Проблема якості Зміст Вступ .............................................................................................................………2 Розділ 1. Управління якістю як фактор конкурентоспроможності продукції підприємства ....................................................................……5 1.1. Суть, показники та методи оцінювання якості продукції..............…………5 1.2. Конкуренто­спроможність продукції...................................................………14 1.3. Стандартизація і сертифікація продукції та систем якості...............………20 Розділ 2. Рівень якості і конкурентоспроможності продукції підприємства АТВТ “Трембіта” ............................................………..33 2.1. Історія розвитку і техніко - економічна характеристика АТВТ “Трембіта”.............................................................................................……….33 2.2. Показники якості і конкурентоспроможноті продукції АТВТ “Трембіта”..............................................................................................………44 2.3. Структура служби стандартизації та метрології на АТВТ “Трембіта”................................................................................…..........………49 Розділ 3: Вдосконалення управління якості продукції ...............…..57 3.1. Досвід промислово розвинутих країн в управлінні якістю продукції..................................................................................................…….57 3.2. Шляхи удосконалення вітчизняних систем управління якістю продукції.................................................................................................……..65 Висновки ...................................................….................................................……71 Список літератури ................….....................................................……………73 Додатки Вступ В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відпові­дають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції - задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комп­лексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Якість, реалізована у виробничих процесах, товарах і послугах, мо­же забезпечити фірмі величезні конкурентні переваги на ринку. І навпаки: якщо споживач вирішить, що він може за нормальну ціну одержа­ти кращу якість в іншому місці, то його гроші швидко відправляться саме туди. Незважаючи на гасла і заклики, якість не стала для нас пер­шорядним завданням. Більшість керівників підприємств і акціонерних компаній не думають про проблеми якості постійно, щодня. В період входження до ринкових відносин, коли західний ринок перенасичено своїми товарами, якість виготовлюваних виробів відіграє найважливі­шу роль у завоюванні ринку. Якість має бути закладена до кожного проекту, до кожного технологічного процесу, до кожного робітника, ін­женера, керівника, її не можна одержати шляхом тільки одного контролю. Управління якістю, що приділяє основну увагу виключно прове­денню контролю,- це старий метод управління. Суть нового управління полягає в комплексному підході до справи. Необхідно усунути причину, першопричину, а не симптом. Коли вся продукція користується попитом, а споживачі говорять: «Ми відчуває­мо довіру до цієї фірми та із задоволенням купуємо її продукцію»,- то це і означає, що в цій фірмі комплексний підхід до управління якістю ви­робів працює результативно. Значну роль в підвищенні якості продукції відіграють стан­дарти, які є організаційно-технічною основою систем якості. В останні десятиліття одним із важливих механізмів гарантії якості стала сертифікація, яка переросла в норму торгових від­носин будь-якого рівня. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку-сертифікації в її проведенні був зацікавлений головним чином виробник (з метою підвищення конкурєнтоздатності своїх товарів) і споживач (з метою одержання гарантій відповідності певних характеристик виробів), то зараз до вирішення задач сер­тифікації залучені громадські і приватні виробники, споживачі та науково-технічні організації, уряди більшості країн і навіть міжурядові організації. При цьому сертифікація з продукції по­ширилась на системи якості. Таким чином, проблема забезпечення якості продукції є комп­лексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у ви­рішенні її повинні приймати участь висококваліфіковані спе­ціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи органі­зації і забезпечення високої якості продукції та послуг не зале­жать від розміру підприємства. Розділ 1. Управління якістю як фактор конкурентоспроможності продукції підприємства. 1.1. Суть, показники та методи оцінювання якості продукції. Нині в українській економіці ключовим, вирішальним джерелом підвищення продуктивності праці та зростання ефективності виробництва є радикальна економічна реформа. Вже її перші роки дають усі підста­ви стверджувати, що курс на реформування економіки прийнято пра­вильно. Ефективна економічна політика держави, раціональне викорис­тання ресурсів, виробництво для споживання не можливі без послідов­ного переходу до ринкових відносин. На глибокий жаль, не досить рі­шуча і некомплексна реалізація на практиці основних елементів еконо­мічної реформи ще не дозволяє нам подолати економічну кризу. Авто­ритарно-бюрократична система, що зберігається і на сьогоднішній день, не дає можливості підтримати виробника, а сприяє виключно форму­ванню його затратних економічних інтересів. Мені б хотілося розглянути один з пріоритетних факторів, які впли вають на конкурентостійкість підприємства,- управління якістю у ви­робництві. Багато спеціалістів сприймають управління якістю як щось дане в завершеному вигляді (кінцевий продукт). Проте проблема по­ліпшення якості продукції та послуг є настільки складною і різнома­нітною, що її успішне розв'язання можливе лише за умови, коли всі учасники виробничого процесу не тільки переймуться прагматичним бо­ком цієї справи, але й сформують нову, сучасну систему поглядів, розвиватимуть і вдосконалюватимуть систему управління якістю. Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Поряд із якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Це поняття за змістом вужче за попереднє, оскільки охоп­лює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються за проектування (розробки) переваж­но нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспор­тних засобів тощо) і відображаються в спеціальних картах техніч­ного рівня, які використовують у процесі вивчення ринку й визна­чення попиту на нові товари, складання бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо. Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як: • потребами науково-технічного прогресу; • зміною споживчих запитів населення; • нестачею або обмеженістю природних ресурсів; • підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар; • розвитком зовнішньої торгівлі. КС= якість+ціна+обслуговування В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена: Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною. Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості в про­цесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції (рис. 1.1). Рис. 1.1 Система і зміст показників якості продукції. Рівень якості — це кількісна характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксо­ваних умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає ви­значення абсолютного, відносного, перспективного та оптималь­ного її рівнів. Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять об­численням вибраних для його вимірювання показників, не порівню­ючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Визна­чення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляєть­ся (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показ­никами якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного про­гресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспек­тивного рівня, що враховує пріоритетні напрями й темпи розвитку науки і техніки. Для нових видів продукції і передовсім знарядь праці доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання (експлуатацію) продукції за певних умов споживання була б мінімальною. Залежно від призначення певні види продукції мають специфічні показники якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї продукції, що виробляється підприємством. З ураху­ванням таких обставин усі показники якості виробів поділяють на дві групи: перша — диференційовані (поодинокі) показники, з яких виокремлюється найбільш розгалужена низка одиничних показ­ників якості (див. Додатки: Табл. 1.1); друга — загальні показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство [6, 347]. Найбільш складна за кількістю система показників застосовуєть­ся для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоп­лює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише певному виду виробів показників, якість (технічний рівень) знарядь праці харак­теризується також низкою загальних показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо. Під надійністю розуміють властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановле­них межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями. Довговічність — це властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність за тих чи тих умов експлуатації. Її оцінюють двома головними показниками — строком служби (календарною тривалістю експлуатації до певного граничного стану) і технічним ресурсом (можливим напрацюванням у годинах). Ремонтопридатність техніки характеризує можливість швид­ко виявляти й усувати несправності в ній. Показник патентної чистоти виробу відображає використання за його розробки запа­тентованих винаходів і можливість безперешкодного продажу на світовому ринку. До комплексних показників якості (технічного рівня) знарядь праці належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо. Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічності їхньої обробки й переробки. Більшість із них відображають фізико-механічні властивості та хімічний склад предметів праці. Показники для оцінки якості споживчих товарів диференціюють залежно від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності, естетичності — колорис­тика, силует тощо [2, 178]. У практиці господарювання важливо знати не лише якість ок­ремих виробів, а й загальний рівень якості всієї сукупності про­дукції, що її виготовляє підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних показників, а саме: • частка принципово нових (прогресивних) виробів у загально­му їхньому обсязі; • коефіцієнт оновлення асортименту; • частка продукції, на яку одержано сертифікати якості; • частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві; • частка виробничого браку (бракованих виробів); • відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за знижени­ми цінами. В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності ( Кс ) де - відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць; - ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн. Економічн а ефективність поліпшення якості продукції характери­зується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості. Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Ея ) (грн.)обчислюється за формулою: де - приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.; K - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшенння якості продукції, грн/од; N я - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях. Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту ( ): де - відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту,грн; - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн. Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (E в ) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості: грн. де: - собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн; - питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний ефект можна обчислити як ( ). Річниіі економічний ефект у споживачів продукції більш високої якості (Ес ) (грн.) може бути обчислений як зміна річної величини одноразових і поточних затрат: де - питомі капітальні вкладення на придбання і експлуатацію виробів відповідно попередньої і підвищеної якості, грн; - річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно попередньої і покращеної якості, грн: - коефіцієнт еквівалентності (спряження) старої продукції новііі по корисному ефекту (продуктивності, строку служби і т.п). Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості. Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції ( ) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації): В ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Ер ) (грн.) може бути обчислений за формулою: де С с ,С н - собівартість одиниці старого і нового виробу, грн; Т с ,Т н - строк служби старого і нового виробу, років. Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (осво­юються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсо­лютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — віднос­ного рівня якості окремих видів продукції [7, 167]. Об'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих то­варів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо. Органолептичний метод грунтується на сприйманні властиво­стей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєст­раційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують бало­ву систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного пе­реліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “погано”) відповідає певна кількість балів (наприк­лад 5, 4, 3, 0). Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає по­рівнювання одиничних показників виробів із відповідними показ­никами виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з ета­лонними (стандартними), що їх беруть за одиницю. Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого по­казника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтег­ральний показник, який обчислюється через порівнювання корис­ного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загаль­ної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифме­тичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів ва­гомості всіх розрахункових показників. 1.2. Конкуренто­спроможність продукції. Достовірна оцінка конкурентоспроможності пріоритетної продукції потребує зіставлення її параметрів з рівнем, який відповідає потребам покупців, а також визначення відмінності від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за затратами на її задоволення. Для такої оцінки потрібні об'єктивні дані про технічний рівень, якість досліджуваної та конкуруючої продукції, а також інформація про наси­ченість ринку аналогічними товарами. Така інформація, як правило, відсутня, тому що її формування вимагає цілеспрямова­них і капіталомістких заходів, які поки ще не узаконено відповід­ними документами. Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об'єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розгля­дати стосовно найрізноманітніших об'єктів: проектно-конструк­торської документації, технології виробництва продукції, окремо­го проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, ре­гіону, країни в цілому. Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутко­вості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкуренто­спроможність підприємства - це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції. Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конк­ретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної про­дукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників [6, 350]. Комплексна система управління конкуренто­спроможністю (див. Додатки: Схема 2.1.) являє собою багатофункціональну і багатокомпонентну систему, яка складається з органічно взаємопов'язаних програмно-цільових комплексних блоків (елементів), що відображають необхідні організаційно-економічні і техніко-технологічні заходи, ре­алізація яких забезпечує результативне здійснення управлінських рішень у даній сфері. Всі блоки розробленої системи, утворюючи певну цілісність, об'єднані єдиним принципом - кожний з них сприяє розв'язанню проблеми підвищення конкурентних можливостей підприємства, зміцнення його позицій на світовому і внутрішньому ринках, досягнення сталого розвитку за рахунок створення і підтримки довгострокових конкурент­них переваг. Кожен з блоків, у свою чергу, розглядається як система, що включає багатоманітні системоутворюючі компоненти [12, 17]. Така структуризація дозволяє здійснювати цілеспрямований систем­ний пошук шляхів поєднання усіх компонентів організаційно-економічного забезпечення внутріфірмового менеджменту з метою концентрації зусиль і керуючого впливу на фактори, які визначають потенціал підприємства, здатний забезпечити підвищення його конкурентних можливостей. Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспромож­ності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалі­зації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцін­ки конкурентоспроможності зображено на рис. 2.1. Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник про­дукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оці­нки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності про­дукції починається з визначення суттєвих споживчих властивос­тей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації. Рис. 2.1. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції підприемства на ринку. Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності про­дукції продуценту необхідно знати: • конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до про­понованого на ринку товару; • можливі розміри та динаміку попиту на продукцію; • розрахунковий рівень ринкової ціни товару; • очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів; • визначальні параметри продукції основних конкурентів; • найбільш перспективні ринки для відповідного товару та ета­пи закріплення на них; • термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару. Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірю­вати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служ­би й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів. Корисний ефект — це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад про­дуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошо­вому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливи­ми параметрами, що доповнюють один одного). Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відпо­відний корисний ефект. Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розра­хувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з ре­зультатів експериментальної перевірки за конкретних умов спо­живання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів. Eоп Kn= *k1*k2*kn Eпк Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, ко­ристуючись формулою: де Кn — конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці; Еоп, Епк — ефективність відповідно оціню­ваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефек­ту/одиниця валюти; k1, k2, kn — коригуючі коефіцієнти, що вра­ховують конкурентні переваги. Ефективність продукції (Еоп(пк)) визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби (Екнс) із сукупни­ми витратами протягом життєвого циклу (Всжц ), тобто Еоп(пк)=Екнс/Всжц. Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду про­дукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нор­мативний строк служби рекомендується визначати за формулою: Екнц = Пгп*Фрчр*k1*k2*k3*kn, де Тн — нормативний строк служби машини, років; Пгп — по­годинна паспортна продуктивність машини; Фрчр — річний фонд часу роботи машини; k1.....kn — коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів. До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать: 1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння; 2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності; 3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини; 4) показник організаційно-технічного рівня виробництва в споживачів машини. Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою: Всжц=(Вмд.нддкр/N1)+(Вотпв/N2)+Ввм+Ввс+Вер+(-)Вдл , де Вмд.нддкр — кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; Вотпв — кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини; N1, N2 — кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією (N1 = N2, якщо є тільки один виробник да­ної машини); Ввм — витрати на виробництво машини (без амор­тизації попередніх витрат); Ввс — витрати на впровадження ма­шини в споживача, що включають транспортні витрати та кош­торисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт; Вер — витрати на експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт у t -му році (без амортизації попередніх витрат); Вдл — витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних вироб­ничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експ­луатації у зв'язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основ­них фондів, що вибувають, то у формулі вони мають бути зі знаком мінус, якщо більші — зі знаком плюс. Конкурентоспроможність — багатоаспектна економічна категорія — це зумовлена економічними, соціальними і політич­ними факторами позиція країни або товаровиробника на внутрішньо­му і зовнішньому ринках. За умов відкритої економіки вона може виз­начатися і як здатність країни (фірми) протистояти міжнародній конку­ренції на власному ринку і ринках інших країн. При цьому, у сучасних дослідженнях при визначенні конкуренто­спроможності підприємства за основу найчастіше береться конкурентоспроможність товару. Віддаючи належне такому підходові і враховую­чи реалії сьогоднішнього дня, а також практичний досвід, цілком очевидно, що рівень конкурентоспроможності підприємства повинен відповідати вимогам, які ставляться до лідерів відповідних товарних ринків [1, 103]. Сьогодні не можна не враховувати, що на світовому ринку поступальні процеси пошуку нових машин і технологій, досконаліших товарів не зупиняються ні на мить. Об'єктивно українські машинобудівні заво­ди відстали від цього стрімкого руху, і вихід з існуючого становища єди­ний — підвищувати рівень своїх конкурентних можливостей. За умов сучасної конкурентної боротьби за ринки збуту при всій її масштабності, динамізмі і гостроті потрібні і більш жорсткі критерії оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства. 1.3. Стандартизація і сертифікація продукції та систем якості. Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та суворо дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення ви­робництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів. 1.3.1. Стандартизація продукції. Жодне суспільство не може існувати без технічного законо­давства та нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров'я і майна людей та навко­лишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції. Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Існує хибна думка про те, що стандартна продукція є синоні­мом низької якості, одноманітної, позбавленої смаку продукції. Але сама природа дає нам хороші приклади геніальної стан­дартизації. Так, відомо, що вся фантастична різноманітність жи­вих істот на землі, які мають різну форму, забарвлення, способи поведінки, побудована всього лише з 22 "стандартних деталей" — амінокислот. Стандартизація в техніці є своєрідним відображенням об'єк­тивних законів еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона не є вольовим актом, який нав'язується технічному прогресу ззов­ні, а випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. З роками з'являються нові методи виробництва і матеріали, що призводить до заміни старих стан­дартів новими. В цьому безперевному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі економічного роз­витку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні [9, 17]. Таким чином, об'єктивні закони розвитку техніки і промисло­вості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі, Завдяки стандартизації суспільство має мож­ливість свідомо керувати своєю економічною і технічною полі­тикою, домагаючись випуску виробів високої якості. Стосовно продукції стандартизація охоплює: • установлення вимог до якості готової продукції, а також сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів; • розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливо; умови спеціалізації й автоматизації виробництва; • визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запо­бігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення; • формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень; • створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва. Стандартизація продукції здійснюється за певними принципа­ми, головними з яких є: • урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних ви­мог, економічної доцільності та ефективності виробництва для ви­робника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому; • гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхід­ності — з національними стандартами інших країн; • взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції; • участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін — розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади; • відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства. В умовах науково-технічного прогресу стандартизація є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі нау­кові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. В усіх промислове розвинених країнах підви­щення рівня виробництва, поліпшення якості продукції і ріст життєвого рівня населення тісно пов'язані з широким викорис­танням стандартизації. Результати стандартизації відображаються в спеціальній норма­тивно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов'язкові для проду­центів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірю­вання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що за­стосовується на підприємствах, охогшює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупні­стю об'єктів стандартизації. Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стан­дарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ISO, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ISO серії 9000. Державні стандарти України встановлюють на: 1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення й народного господарства; 4) органі­заційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соці­альної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарсь­ких об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосисте­ма, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінан­сова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов'яз­кові й рекомендовані вимоги. До обов 'язкових належать вимоги, котрі гарантують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна грома­дян, її сумісність і взаємозамінність, охорону. Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встанов­лення вимог, котрі доповнюють чи перевищують такі за державни­ми стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств — у разі потреби поширення результатів фундаменталь­них і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних доку­ментів може використовуватись на засадах добровільноїзгоди відпо­відних суб'єктів діяльності. Технічніумови містять вимоги, щорегу-люють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або га­лузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на за­мовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом. Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну катего­рію умовно (без правової підстави). Іх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інстру­мент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції. Стандарти й технічні умови — це документи динамічного ха­рактеру. Їх треба періодично переглядати й уточнювати з ураху­ванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до про­дукції, що виготовляється (проектується). І Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного кон­кретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і зде­шевити весь процес стандартизації. 1.3.2. Сертифікація продукції та систем якості. Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією. Сертифікація тісно пов'язана з стандартизацією. Коли виробник продукції вперше почав твердити, що вона відповідає вимогам загальноприйнятого стандарту, то тим самим уже зародилась найпростіша норма сертифікації. Клеймування, включення і перелік або похвала продукції, видача клейма чи сертифікату для підтвердження відповідності стандарту — все це входить в загальне поняття сертифікації. Кожний вид товарів, який підприємство хоче вигідно продати на світо­вому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так зва­на бсзсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3— 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь. В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов 'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах держав­ної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює пе­ревірку й випробування продукції з мстою визначення її характе­ристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може прово­дитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на від­повідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на дого­вірних засадах). Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, вико­навці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифі­кації) повинні: • у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів; • забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано; • реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката; • припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо вияв­лено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката. Організаційною основою сертифікації продукованих підприєм­ствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та куль­турно-побутового призначення, які широко створюються нині. Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких сис­тем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ISO. Цим комітетом розроблено: * правила та порядок здійснення сертифікації продукції; * критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій); * умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до серти-фікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяль­ністю випробувальних центрів і якістю продукції). У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ISO й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції — автомобілів, Чехії та Словакії — електроустаткування та медичної техніки. На початку 1993 року Україна стала членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії— ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів. З розвитком зовнішньоторгових і економічних відносин, науки і техніки виявилась необхідність проведення об'єктивних випробувань виробів, незалежних як від виробника, так і споживача продукції, тобто третьою стороною, що гарантувало відповідність виробу певним вимогам якості. Так з'явилась сертифі­кація в сучасному розумінні цього слова. В наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об'єктивно оцінити про­дукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечи­ти контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чи­стоти, а також підвищити її конкурентоздатаість. За кордоном безпека продукції для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для того, щоб мати ринок збуту і уникнути втрат при продажу своєї про­дукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випад­ках бувають і вищі. Так, наприклад, Сумський завод бурильних труб до сертифікації продавав їх по ціні до 600 доларів США за тонну, а після сертифікації — від 900 до 1600 доларів — в залежно­сті від типорозміру . Суттєвий вклад у вирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН, яка розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ "Звід загальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів спо­живачів". В розробці і впровадженні нормативних документів, сертифі­кації продукції та систем якості активну роль відіграють такі міжнародні організації, як згадані в ч.1 ISO та ІЕС, з своїми тех­нічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації ла­бораторій (ILAC), Всесвітній форум ISO 9000, Міжнародна асоціа­ція з атестації та підготовки експертів-аудиторів (ІАТСА), а серед європейських: Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (ЕОQ), Європейський фонд з управління якістю (ЕFQМ), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (ЕQNЕТ), Європейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАС) та інші. В рамках країн РЕВ була розроблена і впроваджена з 01.01.88 р. система сертифікації СЕПРОРЕВ, яка відрізнялась від прийня­тих міжнародних систем тим, що, крім вимог безпеки, охорони здоров'я і екології, велике значення надавала якісним техніко-економічним параметрам продукції, яка поставлялась за коопе­рованими поставками в країни-члени РЕВ. На першому етапі дії системи були проведені спільні роботи з акредитації лабораторій. В Україні одними з перших одержали право на проведення сертифікаційних випробувань головні випробувальні центри: виробничого об'єднання "Електропобутприлад" (Київ) і Всесо­юзного науково-дослідного інституту вибухо захисного і рудникового електроустаткування (Донецьк). В колишньому Союзі розроблялась державна система серти­фікації, але після розпаду Союзу вона була введена в дію в Російській Федерації з 01.05.92р. спочатку під назвою "Система сертифікації ГОСТ", а в подальшому була перейменована в "Ро­сійську систему сертифікації". В Україні робота з сертифікації стала проводитись після вихо­ду постанови Кабінету Міністрів N 95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів, у відповідності з якими були розроблені перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО. Доцільність економічних і торгових зв'язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. між ними була підписана уго­да про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділя­ється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнанні ре­зультатів випробувань. Зараз в Україні діє 25 нормативних документів державної систе­ми сертифікації УкрСЕПРО, 12 нормативних документів комер­ційної системи сертифікації СовАск та нормативні документи системи сертифікації СЕКТЕХ, яка поширюється на добровільну сертифікацію продукції. Національним органом, який керує всіма роботами з сертифі­кації в Україні, є Держстандарт. Під його керівництвом роз­роблено всі нормативні документи державної системи сер­тифікації УкрСЕПРО. Він активно працює з питань сертифікації в міжнародних, європейських організаціях та Міжнародній Раді з питань метрології, стандартизації і сертифікації СНД. Ця діяльність, в першу чергу, проводиться за такими напрямками: — підтримка вітчизняних виробників і захист прав спожи­вачів засобами нетарифного регулювання ринку, а саме за допомогою сертифікації продукції, що імпортується в Україну, на відповідність вимогам, які спрямовані на захист життя, здоров'я громадян, довкілля, на боротьбу зі зловживаннями (право країн на таке регулювання визнане документами GATT/WTO, зокрема Угодою про технічні бар'єри в торгівлі); — створення сприятливого режиму для проникнення української продукції на світовий ринок за допомогою підписаних двосторонніх міжурядових та міжвідомчих угод про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації відповідно до Угоди про технічні бар'єри в торгівлі. З цими напрямками діяльності тісно пов'язана проблема стан­дартизації і сертифікації імпортних товарів, яка стосується ім­портерів іноземних товарів, що продають в Україні товари іно­земного виробництва. З точки зору гарантій безпеки для життя і здоров'я громадян, їх майна і довкілля існуючий режим зовнішньої торгівлі в Ук­раїні є надзвичайно ліберальним. Завезти в США, ЄС або Япо­нію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у від­повідності до встановленої законодавством процедури бере на себе повну юридичну відповідальності за якість і безпечність цього товару. Ця відповідальність страхується страховою компанією-рези­дентом. Митниця дозволить ввезти товар лише за умови наяв­ності підтверджених уповноваженим державним органом гарантій безпеки і страхування. Ті, хто побував у США або в одній із країн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов'язково виконаній на державній мові) міститься інформація про країну і компанію виробника. Головне ж — вказується назва, повна адреса і телефон компанії-резиден­та, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Таким чином формується механізм реальної громадянської відповідальності за продаж неякісного або небезпечного товару. Тому в економічно розвинених країнах власнику декількох ти­сяч доларів навіть на думку не спаде завозити дрібні партії про­дукції. Цей бізнес — для сильних компаній, здатних провести випробування, що підтвердять безпечність товару, і створити реальні фінансові гарантії відповідальності перед споживачем за безпечність кожної одиниці товару. Недосконалість українського законодавства призводить до то­го, що компанії-імпортери і реалізатори продукції ніякої реаль­ної відповідальності за поставку неякісної продукції не несуть, як і не поспішають поділитися інформацією про іноземних ви­робників продукції, якою вони торгують. Це ставить їх у приві­лейоване становище в порівнянні з вітчизняними виробниками, дозволяє отримувати надприбутки ціною ризику для життя і здоров'я наших громадян. Недосконалістю українського законодавства в 1996 р. спробу­вав скористатися Світовий Банк, який на підтримку економіч­них програм Кабінету Міністрів України вимагав односторон­нього відкриття ринку для імпортної продукції. Зважаючи на можливий негативний вплив на вітчизняного виробника наслідків виконання умов Кредитної угоди Світового Банку, Держстандарт запропонував замість одностороннього відкриття ринку для імпортної продукції вживати заходів щодо підписання двосторонніх міжурядових угод про взаємне ви­знання результатів робіт з оцінки відповідності, як це перед­бачено Угодою про технічні бар'єри в торгівлі WТО, та внесення змін до системи сертифікації УкрСЕПРО у напрямку гармо­нізації її з міжнародними. Результатом складних переговорів з представниками Світо­вого Банку стало визнання з їхнього боку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністю відповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не є дискримінаційною стосовно імпортерів. Протягом 1996 р. Держстандарт проводив політику, спря­мовану на підписання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво у сферах стандартизації, метрології та серти­фікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговори проводились більш як з 30 країнами світу. Якщо говорити про національне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатній скоординованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння викликає надзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навіть комер­ційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду "сертифікацій". З'являються все нові і нові "сер­тифікати якості", "сертифікати аналізу", "гігієнічні сертифікати" тощо, тобто є велике бажання використовувати саме слово "сер­тифікат", в той час як у міжнародній торгівлі так називається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить, що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороною і визнана відповідною всім вста­новленим законодавством країни вимогам до такого виду про­дукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якості і безпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічного уповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усунення непотрібних перепон у торгівлі. Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запровадження й сертифікації систем якості продукції. Розділ 2. Рів е нь якості і конкурентоспроможності продукції підприємства АТВТ “Трембіта”. 2.1. Історія розвитку і техніко - економічна характеристика АТВТ “Трембіта”. Акціонерне товариство відкритого типу "Трембіта" найпотужніше підприємство Західної України. Історія підприємства починається з вересня 1944 року, коли після визволення Буковини у м. Чернівці була організована фабрика масового пошиву одягу з чисельністю працюючих 35 осіб. Поступово до фабрики приєдналися швейні артілі і у 1957 році чисельність працюючих становила 970 осіб. З 01.01.1964 року на базі цього підприємства було засноване Чернівецьке виробниче швейне об'єднання "Трембіта". Чисельність працюючих досягло 1970 чоловік. Об'єднання спеціалізувалось на масовому пошиві чоловічої, жіночої та дитячої одежі та виконувало спеціальні замовлення по пошиву верхнього одягу. Підприємство розташовувалось у пристосованих приміщеннях розкинутих у різних кінцях міста. Тому у 1977 році було прийнято рішення про початок будівництва нового корпусу фабрики по вул. Комарова, 3. А у 1978 році при активній участі робітників об'єднання, було закінчено будівництво нового приміщення підприємства та оснащено його новим високопродуктивним на той час обладнанням. Умови праці були зразу покращені, а малі швейні дільниці розкидані по місту ліквідовані. Об'єднання значно збільшило випуск швейних виробів. Так на швейних дільницях пошивались: чоловічі: костюми, штани, куртки зимові та весняні, плащі; жіночі : куртки, плащі; дитячі: комбінезони, курточки, костюми, штани, шкільна форма. Вироби, які виготовлялись реалізовувались на внутрішньому ринку Радянського Союзу у т.ч. 80-83 % на ринку України, 17-20 % на ринках решти республік СРСР. Майже без змін така ситуація залишалась до 1990 року. З розпадом СРСР, розривом економічних зв’язків з підприємствами колишнього Союзу, падіння обсягів виробництва поставили швейну промисловість у дуже важке становище. Своєчасно у грудні 1991 року керівництвом було прийнято рішення взяти підприємство в оренду з правом викупу. Працюючі на умовах оренди колектив заробив кошти і приватизував частину майна у розмірі 23%. Решта майна 77% було приватизовано за рахунок майнових сертифікатів робітників та членів їх сімей. Таким чином рішенням міськвиконкому №358/12 від 30.06. 1993 року було зареєстроване акціонерне товариство відкритого типу "Трембіта" . Завдяки курсу на співробітництво з західними партнерами та залученню іноземних інвестицій, найновіших технологій та обладнання підприємство працює і розвивається. Почалась співпраця у 1992 році з італійською фірмою на умовах давальницької сировини. Питома вага продукції іноземної фірми в загальному обсязі становила 4%. З 1993 року діяльність з інофірмами розширилась, почалась співпраця з німецькою фірмою. У 1995 році вироби з давальницької сировини для інофірм становили 93 % загального обсягу виробництва. На базі співпраці з іноземними підприємствами були організовані спільні підприємства: українсько-італійське “Конфтрем”, “Сузір’я”, українсько-сірійське “Алчер”, це сприяло створенню додаткових робочих місць. В даний час акціонерне товариство відкритого типу "Трембіта" є одним з успішно господарюючих підприємств на ринку чоловічого та жіночого одягу України, близького та далекого зарубіжжя. Види продукції, її номенклатура та асортимент. За 1999 рік виготовлено 508,6 тис. одиниць швейних виробів. АТВТ “Трембіта”, предметом основної діяльності якого є виробництво і реалізація швейної продукції широкого асортименту: чоловічі та жіночі піджаки, брюки, костюми, куртки, пальто, плащі; для пошиву використовує різні види тканин, змінює і удосконалює моделі виробів, використовує сучасні технології та обладнання, що дозволяє одержати високі кінцеві результати. Фактичний асортимент у відпускних оптових цінах та у порівняних оптових цінах за 1999 рік представлений наступною таблицею. Таблиця 2.1. Зведення фактичного асортименту у відпускних оптових, у порівняних оптових цінах на 1.01 2000 року по Чернівецькому АТВТ "Трембіта" Асортимент Кількість Тис. Одиниць Сума у відпускних Діючих оптових цінах Сума у порівняних Оптових цінах на на випуск На На випуск одиницю тис. грн. Одиницю Тис. грн. 1 2 3 4 5 6 Вироби з Давальницької Сировини Інофірм Костюм чол. 32,7 33,06 1081,1 89,48 2856,7 Двійка Германія Костюм чол. 52,6 35,17 1848,3 114,48 5990,1 Трійка Германія Піджак чол. Костюмний 19,7 28,90 569,3 57,50 1366,7 Двійка Германія Піджак чол. Костюмний 67,2 27,88 1873,3 57,50 4057,7 Трійка Германія Піджак + жилет 15,6 27,05 422,0 57,50 898,0 Германія Піджак + штани 9,4 27,41 257,7 57,50 542,2 Германія 1 Піджак чол. 2 146,0 3 26,94 4 3933,4 5 57,50 6 8397,8 Один. Германія Піджак + 2пари 23,4 27,52 644,0 57,50 1349,9 Штанів Германія Піджак чол. 24,3 23,16 562,8 51,50 1183,7 Італія Піджак чол. 0,5 15,60 7,8 51,50 27,1 Італія Піджак чол. + 0,6 27,00 16,2 51,50 35,5 Жилет Італія Піджак жін. + 0.5 25,20 12,6 51,50 29,6 Жилет Італія Піджак жін. 2,1 23,43 49,2 51,50 100,6 Італія Штани чол. Костюмні двійка 11.2 6,01 67,3 57,50 356,3 Германія Брюки чол. Костюмні трійка 28,0 5,93 166,1 31,90 893,3 Германія Штани 2пари до Піджака 32,4 5,87 190,1 31,90 1227,3 Германія Штани чол. 40,8 6,55 267,4 31,90 1301,6 Один. Германія Штани + піджак 4,8 6,97 33,5 31,90 152,3 Германія Штани + жилет 1,0 6,10 6,1 31,90 31,3 Італія Штани чол. 2,4 4,25 10,2 31,90 75,5 Італія Штани + піджак 1,7 6,97 11,8 31,90 54,2 Германія Жилет + піджак 1.3 4,46 5,8 25,00 31,8 Германія Жилет чол.один 2,6 4,27 11,1 25,00 66,0 Германія Жилет 13,6 4,08 55,5 25,00 308,1 Костюмний Германія 0,9 19,78 17,8 25,00 22,6 1 2 3 4 5 6 Жилет чол. Італія 0,8 3,75 3,0 25,00 6,6 Жілет жін. Італія 0,3 33,00 9,9 253,00 63,2 Пальто жін. Італія 1.8 32,33 58,2 253,00 456,6 Пальто чол. Германія 0,2 26,50 5,3 114,48 17,2 Комплект жін. 538,4 12196,8 31896,8 Італія Всього Вироби для Ринку України 0,7 215,71 151,0 89,48 67,1 Костюм чол. Двійка 0,2 215,00 43,0 114,48 21,2 Костюм чол. Трійка 0,1 251,00 25,1 89,48 12,1 Костюм жін. З Штанами 0,1 203,00 24,7 89,48 10,2 Костюм жін. З Спідницею 2,7 148,70 401,5 57,50 133,7 Піджак Костюмний 1,5 157,67 236,5 57,50 86,0 Двійка Піджак 4,3 131,72 566,4 57,50 210,4 Костюмний Трійка 1,3 135,92 176,7 57,50 75,3 Піджак чол. 0,6 133,00 79,8 57,50 33,7 Один Піджак + штани + жилет 0,3 79,67 23,9 57,50 17,2 Піджак + штани Жакет жін. Костюмний до 0,8 122,14 97,7 57,50 39,2 Штанів 0,3 102,33 30,7 57,50 10,5 Жакет жін. Костюмний до Спідниць 0,6 122,14 73,3 57,50 34,5 Жакет жін.один. Жакет жін. 0,9 91,56 82,4 31,90 49,8 Костюмний до Спідниці 0,7 62,00 43,4 31,90 22,7 Штани чол. 0,1 37,00 3,7 31,90 3,9 Один. 0,4 55,00 22,0 31,90 11.7 Піджак + жилет Штани жін. 1,4 24,00 33,6 25.0 34.1 1 Штани + піджак 2 1,3 3 21,00 4 27,3 5 25.0 6 32.6 Жилет до 0,1 42,00 4,2 25.0 1.7 Костюма трійка 0,6 39,17 23,5 25.0 13.5 Жилет + піджак 0,1 72,00 7,2 31.9 2.8 + штани 0,1 36,00 3,5 57.5 3.1 Жилет жін. 19,2 2181,2 927.0 Спідниця жін. 17.0 10.8 Блуза жін. 14395.0 32834.6 Плаття жін. Всього 38,301 Різні Техніко - економічна характеристика АТВТ “Трембіта” № п/п Показники Один. вимір 1998р 1999р. Відхил. В% 1 Товарна продукція у порів.цінах т. грн 29110 35028 +5918 120.3 2 Товарна продукція у діючих цінах Т. грн 9632 16588 +6956 172.2 3 Обсяг реалізації без ПДВ Прибуток від реалізації Інші реалізаційні доходи(збитки) т. грн т.грн. т.грн. 12832 1896,7 -1310,9 20813 6006,0 760,0 +7981 +4109,3 2070,9 162,2 316,7 57,9 4 Чисельність ППП всього у т.ч. робітники Чол. Чол. 1095 996 1163 1056 +68 +60 106.2 106.0 5 Відпрацьовано люд/год 1822020 1850853 +28833 101.6 6 Відпрацьовано днів 239 228 7 Вироблено продукції на 1 люд/год 5,3 9,0 +3.7 69,8 8 Балансовий прибуток т. грн 586 6766 +6180 9 Отримано прибутку на 1 прац. Грн 535 5818 +5283 10 Фонд оплати праці т. грн 3172,6 5154.1 +1981,5 162.5 11 12 13 Середньомісячна зарплата Заборгованість по зарплаті Вартість основних засобів т. грн т. грн т. грн 238,8 -------- 3618 366,4 ------------ 4566 +127,6 --------- +948 153.4 126.2 14 Фондовіддача т. грн 2,66 3,63 +0,97 136,5 15 Коефіцієнт використання потужностей % 0,985 0,99 +0,05 100,5 16 Собівартість товарної продукції Собівартість реалізованої продукції т. грн т.грн. 7886 10935,1 11076 14807,4 +3190 +3872,3 140.5 135,4 17 Рентабельність реалізованої прод. % 17,35 40,56 +23,21 233.8 18 Нараховано податків в т.ч. ПДВ Податок на прибуток Фонд Чорнобиля Вода-земля-трансп Дороги Іноваційний фонд т. грн т. грн т. грн т. грн т. грн т. грн т. грн 2787,8 485,4 15,1 234,0 15,1 115,6 128,8 4686,3 425 691,6+451ед.пд ------ 103,8 92,8 122 +1898 168,1 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 Соцстрах Пенсійий Фонд зайнятості Прибутковий податок Вартість основних фондів Вартість оборотних фондів Обсяг незавершеного виробництва Продуктивність праці Виробнича потужність Трудомісткість Фондовіддача Фондомісткість Матеріаломісткість Енергомісткість т. грн т. грн т. грн т. грн т.грн. т.грн. т.грн. т.грн. т.грн. люд/дні - - - - 128,1 1073,6 64,1 528,0 10851,1 765,0 50,4 8412,23 9670,68 0.00012 0,89 1.12 0.33 0.0,3 195 1611,8 95,1 921,8 11285,2 1083,5 116,3 14263,1 9719,77 0.00007 1,47 0.68 0.45 0.32 +434,1 +318,5 +65,9 +5850,9 +49,09 -0.00005 +0,58 -0,44 +0,12 +0,29 104 141,6 230,8 169,6 100,5 58,3 165,2 60,7 136,36 1066,6 АТ ВТ "Трембіта" за рахунок власного прибутку в сумі 10,0 млн. грн. повністю провело технічне переозброєння підприємства обладнанням таких провідних фірм як "Файт", "Індупресс", "Дюркопп", "Вастема". Це дозволило підприємству значно підвищити якість продукції, збільшити обсяги випуску, зменшити кількість браку. У 1997 році встановлено 145 одиниць обладнання на суму 1043 тис. грн. У 1998 році - 53 одиниць на суму 560 тис. грн. У 1999 році 103 одиниць на суму 4765 тис. грн. З початку 2000р. встановлено обладнання на суму 3072 тис. грн. У 1996 році збудована нова котельна на газовому паливі замість електроенергії, встановлена лінія для волого-теплового оброблення фірми "Індупресс" з програмним управлінням на суму 462 тис. грн. У 1-му кварталі 2000-р. закінчена технічна і технологічна реконструкція розкрійного цеху. Електронна та автоматична оснащеність обладнання, технічна і технологічна реконструкція розкрійного цеху дала можливість скоротити трудоємкі технологічні процеси за рахунок їх автоматизації. Роботи машин автоматизовані, програмуються і зберігаються в пам'яті машини. Така система дає можливість оперативного перепрограмування параметрів в залежності від розміру асортименту та обробляємої сировини. Завдяки впровадженню всіх цих заходів обсяги виробництва постійно зростають. Так обсяг виробництва у 1999 році зріс проти обсягу 1990 року у. 2,4 раза. З 1997 року колектив продовжував нарощувати обсяги виробництва і порівнюючи з 1996 роком збільшився випуск товарної продукції на 36,6 %. Коефіцієнт використання виробничих потужностей склав 0,991. Тенденція збільшення обсягів виробництва залишались і у 1998 році, очікуваний ріст проти 1997 року становив 43%. Аналізуючи діяльність товариства протягом 1998-1999 років, слід відзначити, що обсяг виробництва зріс на 68%, обсяг реалізації зріс на 55,5%.До бюджету перераховано 4686,3 тис. грн. (проти 2787,8 тис. грн. у 1998 році). Коефіцієнт використання виробничих потужностей 0,99.підприємство продовжує успішно функціонувати завдяки постійній праці по удосконаленню якості виробленої продукції, а також впровадження нових технологій та проведення технічного переоснащення новим високотехнічним обладнанням імпортного виробництва. Указ президента України від 30.04.1999 року “Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості в Чернівецький обл.” дозволив значно скоротити відрахування в держбюджет, що привело до зростання чистого прибутку підприємства. Абсолютна різниця в порівнянні з 1998 роком становить 6180 тис.грн. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА НА 01.07.1999р. АКТИВИ: ТИС.ГРН. 1. Необоротні активи 7650,4 2. Запаси і затрати 1882,7 3. Грошові кошти, розрахунки 2850,9 Загальна сума активів 12384,0 ПАСИВИ: 1.Короткострокові забов’язання 4540,1 2.Довгострокові забов’язання - 3.Власний капітал 7843,9 Загальна сума пасивів 12384,0 Тенденція збільшення обсягів виробництва та реалізації зберігається і в 2000 році. Темпи росту обсягів виробництва та реалізації у І півріччі проти відповідного періоду минулого року становлять відповідно 23,1% та 35,7%. Продукція АТ ВТ “Трембіта” конкурентноспроможна на зовнішньому ринку. Але підприємство майже не має внутрішнього ринку збуту, тому що працює на замовлення для інофірм, і майже вся продукція реалізується за межами країни. Організаційна структура АТ ВТ “Трембіта” представлена наступною схемою. Як видно зі схеми, до складу АТ ВТ “Трембіта” входять декілька спільних підприємств. Це окремі юридичні особи, які мають спільним лише вищий орган керівництва. Головне підприємство АТ ВТ допомагає встановити тісні взаємовідносини з потенційними замовниками, тобто іноземними фірмами. Економічна модель підприємства має наступний вигляд. Складання виробничо ї програми підприємства, розрахунок її показників. Виробнича програма представленна у таблиці 2.2. Таблиця 2.2. Виробнича програма за 1999 рік по АТВТ “Трембіта”       Асорти­мент Потуж­ність Кількість робітників Прод. праці Затрати часу Змінний випуск Фонд часу Кіл. од (тис.) 1 2 3 4 5 6 7 8 Піджак