|
|
|
ПЛАН
1) Тест як метод психологічної діагностики
2) Опитування та його різновиди
Тест — це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини.
Тестування — метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень.
Виділяють три основні сфери застосування тестового методу: а) освіта; б) професійна підготовка та відбір; в) психологічне консультування та психотерапія.
Методика тестування може бути поділена на три етапи:
1) вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем імовірності і надійності тесту);
2) його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);
3) інтерпретація результатів (визначається системою теоретичних припущень відносно предмета тестування).
Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами — кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації — попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал — спеціальних числових систем — «сирі» оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою.
За функціональною ознакою призначення тестів щодо предмета дослідження розрізняють: тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально орієнтовані та особистісні тести тощо.
Тести інтелекту — методики психологічної діагностики, призначені для вивчення розумового потенціалу індивіда.
Тести креативності — сукупність методик для вивчення та оцінки творчих здібностей особистості.
Здібність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації була виділена серед інтелектуальних здібностей в окремий тип і дістала назву — креативність. Вивчення факторів творчих досягнень особистості ведеться в двох напрямах: 1) аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої особистості (особистісні фактори); 2) аналіз творчого мислення та його продуктів (фактори креативності: чіткість, гнучкість мислення, чуттєвість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час вирішення проблем та ін.).
Тести досягнень — одна з методик психологічної діагностики, яка виявляє ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями.
Розрізняють три види тестів досягнень: тести дії (призначені для виявлення вміння виконувати дії з використанням механізмів, матеріалів, інструментарію); тести письмові (завдання подаються на спеціальних бланках і полягають у виборі правильної відповіді на запитання — вербальне або графічне); усні тести (на заздалегідь приготовану систему запитань даються усні відповіді, під час їх оцінки враховується правильність формулювання відповідей).
Тести особистісні — методики психодіагностики, за допомогою яких вимірюються різні сторони особистості та її характеристики: установки, цінності, відношення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки.
Тести, як правило, будуються в одній з трьох форм їх можливої організації: шкали та опитувальні листи; ситуативні тести або тести діяння, в яких подаються перцептивні, когнітивні або оціночні задачі, оцінку себе, своїх особистісних конструктів, тощо; проективні методи.
За особливостями задач, які використовуються в процедурах, тести можуть розділятися — на вербальні та практичні; за формою процедур дослідження — групові та індивідуальні; а залежно від наявності або відсутності обмежень у часі на проведення вимірювальних процедур — на тести швидкості та результативності.
Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Валідність — ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. При цьому змістовна валідність свідчить про відповідність тестових завдань сутності досліджуваного явища, критеріальна валідність означає, наскільки точно за результатами тесту можна судити про реальний стан цього явища, а конструктивна свідчить, що результати тесту відповідають теорії, на підставі якої його побудовано.
Тести повинні відповідати також наступним вимогам: 1) Це стандартизовані випробування. 2) Кожен тест повинен дати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей. 3) Інтерпретація результатів виконання тесту.
Проективні методи в психології — група методів дослідження особистості, в основі яких лежить механізм виявлення проекцій в отриманих даних експерименту з наступною їх інтерпретацією.
Метод забезпечується сукупністю проективних методик (їх називають також проективними тестами), серед котрих розрізняють: 1) асоціативні; 2) інтерпретаційні; 3) експресивні.
Бесіда в психології — емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації.
Специфічними видами бесіди можуть бути такі: «введення в експеримент»; «експериментальна бесіда»; «клінічна бесіда».
Одним з варіантів бесіди є інтерв’ю — це спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.
Інтерв’ю може бути нестандартизованим і стандартизованим.
У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв’юера: а) респондент (той, кому ставляться запитання) знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше; б) респонденту недостатньо інформації про причини власного діяння; в) інтерв’юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку.
Діагностичне інтерв’ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії.
Розрізняють діагностичне інтерв’ю: 1) кероване — від цілком запрограмованого (за типом анкети — незмінна стратегія і незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика); 2) некероване «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту.
Клінічне інтерв’ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надання психологічної допомоги.
Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет.
Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (охоплюється конкретна група учасників); усне (за типом інтерв’ю) та письмове (робота з бланковими анкетами); індивідуальне та групове; а також — очне ( за умовою безпосередньої взаємодії) та заочне (поштою, телефоном тощо). Для проведення будь-якого типу анкетування необхідне попереднє вирішення двох методичних проблем: по-перше, визначення об’єму та однорідності вибірки, по-друге, забезпечення репрезентативності вибірки. Ці параметри дослідження зумовлюють його завершеність та достатність.
Методичним засобом для отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації за анкетного опитування є, звичайно, анкета — набір запитань, кожне з яких логічно пов’язане з центральним завданням дослідження. Побудова анкети — це процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань, що є складною та відповідальною процедурою. Анкета може бути іменною та анонімною.
Недоліками цього методу є суб’єктивізм, випадковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щирості.
Соціометрія — це розроблена Дж. Морено психологічна теорія суспільства й одночасно соціально-психологічний метод, який використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі.
Запитання соціометричної анкети або інтерв’ю містять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження.
Соціометричний критерій повинен: а) націлювати учасника дослідження на вибір або відведення іншого члена групи під час розв’язання завдання сумісної діяльності; б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб не викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект; г) не допускати обмежень індивідуального та змістового характеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.
Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: комунікативні («соціометричні тести») та гностичні («тести соціальної перцепції»). Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, виявити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб’єкта, може обрати його для розв’язання конкретної задачі, а хто відвести.
Соціометричні критерії поділяють також на офіційні і неофіційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов’язків, неофіційні — відкривають перед дослідником «вхід» у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.
У ході соціометричного дослідження будується соціограма — графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. У ході побудови соціограми користуються поняттями: «вибір», «взаємний вибір», «очікуваний вибір», «відхилення», «очікуване відхилення». Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняються за структурною організацією та змістом простору, що моделюється в них.
Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу.
Референтометрія включає дві процедури:
· попередня (допоміжна) являє собою з’ясування за допомогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об’єкта, події або людини;
· друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних.
////////////////////////////