Главная Учебники - Разные Лекции (разные) - часть 26
|
Тема дипломно© роботи: АналЁз господарсько© дЁяльностЁ та шляхи ©© покращення на ВАТ "ЗолочЁвський м'ясокомбЁнат". Здавали: ЛьвЁвська ветеринарна академЁя. Вступ.
Особливістю ринкової економіки є наявність великої кількості товарів і зростаюча конкуренція. А це вимагає орієнтації українських підприємств на конкретного споживача і розробку стратегії розвитку виробництва, які б враховували дану особливість. У зв’язку з цим особливо важливого значення набувають процеси освоєння сучасних підходів до планування і управління виробничо-господарської діяльності наших підприємств, які дозволять гнучкіше реагувати на різнобічні бажання споживачів. Товарна політика передбачає визначений курс дій товаровиробника або наявність у нього наперед продуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийнятність рішень і мір по: формуванню асортименту і його управлінню; підтримці конкурентоспроможності товарів на потрібному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробка і втілення стратегії упаковки, маркування, обслуговування товарів. Добре продумана товарна політика не тільки дозволяє оптимізувати процес оновлення товарного асортименту, але й служить для керівництва підприємства свого роду вказівником загальної направленості дій, що здатен скоректувати текучі ситуації. Фінішним комплексом по всій діяльності підприємства по створенню, виробництву і доведенню товарів до споживачів виступає дистрибуційна діяльність. Завдання дистрибуційної діяльності полягає в забезпеченні споживачів потрібною їм продукцією у відповідному для них місці, часі і можливій ціні. Саме тут споживач або признає, або не признає всі зусилля підприємства корисними для себе і, відповідно, купує або не купує його продукцію або послуги. Від ефективності дистрибуційної діяльності залежать і швидкість збуту вироблених товарів, і величина обсягів продажу, і конкурентноздатність підприємства. Через збільшення обсягів реалізації можна покращити завантаженість обладнання підприємства і значно збільшити його прибутковість. В даному дипломному проекті на основі вивчення місця товарної і дистрибуційної політики в системі ринкових відносин, визначення основних факторів ефективності організації системи дистрибуції, дослідження різноманітних форм організації дистрибуційної діяльності здійснена спроба дослідити і окреслити основні положення реформування товарної дистрибуційної політики конкретного підприємства, а саме ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат”. Розділ І
ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА ТОВАРНА ПОЛІТИКА 1.1 ЗМІСТ І ЗАДАЧІ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ. ПІДХОДИ І ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ. Товарна політика передбачає визначений курс дій товаровиробника або наявність у нього наперед продуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийнятність рішень і мір по: формуванню асортименту і його управлінню; підтримці конкурентоспроможності товарів на потрібному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробка і втілення стратегій упаковки, маркування, обслуговування товарів. Визначення оптимальної номенклатури передбачає включення у виробничу програму підприємства товарів, виробництво і збут яких орієнтовані на ринкові потреби, позитивно впливають на розвиток підприємства, приносять прибуток, сприяють досягненню інших цілей. Тобто сутність маркетингової товарної політики полягає у визначенні й підтримці оптимальної структури товарів, що виробляються та реалізуються, з урахуванням поточних і довготривалих цілей підприємства. Оптимальна номенклатура є цілком конкретною для кожного окремого підприємства і залежить від ринків збуту, попиту, виробничих, фінансових та інших ресурсів, умов зовнішнього середовища та різних внутрішніх факторів розвитку підприємства. До неї входять такі товари. 1) які мають попит і успішно реалізуються на ринку; 2) які потребують модифікування відповідно до вимог споживачів або для запровадження на новому1 ринку; 3) які потрібно зняти з виробництва через невідповідність вимогам покупців; 4) нові вироби, виробництво яких належить освоїти. У вирішенні завдань товарної політики на різних господарських рівнях потрібен стратегічний підхід, тобто курс, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення принципових завдань. При цьому переважаючими вважають такі критерії: 1) залучення і збереження тих споживачів у вибраних ринкових сегментах, котрі забезпечують стабільний стан на ринку в поточний момент і в перспективі; 2) оцінка можливих варіантів максимального загального прибутку. З метою запобігання суб'єктивізму власних працівників доцільно залучати для експертного оцінювання можливих варіантів товарної політики та її альтернатив незалежних консультантів. Одним з центральних завдань товарної політики є збереження та розвиток підприємства як соціально-економічної системи. Відтак цілі підприємства можна розділити на три найбільш суттєві категорії: — заміщення ресурсів; — забезпечення гарантій збереження підприємства; — створення умов для збільшення виробництва. Показниками досягнення цих цілей можуть бути: — обсяги збуту; — покриття змінних і постійних витрат; — прибуток і зниження собівартості продукції; — зростання підприємства і його ринкової частки. Найбільшу складність становить визначення різниці між модифікованим та модернізованим товаром. Під модифікацією розуміють продукцію однорідну з вихідною (типовою) і отриману зміною попереднього виробу, але з іншою сферою застосування. Модифікацію слід відрізняти від модернізації — створення продукції з поліпшеними властивостями за рахунок непринципових змін типового виробу і замість нього. Критерії ознак названих різновидів продукції подано в таблиці Критерії ознак зміненої продукції Зміна товарної номенклатури повинна бути спланована, як частина маркетингової програми. Рішення відносно модифікації товару мусять базуватися на відповідних розрахунках (співвідношеннях витрат і прибутків від оновлення продукції). Зрозуміло, що кінцевою метою таких змін має бути збільшення прибутків фірми. Крім цього, треба брати до уваги фактор новизни технології виготовлення товару. Зміна технології може призвести до різкого збільшення витрат, які перевершать позитивні наслідки. Затримка зі зняттям з виробництва застарілої продукції також може призвести до зменшення прибутку внаслідок нагромадження в каналах збуту застарілих товарів, збільшення витрат на рекламу, марнування часу керівників і фахівців, стримування ініціативи в розробці нових товарів, падіння престижу підприємства. Водночас виробництво нової продукції не завжди приводить до успіху, особливо коли не враховані специфічні вимоги ринку або новітні науково-технічні досягнення. Випуск нової продукції може скоротити продаж інших, вигідних для фірми товарів. Отже, необхідно вибирати такий асортимент товарів і таку товарну політику, які сприятимуть збільшенню продажу і прибутку фірми. Відсутність товарної політики веде до нестійкості структури асортименту із-за впливу випадкових або текучих факторів, втрати контролю над конкурентоспроможністю і комерційною ефективністю товарів. Текучі рішення, що приймаються керівником в таких випадках, нерідку мають основу виключно на інтуїції, а не на тверезому розрахунку, який враховує довгострокові інтереси. Добре продумана товарна політика не тільки дозволяє оптимізувати процес оновлення товарного асортименту, але й служить для керівництва підприємства свого роду вказівником загальної направленості дій, що здатен скоректувати текучі ситуації. Відсутність генерального курсу, без якого не має і довгострокової товарної політики, може призвести до неправильних рішень, розпиленню сил і засобів, відмови від запуску виробництва продукції, коли на це вже затрачено багато засобів. Товарна політика, хоча і дуже важлива, але тим не менш лише складова частина господарської і маркетингової політики підприємства. В силу цього принцип “товар вибирає покупця” в співставленні з створенням для покупців широких можливостей вибору повинен закладатись безпосередньо в виробництві. Система конструювання, моделювання, дизайну, механізму стимулювання повинні орієнтуватися на конкретного потенційного споживача, в розрахунку на якого виробник повинен випускати товари. Розробка і втілення товарної політики потребує дотримання як мінімум наступних умов: чіткої уяви про цілі виробництва; збут і експорт на перспективу; наявність стратегії виробничо-збутової діяльності підприємства; хорошого знання ринку і характер його вимог; чіткої уяви про свої можливості і ресурси (наукових, науково-технічних, виробничих, збутових) в реальний час і в перспективі. В умовах необхідності мобілізації більших ресурсів для рішення вироничо-збутових і інших задач, невизначеності комерційних результатів (особливо при експорті) потребується кропітка проробка всього комплексу запитань, що входять в товарну політику. Необхідне продумане на довгострокову перспективу рішення таких проблем, як: оптимізація асортименту (номенклатури) виробів, що виробляються з розрахунком їх споживчих характеристик і особливостей технології виробництва; темпи оновлення продукції в цілому і по окремих її видах з розрахунком життєвого циклу; співвідношення нових і “старих” виробів в програмі і освоєних ринків при збуті; рівень оновлення товарів; вихід на ринок з принципово новими видами продукції; вибір часу виходу на ринок з новими товарами і вилучення з програми існуючих, що втрачають ринкові позиції товарів і ін. Ці питання вирішуються в тісному зв’язку з ринком, його вимогами, поведінкою конкурентів. Оскільки ринковий успіх від нині являється головним критерієм оцінки діяльності підприємств, а їх ринкові можливості визначаються правильно розробленою і послідовно втілюваною товарною політикою, то саме на основі вивчення ринку і перспектив його розвитку, підприємство отримує вихідну інформацію для вирішення питань, пов’язаних з формуванням, управлінням асортименту і його вдосконаленням. Для вирішення задач товарної політики на любому господарському рівні необхідний стратегічний підхід. Це означає, що любе рішення у вказаній галузі повинно прийматись не тільки з точки зору текучих інтересів, але й з врахуванням того, як воно “спрацьовує”на кінцевій меті. Такий підхід потребує концентрації зусиль на вирішальних напрямках. Стратегія – це довгостроковий курс товарної політики, розрахованої на перспективу і передбачуване рішення принципових задач. Розроблена товарна стратегія, що використовується до того чи іншого періоду (3-5 роки чи більше) в основі своїй на протязі даного проміжку часу залишається, як правило, практично незміненою. Товарну політику неможливо відділити від реальних умов діяльності підприємства–виробника, специфіки його профілю. Разом з тим, як показує практика, знаходячись приблизно в однаково тяжких умовах ринково-економічної ситуації, що склалася в країні, підприємства по-різному вирішують свої товарні проблеми: одні виявляють повне невміння і безпорадність, а інші, дотримуючись принципів і методів маркетингу, знаходять перспективні шляхи. 1.2 УПРАВЛІННЯ ТОВАРНИМ АСОРТИМЕНТОМ ТОВАРНИЙ АСОРТИМЕНТ I ЙОГО ПОКАЗНИКИ На сучасному етапі немає компаній, практично, які виробляють і пропонують лише один товар. Деякі підприємства обмежують свою діяльність виробництвом і збутом єдиної групи товарів. Багато фірм займаються виробництвом і збутом декількох груп товарів. В будь-якому випадку на підприємстві виникає потреба управління товарним асортиментом. Рівень різноманітності продукції, що виготовляється окремими підприємствами, визначається з допомогою показників її номенклатури та асортименту. Товарний асортимент – це динамічний набір номенклатури позицій продукції, яка користується потенційним попитом на ринку і забезпечує успішне функціонування підприємства на довгу перспективу. Товарна номенклатура — це систематизований перелік усіх асортиментних груп товарів і товарних одиниць, що пропонуються виробником для реалізації. Основними показниками номенклатури продукції окремого підприємства є широка, насиченість, глибина та гармонійність (сумісність). Показник широти дає кількісну оцінку різноманітності продукції фірми. Він свідчить, скільки окремих (за призначенням або за іншими властивостями) видів продукції виготовляє підприємство. Насиченість номенклатури дає змогу визначити загальну кількість товарів, з якої вона складається. Кількість пропозицій щодо кожного з окремих видів продукції характеризує глибину номенклатури продукції підприємства. Ступінь подібності між товарами різних асортиментних груп за призначенням, технологією виготовлення, організацією обороту оцінюється з допомогою показника гармонійності. Основні показники номенклатури дають кількісну оцінку можливостей підприємства адаптуватися до змінних та неконтрольованих чинників ринку. Більш глибоку, якісну оцінку товарного пропонування можна отримати за допомогою вивчення асортименту продукції підприємства. Під останнім звичайно розуміють набір (підбір) однойменної продукції (послуг), конкретизований за назвами, видами, гатунками, розмірами, артикулами. Така група товарів тісно пов'язана схожістю функціонально корисних властивостей, особливостей виготовлення, обігу і споживання в межах однакового діапазону цін. Між товарною номенклатурою та асортиментом має місце зв'язок цілого і часткового. Тому для кількісної оцінки товарного асортименту використовується розглянута вище система показників. Найчастіше показники ширини і глибини товарного асортименту беруть до уваги, коли приймають рішення щодо збільшення випуску окремих найменувань або марок продукції, а також коли оцінюють насиченість асортименту в цілому. Такі рішення виробники приймають, виходячи із обставин, що склалися, а також керуючись власною стратегією маркетингу, оскільки широкий асортимент уможливлює диверсифікацію пропонування. Різноманітність продукції дає змогу орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати здійснення закупок в одному місці. Такі рішення потребують додаткових ресурсів, залучення значних коштів. Глибокий асортимент створює умови для задоволення потреб покупців різних сегментів щодо одного товару, а також для більш інтенсивного використання торгових приміщень, проведення ефективної цінової політики. Усе це сприяє підвищенню конкурентоспроможності товару та додатковій прибутковості. Проте прагнення до вичерпного асортименту значно збільшує витрати на створення і підтримку необхідних запасів, породжує конкуренцію в середині окремих асортиментних груп товарів через їхню надмірну схожість. Переборенню цих труднощів сприяє сумісність і гармонійність товарів різних асортиментних груп за їхнім кінцевим призначенням, каналами розподілу та ін. Слід також знати, які головні чинники породжують зміни в асортиментній політиці фірм. До них належать: - власні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки фірм; -зміни в товарному асортименті конкурентів; - необхідність збільшення збуту; - наявність виробничих потужностей, що не використовуються; -необхідність використання побічних продуктів виробництва. Для оцінки та управління товарним асортиментом використовуються також показники структури, основного й додаткового, обмеженого та впорядкованого асортименту. Під структурою асортименту розуміють кількість однотипних видів виробів. Основний асортимент — це його головна складова, яка дає фірмі переважну частку прибутку. Додатковий асортимент доповнює основний у формі нетрадиційних послуг, які надаються підприємством. Звичайно в додатковому асортименті реалізуються тільки ті товари та послуги, що гарантують обов'язковий прибуток. Найчастіше це досягається тоді, коли споживач не очікує наявності таких товарів у продажу (приємний сюрприз, несподіванка). Із розширенням асортименту пов'язують виробництво додаткових видів продукції, товарів та груп товарів. Поглиблення асортименту — це спосіб розширення можливостей збуту за рахунок індивідуальних, особливих товарів, які задовольняють унікальні бажання споживачів. Такі дії передбачають пропонування покупцям певних видів або типів продукції в різних модифікаціях. Обмеження асортименту здійснюється за скрутних виробничих та фінансових можливостей, що виникли внаслідок коливань попиту і спадів кон'юнктури. У цьому разі вдаються до скорочення асортименту і концентрації зусиль на що стоять перед виробництвом, формування асортименту здійснюється різними методами. Однак управління асортиментом має бути безпосередньо підпорядковане керівникові служби маркетингу. Принциповими рішеннями в процесі управління асортиментом вважаються: —зняття з виробництва нерентабельних видів продукції, її окремих моделей, типорозмірів; —визначення необхідності досліджень і розробок для створення нової та модифікування продукції, що виготовляється; затвердження планів і програм розробки нових або поліпшення наявних продуктів; — надання фінансових ресурсів для втілення затверджених програм та планів. Прийняття рішень щодо асортименту залежні від фінансових можливостей керівництва фірми, глибокого знання ринкової кон'юнктури, від розміщення підприємства, а також від стану конкуренції та загальної купівельної спроможності споживачів. Велике значення має стан матеріально-технічного постачання, а також чинник часу. Останнє пояснюється тим, що комерційний успіх не має постійного характеру, збільшуючись і зменшуючись у різні періоди з різних причин, тобто він є функцією часу. Планування асортименту пов'язано також із розподілом виробничих потужностей для максимального використання наявних ринкових можливостей. Ця проблема значно ускладнюється через зрозумілу обмеженість ресурсів у кожного підприємства. У процесі планування асортименту традиційно вирішується питання стандартизації та диференціювання товару. Зі стандартизацією товарів пов'язується зниження витрат на виробництво, розподіл, збут і обслуговування. Завдяки цьому уніфікуються елементи комплексу маркетингу, прискорюється окупність капіталовкладень. Однак надто велика стандартизація товару може призвести до зниження використання потенційних можливостей ринку, недостатньо гнучкої реакції на зміни ринкових умов, уповільнення нововведень. Диференціювання товару сприяє повнішому використанню можливостей ринку та його окремих сегментів, заповненню тих товарних ніш, де немає конкуренції або вона незначна. Водночас визначення такого напрямку асортиментної стратегії пов'язане з необхідністю модернізації та збільшення виробничих потужностей, диверсифікації та переобладнання збутової мережі, розширення комплексу маркетингу. Можливість сполучення стандартних і диференційованих товарів залежить від конкретних умов діяльності продуцента і оцінюється за остаточним результатом — обсягом збуту та рівнем його ефективності. Слід зазначити, що найліпших результатів досягають фірми, стратегія яких передбачає компроміс між стандартизацією та індивідуальними особливостями продукції. Наприклад, виробництво найбільш конкурентноспроможних товарів. Кожен продуцент повинен систематично ревізувати асортимент і за необхідності впорядковувати його. Спеціальні знижки для споживачів полегшують розпродаж нерентабельних частин асортименту. Головним індикатором ефективності різних складових асортименту вважають показники збуту. Вони можуть указати на ті продукти, котрі належить виключити з виробничої програми. З цією метою застосовують спеціальний аналіз, варіантом якого є так званий АВС —
аналіз. Згідно з ним продукцію підрозділяють на три класи за одним із трьох критеріїв: збут, прибуток, відшкодування витрат. У категорію «А»
відносять частину асортименту, з якою пов'язується великий (до 50 %) внесок у загальний збут; у категорію «В» —
продукцію із внеском у загальний обсяг продажу до 25 %, а в категорію «С» — від 25 % і нижче. Одна з найбільш складних проблем управління асортиментом полягає у визначенні, що повинно входити у склад товарного асортименту та з яких товарів чи модифікацій він повинен складатися. Для вирішення цієї проблеми пропонується методика формування товарного асортименту, яка схематично представлена на рисунку №1. Дослідження цільових ринків (складання профілю цільових ринків) Формування базового товарного асортименту підприємства (БТА) Визначення потенційних економічних характеристик товару, який включається в БТА Визначення рейтингу товару, який включається в БТА Формування та відбір варіантів товарного асортименту РТА Рисунок №1. Порядок формування товарного асортименту. Перевагу слід надавати такому складу товарного асортименту, який забезпечує на протязі тривалого періоду постійне перевищення (або, як мінімум, збалансованість) прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства над потребами у фінансових ресурсах, необхідних для підтримки конкурентоспроможності підприємства. Під рейтингом продукції розуміють місце, яке займає та чи інша номенклатурна позиція в ряду всіх позицій товарного асортименту, який проранговано. Рангування відбувається за цільовою економічною характеристикою продукції як по зменшенню значень характеристик, які оцінюють результативність (стратегічну корисність) для підприємства включення даної позиції в його товарний асортимент, так і по зростанню значень характеристик, які оцінюють величину витрат ресурсів, що необхідні для освоєння та виходу на ринок даної продукції. Рейтинг продукції падає по мірі зменшення результативності та збільшення витрат ресурсів, пов’язаних з виробництвом та виводом на ринок даної номенклатурної позиції. Вибір економічної характеристики залежить від конкурентних умов, які складаються на підприємстві, для якого формують товарний асортимент. До потенційних економічних характеристик, які слід включити по кожному виду продукції в БТА, відносять наступні: ціни на одиницю продукції, потенційні обсяги виробництва продукції в натуральному та грошовому вираженні; трудомісткість продукції; собівартість продукції та її елементи (матеріальні затрати, оплата праці, амортизаційна складова тощо); затрати на маркетингові заходи по просуванню продукції на ринку; капіталовкладення в матеріально-технічну базу виробничої сфери; прибуток від реалізації продукції; рентабельність продукції по затратах на виробництво; рентабельність капітальних вкладень; тривалість освоєння та виводу на ринок продукції; чисельність працівників. Формуванню товарного асортименту передує розробка асортиментної концепції. З останньою ототожнюють побудову оптимальної асортиментної структури товарного пропонування. За її основу беруться споживацькі вимоги визначених груп (сегментів ринку), а також необхідність забезпечити підприємству найбільш ефективне використання сировинних, технологічних, фінансових та інших ресурсів для виготовлення продукції з низькими втратами. Мета асортиментної концепції полягає в тім, щоб зорієнтувати підприємство на випуск товарів, котрі найбільше відповідають структурі та різноманітності попиту конкретних покупців. Тобто асортиментна концепція — це своєрідна програма управління розвитком виробництва та реалізації товарів Цільова частина цієї програми стосується оптимізації структури асортименту, а програмна — передбачає систему заходів для досягнення такої структури у визначений період. Досягнення відповідності між асортиментним пропонуванням товарів і попитом на них базується на визначенні та прогнозуванні структури асортименту. За прискореного науково-технічного розвитку виробництва та значної диференціації потреб прогнозування тенденцій розвитку асортименту на віддалену перспективу має малу вірогідність. Тому прогнозуються лише головні напрямки його розвитку, що допоможуть забезпечити майбутній ринковий попит. Суть формування асортименту зводиться до планування всіх видів діяльності, які спрямовані на відбір продуктів для майбутнього виробництва та реалізації на ринку, а також приведення властивостей цих продуктів у відповідність з вимогами споживачів. Зрозуміло, що це, по суті, безперервний процес, який здійснюється протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи з моменту зародження задуму аж до вилучення продукції з товарної програми. Формування товарного асортименту підприємства потребує визначення його принципової спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві всі ці напрямки тісно взаємопов'язані і не диференціюються. Тобто треба досягти компромісу між різними сферами виробничо-комерційної діяльності підприємства. У найбільш узагальненому вигляді система формування асортименту передбачає здійснення таких заходів: 1) визначення поточних і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання продукції та особливостей поведінки споживача на відповідних ринках; 2) оцінка конкуруючих товарів-аналогів за тими ж напрямками; 3) критична оцінка власних виробів та конкуруючих товарів-аналогів з позицій покупців; 4) корегування асортименту у зв'язку зі змінами рівня конкурентоспроможності окремих товарів; 5) вивчення пропозицій щодо створення нових продуктів та поліпшення властивостей продукції, яка виробляється, а також нових способів та сфер використання товару; 6) розробка специфікацій нових або поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців; 7) вивчення можливостей виробництва нової або модернізованої продукції з урахуванням можливих цін, собівартості, рентабельності; 8) розробка спеціальних рекомендацій для виробничих підрозділів щодо якості, найменування, пакування продукту згідно з результатами проведених випробувань виробу; 9) оцінювання та внесення змін до всього асортименту. Нині планування асортименту та управління ним — це важлива й невід'ємна частина маркетингу. Окрім збуту, цей процес безпосередньо торкається сфери виробництва, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, а також взаємовідносин із технологічними та конструкторськими підрозділами. Тому наслідки помилок, що були допущені у плануванні асортименту, не можуть бути в майбутньому нейтралізовані лише політикою збуту та зусиллями реклами. Сутність управління асортиментом зводиться до створення продуктів, які споживач бажає придбати з метою пропонування цих товарів у необхідних обсягах і своєчасно. Тобто планування товарного асортименту — це важливий засіб конкурентної боротьби. Управління асортиментом базується на координуванні взаємопов'язаних видів діяльності: науково-технічної, проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Остаточна мета планування — оптимізація асортименту з урахуванням стратегічних ринкових цілей підприємства. Важливим напрямком управління асортиментом вважають вилучення (елімінування) з процесу виробництва малоефективних товарів. Товар, що вичерпав свої ринкові можливості, приносить самі тільки збитки. Тому необхідні чіткі критерії вилучення застарілих товарів із виробничо-збутової програми. ЦІ критерії мають базуватися на об'єднаній інформації з усіх ринків щодо показників реалізації товару, а також на систематичному контролюванні стадії його життєвого циклу. Ефективність управління асортиментом і його планування виявляється в тім, щоб втілити реальні та потенційні можливості підприємства у такому сполученні виробів, яке задовольняє потреби покупців на високому рівні та дає змогу отримати достатній прибуток. Тобто, на слушну думку проф. У процесі управління товарним асортиментом вживають такі заходи: • періодично ревізують наявний асортимент і приймають рішення щодо конструктивних змін товарів і технології виробництва, а також стосовно доповнення товарного асортименту новими виробами і зняття окремих товарів з виробництва; • безперервно контролюють вплив зовнішніх чинників — зниження та підвищення попиту на окремі товари на окремих сегментах ринку, зміни в товарному пропонуванні конкурентів, у технології виробництва тощо; • здійснюють технічні дослідження товарів і процесів їх споживання залежно від потреб та становища фірми на ринку; • забезпечують відповідне обслуговування споживачів щодо організації використання товарів наявного асортименту та надання допомоги в оцінюванні специфічних індивідуальних вимог замовників; • забезпечують необхідну інтенсифікацію зусиль щодо формування попиту під час оцінки, створення та пропонування нового товару на ринку та подальшого стимулювання попиту на нього; • здійснюють цілеспрямований пошук ідей нових товарів; • забезпечують координацію зусиль та максимальну оперативність дій протягом усього процесу розробки нового товару. Розділ 2
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА 2.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” розташований в східній частині міста Золочева Львівської області. Форма власності: колективна. Організовано-правова форма: відкрите акціонерне товариство. Засновник: регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, трудовий колектив ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат”. Акціонери та частка в статутному капіталі: статутний неіндексований фонд становить 79473грн. 15% - трудовий колектив ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат; 20% - товаровиробники; 12% - особи, які володіють акціями згідно рішення сесії Львівської обласної Ради народних депутатів, придбані за майнові сертифікати; 25% - ТзОВ “Хартія”; 28% - особи, які володіють акціями, що придбані на сертифікатному аукціоні за майнові та компенсаційні сертифікати. Стисла історична довідка про діяльність підприємства. Акціонерне товариство відкритого типу “Золочівський м’ясокомбінат” створене згідно із законами України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про господарські товариства”, декретом Кабінету міністрів “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі від 17.05.1993р. №51-93. ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” створений з метою насичення споживчого ринку м’ясними та ковбасними виробами, продукцією м’ясопереробки, кормовими добавками та сировини для подальшої переробки суміжниками, чим і займає чинне місце і відіграє важливу роль в АПК. ВАТ є виробничим підприємством, що здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку і самоокупності, має власний баланс. Основними напрямками діяльності підприємства є: · заготівля та переробка м’яса ВРХ та свиней; · виробництво ковбасних виробів, м’ясних напівфабрикатів, інших продуктів та м’ясокісткового борошна; · первинна обробка шкір худоби; · виробництво та реалізація супутньої продукції; · заготівля та посередницька діяльність; · гуртова, комісійна, роздрібна, виїзна та фірмова торгівля; · громадське харчування; · надання населенню та організаціям транспортних та інших послуг; · інші види підприємницької діяльності, що не заборонена чинним законодавством України; · здійснення зовнішньо-економічних операцій у відповідності з чинним законодавством України. ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” у своїй виробничій структурі має: · забійний цех: збудований у 1929 році, потужність цеху · ковбасний цех: збудований у 1929 році, спеціалізується на виробництві ковбасних виробів і копченостях, потужність – 3,8 тонн / зміну; · холодильник: збудований у 1929 році, реконструйований у 1980 році, потужність по зберіганню – 10 тонн, по охолодженню – · консервний цех: збудований у 1993 році, потужність – · цех по випуску кормових добавок: збудований у 1986 році, потужність – 0,7 тонн / зміну. Загальна площа земельної ділянки, що належить підприємству 3,17 га. Загальна виробнича площа дорівнює 6430 кв м. Площа складських приміщень – 200 кв м. Достатній рівень технологічного забезпечення в поєднанні з досвідом управлінського персоналу складає потенціальну основу діяльності підприємства. 2.2 АНАЛІЗ МІКРОСЕРЕДОВИЩА Основні економічні показники ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” наведені в таблиці № Таблиця № Основні економічні показники ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” є постачальником м’яса і ковбасних виробів, м’ясних напівфабрикатів, м’ясних консервів і м’ясо-кісткового борошна. Основними споживачами м’яса є гуртові покупці Російської Федерації та України. Ковбасні вироби та консерви реалізують в межах України. Нажаль, на сьогоднішній день потужності підприємства використовуються лише на 45%. Це спричинено різким зменшенням обсягу заготівлі ВРХ і свиней за рахунок зменшення поголів’я у господарствах. Випуск основних видів продукції за 1999р. і перспективи випуску на 2000р.подаються в таблиці № Таблиця № Випуск основних видів продукції. З даних таблиці видно, що найбільшу частку у виробництві продукції займає м’ясо і субпродукти І категорії, що складає 74%, на другому місці – ковбасні вироби, що становить 17%, після цього йде виробництво інших видів продукції (напівфабрикати, жири) – 6,4%, найменшу частку становить виробництво консервів – 2,6%. Аналізуючи таблицю № з допомогою рисунку № , можна наочно побачити спад виробництва на ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат”, зокрема, якщо в 1997 році виробництво яловичини складало 3090 тонн, в 1998 році - 2088 тонн, то в 1999 році лише 1340, що майже в два рази менше ніж у 1997 році. І така тенденція спостерігається по всій продукції, що виробляє підприємство. 2.3 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Необхідною умовою в системі ринкової економіки є оцінка структури балансу підприємства, його фінансового стану, згідно з якими приймаються рішення про ліквідність підприємства і здійснюється вибір партнерів в бізнесі. Обгрунтування власної фінансової стратегії підприємства неможливе без діагностики його фінансового стану. Фінансовий стан підприємства - це комплексне інтегроване поняття, зміст якого відображається системою показників, що розкривають рівень забезпечення фінансовими ресурсами і ефективність їх використання у господарському обороті. Між виробничо-господарською діяльністю і фінансовим станом підприємства існує тісний взаємозв'язок: фактори виробництва обумовлюють величину матеріально-речових і фінансових засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. В свою чергу, досягнуті кінцеві результати господарювання залежать від фінансового стану. Алгоритм визначення загальної потреби в додаткових фінансових ресурсах для виробничого розвитку ( ФР) виглядає т.ч.: ∆ФР =∆Ар-∆КЗ + І де ∆Ар - приріст активів підприємства у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції; ∆КЗ - приріст кредиторської заборгованості за комерційним кредитом у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції; І - сума інвестицій в активи, що не пов'язана з ростом обсягу реалізації продукції. Приведена формула ілюструє зв'язок масштабу виробництва, обсягів інвестування і потреби у фінансових ресурсах на плановий період, причому вигідним з фінансової точки зору для підприємства-виробника є використання комерційного кредиту. Чим більша питома вага матеріальних витрат в загальних витратах на виробництво продукції (тобто, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів тощо), тим більшою буде кредиторська заборгованість перед постачальниками, що має позитивний вплив на фінансові можливості виробника в період надання комерційного кредиту. Якщо підприємство володіє вільними грошовими коштами, то виникає проблема вибору найбільш раціонального варіанту їх використання серед можливих альтернатив: - вкладення коштів на поповнення оборотного капіталу (закупівлю сировини, матеріалів, палива і т.ін. та збільшення обсягу виробництва продукції в умовах недостатньої насиченості ринку); - фінансування структурних змін у виробничій програмі; - оновлення основного капіталу, прискорення темпів вибуття застарілої техніки і т.ін.; - придбання нематеріальних активів (торгових знаків, патентів, ноу-хау і т.п.); - закупівля цінних паперів і створення частки (паю) в статутному капіталі інших підприємств; - вкладення коштів в розвитком виробничої інфраструктури і т.д. Якщо, навпаки, підприємство відчуває гострий дефіцит фінансових засобів для здійснення техніко-технологічних і організаційних заходів, то актуальною є проблема визначення джерел додаткового фінансування і їх ефективності. Крім того, в ринкових умовах господарювання виникає потреба в оцінці фінансової стабільності конкурентів, їх сильних і слабких сторін, а також постійних партнерів, з якими підтримуються ділові взаємозв'язки. При альтернативних варіантах постачання паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсів знижується підприємницький ризик виробника. Разом з тим ефективність виробництва фірм-постачальників знаходить свої відображення в ціні матеріальних ресурсів і, відповідно в затратах на виготовлення продукції фірм-виробників. В свою чергу, від платоспроможності покупців залежать умови відтворення капіталу і компенсації витрат на виробництво і реалізацію продукції. В економічній практиці підприємств України поступово впроваджується методика оцінки фінансової стійкості і платоспроможності економічних агентів (суб'єктів ринкових відносин), яка за замістом відповідає міжнародним вимогам і грунтується на даних фінансової звітності і бухгалтерського балансу (схему аналізу дивіться на рис. 1). В залежності від мети дослідження конкретних аналітичних задач в першу чергу необхідно агрегувати основні розділи активу і пасиву балансу. Агрегована форма бухгалтерського балансу показана на умовних даних. З орієнтацією на розробку бізнес планів доцільно згрупувати окремі показники в дві основні групи. До першої групи відносяться: - запаси і затрати (33); - власні оборотні кошти (ВОК); - джерела формування запасів (ДФЗ). Запаси і затрати (33) визначаються за даними бухгалтерського балансу як підсумок II розділу активу балансу. Власні оборотні кошти (ВОК)розраховуються за наступною методикою: ВОК
= Підсумок II розділу + Підсумок Ш розділу - Підсумок Ш розділу
Активу балансу Активу балансу Пасиву балансу
Таким чином, власні оборотні кошти - це різниця між поточними оборотними активами (вартість оборотного капіталу в матеріально-речовій і грошовій формах) і поточними (короткостроковими) зобов'язаннями підприємства (короткострокові кредити, зобов'язаннями перед: постачальниками, бюджетом за податками і платежами, працівниками, іншими підприємствами за отриманими авансами і т.д.). Агрегована форма бухгалтерського балансу підприємства, в тис. грн. -нематеріальні активи за залишковою вартістю - основні засоби за залишковою вартістю - інші позаоборотні активи 44,2 1928,1 48,4 1791,8 1972,3 Оборотні активи - запаси і затрати (33) - грошові кошти - розрахунки з дебіторами - інші оборотні активи 608,8 44,7 1012,1 284,0 17,2 1083,6 - статутний фонд (виплачений капітал) - фонди і ін. джерела власних коштів - нерозподілений прибуток 79,5 3026,6 79,5 2715,6 - довгострокові кредити банків - інші довгострокові позики - кредиторська заборгованість (рядки 630-740) - короткострокові кредити банків - інші поточні пасиви 531,8 57,3 Джерела формування запасів (ДФЗ) визначаються таким чином:
ДФЗ = Власні оборотні
+ Короткострокові + Розрахунки з
кошти кредити банку і кредиторами за
короткострокові товари, роботи,
позики для покрит- послуги
тя запасів
Власні оборотні кошти на підприємстві на початок 1997 року склали: ВОКпоч.року
= 1665,6 – 531,8 = 1133,8 (тис. грн.) Всього поточні
оборотних
пасиви
коштів
Аналогічно визначаємо суму власних оборотних коштів на кінець ВОКкін.року
= 1012,2 – 57,3 = 954,5 (тис. грн.) Як видно з розрахунків, фінансова ситуація протягом року погіршилась, сума власних коштів зменшилась на: 1133,8 – 954,5 = 178,9 тис. грн. або на 15,8% від початкової суми на початок року. Порівнюючи приведені вище 3 основні показники (ЗЗ, ВОК і ДФЗ), в практиці фінансового менеджменту можна умовно виділити такі рівні фінансової стійкості підприємства: 1. абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується нерівністю: 2. нормальну фінансову стійкість, для якої виконується наступна нерівність: 3. нестійкий фінансовий стан, для якого характерною є нерівність типу: 4. критичний фінансовий стан, характеризується такою ситуацією, коли не тільки не виконується нерівність (3), але й мають місце “збитки” (рядок 330-340 активу балансу), а також “довгострокові кредити на позики, що не погашені в строк” (рядок 620 пасиву балансу). Для даного підприємства виконується нерівність ЗЗ<ВОК (446,4<1044,15), тобто ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” відповідає абсолютна фінансова стійкість. Таким чином, користуючись тільки даними з “Балансу підприємства” (форма №1 бухгалтерської звітності), можна провести загальну стратегічну оцінку фінансової стійкості підприємства. Проте в процесі розробки бізнес-планів виникає необхідність більш грунтовного вивчення фінансової стійкості підприємства шляхом використання окремої системи фінансової стійкості підприємства шляхом використання окремої системи фінансових оціночних показників. На рис. 1 показана схема проведення такого аналізу. Ці показники доцільно згрупувати за такими напрямками: 1) коефіцієнти ліквідності, зміна яких відображає вплив факторів стратегічного характеру; 2) коефіцієнти фінансової стабільності, зміна яких є наслідком впливу вирішальних ( або потенційних) факторів: 3) коефіцієнти ділової активності, зміна яких відображає регулюючі фактори. Оскільки в літературі пропонується досить розгалужена система показників, що відображають фінансовий стан підприємства, в даній роботі основний аспект у виборі аналітичної методики приділявся цілям бізнес планування. Рис. . Схема оцінки фінансової стійкості підприємства з орієнтацією на бізнес планування Як видно з рисунку, зміст стратегічних факторів розкривається шляхом використання трьох показників (абсолютної ліквідності, проміжної ліквідності і загальної ліквідності або покриття бухгалтерського балансу), що оцінюється з точки зору: - інтересів акціонерів (власників капіталу); - інтересів банку, що кредитує підприємство; - інтересів постачальників. Зупинимося на визначенні коефіцієнтів фінансової стабільності, що відображають вплив потенційних (або вирішальних) факторів. До основних показників даного напрямку аналізу відноситься коефіцієнт фінансової автономії (КФА): КФА = ВК / ПК, де ВК-
загальна сума власного капіталу (І розділ пасиву балансу); ПК -
загальна сума постійного капіталу (ВК - довгострокові кредити банків і позики). За своєю суттю КФА дозволяє оцінити рівень самофінансування виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому. Рівень да :го показника оцінюється позитивно, якщо частка власного капіталу знаходиться в межах (0,7-1,0). Високий рівень КФА відображає мінімальний фінансовий рівень ризиків і сприятливі можливості підприємства для інвестування капіталовкладень і коштів зі сторони (включаючи банківські кредити І позики). За даними підприємства видно, що КФА поч.року = 0,3; КФА кін. року = 0,25. Автономія підприємства зменшилась на 0,05, оскільки в останні роки отримання довгострокових кредитів банків є проблематичним. Значно зріс фінансовий ризик банківських кредитних установ в умовах нестабільної економічної ситуації і непрогнозованості ситуації на грошових ринках в умовах інфляції. Коефіцієнт самофінансування активів
(КСФА): КСФА = ВК / А,
де А - загальна сума всіх активів. Рівень даного показника відображає відношення власного капіталу до фінансування всього майна підприємства. Позитивно оцінюється цей показник, якщо КСФА>0,5 (або 50%). Згідно з даними на 1999 рік: КСФА поч. року = 3106,1 / 3637,9 = 0,85 (85%) КСФА кін. року = 2795,1 / 2852,4 = 0,98 (98%) Коефіцієнт фінансування оборотних активів (КФОА) відображає можливості покриття поточних активів підприємства власними обіговими коштами: КФОА = ВОК /ПА, де ПА – загальна сума поточних активів (2 і 3 розділи активу балансу) КФОА поч року = 1133,8 / 1665,6 = 0,68 КФОА кін року = 954,5 / 1012,2 = 0,94 При нормальних умовах виробничої діяльності рівень даного показника повинен перевищувати 0,5 або 50%. Коефіцієнт фінансування запасів (КФЗ) відображає можливості покриття запасів і затрат за рахунок власних оборотних коштів підприємства: КФЗ = ВОК / ЗЗ КФЗ поч року = 1133,8 / 608,8 = 1,9 КФЗ кін року = 954,5 / 284,0 = 3,4 Позитивним вважається, якщо КФЗ>2/3 Коефіцієнт загальної заборгованості (КЗ) відображає питому вагу загальної заборгованості підприємства довгострокового і короткострокового характеру (ДЗ і КЗ) в загальній сумі активів підприємства: КЗЗ = (ДЗ + КЗ) / А Кредити не отримувались протягом цілого року. Чим вище показник, тим стабільніший фінансовий стан підприємства. Заключний розділ фінансової стійкості підприємства охоплють коефіцієнти ділової активності, які об’єднані в групу провідних (або регулюючих) факторів. Коефіцієнти ділової активності виробничо-господарської діяльності підприємства грунтуються на оборотності основних розділів активної частини бухгалтерського балансу. Одним із основних показників, що дозволяє оцінити рівень оборотності всіх активів підприємства на певну дату, є коефіцієнт повернення активів (КПА): КПА = Обсяг продаж / активи = 7595 / 3245,15 = 2,3 З нормативної точки зору для забезпечення ефективної діяльності рівень даного показника повинен бути вищим від 1 (при сприятливих умовах – від 2,0 до 2,5). Коефіцієнт використання позаоборотних активів (КВПА) підприємства в основній діяльності: КВПА = Обсяг продаж / ПОА, де ПОА – позаоборотні активи (підсумок 1 розділу активу балансу). КВПА = 7595 / (1972,3 + 1840,2) : 2 = 4 Порівняно високе значення КВПА свідчить про перевищення темпів зростання вартості готової продукції (у зв’язку з підвищенням цін на матеріальні ресурси, в тому числі на енергоносії) над темпами переоцінки вартості індексації основних засобів. Позитивним в такій ситуації є співпадання обсягу виробництва продукції з обсягом продаж. Коефіцієнт використання робочого капіталу (КВРК) визначається за формулою: КВРК = Обсяг продаж / Робочий капітал = 7595 / 2058,1 = 3,7 Чим вищий (КВРК), тим вище оцінюються результати. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (КОДЗ) відображає ступінь трансформування дебіторської заборгованості за готівку: КОДЗ = Обсяг продаж / Дебіторська заборгованість = 7595 / 711 = 10,7. Будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення (КОДЗ), особливо слідкувати за дебіторською заборгованістю за товари і послуги, які не оплачені в строк, щоб не пройшов термін позовної давності. На основі КОДЗ можна визначити середній термін повернення боргів підприємством (в днях) за формулою: Т = 360 / КОДЗ = 360 / 10,7 = 34 дні. КОДЗ є порівняно дуже низьким, бо борги повертаються приблизно через два місяці. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (КОКЗ) визначається т ч.: КОКЗ = Обсяг продаж / Кредиторська заборгованість = 7595 / 57 = 133 або в днях: КОКЗ = 360 / 133 = 3 дні. Як видно з отриманих результатів, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості є дуже низьким ( в нормальних умовах він повинен знаходитися на рівні 30 – 90 днів. Відношення дебіторської заборгованості до кредиторської заборгованості складає 11,18. Показники ліквідності дозволяють виявити здатність підприємства оплатити свої короткострокові зобов’язання, реалізувавши свої поточні активи. При оцінці ліквідності балансу підприємства використовують наступні показники: 1. Коефіцієнт покриття, який характеризує достатність оборотних коштів для того, щоб погасити свої борги протягом року. Він складає 2,24. Світовий досвід показує, що цей показник є оптимальним в межах 2,0-2,5. 2. Загальний коефіцієнт ліквідності характеризує теж, що й перший, але без обліку матеріальних запасів. Він становить 2,24. Ймовірність погашення термінових зобов’язань тим більша, чим більший коефіцієнт. Він не повинен бути меншим від одиниці. 3. Абсолютний коефіцієнт ліквідності. Характеризує теж саме, що й попередній, але без розрахунків з дебіторами. Він дорівнюєє 0,3. 4. Коефіцієнт залежності від матеріальних запасів. Характеризує ступінь залежності від матеріальних запасів і складає 0,94. Аналізуючи дані бухгалтерського звіту за 1999 рік приходимо до висновку, що підприємство працювало у звітному періоді задовільно і має посередні економічні показники. 2.4 ТОВАРНИЙ АСОРТИМЕНТ ПІДПРИЄМСТВА Постійно зростає потреба керуватися потребами споживачів, здійснювати управління асортиментом виробленої продукції. Асортиментна концепція підприємства містить охоплення виробничої програми майже всіх асортиментних позицій ринку м’ясної продукції. Товарний асортимент ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” наведений в таблиці. Таблиця № Товарний асортимент Найменування показника Аналізуючи таблицю, видно, що виробництво продукції з кожним роком зменшується. Так, наприклад, виробництво м’яса, що складає найбільшу частку від усього виробництва продукції в 1997 році становило 3251 тонну, а в 1999 році – 1409 тонн, тобто на 1842 тонни або на 56% менше ніж в 1997 році. Ковбасних виробів в 1997 році було вироблено 470 тонн, а в 1999 році – 332 тонни. Це на 138 тонн або на 29% менше, ніж в 1997 році. Жирів тваринних топлених харчових в 1997 році було вироблено 78 тонн, а в 1999 році 26 тонн, що на 52 тонни або 66% менше ніж 1997 році. Якщо ж аналізувати структуру товарного асортименту, то можна простежити такі зміни: зменшення частки м’яса з 74% в 1997 році до 70% у 1999 році; ріст ковбасних виробів з 11% у 1997 році до 16% у 1999 році; а набори для страв взагалі зняті з виробництва. Як видно з таблиці № і рисунку № найбільшу частку в виробництві 1999-го року займає м’ясо – 1409 тонн, що складає 70% загального виробництва продукції, за ним ідуть ковбасні вироби – 332 тонни, тобто 16% загального виробництва продукції, жири тваринні – 26 тонн, що складає 1% загального виробництва продукції. 2.5 АНАЛІЗ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Аналіз основних результатів збутової діяльності спрямований на виявлення головних показників збуту, що характеризують місце підприємства на ринку. Аналіз дозволяє одержати необхідні дані для порівняння. Будь-який товар чи продукт, виготовлений на підприємстві, повинен знайти свого споживача. Для цього підприємству-виробнику необхідно якось його реалізувати. Саме на цьому етапі виробництва виробник кожного разу повинен вирішувати питання, як краще сформувати свої канали реалізації: чи скористатися послугами посередників, чи збувати самостійно. Сьогодні в своїй діяльності ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” використовує переважно дворівневі канали розподілу (характеристику існуючих каналів збуту продукції дивитися в таблиці № ) Таблиця № Існуючі канали збуту продукції підприємства та дані на перспективу. Продукція м’ясокомбінату в переважній більшості постачається гуртовим покупцям, як в межах України, так і за кордоном. Реалізація здійснюється також через фірмову торгівлю, яка включає 4 торгівельні точки: три в місті Золочеві і одну в місті Червонограді. Ціни в цих магазинах є на 10% нижчими, ніж у підприємствах інших форм господарювання. Аналіз випуску основних видів продукції ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат”, що були реалізовані за 1997-1999рр., показані в таблицях № Таблиця № Аналіз випуску основних видів продукції в 1997р. І. Реалізація продукції. Назва ІІ. Реалізація підприємствам своєї системи і цехам на промислову переробку Назва ПДВ Таблиця № Аналіз випуску основних видів продукції в 1998р. І. Реалізація продукції. Назва ПДВ ІІ. Реалізація підприємствам своєї системи і цехам на промислову переробку Назва ПДВ Таблиця № Аналіз випуску основних видів продукції в 1999р. І. Реалізація продукції. Назва ПДВ ІІ. Реалізація підприємствам своєї системи і цехам на промислову переробку Назва ПДВ На основі даних поданих в таблицях № нами проведено вивчення динаміки зміни прибутку, затрат по доставці, ПДВ, суми реалізації і повної собівартості на ВАТ "Золочівський м'ясокомбінат” за 1997-1999рр які графічно зображені на рисунку № Як видно із рисунку № на підприємстві з 1997 по 1999 рік спостерігається тенденція до падіння суми від реалізації продукції і нестабільність прибутків. Так, наприклад, якщо в 1997 році було отримано 484 тис. грн. прибутку, то в 1998 році відбулось його зниження до 175 тис. грн., а в 1999 році він підвищився до 360 тис. грн. Основною сировиною для підприємства є ВРХ і свині, які заготовлюються в селянських спілках та сільського населення Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей. Постачання в переважній більшості здійснюється транспортом підприємства і частково постачальниками, але всі затрати, що пов’язані з цим, покриваються м’ясокомбінатом. На підприємстві існує проблема недостатньої забезпеченості сировиною, яка спричинена великим зменшенням поголів’я в селянських спілках. В той же час зростає частка поступлення сировини від індивідуального сектора. Виходячи з цього, на підприємстві було укладено більше 20 угод з заготовачами на постачання сировини, які зможуть охопити заготівлю ВРХ, свиней від індивідуального господарства. 2.6 АНАЛІЗ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ При встановленні ціни орієнтуються на рівень попиту, конкуренції, затрат і незбитковість. На ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” користуються найстарішим методом формування ціни на основі затрат. Перевага його в простоті. Він поширений тому, що: інформація про затрати є найдоступнішою і точнішою, ніж про попит; спрощується процес прийняття рішень про рівень ціни, при цьому ціни при зміні попиту змінюються з запізненням; існує думка, що такий метод є соціально справедливий, але зараз вважається застарілим. Недолік цього методу в тому, що він не враховує попиту, звужує свободу дій на ринку. Планова калькуляція по виготовленню яловичини наведена в Таблиця № Планова калькуляція по виготовленню одної тонни яловичини. Розрахунок оптових і відпускних цін ковбасних виробів показані в таблиці № Таблиця № Розрахунок оптових і відпускних цін за тонну ковбасних виробів Закупівельні ціни на ВАТ “Золочівський м’ясокомбінат” наведені в таблиці № Таблиця № Закупівельні ціни.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||