свободу вибору, вимагаючи тим самим від неї самостійності, відповідальності, ініціативи. Трапляється, що батьки не згодні з вибором дитини і пропонують переглянути свої плани й зробити інший вибір. Правильному вибору професії часто заважають установки батьків, які прагнуть, щоб діти компенсували їхні недоліки в майбутньому, у тій діяльності, у якій вони не змогли себе повністю виявити в свій час. Спостереження показують, що в більшості випадків діти погоджуються з вибором батьків, розраховуючи на їхню допомогу при вступі в який-небудь навчальний заклад;

2) позиція друзів. Дружні відносини старшокласників є досить міцними і вплив їх на вибір професії не виключено. Позиція мікрогрупи може навіть стати вирішальною у професійному самовизначенні. Особливо це актуально для людей зі стандартизованим мисленням, схильних до наслідування і стереотипів, не спроможних чітко сформулювати власну життєву позицію. Споживачів а не творців (якщо такий умовний поділ доречний). Звісно, в рамках розумного, почуття групи, орієнтація на однолітків – позитивні особливості молоді. Вони потрібні для освоєння норм поводження в суспільстві, формування образу "Я" і самооцінки. Але оглядатися на інших слід щоб побачити спільне і відмінне, краще взнати свої індивідуальні особливості, а не сліпо повторювати, чи переносити захоплення якоюсь людиною на професію, котрою та володіє;

3) позиція шкільних педагогів. Кожен учитель, спостерігаючи за поводженням учня під час навчального процесу, аналізує його інтереси, схильності, напрямки мислення і звісно може дати дуже цінну пораду, до того ж, досвідчений педагог здатен запобігти такій розповсюдженій помилці при виборі професії, як ототожнення шкільного предмета і певної, спорідненої з ним професії. Він допоможе чітко розрізняти ці поняття;

4) особисті професійні плани. Під планами у цьому випадку маються на їхні плани. Під планами у цьому випадку маються на увазі уявлення про етапи освоєння професії, засоби потрібні для цього. Плани формуються залежно від складу розуму й характеру людини. Якщо виникають ускладнення, розумно звернутися до спеціаліста, котрий допоможе побудувати професійний план;

5) здібності. Це індивідуальні психологічні особливості людини, що проявляються в трудовій або іншій діяльності і є умовою успішності її здійснення. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, набуття умінь і навичок. Але самі здібності не зводяться до знань й умінь. Розвиток здібностей має відбуватись протягом всього життя. Про своєрідність своїх здібностей треба судити не тільки по успіхах у навчанні, але й по досягненнях у найрізноманітніших видах діяльності. Об’єктивне уявлення про них формується також за допомогою спеціальних досліджень, тестувань, спрямованих на активізацію самопізнання. Це запобігає наклеюванню ярлика про те, яка людина;

6) рівень домагань на суспільне визнання. Плануючи власний трудовий шлях, дуже важливо подбати про реалістичність своїх домагань. Невідповідність внутрішніх образів людини життєвим реаліям неминуче призведе до розчарування;

7) інформованість про професії. Важливо подбати про те, щоб відомості, котрі здобуваються людиною, про ту або іншу професію не виявилися перекрученими, неповними, однобічними. Захоплення тільки зовнішньою або якою-небудь приватною стороною професії може призвести до серйозних помилок і розчарувань. Наприклад, за легкістю, з якою актор створює на сцені образ, стоїть напружена, буденна праця. А журналісти не завжди виступають у телепередачах - частіше вони обробляють масу інформації, архівів, розмовляють із десятками людей - перш, ніж підготують 10-ти хвилинне повідомлення, яке, до того ж, озвучить інша людина (диктор на телебаченні). Щоб точно знати чим саме займається людина певної професії треба розібратись по яким класам, типам, відділам, групам класифікуються існуючі професії і які ставляться до них вимоги. Допомогти в отриманні достовірної інформації молодій людині можуть батьки, педагоги, а найбільш – психологи-профконсультанти. Вони проводять низку діагностичних заходів по вивченню особистості людини, котра обирає професію, а також можуть детально розповісти про вимоги до професії, котра цікавить саме Вас;

8) схильності. Схильності проявляються в улюблених заняттях, на які витрачається більша частина вільного часу. Це - інтереси, підкріплені певними здібностями.

Значну роль у виборі професії відіграє темперамент. Від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, викликаних неприємною обстановкою, емоційними факторами. Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більше придатні для активної ризикованої діяльності, сангвініки - для організаторської діяльності, меланхоліки - для творчої діяльності в науці й мистецтві, флегматики – для планомірної, неквапливої й плідної діяльності. Далеко не останню позицію у професійному самовизначенні займають характер та самооцінка їхньому самовизначенні займають характер та самооцінка особистості.

Проаналізувавши все вищевикладене та зважаючи на складність розглянутих понять, можна з впевненістю сказати: для того, щоб підліток правильно і усвідомлено вибрав професію, котра б відповідала суспільним і особистісним потребам, визначив свою професійну позицію, йому необхідна кваліфікована допомога. А саме: розумне психолого-педагогічне втручання, професійне консультування та послідовне проведення всіх етапів профорієнтаційної роботи.

Важливим моментом у профорієнтаційній роботі з учнями є те, що нерідко проблема вибору професії в момент завершення шкільного утворення як би не встає перед учнями. Причин такої ситуації трохи; почасти вони обумовлені особливостями процесу професійного самовизначення.

Цей процес проходить кілька стадій, що є прямим відображенням процесу формування професійної самосвідомості особистості [ 2 ].

На 1 стадії (4-11 років) визначальним фактором професійної орієнтації дитини є його фантазії. Доцільним є заняття по розвитку уяви за допомогою малювання, ліплення, конструювання і т.д. У цей момент розвитку необхідні організація і проведення комплексних занять по формуванню особистості через світ фантазії дитини.

На 2 стадії (11 -14 років) важливим аспектом у професійній орієнтації дитини є його інтереси. Ця стадія зв'язана вже з реальними пробами власних можливостей, з активною цілеспрямованою діяльністю в пізнанні навколишнього середовища і самопізнанні. Самопізнання — основа розвитку самосвідомості підлітка. Від наївного нерозуміння у відношенні самого себе підліток приходить до усе більш заглибленого самопізнання, що з'єднується потім з усе більш визначеною, а іноді і різко коливною самооцінкою.

Не менш складним є випадок, коли в силу сімейних чи традицій чекань, що сформувалися в батьків, у відношенні професійної майбутньої дитини до моменту вибору професії ні в батьків, ні в підлітків не існує проблем у цьому питанні. Звичайно в таких випадках говорять: «У нас у родині всі юристи»; «Я не стала лікарем, хоча і мріяла про це все життя, нехай дочка ним буде». Безумовно, і традиції родини, і ранні успіхи дитини в якійсь області — вагомі аргументи у виборі конкретної професії, але це лише аргументи, що мають тим більше ваги, чим повніше, активніше включення підлітка в діяльність, сполучену з майбутньою професією, чим критичні оцінка його можливостей і домагань. Таким чином, сам факт, що підлітки і їхні батьки бачать проблеми професійного самовизначення, є однієї з передумов успішного її рішення.

Для старших класів, що учаться, доцільне введення в шкільну програму спецкурсу, орієнтованого на профорієнтаційне самовизначення учнів.

Виходячи з перерахованих проблем, мабуть, що психолого-педагогічний супровід професійного самовизначення підлітка одна з найважливіших задач навчально-виховного процесу.

I етап - рішення необхідності вибору професії

Перше, на що варто звернути увагу батьків і вчителів,— на з'ясування бачення вибору професії тому, хто бере участь у її рішенні і, узагалі, чи усвідомлюється проблема сама по собі. Це питання може виникати як у відношенні підлітка, так і у відношенні осіб, що беруть участь разом з ним у виборі професійного «маршруту». Як правило, вважається, що якщо людина довго вибирала і, нарешті вибрала навчальний заклад чи місце роботи, то вона вирішила і проблему майбутньої професії. У дійсності усі протікає значно складніше. Практика консультування дозволила виявити зв'язані з цим етапом типові помилки і ситуації, що утрудняють наступну професійну адаптацію. Часто гіркі розчарування осягають і молодих людей, і їхніх порадників, коли професійне самовизначення фактично підмінюється самовизначенням у соціальному плані. У цьому випадку замість вирішення проблеми вибору професії вирішують проблему вибору навчального закладу.

II етап - хто повинний вибирати підлітку професію

Постановка проблеми вибору професії є не єдиним джерелом утруднень. З теорії ухвалення рішення відомо, що істотний етап — визначення того, хто відповідальний за ухвалення рішення, хто правомірний у вирішенні конкретної проблеми. У розглянутому контексті це питання стоїть дуже гостро. Хто може, і хто повинний приймати рішення в ситуації вибору професії?

Основним у своєчасній профорієнтації є теза про особливу роль активності оптанта (того, хто вибирає професію) у процесі профорієнтації. У профорієнтаційній роботі усе орієнтовано на спонукання активного відношення самого підлітка, як до самої проблеми, так і до дозволу основних етапів при виборі професії. Одним з факторів регулюючих рівень активності людини, є його самооцінка, тобто уявлення особистості про власні можливості взагалі й у визначених видах діяльності зокрема. Уявлення людини про власні можливості, критичне відношення до себе складається на підставі оцінки навколишніми результатів його діяльності, успіхів і невдач і формується на ранніх етапах становлення особистості. Самооцінка лежить в основі рівня домагань, тобто рівня важкості тих задач, до здійснення яких людина вважає себе здатним. Самооцінка і рівень домагань у конкретній діяльності визначають суб'єктивне право людини заявити про себе в рамках цієї діяльності. Підлітки, поставлені перед необхідністю вибору професії, можуть по-різному оцінювати ступінь власної особистісної зрілості, підготовленості в такім складному питанні. У практиці консультування часто зустрічаються випадки як неадекватно завищеного, так і неадекватно низького рівня домагань підлітків у професійному самовизначенні. При неадекватно завищеному рівні домагань судження підлітків категоричні, виражена переважна орієнтація на особистий досвід як ведуче джерело зведень про навколишню дійсності, судження консультанта, учителів, старших зустрічаються «у багнети». Небажання таких учнів спільно зі старшими шукати оптимальний варіант рішення проблеми вимагає корекції з боку дорослих.

Ще більш складно уявляється ситуація, коли підлітки прагнуть, як би цілком зняти із себе відповідальність за рішення цього питання. Саме такі підлітки найчастіше приходять до психолога-консультанта. Іноді рішення вже буває знайдене ними самостійно, але в силу особливостей сформованої самооцінки (низький рівень домагань) вони поки ще не вважають себе вправі приймати які-небудь відповідальні рішення взагалі. Таким підліткам необхідно допомогти повірити в себе, а для цього треба фіксувати їхню увагу на тих випадках, коли вони виявляли спостережливість, високу соціальну чутливість, давали правильні і далекоглядні оцінки собі й іншим людям.

Пильна увага до проблеми самооцінки суб'єкта, що як учиться, ухвалення рішення дозволяє індивідуалізувати профорієнтаційне взаємодія, а також більш правильно здійснювати формування в підлітка ціннісного відношення до власної активності в рамках професійного самовизначення.

ІІІ етап - збір інформації при виборі професії

Одним з основних етапів ухвалення рішення є збір необхідної інформації про бажану професію. Тут необхідно використовувати нове для багатьох поняття «проблемна ситуація». У чому суть цього поняття? В узагальненому виді можна вважати, що проблемна ситуація виникає в тих випадках, коли підліток приймає на себе рішення задачі, для виконання якої необхідно або вишукування необхідної інформації про професію, або вироблення нових способів діяльності. Підлітки, як і батьки, часто не інформовані про ті істотні моменти, що визначають згодом ступінь професійної, а часом і соціальної адаптації молодої людини. Що ж являє собою проблемна ситуація у відношенні задачі вибору професії? Академік Е.А. Клімов виділяє наступні компоненти, істотні в ситуації вибору професії:

- інформованість підлітка;

- схильності; здатності;

- визначені відносини з родичами, зв'язані з професійним майбутнім;

- визначені відносини з однолітками, зв'язані з професійним майбутнім;

- визначені відносини з людьми, що представляють інтереси суспільства у

відношенні професіоналізації молоді;

- рівень домагань;

- особистий професійний план.

Таким чином, для адекватного вибору професії підліток і особи, що його опікують, повинні мати інформацію, яка як можна більш повно відбиває зазначені фактори.

Важливим моментом для формування адекватної інформаційної моделі проблемної ситуації, що виникає в зв'язку з вибором професії, є формування повноцінної орієнтованої основи для вибору професії. Найчастіше на питання про те, як можна класифікувати професії, підлітки виділяють лише тільки професії розумової і фізичної праці. Відправним моментом для формування повноцінної орієнтованої основи аналізу професії є класифікація професій, запропонована Е. А. Климов[15]. Першою підставою, чи істотною ознакою професійної діяльності вважають предмет праці, тобто те, на що спрямовано діяльність людини. У зв'язку з цим виділяють п'ять типів професій.

I. Професії типу «людина — природа». Предмет праці — рослини, тварини, мікроорганізми; це — біономічної професії.

II. Професії типу «людина — техніка». Предмет праці — технічні системи, речовинні об'єкти, матеріали, види енергії; це — технономічні професії.

III. Професії типу«людина — людина». Предмет праці — групи, колективи, люди; це — соціономічні професії.

IV. Професії типу «людина — знак». Предмет праці — умовні знаки, коди,природні мови; це — сигнономічні професії.

V. Професії типу «людина — художній образ». Предмет праці — художні образи; це — артономічні професії.

Однак на професії можна дивитися і з іншого погляду: орієнтуючись на те, які дії переважають при виконанні трудових операцій. У зв'язку з цим виділяють: гностичні, перетворюючі і пошукові професії.

Для гностичних професій характерна перевага пізнавальних, гностичних дій. Це дії по сприйняттю деяких ознак, їхньої диференціації, по уявному перетворенню об'єкта, включаючи міркування, умовиводу. До таких професій можна віднести професії лаборантів, сортувальниць, інспекторів.

Під перетворюючими професіями розуміють будь-які впливи на предмет праці (річ, енергію, інформацію) з метою зміни його властивостей.

Головна відмітна риса пошукової професій — необхідність при рішенні конкретної задачі здійснювати оперативно-практичний пошук. До цього типу можна віднести професію розмітника, розкрійника.

Професії можуть розрізнятися в залежності від умов праці. За цією ознакою виділяють чотири групи професій: професії, представники яких трудяться в звичайних побутових умовах; праця на відкритому повітрі; праця в незвичайних умовах (у гарячих цехах, на висоті, під землею); праця з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я людей,матеріальні цінності.

Можливе виділення і груп професій у залежності від характеристики знарядь праці. У зв'язку з цим виділяють професії ручної праці, машинно-ручної праці, з використанням автоматизованих і автоматичних систем, професії з перевагою функціональних знарядь праці.

Знайомство учнів, викладачів, батьків із професіями дозволяє їм із усією повнотою освоювати інформацію щодо процесу праці в кожній професії.

З врахування цього можливе більш точне формулювання загальних вимог підлітка до майбутньої професії, а також своєрідна прикидка власних можливостей у зв'язку з вимогами, пропонованими різними групами професій до людини.

Незважаючи на те, що підліток може бути досить повно орієнтований у світі професій і в нього відсутні суб'єктивні розбіжності між оцінками значущості і надійності інформації про сферу праці з її щирою цінністю, проте він може зробити помилку при виборі професії. Визначені складності тут пов'язані з труднощами самооцінки, самосприйняття підлітком власних особливостей. Складним для підлітка виявляється правильне усвідомлення власних інтересів і схильностей, того, що на суб'єктивному рівні досить чітко зв'язано з позитивними переживаннями, досить яскраво позитивно пофарбовано.

При здійсненні профорієнтаційної роботи варто пам'ятати, що прийнято розрізняти інтереси і схильності. Ці явища не тотожні, хоча між ними існує визначений взаємозв'язок. Інтерес може стати джерелом формування різних нахилів. Наприклад, багато людей люблять музику, цікавляться нею.

Однак, одні схильні до виконавської діяльності, інші — до мистецтвознавчого, треті — до педагогічного. Гарні виконавці не завжди бувають гарними педагогами. Фізик-теоретик, фізик-експериментатор, викладач фізики — усі вони, безсумнівно, цікавляться фізикою. Але їхня діяльність і схильності різні. Таким чином, допомагаючи усвідомити підлітку сферу його інтересів, необхідно звертати увага і на ту діяльність, що у рамках виявленого інтересу краще дається підлітку, у більшому ступені для нього позитивно емоційно пофарбована. Інтереси можуть бути дуже динамічними, мінливими. У ході формування особистості вони так само можуть розвиватися, поглиблюватися, збагачуватися, як і підмінюватися іншими. Схильності — більш стабільні утворення, вони в більшій мірі відображають здатності людини. І батьки, і педагоги намагаються допомогти підлітку усвідомити себе. Для цього вони використовують різні способи: часто пропонують підліткам ознайомитися зі спеціальною літературою на вибір професії, журнальними статтями з описом особливостей особистості людини, самі характеризують особистість підлітка, фіксують увага підлітка на тих чи інших проявах його індивідуальності, консультують дитину з психологом.

Природно, що усвідомлення особливостей власної особистості викликає в підлітка утруднення. Складності самосприйняття збільшуються для підлітків відсутністю в них повноцінного понятійного апарата, необхідного для самопізнання на рівні, що відрізняється від повсякденної свідомості. Це свідчить про необхідність поглибленого знайомства підлітків з основними поняттями, використовуваними в літературі з питань вибору професії, тому що інтуїтивне освоєння підлітками їхнього змісту чревате прикрими непорозуміннями при наступному застосуванні. І тут неоціненна роль спецкурсів по психології для підлітків і юнаків.

Різноманітна інформація, зібрана учнем, про різні аспекти трудової діяльності дозволяє підліткам і їхнім вихователям виявити, краще усвідомити особливості професії в тому чи іншому конкретному випадку. Природно, що вибір професії, виявлення її особливостей, відповідність внутрішньому бажанню — досить складний і тривалий процес. При цьому типові помилки багато в чому можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем критичності підлітка. Низький рівень критичності (якщо він спостерігається в підлітка) не дозволяє йому в повному обсязі виявити і дати об'єктивну характеристику власного ставлення. На цьому тлі бачення проблеми як би спрощується, а до варіантів можливих рішень ставляться поверхневі вимоги.

При побудові планів одержання професійного утворення необхідно орієнтувати підлітків на глибокий аналіз їхньої реальної ситуації, формувати в них реалістичні чекання у відношенні можливості задоволення найбільш важливих потреб молодої людини на різних етапах професійного становлення. Соціологи виявили, що в дівчат у цілому більш ідеалізоване, чим у юнаків, уявлення про сферу праці. Наступний життєвий досвід, зміна демографічного статусу помітно змінюють оцінки багатьох професій. Профілактика наступних розчарувань складається у формуванні правильних уявлень про професію на ранніх етапах вибору трудового шляху.

Зразкова схема вивчення обраної професії по аспектах:

1. Загальні зведення про професію:

- значення і поширення професії на ринку праці;

- перспективи розвитку професії, її соціально-суспільна значимість.

2. Характеристика процесу праці:

- сфера (область) діяльності;

- основні професійні обов'язки фахівця, робочі операції;

- робоча поза, засоби праці, пристосування, інструменти;

Розділ 3. Практичне дослідження самовизначення в старшому підлітковому віці

3.1 Проведення експериментального дослідження

Проблема професійного вибору у з іншими компонентами життєвого самовизначення недостатньо розроблена в спеціальній літературі і її детальна проробка дає можливість вийти на рішення дуже багатьох психологічних проблем особистості:

- На визначення значення професійного вибору для людини;

- На типологію зв’язку професійного вибору з життєвим самовизначенням;

- На проблему первинної соціалізації особистості.

До нашого часу в психології не сформульовано єдиного визначення терміну «самовизначення», кожен дослідник по-своєму визначає це поняття, у відповідності із вибраною ним парадигмою. Ще однією особливістю вивчення процесу самовизначення стало його розділення по сферам життєдіяльності чи по психічним процесам, без наступного процесу інтеграції в цілісне утворення. Тому ми вирішили побудувати наше дослідження , з одного боку, вносячи в нього елемент диференціації – розділивши самовизначення на життєве і професійне, вивчаючи його особливості в таких соціальних групах як студенти першого курсу ДВНЗ «КМТК» і учні 10- Б (біологічного) класу СЗШ№126 м. Києва. А з іншого боку, об’єднали отримані дані в цілісне новоутворення, яке відображає взаємозв’язок досліджуваних процесів.

Метою дослідження є особливості взаємозв’язку життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ.

Задача нашого дослідження полягає у вивченні ціннісних орієнтацій студентів першого курсу Київського механіко-технологічного коледжу, і школярів 10 класу СЗШ №126 м. Києва. У дослідження брали участь 30 студентів і 30 школярів.

Загальна вибірка досліджуваних становила 60 осіб . Це студенти ДВНЗ «КМТК» - 30 осіб

і учні 10-Б класу (біологічного) СЗШ №126 м. Києва. Серед яких 75% становлять дівчата і 25% - хлопці.

Розподіл досліджуваних за статтю.

Досліджувані студенти Київського механіко-технологічного коледжу, це студенти, які навчаються на таких спеціальностях: «Діловодство» - 20%, «Соціальна робота» - 43.3%, «Організація виробництва» -13.3% і «Зварювальне виробництво» - 23.4%. Всі студенти жителі сільської місцевості, на даний час проживають у гуртожитку. В цьому гуртожитку я працюю вихователем.

Своє дослідження я розпочала з того, що запропонувала написати студентам твір на тему: «Моє життя у 25 років» . Нажаль хлопці відмовилися оформити свої думки письмово. А от дівчата написали дуже цікаві твори. Всі вони мріють отримати освіту і не просто закінчити коледж, а продовжити навчання в університеті. Студентки впевнені, лише отримавши освіту зможуть претендувати на престижну і високо оплачувану роботу. А робота в свою чергу забезпечить їх матеріально . Матеріальне забезпечення це – наявність житла, автомобіля. Діти мріють мати власний бізнес, свою хоч і не велику фірму. Потім кожна дівчина, як і кожна жінка мріє про щасливу і дружну сім’ю, коханого чоловіка , люблячих дітей і батьків здорових та щасливих, які житимуть поруч . Коледж в якому вчаться дівчата технічний, але переважна більшість із них мріють присвятити своє життя творчості. Наприклад Інна Бурдюк мріє мати власний салон краси, Яна Черкас – фото студію, Таня Ліуш хоче бути співачкою. А Марина Антошина – поетом. Ось її мрії у віршах:

Как быстро летят года

За ними и не успеешь

Как трудно осознавать иногда

Что ты так быстро взрослеешь

Тут вдруг оглянешься тебе 25

И думаешь, что ж я добился

И неужели настолько я слаб

Или где то может быть оступился

Я уверена, что в жизни реально

В 25 достичь высоты

Самые крепкие и самые надежные

Построить себе мосты

Иногда задумаешься

Чего в 25 хочу я

Подумаешь и улыбнешься

Что главное – это семья

Когда у тебя есть поддержка

Когда есть ради кого-то жить

Ведь это так очень важно

Кого-то по жизни любить

Ціннісні орієнтації наших досліджуваних ми вивчали за допомогою методики М. Рокича (див.Додаток І), заснованому на прямому ранжуванні списку цінностей двох класів: цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інструментальні). Термінальні цінності визначають сенс життя людини, вказують, що для неї особливо важливо, значимо, цінно; а інструментальні цінності відображають засоби, що обираються для досягнення цілей життя, для реалізації сенсу життя. В якості інструментальних цінностей найчастіше виступають якості особистості, що забезпечують особистісний ріст людини.

Результати дослідження «Ціннісні орієнтації за методикою Рокича студентів КМТК» наведені в табл.1.

Табл.1. Ціннісні орієнтації за методикою Рокича студентів КМТК

Одержані результати свідчать про те, що переважна більшість досліджуваних студентів– 66,7% і 23,3 % школярів - найважливішою цінністю вважають власне здоров’я. Такий результат є підтвердженням того, що досліджувані переймаються станом свого фізичного і психічного здоров’я, схильні вбачати реалізацію всіх інших цінностей крізь призму цінності власного здоров’я. Найбільшою цінністю 10 % досліджуваних студентів і 20 % школярів назвали щасливе сімейне життя. Як вже зазначалося, особливе місце в період юності посідає прагнення створити власну сім’ю. Тому цілком зрозумілою є переорієнтація молоді на цінності сім’ї. Також до найвагоміших цінностей досліджувані студенти і школярі віднесли життєву мудрість (6,7 %), що підкріплюється сформованим у цей віковий період відчуттям дорослості. Центральним новоутворенням юності, як уже зазначалося, стає самовизначення, яке теж передбачає активну позицію молодої людини у прийнятті відповідальних рішень. Учні ж віддали перевагу любові і матеріальному забезпеченню по13,3 %, та наявності вірних друзів 10 %, цікавої роботи 6,7%.

Серед опитаних студентів та школярів по 3,3 % віддали перевагу особистісному розвитку.

Частина студентів цінністю назвали наявність друзів, творчість ,розваги, матеріальне забезпечення – 3,3%.

Учні виділили ще таку цінність як краса природи і мистецтва (3,3%).У студентів вона відсутня. Результати дослідження «Ціннісні орієнтації за методикою Рокича учнів наведені в табл. 2

Табл. 2. Ціннісні орієнтації за методикою Рокича учнів СЗШ №126

Серед інструментальних цінностей, 20 % студентів найбільшою цінністю назвали вихованість. Це, у свою чергу, дає підстави вважати, що багато студентів, які брали участь у дослідженні, вважають вихованість однією з найважливіших рис особистості, і прагнуть сформувати її у своєму характері. А учні віддали перевагу акуратності 16,7%. Високий показник цієї цінності корелює з високим показником іншої цінності чесності і акуратності, якій надали перевагу по 13,3 % студентів. Школярі поставили на друге місце чесність і незалежність по 13,3%.

Незалежність та життєрадісність підтримали по 10% опитуваних студентів. А самоконтроль та освіченість по 6.7%. У молодіжному середовищі спостерігається культ прагнення до нових знань, а це, безумовно, є позитивною тенденцією.

По 10 % у школярів отримали такі цінності як освіченість, високі запити, життєрадісність, самоконтроль та смілість.

А у студентів найменший відсоток отримали чуйність, раціоналізм, високі запити, ефективність у справах, сміливість і тверда воля по 3,3%. Як в учнів – чуйність і вихованість по 3,3%.

Підсумовуючи результати дослідження ціннісних орієнтацій студентської молоді та школярів за методикою М. Рокича, слід зазначити, що в цілому цінності сучасної молоді обумовлені психологічними віковими особливостями і мають суб’єктивний характер, а отже представляють реальну картину потреб молодої людини і тих особистісних рис, за допомогою яких вона може їх досягти. Разом тим, прагнення особистості до реалізації цих потреб перебуває в єдності з потребою у реалізації своєї індивідуальності.

3.2 Методика «Диференційно-діагностичний опитувальник» Е.А. Климова (ДДО) Див. додаток 2

Цю методику ми використовували для відбору на різні типи професій у відповідності із класифікацій типів професій за Климовим. Досліджуваним студентам і школярам пропонувалися 20 пар видів діяльності. Із кожної пари необхідно було вибрати лише 1 вид, і у відповідній клітинці листа відповідей поставити знак «+».

Методика проводилась із невеликими групами студентів по 3-5 осіб, а школярі брали участь у дослідженні цілим класом. Результати дослідження типу професій за методикою Климова наведені у табл. 3-7.

Табл.3. Методика «Климова» студентів КМТК

Табл.4

Табл.5 Методика «Климова» учнів СЗШ №126

Табл.6

Табл.7 Співвідношення між вибором типу професій учнів та студентів

За розподілом переважень вибору професій, за допомогою диференційно-діагностичного опитувальника інтересів Климова між досліджуваними учнями та студентами вірогідних різниць не відмічено. У цілому, досліджувані старші підлітки обирали, без наявних переваг, різні види професій. Ця тенденція зберігалась у школярів і студентів. Досліджувані надавали перевагу типу «людина-людина»: учні 33,3%, а студенти 43,3% опитуваних, та професіям типу «людина-знак»: учні і студенти по 16,7%. На третьому місці професії типу «людина-техніка»: учні 23,3%, студенти 13,3%. Учні найменшу перевагу віддали професіям типу «людина-художній образ» та «людина-природа» по 13,3%. Студенти ж типу «людина-художній образ» віддали 10%, а «людина-природа» - 6,7%. Отже, між досліджуваними суттєвої різниці не спостерігається.

3.3 Методика «Карта інтересів»

Ця методика використовується з метою профорієнтації. Досліджуваним давалась така інструкція : «У вас є можливість продовжити навчання чи поступити на цікаву роботу. Для того , щоб допомогти вам обрати професію, пропонуємо набір питань. Подумайте, перед тим, як відповідати на кожне питання. Намагайтеся дати якомога більш точну відповідь. Якщо ви часто переконувалися, що дуже любите, чи вам дуже подобається те, про що ми запитуємо, то в листі відповідей поставте знак «+». Див. додаток 3. Результати дослідження за методикою «Карта інтересів» наведені в табл. 8-10

Табл.8. Методика «Карта інтересів» студентів КМТК

Табл.9 Методика «Карта інтересів» учнів СЗШ №126

Табл. 10 Співвідношення інтересів студентів та учнів

Істотна відмінність між досліджуваними виявилася саме у методиці «Карта інтересів». У дослідженні приймали участь студенти коледжу переважна більшість із них це дівчата з групи: «Соціальна робота» -43,3%, тому на першому місці виявився саме інтерес до педагогіки, на другому місці інтерес до мистецтва 10%. На третьому місці інтерес до електро техніки- 10%. Бо у дослідженні приймали участь хлопці, які опановують спеціальність: «Зварювальне виробництво».

У учнів біологічного класу 126 школи міста Києва на першому місці виявився інтерес до мистецтва-16,7% і до такої галузі, як сфера обслуговування -16,7%, а також на третьому місці інтерес до біології. І це не випадково, адже діти вчаться в біологічному класі і більшість із них бажають присвятити своє життя біології.

Висновки

Результати виявлені у процесі дослідження дозволили зробити висновки, що у студентів і старшокласників уже тверда установка при виборі професії, хоча, звичайно можуть бути і коливання. Це спостерігається у тому випадку, коли кілька професій подобаються одночасно, є конфлікт між схильностями і здібностями, між ідеалом у виборі професій і реальними перспективами ( учень бажає навчатися у вузі, а успішність низька) . На вибір професії впливають і думки інших людей : інтереси, батьки, товариші. Старших підлітків завжди хвилює проблема вибору і вони ведуть з цього приводу розмови з однолітками і з дорослими, які їх оточують. Тому головне завдання в цей час – сформувати у старших підлітків ефективне рішення, яке вплине на вибір професії та буде враховувати як індивідуальні так і суспільні потреби. Бо саме в цей час молоді необхідно поставити довгострокові цілі в особистому і професійному житті і твердо іти до них. Адже життєве самовизначення - це заняття стабільної життєвої позиції у всіх сферах життєдіяльності.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славська К.А. Життєві перспективи особистості // Психологія і образ науки. -М, 1987.

2. Арестова О.Н. Мотивація і перспективне цілепокладання в розумової діяльності // Вісник МГУ. Сер. 14. Психологія. 1999. № 3. С. 16-24.

3. Бабанський Ю.К. Методи навчання в сучасній загальноосвітній школі. - М.: Просвіта, 1985. – 344 с.

4. Божович Л.І. Психологічні особливості особистості старшокласника// Комсомол в школі. – М., 1972. – 64 с.

5. Бродский М.М. Возрастная психология. - К., 1999.

6. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В. Скрипченко., Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

7. Войтко В.І. «Психологічний словник» К. Вища школа, 1982. – 214 ст.

8. Волков Ю.Г., Добреньков В.І., Кадар Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Соціологія молоді. Ростов н / Д., 2001.

9. Головаха Є.І. Життєва перспектива і професійне самовизначення молоді. Київ, 1988.

10. Дьяченко М.И., Кандибович Л.А. Психологія вищої школи. - Мінськ: Вид-во БГУ, 1981. – 462 с.

11. Захарова А.В. Психологічне навчання старшокласників. - М., 1976.- с.127

12. Здравомислов А.Г. Потреби. Інтереси. Цінності. М., 1996.

13. Е. Еріксон "Ідентичність: юність і криза". М., 1996.Кан-Калик В.А. Учителеві про педагогічне спілкування. - М., 1987. – 242 с.

14. Кле М. Психология подростка. - М., 1991.

15. Климов Е.А Психология профессионального самоопределения. – М, 2004

16. Климов Е.А. Психологія професійного самовизначення. Ростов н / Д., 1996. С. 39

17. Климов Е.А. Шлях до професії. – Л., 1974. – 190 с.

18. Кон И.С. Психологія ранньої юності. М.: Освіта, 1989. – 335 с.

19. Костюк Г.С. Роль професійного самовизначення в формуванні особистості // Проф. орієнтація учнів/ Упор. З.С. Нечипорук. – Київ, 1971. – с.17-26

20. Краковский А.П. О подростках. - М., 1970.

21. Крягжде С.П. Психологія формування професійних інтересів. – Вільнюс, 1981. – 195 с.

22. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. - М., 1996.

23. Кулюткін Ю.М. Рушійні сили вчинків і поведінки особистості // Вечірня середня школа. 1991. № 2. С. 37-40.

24. Культура життя особистості: Проблеми теорії та методології соціально-психологічного дослідження. Київ, 1988. С. 81.

25. Левин К. Динамическая психология: Избранные труды / Под общ. ред. Д.А. Леонтьева и Е.Ю. Патяевой; [сост., пер. с нем. и англ. яз. и науч. ред. Д.А. Деонтьева, Е.Ю. Патяевой]. — М.: Смысл, 2001.Леонтьєв Д.А., Шелобанова Е.В. Професійне самовизначення як побудова образів можливого майбутнього // Питання психології. 2001. № 1. С. 57-65.

26. Лисовский В.Т., Дмитрієв А.В. Особистість студента. Л.: Изд-Волга, 1974.

27. Молодь: орієнтації і життєві шляхи / Под ред. М.Х. Тітма. Рига, 1988. С. 13.

28. Нові дослідження у психології та возрастній фізіології. – М., „Педагогіка", 1990. – 146 с.

29. Основи педагогіки і психології вищої школи/Під ред. А.В. Петровского. - М., 1986. – 422 с.

30. Павлютенков Е.М. Профорієнтація учнів. – К., 1983. – 152 с.

31. Педагогічна і вікова психологія. - М., 1988. - 442с

32. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение. - М.: Ин-т практической психологии, Воронеж: НПО "МОДЭК". -1996.

33. Психологія професійної підготовки. СПБ, 1993. – 324 с.

34. Психологія.: Респб. наук.-метод. зб./ Ред.кол.: Л.М. Проколієнко та ін. - Київ, „Радянська школа", Вип. 28. – 1987. – 120 с.

35. Психологія.: Респб. наук.-метод. зб./ Ред.кол.: Л.М. Проколієнко та ін. - Київ, „Радянська школа", Вип. 35. – 1990. – 119 с.

36. Раковська О.А. Соціальні орієнтири молоді: тенденції, проблеми, перспективи. М: Наука, 1993.

37. Решетова З.А. Психологічні основи професійного навчання. - МГУ, 1985.- 264 с.

38. Самоукіна Н.В. Активне професійне орієнтування школярів., М., 1988. – 33 с.

39. Сафін В.Ф. Психологія самовизначення особистості. Свердловськ, 1986. С.23.

40. Сунгатулліна Г.А. Ціннісні орієнтації і мотиваційна сфера підлітків і молоді, що набувають досвід соціально-значущої діяльності / / Вісник МГУ. Серія 18. Соціологія і політологія. С. 158-163.

41. Сучасні психолого-педагогічні проблеми вищої школи. - Л.: Вид-во БРЕШУ, 1985. – 143 с.

42. Тітма М.Х. Формування життєвих орієнтації учнівської молоді / /

43. Франкл В. Людина в пошуках сенсу: Переклад з англійської. М, 1990.

44. Фромм Е. Людина для себе. Мінськ, 2003.

45. Черіева Е.Г. Специфіка ціннісних орієнтацій сучасної молоді, яка навчається малих міст Центрально-Європейського регіону Росії / / Соціологія освіти. Дайджест російської та зарубіжної преси. 2004. № 6. С. 63-65.

46. Чистякова С.Н. Основи профорієнтації школярів. – М., 1983. – 112 с.

47. Шадриков УД. Проблема системогенеза в професійній діяльності. - М., 1982. – 234 с.

48. Ярошенко В.В. Школа і професійне самовизначення учнів. – К., 1983. – 112 с.

49. Ящишин О.О., Карпіловська С.Я. Профорієнтаційна робота в 5-6 кл.// Рад. Шк.. – 1986. - №5., с.60-66

50. Щербатюк Б.А. Методика дослідження особливостей самовизначення особистості.// Практ. психологія та соц. робота. - 2007. - № 1. - С. 18-21.

Додатки

Додаток 1 «Методика Рокича»

Досліджуваному пред’являють 2 списки цінностей. Досліджуваний привласнює кожній цінності ранговий номер. На початку пред’являється набір термінальних, а потім – набір інструментальних цінностей.

У списку Рокича термінальних цінностей 18:

1. Активне діяльне життя;

2. Життєва мудрість;

3. Здоров’я;

4. Цікава робота;

5. Краса природи і мистецтва;

6. Любов;

7. Матеріально-забезпечене життя;

8. Наявність гарних і вірних друзів;

9. Суспільне визнання;

10. Пізнання;

11. Продуктивне життя;

12. Розвиток;

13. Розваги;

14. Свобода;

15. Щасливе сімейне життя;

16. Творчість;

17. Щастя інших;

18. Впевненість в собі.

Інструментальних цінностей теж 18:

1. Акуратність;

2. Вихованість;

3. Високі запити;

4. Життєрадісність;

5. Ретельність;

6. Незалежність;

7. Непримиренність;

8. Освіченість;

9. Відповідальність

10. Раціоналізм;

11. Самоконтроль;

12. Сміливість у відстоюванні власної думки своїх поглядів;

13. Тверда воля;

14. Терпимість до поглядів і думок інших;

15. Широта поглядів;

16. Чесність;

17. Ефективність у справах;

18. Чуйність.

Досліджуваним давалася інструкція: «Вивчіть цінності і спочатку виділіть ту, котра для вас найбільш значуща, позначте її цифрою «1». Потім вберіть другу по значущості цінність, позначте її цифрою «2» і т.д. Найменш важлива залишиться останньою і займе 18 місце. Працюйте не поспішаючи, вдумливо. Якщо в процесі роботи ви зміните свою думку можете виправляти свої відповіді».

Достоїнствами методики є універсальність, зручність і економічність у проведенні обстеження і обробки результатів. При аналізі ієрархії цінностей нами зверталась увага на те, які цінності були поставлені на перше місце. В важності від того які конкретні цінності входять в ієрархію ціннісних орієнтацій особистості дає можливість з’ясувати на які цілі життя спрямована діяльність досліджуваного і яким засобом для досягнення цих цілей він надає перевагу.

Додаток 2

Методика «Диференційно-діагностичний опитувальник» Е.А. Клімова (ДДО)

Цю методику ми використовували для відбору на різні типи професій у відповідності із класифікацій типів професій за Климовим. Досліджуваним студентам і школярам пропонувалися 20 пар видів діяльності. Із кожної пари необхідно було вибрати лише 1 вид, і у відповідній клітинці листа відповідей поставити знак «+».

Текст опросника

Досліджуваним давалася така інструкція : «Уявимо, що після відповідного навчання ви можете виконувати будь яку роботу, але якби вам довелося вибирати тільки із двох можливостей, то чому б ви тоді надали перевагу?». По листу відповідей підраховувалася к-сть знаків: «+» в кожному стовпчику. Кожен із стовпчиків відповідав певному типу професії. Досліджуваним рекомендувалося вибрати той тип професії, який отримав найбільшу к-сть знаків «+»

Назви типів професій по стовпчиках за Е.А. Климовим:

Ключ к тесту

Час дослідження не обмежувався. Хоча досліджуваних попереджували ,що над питаннями не потрібно довго думати.

Додаток 3

Методика «Карта інтересів»

Ця методика використовується з метою профорієнтації. Досліджуваним давалась така інструкція : «У вас є можливість продовжити навчання чи поступити на цікаву роботу. Для того , щоб допомогти вам обрати професію, пропонуємо набір питань. Подумайте, перед тим, як відповідати на кожне питання. Намагайтеся дати якомога більш точну відповідь. Якщо ви часто переконувалися, що дуже любите, чи вам дуже подобається те, про що ми запитуємо, то в листі відповідей поставте знак «+». Текст методики.

Вопросы: ЛЮБИТЕ ЛИ ВЫ, ХОТЕЛИ БЫ ВЫ, НРАВИТСЯ ЛИ ВАМ?

Ключ к тесту

Додаток 4

Методика"жизненное предназначение"(о.и. мотков)

Методика разработана с целью изучения жизненных ориентаций и особенностей их осуществления в процессе жизнедеятельности.

Жизненные предназначения - это изначально заданные природные ориентации человека, его общая жизненная направленность, выражающая предрасположенность к определенному типу функционирования, стилю деятельности, типу отношений к себе, людям и Миру в целом. У большинства подростков и взрослых обнаруживается целая система предназначений и вытекающих из них жизненных задач . Они могут заявлять о себе и одновременно, и последовательно. В определенный период жизни на передний план выходит одна или две наиболее актуальные жизненные ориентации и задачи. Как и другие личностные образования, предназначения имеют полярную, двойственную природу, что нашло отражение и в данной методике, входящей в пакет методик "Гармония" для изучения степени гармоничности и действенности базовых и прижизненно организуемых компонентов личности (см. методики "Базовые стремления", "Образ жизни", "Психологическая культура личности" и др.). Методика позволяет выявлять как содержание , так и характер осуществления жизненных предназначений.

В данной методике достаточно высокая степень оптимальности (гармоничности) процесса осуществления жизненных задач определяется через комплекс характеристик локуса контроля, осознанности и действенности предназначений, жесткости и широты жизненных ориентаций. Рассматриваются в первую очередь внутренние факторы, в большей или меньшей степени благоприятствующие организации успешного процесса самореализации предназначений. Оптимальным считается наличие у испытуемого этих особенностей на достаточно высоком уровне. Однако выраженность таких характеристик на близком к максимальному или на максимальном уровне считается уже не оптимальной, а псевдооптимальной, псевдовысокой. Методика в большей степени выявляет, помимо содержания предназначений, факторы, организующие процесс самореализации жизненных предназначений, а также показатель включенности опрашиваемого в их осуществление. Фундаментальная характеристика общей гармоничности и конструктивности жизни личности включает в себя и другие важные аспекты ее мотивации и жизнедеятельности, например, ценностные и процессуальные стороны образа жизни, особенности культурно-психологических стремлений и умений, общекультурных тенденций, и т.п.

Минимальный рекомендуемый возраст для работы по методике - 14-15 лет.

Инструкция : Вам предлагается ответить на вопросы, касающиеся содержания Ваших главных жизненных склонностей и особенностей их осуществления в процессе жизни. Выбирайте свой ответ из пяти возможных ответов по общей Шкале.

Шкала возможных ответов

1 2 3 4 5

---------------------------------------------------------------------------

Нет Скорее, нет Когда как Скорее, да Да

Если, например, на вопрос №4 Вы выбрали ответ "Скорее, нет", то напротив номера этого вопроса в бланке ответов нужно поставить цифру "4". Таким образом даются ответы на все вопросы, кроме последнего №23. На него нужно дать письменный словесный ответ.

ВОПРОСЫ (методика "Жизненное предназначение")

1. Мне больше нравится работа с четкими, подробными инструкциями, до мелочей определяющими, что и как нужно делать, с жестким графиком работы и сроками выполнения

2. Большую часть жизни я хочу посвятить творчеству

3. Часто мне хочется что-то делать знакомым , известным способом, чем постоянно искать какие-то новые, неизвестные мне пути

4. Я скорее выберу работу со свободным графиком посещения, в которой имеется широкий простор для творчества и дается лишь самая общая задача

5. В жизни я предпочел бы руководить людьми, направлять и контролировать их

6. По натуре я скорее помощник и исполнитель

7. Мне удается хорошо организовывать различные дела

8. Я чаще предпочитаю роль подчиненного, а не руководителя

9. Важнейшей задачей моей жизни является помощь другим людям

10. В жизни главное для меня - это удовлетворение собственных желаний, получение удовольствий

11. Одной из важных задач своей жизни считаю создание семьи (или жизнь в семье, если она есть)

12. Я предпочитаю больше заботиться о себе, чем помогать другим

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

13. Считаю себя хозяином своей судьбы

14. Я хорошо понимаю, к чему я больше всего предназначен в жизни

15. Мой жизненный путь, видимо, больше зависит от внешних обстоятельств

16. Мое жизненное предназначение совершенно туманно для меня

17. Каждому человеку природой дано только одно жизненное предназначение

18. Человек в течение жизни обычно выполняет несколько больших жизненных задач

19. Думаю, что мне удастся выполнить мое главное предназначение

20. Я уже осуществляю свое свои главные жизненные задачи

21. В жизни я в основном ориентируюсь на решение ситуативных, суетных задач (на бытовые, учебные, рабочие и другие текущие вопросы)

22. Что бы я ни делал, в конечном итоге возвращаюсь к размышлениям над общечеловеческими и мировыми вопросами

23. Мое жизненное предназначение состоит в ...(дайте письменный ответ)

КЛЮЧ к методике "Жизненное предназначение"

--------------------------------------------------------------------------------------------

№№ Изучаемый фактор №№ вопроса

--------------------------------------------------------------------------------------------

СОДЕРЖАНИЕ ЖИЗНЕННЫХ ПРЕДНАЗНАЧЕНИЙ (ЖП)

1 Исполнитель–творец

Исполнитель, рутина 1, 3

Творец, творчество 2, 4

П Руководитель - подчиненный

Руководитель, руководство 5, 7

Подчиненный, подчинение 6, 8

Ш Поддержка других - поддержка себя

Поддержка других 9,11

Поддержка себя 10,12

IV Ситуативная ориентация - Духовная ориентация

Ситуативная (бытовая, учебная и т.п. - на конкретные дела) 21

Духовная (широкомасштабная, общечеловеческая, космическая) 22

Внутриличностные факторы, благоприятствующие илине благоприятствующие осуществлению предназначений

1 Локус контроля (степень управления своей судьбой)

Внутренний 13

Внешний 15

П Осознанность жизненных предназначений (ЖП)

Высокая 14

Низкая 16

Ш Жесткость направленности ЖП

Однонаправленность 17

Разнонаправленность (несколько ЖП) 18

IVВера в осуществимость ЖП 19

VДейственность ЖП (наличие активного их осуществления) 20

Осознанность ЖП в вербальном плане 23

Гожп – потенциальная гармоничность осуществления ЖП.

Гожп = ( сумма баллов по №№ 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19) / 7;

(интегральный показатель, подсчитывается после предварительного перевода баллов по №№ 15, 16 и 17 по обратной шкале).

--------------------------------------------------------------------------------------------

Благоприятствующими факторами являются: внутренний локусконтроля (№ 13), высокая осознанность ЖП (№ 14), гибкость - разнонаправленность личности (№ 18), вера в осуществимость ЖП (№ 19). Неблагоприятствующими - преобладающий внешний локус контроля, низкая осознанность ЖП, однонаправленность жизненных ориентаций (соответственно пункты №№ 15, 16 и 17). Прямым показателем наличия процесса реализации ЖП является действенность ЖП (№ 20) .

ОБРАБОТКА РЕЗУЛЬТАТОВ

Определяется выраженность как содержательных характеристик жизненных ориентаций испытуемого, так и характеристик организации процесса их осуществления .

АНАЛИЗ СОДЕРЖАНИЯ ЖИЗНЕННЫХ ПРЕДНАЗНАЧЕНИЙ (ОРИЕНТАЦИЙ)

1. Выявление преобладающих жизненных ориентаций в четырех полярных парах предназначений: Исполнитель - Творец, Руководитель - Подчиненный, Поддержка себя - Поддержка других, Ситуативная ориентация - Духовная (широкомасштабная) ориентация.

По каждому типу ориентаций (кроме Ситуативной и Духовной) вычисляются средние арифметические баллы (см. Ключ к методике). Выраженной ориентацией считается та, средний балл которой больше или равен 3,5 балла . Смотрим в полярных парах, какая ориентация сильнее, т.е. является преобладающей, и является ли она выраженной.

Возможны случаи, когда у опрашиваемого нет выраженных ориентаций, или, наоборот, когда у него сразу несколько таких предназначений.

2. Затем определяется, на каком уровне выражена каждая жизненная ориентация (см. таблицу 1). Когда ориентация определяется только по одному ответу (это Ситуативная и Духовная ориентации), то уровни определяются в таких случаях по упрощенным правилам: ответы "4" или "5" - высокий уровень (В), ответ "3" - средний (С), ответы "1" или "2" - низкий уровень (Н).

NB – Определение уровня не заменяет числовых данных, а является лишь дополнением к ним. В таблице результатов числовые данные обязательны.

3. По группе испытуемых также вычисляется по каждому типу ориентаций процент случаев выраженных жизненных ориентаций : число таких случаев с данной ориентацией в группе делится на общее число испытуемых и умножается на 100 %.

Кроме того, по каждому типу ориентаций по группе испытуемых вычисляется среднее арифметическое. Вообще средние желательно вычислять по каждому вопросу методики, так как это дает возможность проведения более тонкого анализа выраженности не только ориентаций, но и их составляющих.

ПОКАЗАТЕЛИ ОРГАНИЗАЦИИ И АКТИВНОСТИ ПРОЦЕССА ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ ЖИЗНЕННЫХ ПРЕДНАЗНАЧЕНИЙ

4. Далее по ответу на вопрос № 20 определяется важный показатель - уровень действенности жизненных предназначений - уровень Джп, т.е. уровеньактивности процесса их осуществления. Так как здесь уровень определяется только по одному ответу, то применяем для этого упрощенные правила определения уровня (см. пункт 2 "Обработки результатов" настоящей методики). Уровень общегруппового среднего определяется по таблице 1, для Хср »3,55 балла, определенного по среднегрупповым данным.

5. Наконец, определяем комплексный показатель - гармоничность внутриличностных факторов осуществления жизненных предназначений (Гожп). Это показатель благоприятности выраженности таких характеристик как локус контроля, осознанность предназначений, жесткость направленности предназначений, вера в их осуществление - для реализации своих жизненных ориентаций. Достаточно высокая выраженность благоприятствующих признаков этих факторов говорит лишь о потенциально гармоничных внутренних условиях для реализации предназначений, а не о самом уровне их осуществления, который может быть связан и с необходимыми внешними, материальными и социально-психологическими, условиями.

Сначала по "отрицательным" вопросам №№ 15, 16 и 17 переводим баллы по Обратной шкале к "позитивному" виду:

1 2 3 4 5 "Отрицательные" ответы

¯¯¯¯¯¯

5 4 3 2 1 "Положительные" ответы

Затем вычисляем показатель гармоничности осуществления предназначений Гожп:

Гожп = (сумма баллов по №№ 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19) / 7 .

Т.е. это среднее арифметическое баллов по благоприятным личностным факторам, потенциально способствующим осуществлению жизненных предназначений.

По таблице 1 определяем уровеньвыраженности показателя Гожп . Уровни были определены с учетом средних арифметических обследованных групп. Обобщенное среднее находится в районе Хср = 3,55 балла.

Таблица 1. Примерные уровни гармоничности осуществления жизненных предназначений Гожп (балльные показатели – при Х ср = 3,55 балла)

Примечание: для определения уровня гармоничности показателя Гожп методики "Жизненное предназначение" применяем уровни для Хср = 3,55 балла, в соответствии со средненормативными данными. Лица с псевдовысоким уровнем часто обнаруживают завышенную, нереалистичную самооценку и высокие амбиции, что создает состояние потенциальной неустойчивости в стрессогенных обстоятельствах. Поэтому этот уровень оценивается как более низкий, чем высокий уровень гармоничности личностных характеристик осуществления предназначений.