Праця як вид соціальної діяльності На тему: Праця як вид соціальної діяльності Соціальна діяльність — це завжди прояв людської активності з метою зміни чи перетворення елементів нав­колишнього світу, свідомості самої лю­дини, їй завжди притаманні цілеспря­мованість, свідомий характер, бо її суб'єк­том може бути лише людина. Це процес, що включає мету, за­соби, результати. Виділяють такі види соціальної діяльності: трудову, творчу, споживацьку, дозвільну, освітню, рекреаційну тощо. Проте така класифікація має умовний характер, оскільки в реальному житті ці види діяльності не існують окремо. Найважливішою формою соціальної діяльності визнається праця — доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за до­помогою певних засобів діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Саме завдяки тому, що праця є цілеспрямованою діяльністю, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей, вона отримує пріори­тетний статус. Але будь-яка людська діяльність, якщо вона доці­льна, містить у собі елементи праці, проте розуміння праці як ос­новної діяльності ґрунтується на традиційному визнанні пріори­тету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробниц­тва) тощо. Визнання пріоритету матеріальних результатів є істо­рично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів діяльності може змінюватися. За визначенням А. Маршалла, праця — це всякі розумові та фі­зичні зусилля, що робляться частково чи цілком заради досягнення якого-небудь результату без урахування задоволення, яке отримує­ться безпосередньо від виконання самої роботи. А. Маршалл відно­сить до праці лише обтяжливі зусилля і підкреслює, що більшість людей працює набагато більше ніж аби вони працювали заради без­посереднього задоволення, яке можна отримувати від праці. Ілюст­рує свою думку він таким прикладом: селянин працює в саду зазви­чай для одержання матеріального зиску, а багач, виконуючи ту саму роботу, хоча і може пишатися, що добре її виконує, проте, мало за­цікавлений в отримуваній від цієї роботи економії грошей. Сучасні вчені здебільшого характеризують працю як вимуше­не заняття. Так, В. Туземцев зазначає, що праця — це діяльність, здійснювана під прямим чи опосередкованим діянням зовнішньої матеріальної необхідності. Сприйняття праці як важкого, примусового заняття пов'язане перш за все з тим, що протягом тисячоліть матеріальні блага бу­ли результатом зусиль нижчих прошарків суспільства (рабів, крі­паків, пролетарів). Аналізуючи поняття праці, В. Генкін вирізняє два її аспекти: зміст праці — розвиток людини і виробництво благ — і мотиви, що збуджують людину до праці. Він визначає працю як діяль­ність, спрямовану на розвиток людини і перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага. Така дія­льність може здійснюватись або за примусом (адміністративним, економічним) або за внутрішнім бажанням. Соціальна природа праці виявляється в тім, що саме праця ство­рила людину, і вона визначає її сутність. Соціально-трудові відно­сини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі став­ленням суб'єкта до праці, а з другого — із впливом праці на форму­вання і розвиток особистості суб'єкта. Суб'єктом процесу праці може бути лише індивід, людина, яка регулює і контролює його. Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, ін­дивіда, вихідна умова їх буття, яка визначає спосіб ставлення ін­дивіда до світу і одного індивіда до іншого, специфіку відносин у будь-якій трудовій організації і в будь-якій державі. Отже, праця — категорія не лише економічна, а й соціологіч­на, що має значення для характеристики суспільства в цілому і його індивідів зокрема. На рівні суспільства праця виступає як взаємозв'язана систе­ма галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у ви­гляді простого процесу — окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці різняться. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впрова­дженні прогресивних технологій, другі — у впровадженні раціо­нальних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці має випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змі­сту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці). Складовими простого процесу праці є предмети праці, її знаряд­дя та суб'єкт. У результаті взаємодії цих складових з'являється продукт праці. Соціальні відносини панування і підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ'я формуються не з приводу предметів праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів та продуктів праці. Якщо простий процес праці розкриває специфічний для люди­ни спосіб обміну речовин між нею і природою, то суспільний про­цес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людь­ми. Перший переважно є індивідуальним, його суб'єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб'єктом є соціально-професійні групи. Ті відносини, що формуються тут, якісно відрізняються від відно­син у простому процесі праці. Це відносини між людьми як між виробниками і споживачами, робітниками основного й допоміжно­го виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного проце­су праці і відтворення людини як істоти соціальної. Відомий американський підприємець Г. Форд, оцінюючи зна­чення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умовою її здоров'я, самоповаги і щастя. Отже, соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з другого — мі­рою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствер­дження як особистості, тобто, з одного боку, працю треба стиму­лювати, бо вона реалізується в надії на одержання грошового доходу, з другого — будь-яка вільна праця крім грошей прино­сить ще задоволення і радість (з цього погляду всі види праці варті поваги й пошанування). Ненормальною ситуацією для пра­цездатної людини є неможливість працювати. Вимушене тривале безробіття є справжньою соціальною трагедією для багатьох. Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відно­син є обов'язком держави. Коли держава неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються про­цеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. По­дібна ситуація складається нині в Україні. Ринок, що формується, є нецивілізованим, надто криміногенним, надміру монополізова­ним. Люди не сприймають його, їм важко знайти своє місце за таких умов, тим більше, що суспільні зусилля зі створення циві­лізованого ринку праці мають бути погоджені з діями щодо фор­мування культури і свідомості людей. Соціологія аналізує установки й поведінку людини залежно від змісту і характеру її праці (див. рис). Соціальна сутність праці Зміст праці виражається через розподіл функцій (виконавсь­ких, реєстраційних, контрольних, спостережних, налагоджуваль­них тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, зумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника. Зміст відбиває виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці. Зміст праці не тільки є суто індивідуальним на кожному робо­чому місці — він дуже рухливий і мінливий, оскільки характери­зується багатьма факторами: структурою виконуваних функцій, їхньою різноманітністю, співвідношенням виконавських і органі­заційних елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, мірою інтелектуального напруження, самостійності, самооргані­зації, новизни, складності праці тощо. Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, став­лення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних праців­ником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі ви­окремлюють такі функції: · енергетичну — приведення в рух засобів праці; · технологічну — поєднання предметів та засобів праці і без­посередня обробка предметів праці; · контрольно-регулюючу — нагляд і контроль за рухом пред­метів і засобів праці; · управлінську — підготовка виробництва та керування вико­навцями. Виокремлення цих функцій є виявом суспільного поділу пра­ці — функціонально інтегрованої системи професійних ролей чи спеціалізацій всередині суспільства. Окрім того, що поділ праці сприяє підвищенню продуктивності праці, він має негатив­ні соціальні наслідки. Вивчаючи форми поділу праці, що відхи­ляються від норми, Е. Дюркгейм вирізняв аномічний поділ праці, коли крайня спеціалізація супроводжується зменшенням можливості спілкування і послабленням зв'язків між людьми, що виконують різні функції, і примусовий поділ, коли індивіди вимушені виконувати професійні ролі, що їм не подобаються чи не влаштовують їх. Характер праці виявляє соціально-економічну природу тру­дового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємо­дії працівників, поєднання їх із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію люди­ни із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він віддзеркалює соціально-економічний стан трудящих у су­спільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника. В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий: з одного боку праця є конкретною — це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з другого — абстрактною — це затрати робо­чої сили загалом, продуктивна діяльність людського мозку, мус­кульної і нервової систем, що містяться в кожному товарі, ство­рюючи його вартість. Споживча вартість — це корисність речі, її здатність задо­вольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства. Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у про­цесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соці­ально-економічних формах: державній, колективній, кооператив­ній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо. Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розпо­ділу— пропорції, за якими суспільно вироблений продукт роз­поділяється між різними соціальними групами. Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні та­ких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікова­на й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фахової культури, створю­ють неоднакові можливості для реалізації професійних і осо­бистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих. Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєд­нання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно-категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни в змісті праці створюють передумови для зміни її характеру і навпаки. Так, залежно від трудових зусиль, що переважають, спосо­бу діяння на предмет праці виокремлюються праця розумова — аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація, і праця фізична, пов'язана із застосуванням мускульних зусиль людини, спря­мованих на зміну матеріально-речового середовища. Це два взаємозв'язані аспекти людської діяльності, котрі є соціаль­ною формою. У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, наявні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяль­ності людини. Решта 50—30% — творчі елементи: постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв'язування нових завдань, що несподівано виник­ли в процесі праці, та ін. Суть творчого підходу — наявність іде­ального плану дій, який свідчить не про природну, а про людську визначеність праці. Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат, до неї дода­ється емоційно-психологічна складова. Праця сприймається ін­дивідом як творчий процес, якщо здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психоло­гічного чи соціального відчуження. Відчуження праці, за К. Марксом, це процес перетворен­ня діяльності людей і її результатів у самостійну, ворожу і панівну над ними силу. Відчуження виражається в пануванні уречевленої праці (матеріалізованої у виробленій раніше продукції) над живою працею (діяльністю, спрямованою на створення матеріальних благ), у браці контролю над умова­ми, засобами і продуктами праці, в експлуатації, у втраті людської сутності. За С. Симаном, відчуження праці — це становище індивіда в суспільстві, що характеризується безсиллям, браком сенсу, аномією (невизнанням норм), соціальною ізольованістю і самоусу­ненням. Відчуження праці — це вияв її характеру. Уже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його свідоме ставлення до праці, наявність мотивації праці. Усу­нення мети, позбавлення праці її внутрішнього сенсу призводить до того, що людина стає зовсім байдужою до змісту своєї праці, до якості продукції, економії сировини та електроенергії. Щоб подолати це, запроваджуються різні методи стимулювання й мо­тивації праці. Література 1. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1. 2. Дворецкая Г. В., Махнорылов В. П. Социология труда. — К., 0. 3. Дикарева А. А., Мирская В. П. Социология труда. — М., 9. 4. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда. Общие принципы. — М, 1. 5. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке. — М., 7. 6. Лагутін В. Д. Людина і економіка: соціоекономіка. — К., 6. 7. Маркевич Д. Социология труда. — М., 8. 8. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. — К., 2. 9. Сероштан Н. А., Ачдохин И. П., Савченко Б. Г., Сасина Л. А. Социо­логия труда: Учеб. пособие. — Харьков, 0. 10. Соколова Г. Н. Тенденции развития социологии труда в 8—0 гг. // Социол. исследования. — 1. — № 3. 11. Смирнов И. В. Человек — источник заинтересованного труда // Со­циол. исследования. — 1. — № 2. 12. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / За ред. В. А. Полторака. — К., 3. 13. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Крав­ченко, В. В. Щербини. — М, 3. 14. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Пер. с англ. — М., 9. 15. Штольберг Р. Социология труда / Пер. с нем. — М, 2. 16. Якокка Ли. Карьера менеджера / Пер. с англ. — М., 1.