Рима. Види рим. Способи римування на тему: Рима. Види рим. Способи римування Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви. Функції рими: 1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача; 2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови; 3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму; 4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи. В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи. ...Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»). ВИДИ РИМ Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»). Рими класифікуються : 1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на : — окситонні (чоловічі); — парокситонні (жіночі); — дидактичні; — гіпердактилічні. Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе. Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана: Козак на північ прудко мчить, Козак не хоче відпочить. Копито сніг примерзлий б’є, Луною дзенькіт оддає. Безлюддя й пустка навкруги. Кошлаті гачарі. Сніги. (М. Бажан. «Гонець»). Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору. Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості. Наприклад: Тихий сон на горах х Ù дить, За рученьку щастя в Ù дить. І шумлять ліси вже тúхше, Сон мені квітки колúше. Спіть, мої дзвіночки сúні, Дикі рожі в полонúні! (О. Маковей. «Сон»). Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад: Гори багрянцем кривавим спалáхнули, З промінням сонця західним прощáючись, Так моє серце жалем загорíлося, З милим, коханим моїм розлучáючись. (Леся Українка. «Східна мелодія»). Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад: Як була я молодою препод Ù бницею Повісила фартушину над вік Ù нницею. (Т. Шевченко. «Гайдамаки). Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»: Він мурличе, бува, Ходить кíшечкою. Кусь — і зубки схова За усмíшечкою. Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою). Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок. Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно. 2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів : а) за повнотою суголось : точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою; неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука: хвúлі — долúні, прилітáють — складáю, ожерéдами — всерéдину . Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом : красúва — невгасúма, сідáє — куняє, наскрíзь — побúйсь . І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом : рýнами — ворýнами, кадр — кедр, москíт — мускáт, р Ù ків — рукáв . б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими : багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя; бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні: сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé, люблю — молю — мою ; в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими : прості — це такі рими, які складаються з двох слів: гр Ù ші — хор Ù ші, рýки — крýки ; складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів: сонце — сон це; колисці — колись ці; колихати — коло хати; на камені — важка мені ; омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми: «діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур; г) залежно від місця у рядку рими бувають : прикінцеві — римуються останні слова рядка: «Густа, медова теплотá — високі налива житá» (М. Рильський); внутрішні — римуються будь-які слова в рядку: «Все йде, все минає, і краю немає...» (Т. Шевченко); д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди: — іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч); — прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий); — дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти). Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть). Наприклад: Ніч холодною рукою, там, за даллю голуб Ù ю , розгорнула наді мною зір невидані світú , і дорогою ясною кличе, манить за соб Ù ю , щоб нервовою ходою міг за нею я пітú ... (В. Сосюра. «Ніч»). Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голуб Ù ю (прикметник) із соб Ù ю (займенник), а світú (іменник у множині) з пітú (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна. Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними . Протилежні їм рими є вишуканими . Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.