"Бізнес - це вміння спілкуватися з людьми", "єдиний спосіб набудовувати людей на енергійну діяльність - це спілкування з ними", - уважають щирі керівники, підприємці. Сучасна людина повинна у цьому зв'язку володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (ділового, дипломатичного), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціального поводження, у вигляді етикетних вимог, обмежень тимчасових рамок спілкування.

Залежно від різних ознак ділове спілкування ділиться:

· на усне - письмове (з погляду форми мови);

· діалогічне - монологічне (з погляду односпрямованості / двоспрямованості мови між мовцем і слухаючим);

· міжособистісне - публічне (з погляду кількості учасників);

· безпосереднє - опосередковане (з погляду відсутності / наявності апарата, що опосередковує);

· контактне - дистанційне (з погляду положення комунікантів у просторі).

Всі перераховані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділової мови. Так, якщо ділова письмова мова має книжкове фарбування: "Орендар зобов'язується нести повну відповідальність за всі збитки, які він може заподіювати Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не по прямому призначенню відповідно до справжнього договору ...", - те ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, у тому числі розмовного: "Шановні добродії! Я хотів би представити на ваш суд доповідь за назвою "Банківські операції із цінними паперами в Росії". Скажу відразу: "Гроші повинні працювати! Постараюся привести ряд доводів...".

Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлення однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, володіє відносної завершеністю, складний за структурою.

Діалог призначений для взаємодії між двома або декількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог спонтанний (як правило, не може бути заздалегідь спланований), еліптичний (фрази більше згорнуті, короткі, чим у монолозі), експресивний.

Дистантне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове й факсове відправлення, пейджинговий зв'язок і т.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного малюнка мови (усне спілкування), стислістю й регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції й наочних предметів як носії інформації.

Ділове спілкування являє собою широкий діапазон жанрових різновидів письмового й усного спілкування.

Письмова ділова мова, у якій реалізуються діалогічні відносини, представлена всіма видами ділових листів, документами, що фіксують соціально-правові відносини - контрактами (договорами), угодами й всіма типами супутніх документів.

Усна ділова мова, у якій реалізується діалогічні відносини, представлена жанрами ділових переговорів, зустрічей, консультацій і т.п.

Наради, збори являють собою особливий тип протокольного спілкування, у якому, як правило, представлена монологічна ділова мова, що не тільки має письмову природу, але й існуюча відразу у двох формах - усної й письмової.

Реклама, світське спілкування. Сьогодні рамки ділового спілкування розширюються. Реклама, світське спілкування стають невід'ємною складовою ділового спілкування. Успіх перед-прийняття, справи сьогодні багато в чому залежить від уміння представити свої позиції в найбільш вигідному світлі, зацікавити потенційного партнера, створити сприятливе враження. Тому, крім монологічної мови, що читається, у практику ділового спілкування усе активніше входить підготовлена, але монологічна мова, що не читається, (презентаційна мова, урочиста мова, вступне слово на різних зустрічах), вітальні листи, етикетні тости.

Володіння всіма перерахованими жанрами ділового спілкування входить у професійну компетенцію сучасного керівника, менеджера.

Якщо в письмовій діловій мові строгий лексичний вибір забезпечується завдяки специфіці письмових стандартних мовних засобів, то в усній діловій мові такого строгого лексичного відбору немає. По-перше, тому що терміни, специфічні книжкові обороти, розгорнуті номенклатурні знаки й повні найменування в усному мовленні зустрічаються рідко. У діловому усному мовленні виникає система дублювання книжкової лексики й термінології, використовуваних у документах.

Основу усної ділової мови становить нейтральна міжстильова лексика, значна частина якої представлена словами із вказівним значенням (там, тут, геть, от, туди, так) і дієслівними лексемами зі значенням дії (перекинути, здати, віднести, міняти, продати, зробити, показати) і говоріння (сказати, говорити, повторювати, відповідати, запитувати). Наслідком спонтанності є активне використання в усному мовленні незнаменної лексики: часток і вигуків: е-е, мм, гм, ну, от, навіть, тільки; вступних і увідно-модальних слів: мабуть, може бути, може, цілком ймовірно, безсумнівно, напевно, значить; нерозкладних десемантизованих виражень: начебто того, по суті справи, якщо сказати відверто, насправді й т.п.

Всі ці шари лексики становлять сублексикон усної ділової мови, але повинні використовуватися у зв'язку з особливостями ситуації.

Ситуація ділового спілкування може бути:

- строго офіційної (протокольні види ділового спілкування),

- офіційної ( ділове спілкування контрагентів у робочій обстановці, що не протоколюється),

- неофіційної (ділове спілкування в робочій і в неробочій обстановці).

Перший і другий тип офіційного спілкування припускає підвищену строгість у виборі лексики. В офіційному спілкуванні зовсім недоречне вживання жаргонно-професійної лексики. Складність часом полягає в тім, що мовці не віддають собі звіту в стилістичному фарбуванні використовуваних слів. Для людей з недостатньо високим рівнем мовної культури слова: "наїхати", "кинути", "розбирання", "свавілля", "бабки" - це нормальна лексика, позбавлене якої-небудь специфіки.

Неприпустимо в офіційній обстановці використовувати так звані слова-диффузи. Таке, наприклад, що ввійшло в широке вживання з молодіжного жаргону слово "крутий" - калька з англійського сленгизму tough. Такі слова ще називають словами-губками за те, що вони усмоктують значення ситуації, практично не маючи власного. Наприклад: От ця музика / тягнеться / з підписанням договорів / уже два місяці. Слово "музика" у даному контексті має значення "залицяльник". Воно усмоктує ситуативне значення, оскільки в значній мірі втрачає власне. Сферою активного використання слів-диффузів є розмовно-побутова мова. Вони доречні при спілкуванні із близькими людьми в домашній обстановці, але не відповідають комунікативним запитам офіційного ділового спілкування.

Висновки

Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Сучасна людина повинна володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.

Перелік використаної літератури

1. Бабик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К., 1997.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.

3. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи (за ред. В.Д. Гвоздецького). - К., 1996.

4. Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. - К., 1980.

5. Ділові папери. Український центр духовної культури. - К., 1996.

6. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. - К., 1972.

7. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К., 1976.

8. Короткий словник бізнесмена (українською та угорською мовами). - Ужгород, 1994.

9. Лещак О., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. - Тернопіль, 1995.