Оптимізація роботи Львівміськбуд

Главная Учебники - Разные Лекции (разные) - часть 26

Оптимізація роботи Львівміськбуд

Вступ.............................................................................................................................................................................................. 6

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА..................................................................................................................................................... 14

1.1. Основи побудови обліку грошових коштів в Україні..................................................................................................... 14

1.1.1. Облік коштів на розрахунковому рахунку в банку (рах. №51)......................................................................... 14

1.1.2. Облік касових операцій та порядок їх веденя (рах. № 50)................................................................................. 16

1.1.3. Облік операцій в іноземній валюті та їх використання на території України (рах. №№ 52, 50)..................... 25

1.1.4. Облік грошових коштів на інших рахунках в банках (рах. № 55)..................................................................... 36

1.1.5. Облік інших грошових коштів (рах. 56).............................................................................................................. 37

1.2. Відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті…………………………………………………..….38

1.3. Форми безготівкових розрахунків ………………………………………………………………………….43

1.4. Порядок безспірного стягнення грошових коштів з рахунків…………………………………………….50

1.5. Фінанси (Державний борг)…………………………………………………………………………………..53

1.6.Страхування підприємства…………………………………………………………………………………...59

1.7. Податки, що сплачує АТЗТ ПБО "Львівміськбуд"…………………………………………………………64

2 АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА...................................................................................................................................................... 79

2.1.Аналіз грошових коштів…………………………………………………………………………………………………..81

2.2. Класифікація грошових потоків та фінансових відносин АТЗТ "Львівміськбуд"…………………………………85

2.3. Рух коштів на підприємстві АТЗТ "Львівміськбуд"……………………………………………………………………86

2.4.Проведення по операціях з грошовими коштами ….……………………………………………………95

3. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА....................................................................................................................................... 105

3.1. Зміст і структура звіту про рух грошових коштів........................................................................................................... 109

3.2. Подання інформації про рух грошових коштів............................................................................................................. 111

3.3. Визначення руху грошових коштів внаслідок операційної діяльності.................................................................... 119

3.4. Визначення руху грошових коштів внаслідок інвестиційної діяльності................................................................. 125

3.5. Визначення руху грошових коштів внаслідок фінансової діяльності...................................................................... 128

3.6. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів
та примітках до фінансової звітності............................................................................................................................. 130

4, Дослідницька частина,…………………………………………………………………………………………….135

4.1. Дослідження Звіту про рух грошових коштів, порядок його складання та подання інформації……...135

5 ,СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА. ОХОРОНА ПРАЦІ НА АТЗТ “Львівміськбуд”................................................... 143

5.1..Аналіз умов праці на АТЗТ “Львівміськбуд”................................................................................................................ 143

5.2. Розрахунок природного освітлення…………………………………………………………………………………...148

5.3. Розрахунок штучного освітлення.................................................................................................................................. 149

5.4. Визначення економічної ефективності заходів для запобігання нещасних випадків на

.. АТЗТ“Львівміськбуд”............................................................................................................................................................ 150

5.5.Пожежна профілактика.................................................................................................................................................... 153

ВИСНОВОК................................................................................................................................................................................. 156

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................................................................................... 159

ДОДАТКИ..................................................................................................................................................................................... 162

Вступ

Затяжний характер кризи економіки Украї ни загрожує три валою депресією. Тому стимулювання інвести ційної активності має важливе значення для перелому ситуаці ї у позитивний бік. Інвестиції є найважливішим фактором економічного зростання, а інвестиційна політика держави — центральною ланкою усього комплексу заходів, що проводяться у кредитно-грошовій, фінансовій, зовнішньоекономічній сферах і спрямовані на забезпечення цього зростання. Узгодження ї хньої дії являє собою одну з найскладніших проблем управління економікою.

Піднесення виробництва могло би розпочатися і без капіталовкладень, без інновацій та структурної перебудови, на основі повнішого завантаження потужностей, що вимагає збільшення оборотних коштів і усунення “тромбів” неплатежів. Але саме брак оборотних коштів (поряд з низькою платоспроможністю населення) є головною причиною стагнації виробництва. Реальний шлях — той, що веде до посилення платоспроможного попиту на капіталовкладення, до оновлення та розвитку виробничо-технічної бази. Перспективи піднесення виробництва і функціональну роль у ньому інвестицій слід розг лядати крізь призму певної етапності процесів.

На цей час Україна одержала приблизно 3 млрд. дол. позик (не рахуючи боргів за поставками енергоносіїв), а також 1,6 млрд, дол. прямих іноземних і нвестицій. На жаль, ці надходження поки що не спричинили поліпшення стану економіки, хоча завдяки їм можна бул о б розв'язати багато проблем виробництва. Більше того, деякі проекти, для фінансування яких було одержано кредити під гарантії уряду, залишилися на папері, і близько 40 % таких боргів сплачується не підприємс твами-реципієнтами, а з державного бюджету. Інвестиції у виробництво часто-густо лишаються безрезультатними, мабуть, через низьку його ефективність. У кінцевому підсумку приплив капіталу визначає ться прибутковістю реальної економіки.

Приплив капіталу до якоїсь країни може спостерігатися і у разі низької рентабельності виробництва, але високої рентабельності торгівлі, фінансово-банківської системи тощо. Тоді кошти йдуть саме у ці сфери, але не у виробництво. До речі, це одна з фундаментальних причин інфляції: у комерційному обігу грошей багато, а у виробництві їх не вистачає. За словами Л. Ерхардта, інфляція виникає не через надлишок грош ової маси, а через те, що доходи від непродуктивної діяльності ст ають вищими, ніж від продуктивної. Тому боротьба з інфляцією не має сенсу, коли просто обмежувати грошову масу, не спрямовуючи її у вир обництво, не стимулюючи виробничу активність.

Рентабельність промисловості, сільського господарства, транспорту в Украї ні низька і неухиль но зменшується. Середня рентабельність капіталу, що функціонує у виробництві (щоправда, при дуже ненадійній його оцінці) становить лише близько 2 %. Деякі галузі промисловості значно відхиляються від середнього рівня рентабельності (за даними 1996 р.): газова — 178,1 %, харчова — 14,9 %. Підприємства цих галузей (або їхні акції) скуповуються нарозхват. Те саме відбувається із зв'язком. Викликають інтерес інвесторів електроенергетика (12,9 %), окремі підприємства інших галузей. Звичайно, вкладаючи грош і, інвестор враховує не лише поточну рентабельність, а й імовірну перспективу. Та у цілому в економіці, що ледве животіє, з безнадійно застарілими фондами та низькою рентабельністю, капіталу — байдуже, вітчизняному чи зарубіжному, — важко знайти вигідне застосування.

Оскільки вітчизняний капітал краще орієнтується у ситуації і потребує менше спеціальних законодавчих передумов, то він може припливати у потенціальне прибуткові сфери раніше від іноземного. Ш ироко відома сентенція, що іноземні інвестиції йдуть слідом за вітчизняними. Це, мабуть, є слушним, але з тим застереженням, що у країні саме у да ний період може бути так, що достатні капітали ще не нагромаджені або ж вони сховані за кордоном і тому не можуть першими прийти на реалізацію великих проектів. Як відом о, перші вагомі інвестиції в Україні здійснили іноземні фірми (проект ЗАЗ—Daewoo ;Соса-Со lа та ін.). Поведінка ж національних інвесторів характеризується поки що невпинни м зниженням капіталовкладень. На поточний рік прогнозується їх зростання на 20 % (за номі налом, не рахуючи зростання цін). Якщо прогноз підтве рдиться, це може означати початок підвищення інвестиційної активності.

Показовими для активності вітчизняних потенціальних інвесторів є рівні кредитування національної економіки комерційними банками.

Кредити комерційних банків, дуже незначні, невпинно зменшувалися, особливо довгострокові. Пояснюється це тим, що, по-перше, ресурсів було мало, по-друге, рівень позичкового процента набагато перевищував фінансову ефектив ність виробн ицтва, що зводить до мінімуму можливості повернення. Низький рівень кредитування — наслідок низької ефективності виробництв а (хоча є і зворотний зв'язок, про що мова буде далі). У 1997 р. становище почало змінюв атись: у першому півріччі рівень кредитування підвищився до 7 %ВВП. Відповідно незначними були прямі іноземні інвестиції.

Хоча офіційна рентабельність фінансово-комерційної сфери є невисокою, значні тіньові доходи у ній прив аблюють капітал. Ухил у невиробниче прикладання іноземного капіталу підтвердж ується його регіональним розподілом: 40 % усіх іноземних інвестицій зареєстровано у Києві. За іншими відомостями, тут “прописано” 80 % сукупної грошової маси. Але ж Київ — то не найбільший промисловий центр. Зрозуміло, що переважна маса грошового капіталу зосереджена тут у банківських, фондових, торговельних та посередницько-комерційних операціях.

Форсування позик та прямих інвестицій у цих умовах приховує у собі небезпеку транзитного проковзування частини грошей і наростання пр и цьому зовнішніх боргів, що не дають віддачі. На дум ку експертів, триває відплив капіталу з України, оцінюваний у 2—3 млрд. дол. на рік. Не знайшовши ефективного застосування, зникають як новостворені капітали, так і частина залучених. Експерти оцінюють обсяг вивезених з України капі талів у 20—ЗО млрд. дол. Стратегічне завдання полягає не ті льки у тому, щоб залучати інвестиції, а й у тому, щоб припинити відплив капіталів, створювати умови для їх осідання і продуктивного функціонування.

З іншого боку, стагнація виробництва є значною мірою наслідком нестачі ліквідних оборотних засобів і капітальних вкладень. Неплатежі — одна з прові дних причин спаду, що триває . Заборгован ості досягли астрономічних сум. Сфері виробництва конче потрібні додаткові гроші, щоб запустити механізм його дії. Вітчизняні й зарубіжні інвест иції здатні виконати роль пус кового імпульсу. Послідовність процесів є такою: “ пускові” інвестиції — пожвавлення і початок піднесен ня виробництва — інвестиційне піднесення. Тактика залучення інвести цій на першому і наступних етапах має бути різною.

На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інв естиційну прива бливість виробничих підприємств. Для цього потрібна певна кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позички комерційних банків. Ма є підвищитися рівень монетаризації економіки, зокрема, за рахунок кредитування оборотних коштів. Причому дуже важливо направляти потоки грошей у реальну економіку, можливо, навіть обмежуючи комерційних посередників. Водночас мають стимулюватися і стратегічні інвестиції, але під суворим контролем за цільовим та ефе ктивним використанням коштів. Допускаються індивідуальні пільги для інвесторі в.

На другому етапі, коли економі ка почне набирати обертів, а інвестування стане привабливим, потрібні переважно відпрацювання загаль них умов стратегічного інвестування і контроль за додержанням національних інтересів.

Оскільки для інвестиційної політики України поки що актуалізується перший етап, зупинимося докладніше на його особливостях. Проблема зводиться до відшукування джерел “пускового” капіталу, щоб ліквідувати брак оборотних коштів, забезпечити організаційну і технічну модернізацію. Звичайно, не всі виробництва здатні перебудуватися і перейти у режим ефективної роботи. Але треба надати шанс тим, хто здатний на це.

Вибір потенціальне кредитоспроможних підприємств, які мають передумови для підвищення рівня завантаженості, забезпечення нормального обороту коштів і підвищення ефективності, — це справа комерційних банків, що визначають доцільність надання кредитів. Обсяги банківських ресурсів мають бути значно збільшені, а кредитні ставки — знижені. У 1995—1996 рр. кредити комерційних банків перебували на недопустимо низькому рівні, у 1997 р. становище почало змінюватися на краще: кредитні вкладення банків зросли і, за попередніми розрахунками, становлять понад 7 %ВВП. Мабуть, нареш ті відбулося зрушення у розумінні ситуації, і політика НБУ коригується.

Провідна роль в активізації та спрямованості інвестиційних процесів має належати державі, яка мобілізує для цього кош ти бюджету і спеціальних небюджетних фондів. Державні органи управління повинні визначати перспективні “точки росту”, спроможні позитийно вплинути на сектори економіки, і направляти туди державні субсидії або державні кредити, субсидовані комерційні кредити, а також законодавче створювати тимчасові протекціоністські прикриття, податкові пільги. До речі, скорочення бюджетного дефіциту за рахунок капіталовкладень взагалі економічно шкідливе, оскільки зменш ує вплив держави на економічне піднесення. Виявлення перспективних “точок росту” може бути покладене на галузеві міністерства разом з Міністерством економі ки.

Капітал, в кладений у “точки росту”, створює осередки економічного пожвавлення, по-перш е, втягуючи в орбіту свого тяжіння суміжні ви-робництва; по-друге, забезпечуючи виплату заробітної плати й податкі в і тим самим підвищуючи купівельну спроможність населення та бюджетних організацій; по-третє, своїми замовленнями поширюючи нові вимоги до суміжних та обслуговуючих виробництв і сприяючи формуванню кластерів ін новацій. Поширюючися від таких “точок росту”, хвилі пожвавлення створюють передумови піднесення усієї економіки.

Головне завдання нинішнього етапу — перехід до загального пожвавлення і виявлення перспектив для стратегічног о інвестування об'єктів та програм. Для цьо го поряд з уже вжитими заходами необхідно пожвавити фондовий ринок, який виявляє найефективніші, економічно прив абливі об'єкти і тим самим торує шляхи стратегічним інвесторам. Звичайно, портфельні інвестиції відносно менш бажані: вони можуть швидко змінити напрям руху і дестабілізувати економіку, бо зна чною мірою орієнтуються на спекулятивний ефект, а не на структурні зміни. Проте пускову роль у поєднанні з іншими джерелами вони можуть виконувати, приносячи додаткові гроші, які сприяють загальному пожвавленню. Портфельні інвестори приходять раніше від стратегічних. Це свого роду розвідники, які ризикують, вкладаючи потроху у різні об'єкти: вон и розвивають ринок капіталів, допомагають проявлятися потенційним “точкам росту”. Потім настає черга великих інвестицій, що переростають у стратегічні.

Сьогодні в іноземних портфельних інвесторів з'явився інтерес до акцій українських підприємств, але поки таких акцій на ринку ще мало. Капіталізація (вартість акцій підприє мства, що склалася на ринку) багатьох солідних емітентів становить десятки й сотні мільйонів доларів. Портфельні інвестори готові сплатити гроші за 5—10 % статутного фонду, але не більше. І хоча для серйозної реконструкції великих заводів цих коштів замало, вирішити багато які проблеми, пов'язані з браком оборотних коштів, вони можуть.

Портфельні інвестиції — то лише одна із загальних передумов пожвавлення. Самі по собі вони не створять міцної інвестиці йної основи економічного піднесення. Тому треба турбуватися про стратегічне інвестування, яке б формувало прогресивну структуру еконо міки і закладало підвалини технічного оновлення та піднесення. Завдання держави у стимулюванні стратегічного інвестування визначаються такими основними положеннями:

-створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів, як вітчизняних, так і іноземних, до інвестування;

-активне формування структури економіки з використанням власних коштів, а також спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти (політика структуралізму);

-надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, принципово важливі для прогресу економіки.

Викликають сумнів надто тривалі строки дії пільг, тому вони мають бути докладно обумовлені не взагалі, а по кожному конкретному виду податку (відрахування). Мо жливий також варіант регресивних (таких, що постійно зменшуються) пільг.

Пропонується і такий проект стимулювання інвестиційних кредитів: податки, що іх позичальник мусить сплатити з приросту випуску продукції (з потужностей, створених завдяки кредиту), ідуть на погашення боргу; прискорення виплати позички і процентів економить вартість кредиту, після сплати кредиту податки у нормальному режимі сплачуються у бюджет. Таким чином, “податкові канікули” встановлюються не для кредитора, а для реципієнта, а остаточна вигода позначається на надходженнях у бюджет. Пропозиці ю поки що не деталізовано, потрібне визначення режиму різних податків, обов'язкових відрахувань та зборів (наприклад, лишаються відкритими питання про те, як акумулюватимуться кошти пенсійного та соціального страхування).

Щоб розв'язати стратегічне завдання “ запуску” первинних ланок, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси, як відомо, складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов'язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси.

Важливе джерело інвестиційних коштів — залучення тіньового капіталу. Питома вага прихованого від офіційного обліку ВВП оцінюється величиною близько 60 %. Такий самий процент грошової маси обертається поза банками. Тіньові кошти мають канали зв'язку з кап італами, що вивезені з України, та іншими зарубіжними джерелами. Це величезний резерв, залучення якого у відкритий господарський обор от ви рішило б багато фінансових проблем. Тому завдання амністування і залучення у відкритий оборот тіньових капіталів має стратег ічн е значення. Тут потрібні дуже точні й обережні дії, бо “тіньовику” важ ко подо лати недовіру до державної влади і добровільно покласти на себеі податковий тягар. Ніякі декларації справі не зарадять. Мабуть, треба повністю відмовитися від декларування доходів під час купівлі нерухомості і коштовних товарів, від зазначання у податкових деклараціях наявності у власності майна, від податкових дізнань при інвестуванні (зокрема, воблігації) великих сум юридичними та фізичними особами. Копітку роботу у цьому напрямі слід проводити на фоні створення у цілому сприятливої обстановки для вітчизняних та іноземних інвесторів.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Основи побудови обліку грошових коштів в Україні .

Розрахунковий рахунок призначений для того, щоб забезпечувати комерційну та іншу діяльність підприємства з метою одержання прибутку.

Через розрахунковий рахунок здійснюються розрахунки:

· за товарно-матеріальні цінності з постачальником та покупцями продукції;

· за надані і одержані послуги;

· по видачі зарплати і по перерахунку відрахувань з неї;

· по сплаті платежів до бюджету і державних фондів;

· по операціях, які пов'язані із забезпеченням власних соціально-побутових потреб;

· інші, що відповідають діяльності підприємства.

1.1.1. Облік коштів на розрахунковому рахунку в банку (рах. №51)

Для бухгалтерського обліку операцій по розрахунковому рахунку використовують рахунок № 51 "Розрахунковий рахунок". Це активний рахунок, по дебету якого відображують будь-які надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок, а по кредиту — перерахування й виплати готівки з розрахункового рахунку. Дебетове сальдо по рахунку відображує залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку на даний момент часу. Кредитового сальдо по рахунку № 51, як і по будь-якому активному рахунку, бути не може.

Опе ра ції по рахунку № 51 "Р озрахунковий рахунок" відображують на підставі переві рених виписок банку і грошових документів, доданих до них. По рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок" залишок на кожний даний момент часу має відповідати залишку грошей, зафіксованому у виписці банку по розрахунковому рахунку підприємства.

Аналітичний облік на рахунку № 51 здійснюється за виписками банку, і лише за наявності на підприємстві розрахункових субрахунків відкривають окремі аналітичні рахунки для обліку операцій по розрахунковому рахунку і кожному розрахунковому субрахунку. У разі необхідності деталізація кожного аналітичного рахунку здійснюється за виписками банку.

Виписки банку. Основою для запису операцій на розрахунковому рахунку є виписки з розрахункового рахунку. Періодично (частіше кожного дня) банк видає власникам розрахункових рахунків виписки з рахунку з копіями розрахункових операцій. Вона перевіряється підприємством з точки зору відповідності її доданим документам; при цьому встановлюються, чи всі записи належать до підприємства-власника розрахункового рахунку. Виписка є основою для записів у реєстрах (журналу-ордеру № 2 і допоміжної відомості № 2) операцій на розрахунковому рахунку. Записи банку і підприємства мають бути ідентичними, але потрібно врахувати, що рах унок № 51 "Розрахунковий рахунок" підприємства є активним, а для банка розрахункові рахунки підприємств е пасивними рахунками . Тому на дебеті у виписці банку буде показана сума коштів, списана з розрахункового рахунку, а на кредиті — зарахована на нього, відповідно сальдо у виписці буде по кредиту рахунку.

Сальдо розрахункового рахунку завжди має бути однаковим як в обліку банку, так і підприємства.

Виписка банку замінює собою регістр аналіти чного обліку по розрахунковому рахунку, а тому обов'язково має містити дату, номер документу, короткий зміст операцій і суми записів на дебеті і кредиті, а також залишки коштів на початок і кінець період у.

При журнально-ордерній формі обліку операції на кредиті рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок" знаходять відображення у журналі-ордері № 2,а на дебеті — у ві дом ості №2. Характерною особливістю при заповненні цих регістрів є те, що для кожної виписки банку незалежно від того за який період вона складена (1, 2, 3, 5 днів) використовується один рядок регістра. Кількість заповнених рядків за кожен місяць повинна бути однаковою в Ж/о № 2 і в відомості № 2 та дорівнювати випискам банку. Як в журналі-ордері, так і у відомості суми записуються в розрізі кореспондентських рахунків з дебетом та кредитом рахунку № 51 (додаток 1).

1.1. 2 . Облік касових операцій та порядок їх ведення (рах. № 50)

Указом Президента України від 15.07.97 “Про внесення змін до Указу Президента України від 12.06.95р. № 436” скасовується застосування штрафних санкцій за перевищення підприємствами, установами, організаціями норм витрат готівки на поточні потреби.

Це є позитивним кроком у напрямку надання права підприємствам, установам та організаціям права більш вільно розпоряджатися власними коштами. Цим Указом Президент України значно розширив сферу готівкових розрахунків між юридичними особами.

Для того, щоб даний Указ не призвів до зростання розмірів готівки поза банками, НБУ у своєму листі зобов’язує комерційні банки здійснити ряд заходів, серед яких:

· проаналізувати встановлені ліміти в касі підприємств з точки зору їх економічної діяльності, з врахуванням потреб у прискоренні обігу грошових коштів і своєчасного їх надходження у каси банків; при необхідності переглянути ліміти у двотижневий термін.

· постійно здійснювати перевірку дотримання суб’єктами господарювання встановлених лімітів. При виявлені порушень повідомляти органи податкової адміністрації для застосування штрафних санкцій.

· розширити послуги інкасацій, що передбачає створення вечірніх кас в банках, котрі б працювали у робочі, святкові й вихідні дні.

На управління НБУ покладено завдання організувати і проконтролювати виконання вищенаведених вказівок комерційними банками.

Саме для того, щоб покращити стан готівкового обігу, визначити єдині підходи до встановлення відповідальності за порушення суб’єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки, Президент України видав Указ “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (із змінами).

У цьому Указі зазначено, що при порушенні суб’єктами підприємницької діяльності норм обігу готівки, до них будуть застосовуватись такі санкції у вигляді штрафу:

· за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі суми надліміту;

· за неповне оприбуткування у касах готівки - у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідальність на невстановлення лімітів кас несе також комерційний банк. На нього накладається штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів за кожний випадок.

Ці штрафи надходять до державного бюджету у встановленому порядку.

Штрафні санкції, що перелічені вище, мають право застосовувати податкові інспекції на підставі перевірок та матеріалів, поданих комерційними банками, органами КРУ, НБУ, органами Міністерства внутрішніх справ України.

Всі перелічені штрафні санкції вступають в силу тільки після факту порушення Постанови Правління НБУ від 13.10.97 р. № 334 і 335, з внесеними змінами та доповненнями до “Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України”.

Для того, щоб належно організовувалася у банках робота з готівковим обігом, НБУ видав Інструкцію № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”.

Ці два документи набули чинності в один день, тобто 15.11.97 р.

Даними документами розширене коло дій норм і положень, які є обов’язкові для виконання:

1. усіма юридичними особами (крім банків та підприємств зв’язку) незалежно від форм і виду діяльності;

2. відокремленими підрозділами юридичних осіб, що не мають статусу юридичної особи;

3. фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності.

Насправді революційним для суб’єктів господарювання стало право здійснювати розрахунки між собою в готівковій формі. Такі розрахунки дозволено здійснювати як за рахунок коштів, отриманих з каси банку, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг). Готівку можна отримати з власних рахунків в межах наявних на них коштів. Ціль отримання зазначається в чеку, без обгрунтовуючих документів та розрахунків.

При здійсненні готівкових розрахунків обов’язковим є оформлення одержувачем готівки облікової розрахункової документації, яка б підтверджувала здійснення платниками витрат готівки.

Однак, завжди є винятки з правил. Так, п.5 Положення визначено, що кошти на виплату зарплати та сплату дивідендів акціонерам мають отримуватися виключно з банків, при цьому треба повністю сплачувати податки і відрахування в державні фонди у терміни визначені законодавством.

Внаслідок набуття чинності Постанови Правління НБУ від 11 листопада 1998 року № 473 “Про затвердження змін і доповнень до Порядку ведення касових операцій у національній валюті України від 02.02.1995р.” дія п.5 скасовується для підприємств та індивідуальних підприємців, які не мають заборгованості перед бюджетом. Отже, вонимають право платити зарплату і дивіденди з виручки, при цьому, звичайно, не забувати розраховуватись з бюджетами та позабюджетними фондами.

Пунктом 5 Постанови наказується підприємствам незалежно від форми власності, котрі мають податкову заборгованість усі розрахунки проводити у безготівковій формі. Це не стосується сплати податків та обов’язкових платежів, котрі можуть сплачуватись готівкою.

Якщо стосовно готівкових розрахунків знято, то тепер основним механізмом, що визначає порядок роботи з готівкою залишається ліміт каси, що встановлюється усім підприємствам, які мають рахунки в банках і здійснюють операції з готівкою. Порядок розрахунку ліміту не змінився, лише уточнено, що продовжує діяти ліміт минулого року.

До введення в дію цих документів ліміт залишку в касі не встановлювався фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності і фермерам. Тепер без ліміту працюють індивідуальні підприємці і фермери, які займаються виключно виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. А колективні сільськогосподарські підприємства можуть самостійно визначати розмір готівки, що постійно знаходиться в їх касах, але повинні повідомляти про це в І кварталі банкам, які їх обслуговують.

У випадку, коли ліміт каси взагалі не встановлений, то вся готівка, що є в касі на кінець дня повинна бути здана до банку (незалежно від причин не встановлення ліміту). Коли клієнта немає за вказаною адресою і не повідомлене банку його нове місце знаходження і його неможливо визначити, то про це установа банку повідомляє відповідний орган державної податкової адміністрації.

Для підприємств торгівлі та громадського харчування, що обслуговують населення за готівку, Інструкцією № 4 встановлено обов’язкову наявність в їх касах розмінної монети різних номіналів (у розмірі не менше 10 % від суми встановленого підприємству ліміту готівки в касі) для видачі здачі громадянам. Невидача здачі чи наявність її у меншій кількості, ніж встановлено Інструкцією № 4, являється порушенням касової дисципліни і тягне за собою застосування штрафних санкцій від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів. Коли випадок протягом року повторюється, то штраф може становити від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів громадян.

П. 7 Порядку і п. 73 Інструкції № 4 встановлені суворі терміни з контролю за виданою підзвітним особам готівкою.

Так, особи котрі отримали готівку під звіт (у т. ч. і на відрядження), повинні подати до бухгалтерії звіт про витрачені суми. Готівка, видана під звіт, але не витрачена, повинна бути повернута в касу підприємства не пізніше 3 робочих днів після закінчення відрядження. Інакше, починаючи з наступного дня, така готівка включається в суму фактичного залишку в касі на кінець дня. Отримана в результаті сума порівнюється із встановленим лімітом залишку готівки в касі.

Внесено зміни у п.7, абзац 2. Вони полягають у тому, що раніше за господарські витрати можна було відчитуватись не пізніше наступного дня після закінчення 10 днів з дня видачі, а тепер не пізніше наступного робочого дня після видачі готівки під звіт. Виняток (по закінченню 10 днів) становить видача готівки на закупівлю сільськогосподарської продукції.

Тим підприємствам, що мають заборгованість по податках у випадку витрачання готівки як з виручки, так і з одержаної з кас банку ці кошти розрахунково включаються до фактичних залишків готівки в касі того дня, коли були здійснені такі витрати з подальшим порівнянням одержаної суми із затвердженим лімітом каси.

Такі зміни спрямовані на створення жорстких умов при розрахунках готівкою неплатникам податків і стимулювання їх найшвидше погасити борги перед бюджетом.

У разі виявлення порушень порядку ведення касових операцій, акти перевірок передаються податковій адміністрації чи правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених законодавством.

Із метою посилення обліку та контролю готівкового обігу у підприємствах, що займаються готівковими розрахунками, Державною Податковою Адміністрацією було вирішено впровадити на цих підприємствах електронні контрольно-касові апарати.

До цього рішення ДПА підштовхнуло прийняття 01.07.97 р. Закону України “Про податок на додану вартість”. Згідно статті 7 цього документу продавець зобов’язується видавати покупцю товарний чек, в якому зазначена сума податку.

Касові операції (надходження готівки до каси і видача з неї) здійснюються на підставі "Порядку ведення касових операцій в народному господарстві України", затвердженого постановою Національного банку України № 21 від 2.02.95 р.

Всі підприємства, незалежно від форми власності, зобов'язані зберігати свої грошові кошти в установах банку. Готівка може бути одержана ними з власних рахунків у межах наявних на них коштів і на цілі вказані в чеку, без подання обгрунтовуючих документів і розрахунків.

Каса — самостійний структурний підрозділ підприємства, призначений для зберігання коштів і проведення розрахунків готівкою. Матеріальну відповідальність за збереження коштів і ведення касових операцій покладено на касира, з яким укладають договір про матеріальну відповідальність у формі зобов'язання касира (або іншої уповноваженої особи).

Грошові кошти до каси надходять з Розрахункового рахунку, що розміщений в банку, внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей, від підзвітних осіб тощо.

Підприємства та індивідуальні підприємці що квартально подають до банку касову заявку встановленого зразка про суми надходжень та видачі готівки з поданням, також, календаря видачі зарплати. Щоб зняти готівку з розрахункового рахунку бухгалтер заповнює чек та підписує його разом з керівником і передає касиру. Касир, попередньо (як правило за один-два дні) замовляє необхідну суму в банку. Потім одержує її за чеком. Корінець чеку є виправдним документом для запису касових операцій в облікових регістрах.

Надходження грошових коштів до каси оформляють прибутковими касовими ордерами (якщо від фізичних осіб, то обов'язково видається квитанція зі штампом або печаткою за підписом головного бухгалтера і касира, або відтиском, касового апарату), видачу — видатковими касовими ордерами, або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Прибуткові касові ордери підписують головний бухгалтер і касир, а видаткові — керівник підприємства, головний бухгалтер і касир.

Банк визн ачає ліміт залишку готівки у касі в р озмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат.

Всю готівку понад встановлений ліміт касир зобов'язаний здати в банк в порядку і терміни встановлені банком. В разі виявлення надлишку готівки в касі під час перевірки податковою інспекцією, він стягується в бюджет держави.

Документальне оформлення касових операцій.

Касові опе рації здій снюють на основі оформлени х документів.

Касові ордери передаються до виконання касирові підприємства безпосередньо бухгалтером, а не че рез особу, що одержує або вносить гроші.

Касир, що одержав з бухгалтерії касові ордери, повинен перевірити правильність їх оформлення, наявність і дійсність підписів, додатки, перераховані в ордері. Після цього він приймає або видає гроші. Особі, що внесла гроші до каси, видається квитанція. Під час здійснення готівкових розрахунків між підприємствами, підприємства-отримувачі готівки зобов'язані надати підприємствам-платникам обліковий розрахунковий документ (податкова накладна, рахунок-фактура, товарний чек, акти виконаних робіт, наданих послуг), який би підтверджував здійснені платниками витрати готівки і був би підставою для виписки видаткового касового ордеру.

Прибуткові і видаткові касові ордери до передачі в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації касових ордерів, де їм надаються порядкові номери. Касир усі надходження і видачі готівки за прибутковими і видатковими касовими ордерами облічує у касовій книзі.

Касова книга. На підприємстві ведеться тільки одна касова книга (типова форма № КО-4), у якій касир відображує готівку і рух грошей у касі. Записи у касовій книзі здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером. Але якщо у організації є інші види валют, крім національної, то касові книги відкриваються на кожну валюту окремо.

Усі касові ордери після їх використання касир підписує, а додані до них документи для запобігання повторного використання погашає штампом або підписом від руки "Одержано", "Сплачено" з зазначенням дати.

Записи у касовій книзі здійснюються тільки під копірку, тобто у двох примірниках (другий примірник є звітом для касира). Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки оборотів за надходженням і видачею грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами й доданими до них виправдними документами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.

Контроль за правильністю ведення касової книги покладається на головного бухгалтера.

Облік касових операцій в системі рахунків (рах. № 50)

Для обліку наявності, руху і залишків готівки в касі використовують активний рахунок № 50 "Каса" з такими субрахунками:

№ 50-1 "Каса підприємства в національній валюті"

№ 50-2 "Каса підприємства в іноземній валюті"

№ 50-3 "Операційна каса в національні й валюті"

№ 50-4 "Операційна каса в іноземній валюті".

Бухгалтерські записи ведуть на підставі перевірених відривних листків (другий примірник касової книги) і доданих до них документів. Залишок і надходження грошових коштів відображують по дебету рахунку № 50, а видану готівку — по кредиту.

До операційн их кас належать квиткові і багажні каси, відділки зв'язку та інші подібні каси.

На субрахунка х № 50-2 і № 50-4 підприємства здійснюють операції з валюто ю у перерахунку на національну валюту України (за кожний видом валюти окремо).

Для забезпечення збереження грошових коштів бухгалтерія повинна здійснювати несподівані перевірки не менше одного разу на квартал з перерахуванням всіх цінностей, що знаходяться у касі, й складати відповідні акти.

Бухгалтерія після одержання звіту касира здійснює перевірку обгрунтуваності всіх записів у звіті, проставляє коре спонденцію рахунків на кожному документі і заповнює журнал-ордер № 1 по кредиту рахунку № 50 "Каса" і відомість № 1 по дебету цього рахунку, у яких реєструє одержані й видані кошти за цільовим призначенням (додаток 2).

У журналі-ордері № 1 показуються витрати грошових коштів з кредиту рахунку № 50 в дебет рахунків обліку виробни чих витрат, матеріальних цінностей, розрахунків з працівниками підприємства, з підзвітними особами, депонентами та ін.

Наприкінці місяця у журналі-ордері № 1 і відомості № 1 підраховують надходження й витрати готівки і визначають на 1-е число наступного місяця залишок коштів у касі, який має і бути тотожним такому ж показникові в касовій книзі. Підсумкові дані цих регістрів записують до Головної книги.

При спрощеній формі ведення обліку касових операцій використовують відомість № 5.

1. 1 . 3. Облік операцій в іноземній валюті та їх використання на території України (рах. №№ 52, 50) .

“Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України” чітко регламентується порядок, за яким повинні діяти резиденти та нерезиденти при здійсненні операцій готівковою іноземною валютою. Ці правила включають три шляхи використання:

1. використання готівкової валюти з власних рахунків юридичними особами;

2. використання на території України іноземної готівки як засобу платежу чи застави;

3. використання іноземної готівки при торгівлі і наданні послуг на транспортних засобах на час їх перебування за кордоном.

1. Із власного поточного рахунку підприємство може здійснювати:

І. Виплати для забезпечення витрат працівників юридичних осіб на відрядження за кордон (згідно з чинним законодавством). При цьому невикористаний залишок готівки іноземної валюти підлягає зарахуванню на розподільчий рахунок в уповноваженому банку протягом 5 банківських днів із часу оприбуткування до каси.

Видача готівки іноземної валюти з поточного рахунку та продаж дорожніх чеків у вільноконвертованій валюті здійснюється банком при наявності заявки відповідної юридичної особи.

Відповідно до наданого розрахунку витрат видаються добові, але не більше 300 $ США на добу чи еквівалент даної суми в іншій валюті. Для транспортних витрат – не більше 1000 $ США.

Можна також виділяти готівку на представницькі витрати за кордоном. Загальна сума готівки чи дорожніх чеків не повинна перевищувати суми, встановленої Порядком переміщення валюти через митний кордон України. Для резидентів $9000, в т.ч. на підставі дозволу банку – $4000, дорожніми чеками та іншими платіжними документами – $5000, в т.ч. дорожніми чеками в сумі, що не перевищує $1000 без дозволу (або еквіваленти цих сум в іншій іноземній валюті).

Нерезиденти мають право переміщення через кордон $6000, у т.ч. $1000 за довідкою довідкою банку та $5000 чеками.

Коли загальна сума витрат перевищує встановлені норми вивезення інвалюти, то для здійснення розрахунків за кордоном використовуєтья корпоративна пластикова картка однієї з міжнародних платіжних систем.

При вивезені інвалюти в готівці за кордон, банк дає відповідній юридичній особі дозвіл на переміщення через митний кордон. Відшкодування працівнику витрат власних коштів в іноземній валюті у відрядженні здійснюється у грошовій одиниці України залишок коштів у валюті, що залишився після відрядження, його з вас можуть за офіційним обмінним курсом, встановленим НБУ на день виплати шків авансу у встановлений термін. Якщо ви вчасно не повернули сзазначених коштів.

ІІ.Відповідальність підзвітної особи за неповернення залитягнути на підставі статті 2 Закону України “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 року №217/95-ВР.

“Стаття 2. Заборгованість працівників підприємства, установи, організації у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, — стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості”.

ГДПІУ своїм незареєстрованим у Мін’юсті листом від 17.04.1996 р. за №22-113/10-2595 роз’яснила, що потрійна сума стягується бухгалтерією з працівника, який не здав залишок валюти або всю отриману валюту.

ІІІ. Відшкодування власних коштів працівникам витрачених на відрядження. Звертаємо вашу увагу на розбіжність між інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон та Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України. Згідно з п. 1.17 інструкції відшкодування власних коштів працівника, витрачених ним на відрядження, може проводитися або в гривнях, перерахованих по курсу НБУ на день виплати заборгованості, або у валюті, в якій видавався аванс. Згідно з п. 1.1.5 Правил відшкодування працівникові витрат власної валюти здійснюється тільки у гривнях по курсу НБУ на день виплати заборгованості.

ІV. Для забезпечення витрат працівників, іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв міжнародних організацій та філій, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, але не здійснюють підприємницької діяльності при відрядженні за кордон.

V. Для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб, що мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, митних і дорожніх зборів, стоянки тощо).

Для видачі інвалютної готівки потрібно подати в уповноважений банк заявку, в якій вказується:

· мета виїзду;

· прізвище, ім’я, по батькові особи, котра вивозить готівку на експлуатаційні витрати;

розрахунок витрат та доручення на отримання коштів в касі уповноваженого банку.

VI. Для оплати праці працівників-нерезидентів.

Коли сума перевищує встановленні чинним законодавством України норми вивезення валюти, то фізична особа–нерезидент може перерахувати ці кошти з власного рахунку в уповноваженому банку на рахунок в іноземному банку, чи вивезти за дозволом НБУ.

VII. Для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, у тому числі для покриття витрат, пов’язаних з забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину.

2. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу чи застави.

Використання на території України іноземної готівки як засобу платежу дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб коштів у грошовій одиниці і неможливості здійснення валютнообмінної операції через пункт обміну.

Ці платежі здійснюються на території:

· митниць (сплата мита та митних платежів і сплата нерезидентами дорожніх зборів та платежів за охорону);

· вокзалів, аеропортів та портів (реалізація паливо-мастильних матеріалів нерезидентам; переоформлення суб’єктам підприємницької діяльності квитків);

· в інших випадках.

3. Використання готівки іноземної валюти як засобу платежу в разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном.

Використання готівки іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі здійснення суб’єктами підприємницької діяльності, торгівлі і надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать, у таких випадках:

1. за реалізовані товари та надані послуги на повітряних, морських, річкових суднах;

2. за надані послуги з міжнародних перевезень та паромних переправлень у прикордонних з Україною зонах.

Іноземна готівка, що ввозиться підлягає обов’язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті у сумі, зазначеній у декларації.

Готівкова іноземна валюта, що видана юридичними особами в уповноваженому банку, використовується виключно на цілі, на які вона отримана. На власників рахунків покладається відповідальність за її цільовим використанням.

Дані правила затвердженні постановою Правління НБУ від 26.03.98 р. № 119 і зареєстровані Міністерством юстиції від 15.04.98 р.

Однією з форм економічної діяльності України є зовнішньоекономічна.

До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

- експорт і імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності й інших майнових прав, призначених для продажу), капіталів і робочої сили;

- надання послуг, у т.ч.: виробничих, т ранспортно-експедиційних, страхових, консуль таційних та ін.;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, учбова й інші кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, "ноу-хау";

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

- орендні, у тому числі лізингові операції;

- операції з придбання, продажу і обміну валюти на валютних аукціонах і біржах, міжбанківському валютному ринку;

- міжнародні фінансові операції;

- кр едитні й розрахункові операції;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Іноз емна валюта в ик ористовує ться як засіб платеж у у розрахунках між рез идентами і нере зидентами у межах торгового обороту. Пор ядок здійснення таких розрахунків встановлений Законом України № 185/94 пі д 23.09.94 р. "Про порядок здійснення розрахункі в її іноземній валюті" (введений до дії з 5.10.94р.).

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відкривають валютні рахунки у комерційних банках, що мають ліцензію Націон ального банку України (НБ У) на ве денн я валютних операцій.

Бухгалтерський обік валютних опе рацій веде ться в національній валюті України (грив нях) з виділенням в аналі тичному обліку операцій в іноземній валюті. Для обліку специ фічних опе раці й можуть відкриватися додаткові субрахунки із збереженням номерів діючого плану рахунків.

Основою для бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті є належним чином оформлені документи , їх можна поділити на такі основні групи:

технічна документація — технічні паспорти машин і обладнання, формуляри і опис виробів, інструкції з монтажу, налагоджування, управління і ремонту;

товарно-супроводжуюча документація — сертифікат про якість товару;

транспортна, експедиторська і страхова документація — залізнична накладна та її копія, страховий полі с або сертифікат;

складська докуме нтація — документ іноземного комерційного складу, що містить розписку про прийняття товару на з берігання і заставне свідоцтво;

митна докуме нтація — вантажна митна деклараці я, сертифікат про походження товару, довідки про сплату мита. акцизів і зборів, податку на додану вартість,

докуме нти по нестачах і псуван ню товару — комерційний акт про нестачі, аварійний сертифікат;

розрахункова докуме нтація — рахунок-фактура, розрахункова специфікація, переводний вексель (тратта);

банківська документація — заява про переказ валюти, інкасові доручення, доручення про відкриття акредитиву, чек, доручення на розподіл експортної виручки; виписки операцій по розрахунковому і валютному рахунках.

Відповідно до листа Національного банку України № 19011/629 від 23.02.95 р. дозволено поряд з використанням бе зготівкових форм розрахунків використання готівкової іноземної валюти у розрахунках нерезидентів з резидентами за експорт продукції і послуги з України.

Крім цього, своїм листом від 18.09. 1996 року НБУ дає роз'яснення щодо затвердження Порядку використання готівки іноземної валюти на території України як засобу платежу при наступних операціях:

1. реалізація товарів та надання послуг під митним контролем без стягнення мита та податків на митній території України;

2. сплата митних платежів і зборів фізичними та юридичними особами;

3. стягнення з нерезидентів дорожніх зборів та оформлення перевезення негабаритних та небезпечних вантажів. Іноземна валюта, що внаслідок цього отримана, підлягає обов'язковій інкасації та продажу на міжбанківській валютній біржі;

4. оплата нерезидентами в’їзних віз на територію України;

5. продажа на території портів, аеропортів, вокзалів білетів на міжнародні пасажирські рейси;

6. продажа паливо-мастильних матеріалів, продуктів харчування і надання послуг нерезидентам на території портів, аеропортів, вокзалів;

7. надання послуг з міжнародних пасажирських перевезень и переправ в прикордонних зонах резидентами;

8. здійснення торгівлі і надання послуг за межами території України на повітряних, морських, річкових човнах и поїздах, котрі надлежать українським фірмам. Ця валюта, що ввозиться, підлягає декларуванню на митниці, та інкасації не пізніше наступного банківського дня і зарахуванню на блоковані рахунки;

9. надання послуг в готелях для обслуговування фізичних осіб нерезидентів;

10.виконання зобов'язань перед фізичними особами – нерезидентами у випадку пред'явлення ними рекламації.

Наказом Міністерства фінансів України № 29 від 14.02.96 р. затверджено "Положенн я п ро бухгалтерськи й облік оп ерацій в іноземній валюті", яке ви значає:

1. Бухгалтерський облік іноземної валюти, що знаходиться в установах банків, ведеться підприємствами на рахунку № 52 "Валютний рахунок".

До зазначеного рахунку відкриваються такі субрахунки:

№ 52-1 "Валютний рахунок в країні"

№ 52-2 "Валютний рахунок за кордоном"

№ 52-3 "Транзитний валютний рахунок".

Бухгалтерський облік готівки в іноземній валюті ведеться на субрахунках:

№ 50-2 "Каса в іноземній вал юті",

№ 50-4 "Операційна каса в іноземній валюті".

2. При здійсненні операцій з майном і обов'язками їх вартість для відображення у бухгалтерському обліку пі длягає перерахунку у грошову одиницю України за курсом Національного банку України.

3. Перерахунок у грошову одиницю України для відображення операцій у бухгалтерському обліку здійснюється за курсом Національного банку України на дату здійснення операцій в іноземній валюті (табл. 1).

Таблиця 1.1.

Перелік

дат, на які здійсн юється п ерерахунок операцій в іноземній валюті

№ п/ п Зміст операції в інозе мній валюті Дата, яка вважає ться датою здійсне нн я господарської операції і датою, на яку зді йснює ться перерахунок

1 2 3

1
Реалізація продукції, товарів (робіт, послуг) та інших цінностей за іноземну валюту:

а) при визначенні виручки від реалізації за продажною вартістю відвантаженої продукції і товарів, виконаних робі т і послуг (метод нарахування)

Дата митного оформлення продукції, товарів та інших цінностей, що експортуються.

Дата підписання документів про фактичне виконання робі т і послуг

б) при визначенні виручки від реалізації по надходженню платежу (касовий метод) Дата зарахування на валютний рахунок або оприбуткування у касі коштів за умови відвантаження (відпуску) продукції, товарів та інших цінностей, фактичного виконання робіт і послуг

2 Імпорт сировини, матеріалів, обладнання, товарів, робіт, послуг та інших цінностей Дата митного оформлення сировини, матеріалів, обладнання та інших цінностей. які імпортуються. Дата підписання документів про фактичне виконання робіт і послуг

3 Банківські операції на валютних рахунках Дата зарахування або списування валютних коштів по виписці установ банків

4 Касові операції з іноземною валютою Дата оприбуткування або видачі іноземної валюти по касових ордерах, квитанціях обмінних пунктів

5 Погашення заборгованості в іноземній валюті, виданої працівникам підприємства під звіт для здійснення передбачених витрат Дата затвердження авансового звіту працівника

6 Формування розміру Статутного фонду (капіталу) за участю іноземних інвесторів За курсом, зафіксованим в установчому договорі, але не вище курсу Національного банку України на дату його підписання '

7 Утворення заборгованості іноземних інвесторів, які є засновниками підприємства, по внесках до Статутного фонду (капіталу) Дата підписання установчого договору

8 Складання бухгалтерської звітності За останнім курсом котировки у звітному періоді

4. Перерахунок готівки, коштів в установах банків і в дорозі, грошових і платіжних документів, цінних паперів, коштів у розрахунках (включаючи кошти по обов'язках і позики) з юридичними і фізичними особами, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті здійснюється на дату здійснення операції в іноземній валюті, а також на дату складання бухгалтерської звітності.

З аписи на валютному рахунку № 52 "Валютний рахунок" здійснюються на підставі виписок установ банків і розрахунково-платіжних документів, якими оформлено списування і надходження іноземної валюти.

На валютний рахунок зараховуються суми в іноземній валюті з аналогічних рахунків інших власників в оплату куплених товарів і послуг. З поточного валютного рахунку переказуються за кордон суми в оплату товарів для погашення заборгованості. Валютна виручка незалежно ві д суми надходження підлягає зарахуванню на валютний рахунок.

Зміни курсу валюти у період між датою здійснення господарської операції (або датою попереднього звіту) і датою розрах унку, по обов'язках, що випливають з цієї операції призводять до виникнення курсових різниць.

Курсові різниці визначаються за валютними активами і пасивами відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 3.04.93 р. з відповідними доповненнями і змінами.

Згідно цього документу курсові ризниці визначаються за сумами і операці ями в іноземній валюті, обліченими на рахунках:

№ 50 "Каса", № 52 "Валютний рахунок", № 55 "Інші рахунки в банках"

№ 56 "Інші грошові кошти", № 58 "Фінансові вкладення", № 59 "Векселі одержані", № 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", № 61 "Розрахунки по авансах", № 62 "Розрахунки з покупцями і замовниками", № 63 "Розрахунки за претензіями", № 66 "Векселі видані", № 71 "Розрахунки з підзвітними особами", № 76 "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами", № 75 "Розрахунки з учасниками", № 90 "Короткострокові кредити банків",

№ 92 "Довгострокові кредити банків".

Інші рахунки по статтях балансу (не валютні, не грошові) не перераховуються при складанні звіту-балансу (рахунки №№ 01, 04, 05, 06, 07, 08, 10, 12, 33, 40. 41, 80, 85, 86, 87, 88, 96), а показуються у бухгалтерському обліку і балансі в сумах, визначених шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку на дату їх первісної оцінки.

Курсові різниці у бухгалтерському обліку і звітності відображуються у тому ж звітному періоді, до якого належить дата розрахунку або за який складається бухгалтерська звітність.

1.1.4. Облік г рошових коштів на інших рахунках в банках (рах. № 55 )

На рахунку № 55 "Інші рахунки в банках" відображуються наявність і рух коштів підприємств (організацій), що знаходяться в банку на особливих рахунках, в акредитивах тощо.

В облікових регістрах рахунок № 55 поділяється на субрахунки:

№ 55-1 "Особливий рахунок по капітальному ремонту"

№ 55-2 "Акредитиви і особливі рахунки по вантажообігу"

№ 55-3 "Рахунок в банку по доходах"

№ 55-4 "Рахунок в банку по різницях в цінах"

№ 55-5 "Інші рахунки в банках"

№ 55-6 "Ощадні сертифікати"

№ 55-7 "Приватизаційні папери"

№ 55-8 "Імпортний депозит"

№ 55-9 "Приватизаційні кошти"

№ 55-10 "Компенсаційні сертифікати (по придбаних сертифікатах у безготівковій формі)".

На субрахунку № 55-1 обліковуються кошти Амортизаційного фонду, призначені для капітального ремонту основних засобів, та інші кошти, передбачені фінансовим планом на ті ж потреби, перераховані з розрахункового або аналогічного йому рахунків підприємства (організації) на особливий рахунок в банку по капітальному ремонту.

На субрахунку № 55-2 обліковується рух коштів, що знаходяться в акредитивах, на особливих рахунках по вантажообігу і в чекових книжках.

Чекові книжки на підприємстві зберігаються як бланки суворої звітності.

1.1.5. Облік інших грошових коштів (рах. 56)

Бухгалтерськи й облік інших грошових коштів здійснюють на активному рахунку № 56 "Інші грошові кошти", що має такі субрахунки :

№ 56-1 "Грошові кошти в дорозі"

№ 56-2 "Грошові документи"

№ 56-3 "Власні акції, викуплені у акціонерів"

№ 56-4 "Приватизаційні папери"

№ 56-5 "Компенсаційні сертифікати (по придбаних сертифікатах у готівковій формі)"

В касі підприємства можна зберігати цінні папери та бланки суворої звітності. До цінних паперів відносять путівки в будинки відпочинку і санаторії, придбані за рахунок фонду соціального розвитку, поштові марки, проїздні квитки. Цінні папери обліковуються в журналі-ордері № 3. Після поступлення та їх видачі касиром складається звіт про рух цінних паперів.

Бланки суворої звітності (трудові книжки, квитанції дорожніх листів автотранспорту) обліковуються на забалансовому рахунку 004.

До коштів, що рахуються в дорозі (субрахунок № 56-1), належать: виручка, одержана підприємствами за послуги, реалізовану продукцію і виконані роботи і внесена до банку, відділу Ощадбанку, каси поштового відділу зв'язку для зарахування на розрахунковий рахунок.

На субрахунку № 5 6-2 ведеться облік грошових документів за їх номінальною вартістю, які зберігаються в касі підприємства: векселі, облігації і грошові кви тки, поштові марки й інші грошові документи. Аналітичний облік грошових документів організується за їх видами.

1.2. Відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті.

Притаманною та невід’ємною рисою кожної юридичної особи, під якою розуміють підприємство будь-якої форми власності, є наявність рахунку в установі банку. Тільки через банківський рахунок підприємство може повноцінно виконувати функції суб’єкта підприємницької діяльності.

Для того, щоб підприємство здійснювало безготівкові розрахунки, в першу чергу, йому необхідно відкрити банківський рахунок. А щоб розуміти суть правовідносин, які виникають при відкритті розрахункових, депозитних, позикових рахунків в національній та іноземній валюті потрібно ознайомитися із інструкцією №3 “Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті”.

За цим документом банки відкривають рахунки зареєстрованим згідно діючого порядку юридичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності різних форм власності на умовах, котрі регламентуються даною Інструкцією, та зазначені в договорі на відкриття і обслуговування рахунку. Умови договору не можуть протирічити Інструкції.

Рахунки можуть відкриватися в будь-якому банку України за згодою сторін. Рахунки відкриваються по письмовому дозволу керівника банку.

Розрахункові рахунки в національній валюті відкриваються підприємствами, що здійснюють науково-дослідну, виробничу і іншу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, і які є власниками основних та оборотних коштів, мають самостійний баланс.

На розрахунковому рахунку здійснюють операції, які забезпечують діяльність підприємств в комерційній та інших галузях.

Поточні рахунки відкриваються установам та організаціям, котрі не володіють основними та оборотними коштами та не мають самостійного балансу. До них можна віднести громадські фонди, підприємства, котрі здійснюють гастрольну діяльність.

Поточний рахунок призначений для забезпечення власних потреб цих організацій (виплата зарплати та платежів по ній; операції пов'язані із соціально-побутовими витратами і ін.).

У випадку, коли відокремлене підприємство не має власного балансу і не є самостійним платником податків, то йому відкривають субрахунки для зарахування виручки з наступним перерахунком на основний розрахунковий рахунок.

Крім цього, з даного рахунку можна проводити виплати на власні потреби, що підтвердженні кошторисом витрат, котрий затверджений юридичною особою.

Кошти на ці видатки перераховуються ним самим на відповідний субрахунок в визначені строки.

Бюджетні рахунки відкриваються установам та організаціям, що фінансуються із державного чи місцевого бюджету для їх цільового використання.

Позикові рахунки відкриваються на договірній основі будь-якою установою банку, котра має повноваження надавати позики із дотриманням вимог діючого законодавства.

Позикові рахунки призначені для здійснення обліку позик, виданих на оплату розрахункових документів, чи перерахування на розрахунковий рахунок позики, згідно з кредитним договором.

Депозитні рахунки відкриваються на основі заключеного депозитного договору між власниками рахунку та установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок перераховуються із розрахункового, поточного рахунка підприємства і після завершення дії договору повертаються на цей же рахунок, разом із нарахованими процентами.

Проведення розрахункових операцій та видача готівки з депозитного рахунку забороняється.

Для відкриття розрахункових (поточних) рахунків передбачаються наступні документи:

1. Заява, підписана керівником та головним бухгалтером;

2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади;

3. Копія рішення про створення чи реорганізацію підприємства, що підтверджена нотаріально;

4. Копія зареєстрованого статуту;

5. Картка із зразками підписів осіб, котрим, згідно законодавства дозволяється користуватися рахунком. До картки додається відбиток печатки, присвоєної підприємству.

Орендні підприємства, крім вказаних реквізитів ще додають копію договору оренди.

Не потрібно подавати копію статуту селянським (фермерським) господарствам, підприємцям, котрі не створили юридичної особи (рахунок відкривається на їх ім'я).

Тимчасові розрахункові рахунки створюються для зарахування коштів, потрібних для створення статутного фонду майбутнього підприємства. Після реєстрації підприємства йому відкривають постійний розрахунковий рахунок. Тимчасовий рахунок відкривають об'єднанню покупців для акумулювання коштів з метою приватизації. Для цього потрібно подати протокол зборів і підтвердження згоди спільної діяльності.

В Інструкції № 3 зазначено, що нерезиденту-представництву юридичної особи відкриваються розрахункові рахунки в національній валюті типу:

— «Н» — за умови, що представництво не займається підприємницькою діяльністю. Використання коштів з рахунка здійснюється тільки на оплату господарських витрат, для утримання представництва;

— «П» — для проведення операцій, пов'язаних з здійсненням комерційної діяльності, а саме — купівля валюти на міжбанківському валютному ринку;

— здійснення інвестицій і кредитних операцій;

— проведення розрахунків з нерезидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Розрахункові рахунки типу «Н» і «П» відкриваються нерезидентам на підставі блоку документів і за індивідуальною ліцензією обласних управлінь НБУ.

Згідно Інструкції НБУ № 527 від 18 грудня 1998 р. з 4 січня юридичні особи мають право відкривати безліч рахунків. Згідно цієї Інструкції юридична особа мусить протягом трьох робочих днів з дня відкриття кожного наступного визначити один як основний для обліку на ньому заборгованості, що може безакцептно списуватися. Про цей вибір слід повідомити податкову адміністрацію.

Банкіри нарікають, що саме вони потерпіли від нової Інструкції, бо нововедення призведе до постійного перетікання коштів з однієї фінансової установи в іншу. Не задоволені таким рішенням і податківці, яким додається робота. Тому не виключено, що найближчим часом з’явиться документ, який знову обмежить кількість рахунків.

Банківські рахунки у іноземній валюті поділяють на :

· розрахункові;

· субрахунки;

· позикові;

· депозитні (по вкладах).

Розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для безготівкових та готівкових розрахунків при здійсненні поточних операцій, котрі визначені законами України і актами НБУ.

Поточними операціями в іноземній валюті є:

· розрахунки між резидентами та нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; між юридичними особами в межах України по спеціальній ліцензії НБУ;

· операції на міжбанківському валютному ринку України;

· оплата товарів з використанням пластикових карток і чеків;

· виплата коштів на відрядження;

· виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

· розрахунки, пов'язані з проведенням міжнародних симпозіумів, конференцій;

· оплата праці нерезидентів, згідно контракту;

· перерахунок коштів у валюті за навчання, патент, мито, членські внески;

· платежі по відшкодуванню видатків судових, арбітражних, нотаріальних та інших органів.

Суть зберігання коштів на депозитному рахунку в інвалюті аналогічна зберіганню коштів у національній валюті. Але у випадку, коли контракт заключив з банком нерезидент, є особливість, котра полягає в тому, що кошти на депозитний рахунок перераховуються з рахунка нерезидента, який може бути відкритий у іноземному банку.

Згідно Інструкції НБУ вказується порядок закриття діючих анонімних рахунків фізичних осіб чи трансформування їх в інші. На анонімні валютні рахунки зараховують нараховані за цими рахунками банком відсотки, але за період не пізніше 1 липня 1999 р.

.

1.3. Форми безготівкових розрахунків .

Відповідно до Інструкції № 7 НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” виділяються форми безготівкових розрахунків, котрі вибираються суб'єктом господарської діяльності згідно характеру здійснюваних ним операцій.

Розглянемо більш детально розрахунки за допомогою:

· платіжних доручень;

· вимогами-дорученнями;

· чеків;

· розрахунки при здійсненні взаємозаліку;

· акредитивів;

· векселів, платіжних вимог;

· інкасових доручень.

Платіжне доручення – документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банкові на перерахування відповідної суми зі свого рахунку.

Доручення приймається до виконання протягом 10 (календарних) днів після виписки. День виписки не враховується.

Банк виконує доручення тільки в межах наявної суми на розрахунковому рахунку клієнта. У випадку, коли коштів на рахунку недостатньо, то проводиться часткова оплата, яка оформляється меморіальним ордером, один примірник якого з відбиткою печатки банку видається клієнту, як підтвердження часткової оплати.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть застосовуватися:

· за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи);

· в порядку попередньої оплати;

· для завершення розрахунків по актах взаємної заборгованості підприємств.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію в дорученнях в стрічці "Призначення платежу" вказується назва вантажу, номер транспортного документа, що підтверджує відвантаження продукції.

Попередня оплата здійснюється у відповідності із договором. При рівномірних та постійних поставках товарів і наданні послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодично перераховуючи кошти в терміни, передбачені в договорах.

Останній платіж по договору, як правило, має враховувати взаємну заборгованість.

В окремих випадках, коли отримувач коштів не має рахунку в банку, чи розрахунки, безпосередньо з отримувачем коштів, платіжними дорученнями неможливі, підприємства можуть здійснювати перерахунок коштів гарантованими платіжними дорученнями через установи зв'язку.

Ці виплати здійснюються без обмежень:

· на ім'я окремих громадян – кошти, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, зарплата і ін.);

· підприємствам для виплати зарплати за організований набір робітників для заготовки сільськогосподарської продукції в населенних пунктах, де немає установ банків.

Гарантійне платіжне доручення приймається до оплати тільки у повній сумі.

Платіжна вимога-доручення – комбінування двох частин:

· верхня – вимога постачальника безпосередньо до покупця;

· нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, проставлену в рядку "сума до оплати прописом".

Доставку вимоги від постачальника до покупця може здійснювати банк постачальника через банк покупця.

У випадку згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк в двох екземплярах.

У випадку відмови платника оплатити вимогу-доручення, він повідомляє безпосередньо отримувача коштів про мотиви відмови в термін та в порядку, обумовленому в договорі.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків в безготівковій формі між юридичними особами, фізичними і юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари і надані послуги.

Розрахунковий чек – документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку (банку-емітенту), котрий веде його рахунок, виплатити чекотримачу вказану суму.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20, 25 листків. Вони являються бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки – 1 рік. Також можуть видаватися чеки окремими бланками, для здійснення разових операцій. Їх облік ведеться окремо від чекової книжки.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця один чи декілька чеків на суму, котра не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця. Строк дії разового чека – 3 місяці. При узгодженні з банком строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжено.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою) чи з використанням технічних засобів. Не допускається виправлення, чи використання факсиміле замість підпису.

Чек з чекової книжки представляється до оплати в банк чекотримача протягом 10 календарних днів. Коли, закінчення строку для пред'явлення чеку випадає на вихідний день, то останнім днем строку рахується наступний за неробочим робочий день.

Чек, приймається чекодавцем до оплати безпосередньо від чекотримача на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Забороняється передача чекової книжки іншій особі, також підпис на не заповненому чеку і проставлення на них відбитку печатки юридичними особами.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за надані товари та послуги. При цьому, чекодавець переносить залишок із чека на корінець виписаного чеку і виводить новий залишок ліміту.

Чек підписується особою, котра має право підписувати розрахункові документи і повинна мати відбиток печатки чекодавця.

Чек може підписувати посадова особа від імені керівника підприємства, за його довіреності.

Приймаючи чек, чекотримач повинен перевірити правильність заповнення, відповідність суми корінця чека сумі, вказаній в самому чеку, строк дії чека, наявність відбитка печатки.

Виконавши вказану перевірку, чекотримач відділяє чек від чекової книжки, проставляє на обороті і корінці штамп (календарний), підписує чек і робить відмітку у відповідності про дані паспорта чекотримача. Після цього чекотримач здає в банк чек разом з трьома екземплярами реєстрів.

Коли чеки не оплачуються у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку, то вони викреслюються з реєстру і повертаються чекотримачу.

У випадку непоступлення коштів, банк чекотримача через 10 днів після інкасації чека електронною поштою робить запит в банк-емітент про причини неоплати чека. Відповідь повинна бути дана не пізніше наступного дня.

У випадку, коли відповідь не прийде, то банк чекотримача має повідомити про це своєму клієнту і після закінчення 20 днів з дати інкасації чеку списує його суму на позабалансовий рахунок, як суму, нереальну для отримання платежу, а сам чек підлягає поверненню в банк-емітент, де його погашають.

У випадках, коли при повному використанні чеків ліміт книжки не буде вичерпаний, чекодавцю може бути видана нова чекова книжка, на суму невикористаного кредиту. Для цього клієнтом пред'являється банку книжка з корінцями використаних чеків, разом з заявою на отримання нової книжки.

Чекодавець повинен періодично перевіряти правильність використання чеків уповноваженими ним особами. Про таку перевірку повинна бути зроблена відмітка з підписом головного бухгалтера, чи його заступника на звороті корінця останнього виданого чека. Чекодавець має звіряти суми в корінцях чеків з отриманими від банку виписками з особистого рахунку чекової книжки.

У випадку втрати чекової книжки в банк-емітент подається заява з вказанням номерів невикористаних чеків.

Банк-емітент може відмовитися від оплати чека в трьох випадках:

1. Чек заповнений неправильно;

2. Реєстр заповнений неправильно;

3. Сума зазначена в чеку перевищує ліміт коштів на розрахунковому рахунку.

Відповідальність за неправильне використання чеків і пов'язані з цим збитки несе чекодавець.

У випадку порушення клієнтом правил розрахунків чеками банк може заборонити йому користуватися цією формою розрахунків, коли це не передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.

Розрахунки при здійсненні взаємозаліку заборгованості (кліринг).

До таких розрахунків відносять взаєморозрахунки платників, по котрих взаємозобов'язання боржників та кредиторів один до одного погашаються у рівних сумах і тільки по різниці здійснюється платіж на загальних підставах.

Такі розрахунки можуть здійснюватися між двома і більше платниками усіх форм власності.

Підприємства, які мають постійні зв'язки по поставках товару можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.

У договорі передбачається періодичність звірки взаємозаборгованості із складанням відповідного акту, строків та форм оплати.

Після складання акту звірки взаємної заборгованості, той, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань виписує розрахунковий документ чи оформляє вексель.

Дебітор має право повністю, чи частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. Це він може зробити протягом трьох днів з дня отримання повідомлення.

Відповідальність за причини відмови несе дебітор.

Розрахунки акредитивами

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент по дорученню свого клієнта (заявника) зобов'язаний:

1. Виконати платіж третій особі (бенефіціарові) за відвантажені товари, надані послуги;

2. Надати повноваження іншому банку (виконуючому) здійснити цей платіж.

Виконуючий банк – банк бенефіціара, чи інший банк, котрий по дорученню банка-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків зазначаються в договорі між беніфіціаром та заявником.

Банк може відкривати такі види акредитиву як покритий та непокритий. Ще акредитиви бувають відзивні і безвідзивні. На кожному акредитиві повинно бути вказано, який він; коли позначки немає, то акредитив є безвідзивним.

При відзивному акредитиві всі розпорядження про зміну умов заявник може видати бенефіціару тільки через банк-емітент; той повідомляє виконуючий банк, аж після цього повідомляється бенефіціару.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром. Умови акредитиву мають задовольняти обидві сторони. Акредитив має бути так складений, щоб банки могли його проконтролювати документально .

Для відкриття акредитиву платник подає заяву у 4-х екземплярах (один – повертається як розписка банку про відкриття акредитиву, два – залишається в банку, один – інформується виконуючий банк про умови акредитива). Про відкриття акредитиву бенефіціара повідомляє виконуючий банк.

Після відвантаження продукції бенефіціар надає передбачені умовами акредитиву документи виконуючому банкові в 4-х екземплярах. Виконуючий банк детально перевіряє ці документи і у випадку порушення хоча б однієї з умов акредитиву, виплата по акредитиву не здійснюється, про що повідомляється бенефіціара. До банку-емітента направляється повідомлення про отримання згоди на виконання акредитиву.

У випадку отримання негативної відповіді чи її непоступлення, банк-виконавець повертає бенефіціару реєстр документів з надписом на першому екземплярі про причини їх повернення за підписом головного бухгалтера та виконавця, завіреного відбитком печатки банку.

У випадку виконання акредитиву банк-емітент компенсує виконуючому банку затрати пов'язані з даним розрахунком.

Банки повинні слідкувати за терміном дії акредитивів. Строк дії акредитиву відкритого в банку – 15 днів з дня його відкриття. Керівник банку–емітента має право продовжити термін дії акредитиву на 10 днів, коли це викликано зміною умов постачання.

1.4. Порядок безспірного стягнення грошових коштів з рахунків

Після прийняття Інструкції №7, у пункти, котрі стосуються безспірного стягнення, було внесено чимало поправок. Кінцевий варіант врегулювання цієї проблеми вдалося визначити після прийняття змін до Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 28.01.98 р. №26.

За цією Постановою при безспірному стягненні коштів з рахунку має зазначатися відповідна стаття закону, за котрою здійснюється дана операція.

Згідно із ст. 38 Цивільного кодексу України, без згоди юридичних осіб – суб'єктів господарської діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках в банку не допускається, за винятком випадків, встановлених законами України, та рішеннями суду, арбітражного суду та виконавчими написами нотаріусів.

Залежно від конкретного випадку безспірного списання коштів, у рядку "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач має зазначити назву і статтю закону, якою передбачені стягнення; у разі необхідності – вид платежу і період часу за який здійснюється стягнення; акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ). Коли із Закону випливає необхідність послання на інші документи (договір, митну декларацію, вексель, тощо), то у платіжній вимозі мають вказуватися реквізити відповідного документа.

Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками негайно після отримання ухвали суду чи постанови прокурора, слідчого про накладення арешту на рахунок. У випадку, коли ця постанова поступила після закінчення операційного дня в банку, то вона підлягає виконанню на початку наступного операційного дня.

Слід сказати, що дану Постанову НБУ готував орієнтуючись на Закон України "Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках" від 18 листопада 1997 року, прийнятий і підписаний Президентом України.

Цей закон прийнятий з метою обмеження застосування органами державної влади права безспірного списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках, а також у зв'язку із внесенням змін до статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні".

Дана стаття Закону України "Про підприємства" визначає право підприємства самостійно встановлювати черговість платежів, крім випадків, встановлених Законами України.

Прийнятий закон скасовує право більшості уповноважених органів державної влади на позасудове списання коштів з банківських рахунків. Внесено зміни до 13 законів. Позбавилися права безспірного стягнення коштів інспекції по цінах, НБУ, Антимонопольний комітет, підприємства житлово-комунального господарства, підприємства транспорту, Державний комітет захисту прав споживачів, Державна комісія по цінних паперах і фондового ринку, Державний комітет по матеріальних резервах. Тепер стягнення за порушення будуть проводитися тільки на підставі рішень суду за позовами цих органів.

В статті 381 Цивільного Кодексу зазначається, що виняткове право стягнення коштів мають:

· податкова адміністрація;

· митна служба;

· учасники торгового мореплавства.

Найбільші повноваження по безспірному списанню має ДПА. Відповідно до Закону України "Про Державну Податкову службу в Україні" ДПА має право стягувати з підприємств до держбюджету і державних цільових фондів донараховані за результатами перевірки суми податків, інших платежів, суми недоїмок, суми штрафів та інших санкцій (п. 8 статті 11).

Статтею 55 вищезазначеного кодексу передбачено, що у разі, якщо судновласник не може організувати репатріації членів екіпажу і витрати, пов’язані з нею, ці обов’язки виконують органи уповноважені КМУ, з наступним стягненням ними із судновласника понесених витрат.

У статті 8 Арбітражно-процесуального Кодексу України передбачається безспірне списання за результатами розгляду претензії по доарбітражному врегулюванню господарських спорів – у разі, якщо боржник визнав претензію. Якщо у відповіді про визнання претензій не повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії після закінчення 20 днів після отримання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання в безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження про списання додається відповідь боржника, а коли в ньому не зазначений розмір визнаної суми, то додається копія претензії.

Особливо широкі повноваження щодо коштів на розрахунковому рахунку надані ДПА, котра крім того, що може безакцептно стягувати кошти з рахунку суб’єкта підприємницької діяльності, ще має право, згідно з п. 5 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, зупиняти операції підприємств, установ, організацій та громадян за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в установах НБУ, комерційних банках, інших фінансово-кредитних установах.

Це було доведено до ДПА різних рівнів листом від 12.01.98 р. № 245/11/19-0216 “Про зупинення податковими органами операцій за банківськими рахунками”.

В цьому документі даються рекомендації юридичного оформлення щодо зупинення операцій на розрахунковому рахунку. Для цього треба подати в установу банку та підприємства – власника рахунку, операції за яким припиняються, “Розпорядження про припинення операцій у фінансово-кредитних установах”. Цим розпорядженням повністю зупиняється виконання доручень підприємств, організацій та установ усіх форм власності по видатках, за винятком операцій по надходженнях, сплаті сум податків, зборів, обов’язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, стягнення коштів за рішенням судів і арбітражних судів.

Повернення помилково зарахованих сум проводиться згідно пп. 149, 158 Інструкції № 7 за письмовим дозволом органу, що наклав арешт.

1.5. Державний борг

Внутрішній державний борг, існування якого визнавалося, відігравав у рамках традиційної економіки з централізованим плануванням дуже незначну роль. Вважалося, що за відсутності надзвичайних обставин державний бюджет повинен бути зведений з нульовим або ж позитивним сальдо, а реєстровані дефіцити, як правило, фінансувалися за рахунок сум перевищення доходів над видатками в бюджетах минулих років, які зберігалися на вкладах у монобанку.

Процес економічних перетворень, який проходить сьогодні в країнах Центральної та Східної Європи, передбачає, зокрема, зміни меж між державними і недержавними секторами економіки. Створення ринкової економіки також вимагає ясності в тому, що стосується активів і пасивів різних економічних об’єктів. Ось чому набуває такого великого значення, як частина процесу проведення нових розмежувальних ліній, написання про розміри державного боргу. Виявлення успадкованих від минулого зобов’язань уряду – процес політичних і економічних спроб і помилок, і на визначення повної суми рахунку, який виставляється уряду в кожній країні, потрібен буде певний час. А коли це буде зроблено, до старих зобов’язань уже додадуться нові, прийняті на себе урядами вже в ході самого процесу перетворень.

Чиста державна заборгованість, успадкована урядами, є різницею між величиною їх пасивів і вартістю активів. І одне з найскладніших завдань уряду в цей перехідний період полягає в тому, щоб якомога більшою мірою підвищити цінність активів, призначених для передачі приватному сектору, аби звести до мімімуму прикінцеві розміри свого чистого заборгування по закінченню цього процесу.

Нова заборгованість. Окрім виконання старих боргів, уряди Країн Центральної та Східної Європи беруть на себе також нові боргові зобов’язання. Частина нового боргу є результатом дефіциту бюджету. Інші боргові зобов’язання випускаються з метою створення фінансових інструментів, які необхідні для поліпшення управліннягрошовою сферою. І нарешті, що в силу неспроможності відразу повністю розірвати з минулим процес переходу зобов’язань не вдається обмежити лише зобов’язаннями, які виникли до приходу до влади нових урядів.

Становище з бюджетом у країнах Центральної і Східної Європи досить не стабільне. Не викликає сумнівів той факт, що урядам необхідно направляти кошти в соціальну сферу і на завдання капіталовкладень, в той самий час база доходів скорочується через збої, викликані змінами в системах збору податків, а також через скорочення старої бази доходів у державному секторі. Хоч уряди вводять жорстку бюджетно-податкову і грошову політику, зростання внутрішньої заборгованості видається неминучим. Уряди ведуть пошуки нових боргових інструмунтів, які б допомогли зменшити рівень своєї залежності від банківського кредиту для покриття державних дефіцитів.

З розвитком банківської системи і початком переходу центральних банків до проведення грошової політики, більшою мірою заснованої на ринкових засадах, виникла потреба в інструментах грошового ринку. Для задоволення цієї потреби, а також для того, щоб дозволити центальному банку проводити операціїї на відкритому ринку, всі країни застосовують політику випуску коротко термінових цінних паперів.

Однак в умовах, коли основна маса зайнята в державному секторі, а деякі міста повністю залежать від єдиного працедавця державного сектора; коли податкова база грунтується на надходженнях коштів від державних підприємств; враховуючи також необхідність запобігання порушень функціонування банківської системи, які викликані масовими банкрутствами, і збереження підприємств як функціонуючих економічних одиниць для завдань приватизації, уряди бувають змушені обмежити число банкрутств державних підприємств. Окрім цього, як уявляється, уряди не готові допустити банкрутства крупних вітчизняних банків під тягарем минулих боргів або ж у наслідок надання банками державному сектору ресурсів, достатніх для продовження операцій. Слід зазначити, що окрім неявних гарантій платоспроможності банків у країнах Центральної і Східної Європи зараз розробляються спеціальні програми страхування депозитів. Немлжливість повністю розірвати з минулим або ж неприйнятність наслідків такого розриву означають, що уряди йдуть на великий психологічний ризик. Вони нагромаджують значні неявні забалансові зобов’язання, і цілком можливо, що відповідати за них їх попросять в недалекому майбутньому. Ця прблема, найскоріше, буде наявною протягом всього перехідного періоду.

Основна частина визнаного внутрішнього державного боргу в країнах Східної і Центральної Європи – це за боргованість перед фінансрвими установами (банками), що має форму банківського кредиту уряду чи державним відомствам. Випуск держав них цінних паперів – справа для цих держав абсолютно нова. Однак деякі види державних цінних паперів уже існують, а інші розробляються в цей час. Що стосується ринкових цінних паперів, то уряди Центральної і Східної Європи випустили певну кількість короткотермінових інструментів, переважно з метою створення інструментів грошового ринку. У деяких країнах були випущені державні векселі із термінами погашення до одного року. У нинішніх умовах економічної невизначеності уряди, як правило, дотримуються того погляду, що переконати інвесторів стати власниками тривалотермінових внутрішніх цінних паперів надто складно. Випуск цінних паперів з тривалішими термінами погашення дасть користь в силу ряду причин. Він, зокрема, дозволить фінансувати дефіцити бюджету з допомогою інструментів, що віддалено нагадують гроші, а також зменшити обсяг цінних паперів, за якими уряду потрібно буде здійснити пролангацію кредиту. Для інвесторів такі цінні папери стануть орієнтиром більш тривалішої вартості капіталу. Однак перш ніж перейти до випуску цінних паперів в дещо ширшому маштабі, уряду необхідно буде зміцнити довір’я до своєї антиінфляційної політики.

Наявність потенціалу для розвитку фінансового ринку визнана в тому, що стосується грошових ринків. Як уже згадувалося, більшість країн Центральної і Східної Європи почали впрвадження крроткотермінових урядових цінних паперів чи цінних паперів центрального банку, з метою надати у розпорядження банків інструмент щодо управління ліквідністю; планується поступовий перегід до операцій відкритого ринку з метою контролю над грошшовою сферою, причому такі операції заміняють застосовувані сьогодні заклики і адміністративні обмеження. Уцьому прцесі може виникнути спокуса штучно підвищити попит на державні цінні папери шляхом впровадження вимог щодо того, щоб банки певні суми таких паперів або ж в рахунок частини обов’язкових резервів, або ж з іншою метою. При цьому ринок державних цінних паперів втрачає частину своєї спроможності визначати орієнтир для процентних ставок в економіці країни, а уряд може фактично фінансувати свій дефіцит через опосередковані, неявні податки на фіксовані установи.

У процесі створення інфраструктури для приватизації державних підприємств уряд створює або ж відновлює роботу фондових бірж з метою створення вторинного ринку акцій підприємств. Поки що уряд мало використовує або зовсім не використовує ці ринки для створення вторинного ринку державних цінних паперів. Якби це він зробив, він би значною мірою сприяв створенню розвинутіших, ліквідніших фінансових ринків, які б використовувалися не лише для фінансування уряду, а й для мобілізації капіталу на завдання приватизації і розвитку приватного сектора.

Як перший крок, уряд міг би гарантувати частину свого боргу баківській системі і стимулювати банки до продажу цього боргу через фондову біржу інвесторам та установам приватного сектора. При цьому буде потрібна урядова допомога для забезпечення того, щоб діючі на ринку брокери мали належний рівень капіталізації і щоб ринок зберігав ліквідність. Як уже згадувалося, за межами банківської системи існує значний потенційний попит на державні цінні папери, і такий механізм може допомогти уряду користуватися цими ждерелами коштів. Стимулювання банків до продажу урядових зобов’язань перед ними іншим інвесторам буде сприяти вивільненню ресурсів для проведення операцій щодо кредитування приватного сектора. У міру розвитку цього ринку буде підвищуватися інформаційна цінність процентних ставок і спрощуватися фінансування бюджетних дефіцитів. В умовах, коли комерційні банки малодосвідчені і входять в картелі, процентні ставки, визначені на ринку за участю приватного капіталу, ймовірно, стануть найнадійнішими показниками справжньої вартості грошей.

Ще одним важливим наслідком активного стимулювання вторинного ринку державних боргових зобов’язань буде притягнення капіталу на ринок акцій і на первинний ринок, що може сприяти мобілізації фінансових і людських ресурсів, необхідних для здійснення широкомаштабного випуску акцій в рамках програми приватизації. Окрім цього, воно допоможе сектору операцій з цінними паперами нагромадити досвід торгівлі інструментами, вільними від кредитного ризику, а також буде сприяти створенню основи розвитку інструментів, що використовуються для страхування від втрат і які будуть засвоюватися приватним сектором.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерствомт фінансів України через банківську систему України шляхом прведення операцій з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхноьго погашення і виплати у вигляді процентів та в іншій формі. Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Методами управління державним боргом конверсія, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відтермінування погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення термінів діїї випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитись також одночасно. Ініфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації. Цей метод економічних обгрунтувань немає.

Відтермінування погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують по відношенню до внутрішнього боргу.

Відтермінування погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як щодо внутрішніх, так і до зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним боргомУкраїни здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

1.6. Страхування підприємства

Сутність страхових відносин між страховиком та страхувальником виражають дві класифікації: 1) за об'єктами страхування; 2) за родом небезпеки.

За об'єктами страхування класифікація являє собою систему поділу страхування на галузі, підгалузі та види, які є основними ланками класифікації. Вищою ланкою є галузь, середньою – підгалузь, нижчою – вид страхування.

Через відмінності у об'єктах страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на 4 галузі:

1. Майнове страхування.

2. Страхування рівня життя громадян.

3. Страхування відповідальності.

4. Страхування підприємницьких ризиків.

Але даний поділ на галузі ще не дозволяє виділити ті конкретні інтереси підприємств, організацій, що дають можливість здійснювати страхування.

Із метою конкретизації тих процесів необхідно виділити підгалузі та види.

До підгалузей майнового страхування входять: страхування майна підприємств, колгоспів, орендарів, кооперативних організацій, громадських організацій та майно громадян.

Детально суть страхування викривають види страхування, під якими розуміють страхування конкретних однорідних об'єктів у певному обсязі відповідальності за визначеними тарифними ставками.

До конкретних видів майнового страхування відносять страхування будівель, споруд, худоби, засобів транспорту, врожаю і ін.

Як бачимо вищенаведені елементи класифікації за об'єктами страхування знаходяться у ієрархічному зв'язку. Проте, цей зв'язок відсутній при класифікації за родом небезпек. Тут майнове страхування складається з 4-х "автономних" ланок:

- Страхування від вогню і іншого стихійного лиха будівель, споруд та іншого майна.

- Страхування сільськогосподарських культур від засуху і іншого стихійного лиха.

- Страхування на випадок падежу тварин, або вимушеного забою.

- Страхування від аварій, угонів і інших небезпек транспортних засобів.

Саме ця класифікація застосовується при розробці методів визначення збитків і страхового відшкодування.

Із наведеної класифікації за родом небезпек найкраще відповідає пункт №1. Саме ця ланка найбільш часто стає базою договору між страховиком та підприємством АТ ПБО "ЛьвівМіськбуд".

Як приклад розглянемо договір майнового страхування будівельного монтажних робіт №30/97 від 2 вересня 1997 року.

Предметом цього договору являється 35-ти квартирний житловий будинок по вул. Північній бічній в м. Львові, відомість про який страхувальних подає у вигляді анкет, складеної страховиком в додатку до договору. В цій анкеті йдеться про ступінь небезпеки об'єкта, загальну картину, якої складають фактори навколишнього середовища.

В наступному розділі затверджено вартість будівництва (1214, 65 тис. грн.) та страхова сума по цьому договору, котра дорівнює вартості будівництва.

В окремому розділі визначаються умови страхування згідно цих страхових відшкодовує страхувальнику збитки пов'язані з ремонтом, відношенням, зміною страхового майна в межах будівельного майданчика, в наслідок страхових подій до яких зачислені як природні стихії, так і технологічні аварії.

Відшкодування відбудеться при умові особистої участі страхувальника у відшкодуванні збитків в розмірі 0,3% страхової суми (безумовна франшиза).

Також, вказані причини, по яких збитки по застрахованому об'єкту не відшкодовуються.

Наступний пункт присвячений порядку і формі розрахунків.

За пунктом 4.1 Страхувальник повинен сплатити Страховикові страховий платіж у сумі 24,29 тис. грн. (2% від страхової суми) в тому числі страховий платіж поточного року – 4 тис. грн.

В разі ненадходження платежу договір не розривається, але майно не знаходиться під страховим захистом. Договір починає діяти з моменту надходження платежу. Договір розривається у випадку консервації об'єкту.

Виплата страхового відшкодування проводиться Страховиком на рахунок Страхувальника протягом місяця після надання всіх належних документів.

При настанні страхового випадку розмір відшкодування визначаться по розміру дійсного збитку в цінах, які є у момент настання страхової події, але не більше суми страхової відповідальності, яка визначається на момент страхової події.

В договорі, також, зазначені окремим пунктом права і обов'язки сторін.

Страховик має право:

- оглянути будівельний майданчик, що включає об'єкт страхування;

- ознайомитись з необхідною документацією на об'єкт;

- отримати інформацію про страхові договори, заключені з іншими страховиками;

- отримати відомості про стан охорони об'єкта.

- Страхувальник має право:

- ознайомитись з правами та інструкціями, страхування;

- одержати страхове відшкодування, згідно з цим договором.

До обов'язків Страховика належать: ознайомити Страхувальника з умовами і правилами страхування; після настання страхової події протягом двох днів прийняти заходи по оформленні всіх необхідних документів для сплати відшкодування; та оплати відшкодування після настання події; зберігати таємниці про майновий стан Страхувальника.

Зі своєї сторони Страхувальник зобов'язаний при укладанні договору надати усі необхідні відомості Страховику, вживати заходи щодо запобігання зменшення збитків після страхового випадку.

У договорі обумовлене визначення збитків від страхового випадку. Так, при визначенні розміру збитку, що відшкодовується враховується:

- вартість ремонту – коли застрахований об'єкт підлягає ремонту;

- страхова сума за винятком залишку застрахованого майна, придатного для подальшого використання – коли майно ремонту не підлягає;

- страхова сума, зазначена Договором у випадку повного знищення.

Страховик має право відмовити Страхувальнику, коли при настанні страхового випадку Страхувальник не виконає хоча б 1-го із своїх обов'язків, зазначеного у Договорі.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо збиток повністю відшкодований винною особою. В випадку, якщо після страхового відшкодування Страхувальнику надійшла компенсація від винних осіб, чи організацій, то Страхувальник протягом 10 днів має повернути Страховикові суму відшкодування, крім власних витрат.

Договір укладений на строк 1 рік.

В цьому документі також обумовлено і порядок припинення договору.

Отже, договір може бути припинений за взаємною згодою, а також у випадках:

- після закінчення будівництва об'єкта;

- виконання страхових зобов'язань перед Страхувальником у повному обсязі;

- несплати Страхувальником внесків у встановлені строки;

- ліквідація страхувальника;

- ліквідація Страховика;

- прийняття судового рішення про недійсність Договору.

Дія договору може бути припинена по вимозі першої із сторін, але ця сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше 30-ти днів до дати припинення договору.

За невиконання обов'язків згідно Договору сторони несуть відповідальність згідно діючих законів України.

1.7. Податки, що сплачує АТЗТ ПБО “Львівміськбуд”.

Податок на додану вартiсть.

Податок на додану вартiсть (ПДВ) – частина новоствореної вартостi, що сплачується до державного бюджету на кожному етапi виробництва товарiв, виконання робiт, надання послуг. При обчисленнi податку додана вартiсть визначається шляхом вилучення з обсягу реалiзацiї продукцiї (у грошовому вимiрi) вартостi використаних на її виробництво сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, одержаних зi сторони. Таким чином, додана вартiсть включає заробiтну плату, вiдрахування на соцiальне страхування, амортизацiйнi вiдрахування, деякi iншi витрати i прибуток.

Об'єкти оподаткування.

Об'єктами оподаткування податком на додану вартiсть є операцiї платникiв податку:

– з вивезення (пересилки) товарiв за межi митної територiї України i надання послуг (виконання робiт) для їх споживання за межами митної територiї України;

– з продажу товарiв (робiт, послуг) на митнiй територiї України, в т.ч. операцiї з оплати вартостi послуг за договорами оперативної оренди (лiзингу) i операцiї з передачi права власностi на об'єкти застави позичальниковi (кредитору) для погашення кредиторської заборгованостi заставника;

– з ввезення (пересилки) товарiв на митну територiю України i одержання робiт (послуг), наданих нерезидентами для їх використання або споживання на митнiй територiї України, в т.ч. операцiї з ввезення (пересилки) майна за договорами оренди (лiзингу), застави i iпотеки.

Платники податку на додану вартiсть.

Перелiк осiб, що є платниками ПДВ, подано на схемi 1.

Платники податку на додану вартiсть

Особа, обсяг оподатковуваних операцiй з продажу товарiв (робiт,послуг) якої протягом будь-якого перiоду за останнiх 12 календарних мiсяцiв переви-щував 600 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян
___

___
Особа, яка на митнiй територiї України надає послуги, пов'язанi з транзитом пасажирiв або вантажiв через митну територiю України

Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територiю Укра-їни або одержує вiд нерезидента роботи (послуги) для їх викорис-тання або споживання на митнiй територiї України, за винятком фiзичних осiб, не зареєстрованих як платники податку, у випадку, коли такi фiзичнi особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не пiдлягають опо-даткуванню вiдповiдно до зако-нодавства
___

___
Особа, яка вiдповiдальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залiзничному транспортi у порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України

Особа, яка здiйснює на митнiй територiї України пiдприємниць-ку дiяльнiсть з торгiвлi за готiвку незалежно вiд обсягiв продажу, за винятком фiзичних осiб, якi здiйснюють торгiвлю на умовах сплати ринкового збору у поряд-ку, визначеному законодавством
___

___
Особа, яка надає послуги зв'язку i здiйснює консолiдований облiк доходiв та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) iншими особами, що знаходяться у пiдпорядкуваннi такої особи

Схема 1. Платники податку на додану вартiсть.

База оподаткування.

База оподаткування податком на додану вартiсть

за винятком ПДВ, що включається до цiни товарiв (робiт,послуг) – операцiї з продажу товарiв (робiт, послуг) без оплати

або з частковою оплатою їх

– операцiї з продажу товарiв(робiт, послуг);

– договiрна (контрактна) вартiсть това-рiв, що ввозяться (пересилаються) на митну територiю України з врахуван-ням витрат на транспортування, наван-таження, розвантаження, переван-таження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських та iн-ших видiв винагород з перерахуванням в українськi гривнi за валютним курсом НБУ, що дiяв на момент виникнення податкових зобов'язань;

– договiрна (контрактна) вартiсть готової продукцiї, виготовленої на територiї України з давальницької сировини нерезидента, у разi продажу на митнiй територiї України з урахуванням акцизного збору, ввiзного мита, а також iнших податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв) з перерахуван-ням в українськi гривнi за валютним (обмiнним) курсом НБУ, що дiяв на момент виникнення податкових зобов'язань

коштами у межах бартерних (товарообмiнних) операцiй, натуральних виплат, переда-чi товарiв (робiт, послуг);

–змiнена сума компенсацiї за продаж товарiв (робiт, пос-луг) пiсля їх продажу; сума перерахунку повернення проданих товарiв чи права власностi на такi товари; сума визнаного безнадiйно-го боргу покупця;

– вартiсть тари, що згiдно з умовами договору (контрак-ту) визначена як зворотна (заставна) i не повертається заставниковi;

– комiсiйна винагорода платника податку пiдприєм-ницької дiяльностi з продажу вживаних товарiв

Схема 2.База оподаткування ПДВ

Ставки податку.

Об'єкти оподаткування, визначенi ст.3 Закону "Про ПДВ", за винятком операцiй, звiльнених вiд оподаткування, та операцiй, до яких застосовується нульова ставка згiдно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20%.

Податок становить 20% бази оподаткування, визначеної ст.4 Закону, та додається до цiни товарiв (робiт, послуг).

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцiй з продажу товарiв, що були вивезенi (експортованi) платником податку за межi митної територiї України, а також з продажу робiт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної територiї України.

Податок на прибуток .

У своїй практицi податок на прибуток є однiєю з основних частин бюджету будь-якої країни. В нашiй державi податок на прибуток (див.Рис. 3) стягується вiдповiдно до Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" N 283/97 ВР вiд 22.05.97 р.(зi змiнами i доповненнями внесеними Законами України вiд 19.09.97 р. N535/97 ВР, вiд 04.11.97 р.N 607/97 ВР, вiд 18.11.97 р. №639/97 ВР).

Платниками податку на прибуток є:

- iз числа резидентiв- суб'єкти господарської дiяльностi, бюджетнi, громадськi та iншi підприємства, установи та органiзацiї, якi здiйснюють дiяльнiсть, спрямовану на отримання прибутку як на територiї України , так за її межами;

- iз числа нерезидентiв- фiзичнi чи юридичнi особи, створенi у будь-якiй органiзацiйно-правовiй формi, якi отримують доходи iз джерелом їх походження з України;

- фiлiї, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли платникiв податку;

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звiтного перiоду на суму валових витрат платника податку, суму амортизацiйних відрахувань(нарахованих згiдно зi статтями 8 i 9 Закону)

Рис.3 Ставки податку на прибуток підприємств

Прибутковий податок з громадян.

Прибутковий податок з громадян (див.Рис.5) стягується на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. №13-92 (зі змінами, внесеними згідно із законами №3355-12 від 01.07.93 р., №46/96-ВР від 14.02.96 р., №366/96-ВР від 12.09.96 р., №129/98-ВР від 13.02.98 р., Декретом №43-93 від 30.04.93 р.).

Рис. 4. Структурно-логічна схема прибуткового податку з громадян.

Платниками прибуткового податку є громадяни україни, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Об`єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел.

Розмір місячного сукупного

Оподатковуваного доходу

(у мінімальних місячних

заробітних платах):
Ставка та розміри податку:

1 мінімальна заробітна плата включно не оподатковується

від 1 мінімальної заробітної плати + 1 крб. до 10 мінімальних заробітних плат включно 10% суми, що перевищує мінімальну заробітну плату

від 10 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 20 мінімальних заробітних плат включно податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20% суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат

від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35% суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат

Понад 30 мінімальних заробітних плат податок з 30 мінімальних заробітних плат + 50% суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат

Рис. 5.Ставки податку

Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи, та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 процентів.

Податок за землю.

Правовою основою стягнення плати за землю являється Земельний кодекс України і Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"" від 19.06.96 р. У відповідності з цим встановлено, що використання землі в Україні є платним.

Плату за землю (Рис. 6) введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного податку, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Рис. 6 Структурно-логічна схема плати за землю .

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні (в тому числі на умовах оренди).

суб`єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю здійснюється у двох формах:

- земельний податок,

- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна плата.

Розмір плати за землю не залежить від форми користування і форми власності на землю, а також від господарських результатів власників та користувачів. Їі розмір залежить від якості та місцезнаходження земельної ділянки.

Земельний податок встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі у розрахунку на рік по встановлених ставках. Ставки земельного податку з одного гектара встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

а) для земель сільськогосподарського призначення:

рілля,сіножатні та пасовища - 0,181%;

багаторічні насадження - 0,0543%;

б) для земель у межах територій населених пунктів - 1,81%.

Податок з власників транспортних засобів.

Підставою для сплати податку з власників транспортних засобів (див. Рис. 7) є Закон України від 13.02.97 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів"", який набрав чинності з 25.03.97 р.

Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби.

Рис.7 Структурно-логічна схема податків з власників транспортних засобів.

Об`єктами оподаткування є транспортні засоби та самохідні машини і механізми (трактори колісні, автомобілі: легкові, вантажні, спеціального призначення (крім пожежних і швидкої допомоги), мотоцикли (мопеди), яхти і парусні судна з допоміжним двигуном (крім спортивних), човни моторні і катери, інші).

Ставки податку (ст. 3 Закону) встановлені в ЄВРО на рік на 100 куб. см. об`єму циліндрів двигуна або на 1кВт потужності двигуна чи на 1 см довжини. Так, для автомобілів легкових з об`ємом циліндрів двигуна від 1001 куб. см до 1500 куб. см ставка - 1,14 ЄВРО з 100 куб. см, а для вантажних автомобілів - 0,45 ЄВРО з 100 куб. см.

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Згідно Закону України від 23.03.96 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 12.07.96 р. № 324/96-ВР, від 26.06.97 р. № 397/97-ВР, від 18.07.97 р. № 499/97-ВР, від 10.02.98 р. № 102/98-ВР) патентуванню підлягає торгівельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльність у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльність з надання послуг у сфері громадського бізнесу та побутових послуг, що проводяться суб`єктами підприємницької діяльності.

Суб`єктами плати за торговий патент є юридичні особи та суб`єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їхні відокремлені підрозділи, які займаються підприємницькою діяльністю. Торговий патент видається за плату суб`єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб`єктів або місцезнаходженням їхніх структурних (відокремлених) підрозділів.

Вартість торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності та діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.

Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:

- на території м. Києва, обласних центрів - від 60 до 120 грн.;

- на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування і районних центрів - від 30 до 100 грн.;

- на території інших населених пунктів - до 80 грн.

Термін дії торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності так як і на здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців.

На здійснення торгової діяльності можна придбати короткотерміновий торговий патент, термін дії якого від 1 до 15 днів.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності і діяльності з надання побутових послуг проводиться до 15 числа місяця, який передує звітному.

Під час придбання торгового патенту на зазначених вище двох видів діяльності суб`єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання чергового патенту, зменшується розмір плати за черговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.

Без придбання торгового патенту , а також з придбанням пільгового торгового патенту суб`єкти підприємницької діяльності здійснюють торгівельну діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва (перелік яких дається в Законі).

З 1.04.98 р. відповідно до закону застосовується спеціальний торговий патент. Органи місцевого самоврядування самостійно можуть встановлювати диференційовану плату за спеціальний торговий патент залежно від площі, яка використовується для здійснення торгівельної та діяльності з надання побутових послуг. Суб`єкти підприємницької діяльності самостійно приймають рішення про придбання спеціального торгового патенту. Суб`єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний торговий патент не сплачує податки і збори, передбачені Законом "Про систему оподаткування". Однак спеціальні торгові патенти будуть запроваджені експериментально на обмежених територіях, які визначає Кабінет Міністрів України.

Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Сплата збору на обов`язкове державне пенсійне страхування регламентується Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р., зі змінами, внесеними згідно із Законом № 680/97-ВР від 03.12.97 р. Щодо збору на обов`язкове соціальне страхування та його стягнення здійснюється на підставі Закону України "Про збір на обов`язкове соціальне страхування" № 402/97-ВР від 26 червня 1997 р., зі змінами, внесеними згідно із Законами № 686/97-ВР від 03.12.97 р., № 800/97-ВР від 30.12.97 р.

До прямих податків відноситься лише та частина цих обов`язкових платежів, яка стягується з фізичних осіб.

Суб`єкти підприємницької діяльності, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір на обов`язкове пенсійне страхування в розмірі 32 відсотків від фактичних витрат на оплату праці, як і включають виплати основної та додаткової зарплати та інших заохочень і виплат. Фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси сплачують збір на обов`язкове пенсійне страхування у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір у розмірі 1 відсотка від сукупного оподатковуваного доходу.

Щодо збору на обов`язкове соціальне страхування то фізичні особи сплачують лише збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Державного фонду сприяння зайнятості населення. Фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси оплачують збір та обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття у розмірі 0,5 відсотка суми оподатковуваного доходу. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок сплачують збір на випадок безробіття у розмірі 0,5 відсотка сукупного оподатковуваного доходу.

Збори на соціальне страхування та пенсійне страхування не нараховуються на такі виплати:

1) вихідна допомога при звільнені;

2) компенсаційні виплати (добові за відрядженнями);

3) вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, проїзних квитків;

4) вартість виданого спецодягу, спецвзуття;

5) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язане з виконанням ним трудових обов`язків;

6) доходи громадян від володіння корпоративними правами (отриманими дивідендами);

7) інші виплати згідно з "Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України №11 - 1 від 06.09.96 р., зі змінами внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду №5-4 від 29.07.97 р.

Страхові збори не нараховуються також:

- на компенсаційні виплати, які виплачуються громадянам відповідно до Закону України від 28.02.91 р, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

- на виплати, як проводяться з коштів Фонду соціального страхування і Пенсійного Фонду України.

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

Характеристика та організаційна структура

АТ ЗТ ПБО »Львівміськбуд»

Орендне проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд» створене на базі Львівського домобудівного комбінату № 1. Розвиток домобудування у Львові нерозривно пов'язаний з етапами становлення Львівського домобудівного комбінату, який було створено 1963 року на базі цеху складального залізобетону Львівського облбудтресту. Проектна потужність ДБК становила на цей час 85 тис. кв.м житла на рік, а річна програма робіт -2,3 мдн крб. У 1965 році в результаті реконструкції та об'єднання існуючих на одній території двох заводів потужність ДБК збільшилася до 52 тис.кв.м житла на рік. Другу реконструкцію виробничої бази комбінату, пов'язану з переходом на будівництво дев'ятиповерхових будинків, було проведено 1972 року, внаслідок чого потужність ДБК збільшилася до 81 тис.кв.м. житла на рік. В результаті проведеної в 1976-1982 рр. третьої реконструкції затверджена розрахункова потужність - 169тис.кв.м житла на рік.

Передання майна в оренду ПБО «Львівміськбуд» було здійснено станом на 1 липня 1990 року. Створене на основі орендованого майна Орендне проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд» стало правонаступником прав та обов'язків державного об'єднання. Викуп державного майна в ПБО «Львівміськбуд» здійснювався поступово протягом 1990-1993 рр. переважно за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Остаточний (повний) викуп орендованого майна оформлено договором купівлі-продажу від 20 серпня 1993 року. ОПБО «Львівміськбуд» стало колективним підприємством. У 1994 році ПБО «Львівміськбуд» реорганізоване на акціонерне товариство закритого типу, акціонерами якого стали працівники об'єднання.

ПБО «Львівміськбуд» комплектно виготовляє в заводських умовах будівельні конструкції і деталі, транспортує їх на будівельні майданчики і самостійно здійснює монтаж цих конструкцій і деталей, а також виконує спеціальні й облицювальні роботи. Одночасно в окремих випадках кооперується з іншими підприємствами й організаціями. Великий виробничий потенціал ПБО «Львівміськбуд» багато в чому пояснюється застосуванням в об'єднанні такої прогресивної організаційної форми управління будівництвом, як комбінування, кінцевим результатом якого є створення закінченої будівельної продукції у вигляді готових до експлуатації об'єктів.

Організаційна структура ПБО «Львівміськбуд» розроблена під будівництво житла «під ключ». Для цього створено відповідні служби та підрозділи.

Для забезпечення матеріальними ресурсами створено такі підрозділи, як база постачання, група підготовки виробництва, дільниця комплектації та група реалізації, які підконтрольні заступникові генерального директора з постачання і транспорту. Матеріали від постачальників надходять на склади бази постачання, а також централізовано на об'єкти будівництва.

Виробництво панелей великопанельного домобудування здійснюється в промисловій базі, до якої входять цехи готової продукції і допоміжні цехи. Промислова база згідно із вказаною структурою підпорядкована заступникові генерального директора з промисловості. Продукція промислової бази через відділ комплектації відправляється на об'єкти будівництва. Ремонтно-механічний завод, який викуплено ва аукціоні у Фонді державного майна в травні 1994 року, займається ремонтом будівельних машин і механізмів, ремонтом електромоторів, трансформаторних підстанцій і металевих форм для виготовлення залізобетонних виробів. Директор заводу підпорядкований генеральному директорові ОПБО «Львівміськбуд» і головному інженерові.

Будівництво житлових будинків, інженерних мереж здійснюється будівельно-монтажними управліннями №1 і №2 , які є генпідрядними управліннями. До будівельного сектора належать також спеціалізована оздоблювальна дільниця, дільниця інженерних мереж і благоустрою, база механізації, дільниця баштових кранів, дільниця земельної техніки, ремонтно-відновлювальна дільниця, автогараж, дільниця малої механізації, дільниця покрівель, налагоджувальна дільниця. Вказані підрозділи, дільниці та управління підпорядковані заступникові генерального директора з будівництва. Соціальними проблемами, питаннями побуту і торгівлі займається перший заступник генерального директора, якому підпорядковані: група соціально-кадрової роботи, відділ кадрів, група квартирного обліку, житлово-експлуатаційна дільниця, поліклініка, дитячий садок.

2.1. Анал із грошових коштів.

Загальний аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств не відповідає на коло найважливіших питань, які пов”язані з управлінням фінансовими ресурсами, зокрема: чи принесла діяльність підприємства достатню кількість наявних грошей для виплати дивідендів; чи понесло підприємство фінансові втрати і чи достатньо коштів для погашення зобов”язань; куди інвестовані кошти за минулий період; які види фінансових операцій здійснювались і яка їх результативність (зміна активів і пасивів, ефективність вкладень коштів від реалізації та ін.).

Для відповіді на ці запитання слід поглибити аналітичні дослідження, роблячи висновок про рух грошових потоків. Схематично рух грошових потоків подано на рис.22. У наведенній схемі виділяється утворення чистого грошового потоку як результату поточної діяльності підприємства і потоків, які пов”язані з інвестиціями і фінансовими операціями. Однак інформація для проведення аналізу всіх напрямків грошових потоків не може

Рис. 21. Класифікація грошових потоків.

ПОКАЗНИК СУМА, тис. грн.

1. Виручка від реалізації продукції 83844

2. Виручка від іншої реалізації 1312

3. Зміна дебіторської заборгованості +7251

4. Всього грошових надходжень (ряд. 1+ ряд.2- ряд.3) 77875

5. Грошові платежі:

а) собівартість реалізованої продукції 20377

б) зміна запасів (підсумок 2 розділу активу балансу після регулювання його статей) +7162

в) зміна кредиторської заборгованості +2999

г) зміна зносу основних фондів +299

д) зміна кредитів +14542

е) податки на прибуток +9319

Усього платежів 54698

6. Чистий грошовий потік поточної діяльності

(ряд. 4 - ряд. 5)
23177

ПОКАЗНИК СУМА, тис. грн.

1. Придбання цінних паперів ---------

2. Продаж цінних паперів ---------

3. Надходження основних фондів 4558

4. Продаж основних фондів 1578

Чистий грошовий потік, пов”язаний з інвестиціями (ряд.2 + ряд.4 – ряд.1 – ряд.3) - 2980

Вихідні дані для розрахунку грошового потоку, який пов”язаний з інвестиціями, можуть бути отримані із поточногообліку за спеціальними рахунками нового плану рахунків.

Грошовий потік, який породжується фінансовими операціями, показує результат викупу акцій, облігацій і виплату дивідендів. Він може бути встановлений за даними про позареалізаційні результати.

Таким чином, грошові потоки сформувалися:

ПОКАЗНИК СУМА, тис.грн.

1. Чистий грошовий потік поточної діяльності. 23177

2. Чистий грошовий потік, пов”язаний з інвестиціями -2980

3. Грошовий потік по фінансовим операціях 12

Усього 20209

Отриманий результат відповідає сумі отриманого прибутку від реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

З економічної точки зору, управління грошовими потоками означає таке вкладення грошових засобів, яке через певний час дає вагому віддачу у вигляді прибутку. Це загальний критерій ефективності управління фінансовими ресурсами. Тому тут слід передбачити такі моменти:

· вкладання ресурсів;

· операції у бізнесі, які проводяться з використанням цих ресурсів;

· створення ефективної структури фінансування для забезпечення ресурсів.

На практиці частіше управління грошовими потоками пов”язують із забезпеченням необхідного прибутку поточної діяльності і визначенням оптимальної структури його розподілу, на що зверталась увага мною вище. Однак у ринковій економіці дуже актуальним є оцінка фінансової стратегії і тактики щодо використання залученого капіталу. Ефективність використання цього фінансового важеля полягає в одержанні прибутку акціонерного капіталу, який визначається відношенням величини залучених коштів до акціонерного капіталу (слід помножити на різницю рентабельності власних коштів і відсоткової ставки залученого капіталу).

Сума прибутку на акціонерний капітал П може бути визначена розрахунком, %:

П=Р+З/М(Р-С),

де Р- рентабельність власних коштів, %;

З – залучений капітал,тис.грн.;

М- ватрість власних коштів, тис. грн.;

С – відсоткова ставка залученого капіталу,%.

При визначенні майбутнього фінансового стану слід розглянути декілька варіантів досягнення різних цілей: збільшення зростання прибутку на акціонерний капітал; забезпечення загального зростання прибутку; підвищення виплати дивідендів; збільшення акціонерного капіталу; збільшення реалізації.

2.2 . Класифікація грошових потоків та фінансових відносин АТЗТ “Львівміськбуд” з іншими підприємствами, установами і організаціями.

Класицфікація грошових потоків підприємства здійснена у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Слід відзначити, що найбільш питому вагу займає операційна діяльність. Найбільші надходження “Львівміськбуду” у цій галузі діяльності спостерігається від покупців та замовників. Серед замовників є Обласна митниця, УКБ “Міськвиконком”.

Підприємство отримує кошти внаслідок діяльності власного готелю.

В процесі операційної діяльності значна частина грошових коштів витрачається на сировину й матеріали та в рахунок оплати наданих послуг. Постачальниками АТЗТ “Львівміськбуд” є Рудківський цегельний завод, Миколаївський цементний завод, Львівська нафтобаза, Львівська автобаза, Перемишлянська гуртовня.

Львівміськбуд” отримує послуги, що пов’язані з основним виробництвом від Управління зв’язку, Управління електричних мереж, Львівводоканалу, Львівенергозбуту. Послуги по транспортуванню матеріалів та будівельних конструкцій надаються Львівською залізницею.

Аудиторські послуги були надані аудиторською фірмою “Львів-гал-аудит”.

Заключений договір майнового страхування будівельно-монтажніх конструкцій з акціонерною страховою компанією “Консул”.

Грошові кошти піприємства витрачаються на виплату заробітної плати працівникам підприємства.

Податки та відрахування підприємство сплачує в бюджети різних рівнів та в позабюджетні фонди. Посередником при цих відносинах виступає Личаківська районна податкова адміністрація.

У витрати операційної діяльності входить оплата відсотків за короткостроковий кредит, що був наданий “Украсоцбанком”.

В інвестиційній діяльності простежуються надходження орендної плати за приміщення готелю та інших споруд.

Підприємство відчуває недостачу у власних обігових коштах. Внаслідок фінансової операції було залучено короткостроковий кредит. Ціна цього кредиту досить висока. Підприємство вже погасило значну частину кредитного боргу перед “Украсоцбанком”.

2. 3 . Рух коштів на підприємстві “Львівміськбуд”

Грошові кошти підприємства формують:

-власний капітал;

-фінансові вкладення;

-позики кредиторів.

За рахунок цих коштів АТЗТ “Львівміськбуд” поновлює склад основних фондів та здійснює довгострокові інвестиції. Значна частина грошових коштів скеровується у виробництво: на закупівлю матеріалів та сировини, на оплату праці, на адміністативні, непередбачені та інші витрати.

Після виробничого циклу підприємство реалізовує готову продукцію. За продані товари на розрахунковий рахунок надходять гроші. Бувають випадки . коли організація-замовник невзмозі розрахуватися протягом деякого часу за продані товари та надані епослуги. В переважній більшості дебіторська заборгованість погашується боржниками. Коли дебіторська заборгованість протермінована, то її списують як безнадійну.

Перехід до ринкових відносин, процес роздержавлення власності привели до суттєвих змін в змісті та структурі джерел формування майна підприємства. Слід відмітити, що для соціалістичних державних підприємств поділ джерел коштів на власні та позичені носив цілком формальний характер. Статутний фонд як основне джерело власних коштів підприємства визначався як сукупність виділених державою, та закріплених за підприємством основних та оборотних коштів.

Позичені кошти, насамперед банківські кредити, часто являли собою практично, безкоштовне джерело тривалого фінансування діяльності підприємства.

Значну питому вагу в структурі джерел коштів більшості державних підприємств займали асигнування з бюджету.

Тепер структура джерел коштів змінилася і основним джерелом власних коштів підприємства став статутний капітал - сума матеріальних та грошових коштів вкладених власниками в підприємство. Іншим важливим власним джерелом є нерозподілений нагромаджений прибуток, залишений на підприємстві.

Значно змінились і взаємовідносини підприємств з банками: скоротились терміни надання кредитів і зростають процентні ставки; з’явилась реальна відповідальність кредитозаймача за дотримання умов повернення, строковості та платності кредитів.

Ці та інші зміни в змісті та складі коштів визначають і нові завдання та напрями аналізу структури та джерел їх формувань.

Практичне ознайомлення з обліком та проведення аналізу використання грошових коштів було здійснено на базі акціонерного товариства закритого типу "ЛьвівМіськбуд".

Аналіз фінансового стану підприємств проводиться як внутрішніми (економісти та бухгалтери підприємства) так зовнішніми (банки, фінансові органи, постачальники) користувачами бухгалтерської інформації.

У дипломній роботі проведенням аналізу фінансової стійкості АТ ПБО “Львівміськбуд” займається третя незалежна особа - аудитор, використовуючи при цьому першу та другу форми фінансової звітності за 1997р. та 1998р.

1. Коефіцієнт Незалежності:

На основі цього показника встановлюється доля власників у загальній вартості майна підприємства. Оптимальне значення К_н - 0,5.

Це означає, що більша половина всіх коштів підприємства мають становити власні кошти. При такій ситуації ризик кредиторів зводиться до нуля. При аналізі кредитного ризику вважають, що коефіцієнт автономії слід тримати на достатньо високому рівні, через те, що він відображає стабільну фінансову структуру саме тих коштів, якій віддають перевагу кредитори.

У нашому випадку коефіцієнт незалежності на початок року дорівнював:

1996: К_н = 71187,3 x 100% = 97,0%

73354,3

1997: К_н = 58355,1 x 100% = 95,4%

61138,9

1998: К_н = 58349,6 x 100% = 93,9%

62140,2,9

Хоча коефіцієнт незалежності зменшився на 1,6 %, але це не може насторожити інвесторів, тому що даний коефіцієнт набагато вищий за оптимальний -0,5.

З боку підприємства такий стан справ (в повноцінній економіці) не є успішним, тому що, як правило, ефективність використання позичкових коштів, кредитів та кредиторської заборгованості в загальній сумі джерел залежить від співвідношення процентних ставок за кредит і ставок на дивіденди. Якщо процентні ставки за кредит нижчі від ставок на дивіденди, то доцільно збільшувати залучені кошти. Але у нас ситуації протилежна і тому, поки що доцільно використовувати власні кошти.

Особливо велике значення при аналізі фінансового стану надається коефіцієнту фінансової стійкості. Від коефіцієнту незалежності він відрізняється тим, що при його визначенні до власних коштів додаються залучені з терміном більше одного року.

Цей коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна всіх джерел коштів, які підприємство може використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. Він обмежує вкладення короткострокових позичених коштів в формування майна підприємства, тільки тими активами, які легко реалізовуються і швидко повертаються в грошову форму.

Отже, природньо, що в сучасній економіці, підприємства прагнуть до високого рівня фінансової стійкості, позаяк банківські умови видачі довгострокових кредитів жорстокі, процентні ставки за користування ними високі, а короткострокові позичені кошти не можуть бути використані для інвестицій в розвиток виробництва.

На АТ ПБО “Львівміськбуд” не має позикових коштів з терміном погашення більше одного року. Отже, коефіцієнт фінансової стійкості аналогічний, як і коефіцієнт незалежності.

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів підприємства (коефіцієнт заборгованості) (К_зб ) виражається відношенням суми залучених коштів до суми власного капіталу:

Цей найвагоміший показник свідчить про фінансову автономність підприємства відносно позичених коштів. Він показує, скільки грошових коштів залучає підприємство на одну грошову одиницю власник коштів. Оптимальне значення К_зб = 0,3-0,5. Критичним значенням цього коефіцієнту вважається одиниця. Коли показник більший за одиницю, фінансова стійкість, автономність підприємства сягають критичної точки.

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів у нашому прикладі склав:

1996:

1997:

1998: К_зб = 3790,6 = 0,065

58349,6

Коефіцієнт ділової активності (Кд.ак) показує обсяг продукції для виробництва якої використовується майно підприємства і характеризується відношенням виручки від реалізації продукції до валюти балансу.

Кд.ак = Виручка від реалізації (ф № 2) ;

валюта балансу (вартість майна)

1997: Кд.ак = 11898 = 0,19 рази

61138,9

1998: Кд.ак = 9045,9 = 0,14 рази

62140,2

Як бачимо, отриманий показник ділової активності є низьким, особливо за 1998р. Він говорить про те, що коли підприємство буде протягом 7 років отримувати таку виручку, то тоді підприємство зможе компенсувати вартість майна. При цьому слід врахувати, що майно підприємства складають основні засоби, які не приймають участь у виробничому процесі. На балансі підприємства знаходяться незавершені капітальні вкладення із доволі великою вартістю.

Для розрахунку коефіцієнтів абсолютної ліквідності використовують наймобільшнішу частину облікових засобів, дані про які розміщені в розділі ІІІ активу балансу за статтями. Грошові засоби в касі, потреби можна швидко перевести в гроші.

Кабс. лікв. = грошові кошти +короткострокові фін. вклад

короткостр. заборгованність

На АТ ПБО “Львівміськбуд” цей показник має вигляд:

1996: Кабс. лікв. = 166,7+2,1 = 0,078

2171

1997: Кабс. лікв. = 95,7+422,8 = 0,186

2783,8

1998: Кабс. лікв. = 80,5+2,6 = 0,022

3790,6

Як бачимо, коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період (1997р.) зріс на 10,8 % і досягнув 18,6 %. Це було здійснено за рахунок збільшення інших грошових коштів підприємства. Потім знизився аж до 0,022. Даний показник показує, що в кінці року, наше підприємство могло негайно погасити 18,6 % короткотермінових зобов’язань. Але цей відсоток не досягнув теоретично оптимального рівня - 20-25 %.

У процесі аналізу платоспроможності об’єднання крім грошових коштів потрібно врахувати активи, розміщені в дебіторській заборгованості.

Перетворення в грошові засоби дебіторської заборгованості пов’язане з певними труднощами.

Щоб дізнатись наскільки висока ліквідність підприємства розрахуємо коефіцієнт ліквідності:

Кл = грошові кошти + короткотерм. фінансові вкладення + дебіторська заборгованість;

короткотермінова заборгованість

1996: Кл = 2034,0 = 0,936

2171,0

1997: Кл = 3082,8 = 1,107

2783,8

1998: Кл = 2687,1 = 0,709

3790,6

Одержані результати на початок і на кінець року перевищують теоретично виправдну оцінку (0,7-0,8) і вказує на те, що об’єднання залучивши ще й дебіторську заборгованість за виконані будівельномонтажні роботи зможе повністю розрахуватися за короткотерміновими зобов’язаннями.

Для аналізу ліквідності підприємства використаємо ще такий показник як оборотний капітал, котрий розраховується як різниця поточних активів і короткострокових зобов’язань. Якщо активи перевищують короткострокові зобов’язання, то об’єднання має достатній оборотний капітал.

Ок = (запаси + грошові кошти, розрахунки) – короткострокові зобов’язання

1996: Ок = (3824 + 2034) - 2171 = 3687 тис. грн.

1997: Ок = (3079,1 + 3082, 8) - 2783,8 = 3378,1 тис. грн.

1998: Ок = (2819,9 + 2687,1) – 3790,6 = 1716,4 тис. грн.

Оборотний капітал є тією частиною обігових активів, яка фінансуєтья за рахунок власного капіталу. Його наявність вказує на те, що підприємство здатне сплатити поточні борги і має фінансові ресурси для розширення діяльності і інвестування.

Оборотний капітал використовується при розрахунку коефіцієнта маневрування, де він відноситься до власних запасів підприємства

Км = власні оборотні кошти

власні запаси підприємства

1996: Км = 3687 = 0,964

3824

1997: Км = 3378,1 = 1,097

3079,1

1998: Км = 1716,4 = 0,609

2819,9

Як бачимо, на початок року запаси становили 96,4 % оборотного капіталу, а на кінець перевищили його. Отже, діапазон маневрування оборотними коштами досить широкий.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів вираховується як добуток суми обігових коштів на кількість днів року і діленням на суму виторгу.

1996: Коб = 3687 х 360 = 111,5 дні

11898,5

1997: Коб = 3378,1 х 360 = 102,2 дні

11898,5

1998: Коб = 1716,4 х 360 = 68,3 дні

9045,9

Отже, тривалість зменшилася до кінця 1996р. на 9,3 дні, а на початок 1999р. аж на 43,2, що свідчить про позитивні зміни у господарській діяльності.

Узагальнюючи результати на підставі проведеного економічного аналізу балансу та звіту про фінансові результати за 1997 р. можна зробити висновок, що в сучасних важких умовах, поряд з дією факторів об’єктивного характеру об’єднання “Львівміськбуд” являється доволі фінансовостійким підприємством, але виручка, яка надійшла на його рахунок за 1997 р. та 1998р. є відносно невеликою. Вихід з цієї ситуації слід шукати у заключенні нових вигідних контрактів з діловими партнерами. Тільки тоді це об’єднання зможе використати свій потужній потенціал.

- ліквідація Страховика;

- прийняття судового рішення про недійсність Договору.

Дія договору може бути припинена по вимозі першої із сторін, але ця сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше 30-ти днів до дати припинення договору.

За невиконання обов'язків згідно Договору сторони несуть відповідальність згідно діючих законів України.

2.4. Проведення по операціях з грошовими коштами

При здійсненні операцій із грошовими коштами в бухгалтеріях підприємств здійснюються записи бухгалтерських проведень у відповідних документах. Нижче наведено типовий перелік кореспонденції рахунків, при якому задіяні грошові рахунки підприємств.

Таблиця 2.4.1.

Кореспонденція рахунків з обліку коштів на рахунках № 51 і №52

№ п/п Назва операції
Кореспондуючі рахунки

Дебет Креди т

1 2 3 4

1 Надходження ві д покупців і замовникі в виручки від реалізац ії продукції , робі т, пос луг 51, 52 46-1

2 Наді йш ла на Розрахунковий або Валютний рахунки виручка ві д реалізаці ї інших активі в 51, 52 46-3 або 62

3 Внесена з каси на Розрахунковий або Валютний рахунки готі вка (у т.ч. депонентські суми, виручка ві д реалізації та ін.) 51, 52 50

4 Зарахов ані на Розрахунковий рахунок залишки коштів , не використаних акредити ві в і л імі тованих чекових книжок; валютні кошти 51 55, 52

5. Грошові кошти в дорозі, зараховані на Розрахунковий або Валютний рахунки 51, 52 56

6. Повернення займу, раніше наданого в порядку короткострокових фінансових вкладень; повернення вкладів (депозитів) банком 51, 52 58

7. Перераховані постачальниками різні суми в зв'язку з перерахунками, пов'язаними з арифметичними підрахунками в рахунках-фактурах, з цінами; повернення перебору фрахту 51, 52 60

8. Повернено раніше виданий аванс; суми, що надійшли від покупця, замовника за проміжними рахунками 51, 52 61

9. Надійшли грошові кошти (платежі за відпущену покупцями продукцію) від покупців та замовників; надійшли проценти по одержаних від покупців векселях 51, 52 62

10. Надійшли суми за висунуті претензії 51,52 63

11. Повернуті на Розрахунковий або Валютний рахунки перерахунки сум фінансовими органами 51, 52 68

12. Надходження процентів від продажу в кредит' перерахунки з банком на зменшення витрат виробництва (обігу) при інкасації тощо 51, 52 20, 44

13. Надійшли суми, одержані від органів соціального страхування, за перевищення відповідних перерахувань над відрахуваннями 51. 52 69

14. Надійшли суми від окремих осіб в погашення заборгованості по відшкодуванню матеріального збитку 51, 52 72

15. Суми вкладів, що надійшли від засновників, які раніше підписалися на акції 51,52 75

16. Суми, що надійшли віл дебіторів у погашення їх боргів (за виконавчими листами та ін.), у т.ч. надходження від орендарів орендної плати; від орендарів за продані об’єкти 51, 52 76

17 Надходження коштів від внутрішньогосподарських підрозділів, що мають окремі баланси 51. 52 79

18. Зарахування штрафів, пені, неустойки 51, 52 80

19. Зарахування доходів, що надійшли в рахунок витрат майбутніх періодів (орендна і квартирна плата, за комунальні послуги тощо) 51, 52 83

20. Надходження на Розрахунковий або Валютний рахунки від різних організацій або осіб сум, наданих безповоротно (у фонди спеціального призначення тощо) 51, 52 88

21. Одержані короткострокові кредити банків; операції обліку (дисконту) векселів 51, 52 90

22. Одержані довгострокові кредити банків; операції обліку (дисконту) довгострокових векселів 51, 52 92

23 Кредитування податку на додану вартість 51,52 95

24. Зараховані на Розрахунковий або Валютний рахунки кошти цільового фінансування та цільових надходжень (надходження від осіб пайових внесків) 51, 52 96

25. Одержані суми кредитів банків для видачі займів працівниками (на індивідуальне будівництво (житлове), на будівництво садових будиночків, молодим родинам на поліпшення житлових умов) 51 97

26. Оплачені з Розрахункового або Валютного рахунків нематеріальні активи 04 51, 52

27. Оплачені різні витрати по капітальних вкладеннях 33 51, 52

28. Різні витрати на потреби основних цехів, загальновиробничі потреби, а також обслуговування і управління, оплачені з Розрахункового або Валютного рахунків; судові витрати, арбітражні збори, проценти банку за короткострокові кредити 20, 25, 26 51, 52

29. Витрати обслуговуючих виробництв і господарств, оплачені з Розрахункового або Валютного рахунків 29 51, 52

30. Оплачені різні витрати, що належать до витрат майбутніх періодів (у т.ч. по рекультивації земель, орендній платі на наступний рік тощо) 31 51, 52

33. Готівка, що надійшла до каси із банку на видачу заробітної плати, пенсій, допомоги, премій тощо) 50 51, 52

34. Оплачені з Розрахункового рахунку придбані валютні кошти: зараховані грошові кошти до акредитивів і на особові рахунки, перерахування коштів банку для оплати дивідендів, депонування коштів при видачі чекових книжок 52,55 51, 52

35. Придбані грошові документи з оплатою через банк (путівки, марки); викуплен і у акціонерів власні акції 56 51, 52

36. Векселі, при дбані й оплачені з Розрахункового або Валютного рахункі в 59 51,52

37. Погашена заборгованість перед постачальниками і підрядчиками 60 51, 52

38. Відображені суми авансів, виданих під поставку матері альних ці нностей тощо 61 51, 52

39. Погашена різна заборгованість перед покупцями і замовниками у зв'язку з перерахуваннями 62 51,52

40. Помилково списані банком суми (заборгованість установам банків) 63 51,52

41. Оплачені векселі; погашена заборгов аність по векселях 66 51,52

42. Перераховані платежі до бюджету (прибутковий податок, податок на додану вартість тощо) 68 51,52

43. Погашення заборгованості по відрахуванню органам соц іального страху вання 69 51,52

44. Перерахування авансу підзвітним особам 71 51,52

45. Перерахування засновникам дивідендів 73 51, 52

46. Перераховані грошові кошти різним кредиторам (суми, утримані з працівників на користь різних організацій і осіб, наприклад , аліменти; платежі за товари в кредит: заборгованість за транспортні витрати тощо) 76 51,52

47. Перерахування сум заборгованості внутрішньогосподарським підрозділам, що мають окремі баланси (або інші суми) 79 51, 52

48. Сплачені ш трафи, пені, неустойки 80,81 51,52

49. Витрати на придбання іноземної валюти 81 51, 52

50. Перераховані з Розрахункового або Валютного рахунків відрахування протягом року за рахунок прибутку; сплата процентів за простроченими позиками (коротко- або довгостроковими) та ін. 81 51, 52

51. Сплачені різні витрати за рахунок фондів спеціального призначення 88 51, 52

52. Сплачені витрати з Розрахунков ого або Валютного рахунків по раніше зарезервованих сумах 89 51, 52

53. Погашена заборгованість по короткостроковій позиці банку 90 51, 52

54. Погашені довгострокові кредити банків 92 51. 52

55. Погашене кредитування под атку на додану вартість 95 51, 52

56. Списані суми, використані на цільові засоби 96 51, 52

57. Списані суми погашених кредитів банків для працівників (на індивідуальне житлове будівництв о, на будівництво садових будиночків, молодим родинам па поліпшення жи тлових умов) 97 51

При проведенні касових операцій здійснюються бухгалтерські проведення, перелік яких наведений нижче у вигляді таблиці 2.4.2.

Таблиця 2.4.2.

Кореспонденція рахунків з обліку готівки

№ п/п Назва операції Кореспондуючі рахунки

Дебет Кредит

1 2 3 4

1. Надійшла і оприбуткована до каси готівка (у т.ч. валютні кошти) з відповідних рахунків у банку (на виплату заробітної плати, премій, пенсій, допомоги тощо) 50 51,52

2. Надійшла до каси виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів і інших активів 50 46

3. Надійшла до каси готівка від покупців і замовників (заборгованість по векселях та ін.) 50 60,62, 69,63,76

4. Надійшла до каси готівка від працівників підприємства за товари , продані в кредит, за фірмовий одяг тощ о 50 73

5. Надійшов до каси невикористаний залишок підзвітної суми 50 71

6. Внесені до каси організаціями-постачальниками послуг зв'яз ку, води, газу, енергії тощо суми, пов'язані з перебором тарифу (фрахту); повернення сум постачальниками, раніше їм перерахованих, але не вико ри станих п ланових платежів 50 60

7. Повернення до каси раніше виданих авансів 50 61

8. Надійшла до каси готівка від покупців і замовників (заборгованість по векселях та ін.) 50 62

9. До ка си надійшла готівка по раніше висунутих претензіях 50 63

10. Засновники внесли до каси готівку в рахунок їх вкладів до Статутного фонду підприємства 50 75

11. До каси надійшли суми заборгованості від квартиронаймачів, різних підприємств і осіб, у т.ч. від батьків (по дитячих установах), по виконавчих листах, від працівників за паливо, матеріали тощо 50 76

12. Надійшла до каси готівка від дочірніх підприємств 50 78

13. Надійшла до каси готівка від внутрішніх підрозділів, що мають окремі баланси (за путівки тощо) 50 79

14. Надійшли до каси суми процентів по векселях; доходів від дольової участі в інших підприємствах, дивідендів по цінних паперах тощо 50 80

15. До каси пове рнуті лишки одержаної заробітної плати 50 70

16. Одержані кошти від позикодавців (по надан их ними короткострокових кредитах або інших залучен их коштах) 50 72

17. Одержані кошти від позикодавців (по надан их ними короткострокових кредитах або інших залучен их коштах) 50 95

18. Придбані й оприбутковані нематеріальні активи з оплатою з каси 04 50

19. Оплачені з каси придбані матеріальні цінності 60, 71, 76 50

20. Оплачені готівкою різні загальновиробничі і загальногосподарські витрати 25,26 50

21. Витрати майбутніх періодів, оплачені з каси (передплата преси та ін.) 31 50

22. Оплачені готівкою придбані товари 62 50

23. Оплачені готівкою витрати по відвантаженню і реалізації продукції 70,76 50

24. Національні й валютні кошти, здані з каси на Розрахунковий або Валютний рахунки (у т. ч. депоновані суми, виручка від реалізації, повернення невикористаних сум тощо), інші рахунки. 51,52 50

25. Викуплені у акціонерів належні їм акції, придбані за готівку різні грошові документи 56 50

26. Сплачена готівкою заборгованість постачальникам, видані аванси за часткову готовність продукції (робіт, послуг); заборгованість покупцям і замовникам 60,61, 62 50

27.