Культурологія як наука Зміст 1. Предмет і метод культурології 1.1. Культурологія як тип соціальної теорії 2. Людина, культура, взаємодія матеріальної і духовної культури 2.1. Особа як суб’єкт культурології. Функції культури в людській діяльності 3. Культура і цивілізованість. Культура і суспільство 4. НТР і доля культури 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД КУЛЬТУРОЛОГІЇ 1.1. Культурологія як тип соціальної теорії Поняття про культуру виникло ще в античності. Воно позначало стан суспільства і особи протилежне варварському.Самеслово "культура" перекладається з латині як "обробіток", "обробка" і первоначально служило для характеристики землеробства, тобто рівня розвиту виробництва. Поступово його значення розширялося . У середні століття поняття "культура" стало служити для якісної оцінки особових і суспільних творчих сил . Шлях від варварства до культури, ототожнюється з християнським віросповіданням, розвертається в часі і дає картину еволюції суспільства від створення миру, від язичества - до повної християнізації людства .Поштовхом до виникнення власне культурології послужила невіра в ідею направленого поступального прогресу, з появою нових технічних засобів, розвитком науки і освіти .Сумнів в ідеї механічного, приреченого прогресу створив передумови для принципово нових підходів до аналізу соціальних явищ. Специфічне розуміння культури пов'язане із становленням в кінці ХVIII - початку ХIХ ст. романтизму як художнього напряму і специфічного бачення миру. У своєму пошуку ірраціональної, духовної романтики прагнули виявити неповторну своєрідність національних рис в характері, побуті, способах існування і діяльності народу . Саме в надрах національної філософії зародилася культурологія . Як соціальна теорія культурологія розглядає суспільство як результат реалізації специфічних духовних принципів, зафіксованих в релігії, філософії, мистецтві т.і. Предметом культурології, являється, сама культура . Але під культурою розуміється унікальний соціальний організм, що має власні закони існування, які обумовлені специфікою перевалюючих цінностей орієнтацій. Історія в культурології предстає не як початкова керівна ідея, а як проблема. Під питання ставиться і саме розуміння історії як послідовного одноманітного процесу розвитку суспільства, і можливість здійснення такого процесу в майбутньому. Звідси виникає і проблема взаємодії культур, яку загострює диффузіонізм (жорстка концепція культурології заперечує можливість взаємопроникнення культур).Тут же виникає проблема вивчення культури з інших соціальних явищ. Проблема ускладнюється тим, що все попереднє соціальне знання організоване як опис безперервного історичного процесу. В цій ситуації необхідно визначити суть культури . Оскільки історичні стереотипи долаються насилу, багато дослідників обмежуються створенням типології культур.Якщо основною задачею історизму є вивчення рушійних сил історії і виявлення основного ( загального ) закону розвитку людства, то перед культурологією стоїть безліч конкретніших проблем : вивчення рушійних сил і особливостей розвитку кожної окремої культури . Найважливіша особливість культурології полягає у тому, що вона допускає ідею неминучої смерті культури, тобто кожного окремого соціального організму . Основна задача культурології - встановити причини смерті культури або основу її існування, секрет довгожительства. Культура не існує поза людиною. Вона спочатку пов'язана з людиною і породжена тим, що він постійно прагне шукати значення свого життя і діяльності, удосконалювати себе і мир, в якому він живе.Людина не народжується соціальною, а лише в процесі діяльностіcтановиться такою. Освіта, виховання - це ні що інше як оволодіння культурою, процес передачі її від одного покоління до іншого. Отже, культура означає залучення людини до соціуму, суспільства. Будь-яка людина, дорослішаючи перш за все оволодіває тією культурою, яка вже була створена до нього, освоює соціальний досвід, накопичений його попередниками. Оволодіння культурою може здійснюватися у формі міжособових відносин і самоосвіти. Величезна роль засобів масової інформації-радіо, телебачення. Освоюючи накопичений раніше досвід, людину може внести свій власний внесок в культурний шар.Процес соціалізму - це безперервний процес оволодіння культурою і разом з тим індивідуалізації особи, цінність культури лягає на конкретну індивідуальність людини, його характер, психічний склад темперамент - менталітет. 1. Основні стадії і тенденції розвитку культурологіїПаралельно з формуванням загальнофілософської культурологічної концепції, метою якою являється створення типології культур ( їх класифікація ), з кінця ХIХ століття йшла кристалізація культурології як самостійної науки, яка розглядає духовні і матеріальні продукти діяльності як носій символічної інформації про дану культуру. Слідуючи звичній схемі виникнення науки, культурологія народжувалася з узагальнення емпіричного знання перш за все в області археології, етнографії, мистецтвознавства, пізніше - соціології . Але необхідність синтезувати дані всіх цих (і інших ) наук в рамках спеціальної науки примушує говорити про філософський характер культурології.Основним предметом культурології є суть культури . У найбільш монолітних класичних навчаннях можна виділити дві основні тенденції, два основні підходи до вивчення соціального організму .Перший підхід породжений організмом і його умовно можна назвати морфологічним, оскільки він направлений на вивчення зовнішніх форм організації суспільства . Цей підхід характерний перш за все для функціоналізму, який розуміється під культурою сукупність діючих соціальних інститутів, а також для англійського структуралізму, який бачить суть культури в політичній структурі суспільства.Визнання духовних фактів визначаючими у функціонуванні культури веде до усвідомлення специфічності методів її дослідження . Вибір методу залежить від того, яким духовним чинникам надається найбільше значення . Так, М. Шеллер вважає, що релігія, філософія і наука - не стадії розвитку духу, а форми його існування . Таким чином, культури слід розрізняти по превалюючій формі свідомості.Проте більшість культурологів визнає визначаючими для будь-якої культури до раціональної форми свідомості. Звідси визнання йде від романтиків традиції “вживання” у культуру, проникнення в неї через особистий психічний досвід. Такого роду тлумачна методика, одержала назву герменевтики (В. Дільтей) На якому - то етапі теорія культури стулилася з філософією науки . Проблема розуміння виявилася загальною для гносеології і культурології і зазнала деякі зміни.Герменевтика цікавиться самим процесом розуміння як основою раціональної діяльності. Мова признається виразом психічного досвіду, а отже, і культури . Під розумінням мається на увазі інтерпретація, переклад з одної мови на іншу. Таким чином, можна виділити три основні школи культурології: функціональну, аксиологічну і інтуїтивістську. У цих школах проблема суті культури перетворюється на проблему методу її збагнення, а в герменевтиці, крім того - в проблему передачі інформації про культуру . 2. ЛЮДИНА,КУЛЬТУРА, ВЗАЄМОДІЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ І ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ . Роль і місце культури в діяльності людини вельми чітко можна зрозуміти на основі уявлень про те, що діяльність людей носить, в кінцевому рахунку, відтворювальний характер. Суспільне відтворення включає відтворення особи, всієї системи суспільних відносин, зокрема технологічних і організаційних, а також культуру. Суттю, головним змістом і призначенням сфери культури є процес суспільного відтворення і розвитку самої людини як суб'єкта різносторонньої соціальної діяльності і суспільних відносин. Культура, узята як необхідний елемент суспільного відтворення і одночасно як найважливіша характеристика суб'єкта діяльності, розвивається в єдності з відтворювальним процесом в цілому у всій його історичній конкретності.Наочна діяльність людини є основою, справжньою субстанцією реальної історії людського роду: вся сукупність наочної діяльності виступає рушійною передумовою людської історії, всієї історії культури. І якщо діяльність є способом буття суспільної людини, то культура — спосіб діяльності людини, технологія цієї діяльності. Можна сказати, що культура є історично і соціально обумовленою формою людської діяльності, що вона є тією, що історично змінюється і історично конкретизується сукупністю тих прийомів, процедур і норм, які характеризують рівень і спрямованість людської діяльності, всієї діяльності, узятої у всіх її вимірюваннях і відносинах. Іншими словами, культура — спосіб регуляції, збереження, відтворення і розвитку всього суспільного життя.Саме в цьому ключ в науковій філософії при розгляді виробництва суспільством людини “як можливо більш цілісного і універсального продукту суспільства” використовується термін “культивування всіх властивостей суспільної людини”. Це значить, що людина повинна уміти користуватися безліччю “речей”, тобто предметами зовнішнього світу, своїми відчуттями, думками.Іншими словами, кожен окремий індивід лише тоді може вважатися “культурною людиною”, коли він володіє способами користування досягненнями суспільства, в якому живе. Адже суспільне виробництво виступає і як умова, і як передумова діяльності людини, культура же є свого роду принципом зв'язку суспільства з індивідом, способом його входження в соціальне життя. Розвиток здатності користуватися тим, що створило і накопичило суспільство, оволодіння способами цього користування — ось що характеризує процес культивування людини.У такому баченні культури на перший план виходить така її межа, як відтворення діяльності по історично заданих підставах — схемі, алгоритму, коду, матриці, канону, парадигмі, еталону, стереотипу, нормі, традиції і ін. Саме наявність деяких певних схем, що йдуть від покоління до покоління і зумовлюючих зміст і характер діяльності і свідомості, дозволяє схопити суть культури як транслятора діяльності, акумулятора історичного досвіду. Слід мати на увазі, що культура — це система послідовних правил діяльності, що передаються від минулого до майбутнього, від скоєного — до майбутніх діянь. 2.1. Особа як суб’єкт культурології.Функції культури в людській діяльності . У історії вітчизняної філософії людина розглядається як єдиний суб'єкт культури, створюючий життєве середовище для себе і що формується під її дією. Це значить, що становлення миру культури є результатом тривалого процес взаємовпливу біологічної і соціальної еволюції. Тут можна виділити наступні принципові моменти:1) здатність суспільної людини продукувати культуру є підсумком взаємодії біологічної і соціальної еволюції, що включає в себе еволюцію знаряддя праці, унаслідок чого людина не тільки творець культури, але і сама формується на основі праці і культури;2) перехід від людської стадії до людської відбувався поступово і прогресуючим чином протягом довгого часу.Іншими словами, не тільки історія розвитку культури є історія об'єктивних духовних здібностей, але і історія розвитку духовних здібностей людини є історія перетворення культури в “інгредієнт” цих здібностей.Мир культури тісно пов'язаний з процесом гомонізації, з процесом переходу від тварини до людини, одним з аспектів якого є перехід від певних інстинктивних, рефлекторних реакцій тварини на світ до невизначеності людського знання. Дійсно, тварина володіє інстинктами, пов'язаними з навчанням, регулюючими його поведінку в кожен момент життя. Дослідження у області етнології показують, що поведінка одних тварин, що живуть у відносно стабільному і незмінному середовищі, в основному наперед запрограмовано і слідує строгому канону, тоді як поведінка інших тварин в умовах змінного оточення вимагає відхилення від стандарту і вибору з декількох поведінкових альтернатив. Можна сказати, що у тварини мир сприйняття і мир дії (поведінки) зв'язані. У людини ж ці два світи опосередковані миром соціальної історії і у зв'язку з цим тільки людина може потрапити в ситуацію, коли він дійсно не знає, що повинен робити.Таким чином, у людини виникла потреба в ухваленні надійного рішення і визначення міри цієї надійності. Саме ця потреба і лежить у основі генезису культури (міфології, релігії, мистецтва і ін.) з її різноманітним арсеналом фізичної і духовної техніки. Тільки культура дає можливість людині будувати свою поведінку на основі прогнозу майбутніх, ще не існуючих подій за допомогою різних стратегій. 3.