Народжуваність в Україні Народжуваність в Україні План Вступ Народжуваність як компонент відтворення Матеріальне забезпечення Освіта Кар’єра Допомога Держави у вихованні дітей Сім’я Позашлюбні стосунки “Чайлд-фрі” Аборт та інфекційні захворювання Здоров’я Настанови батьків та друзів Турбота Держави Чи є насправді гостра необхідність Не завжди ми відстаємо від Європи Висновок Література Вступ Низька народжуваність, що у старіючому населенні повсякчас «підживлює» депопуляційні тенденції, вже стала однією із характерних ознак демографічної реальності сьогодення. Хоча за рівнем народжуваності наша країна і наразі утримується у групі європейських держав із найнижчими її показниками, однак тенденції цього демографічного процесу у міжкризовий період (принаймні у 2002–2010 рр.) можна вважати позитивними. Тож на тлі переважання стагнаційних процесів у царині смертності та тривалості життя населення України саме обнадійлива динаміка народжуваності, детермінована комплексом специфічних умов і факторів, привертає пильну увагу з боку державних структур і громадськості. Значна увага у дослідженні приділяється вивченню саме структурних ознак народжуваності (за віком матері, черговістю народження, типом поселення, шлюбним станом, іншими соціально-демографічними характеристиками батьків) з тим, щоб визначити, яка модель народжуваності формується в Україні, причому не лише з точки зору кількісних параметрів дітності, а й щодо якісних характеристик формування людського потенціалу на початкових стадіях його відтворення (у дитинстві, у сім’ї). У зв’язку із зазначеним виникла нагальна потреба у комплексному фундаментальному дослідженні проблем дітородної активності населення й народжуваності у нашій країні, результати якого давали б науково обґрунтоване уявлення про динаміку та сучасні структурні особливості народжуваності в Україні, їх обумовленість і найбільш вірогідні перспективи. У рамках такого дослідження ми маємо на меті розглянути вітчизняну історіографію цих проблем, проаналізувати тенденції та структурні особливості народжуваності в Україні на тлі інших європейських країн, дослідити соціально-економічні та медико-демографічні чинники перебігу цього демографічного процесу, оцінити наслідки змін у народжуваності щодо відтворення населення у цілому. Актуальним та таким, що має велике науково-практичне значення, лишається і питання розроблення концептуальних засад і напрямів державної політики, спрямованої на поліпшення умов дітородної діяльності населення в Україні. Однією із принципових проблем демоекономічного розвитку в Україні на сьогодні є та, що скорочення кількості населення (через низьку народжуваність) наразі не заміщується поліпшенням його якості. Обмежені можливості поповнення населення за рахунок підвищення народжуваності висувають особливі вимоги до якісних параметрів формування людського потенціалу. Вирішенню всіх цих завдань і присвячене соціально-демографічне дослідження, за результатами якого підготовлена дана монографічна робота. Народжуваність як компонент відтворення Усім відома сумна статистика - населення України катастрофічно скорочується. Причин можна називати безліч, але дві основні,- це те, що усе більше жінок не можуть або не хочуть народити. Соціальні та економіко-трудові чинники ― зайнятість і соціальне становище, ступінь освіченості та професійно-посадова позиція, рівень добробуту, етнічна приналежність і ставлення до релігії тощо – відносяться до найбільш загальних факторів, які впливають на дітородну активність через систему норм, життєвих цінностей і взірців поведінки, що є загальноприйнятими, пріоритетними або найбільш поширеними у відповідних соціальних спільнотах, тобто вплив економічних і соціальних детермінант (і змін у них) відбивається крізь призму факторів світоглядного й аксеологічного характеру. Наро́джуваність - процес дітородження в сукупності людей, що складають покоління (генерацію) або в сукупності поколінь - населення (людність). Народжуваність взаємодіє із смертністю, що утворює відтворення населення. Як домографічно-статистична категорія, народжуваність - це кількісний показник, що відображає загальне число новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території. Народжуваність виміряється кількістю новонароджених на 1000 жителів регіону за 1 рік. Іншими словами, народжуваність як компонент відтворення населення у вузькому розумінні (як сукупність індивідів різної статі та віку), характеризує ту сторону подовженого існування населення, яка полягає в появі нових членів цієї сукупності, а статистика дітонародження фіксує рух лише тілесного субстрату цього процесу. Дитина є об’єктом прикладання зусиль не лише батьків, а й вихователів, лікарів та інших фахівців. У той самий час, народжуючи та плекаючи дитину, суб’єкти цих процесів набувають відповідних властивостей і задовольняють певні потреби, зокрема - потребу в материнстві та батьківстві. Народжуваність разом із смертністю та міграцією визначають динаміку приросту населення регіону. Термін "контроль народжуваності", або регулювання народжуваності, використовують для опису дії держави на процес народжуваності, головним чином з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростання населення в країні. Сучасний рівень народжуваності в Україні оцінюється як украй низький, як за історичними мірками, так і у міжнародному контексті: і після семи останніх років, протягом яких народжуваність у країні підвищується, її показники залишаються одними із найнижчих на європейському просторі і тим більше у порівнянні з їх рівнями, що мали місце в Україні в осяжній історичній ретроспективі. Хоча відповідність процесу зниження народжуваності в нашій країні протягом тривалого історичного проміжку часу загальноцивілізаційним тенденціям демографічної динаміки не викликає сумнівів, поглиблене дослідження перебігу цього процесу як у просторовому, так і в часовому аспекті, аналіз загальних і специфічних чинників динаміки народжуваності в Україні не втрачає своєї актуальності. Зокрема, це дозволить встановити, наскільки сучасні зміни у дітородній активності населення країни зумовлені тенденціями, що сформувались у загальноєвропейському та світовому контексті, а наскільки вони є результатом впливу специфічних чинників (зокрема тих, що діють як наслідок соціальних катаклізмів минулого, або як наслідок попередніх демополітичних впливів) та новітніх трансформацій, спрямованих на модернізацію суспільно-економічного устрою; йдеться про вплив довготривалих факторів чи тимчасових. За період з 1990 по 2001 рр. чисельність новонароджених в Україні скоротилася майже на 43%, загальний коефіцієнт народжуваності впав майже на 2/5, спеціальний коефіцієнт ― на 44%. Середньорічний темп зниження загального коефіцієнта народжуваності у вказаний період становив 4,4%, спеціального ― 5,1% і перевищував темпи зниження цих показників у 1980-і роки відповідно у 2,9 рази та більш як у 5 разів. Сучасний незадовільний стан дітородної діяльності в Україні є одним з основних проявів демографічної кризи. Більшість шлюбних пар обмежується народженням однієї дитини, або залишається бездітними. У зв’язку з цим рівень народжуваності в Україні є вкрай низьким. У 2007 р. сумарний показник народжуваності в Україні становив 1,3 дитини на жінку, в той час як для так званого нульового приросту населення за даного рівня смертності він має становити 2,3 дитини. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, з 1993 р. Показник сумарної народжуваності впав значно нижче рівня, потрібного для простого відтворення населення. Основним чинником низької дітородної активності є її недостатнє економічне забезпечення. Рівень доходів переважної більшості населення є недостатнім не лише для утримання та виховання бажаного числа здорових дітей, а й для відновлення (у належній якості) робочої сили батьків. Тому найважливішим моментом матеріального забезпечення відтворення населення має бути наявність у складі заробітної плати, крім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка достатня для утримання та виховання необхідного для сім’ї і суспільства числа здорових дітей. Матеріальне забезпечення Кожна родина цілком самостійно вирішує питання щодо народження дитини. Це її вибір, і її відповідальність. Держава, безперечно, може сприяти у розв’язанні житлових проблем, покращанні матеріального становища, розширенні доступу до якісної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти тощо. Зокрема, 50 % опитаних основною причиною відкладання народження дитини називають відсутність належних житлових умов, невирішені житлові проблеми. Це є основною перепоною для бажаної кількості дітей. Думаю, що цей висновок має знайти відповідне втілення у демографічній політиці. Якщо ставити за мету реальне підвищення рівня народжуваності, то необхідно не стільки підвищувати допомогу при народженні дитини, скільки намагатися розв’язати житлову проблему. Освіта Другий напрям «непрямого» впливу на народжуваність є більш складним і багатогранним, він пов’язаний із відмінностями у соціально-економічній позиції та стильових особливостях життєдіяльності осіб з різним освітньо-культурним рівнем і реалізується через глибинні зміни у системі потреб, цінностей, пріоритетів, схильностей високоосвічених осіб порівняно з тими, хто має порівняно нижчий освітній рівень. Серед факторів, які зумовлюють диференціацію різних освітньо-професійних верств населення за дітородними орієнтаціями і планами, слід, насамперед, назвати відмінності щодо позиції на ринку праці, зростання (з підвищенням рівня освіти) «втрачених через материнство» кар’єрних шансів і можливостей примноження добробуту (альтернативних витрат). У підсумку показники дітності у більш освічених групах населення традиційно нижчі, ніж у осіб з нижчим освітнім рівнем. Що стосується нашої країни, то підтвердити та відстежити цю закономірність у різних типах поселень і для жінок, які представляють різні вікові контингенти та знаходяться на різних етапах життєвого (і дітородного) циклу, дають змогу розрахунки відповідних показників за результатами Першого Всеукраїнського перепису населення. Як відомо, відносно високу народжуваність мають саме бідні верстви населення, які вирізняються нижчими вимогами щодо умов утримання та виховання дітей. Кар’єра Соціальний аспект пізнього материнства насамперед виявляється в прагненні молоді спочатку здобути освіту, досягти певних успіхів у професійній діяльності, а вже потім реалізовувати себе у ролі батьків. За даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008», найважливішою причиною відкладання народження першої/наступної дитини 47,6% респондентів у віці 15–24 роки назвали «бажання завершити здобуття освіти» (це у 7 разів більше, ніж серед опитаних у віці 25–34 роки). Цілком логічним є зменшення з віком частки тих, для кого прагнення досягти успіхів у кар’єрі є основною перепоною для народження бажаної кількості дітей. Після 25 років вагомість цього фактора народжуваності знижується вдвічі порівняно з його значимістю для 20–24-річних опитуваних і майже втричі – порівняно з групою наймолодшого дітородного віку. Необхідність проведення спеціальних досліджень впливу на народжуваність рівня освіти та професійної діяльності (передусім жінок) зумовлюється ще й тим, що третина респондентів старшого дітородного віку, які вже мали досвід догляду за дітьми та їх виховання, стверджувала: відкладання народження дітей в Україні пов’язане саме з труднощами поєднання кар’єри й отримання освіти з виконанням батьківських обов’язків. Крім того, у структурі опитаних, які основною перепоною для народження бажаної кількості дітей назвали зайнятість і професійне навантаження, через що вони не мають достатньо часу для догляду за дітьми та виховання бажаної кількості дітей, найбільшими частками виділилися групи респондентів у віці 30–34 і 35–39 років, які не просто висунули припущення можливих труднощів поєднання професійної зайнятості та виховання дітей (що мало місце у опитаних наймолодшого дітородного віку), а впевнені в цьому на власному досвіді. Отримані результати не слід трактувати таким чином, що жінка «відмовляється від народження дитини заради кар’єри». Ймовірніше вона відмовляється від народження ще однієї дитини заради вже народжених дітей, а кар’єрне зростання відкриває перед нею нові можливості для їх кращого забезпечення, що передбачає не лише вирішення фінансових проблем, а й зайняття вигіднішої соціально-економічної позиції, що може сприятливо вплинути на майбутнє дітей. Допомога Держави у вихованні дітей Кризовий стан сучасної суспільної системи дошкільних дитячих закладів, якій раніше належала важлива роль в утриманні та вихованні дітей, став важливою складовою погіршення умов демогенерування, включаючи дітородну діяльність. Відомо, що в економічно розвинутих країнах охоплення дітей дошкільним обслуговуванням зростає. В Україні ж замість підвищення якості їх послуг фактично відбулася злочинна руйнація системи суспільного утримання та виховання дітей. Проігнорований той факт, що розвиток дошкільних закладів є демографічно, соціально й економічно ефективним інструментом впливу на дітородну активність жінок. Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, зокрема США, система дошкільних закладів, якщо вони працюють на якісно новому, сучасному рівні, тобто забезпечують сприятливі умови для фізичного, інтелектуального та духовного розвитку дітей, є важливим і високоефективним засобом підтримки сімей з дітьми, які досягли 1,5–2-річного віку. В економічно розвинутих країнах все більш широкі верстви населення усвідомлюють просту істину — сім’я не може дати дитині те, що під силу лише колективу вихователів–професіоналів, а дошкільні дитячі заклади можуть бути ефективним засобом розвитку дітей, охорони їх здоров’я. У той самий час вони створюють для жінок більш сприятливі можливості вибору варіантів поєднання сімейних обов’язків із професійною діяльністю. Тому частка дітей, які виховуються в дитячих дошкільних закладах, у цих країнах має тенденцію до збільшення і, чим вищий рівень освіти батьків і середньодушовий доход сім’ї, тим вища ця частка. Відомо, що функціонування системи дошкільних дитячих закладів на справді сучасному рівні не лише найбільшою мірою задовольняє вимоги до виховання дітей, а й є економічно високоефективним. Розвиток системи дошкільного утримання та виховання має бути одним із пріоритетних напрямів впливу на рівень дітородної активності. Однак в Україні питання раціонального поєднання виховання дітей в сім’ї та в дошкільних закладах ще не стало предметом серйозної уваги на державному рівні, хоча з деяким підвищенням народжуваності, яке спостерігається з 2002 р., відчувається гострий дефіцит місць у цих закладах. Отже, нагальним завданням є створення сприятливих умов для підвищення дітородної активності. Сім’я Найчастіше першою інституцією формування в суспільстві є материнська школа – сім’я. Адже серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. Сім’я – то святий вузол, яким пов’язуються люди в суспільстві, життєвий осередок, що дає жінці найвищу цінність людства – дітей. Сім’я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів. Таким чином, молода сім’я - один з найменш захищених у соціально-економічному плані осередків суспільства, що негативно позначається на демографічній ситуації в Україні, організації вільного часу, дозвілля тощо. Найболючішими проблемами молодої сім’ї є житлово-побутова невлаштованість та низький прибуток більшості сімей. Звичайно, що обов'язковими умовами у їх вирішенні є не тільки активна участь молодих сімей у виконанні своєї соціальної ролі, а й допомога держави, молодіжних організацій у реалізації концепції соціальної роботи з молодою сім’єю, надання соціально-психологічної, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та інших видів соціальної допомоги молодій сім'ї, здійснення соціальної профілактики, охорони шлюбу, материнства, батьківства, дитинства. Однією з проблем молодих сімей є дітонародження як основний елемент самоутвердження, існування та розвитку сім’ї. В Україні за останні роки малодітність стала загальноприйнятої нормою, про що свідчить офіційна статистика. Слід зауважити, що реальні та уявні репродуктивні орієнтації молодих подружніх пар розходяться, оскільки на запитання щодо бажаної кількості дітей 59,3% відповіли, що бажали б мати одну дитину, 19,7% - двох і 5% - трьох і більше дітей, а 15% молодих сімей на деякий час (5-6 років) зовсім виключають можливість народження дітей. Причому головними чинниками, які можуть вплинути на народження дітей, є збільшення матеріального доходу та покращення житлових умов. Тобто скрутна соціально-економічна ситуація сьогодні в Україні безпосередньо здійснює вплив на реалізацію репродуктивних функцій молодої сім’ї . Серед інших причин виникнення конфліктних ситуацій відзначили: різне розуміння розподілу домашньої роботи (20%); зловживання алкоголем з боку чоловіків (15,1%); несерйозне ставлення до виконання обов’язків чоловіка та батька (13,9%); ревнощі (19,5%); відсутність кохання та почуттів одне до одного (1,9%). Позашлюбні стосунки Ще однією з суттєвих ознак сучасної моделі народжуваності є поширення позашлюбної народжуваності, тобто збільшення частки дітей, народжених матерями, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Підвищення частки таких новонароджених особливо прискорилось у нашій країні саме у трансформаційний період. Наразі в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованим шлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як для міського, так і для сільського населення. Серед його причин ― сучасні зміни у суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці, розповсюдження консенсуальних шлюбів у різних групах населення (особливо молоді) тощо. В Україні досить популярний так званий громадянський шлюб. Більше половини опитаних (50,6%) налаштовані відразу на зареєстрований шлюб, ще 45,3% орієнтуються на незареєстровані стосунки як певний проміжний етап, своєрідну перевірку. І лише 4,1% надають перевагу незареєстрованим стосункам. Розподіл дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, за віком матері значною мірою повторює такий для дітей, народжених у шлюбі: найбільша їх кількість народжується у матерів віком 20-29 років; однак спостерігається певна концентрація позашлюбних народжень у молодих матерів (віком до 20 років), а також у матерів старших 35 років. При цьому відбувається поступове зменшення частки позашлюбних народжень, яка припадає на молодих матерів, і збільшення – у матерів 30 років і старше, що свідчить про зростання питомої ваги «бажаного» позашлюбного материнства, і зменшення – вимушеного. Однак абсолютна кількість позашлюбних народжень у дуже молодих матерів (віком до 15 років) за останні п’ять років (2002-2007 рр.) збільшилась на 25%, у матерів віком 15-19 років – на 14%. Серед первістків приблизно 22% дітей народжується поза шлюбом, серед народжених другими – 18%, у складі народжених третіми – кожна четверта дитина, а от серед дітей четвертої і п’ятої черговості народження – третина новонароджених. Регіони України відрізняються за поширенністю позашлюбної народжуваності: найвищий її рівень спостерігається у південних регіонах Автономній Республіці Крим, де поза зареєстрованим шлюбом народжується кожна третя дитина. У той же час для областей західного регіону – Тернопільської, Львівської, Рівненської, Волинської – це явище лишається нетиповим (менше 1/10 народжених поза шлюбом). Згідно з результатами наших досліджень, поширення незареєстрованого шлюбу не є фактором, який безпосередньо сприяє зниженню народжуваності. Основним різновидом консенсуального шлюбу в Україні є незареєстрований шлюб як випробувальний етап перед можливим офіційним шлюбом, і ця форма шлюбних стосунків не супроводжується зниженням дітородних орієнтацій і планів. «Знижені» репродуктивні орієнтації характерні для осіб, які повністю відмовляються від реєстрації шлюбу, плануючи прожити все життя у неофіційному партнерстві, однак питома вага таких осіб у населенні дітородного віку є незначною. Після Другої світової війни 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Хартію прав людини, в якій проголошувалась рівність прав всіх людей незалежно від їх соціальних і біологічних характеристик, зокрема й за статевою ознакою. А 18 грудня 1979 р. прийнято документ, який безпосередньо стосувався прав жінок – Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жіноцтва. Останнім часом спостерігається підвищений інтерес науковців до гендерних питань в історії, викликаний зростаючим впливом жіноцтва на всі сфери суспільного життя в різних країнах світу. У сучасній психології особистості материнство вивчається в аспектах задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадія особистісної й статевої ідентифікації. В усіх цих випадках виділяються окремі сторони материнства або окремі його функції. ХХІ століття - час, коли людство головним своїм завданням передбачає створення кращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам, штучним та природним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й жодній нерівності: етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш очевидною стає гендерна складова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементу традиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої й фундаментальної. Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована на утвердження гендерної збалансованості в суспільстві, гендерної рівноваги і гендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка, так і жінки. Нинішня проблема прав і соціального статусу жінок полягає не стільки в юридично-правовому забезпеченні, скільки в пануванні гендерних стереотипів, які визначають шляхи розвитку гендерних відносин в суспільстві та їх реальні прояви. Гендерна проблема має міжнародний характер, про це свідчить поява феміністичного руху, емансипація жінок та прийняття низки міжнародних документів, присвячених цьому питанню. Самостійним напрямком можна вважати перинатальну психологію, що займається проблемами вагітності, пологів, післяпологового періоду в психологічному та фізіологічному аспектах. Народження дитини для матері може бути якістю для недосягнення цілей самореалізації і самоактуалізації, що буде свідчити про заміну самостійної цінності дитини на цінності із інших потребово-мотиваційних сфер жінки. У сфері суспільно-політичного життя України реальним стало зрушення в електоральній поведінці жінок. Вони починають активно цікавитись політикою та економікою, зростає жіночий рух. Загострення економічної кризи спричинило зростання інтересу жінок до західних тенденцій, підвищується феміністична свідомість. Виникнення нового ставлення до жінки в суспільстві, зародження нової жіночої свідомості, поява жінок нового типу – усі ці ознаки суспільної емансипації не залишилися непоміченими в Україні. Тому актуальною проблемою сьогодення є проблема розвитку професійної кар’єри жінки-лідера. Переобтяження жінки великою (навіть надмірною) кількістю ролей, які вона відіграє у сучасному суспільстві (жінка – мати, вихователь, відповідальна за освіту, здоров’я дитини; жінка – дружина-берегиня домашнього благополуччя; жінка – домогосподарка та відповідальна за раціональне використання сімейного бюджету; жінка – додаткове (інколи основне) джерело доходів; жінка – професіонал, з активною соціальною позицією; жінка – помічниця-доглядальниця своїх престарілих батьків; врешті-решт, жінка – леді, чарівна й одухотворююча муза чоловіка) зумовлює її намагання «звільнитися» від деяких з цих ролей. “Чайлд-фрі” Прихильне ставлення молоді в Україні до західноєвропейської культури доповнює низку аргументів ризику значного поширення добровільної бездітності. За результатами європейського демографічного обстеження, більш, як третина жінок у дітородному віці в Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Німеччині не мали планів народити дитину. На індивідуальному рівні потреба у дітях може бути відсутньою, що демонструють ті, хто називає себе «чайлд-фрі» або «вільні від дітей». Чайлд-фрі виказують принципове небажання народжувати і виховувати дітей, мотивуючи це тим, що більше за все цінують свободу, а щасливе, гармонійне, насичене різноманітними подіями життя можна прожити й без дітей. Слід зазначити, що це репродуктивно здорові люди. Окремі, розрізнені випадки свідомої відмови від народження дитини не сприймаються як загрозливі для відтворення населення. Ймовірно у суспільстві завжди були люди, які прагнули залишатися бездітними, хоча відкрито про це не говорили і ніяких реальних перешкод народити дитину не мали. Так, за даними соціально-демографічного обстеження, проведеного у 1969 р. відділом демографії НДІ ЦСУ СРСР під керівництвом Л.Е. Дарського для всіх союзних республік колишнього СРСР, у тому числі Української РСР, ще 40 років тому в Україні були заміжні жінки у найактивнішому дітородному віці, які відкрито висловлювали думку, що в ідеалі в сім’ї не має бути жодної дитини. За результатами соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти», проведеного в Україні у квітні 2008, 1,2% усіх респондентів вважають найкращою сім’ю без дітей. Однак, серед них переважали респонденти, які вважали недостатність матеріального забезпечення та невирішеність житлової проблеми основними перепонами для народження дитини. «Бажання зосередитися на власних інтересах» і «бажання мати більше вільного часу» висловили 35% респондентів, які вважають, що сім’я без дітей є ідеальною. До речі, матеріальні труднощі як перепона для народження бажаної кількості дітей для тих, хто хотів би зосередитися на власних інтересах і мати більше вільного часу, були не актуальними. Більш адекватно поширеність прихильників «чайлд-фрі» в Україні демонструє група бездітних респондентів, які вказали, що у сучасній сім’ї в ідеалі не має бути дітей, і, навіть за наявності всіх необхідних умов не хотіли б мати дітей. Їх частка становила 0,3% загальної чисельності респондентів і, саме на такому рівні можна оцінити розповсюдженість чайлд-фрі в Україні. Незначна частка тих, хто відмовляється від народження дитини, здавалося би не повинна викликати занепокоєння. Однак той факт, що прихильники ідеї чайлд-фрі починають об’єднуватись у товариства, нехай навіть поки що віртуальні, а також те, що чайлд-фрі перетворюється на «модний стиль» дітородної поведінки, свідчить про створення несприятливого середовища для задоволення потреби у дітях на макрорівні. Послаблення сімейних цінностей в українському суспільстві, зниження престижу жінки-матері сприятимуть розвитку цього процесу. Більше того, проблема посилюватиметься ще й через те, що таке середовище гальмуватиме формування потреби у дітях на мікрорівні, адже соціально-демографічний портрет чайлд-фрі виглядає досить привабливо. Так, вільними від дітей прагнуть бути молоді люди віком 20–35 років, переважно жителі великих міст, з вищою освітою (а дехто навіть має дві вищі освіти), престижною високооплачуваною роботою, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, які користуються значним попитом на ринку праці. Зважаючи на те, що роботодавці здебільшого віддають перевагу потенційним працівникам, у яких немає дітей, оскільки ті спроможні більше часу й енергії приділяти роботі та сприяти підвищенню доходу фірми-підприємства, добровільно бездітні працівники «до вподоби» підприємцям. Аборт та інфекційні захворювання Серед причин «не хочуть народити», є і такі , як несподівана вагітність у результаті позашлюбних відносин у молодих дівчат не готових до материнства, які бояться гнівної реакції батьків або втрати коханця, у плани якого не входить батьківство, відмова партнера від визнання дитини й тому подібні соціально-психологічні причини, які приводять до збільшення кількості абортів. Вплив батьків, що наполягають на аборті нібито на благо майбутнього дочки. Відсутність матеріальних умов для виношування й виховання дитини. Причому, ця причина ставиться не тільки до незаміжніх жінок, але й до сімейних пар, які вважають, що їхній добробут поки не дозволяє створити умови для виховання дітей. Головне, що більшість жінок, що зважилися на аборт по перерахованих причинах, не усвідомлюють повною мірою (або намагаються не думати), що, по-перше, вони роблять убивство, а по-друге, дуже ризикують приректи себе на безплідність. Тобто, якщо ці жінки оцінять реальні наслідки свого кроку, одержать своєчасну психологічну підтримку, якщо їм запропонують варіанти рішення проблем матеріального й морального характеру, то вони зважаться народити. Значне поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, завдає невиправної шкоди репродуктивній сфері. Рівень захворюваності, а отже, і внесок цих інфекцій у порушення репродуктивного здоров’я в Україні набагато вищий, ніж у розвинутих країнах Європи. Як високий рівень абортів, так і значна поширеність захворювань, що передаються статевим шляхом, є також найголовнішими причинами безпліддя. За офіційними даними (зверненнями за медичною допомогою), ступінь стерильності серед жінок коливається у межах 2,8 – 4,5%, а за даними вищезгаданого соціологічного дослідження 1999 р. досягає 6%. У випадках наявності інфекцій у вагітної жінки підвищується також ризик неблагополучного протікання вагітності, інфікування плоду, а отже – і проблем із здоров’ям майбутньої дитини. На стан репродуктивного здоров’я нації та на здатність до дітонародження впливає розповсюдження зловживання алкоголем і наркоманії. Дослідники наголошують, що підвищення рівня смертності від неприродних причин, передусім спричинених зловживанням алкоголем і наркоманією серед молоді, в Росії та Україні у декілька разів вищі, ніж у багатьох постсоціалістичних країнах, навіть найбідніших. Це негативно впливає як на чоловічу потенцію, так і на фізичне та психічне здоров’я майбутніх дітей, робить проблематичним можливість створення благополучної родини із сприятливим для розвитку дітей достатком і психологічним кліматом у разі зловживання алкоголем чи наркотиками навіть одного із батьків. На особливу увагу заслуговує формування репродуктивного здоров’я підростаючого покоління, представники якого у найближчому майбутньому народжуватимуть нових громадян України. В Україні проведено ряд досліджень репродуктивного та сексуального здоров’я підлітків, їх сексуальної поведінки та проблем, пов’язаних з нею, у тому числі обізнаності щодо ризиків небезпечної поведінки, можливих інфекцій, ВІЛ/СНІДу, а також формування сексуальної культури, взаємозв’язку освіти та поведінки молодих людей. Результати цих досліджень дозволили дійти висновку, що поширення у молодіжному середовищі поведінкових ризиків зумовлює істотну загрозу для їх репродуктивного здоров’я, наносячи інколи невиправну шкоду. Так, за даними опитування, проведеного Держкомстатом України у жовтні 2006 р. (10,5 тис. домогосподарств), тютюнопаління у жіночому середовищі найбільш поширене в активному дітородному віці: кожна дев’ята жінка віком 18–29 років повідомила, що палить. Стан здоров’я вагітних жінок в Україні є незадовільним. Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні наносить невиправну шкоду репродуктивному здоров’ю нації, спричиняючи значні реальні та потенціальні втрати репродуктивного потенціалу. Ризик інфікування ВІЛ для українських громадян зріс із переходом епідемії з кола груп ризику до широких верств населення. На сьогодні Україна посідає одне з перших місць у Східній Європі та Центральній Азії за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Більшість ВІЛ-позитивних українців − особи віком 20−39 років. При цьому однією з найбільш вразливих до ВІЛ груп лишаються жінки і діти. На жаль, їх частка серед усіх ВІЛ-позитивних людей України продовжує збільшуватись. За висновками міжнародних експертів, епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні залишається найважчою у Східній та Західній Європі. Здоров’я Діаметральну протилежність чайлд-фрі утворюють сім’ї, які бажали б народити дитину, але не можуть це здійснити через проблеми із здоров’ям. Причини «не можуть народити» теж не так однозначні. Серед марних сімейних пар дуже багато тих, кому просто не по кишені сучасні репродуктивні технології. А державні програми фінансують лише мізерно малу частину необхідних витрат. Так що, цільове залучення фінансових засобів дозволить родинам знайти батьківське щастя й підвищити народжуваність. І тут головне, щоб притягнуті засоби використалися по призначенню... Сучасна медицина, та різні сучасні методи від нових технологій лікування запальних захворювань репродуктивної сфери до екстракорпорального запліднення, яке, на жаль, не завжди ефективне. Однак такі втручання є високовартісними (і далеко не безболісними для жінки) та лягають значним тягарем як на суспільство, так і на конкретну бездітну сім’ю. Досить поширеним випадком виникнення такої ситуації є тривале відкладання народження (першої чи наступної) дитини в очікуванні сприятливіших для цього обставин. Однак вихід за межу дітородного віку створює для жінки непереборну перепону для народження бажаної для неї кількості дітей. Дітородна поведінка, спрямована на народження дитини у більш старшому дітородному віці, супроводжується певним ризиком зміни установки «відкладання народження дитини» на «відмову від народження дитини (першої чи наступної)». Настанови батьків та друзів Частково механізм «виникнення нової потреби» розкривають дітородні настанови. Дітородні настанови (тобто наполегливі поради, вказівки або рекомендації з боку осіб із найближчого оточення індивіда, як правило, родичів, через які вони схиляють–готують його до певних дій, що прямо чи опосередковано впливає на народження або відмову від народження дитини) є зовнішніми для особистості, але тривалість, регулярність, наполегливість, частота їх прояву поступово орієнтують особистість на поведінку, яка найкраще влаштовує її найближче оточення. У випадках безконфліктних ситуацій особистість може прийняти поради рідних за власне прагнення. Згідно із соціально-демографічним обстеженням «Сім’я і діти, 2008» дві третини респондентів у віці 40–49 років серед тих, хто чітко визначився, яку кількість дітей порадить народити своїм дітям, обрали відповідь «дві дитини»; 12,2% опитаних відповіли, що порадять обмежитися народженням лише однієї дитини; 10,5% порадять народити три дитини. Якщо припустити, що діти 40–49-річних респондентів прислухаються до порад і народять саме ту кількість дітей, яку вказали батьки, то середня кількість дітей становитиме 2,0 дит., тобто майже така ж як середня бажана кількість дітей у опитаних віком 15–19 років. Турбота Держави «Подорожчання» процесів утримання й виховання дітей і підготовки їх до праці, підвищення продуктивності жіночої зайнятості, соціальне визнання практик поєднання жінкою економічної діяльності з генеративною, а також поширення безшлюбного материнства, консенсуальних партнерських союзів та зростання несталості традиційних шлюбів формують підгрунття для змін характеру взаємозв’язків між зайнятістю та дітородною активністю жінок. За нинішнього доволі високого рівня економічної активності жінок у більшості європейських країн, коли вони все більшою мірою покладаються на власні доходи від економічної діяльності у питаннях життєзабезпечення (у тому числі своїх дітей), саме незайняті жінки без трудового доходу, які почуваються невпевнено у матеріальному відношенні, відкладають народження або відмовляються від них. З 2008 р. в Україні наявна вельми відчутна диференціація гранта відповідно до черговості народження дитини (1651 євро при народженні першої дитини, 3373 ― другої і 6747 ― третьої, за курсом НБУ на 01.01.2008р.), що теж не є особливо характерним для європейських країн, оскільки вони диференціюють в основному не одноразову допомогу, а тривалі щомісячні виплати. На перший погляд, значні одноразові виплати при народженні дитини уособлюють собою вияв особливої уваги держави до матеріального забезпечення народження та виховання дитини. Але основною негативною відмінністю цієї допомоги від аналогічної в європейських системах соціального захисту є те, що відчутна державна допомога сім’ям з дітьми практично цим і обмежується. З 1 листопада 2008р., згідно з прийнятими законами, допомога при народженні дитини встановлюється відповідно до прожиткового мінімуму для дитини віком до шести років. Допомога на першу дитину становить 22 прожиткових мінімуми дитини до 6 років, на другу - 45, на третю та кожну наступну - 90. Виплату здійснюють одноразово в розмірі, кратному дев'яти прожитковим мінімумам на дитину до 6 років, решта суми в рівних кількостях буде виплачуватися у порядку, встановленому Кабміном України: на першу дитину - протягом року, на другу - протягом двох років, і на третю - протягом трьох. У даний момент, з 1 жовтня 2010 року, прожитковий мінімум на дитину до 6 років складає 787 грн., а з 1 грудня 2010 - 799 грн. Яким буде прожитковий мінімум на дитину до 6 років в 2011 році зараз сказати важко, але навіть якщо він залишиться таким же, як прийнятий для грудня цього року, то батьки зможуть отримати: за першу дитину 17 578 грн., за другу дитину 35 955 грн., за третю і кожну наступну - 71 910 грн. Наша держава, яка починала похід до незалежності з 52 мільйонами чоловік населення, нині нараховує 46.2 мільйона душ. Якщо скорочення відбуватиметься таким чином і надалі, то до 2050 року в Україні проживатиме менше 30 мільйонів осіб, вважають фахівці з демографії. Саме дивне, що передвиборчі обіцянки були виконані. Як наслідок, сьогодні за первістка держава виплачує 12 тисяч гривень, на другу і третю дитину - відповідно 25 і 50 тисяч. Виплати здійснюються частково відразу (5.000 гривень), решта - у формі щомісячних виплат по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. (Ідея політиків приплачувати родинам з дітьми аж до їхнього повноліття, від 200 до 500 гривень на місяць на кожного чада, реального втілення допоки не отримала). Що ж вийшло з задумки різко підвищити "дитиностимулючі" виплати (раніше на дітей, незалежно від того, перша це дитина чи п’ята, виплачувалося 8.500 гривень, з них відразу платилося 3.400, інші з помісячною розбивкою на три роки), вже можна оцінити. Чи є насправді гостра необхідність На 1 вересня 2008 Державний комітет статистики нарахував у країні 46,201 мільйона чоловік і відзначив скорочення населення на 259 тисяч чоловік. Той же комітет повідомив, що за перше півріччя 2008-року в Україні народилося 235,61 тисячі дітей, що на 10 тисяч немовлят більше, ніж за аналогічний період минулого року. І лише на Закарпатті протягом останніх 5 років фіксується краще в країні співвідношення народжуваності і смертності. На даний час це єдиний регіон в Україні, де таке співвідношення складає 1 до 1, а з кінця минулого року в Закарпатті почали фіксувати перевищення народжуваності над смертністю. Певно, варто би порадіти з такого факту, якби не одне "але". Прийдешня з Заходу ідеологія політкоректності нині забороняє називати багато речей своїми іменами. Можливо, тому секретів "демографічного вибуху" на Закарпатті ніхто з відомих політиків, що цінують своє реноме, назвати не насмілиться. Їхнього прикладу наслідують й вчені, зокрема, з області соціології і демографії. Але істину не сховаєш, та вона й не є секретом навіть для пересічних закарпатців: найбільшими отримувачами виплат на дітей в краї є цигани, або, як вони себе самі називають, роми. Ці люди і раніше не страждали малодітністю, але відчувши смак легких грошей, у справу збільшення народонаселення України включилися і неповнолітні, і навіть нестарі ще циганські бабусі - медики констатують почастішання пологів у ромських жінок віком до 45-50 років. Нещодавно у пресі пройшов ряд заміток з Ужгородщини, Мукачевщини, Берегівщини, Виноградівщини, де народжуваність серед циганів почала бити усі рекорди. Загалом же, нині кожна п’ята дитина, народжена в Закарпатті, має циганські корені. Щось таке відбувалось не так давно у сербському Косові... Разом із ударними темпами росту народжуваності в цій етнічній групі спостерігається ріст її добробуту, який виражається в рості покупок дорогих продуктів та побутової техніки, що часом не по кишені навіть працюючій людині, відкритті нових шинків та ігрових автоматів навколо циганських таборів. Черг із ромських чоловіків у центри зайнятості, у зв’язку із поповненням у сімействах, при цьому щось не спостерігається. Та й навіщо, якщо держава тепер платить ромським сім’ям так, як не платять багатьом працюючим на робочих місцях? Щоправда, тепер, як грянула довгоочікувана глобальна фінансова криза, почались суттєві затримки із виплатами "дитячих" - але маховик "народжень за гроші" вже запущено, і навряд чи він скоро зупиниться. А відтак - виникає великий сумнів, що з покоління "народжених за гроші" виросте надійна опора української держави... Чи є насправді гостра необхідність втілювати в життя заїжджене гасло "Нас має бути 52 мільйони!"? Чому саме 52, і перед ким ми маємо за них звітуватись? Адже Україна зовсім не страждає від незаселеності. Щільність населення нашої держави (з розрахунку 46 мільйонів на 603.700 квадратних кілометрів площі) складає близько 76 чоловік на квадратний кілометр. Для порівняння, у Китаї - 135. (Щоправда, у Китаї має місце величезна диспропорція у розселені людей, і реальна щільність, вираховуючи площу безлюдних гір та пустель, там зашкалює. Але, все ж таки, і Україна не Китай). Щільність населення в Індонезії й Таїланді - 121 чоловік на кв. кілометр. Тобто, всього у півтори рази вища за нашу! Варто додати, що Україна значно випереджає за заселеністю території такі азійські країни, як, наприклад, М’янма (62 чоловіки на кв. кілометр ) чи Лаос (25 чоловік на кв. кілометр). Отже, ми зовсім не страждаємо від незаселеності. Навпаки, Україна лідирує у світі за показником розораності земель (близько 80 % території). Лісистість України становить усього 16 %, при тому значна кількість регіонів лісових масивів як таких не має. Заповідних площ також дуже мало - біля 5 % країни. Всього ж в країні тільки 13 % земель ніколи не піддавались впливу людини. Щодо Закарпаття, то із нашими 100 душами на квадратний кілометр ми вже знаходимось на "азійському" рівні, тим більше, коли враховувати, що більшість закарпатців живе на вузькій низинній смузі. То чи є об’єктивна потреба у поверненні до кількості населення в 52 мільйони, а тим більше - чи є потреба у тому, аби воно зростало безперервно? І чи хтось може сказати, на якій точці треба зупинитись, аби не потрапити у становище країн, змушених обмежувати народжуваність? XXI сторіччя може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпад біосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид), необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод у країнах "третього світу", загроза пандемії СНІДу — більшість цих проблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини в природний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферу планети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як "демографічний вибух". Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов'язані з проблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалося такими швидкими темпами. Візьму на себе сміливість стверджувати, що насправді Україні не потрібна велика кількість населення. Ця кількість вже давно не забезпечує ані військових переваг, ані економічної успішності (в розвинених країнах більшість людей все одно не зайняті у виробництві реального валового продукту). Натомість стабільне зменшення кількості людей дасть змогу виводити з обігу землі, повертаючи їх природі. Це також означає зменшення абсолютного числа відходів та викидів, скорочення споживання енергоресурсів та сировини тощо. Хіба в умовах загострення екологічної кризи це не позитиви? Не завжди ми відстаємо від Європи Щодо Європи (до якої належить й Україна), то нині тут відбувається природній процес повернення у межі, які свого часу було порушено. Усе, звісно, не просто, і є проблеми старіння населення, його пенсійного забезпечення, нестача робітників у реальному секторі економіки, нездоровий перекіс у структурі зайнятості населення, вельми сумнівна міграційна політика тощо. Проте всі ці проблеми слід вирішувати із розумом, не намагаючись розв’язати їх шляхом збільшення поголів’я населення - натомість турботи за його якість. Население Европы уменьшается после 6 веков непрестанного увеличения. Когда каждое последующее поколение производит на свет только половину от собственного количества, это выглядит, как начало конца континента. Некоторые предрекают полное вымирание к 2100 году. Демографы предполагают, что рождаемость снизится до уровня, необходимого для поддержания количества населения Полстолетия назад Европу захлестнула волна послевоенного "бэби-бума" с коэффициентом рождаемости 2,8 ребёнка на одну женщину в Британии, 2,9 во Франции, 3,2 в Голландии. Позже они снова снизились. Демографы предполагают, что рождаемость снизится до уровня, необходимого для поддержания количества населения – чуть больше чем 2 ребёнка на одну женщину. 30 лет назад в 23-х европейских странах уровень рождаемости был выше минимально необходимого; сейчас ни одна из них не может этим похвастаться, кроме, разве что, Франции, Исландии, Албании, Британии и Ирландии, где этот уровень приближается к минимально необходимому. И прошлогодний экономический кризис угрожает усугублять рождаемость и в дальнейшем. "Это ещё одно доказательство того, что в трудные времена люди откладывают рождение детей, либо же отказываются иметь их вообще", - говорит Карл Хауб, сотрудник PRB (Population Reference Bureau) в США. В Германии, где уровень рождаемости снизился больше, чем на целое поколение, демографы предсказывают сокращение желаемого "размера" семьи. "Сегодня 48% немецких мужчин до 40 лет согласны, что жить счастливо, значит жить без детей. Когда этот вопрос был задан их отцам, когда те были того же возраста, только 15 % ответило так же", - говорит ведущий демограф Европы Вольфганг Лютц, сотрудник Венского демографического института. На сегодняшний день 30% немецких женщин заявляют, что вообще не собираются иметь детей. Как только уровень рождаемости в стране падает на целое поколение, начинает иссякать и количество молодых женщин, способных дать жизнь будущим поколениям. Германия уже пришла к этому: детей младше 10 лет вполовину меньше, чем людей в возрасте от 30 до 40. Демограф Питер МакДональд рассчитал, что если уровень рождаемости в Италии останется таким же, как в последние годы, а приток иностранных иммигрантов сократится, то страна потеряет 86% населения к концу столетия, то есть население составит 8 миллионов вместо сегодняшних 56-и. Испания потеряет 85%, Германия 83%, а Греция – 74%. Джесс Аусбелл, футуролог Университета Рокфеллера в Нью-Йорке, опасается "сумерек на западе", так как население Европы неуклонно стареет. "Цивилизации просто канут в небытие из-за низких уровней рождаемости … И сейчас вопрос в том, действительно ли, под личным, естественным желанием производить себе подобных кроется подсознательный социальный настрой, влияющий на процесс. Этот подсознательный настрой Европы может стать для неё затмением после 1000 лет "на сцене"". По прогнозом демографов, в середине XXI века рост населения Земли, достигнув 9 млрд., остановится и начнёт постепенно сокращаться. Но к этому времени население Индии и Китая составит уже по 1,5 млрд. человек, т.е. треть человечества, а население Африки, стран арабского мира, Турции, Ирана, Латинской Америки как минимум удвоится. На этом фоне Европа, сможет сохранить свою роль одного из ведущих центров мировой цивилизации лишь при условии форсирования экономического роста на основе дальнейшего углубления и расширения интеграционных процессов. Ещё, не менее серьёзной причиной беспокойства является всё более явная неблагоприятная возрастная структура населения Европы. К концу XX века доля людей старше 65 лет составляла в Европе 14%, а молодёжи до 20 лет - 18%, тогда как в Азии, Африке, Америке первых было всего 5, а вторых - 35%. Другие подходы дают временный эффект (например, существенные выплаты за рождение детей в Скандинавии привели только к сдвигу календаря рождений, т.е. родители спешили родить запланированных детей пораньше, пока выплаты не отменены, но число запланированных детей не увеличивалось и вслед за ростом рождаемости наблюдался глубокий провал. Подобное явление развивается и сейчас в связи с выплатами "материнского капитала"). Некоторые из подходов могут увеличить рождаемость (например, инициатива Жириновского по покупке государством "отказных" детей у собирающихся делать аборт женщин, или предложение Миронова нанимать сурроггатных матерей для рождения нужных государству, но ненужных родителям детей), приводя к росту сиротства и усугубляя проблемы детских домов. Привлечение мигрантов в перспективе приводит не только к замещению коренного населения пришлым, но и к замещению культуры. Висновок Зниження рівня народжуваності у розвинутих країнах можна пояснити зростанням вартості дитини, зниженням доходу батьків або змінами щодо пріоритетності фінансових витрат. Відповідно до цієї теорії будь-яке зменшення витрат на дитину чи збільшення доходу призведе до підвищення попиту на дітей, отже, і до зростання народжуваності. За умови формування системи щомісячних виплат сім’ям на дітей за взірцем розвинутих європейських країн доречною могла б стати їх диференціація за черговістю дитини, оскільки це могло б сприяти збільшенню доходів саме багатодітних сімей. Також доцільним уявляється запровадження певних надбавок у ті періоди життя дитини, коли витрати, пов’язані з її життєзабезпеченням, зростають – при стаціонарному лікуванні, використанні офіційно найнятої няньки чи навчанні дитини у школі тощо. Хоча фінансові ініціативи є важливим елементом сімейної політики, а в умовах низьких доходів населення – абсолютно необхідним, вельми недалекоглядно зводити сприяння дітонародженню лише до цієї сфери. Більшість іноземних фахівців схиляється до думки, що запровадження або збільшення грошових виплат не сприяє відчутному підвищенню показників народжуваності. Одномоментна активізація сімейної політики у кращому випадку викликає незначне та нетривале підвищення рівня народжуваності. Ситуація в Україні також доводить, що у результаті виключно матеріального сприяння народженню дітей значного ефекту домогтися складно. Суттєвою перепоною на шляху до підвищення дітородної активності населення у нашій країні є незадовільні житлові умови населення і, на мою думку, саме зняття цього бар’єра може дати значно більш відчутний і швидкий ефект щодо підвищення народжуваності порівняно з матеріальними методами стимулювання дітородної активності, зокрема, прямими грошовими виплатами. Однак для цього в Україні необхідно провести радикальну реформу житлової політики, яка б поєднала формування цивілізованого ринку житла з гнучким механізмом надання соціального житла певним категоріям населення. Також, найбільш гострою і складною соціально-демографічною проблемою українського суспільства стосовно розвитку сім’ї наразі є не плюралізація форм шлюбу, не зниження рівня шлюбності (він залишається достатньо високим), не підвищення віку вступу до шлюбу і не зростання рівня позашлюбної народжуваності, а - нестабільність шлюбу, високий рівень розлучуваності, що негативно впливає на народжуваність в Україні. Проведені дослідження підтвердили, що дітородні орієнтації сім’ї залежать від міцності й гармонійності шлюбно-сімейних відносин. Повторна шлюбність лише частково компенсує зниження народжуваності внаслідок припинення шлюбів. Тож зміцнення шлюбу, зниження рівня розлучуваності мало б позитивний вплив як на загальну соціально-демографічну ситуацію (у тому числі на частку самотніх осіб, на кількість неповних сімей з дітьми тощо), так і на власне рівень народжуваності в країні. Першочерговими завданнями держави та суспільства слід вважати: сприяння формуванню свідомого ставлення до сімейних і батьківських обов’язків, підвищенню відповідальності обох батьків за виховання й утримання дітей як в умовах стабільного шлюбу, так і у випадку його кризи, розпаду (розлучення), взяття повторного шлюбу; зменшення впливу на дітей негативних наслідків розлучення батьків; активізацію у навчальних закладах інформаційно-просвітницької роботи з батьками з питань виховання дітей; сприяння підвищенню рівня обізнаності батьків у питаннях збереження фізичного та психічного здоров’я дітей, формування сприятливого психоемоційного клімату у сім’ї, подолання кризових ситуацій; поліпшення інформаційно-консультативної допомоги (у тому числі у кризових і складних життєвих ситуаціях) сім’ям, дітям і підліткам шляхом розширення мережі та сприяння діяльності Центрів соціальної допомоги, Центрів сім’ї, статевого виховання тощо, широкої популяризації результатів діяльності відповідних інституцій. Народжуваність у широкому розумінні за своїм змістом є масовим процесом не лише появи нових членів і соціальних властивостей, характерних для осіб, які входять до цих спільнот - це діяльність, в процесі якої відтворюються індивіди конкретно-історичної соціальної якості. Література 1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Населення_України 2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Файл:SKRRF.png 4. http://ukrstat.gov.ua/ Государственный комитет статистики Украины 5. http://student.kpi.ua/816/vseukraїnskij-proekt-“zberezhi-zhittya”-u-kpi-fotozvit/ 6. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. Народжуваність в Україні у контексті суспільно-трансформаційних процесів. – К.: АДЕФ-Україна 2008.