Главная Учебники - Разные Лекции (разные) - часть 31
на тему:
Газифікація вугілля
Виробництво висококалорійного, енергетичного і технологічного газів можна здійснити методами газифікації вугілля. Виробництво синтетичного рідкого палива пов'язане з споживанням технічного водню і синтез-газу, які також можуть бути отримані газифікацією палива. Газифікація палива частково вирішує задачу боротьби із забрудненням атмосфери при використанні сірчистих палив на електростанціях. Газифікація твердого палива була широко розвинена в СРСР до 1960 року, коли у зв'язку з бурхливим зростанням видобутку природного газу, роль газифікації твердих палив по технічних і економічних міркуваннях була зведена до мінімуму. У 1958 р. в СРСР працювало понад 350 газогенераторних станцій на яких в 2500 генераторах вироблялося біля 35 млрд. м3
в рік енергетичних і технологічних газів. Газифікація - високотемпературний процес взаємодії вуглецю палива з окислювачами, що проводиться з метою отримання суміші горючих газів (H2
, CO, CH4
). Як окиснювачі або газифікуючі агенти застосовують кисень, водяну пару, двоокис вуглецю або суміш цих речовин. У залежності від складу, співвідношення початкових речовин, температури, тривалості взаємодії можна отримати газові суміші різного складу. Процес газифікації залежить від багатьох чинників, які впливають на склад газу, його теплоту згоряння і тому класифікація методів газифікації вельми різноманітна. Один з найбільш поширених варіантів класифікації приведений нижче. 1. За видом дуття (газифікуючого агента) розрізняютьгазифікацію повітряну, повітряно-кисневу, пароповітряну, парокисневу; 2. За тиском: при атмосферному тиску (0,1-0,3 МПа), середньому (до 2-3 МПа) і високому тиску (вище за 2-3 МПа); 3. За розміром частинок палива: газифікація грудкового, дрібного і пилоподібного палива; 4. За конструктивними особливостями реакційної зони: в щільному шарі палива, у псевдожзрідженому шарі палива і в пиловугільному факелі; 5. За способом виведення смоли; 6. За способом підводу тепла: автотермічна (стабільна температура підтримується за рахунок внутрішніх джерел тепла в системі) і алотермічна газифікація, тобто потребуюча підводу тепла ззовні для підтримки процесу за допомогою твердих, рідких і газоподібних теплоносіїв, а також теплопередачі через стінку реактора; 7. За теплотою згоряння газу, що отримується (в МДж/м3
): низької (до 6-7), середньої (від 12 до18) і високої (30-35) теплоти згоряння; 8. За призначенням газів: для енергетичних і технологічних (синтезу, виробництва водню, технічного вуглецю) цілей; 9. За температурою газифікації: низькотемпературна (до 8000
С), середньотемпературна (800-1300 0
С) і високотемпературна (понад 13000
С). Сьогодні виявлені наступні ефективні області застосування газифікації твердого палива. Газифікація високосірчистого і високозольного вугілля з подальшим очищенням газу від сірчистих сполук і спалення на теплових електростанціях. У вугіллі, що добувається щорічно в Україні міститься біля 10 млн. т сірки, велика частина якої при спаленні викидається з атмосферу у вигляді токсичних оксидів. При газифікації вугілля утворюється сірководень, який легко вилучать і переробляють в товарну сірку або сірчану кислоту. Другий напрям газифікації твердих палив - для великомасштабного виробництва замінників природного газу в районах, віддалених від магістральних газопроводів, і третій - для отримання синтез-газу, газів відновників і водню для потреб хімічної і металургійної промисловості. Загальні принципи роботи газогенераторів можна розглянути на прикладі найпростішого шарового газогенератора, який являє собою вертикальну шахту, у верхній частині якої є завантажувальний люк із затвором. У нижній частині газогенератора встановлено колосникові грати, через які в шахту подають газифікуючий агент. Зверху поступає тверде паливо (мал. 2.3). При подачі в газогенератор кисню в зоні, розташованій безпосередньо біля колосникових грат (зона горіння або окиснювальна зона) відбувається горіння твердого палива: 2С + О2
= 2СО + 218,8, МДж/(кмоль °
С ), С + О2
= СО2
+ 394,4, МДж/(кмоль °
С). Діокис вуглецю, що утворюється, відновлюється у відновній зоні новими порціями вуглецю: СО2
+ С = 2СО - 175,6, МДж/(кмоль °
С) Рис. 2.3 Шаровий газогенератор
1 - шлюз для завантаження вугілля; 2 - розподільник вугілля; 3 - колосникові грати; 4 - холодильник; 5 -- пароводяна сорочка; 6 - камера золовидалення. Якщо разом з киснем в генератор подають водяну пару, то у відновній зоні протікають реакції: С + Н2
О = СО + Н2
- 132,6, МДж/(кмоль °
С) С + 2Н2
О = СО2
+ 2Н2
- 89,5, МДж/(кмоль °
С) У цьому випадку газ, що утворюється містить два горючих компоненти: оксид вуглецю і водень, які утворилися за рахунок гетерогенних реакцій. Крім того, в газовій фазі можуть протікати гомогенні реакції між газоподібними продуктами: СО + Н2
О " СО2
+ Н2
+ 43,1, МДж/кмоль, СО + 3Н2
= СН4
+ Н2
О + 203,7, МДж/кмоль. Метан в умовах процесу схильний до термічного розпаду: СН4
= С + 2Н2
- 71,1, МДж/кмоль. Поєднання цих і деяких інших реакцій визначає склад газів, що утворюються по висоті газогенератора. З відновної зони гази виходять з температурою 800-9000
С. Проходячи через вугілля, що росташоване вище, вони нагрівають його, внаслідок чого протікає процес піролізу. Ця зона називається зоною піролізу або зоною напівкоксування. Гази, що виходять з неї, підігрівають і сушать вугілля у верхній зоні - зоні сушки. Дві нижні зони (окиснювальна і відновна) складають зону газифікації, а дві верхні - зону підготовки палива. Таким чином, при шаровій газифікації поєднується термічна підготовка палива (напівкоксування) і власне газифікація напівкоксу. У зв'язку з цим газ, що відводиться з газогенератора, містить продукти газифікації і продукти піролізу (газ, пара смоли, водяна пара), частина з яких при охолоджуванні газу конденсується (смола і вода). У цьому процесі змінюється і склад твердої фази, оскільки в зону газифікації поступає кокс або напівкокс, а з неї виводиться зола. Термодинамічні розрахунки дозволяють визначити рівноважні склади газів в залежності від температури і тиску процесу, однак використати результати цих розрахунків для прогнозу реального складу газів важко через значні відмінності в швидкостях реакцій і впливу на процес технологічних чинників. Швидкість реакцій газифікації лімітується швидкістю хімічних перетворень і швидкістю дифузії, причому при низьких температурах (700-800 0
С) вона лімітується швидкістю хімічної взаємодії, а при температурах понад 900 0
С переважно дифузією до поверхні, тобто в реальних умовах процес протікає в проміжній області. Процес газифікації інтенсифікують шляхом підвищення температури, збільшення тиску газифікації, що дозволяє значно збільшити парціальні тиску реагуючих речовин, а також досягти збільшення швидкості дуття, концентрації кисню в дуття і збільшення реакційної поверхні. Пневмозріджений шар - це сукупність твердих рухливих частинок, які під дією газового потоку здійснюють зворотно-поступальний рух в межах шару. Тонко подрібнене вугілля з частинками 0,5-3 мм звичайно газифікують в такому шарі, оскільки в цьому випадку можлива безперервна подача палива в газогенератор, а хороше перемішування забезпечує високу теплопередачу, що приводить до рівномірного розподілу температури по всьому шару. Завдяки хорошій теплопередачі можна швидко і легко регулювати температуру. Цей процес придатний в основному для бурого вугілля і молодого кам'яного вугілля з підвищеною реакційною здатністю. Коксівне вугілля може спікатися при нагріванні до температури реакції, внаслідок чого розмір частинок росте. Максимально можлива температура газифікації обмежується температурою плавлення золи, а при значному підвищенні продуктивності велика частина не прореагованого вуглецю виноситься з газогенератора. Дуже дрібне (пилоподібне) вугілля газифікують при одному напрямку подачі вугілля і газифікуючого агента. Це забеспечує в порівнянні з процесом газифікації в нерухомому шарі: 1. меншу вартість пилоподібного палива в порівнянні з грудковим; 2. можливість застосування вугілля будь-якого ступеня вуглефікації і будь-якої спікливості; 3. відсутність побічних продуктів і необхідность очищення від них; 4. можливість замінити тверде паливо газоподібним і рідким. Однак, при використанні вугілля з високою температурою плавлення золи важко вибрати матеріал для футеровки реакційної камери, а при високому вмісті золи в паливі знижується КПВ в більшій мірі, ніж при газифікації в шарі, внаслідок високого тепловмісту розплавленого шлаку. Спосіб газифікації СО Н2
СО2
СН4
N2
Стаціонарний шар Кисневий (рідкий шлак) Пиловугільний Факел При алотермічних процесах газифікації тепло надходить зі стороннім теплоносієм, що дозволяє знизити вихід діоксиду вуглецю і відмовитися від кисню як газифікуючого агента, тобто не будувати дорогої кисневої установки. Алотермічні процеси можна розділити: 1. за способом передачі зовнішнього тепла (з газоподібним або твердим теплоносієм і з передачею тепла через стінку); 2. за способом отримання алотермічного тепла (процеси з ядерним теплом, електричною або іншими видами енергії); 3. автотермічні процеси, в яких спалення палива проводиться на окремому рівні, а не в зоні газифікації. Цей спосіб газифікації раніше не знайшов застосування і тільки тепер завдяки можливості поєднання тепла, що отримується в атомному реакторі, з процесом газифікації вугілля він зможе конкурувати з автотермічними процесами. Одним зі способів газифікації палива є підземна газифікація вугілля (ПГВ) досліди з якої були розпочаті в 1933 році. Розроблена в СРСР технологія підземної газифікації вугілля базується на безшахтній підготовці підземних газогенераторів і здійсненні газифікації в каналах, в яких вугілля взаємодіє з потоками дуття і газу (рис. 2.4). Безшахтна підготовка полягає в бурінні з поверхні вертикальних, похилих і похило-горизонтальних свердловин, що розкривають вугільний пласт, а також у створенні по вугільному пласту газифікаційних каналів між свердловинами. Для створення у вугільному пласті реакційних каналів застосовується фільтраційна збійка або прожиг каналу, оснований на газопроникності вугільного пласта, гідравлічній збійці (гідравлічний розрив пласта) і похило-горизонтальному бурінні. Отримання горючого газу здійснюється в каналах різної довжини в залежності від умов залягання вугільного пласта, шляхом нагнітання дуття в одні свердловини і відведення газу в інші. I II III IV Практичні роботи з ПГВ були проведені на бурому і кам'яному вугіллі, що залягає в різних гірничо-геологічних умовах. У різні періоди часу працювало до шести дослідно-промислових і промислових станцій ПГВ. Сьгодні діє дві з них - Ангренська в Середній Азії і Абінська в Кузбасі. ЛІТЕРАТУРA
1. Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка. 2. Саранчук В.И., Бутузова Л.Ф., Минкова В.Н. Термохимическая деструкция бурых углей.- К.: Наукова думка, 1984. 3. Нестеренко Л.Л., Бирюков Ю.В., Лебедев В.А. Основы химии и физики горючих ископаемых.- К.: Вища шк., 1987.-359с. 4. Бухаркина Т.В., Дигуров Н.Г. Химия природных энергоносителей и углеродных материалов.-Москва, РХТУ им. Д.И. Менделеева,-1999.-195с. 5. Агроскин А. А., Глейбман В. Б. Теплофизика твердого топлива.-- М. Недра 1980.-- 256 с. 6. Глущенко И. М.
Теоретические основы технологии твердых горючих ископаемых.-- К. : Вища шк. Головное изд-во, 1980.-- 255 с. 7. Еремин И. В., Лебедев В. В., Цикарев Д. А. Петрография и физические свойства углей. -- М. : Недра, 1980. -- 266 с. 8. Касаточкин В. И., Ларина Н. К.
Строение и свойства природных углей.-- М : Недра, 1975.-- 159 с. 9. Раковский В. Е., Пигулееская Л. В. Химия и генезис торфа.--М. : Недра, 1978.--231 с. 10. Саранчук В. И. Окисление и самовозгорание угля.-- К. : Наук. думка, 1982.-- 166 с. 11. Стрептихеев А. А., Деревицкая В. А. Основы химии высокомолекулярных соединений.-- 3-е изд., перераб. и доп.-- М. : Химия, 1976.-- 436 с.
|