Психологічні вимоги до особистості майбутнього вчителя трудового навчання - курсовая работа

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка Індустріально-педагогічний факультет

Кафедра педагогіки, психології та

методики трудового і професійного

навчання

Психологічні вимоги до особистості майбутнього вчителя трудового навчання

Курсова робота з психолого-педагогічних

дисциплін № 83

Виконав: студент 32 групи

денної форми навчання

Чечуга Роман Миколайович

Керівник: кандидат психологічних

наук, доцент

Видра Олександр Григорович

Чернігів 2007

ЗМІСТ

вступ………………………………………………………………..……...…...…3

розділ I.особистість вчителя трудового навчання з погляду психології

1.1. Сучасні поняття про особистість вчителя…………….………..…...….…...5

1.2. Структура особистісних якостей вчителя……………………..……….….11

розділ II. побудова моделі психологічних якостей особистості вчителя трудового навчання

2.1. Вимоги до вчителя трудового навчання…………………….....…………..17

2.2. Модель вчителя трудового навчання……………………….……….…....24

висновки…………………………………………………………..………..…....29

словник основних термінів ……………………………………………….….…31

список використаних джерел

ВСТУП

Як зазначається в державній програмі «Вчитель» - освіта є головною у сфері духовного і культурного розвитку нашої держави. Ключова роль у вихованні дітей належить вчителеві. Саме через його діяльність реалізується політика держави , яка спрямована на зміцнення культурного, духовного та інтелектуального потенціалу нації, збереження і примноження культурної спадщини[ 4, 2-6].

Саме учитель здійснює навчання й виховання учнів з урахуванням специфіки їх індивідуального та вікового розвитку, сприяє розвитку особистості школяра, його цивільної позиції, наукової, екологічної й економічної грамотності, професійному самовизначенню. Спрямовує своїх вихованців на шлях реалізації їхньої особистості в суспільстві, можливо й не на даний момент, а в дорослому житті. Систематично здійснює зв'язок з батьками (або особами що їх заміняють).

На вчителя покладене велике завдання допомагати учням у не офіційних відносинах. Він повинен бути їхнім взірцем, ідеалом, заміняти батьків коли учні знаходяться в школі. Тому до вчителя розробляються і висуваються певні вимоги: психологічні, педагогічні та спеціальні. Щоб ці вимоги були дотримані майбутньому вчителеві потрібно прямувати до певного ідеалу педагогічної майстерності, зпівставляючи з ним якості своєї особистості та здійснювати постійний розвиток. Тому і є важливим у науковій психології та педагогіці вивчення, розкриття, дослідження психологічних вимог особистості майбутнього вчителя, зокрема і до вчителя праці. Адже результати таких досліджень породжують своєрідний орієнтир для розвитку особистості майбутнього вчителя.

Метою курсової роботи є дослідження особистості вчителя трудового навчання та побудова моделі його особистісних якостей з погляду психології.

Об’єктом курсової роботи є процес особистісного розвитку майбутнього вчителя трудового навчання.

Предметом дослідження являються особистісні якості, які повинні бути притаманні майбутньому вчителеві.

Завдання курсової роботи наступні:

1. Здійснити теоретичний аналіз наукових знань про психологічні вимоги до особистості вчителя та його структуру особистісних якостей.

2. Навчитись розробляти модель особистісних якостей та здібностей майбутнього вчителя трудового навчання.

розділ I . особистість вчителя трудового навчання з погляду психології

1.1. Сучасні поняття про особистість вчителя.

У минулому склалося поняття про учителя, яке мало широке соціальне значення. Учителями називали мислителів, які передавали людям свої погляди і переконання, що служили дороговказом у житті. Сьогодні вчитель — це не лише практичний працівник, спеціаліст у галузі навчання і виховання підростаючого покоління, а й громадський діяч[23,179]. Учитель не тільки передає знання, є не тільки джерелом, як тепер прийнято говорити, інформації, він є і вихователем і носієм моральних цінностей. При цьому він передає їх своїми повчаннями, своїми діями, поводженням, всією своєю особистістю[1,9].

Дискусії про те, яким повинен бути вчитель, виникають у педагогічних колективах дуже часто. І це закономірно. Адже вчитель - головна фігура в навчально-виховному процесі. Він повинен дати знання, від нього залежить спрямованість виховання учнів. Ще зі студентських часів учитель має пам'ятати слова російського педагога К. Д. Ушинського про те, що у вихованні все повинне ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості[1,12].

Особистість учителя відіграє вирішальну роль у навчанні: тільки особистість, людина високих духовних якостей, може ефективно впливати на учнів.

Сучасна гуманістична психологія цінуючи роль особистості вихователя трохи інакше бачить його самого і його педагогічну позицію стосовно учня. На противагу вчителеві, що веде за собою, що особливо характерно для сучасної школи, обґрунтована позиція учителя-фасілітатора (від англ. facilitate - полегшувати), тобто допомагаючого учневі знайти себе. Це припускає інший підхід учителя до дитини, оволодіння іншими вміннями й способами поводження. Такий учитель як вихователь намагається якнайбільше надати можливостей для активної самостійної, діяльності дітей - пізнавальної, трудовий, соціальної та ін.

З цього приводу виникає необхідність розглядати функції вчителя з позиції керування навчальної діяльності школяра вчителем, як це відбувається в школі.

Щойно ми почали керувати учнем, контролювати кожен його крок, діяльність учня руйнується бо перестає бути його власною. Керування вчителя має бути таким, що не обмежує учня в діяльності, а стимулює його активність. Саме таке керівництво притаманне учителю-фасілітатору.

Обидва типи особистості вчителя: лідер, що веде за собою, нерідко з авторитарними й харизматичними рисами, і помічник, «фасілітатор», що стимулює саморозвиток учня, протистоять технологізації своєї праці, оскільки праця вихователя кропіткий, «ручний» і немеханізований процес, що не піддається шаблону[4,9].

Сучасна школа має забезпечити розвиток дитини, як особистості та як вищої цінності сучасного суспільства. Виявити її таланти, розумові та фізичні здібності, виховати громадянина здатного до свідомого суспільного вибору. Розв’язання цих завдань певною мірою залежить від вчителя. Це стимулює педагога до оволодіння новими педагогічними підходами до навчання та виховання. Не слід забувати і про такі якості особистості вчителя як високий професіоналізм, ерудованість та суто людські риси – любов до дітей, до своєї справи, доброта, чесність, щирість, відвертість т.д. В. Сухомлинський писав: «Я твердо переконаний, що є такі якості душі, без яких вчитель не зможе стати справжнім вихователем і серед них на першому місці стоїть уміння проникати у духовний світ дитини. Біда багатьох вчителів в тому, що вони забувають: учень, це насамперед жива людина, яка вступає у світ пізнання, творчості людських відносин»[19,147]. У цьому контексті школа висуває перед вчителем ряд вимог , яких він повинен дотримуватись у своїй діяльності. Він повинен бути прикладом моральної чистоти, мати сильну волю й твердий характер, бути наполегливим у доведенні до кінця початої справи. У той же час вчитель повинен мати витримку й терпіння, бути людяним[11,66-69].

Викладач має пам'ятати, що справляє той чи інший вплив на учнів як змістом своїх уроків та інших навчальних занять, так і всією своєю особистістю, поведінкою, навичками, манерами, зовнішнім виглядом, своїм ставленням до справи, інших людей і, насамперед, до учнів. Цей вплив може бути і позитивним, і негативним. Якщо викладач систематично спізнюється на заняття, проводить їх без належної підготовки і під час занять корпається у своїх паперах, щоб знайти потрібні дані, то тим самим він подає поганий приклад недбалого ставлення до своїх обов'язків. Тому викладач має постійно дбати про належний рівень своєї поведінки, одягу, манер і навичок, щоб не подавати дітям шкідливих прикладів, а навпаки, своєю поведінкою, зовнішнім виглядом, ставленням до роботи, до людей, своїми поглядами і переконаннями справляти на них сильний виховний вплив. Адже учні у своїй масі ще тільки формуються як особистості, і школа, і її викладачі можуть і повинні зробити необхідний вплив на процес формування особистості кожного вихованця (бо на формування особистості впливають три чинники: спадковість, середовище і виховання). Всім своїм поводженням вчитель або зміцнить віру в себе, або руйнує її. Тому все залежить від кожного конкретного вчителя. Наскільки він глибоко усвідомив роль своєї особистості і її значимість для виховання, наскільки зумів виховати насамперед себе, настільки він став справжнім учителем[1,12].

Особистість педагога – важливий чинник формування особистості школяра. У своїй діяльності вчитель наочно демонструє засвоєні ним моделі поведінки, соціальних норм і цінностей. Його індивідуально-психологічні якості зумовлюють ціннісно-змістові уявлення вихованця.

У своїй роботі вчитель використовує різні види діяльності, при чому головне його завдання – створення умов для творчого розвитку особистості учня. У зв’язку з цим основними видами навчання є пошукова робота, робота з додатковою літературою, розв’язання проблемних ситуацій. Ці методи навчання активізують розумову діяльність учнів, формують вміння аналізувати, порівнювати, будувати гіпотези, бачити суть проблеми т.д. Однак лише той вчитель досягає цієї мети, який постійно працює над своєю культурою, засвоює різні наукові знання, орієнтується на безперервне вдосконалення своєї педагогічної майстерності. Усвідомлює необхідність чітко уявляти структуру навчальної діяльності та своїх дій на кожному етапі : від виникнення задуму до його реалізації. Тому виділяють основні завдання сучасного педагога:

- залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності.

- емоційна підтримка дітей; створення для кожного учня ситуації успіху на основі застосування індивідуального підходу.

- проведення експертизи отриманих результатів як вчителем так і учнями[5,3-5].

Виконання цих завдань забезпечує ефективне навчання і розвиток особистості як учня та і вдосконалення особистості педагога.

Особистість сучасного викладача виявляється через його спрямованість на педагогічну діяльність. Успіх педагогічної діяльності перебуває в складному співвідношенні з характером, здібностями і темпераментом викладача. Наприклад, такі риси його характеру як педагогічний такт, вимогливість, справедливість, чуйність, є найважливішими умовами його гуманістичної педагогічної діяльності.

Велике значення мають такі риси характеру, як самостійність, організованість, чесність, працьовитість, спостережливість, уважність, спритність, витримка. Успіх у педагогічній діяльності неможливий без здібностей дидактично опрацьовувати навчальний матеріал, вносити в навчальну роботу щось незвичайне, нове, цікаве, доступно і виразно пояснювати і викладати навчальний матеріал, адекватно до педагогічної діяльності використовувати експресію, правильно сприймати й оцінювати поведінку учнів, уміти переконувати, перепереконувати, вселяти надію і вимагати.

Темперамент викладача впливає на способи і стиль його діяльності, але це не перешкода для досягнення майстерності, тобто викладачі з різними темпераментами можуть домагатися високих результатів у своїй праці. Звичайно, у педагогічній сфері успішно трудяться і сангвініки, і флегматики, і холерики. Меланхолічний темперамент оцінюють як більш можливий, але на думку психологів, не завжди бажаний[20,87]. Кожному викладачеві школи необхідні психологічні і педагогічні знання, уміння вивчати й використовувати педагогічний досвід інших викладачів[23,179].

Праця педагога потребує великої сили волі, творчого характеру, наполегливості та достатньої витримки. Такі риси особливо необхідні вчителю — наставнику і вихователю молоді. Вчитель, який володіє сильним характером, твердою волею і, разом з цим, справедливий, завжди об'єктивно оцінює вчинки і дії учнів справляє великий виховний вплив. Для виховання у дітей сміливості, мужності, волі вчитель має сам володіти цими рисами. Педагог має показувати в усьому приклад, починаючи з повсякденної побутової поведінки, зовнішнього вигляду, манер і закінчуючи високим патріотизмом та моральністю.

Сучасний вчитель має справу з матеріалом надзвичайної складності. Учень — не пасивний продукт природи. Він як об'єкт, так і суб'єкт впливу вчителів та різноманітних чинників природного і суспільного середовища. Під час процесу педагогічного впливу на вихованця необхідно враховувати не лише чинники зовнішнього впливу, а й особливості психологічної характеристики його віку, індивідуальні відмінності в задатках та здібностях, характері. Лише вміння проникнути в психологію кожного учня, групи чи класу в цілому робить працю вчителя корисною і високоефективною.

Якщо центральною фігурою школи є учні, то викладачі й адміністративний склад — це організатори і керівники всієї навчальної, виховної роботи і творчої діяльності учнів. Вони завжди є й об'єктами педагогічних впливів викладачів, і суб'єктами своєї навчальної діяльності.

Викладачі мають забезпечити учнів усією необхідною інформацією для їхньої навчальної діяльності, повсякденно керувати нею, контролювати й оцінювати результати діяльності кожного учня[23,182].

Отже, особистість сучасного вчителя це не просто особистість пересічного громадянина, а поєднання особистостей педагога, психолога, вченого, робітника, громадського діяча т.д. Всі ці особистості гармонійно поєднані в одній - в особистості вчителя.

1.2. Структура особистісних якостей вчителя

В системі професійної підготовки сучасного вчителя трудового навчання великого значення набуває її психолого-педагогічний компонент. Це пояснюється ускладненням змісту педагогічної праці випускників індустріально-педагогічних факультетів, необхідністю їх мобільної готовності до проведення занять з багатьох нових учбових дисциплін техніко-економічного характеру, що вводяться в шкільний компонент навчального плану. В таких умовах особливо стабільною і універсальною повинна бути психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя трудового навчання[9,7].

Що ж розуміють під словом «підготовка»? Під цим словом розуміють розвиток у особистості майбутнього вчителя трудового навчання таких якостей та набуття ним здібностей, які б максимально відповідали сучасним вимогам до вчителів, та здійснювали як найкращий ефект при подальшій педагогічній діяльності. Також при підготовці повинна закладатись здатність до самовдосконалення.

Розглянемо структуру особистісних якостей, яку побудував відомий психолог Рибалка В.В.[16,113-123]. На мою думку саме ця структура найбільш повно відповідає особистості вчителя трудового навчання. Отже, у вчителя повинні бути присутні такі якості: професійна спрямованість його особистості, комунікативні здібності у сфері спілкування, риси характеру творчої особистості, самосвідомість, великий творчий досвід, творчі розумові здібності та гармонійно поєднані з усім цим особливості вищої нервової діяльності (темпераменту).

Спрямованість це напрям діяльності особистості, в якій вона задовольняючи свої потреби розвивається і самовдосконалюється[22,152]. Спрямованість поділяється на такі структурні компоненти.

Педагогічна спрямованість: вчитель повинен постійно перебувати в пошуку шляхів вдосконалення своєї педагогічної майстерності, мати спрямованість на поглиблення своїх знань і вдосконалення вмінь та навичок[23,18].

Гуманістична спрямованістьособистості вчителя направлена на бажання приносити добро, користь дітям і колегам своєю працею, на інтерес до духовних цінностей, до моральних засад життя дітей. На прагнення досягати нових результатів у наукових знаннях педагогічної діяльності. Гуманістична спрямованість виховує почуття гуманізму, доброту та любов на сам перед до дітей[16,114].

Наступний компонент особистісних якостей вчителя це комунікативні здібності у сфері спілкування.

Здатність до творчого наукового діалогу з учнями з урахуванням їх вікових особливостей дає змогу вчителю об'єктивно, різнобічно сприймати особистість учня без недооцінки або переоцінки його якостей. Правильно розуміти вихованця, з'ясовувати чинники його поведінки, входити в його становище.

Творча взаємодії з колегами дає можливість розробляти та обговорювати ідеї в ході творчого спілкування в колективі. Дає змогу для колективного прийняття творчих рішень та організувати творчу групу, стати її лідером і налагодити ділове співробітництво між її членами.

Потреба вчителя у здобутті нової інформації, у пошуку та отримання наукової, технічної інформації (знань, ідей), яка міститься у книгах, статтях вчених, інженерів, письменників, вчителів виховує любов до читання наукової, технічної, фантастичної літератури. Це розвиває здатність до систематизації фактів, знань, до ведення нотаток, конспектів, щоденників спостережень та письмового викладання своїх думок, ідей у вигляді наукових статей, тез, до створення розповідей, віршів, фантастичних творів.

Потреба у спілкуванні присутня у кожної людини. А у вчителя повинна бути не потреба, а зобов’язаність до спілкуванні з творчо мислячими людьми, вченими, з іншими вчителями в умовах дискусії, семінару, конференції. Це потрібно для отримання нової наукової та технічної інформації при колективному обговоренні наукових проблем, для виступу з науковим повідомленням, доповіддю, лекцією перед колегами. Спілкування розширює кругозір і це створює умови для розуміння нових, нестандартних думок, наукових поглядів співрозмовників, ідей, що висунуті співрозмовниками в ході дискусії, дебатів тощо[16,115].

Характер – індивідуальна сукупність стійких психологічних особливостей особистості, які обумовлюють типові для людини способи поведінки в певних життєвих ситуаціях[22,512]. Характер особистості вчителя повинен мати такі риси: порядність, інтелігентність, довірливість, відвертість у стосунках з колегами, учнями та їх батьками; професійна та людська чесність; стиль невимушеності, внутрішня свобода; сміливість розуму і духу, готовність до ризику в ім'я досягнення високих результатів у педагогічній майстерності; почуття відповідальності перед батьками дітей та власною совістю; цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, зацікавленість у творчій справі; упертість, безмежне терпіння при обмірковуванні будь-яких питань, дослідженні складних проблем при навчанні; почуття толерантності, терпимість; творчість оригінальність, ініціативність в процесі пошуку і визначення перспективного напряму пізнавальної діяльності вихованців; оригінальність, неповторність, здатність до уникнення шаблону; планомірність, методичність у творчій навчальній діяльності; спритність, винахідливість; дотепність, почуття гумору, здатність сприймати смішне; старанність ділової людини, вимогливість до себе; вибагливість, здатність не задовольнятися наближеними відомостями, а уточнювати, діставатися суті з першоджерел, враховувати думку фахівців; критичність розуму при оцінці перспектив дослідження; дисциплінованість, організованість, акуратність при виконанні різноманітних вправ при проведенні уроків; почуття здорового глузду.

Самосвідомість це усвідомлення людиною свого відношення до власних потреб, нахилів, мотивів, захоплень[17,45]. Самосвідомість дає змогу вчителеві здійснювати самоконтроль, керувати процесами самопізнання т.д. Розглянемо більш детально що розуміється під самосвідомістю.

Здатність до адекватного самоусвідомлення позитивних якостей і вад власної особистості порівняно з іншими людьми та колегами дає можливість вчителеві прогнозувати свою подальшу діяльність. Обміркування, аналіз, вивчення своїх дій і вчинків, правильне розуміння себе, своїх здібностей, рис характеру ефективно впливає на розробку реальних цілей, планів і завдань педагогічної діяльності. Здатність контролювати себе, свої думки, вчинки, дії, усвідомлюючи, що від цього залежить успіх у поведінці та творчій діяльності вихованців.

Почуття власної гідності, поваги до себе, віра в себе без зайвої самовпевненості або, навпаки, самоприниження[5,3-5].

Досвід повинен постійно підвищуватись і розвиватись. Він дає змогу вчителеві уникати помилок, які були в минулому, покращувати свою педагогічну майстерність і прогнозувати свою діяльність.

Вчителю повинна бути притаманна здатність постійно розвивати творчий професійний досвід, бажання підвищувати наукову компетентність, отримувати нові знання. На основі цих знань розвивати відповідні вміння і навички педагогічної роботи.

Вчитель повинен уміти цілеспрямовано досліджувати, вивчати певні питання або проблеми, набувати у творчих пошуках нові знання і цим розширювати свій науковий кругозір. Проводити експериментальні дослідження та оформляти їх результати у формі наукових звітів, статей, тез. Отримувати відчуття задоволення від нарощування досвіду професійної діяльності і водночас - незадоволення ним, як умова подальшого зростання компетентності в педагогічній роботі.

Вчитель повинен мати здібності до самостійного формування глибоких і систематичних знань у педагогіці, мобілізувати весь власний досвід з метою розв'язання важливих та складних проблем, в процесі вирішення яких швидко набувати додаткової досвіду. Відчувати відповідальність при розв’язанні цих завдань[16,116].

Наявність у вчителя інтелектуально-творчих здібностей відіграє дуже важливу роль у його особистості. Сюди входять, переважно, психічні процеси.

Переключення уваги дозволяє вчителю помічати речі, які легко випадають з поля зору при спостереженні та збиранні фактів. Також увага може розподілятись ("бокове мислення"), тобто концентруватись на багатьох, на перший погляд, другорядних питаннях, які можуть виявитись важливими при досягненні мети діяльності, при розв'язанні проблем на уроках[20,35]. Завдяки увазі вчитель може зосереджуватись на певній темі, питанні, проблемі, може одночасно спостерігати і контролювати всіх учнів одночасно[16,116].

Наявність у вчителя творчої уяви дає можливість легко генерувати образи, цілісні уявлення на основі словесного опису, абстрактних понять. Володіння прийомами, засобами творчої уяви, фантазування та просторового уявлення полегшить роботу вчителя при викладенні матеріалу, при демонстрації прийомів роботи та при виконанні виробів.

Маючи хорошу пам'ять вчитель може запам'ятати багато цікавих наукових чи технічних ідей отриманих від колег, прочитаних у відповідних літературних виданнях. Ці ідеї можуть бути використані при проведенні уроків. Дає здатність до прогнозування результатів діяльності учнів, на основі врахування власного досвіду, зафіксованого у пам'яті.

Завдяки спостережливості вчитель може збирати інформацію про даний клас в цілому, або про окремих його учні, що так необхідна при плануванні уроку та при виборі індивідуального підходу.

Нестандартність мислення дає здатність творчо використовувати стандартизовані елементи, нормативи наукової, технічної діяльності, правила, інструкції, стандарти, нормативи, закономірності та закони. Пробуджує почуття сміливості та впевненості у відстоюванні власних творчих ідей, емоційна стійкість при напруженому творчому пошуку, при розчаруваннях, критиці, при невдачах або успіху. Здатність до інтуїтивного знаходження рішень в ході роботи та їх наступної об'єктивації, тобто формулювання у словах, поняттях, формулах та визначеннях.

Теоретичне мислення пробуджує у вчителя інтерес до незвичайних, оригінальних, парадоксальних, заплутаних питань, задач, проблем, що формулюються в абстрактній, узагальненій, теоретичній формі; здатність діяти, розробляти ідеї в ході інтенсивної теоретичної і практичної роботи[16,120].

Темперамент це закономірне співвідношення індивідуальних особливостей особистості, які характеризують різні сторони динаміки психічної поведінки людини[22,451]. Темперамент викладача впливає на способи і стиль його діяльності, але це не перешкода для досягнення майстерності, тобто викладачі з різними темпераментами можуть домагатися високих результатів у своїй праці. Звичайно, у педагогічній сфері успішно трудяться і сангвініки, і флегматики, і холерики. Меланхолічний темперамент оцінюють як більш можливий, але на думку психологів, не завжди бажаний[20,87].

Правильне використання вчителем позитивних сторін свого темпераменту дасть йому змогу добитись високих результатів у професійній діяльності.

Навіть якщо у нього слабкий тип темпераменту, але сильний характер в поєднанні з хорошими знаннями навчального матеріалу вчитель може досить ефективно працювати в школі та підвищувати свій кар’єрний ріст[15,207].

розділ II . побудова моделі психологічних якостей особистості вчителя трудового навчання

2.1. Вимоги до вчителів трудового навчання

При викладанні трудового навчання, як і у викладанні інших предметів, у школі керівна роль належить учителеві. Учитель підготовляє навчальний процес, встановлює мету кожного заняття, визначає форми їхньої організації, продумує їхню структуру. По кожному заняттю вчитель відбирає із програми навчальний матеріал, групує його й доповнює новими відомостями, відбирає методи навчання, забезпечує заняття наочними приладами, технічною документацією, інструментами, матеріалами й устаткуванням[7,7].

Учитель організує й безпосередньо здійснює навчальний процес. Він пояснює школярам новий матеріал, озброює їх знаннями, учить застосовувати ці знання в практичній діяльності, керує трудовим процесом учнів і формуванням у них практичних умінь і навичок, організує самостійність школярів у роботі, сприяє розвитку їхньої творчості.

Керівна роль учителя в здійсненні трудового навчання полягає в умінні передбачати хід навчання, направляти його найбільш успішними шляхами, знати можливі труднощі й заздалегідь готовити школярів до подолання їх.

Для того щоб учитель міг кваліфіковано проводити заняття, керувати трудовим процесом, і вихованням учнів, він повинен мати відповідну підготовку. Однією із головних вимог до вчителя є любов до дітей та своєї роботи[23,180]. Він повинен розуміти значення своєї роботи із трудового навчання й виховання майбутніх будівельників цивілізованого суспільства, почувати відповідальність за її проведення перед державою, та батьками дітей, яких він навчає.

Щоб виховувати інших, учитель трудового навчання повинен бути сам бездоганний у поводженні, у роботі, у побуті. Він повинен бути прикладом моральної чистоти, мати сильну волю й твердий характер, бути наполегливим у доведенні до кінця початої справи. У той же час вчитель повинен мати витримку й терпіння, бути людяним[11,66].

Підготовка вчителя трудового навчання складається із двох частин: підготовки педагогічної й підготовки спеціальної[2,55].

Вимоги до педагогічної підготовки вчителя.

Важливою вимогою до педагогічної підготовки вчителя праці є любов до дітей, до своєї педагогічної професії. Без цього самий гарний фахівець буде поганим учителем.

Педагогічна робота ґрунтується на знанні вікових особливостей дітей і закономірностей їхнього розвитку. При цьому вчитель повинен добре знати не тільки особливості дітей середнього шкільного віку, з якими він працює, але й особливості попереднього й наступного вікового періодів. Тільки в такому випадку буде дотримуватися наступність у навчанні й вихованні школярів.

Крім загальних вікових особливостей дітей, учитель повинен також добре знати індивідуальні особливості кожного свого учня, систематично вивчати їх, стежити за розвитком учня й ураховувати все це при організації навчального процесу[14,145].

Для правильного проведення трудового навчання вчитель повинен знати не тільки анатомо-фізіологічні й психологічні особливості дітей, але й добре володіти психологією трудового процесу.

У навчально-виховній роботі з учнями повинні строго дотримуватися правила шкільної гігієни (правильне визначення навчального навантаження, чергування праці й відпочинку й т.п.). На заняттях по праці до цих правил додаються вимоги виробничої сангігієни й техніки безпеки. Учитель трудового навчання повинен добре знати шкільну й виробничу сангігієну й строго дотримуватись всіх її правила при організації й проведенні занять.

Одним з важливих вимог до педагогічної підготовки вчителя праці є знання сутності й закономірностей процесів навчання й виховання. На основі цих знань учитель повинен досконало оволодіти теоретичною й практичною методикою трудового навчання й проведення занять у навчальних майстернях, та поза її межами. Він повинен знати завдання навчання, обсяг, структуру й зміст всіх розділів того матеріалу, якому вчить школярів.

Від учителя вимагається, щоб він володів педагогічною майстерністю: умів ясно, переконливо, гарною літературною мовою пояснити теоретичний матеріал; володів методикою всіх видів інструктування, у тому числі зразкового показу тих дій, трудових прийомів і операцій, які будуть опановувати школярі; уміло сполучили свої вказівки з поступовим розвитком самостійності учнів у виконанні роботи, упевнено почував себе на уроці й одержував моральне задоволення від своєї праці. Ця впевненість і «запал» учителя при проведенні уроку передається учням, підвищує інтерес до роботи, дисциплінує їх і викликає прагнення більше знати, уміти й як краще зробити.

Учитель повинен мати педагогічний такт, сполучити високу вимогливість до учнів із чуйністю, завжди зберігати витримку й самовладання. В основі педагогічного такту лежить довіра до учнів, упевненість в успішному досягненні кінцевого результату навчально-виховної роботи.

Як уже вказувалося, учитель є організатором навчально-виховного процесу в школі. Особливо більшу організаторську роботу доводиться виконувати вчителеві праці. Ця робота здійснюється не тільки на уроці, але в ще більшому обсязі до уроку. Можна із упевненістю сказати, що успішне проведення занять по будь-якому розділу трудового навчання, особливо занять у навчальних майстернях, залежить від якості попередньо виконаної вчителем організаційної роботи. Тому від учителя трудового навчання (більше, ніж від учителя будь-якого іншого предмета) потрібно, щоб він був гарним організатором[21,4].

Трудове навчання не можна проводити ізольовано від викладання інших шкільних предметів, особливо таких, як фізика, математика, хімія, біологія, креслення. Воно повинне проводитися в тісному зв'язку з усією системою навчально-виховної роботи на уроках і в позакласний час. Тому від учителя потрібно, щоб він умів здійснювати зв'язок занять з трудового навчання з вивченням школярами основ наук.

Педагогічну підготовку вчитель трудового навчання одержує у вузі в процесі вивчення таких дисциплін, як загальна й вікова психологія, теорія й історія педагогіки, методика трудового навчання, при виконанні курсових робіт з методики й при проходженні педагогічної практики.

Однак у вузі закладаються лише основи педагогічної підготовки учителів, які повинні далі розвиватися й поглиблюватися в процесі його практичної роботи в школі[10,103]. При цьому ряд якостей у вчителя (наприклад, педагогічна майстерність, такт і ін.) може сформуватися лише в результаті накопичення досвіду. Учитель повинен уміти вивчати свій досвід і досвіди товаришів, аналізувати його, брати звідти краще й використовувати у своїй роботі. Крім вивчення досвіду, учитель повинен навчитися експериментувати в навчальній роботі з метою перевірки тих або інших методичних положень, відшукання нових шляхів і методів, удосконалювання змісту трудового навчання.

Таким чином, педагогічне утворення вчителя праці триває й після закінчення вузу. Основною формою цього утворення є самостійне вивчення педагогічних статей, книг, журналів, експериментування й т.п. Більшу допомогу вчителеві трудового навчання робить відвідування педагогічних семінарів, проходження різних курсів, участь у роботі методичних об'єднань, предметних комісій, різних конференцій і т.п. [11,66-69].

Вимоги до спеціальної підготовки вчителя

Спеціальна підготовка майбутнього вчителя трудового навчання у педагогічному вузі складається із загальнонаукової, загально-технічної, теоретичної й практичної підготовки за фахом, пов'язаної з тим розділом праці, якому він буде навчати школярів, гарного знання виробництва.

Умови роботи школи вимагають, щоб учитель трудового навчання був фахівцем широкого профілю, мав широкий науковий і технічний кругозір. Без цього він не зможе відповісти на різноманітні питання учнів, керувати кружками й іншими видами позакласної роботи з техніки й праці, розвивати технічне мислення й конструкторські здібності школярів, готовити їх до вибору професії.

Широкий профіль підготовки потрібний учителеві також для ведення занять по різних розділах трудового навчання. Так, учитель трудового навчання повинен бути підготовлений до проведення занять із учнями по столярній і слюсарній справі, механічній обробці металів, основам електротехніки й електромонтажу. Різних учителів по всіх цих розділах школа мати не може, тому що їм просто не вистачить навчального навантаження[2,55-58].

Загальнонаукова підготовка вчителя трудового навчання повинна містити в собі глибокі й міцні знання по загальній фізиці, елементарній і вищій математиці, теоретичній механіці й нарисній геометрії. Ці знання є науковою основою, на якій будується загально-технічна й спеціальна підготовка вчителя. Крім того, вони потрібні вчителеві для здійснення кваліфікованого, науково обґрунтованого зв'язку занять у навчальних майстернях з викладанням основ наук.

Знання по загально-інженерних дисциплінах є базою, на якій будується теоретична й практична підготовка вчителя за фахом. Зміст цієї підготовки визначається цілями й програмними вимогами навчання школярів.

Так, програма занять у шкільних майстернях вимагає ознайомити школярів з елементами технології обробки деревини, металів і деяких інших матеріалів (пластмаса, скло), у тому числі із властивостями цих матеріалів і їхнім застосуванням. Учні повинні вивчити будову і роботу інструментів (у тому числі електрифікованих) по обробці деревини й металів, токарного верстата по дереву і металорізальних верстатів, опанувати вміння й навички по догляду за інструментами по обробці деревини й металів за допомогою ручних інструментів і на верстатах у процесі виготовлення виробів. Потрібно також учити школярів плануванню трудового процесу, організації робочих місць, дотриманню точності у виконанні роботи, ощадливій витраті часу й матеріалів, користуванню ескізами, малюнками, кресленнями й технологічними картами, привчати їх до самостійного конструювання окремих деталей і виробу в цілому й т.п.

Для кваліфікованого навчання школярів всім цим питанням учитель повинен знати такі предмети, як технологія металів і неметалічних матеріалів, теорія різання, верстати й інструменти, технологія машинобудування, основи організації й економіки виробництва. Він повинен добре знати виробництво й мати досвіди роботи на ньому, знати теорію й володіти міцними навичками (хоча б у межах вимог до робітника I-II виробничих розрядів) по столярній, слюсарній, токарській справі, уміти працювати на фрезерному, стругальному, шліфувальному й по деякому іншому металорізальному верстатах, бути знайомим зі зварюванням у вогневим різанням металів, ковальським справою.

Підготовка вчителя до проведення занять по механізації праці й електромонтажу забезпечується знаннями по багатьом з розглянутих вище загально-технічних і спеціальних дисциплін. Додатково до них учителеві необхідно мати гарну підготовку по електромонтажній справі, а для роботи в сільській школі, крім того, добре знати сільськогосподарські машини (трактор, земле-обробні, посівні, зерноочисні й деякі інші машини) і вміти керувати трактором.

Учителеві праці належить провідна роль у трудовому навчанні й вихованнях учнів школи. Тому до нього пред'являються високі вимоги[11,66].

Незважаючи на високі вимоги, підготовка такого вчителя цілком здійсненна. Це підтверджується досвідом роботи індустріально-педагогічних факультетів педагогічних інститутів, які готовлять нових фахівців для школи. Спільність науково-технічних основ навчання в шкільних майстернях і виробничому навчаннях старшокласників по машинобудівних професіях дає можливість привласнювати випускникам індустріально-педагогічних факультетів кваліфікацію вчителя-інженера по загально-технічних дисциплінах (включаючи креслення), трудовому й виробничому навчанню. У середній школі вони можуть також виконувати функції завуча по виробничому навчанню[12,9-14].

Широкий профіль підготовки для сільської школи потрібний і вчителеві, що веде заняття з учнями по дослідно-практичній роботі в сільському господарстві.

Заняття з учнями по цьому розділі праці ведуть у школах, як правило, учителі біології. Це пояснюється тим, що керівникові дослідно-практичної роботи учнів необхідно мати глибокі знання по біологічних дисциплінах, уміти здійснювати тісні зв'язки роботи на ділянці з вивченням школярами біології. Крім біологічної підготовки, керівник дослідно-практичної роботи учнів повинен добре знати (теоретично й практично) такі галузі сільськогосподарського виробництва, як овочівництво, садівництво, тваринництво, що веде галузь даної зони, механізацію й основи економіки сільськогосподарського виробництва. Крім того, учитель повинен бути гарним експериментаторами, уміти проводити досвідчену роботу на пришкільних ділянках, колгоспних полях і володіти методикою навчання цьому школярів.

Цю підготовку вчитель може одержати в процесі вивчення таких загально-агрономічних і спеціальних дисциплін, як фізіологія рослин, фізіологія тварин, геологія, ґрунтознавство, загальне землезнавство, агрохімія, рослинництво, захист рослин, тваринництво, економіка й організація сільськогосподарського виробництва, а також у процесі практичної роботи в сільському господарстві[11,66-69].

2.2. Модель вчителя трудового навчання.

На даному етапі мого професійного навчання та на основі знань, які я отримав при виконанні цієї курсової роботи я спробував побудувати модель вчителя трудового навчання. З моєї точки зору в професійній моделі вчителя повинні поєднуватись такі компоненти: 1. Компетентність; 2. Особистісна орієнтація; 3. Морально-духовна культура; 4. Професійна позиція педагога.

Цією моделлю передбачено розвиток особистості вчителя, його концептуального «Я», глибше розуміння ним культурної й освітньої ситуації, усвідомлення себе передусім як особистості, а згодом як спеціаліста, професіонала. В змісті цієї моделі поєднано три головні феномени — Людина, Освітнє середовище і Педагог[2,82].

Розглянемо більш детально компоненти моделі вчителя.

1.Компетентність. Компетентність (лат. сompetentia — відповідальність) — коло повноважень особи,коло питань, з яких вона має певні знання, певний досвід. Сучасні вчені в галузі педагогіки виділяють у структурі професійної компетентності вчителя кілька складових:

А) Теоретична готовність учителя до діяльності передбачає наявність у нього аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних умінь.

Б) Практична готовність учителя виявляється у зовнішніх уміннях, за допомогою яких здійснюються дії, які можна спостерігати. До них належать організаторські (мобілізаційні, інформаційні, розвивальні, орієнтаційні ) та комунікативні (перцептивні, педагогічного спілкування, педагогічної техніки).[10,105]

Професійна компетентність педагога є основою його майстерності. Формується вона на основі практичного досвіду, особливо передового (новаторського). Адже педагог сприймає професійну діяльність спочатку як нормативно-схвалений спосіб діяльності, який він поступово засвоює, перетворюючи його на індивідуальний стиль роботи[23,180]. Тож розвиток особистісних якостей відбувається разом з засвоєнням педагогічної діяльності. Психологи визначають такі основні етапи становлення людини як педагога, набуття нею життєвого досвіду й формування її світогляду: індивід (від народження) — особистість (результат збагачення людини національною та світовою культурою), індивідуальність (особистість, що виробила власний творчий стиль у процесі своєї діяльності, в нашому випадку педагогічної)[16,113].

Вчені по-різному класифікують основні здібності педагога. Я схильний обрати класифікацію, яку запропонував В.Крутецький, зокрема: дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, сугестивні, комунікативні здібності педагога, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги, особистісні якості [6,6].

Для обґрунтування методики опрацювання науково-дослідної теми та моделі розвитку творчого потенціалу вчителя , використовується поняття «методична культура» вчителя. Вважаємо, що вона є рушійною силою формування професійної майстерності. Підвищення її рівня — складова щоденної роботи педагога, розширення його відповідальності за умови й результати праці. Методична культура — це не тільки знання, а й майстерність, мистецтво, притаманне індивідуальності, вміння донести до учнів теорію, закономірності розвитку явищ, які вивчаються, зацікавити вихованців наукою і, як наслідок, озброїти їх ґрунтовними практичними знаннями по виробленню того чи іншого об’єкта праці. Ця культура є найвищою ланкою педагогічної культури й формується на засадах як останньої, так і на основі загальної культури. У педагогічній діяльності всі названі форми культури становлять єдине ціле[2,56].

2. Особистісна орієнтація. Особистісна орієнтація — стійке глибоке усвідомлення власної соціальної значущості, відповідальності перед державою, собою за результати педагогічної діяльності, її відповідності принципам і морально-духовним цінностям демократичного суспільства[4,6]. Це вміння стратегічно прогнозувати й оцінювати досягнення науки, психологічна готовність педагога до технологічних нововведень, наявність у нього обґрунтованої позиції щодо моделювання саморозвитку й самореалізації його «Я». Вміння вчителя переосмислювати, обґрунтовувати, змінювати орієнтації є дуже важливим, оскільки не лише він є суб'єктом діяльності, а і його особистість є інструментом впливу. Із багатьох визначень поняття «особистість», на мою думку, найбільш повно віддзеркалює суть особистості педагога таке: «Особистість — це така одиничність, неповторність, яка є не тільки носієм свідомості, мислення, почування тощо, але взагалі є суб'єктом, який сам себе співвідносить із собою та з усім навколишнім» [13,19].

Діяльність педагога регулюється матеріальними й духовними потребами. Засвоєння педагогом зовнішніх соціальних настанов утворює стійку структуру свідомості його особистості, визначає її культуру, спосіб життя, ціннісні орієнтації, ідеали. Пріоритетною ідейною цінністю, яка виконує регулятивну роль у діяльності людини і суспільства, є ідеал. Ідеал щодо особистості визначається як моральна досконалість. Педагоги, керуючись такими ідеалами, намагаються наслідувати «ідеали особистості» [18,12-13]. З цього видно, що професійний розвиток педагога є органічною складовою загального розвитку особистості.

Моральні ідеали не можна нав'язати. Кожен має власні вподобання, які відповідають його цілісному моральному досвіду. Людина прагне у своєму житті втілити певний образ, який у її уяві є носієм моральної цінності. Водночас намагаємося віднайти індивідуальний шлях реалізації певних цінностей. І лише власний творчий взірець надихає людину на виконання запланованих нею завдань. Кожен має дбати про «внутрішню людину» в собі... і кожен має поважати цю «внутрішню людину» в інших [6,83].

3.Морально-духовна культура. Особливості педагогічної праці і діяльність учителя трудового навчання у сфері практичного виробництва зумовлюють специфіку професійної педагогічної моралі та поведінки. Вона полягає в тому, що сукупність принципів, норм і правил, які регулюють поведінку та відносини у процесі педагогічної діяльності, визначаються змістом діяльності вчителя. Ці норми доповнюються відповідними правилами поведінки, нормами взаємовідносин у сфері освіти та в суспільстві. Педагогічна мораль є відображенням моральних стосунків, які супроводжують багатогранну діяльність учителя.

Важливою складовою моральної свідомості є ціннісні орієнтації. Обираючи ту чи іншу цінність, людина формує стратегічний план своєї поведінки й діяльності, визначає смислову перспективу останньої. Ціннісна орієнтація висвітлює те «...заради чого діє людина, чому вона присвячує свою діяльність»[18,12-13]. Вищою цінністю моральної свідомості є так звана категорія Добра. Не менш важлива категорія життя. Це поняття відображає фундаментальну особливість людського існування. Пошук сенсу власного існування — духовна потреба людської особистості кожного, і вчителя також. Особливої уваги набуває уявлення про життя як дарунок, і кожна особистість може знайти власний сенс життя, власне щастя, в якому змоделює безпосередній смисл свого буття. Адже найбільш вагомим для кожного вчителя (як трудового навчання, так і тих хто викладає інші предмети )є те, в чому реалізуються цінності його неповторного «Я». Відповідно і для суспільства кожен педагог є цінним передусім завдяки значущості його внеску як Учителя[1,10].

4. Професійна позиція вчителя. Це сфера педагогічної діяльності. Її специфіка вимагає, аби вчитель мав чітку власну позицію, вмів науково і зрозуміло її обґрунтувати, відстояти і прогнозувати результати досягнень у професійній діяльності(засвоєння учнями теоретичного і практичного матеріалу т.д.). Також вчителеві трудового навчання потрібно виявляти готовність до нововведень, моделювання маршруту щодо професійного самовдосконалення з урахуванням своїх потенційних здібностей та потреб суспільства, проектування мети власної діяльності, продумувати послідовність викладення матеріалу та проведення трудових операцій[2,57]. Мотивації оптимальних досягнень у педагога властива цілеспрямованість на життєдіяльність як особистісну, так і на професійну. Водночас від розвитку ціннісної орієнтації залежить всебічність оволодіння особистістю соціальним середовищем. Отже, фундаментом професійної позиції педагога є професіоналізм, який віддзеркалює життєвий, філософський рівень культури вчителя, професійні цінності і стиль взаємовідносин у сфері освіти й соціального середовища[20,105].

ВИСНОВКИ

Учитель трудового навчання організує й безпосередньо здійснює навчальний і практично-виробничий процес. Він розробляє хід уроку, встановлює мету кожного заняття, визначає форми їхньої організації, продумує їхню структуру. По кожному заняттю вчитель відбирає із програми навчальний матеріал, групує його й доповнює новими відомостями, відбирає методи навчання, забезпечує заняття наочними приладами, технічною документацією, інструментами, матеріалами й устаткуванням.

В даній курсовій роботі мною були розроблені вимоги, які висуваються до вчителя трудового навчання. Свідоме дотримання цих вимог дасть можливість для подальшого розвитку особистісних якостей вчителя та підвищення його педагогічної майстерності. А це, в свою чергу, допоможе йому реалізувати себе в професійній діяльності і виконати ті завдання, які покладені на нього школою.

В ході вивчення наукової літератури мною була розроблена структура особистісних якостей майбутнього вчителя трудового навчання. При її розробці я дотримувався думки відомого психолога Рибалки В.В. В цій структурі поєднані такі якості особистості як: професійна спрямованість особистості вчителя, комунікативні здібності у сфері спілкування, риси характеру творчої особистості, самосвідомість, великий творчий досвід, творчі розумові здібності та гармонійно поєднані з усім цим особливості вищої нервової діяльності (темпераменту).

Також , в курсовій роботі була розроблена модель особистісних якостей та здібностей майбутнього вчителя трудового навчання. В ній поєднуватись такі компоненти:

1. Компетентність.

2. Особистісна орієнтація.

3. Морально-духовна культура.

4. Професійна позиція педагога.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Діяльність – активна взаємодія з оточуючим середовищем, в ході якого індивід виступає як суб’єкт, який целенаправлено впливає на об’єкт і задовольняє свої потреби.

Ідеал – особливий спосіб буття предмета, відображеного у психічному житті і світі суб’єкта.

Індивідуальний підхід – важливий психолого-педагогічний принцип, за яким в навчально-виховній роботі з дітьми враховуються їх індивідуальні особливості.

Індивідуальність - (лат. Individuum – особина, неподільне ) неповторність, унікальні властивості людини.

Інтелект - загальна здатність до пізнання і рішення проблеми, яка визначає успішність любої діяльності.

Мотив – матеріальний або ідейний предмет, який пробуджує і направляє на себе діяльність або вчинки людини.

Навчальна діяльність - цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду та діяльність особистості, що відбувається в умовах навчання.

Навчання – цілеспрямований, організований процес і результат здобуття індивідуального досвіду учнями.

Об’єкт – (від лат. Objectivus - предметний) фрагмент реальності на яку спрямована активність взаємовідповідного з нею суб’єкта.

Особистість – загальні якості людини набуті ним в соціально-культурному середовищі, в процесі діяльності та спілкування.

Педагогічна діяльність – цілеспрямований виховний вплив вчителя на учнів з метою особистісного та діяльнісного розвитку останніх.

Перцептивні здібності учителя – здібності проникати у внутрішній світ учня , вихованця, психологічна спостережливість , яка пов’язана з глибоким розумінням учня, його тимчасових психічних станів.

Потреби – форма зв’язку живих організмів з навколишнім світом, джерело їх активності.

Самовиховання - формування людиною своєї особистості в залежності від поставленої мети.

Самоконтроль – процес свідомого, волевого управління своїм психічним життям , поведінкою та діяльністю в відповідності з внутрішньою картиною світу.

Самооцінка – значимість, якою індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості.

Самосвідомість – усвідомлення людиною свого відношення до власних потреб, нахилів, мотивів, захоплень.

Суб’єкт – (від лат. Subjectus – що знаходиться в основі) людина що пізнає зовнішній світ (об’єкт) і спрямовує на нього свою практичну діяльність.

Темперамент – (лат. Temperamentum – співвідношення часток) закономірне співвідношення індивідуальних особливостей особистості, які характеризують різні сторони динаміки психічної поведінки людини.

Характер – (лат. Character – риса, признак) індивідуальна сукупність стійких психологічних особливостей особистості, які обумовлюють типові для людини способи поведінки в певних життєвих ситуаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баланюк Е.Л. Личность учителя // Начальная школа. -1981. -№5.- с.9-12.

2. Болсун С. Модель ідеального вчителя // Рідна школа. – 1999. - №2. с.55-58.

3. Видра О.Г. Експериментальне дослідження зв’язків між особистісними професійними якостями і здібностями та компонентами психологічної культури майбутніх вчителів трудового навчання // Вісник ЧДПУІ ім. Т.Г. Шевченка. Випуск 22. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць / - Чернігів: ЧДПУ, 2004. - С. 35 – 38.

4. Воронов В.В. Технология воспитания и личность учителя // Школа и производство .- 2003 .-№7.- С. 6-9.

5.Гнатюк О. Особистість сучасного педагога // Початкова освіта. -2002. - №3.- с.3-5.

6. Данилова Г.С. Акмеологічна модель педагога //Освіта і управління. – 2006. -№3-4.- с.82-84.

7. Данилова Г.С. Акмеологічна модель педагога в XXIстолітті // Рідна школа. - 2003.- №6. - С. 6-9.

8.Державна програма „Вчитель" // Освіта України. - 2002. - 2 квітня. - С. 2-6

9.Завацький С.В., Сиченков В.П. Психолого-педагогічна підготовка студентів індустріально-педагогічного факультету до професійної діяльності вчителя трудового навчання // Вісник ЧДПУІ ім. Т.Г. Шевченка. Випуск 2. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць / - Чернігів: ЧДПУ, 1999. – С. 7 – 9.

10.Латышев В.Л.Психолого-педагогические аспектыподготовки преподавателей к работе в условиях информатизации образования // Мир психологии .-2005 №1.- с.103-115.

11.Лында А.С. Требования к учителю трудового обучения // Школа и производство .- 1964 .-№1.- С. 66-69.

12.Мегем Є.І. Проектна діяльність майбутніх вчителів трудового навчання // Вісник ЧДПУІ ім. Т.Г. Шевченка. Випуск 22. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць / - Чернігів: ЧДПУ, 2004. - С. 9 – 14.

13.Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. — К.: Абрис, 1995. - 336 с.

14.Петровский А.В. Возрастная и педагогическая психология.- Москва, Просвещение.- 1979.-239 с.

15.Руднева Г.И. Личность педагога в современном образовательном пространствае // Мир психологии. -2004. -№4. –с.193-211.

16.Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології: Навч.-метод. посібник. – К., 2003. – 204 с.

17.Психологический словарь / Под ред. В.И. Войтко. - Київ. – 1982.- 216 с.

18.Смирнова Е.Э. Пути формирования модели специалиста с высшим образованием . —Л.: Изд-во ЛГУ.-1977. - 136 с.

19.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані твори в 5 т. – 3 т.- К.,- 1977.- с.147.

20.Трофімов Ю. Л. Інженерна психологія: Підручник. — К.: Либідь, 2002. - 264 с.

21.Ховрич М.О. Модель вчителя трудового навчання // Вісник ЧДПУІ ім. Т.Г. Шевченка. Випуск 2. Серія: психологічні науки: Збірник наукових праць / - Чернігів: ЧДПУ.-1999. - С. 3 – 5.

22.Шанар В. Сучасний тлумачний психологічний словник.-Х.,-2005.-640 с.